Інтегрований модуль (2 уроки) зарубіжної, української літератури та художньої культури на тему "Культура бароко"

Інтегрований модуль (2 уроки)

зарубіжної, української літератури та художньої культури*

 

Тема: Культура бароко

Мета: узагальнити і поглибити мистецтвознавчу, культурологічну й естетичну компетенцію учнів з теми «Бароко», розширити їхні знання про найвизначніші зразки світового мистецтва, зосереджуючи увагу учнів як на конкретних творах мистецтва, так і на теоретичних засадах виникнення цих творів, підкріплювати матеріал фактами і явищами культурного життя України і того куль­турного регіону, в якому мешкають учні; визначити своєрідність європейського та українського бароко;

зосередити увагу на завданнях, виконання яких сприятиме збагаченню досвіду учнів як у сприйманні творів мистецтва, так і удосконаленню вмінь висловити своє ставлення до надбань мистецтва і культури; у якості прикладів використовувати твори, що вивчалися на уроках української і зарубіжної літератури, музичного та образотворчого мистецтва, художньої культури; розвивати навички дослідницької роботи;

виховувати інтерес до надбань європейської та вітчизняної культури; сприяти формуванню гуманістичної спрямованості особистості, розвивати творчі здібності учнів.

Тип уроку: заняття-панорама.

Обладнання: оформлення класу у стилі бароко; костюми; таблиця «Бароко – синтез культур Середньовіччя та ренесансу»; фонозаписи музики Генделя, Баха, Вівальді; листки оцінювання у групах; проєктні роботи школярів; «мінігалерея ілюстрацій»; кейси із завданнями для груп; афоризми доби бароко; картки для організації роботи в парах змінного складу.

Якщо головним для Відродження був пристрасний вчи­нок у світі,

то для доби бароко головне — пристрасні роздуми про світ.

Б. Шалагінов

 

Основний зміст роботи

І. Увідно-мотиваційний етап.

1. Читання ученицею вірша (на фоні музики Баха).

СИЛА   МИСТЕЦТВА

Мистецтво незбагненне й незрівнянне

Його не може розум осягнуть,

Є в ньому вічна і священна тайна,

Що кличе людство на духовну путь.

Чому обличчя змінюють епохи?

І чає від часу інша новина?

Здається, наче розібрались трохи,

Але відкрилась більша глибина.

Мистецтво піднімається на крилах

До вищої мети мім: інших мет,

Воно летить невпинно і нестримно,

Шляхи його — мов спалахи комет.

То величає, то сміється їдко,

То говірке, то стримує вуста,

Примхливе і вибагливе нерідко,

А інколи грайливе, як дитя.

Воно, як жінка, чарівне й прекрасне,

Вдиха натхнення яблуневий цвіт,

Та якщо жінка із роками гасне,

Краса мистецтва не рахує літ.

Ольга НІКОЛЕНКО

2. Вчитель укр. літ.  Давайте звернемося до епіграфу.

Культура бароко прикрашає наше життя і пов’язує його з минулим. Але чи зрозумілі нам, сьогоднішнім, етика і поетика цієї культури, її синтетичний характер, складна символіка?

Сьогодні ці всі питання стануть предметом нашої розмови.

Проблемне питання. – Як ви гадаєте, для чого нам необхідні такі знання? (для того, щоб збагатити свій духовний світ, навчитись розуміти твори мистецтва, вміти підтримати розмову, знадобляться ці знання і тим, хто обере професії, пов’язані зі стилістикою, дизайном приміщень, одягу і т.д.)

 

3. Вчитель укр. літ.  - Оголошення плану роботи.

1. Актуалізація опорних знань з теми.

2. Порівняння концепцій Середньовіччя, Відродження, бароко.

3. Історичне тло – каталізатор розвитку українського бароко.

4. Мистецтво в стилі бароко:

а) архітектура, скульптура;

б) живопис;

в) музика і театр;

г) література.

5. Виконання кейсів із завданнями за темою.

6. Поширення жанру афоризмів.

7. Підсумки уроку.

- Ознайомлення з організацією роботи (виступи – решта пише конспект-таблицю); із системою оцінювання на даному уроці.

 

ІІ. Операційно-пізнавальний етап.

4. Вчитель зар. літ. В 9 кл. ми з вами розпочали вивчати систему, в рамках якої розвивалось мистецтво і один з її видів – література. Давайте пригадаємо вивчене.

- Робота в парах змінного складу. Історія культури. Означити добу та її хронологічні рамки.

(Античність з VШ ст. до н.е.; Середньовіччя V - ХV ст.; Відродження ІІ половина ХV – сер. ХVП ст. (в Італії – з ХІV ст.); бароко VП ст. ; класицизм УП ст.; Просвітництво ХVІІІ ст.; романтизм кінець ХVІІІ ст. - ХІХ ст.; реалізм ХІХ ст.)

 

Проблемне питання. - Чи можемо ми з певністю стверджувати, що саме в цих часових проміжках відбувався розвиток мистецтва певної доби? (Ні. Адже кожна країна іде по шляху власного історичного розвитку, і від цього залежить й розвиток її культури. Зрозуміло, що кожний стиль мистецтва має свою «батьківщину», а вже пізніше розповсюджується по іншим країнам світу.)

 

5. Вчитель зар. літ. Час актуалізувати опорні знання з теми.

- Учені дійшли висновку, що баро­кова культура — це «синтез» — поєднання культур Середньовіччя (готики) і Відродження, античних та християнських традицій. Доведіть це.

- Робота з таблицею (працюють 3 учня біля дошки).

Середньовіччя	Ренесанс		Бароко
поширення християнства	відродження античної культури	1	поєднання християнства й античних традицій
бог – центр Всесвіту	людина – центр Всесвіту	2	природа і Бог – два полюси бароко
культ Бога	культ сильної людини, митця	3	культ «вищої людини», яка виховується для служби  Богові
опора на віру	опора на розум	4	спроба примирити віру і розум, поєднати їх
світ – непізнаний і жахливий; справжнє життя не на землі, а на небі	єдність, гармонійність світу	5	намагання проникнути в таємниці земного світу; світ втрачає цілісність і гармонійність
культура релігійна	світська культура	6	релігійне і світське забарвлення культури
стильова різноманітність	стильова гармонійність	7	стильова різноманітність, динамізм, рухливість
ускладненість готики, гострий кут, прості лінії	простота, прості чіткі лінії	8	різноманітність, синтез форм

 

- Бесіда:

      1. Що ви можете розповісти з історії терміну «бароко»?

(Поняття «бароко» в 3ахідній Європі здавна за­стосовували до пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства). Про літе­ратурне бароко в європейському мистецтві почали говорити значно пізніше — у XIX столітті. Уперше бароко як естетичну систему розглянув Д. Чижевський у монографії «Український літератур­ний барок»  яку було видано в Празі в 1944 р.

Саме слово «бароко» найчастіше пов'язують з італійським «bагоссо», що в перекладі означає «див­ний», «химерний». Проте, за іншими тлумаченнями, це слово походить від португальського виразу «реггоlа bаггоса» — перлина неправильної форми»; від латинського «bагосо», що означає один із видів висновку, що характеризується складністю).

     2. Що означає цей термін?

(Слід пам'ятати, що бароко — багатозначний термін. По-перше, це самостійна, цілісна, самобутня доба в історії культури, яка стоїть в одному ряду з Середньовіччям, Відродженням, Просвітительством. І якщо мова йде про таке значення терміна, то Баро­ко слід писати з великої літери. По-друге, це напрям у мистецтві (архі­тектурі, скульптурі, живописі, літературі) XVII-XVIII ст. До речі, це перший художній напрям, спільний для всіх європейських літератур. І нарешті, це домінуючий стиль однойменної культурно-історичної епохи.)

     3. Які риси властиві стилю бароко?

• рухливість і динамізм; 
• любов до складної кривої лінії та витіюватість;
• символіка;
• алегорії, перебільшен­ня, антитези;
• гнучкість і мінливість;
• примхливість і пишність;
• барвистий декор;
• контрастність, гра світла і тіні;
• ускладненість;
• метафоричність. У літературному різно­виді цього стилю метафоризм часто поєднується з до­тепом, гострою, швидкою думкою, побудованою на контрастах і антитезах
• і т. інше.

      4. Окресліть загальне історичне тло тодішньої Європи, на якому відбувся розвиток Бароко.

(XVII століття відзначалося складністю соціально-економічних процесів. У цей час тривала зміна суспільного феодального устрою на капіталістичні відношення. У Західній Європі розпочався активний процес формування національних дер­жав, об'єднання країн під владою монархів. Невипадково XVII століття назива­ють «віком абсолютизму», бо в багатьох країнах Європи королі прагнули підко­рити собі свавільних феодалів, опікувалися науками, вступали в союз із церквою з метою панування у сфері ідеології. Формування монархічних устроїв супрово­джувалося запеклою боротьбою між дворянством і буржуазією в політичній та економічній сферах. Загальна атмосфера у світі була досить неспокійною. На­роди Європи потерпали від жорстоких битв за перерозподіл територій. На зміну релігійним війнам, що супроводжували Реформацію XVI століття, прийшла не менш кривава Тридцятилітня війна (1618—1648). Масовими вбивствами супрово­джувалися революційні події в Нідерландах та Англії.

Релігія продовжувала відігравати провідну роль у житті багатьох країн Євро­пи, проте її позиції значно похитнулися у зв'язку з розвитком науки, техніки, торгівлі, мореплавства.)

      5. А справді, чи така вже безсила людина? Філософи XVII ст. казали: «Бог дарував людині розум і серце. Людина має покла­датися на себе, на свій розум і серце. Вона сама мусить осягну­ти навколишній світ. А світ такий чудовий, привабливий, загадковий! І людина захотіла глибше зрозуміти його, довірити­ся власному досвіду».

У XVII ст. із розвитком капіталістичних відносин активно розвивалося вироб­ництво: це було зумовлене зростанням ролі прикладних наук.

Вирушали в далеку подорож кораблі на відкриття нових зе­мель, нових шляхів, нових континентів. Націлювалися в небо підзорні труби, озброєні чарівним збільшувальним склом, щоб по-новому побачити небо і зорі.

- Назвіть наукові  відкриття, технічні досягнення, завдяки  яким  людство формувало нову картину світу.

(ХVІІ-ХУШ ст. є періодом розквіту природознав­чих та математичних наук, а в житті людини велику роль відіграють міра, вага, число.

- «Мудрець тосканський» — це Галілео Галілей, який постраж­дав від інквізиції за свої наукові переконання. Він підтримував теорію Коперніка, винайшов телескоп, за допомогою якого вивчав небесні світила, заклав засади небесної механіки.

- Німецький математик і астроном Кеплер відкрив закони руху планет.

- Англійський лікар і природознавець Гарвей вивчав систему кровообігу і довів, що її центром є серце.

- Французький філософ, фізик і математик Декарт перший здійснив пробу побудувати універсальну фізико-космологічну картину світу. 

- Англійський фізик і математик Ньютон заклав засади наукового розуміння законів світобудови, сформулював основні закони класичної механіки, закону всесвітнього тяжіння.

- Німецький вчений і філософ Лейб ниць висловив думку про «закон збереження живих сил», тобто збереження і перехід енергії, досліджував закони людської психіки.

- Запрацював друкарський верстат, винайдений у Німеччи­ні, — і слово істини, що належало не багатьом обраним особам, тепер розлетілося по Європі у вигляді друкованих книжок.

- Було перекладено живими мовами і надруковано Біблію — те­пер кожний віруючий міг сам спілкуватися з Богом і розмір­ковувати над вищою мудрістю.)

Вчитель зар. літ. І, звичайно, це були ще не всі дива, що їх відкривала для себе людина. Проте мислителі цього періоду не полишають звички покладатися в усьому на інтуїцію. «Ми осягаємо істину не лише розумом, а й серцем, — пише Б. Паскаль. — ... саме на пізнання серця й інстинкту повинен спиратися розум і на них базувати все своє міркування».

Та чи немає тут протиріччя: відбувся розкол церкви, трони під монархами захиталися, вся Європа — мов палуба корабля під час бурі, та водночас людина відкриває радість пізнання світу з його нерозгаданими досі таємницями?

Протиріччя, супе­речливість думок і почуттів — це ще одна особливість нової доби — доби Бароко.

 

- Перевірка роботи з таблицею.

- Проблемне питання. Чи вірно було б стверджувати, що бароко – це стиль-заперечення таких властивих твор­чості митців ренесансної доби рис, як гармонія, оптимізм, чіткість, простота і прозора ясність?

(Бароко — це художнє світосприйняття, яке відби­ває особливості свого часу і з'являється тоді, коли названі риси перестають задоволь­няти. У мистецтві, як і в житті, немає нічого по­стійного. На зміну одному типу художнього мислен­ня приходить інший. Якщо в одну епоху цінується спокій, урівноважена краса, то в іншу — рух, а поруч краси можуть стояти інші цінності й навіть незугарне. У цьому плані стиль ба­роко був запереченням стилю Відродження. Але в цілому представники епохи Бароко не тільки не відмовилися від досягнень Ренесансу, а й продовжу­вали розвивати їх.)

Висновок: баро­кова культура — це «синтез» — поєднання культур Середньовіччя (готики) і Відродження, античних та християнських традицій.

Мистецтво бароко вже не просто розважало чи давало від­починок, — воно спонукало до роздумів про життя, його за­гадковість, красу, трагізм. У мистецтві бароко чимало розду­мів про смерть, але це означало тільки одне: воно закликало людину дорожити життям, прожити його осмислено, напов­нити духовним змістом.

 

6. Вчитель укр. літ. А зараз ознайомимося з історичними тлом, яке сприяло розвитку бароко в Україні.

- Повідомлення учня.

В Україні Бароко трималося довше, ніж в інших країнах, — майже до кінця XVIII ст. Одним з визнач­них його центрів став Київ.

Характерною особливістю українського Бароко було те, що воно розвивалося, минаючи стадію по­переднього культурного розвитку — Ренесансу, тому основні ідеї Відродження засвоювалися разом з ба­роковою культурою. У православних країнах, які не знали розвиненого Відродження, «бароко взяло на себе ряд важливих ренесансних функцій», — пише Д.С.Наливайко, — зокрема функцію гуманізації культури. На українському ґрунті воно не було яви­щем повністю запозиченим, бо вступало у взаємозв'язки з місцевими національними традиція­ми. Значним був вплив на його поетику українсько­го фольклору. Існує думка про те, що в Україні еле­менти Бароко з'явилися наприкінці XVI ст. в творах М. Смотрицького та А. Римші. Важливу роль у його утвердженні мала Києво-Могилянська академія (1632). Професори цього закладу були визначними представниками літературного бароко.

Існує термін «козацьке бароко», але ставлення до нього неоднозначне. Козаки, на думку вченого-дослідника Д.Чижевського, не були єдиною культурно-продуктивною гру­пою в Україні тих часів, а українські письменники були здебільшого не козаками, а ченцями. А.Мака­ров вважає, що частина істини у визначенні «козаць­ке бароко» є, бо «козацтво було носієм нового ху­дожнього смаку, замовником, споживачем і творцем художніх цінностей: «Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — вели­чезний художній досвід XVI 1-ХVIII століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву». Козацький собор, на дум­ку дослідника — «небо на землі», а гетьманський — «храм української державності».

 

7. Вчитель художньої культури. «Увесь світ — це вічні орелі, — говорив фран­цузький мислитель XVI ст. Мішель Монтень. — Навіть сталість не що інше, як послаблене й уповіль­нене гойдання. Я не в силі закріпити предмет, який зображую. Він плентається, похитуючись, захмелі­лий з пелюшок, таким його створила природа. Я беру його таким, яким він є в ту мить, коли займає мене. І я не малюю його нерухомим. Я малюю його в русі...».

Митці наступного XVII століття підхопили дум­ку філософа. Витвори їхнього таланту відображува­ли світ у мінливості й русі. Розглянемо це на конкретних прикладах.

8. Повідомлення учнів.

Архітектура

1. Архітектура бароко відзначається широтою форм, масштабніс­тю будівель, пануванням «хвилястих» ліній, неврівноваженістю композицій. Ар­хітектурні ансамблі вписуються в оточуюче середовище, стаючи частиною рухли­вого й мінливого світу. Фасади споруд прикрашали вигадливим орнаментом, хвиляс­тими лініями й завитками, які нагадували мушлі, гребені мор­ських хвиль і передавали неспокійний, схвильований рух. При­красами служили й людські постаті в античному одязі, які на­зивалися алегоріями і мали означати Славу, Велич, Любов, Ві­ру, Справедливість, Звитягу, Війну, Смерть...

Якщо вже говорити про відмінності шедеврів бароко від творів Ренесансу, то найбільше їх можна спостерігати в архітектурі. Яскравим прикладом є культові та світські споруди, що з'явились у XVII ст. у «вічному місті» Римі. Важко уявити італійське ба­роко без католицького храму Святого Пет­ра в Римі, без церкви Сан Карло алле Куатро Фонтане (1665—1667), якою прикрасив Рим архітектор Франческо Борроміні. Хтось із мистецтвознавців досить влучно порівняв хвильоподібну стіну фасаду церк­ви Сан Карло з яблучною шкуринкою, яку висуши­ли в печі. Хвиляста стіна — великий винахід Бор­роміні: неповторна гра світла й тіні, що є наслідком криволінійного обрису, створює враження легких коливань елементів декору. Здається, ось-ось — і вони полинуть, мов хмари, а всі ці фігури янголів, котрі невідомо як тримаються за стіну, розправлять крила й здіймуться у височінь неба.

Церква Сан Карло є мініатюрним символом ар­хітектури бароко. Все, чим вона дивувала сучас­ників Франческо Борроміні: уникнення прямих ліній, прямих кутів, заміна спокійних кругів динамічними еліпсами, прихильність до багатогранників і байду­же ставлення до сталих чотирикутників — певною мірою було присутнє у «зовнішності» споруд тієї доби.

2. У скульптурі бароко привертає увагу складність композицій, їх динамізм, плавність ліній, що створює враження мінливості образів, їх постійного руху Слід згадати й фонтани біля зрізаних кутів церк­ви Сан Карло, прикрашені скульптурними групами, звідси й додаток до назви храму — алле Куатро Фонтане. Водограями славилося бароко: водяні каска­ди, що шлейфами падали вниз, у поєднанні з химер­ними скульптурами (морськими божествами, трито­нами), створювали_враження фантастичне—Одним з найвідоміших у Римі є Фонтан Чотирьох рік (1648 — 1651), який подарував місту талант відомого ху­дожника італійського бароко — Лоренцо Берніні. До речі, це його фантазії завдячує поява перед собором св. Петра овальної площі з колонадою, двома фон­танами й обеліском.

Категорії барочної естетики: «краса», «деко­рум», «великий стиль» — найкращим чином відби­лись в архітектурі й скульптурі італійських міст XVII ст.

 

9. Вчитель художньої культури. Без барокової архітектури важко уявити собі сьогоднішній вигляд старих міст і невеликих місте­чок, неодмінною окрасою яких є церкви, храми, збу­довані у ХVІІ-ХVІІІ столітті. У Києві — Покровська церква на Подолі (1766 р.), церква святого Анд­рія Первозванного (1747-1753 рр.), церкви Печерської лаври, Софіївського собору, перебудо­ваного за часів Мазепи в стилі українського бароко. Цей перелік можна продовжити і довго говорити про барокові елементи, особливості архітектури та чернігівських, полтавських, львівських церков.

 

10. Повідомлення учня. Про стиль бароко в українській архітектурі. Стиль бароко в архітектурі православної церкви яс­краво представлений в Україні.

 

11. Презентація учнем проєктної роботи на тему «Бароко у архітектурі міста Бердичева» (рідний край).

 

12. Презентація учнем проєктної роботи на тему «Митці живопису барокової культури».

 

13. Повідомлення учнів.

Живопис

1. В образотворчому мистецтві бароко виявилося у гіперболізмі образів, контрастності й водночас колористичній єдності цілого. Художники роз­робляють релігійні та міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. Ве­ликого значення митці надавали світлотіні, прийомам розширення простору. Вони віддавали перевагу широті мазків, вільній темпераментній манері.

Італієць Мікеланджело Мерізі да Кара­ваджо. Його називають одним із «батьків» барокового стилю у живопису, якого пізніше наслідувало багато відомих митців-караваджистів. Його картини найчастіше освітлюються тремтливими спалахами, постаті на полотні зобра­жені в несподіваних ракурсах - перевернуті, повалені. Персонажам його картин тісно в рамах, вони оптично вириваються назовні. Його композиції спов­нені неспокою й складного руху. Цікаво втілено Караваджо відомий євангельський сюжет — «На­вернення св. Павла» (1600 — 1601): Павло лежить горілиць, саме зараз він чує голос Бога. Простір кар­тини зайнятий зображенням робочої коняки. Ця свійська тварина нагадує про начебто буденність того, що трапилось, але насправді її присутність є контрастом до винятковості події. А можливо, Пав­ло впав з неї, коли почув Божу вість? Але чи так це? Адже зображений далеко не скаковий кінь... Кара­ваджо полюбляв залишати світові загадки, його ми­стецтво не прагнуло видовищних ефектів, проте ви­різнялось надзвичайною метафоричністю.

2. Фламандський живопис доби бароко досяг вер­шини свого розвитку в мистецтві Пітера Пауля Ру­бенса, який, до речі, був добре обізнаний із творчі­стю славетного італійця — Караваджо. Але на відміну від нього, він залюбки звертався до античних сюжетів, хоча не забував і християнські. Як істинний майстер бароко, Рубенс зоб­ражував на своїх картинах завше оголені або напівоголені фігури, котрі були у постійній борні, змаганні, погоні, полюванні... Величезне напруження сил, при­страстей, хоч і не завше виправданих, але вражаючих. Все це є й на картині «Полювання на левів» (тут людські сили й пристрасті показані в мить, коли розв'язується питання перемогти або загинути, - і це чисто рубенсове питання!}.

3. Коли мистецтвознавці ведуть розмову про живо­пис Голландії XVII ст., то найчастіше згадують Франса Халса та Рембрандта Харменса ван Рейна.

Аж ось усміхнена циганочка Халса! Вона злегка підморгує. Вона життєраді­сна, впевнена, задьориста. І це при тому, що в неї складне кочове життя, що її часто зустрічали воро­же, що їй загрожувала небезпека з боку релігійних фанатиків (згадаймо хоча б літературний приклад — Есмеральда з роману Гюго)! Без сумніву, портрет Франса Халса «Циганка» (1630) — одна з найкращих робіт голландського бароко.

Рембрандт був молодший за віком від Франса Халса. Для того, щоб відчути різни­цю й певну схожість між цими митцями, мабуть, дос­татньо порівняти циганочку Халса з портретом Хендрикьє (1656), гріховним і прекрасним коханням Рем­брандта. Які розумні й сумні очі у цієї красуні! Непохитність і відданість, готовність витримати ду­шевні й навіть фізичні муки в ім'я кохання, майже філософська витримка, біблійна мудрість... Отже, дві жінки, дві долі, два маляри, які залишили нам їхні образи: здається, це дві половини ідеалу, два погляди на ідеал, можливо, навіть на світ жінки... Але помітно, що Халс надає перевагу миті, а Ремб­рандт — вічності. Не випадково останній черпав сюжети для своїх картин із Біблії: писав старозапов-ітного Авраама, Самсона, Давида, святе сімейство, блудного сина...

4. Становлення іспанських малярів, безумовно, про­ходило «під знаком Караваджо». Багато картин Хусепе де Рібера написані на сюжети «мучеництва»: муки святого Себастіана, святого Лаврентія, святого Варфоломія...

Рібера співчував страдникам, злидарям, жебра­кам, калікам, але шукав у характерах їх те, що мож­на назвати вуглинкою людської гідності, яка підтри­мує душевний вогонь і не дозволяє долі розчавити, знищити, зда­валося б, слаб­ку, незахищену, безпорад­ну людину. Ось один з його таких персонажів — хлопчик-каліка, вивернуті руки й ноги, старцює, спить під відкритим не­бом, тіло при­крите якимсь дрантям... Але хіба скажеш, що доля зламала його, розчави­ла? Він сміється, він дивиться з викликом! Він  упевнений у собі! Знову загадка ху­дожника бароко: звідки в душі цього хлопчика така сила? Вже понад три століття усміхається «Кривоніжка» (1642), ховаючи за усмішкою таємницю своєї незламності.

5. Певною мірою віддзеркалює прин­ципи бароко й творчість ще одного великого іспанця — Дієго Веласкеса. Цьому малярові су­дилося майже все життя тішити есте­тичний смак короля Філіпа IV. Портрети юних              інфант, принців, короля, придворних, королі­вського подружжя, карликів, блазнів, фрейлін... Картина «Меніни» (1650) з'явилась, коли Велас­кес уже відчував утому від довгого життя. Всі, хто зображені на полотні: й інфанта Маргарита, й мені­ни (фрейліни), й карлики, й придворний гранд, й сам художник (Веласкес залишив і свій образ на цій кар­тині), й навіть собака (хай не сприймається це за жарт!) — однаково сумні. Можливо, чимсь ошеле­шені, можливо, хтось налякав їх... За постатями пер­сонажів цієї «німої» сцени — дзеркало. У цьому дзеркалі — відображення короля й королеви. Отже, за задумом маляра, вони знаходяться там, де мають знаходитися ті, хто буде дивитися на цю картину. Завдяки цьому, картина знаходить продовження і в просторі, і — що найдивовижніше! — у часі. Персо­нажів «машини часу» Веласкеса здивували й наля­кали не лише король і королева, а й ми, глядачі, котрі з'явилися так само несподівано, як королівське подружжя. Таке враження від «Менін» — наслідок впли­ву напівмістичного сяйва, яке випромінюють шедеври бароко.

6. З представників французького бароко слід зга­дати «караваджиста» Жоржа де ля Тура, який тлумачив християнські сюжети як низку побутових сцен. Прикладом може бути його картина «Поклоніння волхвів» (1 пол. XVII ст.). Відома євангельська сцена схожа більше на епізод із життя французької селянської ро­дини, а волхви — скоріше родичі із сусіднього села, ніж легендарні біблійні персонажі. Обличчя єван­гельських персонажів освітлені вогнем свічки (улюб­лений прийом маляра!). Цим досягається ефект інтим­ності, глядач непомітно для себе стає учасником цьо­го сімейного й разом з тим всесвітнього свята.

7. Зразки українського живопису.

 

14. Вчитель зар. літ.  Якщо дивитися на картини «чародіїв» бароко й вод­ночас слухати тогочасну музику, можна помітити, як оживають постаті, перезираються, ледь чутно перегукуються. Здається, ще мить — і вони полишать потемнілі від часу полотна й оточать глядача, й поч­нуть очаровувати, заколисувати свідомість, і ми­мохіть промайне неймовірна думка: ти такий, як вони, чому ж вони безсмертні, а ти смертний? А що як ти скористаєшся їхньою необачністю й, поки вони тут розважаються, займеш місце одного з них на яко­мусь полотні?

Звідки взялася така зухвала фантастична дум­ка? Може, вона народилася з музики Баха, про яку Ріхард Вагнер сказав: це непоясненне, загадкове явище, котре здатне творити чудо... Може, справді — ця думка з музики? («Із глибокої потреби вигукую до Тебе...»).

 

15. Повідомлення учня.

                                                                 Музика і театр

 «Краса», «деко­рум», «великий стиль»… Позначився цей «арсенал» і на розвитку музичного мистецтва: опери, кантати, ораторії. Вони чимсь, за висловом одного з тогочасних знавців, на­гадували переливи барв і коливання розгорнутого хвоста павича. Італійське музичне бароко розквіт­ло букетом імен: Антоніо Вівальді, Алессандро та Доменіко Скарлатті, Арканджело Кореллі, Йоган Себастян Бах, Гендель...

Домінувала музика і у театральних виставах. У театрі новим бароковим жанром стала опера; в ній персо­нажі не розмовляли, а співали у супроводі групи музикан­тів — оркестру. В опері розігрували сюжети з античної чи ста­розавітної міфології. Оперна вистава вражала пишністю, свят­ковістю, яскравими барвами костюмів і декорацій, танцями і хорами.

 

16.  Повідомлення учнів.

Література

1. Літературне бароко відзначалося поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різких контрастів, складною метафоричністю, алегоризмом і прагненням вразити читача барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

          Творчість англійського поета  Джона Донна відображає різні прояви людської натури, складність духовного буття особистості. Його творам притаманні вишукані і складні для розуміння метафори, символи, алегорії. Наприклад:

Пішов останній акт моєї драми,

Остання миля мандрівок моїх,

Все швидший рух до рубежів сумних,

До всім навстріч розчахнутої брами.

(Переклад Віктора Коптілова)

2. Наука астрономія підказувала незвичні поетичні образи. Співвітчизник і сучасник Джона Донна — Джон Мільтон опи­сує у своїй поемі на біблійний сюжет «Втрачений рай» щит Са­тани, який був настільки великий, що:

У небі металевий круглий диск  

До Місяця подібний був, коли

Його крізь скло оптичне уночі

Мудрець тосканський пильно розглядав.

(Переклад Бориса Шалагінова)

3. Одна з драм іспанського письменника Кальдерона, яку ми вивчали в 9 класі,  має назву «Життя — це сон» (1634), що відповідало уявленням барокової людини про те, що світ — книга або театр, тобто своєрідна ілюзія. Творчість письменника насичена символами, що потребують розкодування. Його світосприйняття, виражене в драматичних творах, характеризується песимізмом («Поклоніння хресту» (1620), «Любов після смерті» (1651)та ін.).

4. Поети оспівують красу життя як скороминущу, а відтак — ще привабливішу. Іспанський поет Луїс Гонгора-і-Арготе (1561—1627) склав такий сонет:

Вже тричі Аквілон несамовитий

Зелених нив незайманість терзав,

І тричі Феб оновлений вставав

Колхідське золоте руно зігріти,

Відколи йду я — намертво пробитий

Стрілою — скрізь, де голос твій лунав,

О наймиліша, де по морю трав

Німими знаками палають квіти.

В траві не видно крапелин рудих

Моєї крові. Твій політ — із тих,

Що в небі грають диво-кольорами.

Аж наостанку пастухи за нами

Слідами йдуть, що на землі ми їх

Лишаємо: я — кров'ю, ти — квітками.

(Переклад Михайла Москаленка)

5. Франсиско де Кеведо-і-Вільєгас — теж один із видатних іспанських письменників доби Бароко. Він однаково майстерно володів мистецтвом поезії і прози. Значний внесок Кеведо зробив у розвиток сатиричної літератури, жанру «крутійського роману». Кеведо був людиною свого часу, відобра­зивши у своїх творах усю його суперечливість. Основні твори Кеведо: «Історія пройдисвіта на ймення Пабло» (1603—1604, 1609—1614), сатиричні твори «Дон Дінеро» та ін., серія памфлетів у жанрі «сновидінь», ліричні вірші.

В Італії представниками баро­кової літератури були Т. Тассо, Дж.Маріно, в Німеч­чині — П.Флемінг, Ф.Шпе, Гріммельсгаузен та ін.

6. Барокові елементи можна віднайти у творчості М.Гоголя (дослідники умовно нарекли це явище «ба­роко після бароко»). Мова його творів позначена барочною витіюватістю. Гоголівська фраза нагадує архітектурний ансамбль незвичної форми. Як пра­вило, це великий, складний період. А. Терц порівнює фразу письменника з дикорослим лісом, з вулканіч­ним виверженням.

Особливою яскравістю і барочним впливом позна­чені гіперболізація та метафоризація в прозі Гоголя. Звернемося до прикладів із «Страшної помсти»: «Ког­да же пойдут горами по небу синие тучи, черный лес шатается до корня, дубы трещат и молния, из­ламываясь между туч, разом осветит целый мир — страшен тогда Днепр!». Або: «Те леса, что стоят на холмах, не леса: то волосы, поросшие на косма­той голове лесного деда... Те луга — не луга, то зеле­ный пояс, перепоясавший посередине круглое небо».

 

Вчитель укр. літ.   Риси барокового стилю притаманні й творчості українських митців. У поезії вона пов'язана з іменами Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григо­рія Сковороди, І. Галятовського, А. Радивиловського та ін., в ораторській прозі — з імена­ми Іоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Лазаря Барановича. В козацьких літописах Са­мовидця, Григорія Граб'янки та Самійла Величка теж відчувається вплив Бароко.

 

17. Інсценізація байки Г. Сковороди .

 

18. Вчитель художньої культури.   Виконання кейсів із завданнями (робота в групах).

Кейс 1. Використовуючи елементи, оздобити віртуальну кімнату в стилі бароко.   

Кейс 2. Використовуючи аксесуари, зробити зачіску в стилі бароко.

Кейс 3. Використовуючи аксесуари, оздобити сукню в стилі бароко.

Кейс 4. Використовуючи елементи, оздобити екстер’єр віртуальної будівлі в стилі бароко.

 

19. Вчитель зар. літ.   Для доби бароко характерно те, що знання про людину виражали не в абстрактній формі, а образно й емоційно. То му поширився жанр афоризму — узагальненого судження у стислій, художньо ефектній формі, в основі якого не рідко лежить логічно несподіваний поворот думки.

- Прочитайте афоризми мислителів до­би бароко і поясніть їх зміст. Розкрийте їх метафоричну форму.

«Наш розум — що слабке полум'я свічки у цілковитій темря­ві», — вважав іспанський драматург Педро Кальдерон.

«Лю­дина — вічна дитина з її слабким і наївним розумом», — стверджував німецький письменник Якоб Гріммельсгаузен.

Людина недосконала, погоджувався з ними французький фі­лософ Блез Паскаль, але тільки людина мислить («людина — це мисляча очеретина»), і в цьому — її порятунок та опора в житті. Людина гнеться під ударами долі, як очеретина гнеть­ся від вітру, але сила розуму не дає їй зламатися.

Французь­кий мислитель Мішель Монтень писав: «Людина — це диво­вижна істота, яка вічно метушиться, вагається, змінюється».

Франсуа Лярошфуко: «Людині нерідко здається, що вона володіє собою, а насправді щось володіє нею».

«Людина — це глина в руках гончара». «Людина — це камінь, кинутий у повітря з пращі» (голланд­ський філософ Барух Спіноза).

 

ІІІ. Корекційно-оцінювальний етап.

20. Вчитель зар. літ.  Як бачите,  стиль бароко можна назвати поліморфним (таким, що знаходить вияв у різних формах) та інтернаціональним, врахо­вуючи його здатність пристосовуватися до національ­них умов та набувати рис національної своєрідності.

Вивчення цієї загадкової епохи в історії євро­пейської культури, напряму, стилю, типу творчості продовжується. Можливо, когось з вас в майбутньому теж зацікавлять питання мистецтва Бароко. Що ж, якщо наш урок буде до цього поштовхом, ми тільки будемо раді…

 

21. Вчитель укр. літ.  Підсумок уроку у формі інтерактивної гри «Незакінчене речення».

1. В добу бароко люди­на була полишена на власний … (розум).

2. Бароковий стиль відзначається такими рисами …

3. Європейське бароко це синтез культур … (Середньовіччя і Відродження).

4. Термін бароко є багатозначним і означає такі поняття … (доба, стиль, напрям у мистецтві).

5. В добу бароко у свідомості людини утвердились такі нові цінності …

6. Назвати представників європейського та українського бароко різних видів мистецтв …

 

Домашнє завдання (на вибір):

- Визначити спільне, схоже, відмінне, тобто порівняти зарубіжне (європейське) та українське бароко.

- Спробуйте скласти власні афоризм про людину та її життя.

- Напишіть твір про людей доби Бароко, їхні уявлення про життя і поясніть, як вони відбились у стилі бароко.

 

*Для підготовки заняття використано матеріли різноманітних літературознавчих і мистецтвознавчих джерел.

Укладач: вчителька укр. мови і л-ри, зарубіжної літератури

гімназії № 6 м. Бердичева

Олена Самонова