Інтегрований позакласний захід із зарубіжної літератури та англійської мови "Робін Гуд"

Робін Гуд

 

Дійові особи:

2 менестрелі

Оповідь 1

Дядько Робіна

Робін

Головний лісничий

Лісники

Урядовець

Дівчата

Маріан

Натовп (хтось із глядачів)

Вілл Стютлі

Шериф

Оповідь 2

Робін

Маленький Джон

Вілл Стютлі

Оповідь 6

Робін

Маленький Джон

Вілл Пурпуровий

Оповідь 7

Робін Чернець Тук

Оповідь 11

Робін Гай Гісборн

Оповідь 12

Робін

Маріан

Вілл Пурпуровий

Лісовики

Оповідь 17

Робін

Єпископ

Лісовики

Оповідь 22

Робін

Король

Лісовики

Атрибути:

2 луки, 2 стріли, промова урядовця, обручі на голову для дівчат, штучні квіти, гірлянди, колесо із стрічками, золота стріла, 2 палиці, 2 мечі, пиріг, накидки – для лісовиків, ченця, Вілла Пурпурового, капелюхи – для Робіна, шерифа, єпископа, гаманець з золотом-цукерками, перстень, стіл для муз. обладнання.

 

Вчитель: Кожен народ має своїх улюблених героїв. І чи ці герої створені лише багатющою уявою — як-от герої казок, міфів, легенд, — чи вони мали своїх прототипів у житті, — кожен справді народний герой наділений одними й тими ж рисами: мужністю, силою, благородством, ненавистю до гнобителів, любов'ю до знедолених; він не вішає носа ні в якій скруті, він завше бадьорий і життєрадісний, він особистим прикладом веде за собою на подвиги слабкіших духом.

… 1066 рік. Вільгельм Норманський, прозваний Завойовником, висадився з своїм військом на узбережжі Англії і завдав англосаксам поразки в битві при Гастінгсі. Переможці полонили Англію. Землі й замки багатьох англосакських феодалів було конфісковано й передано норманським лицарям та фаворитам короля. Але, як завжди в таких випадках, найбільше потерпів народ — селянство, ремісники. Відтепер на його плечі ліг подвійний гніт — своїх феодалів і жорстоких норманських завойовників. Наступники Вільгельма Завойовника провадили ту ж саму політику гноблення і насильства. Волелюбні англосакси кидали свої домівки й тікали в ліси, що вкривали в ті далекі часи більшу частину території Англії.

В цих лісах, як свідчать старовинні англійські народні балади, переховувався й народний месник-герой Робін Гуд.

Хто ж він був? Чим лишив по собі невмирущу славу?

Геть усі балади малюють Робіна Гуда невтомним ворогом завойовників і грабіжників норманів, улюбленцем простого люду, захисником бідняків, сиріт і вдів, людиною, близькою кожному, хто потребував його допомоги. Саме такий він пройшов крізь століття і живе й понині в пам'яті англійського народу. Робіна Гуда знають і люблять не тільки діти його батьківщини — Англії, але й багатьох інших країн. З сльозами й сміхом вони читають і перечитують оповідання про нього та його веселих друзів, вчаться від них благородного лицарства, любові до бідних і скривджених, ненависті до гнобителів народу. Ось чому, певна річ, і нам полюбиться добрий і веселий, хоробрий і незрадливий Робін Гуд — герой старовинних англійських балад. А оповідатимуть нам сьогодні історії про Робіна Гуда менестрелі – середньовічні поети-співаки. Отже, розпочинаємо…

 

 

 

Менестрель 1:

Оповідь перша: ЯК РОБІН ГУД СТАВ РОЗБІЙНИКОМ

Хто щастя зичить бідакам

І волелюбний сам,

Сідайте в коло — розповім

Про Робіна Гуда вам.

Він за найкращих друзів мав

Знедолених усіх,

А багачів на смерть лякав

Його мисливський ріг.

 

Тринадцять літ Роб славно жив

У лісовій глуші.

Розбійник долею він був

І лицар — у душі.

 

Менестрель 2:

Було це давно, ще за Генріха II, який після запеклої боротьби з своїми братами зійшов на престол Англії. В ті часи північ країни покривали великі заповідні ліси, в яких полювати міг тільки король, а всім іншим під страхом смерті заборонялося вбити бодай хоч єдиного оленя. Найбільші королівські заповідники — Шервудський та Бернесдейльський ліси — прилягали до двох міст — Шервуда та Бернесдейля. Протягом кількох років головним лісничим там був один чоловік, на ймення Х'ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину і маленького сина Роберта. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті Локслі, — через те його часто й називали Локслі або Роб з Локслі. Роб, як тільки міцно зіп'явся на ноги, одразу й понад усе вподобав блукати з батьком по лісі. А коли змужніла його рука, він навчився спритно натягувати лук і пускати несхибну стрілу. Проте, Роб і гадки собі не мав, які пригоди чекають на нього в зеленому лісі.

 

Дядько Робіна: — Я маю для тебе новину, мій хлопчику!

Робін: — Що ж це за новина, дядьку Джордже? 

Дядько Робіна: — Є добра нагода випробувати твій лук і здобути гарненький приз! У Ноттінгемі зараз ярмарок, і шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з них стануть королівськими лісниками, а того, хто стрілятиме найвлучніше, чекає ще й нагорода — золота стріла. Га, Робе? Що скажеш, мій хлопчику?

Робін: — За це справді варт позмагатися, дядечку,  Я з великою радістю поміряюсь силами з ким завгодно. Та і про місце лісника я вже давненько мрію. Ви мені дозволите спробувати щастя?

Дядько Робіна: — Авжеж! Твоя мати, пером їй земля, хотіла зробити з тебе писарчука. Та я добре бачу: твоє життя мине в зеленому лісі. Хай пощастить тобі на цих змаганнях!

 

(Музичний фон. Робін іде лісом. Зустрічає гурт лісників.)

 

Головний лісничий: — Слово честі, оте хлоп'я вважає себе стрільцем! Куди поспішаєш, парубче, зі своїм іграшковим луком та стрілами? Їй-бо, він чалапає в Ноттінгем на змагання!

(Лісники регочуть. Головний спочатку, а за ним інші.)

Робін: — Мій лук не гірший від вашого, а стріли мої летять далеко і влучно, — отже не вам мене вчити!

Головний лісничий: — Ну що ж, покажи нам свій хист. Якщо влучиш у ціль — двадцять срібних монет від мене, а як не влучиш — прочухан.

Робін: — Де ваша ціль? Кладу свою голову проти ваших грошей, якщо я схиблю.

Головний лісничий:  — Гаразд, нехай буде по-твоєму, — за хвастощі накладеш головою, якщо не влучиш у мою ціль.

Робін: — Годі!  Кладу свою голову проти двадцяти пенні, що отой ваш красень олень-ватажок робить зараз останній свій подих!

 

(Робін стріляє – звук стріли. Олень падає.)

 

Головний лісничий: — Ти знаєш, дурна твоя голово, що ти накоїв?  Ти вбив королівського оленя! За такі витівки наш король Генріх карає смертю. Ні слова про гроші! Мерщій забирайся геть, і щоб мої очі більше тебе не бачили!

Хвиля обурення піднеслась в грудях Роберта і він не стримався.

Робін: — Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька – лісника, який через твої вигадані обвинувачення помер у в’язниці!

 

(Робін іде. Старший лісничий стріляє йому в спину. – звук стріли)

 

Робін:  — Ха!  Хвастати майстер, а стріляти не вмієш! Ось тобі з мого іграшкового лука!

 

(Робін стріляє – звук стріли. Старший лісничий падає.)

 

Менестрель 1:

Так помстився Роб за смерть батька. Хоч тепер, вбивши людину, сам опинився поза законом. Поки лісники ще не отямились, він кинувся тікати і біг усе далі й далі в зелену лісову гущавину. Згодом, переконавшись, що його ніхто не переслідує, Роб довго обмізковував, як йому краще замаскуватися, щоб непомітно прослизнути в Ноттінгем. Він був певен, що лісники вже встигли призначити ціну за його голову і що про це оголошено на базарному майдані.

 

(Базарний майдан. Урядовець зачитує відозву шерифа Ноттінгемського.)

 

Урядовець: — «Молодик, на ім'я Роберт, племінник сквайра Геймвелла з Геймвелл-Холла, убив головного лісничого його величності короля і оголошується поза законом. Сто фунтів стерлінгів винагороди тому, хто спіймає вищезазначеного Роберта живим або мертвим».

 

Менестрель 1:  - Проте, люди були захоплені змаганнями лучників, у них було стільки тем для розмов, що про винагороду за голову Роба всі якось умить забули, і тільки лісники та шерифові люди пильно стежили за міськими брамами.

 

Менестрель 2: Варто сказати, що змагання лучників проводилися на Травневе свято. Травневе свято (May Day) відзначається в Англії у перший понеділок травня. В цей день народ танцює під травневим деревом, прикрашеним різнобарвними стрічками. Музиканти, жонглери на ходулях, менестрелі і харчевні створюють справжню атмосферу середньовічного карнавалу. Дівчати танцюють і співають. У цей день також вибирають Королеву Травня. А хто стане Травневою королевою на нашому святі, ми дізнаємося трохи згодом.

 

Пісня
A garland dance

Here we come with garlands, a-dancing, a-dancing,

Here we come with garlands, a-dancing in the spring.

See the little daisies, a-smiling, a-smiling,

See the little daisies, a-smiling in the spring.

See  the little blue-bells, a-ringing, a-ringing,

See  the little blue-bells, a-ringing all their bells.

See the daffodils, a-blowing, a-blowing,

See the daffodils, a-blowing in the breeze.

All the lovely flowers, a-waking, a-waking,

All the lovely flowers, a-waking in the spring.

(Пояснити лексику)
Танець

(Лучники змагаються. Серед них Робін, переодягнений у одяг жебрака, та Вілл Стютлі.)

 

Натовп: — Жебрак! Дивіться, що робить жебрак!  Знову йому пощастило!

Вілл Стютлі: — Слово честі, мій юний друже, ви непогано володієте луком. Хочете, щоб я зараз стріляв перед вами?

Робін: — Ні, але ви також дуже добрий стрілець, і якщо перемога дістанеться мені, то отих індиків ви напевне залишите далеко позаду.

Вілл Стютлі:  — Ваша кмітливість мені дуже подобається.

(Робін стріляє і влучає в ціль.)

 

Натовп: — Жебрак! Жебрак! Ура йому, ура! 

Шериф:  — Дивний ти хлопець, але стріляєш добре. Як тебе звати?

Робін: — Я Роб Мандрівник, мілорде шерифе.

Шериф: — Ну от що, Робе Мандрівник, хоч ти й не дуже дбаєш про своє тіло та одяг, але до пуття тебе можна довести. Хочеш на службу до мене?

Робін: — Роб Мандрівник завжди був вільний, мілорде, і не бажає нікому служити.

Шериф:  — Робе Мандрівник, ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти завоював цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

 

(Робін підносить стрілу Маріан.)

 

Робін: — Леді, прошу вас, прийміть оцей маленький подарунок від бідного мандрівника, готового завжди вам служити найкращими стрілами із свого сагайдака.

Маріан:  — Дякую вам, Робе в каптурі. Віднині всі називатимуть вас Робіном Гудом.

Натовп: — Слава нашій королеві! Слава!

Вілл Стютлі: — Браво, Робіне Гуде! Браво! Ти здобув золоту стрілу на змаганнях, отже, ти станеш ватажком усіх розбійників Шервудського лісу! А я, Вілл Стютлі, стану твоїм вірним побратимом.

 

Пісня

He’s Robin Hood!

He’s just a man, with a bow in his hand

Fighting for our freedom, right across the land

He’s just a man, who will do what he can

To find a way to a better day tomorrow!

He will be a hero, just wait and see!

He will be a hero for you and me!

He will be the wonder of the wood,

Fighting for the good,

He’s Robin Hood!

He will be the wonder of the wood,

Fighting for the good,

He’s Robin Hood!

He’s Robin Hood!

 

 

Менестрель 1:

Любі друзі, в наступних баладах ми розповімо вам про те, як Робін Гуд зустрів деяких своїх товаришів. Отже…

Оповідь друга: ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ МАЛЕНЬКОГО ДЖОНА

Менестрель 2:

— Тож друзями будьмо! — велет сказав, –

Я, знаєте, хлопець такий:

У бою — не зраджу,

У горі — зараджу,

Недарма я Джон Малий!

 

Робін: — Свіжий вітерець хвилює мені кров. Піду погляну, що там нині робиться біля Ноттінгема.

О, цей струмок після останніх дощів перетворився на глибокий і стрімкий потік. А хто ж то іде по кладці?

 

(Робін іде по кладці, назустріч йому незнайомець з палицею.)

 

Робін: — Дай дорогу, парубче!

Маленький Джон: — Е, ні, раджу тобі бути чемнішим і ввічливішим. Я поступаюсь дорогою тільки тому, хто кращий за мене.

Робін: — Ну от і поступайся, бо я тобі покажу, хто із нас кращий. Геть з дороги, бо так і пожбурю в річку, не подивлюся, що ти такий здоровань!

Маленький Джон: — Ха-ха! Оце мені подобається! Тепер я нізащо не відступлюся, хоча б раніше й хотів це зробити. Все своє життя я шукаю кращої за себе людини. То прошу ж, покажи, де вона?!

Робін: — Авжеж покажу, не забарюсь! Постій тут трохи, дитятко, я виріжу й собі такого дубчика.

(Робін бере палицю.)

Робін: — Мушу признатися, друже, що двобій на луках був би для мене легший. Але в Англії є ще й інші мелодії, крім тих, що співає стріла. Так от, приготуйся слухати мелодію, яку я зіграю на твоїх ребрах. Готуйся! Один, два…

Маленький Джон: — Три! 

 

(Робін та Маленький Джон б’ються палицями.)

 

Маленький Джон: — Щоб я здох, ти таки вмієш бити! 

Робін: — Клянуся всіма святими, ти б'єш, як молотом! Таке враження, що зараз у мене на плечах не голова, а вулик, у якому прокинувся рій.

 

(Робін сурмить у ріг. Вибігають розбійники, серед них Вілл Стютлі)

 

Вілл Стютлі: — Ох отамане, що з тобою стряслось? На тобі немає живого місця!

Робін: — Дрібниця. Оцей молодець не пускав мене через кладку, а коли я полоскотав йому ребра, він вважав за потрібне відповісти мені тим же.

Але досить!  Ти справді достойний противник, і годі нам битися.

Маленький Джон: — Ну що ж, помиримось. Тим більше, що перевага зараз на твоєму боці. Одначе ти мені теж сподобався і я з радістю почув би твоє ім'я.

Робін: — Це можна. Мої хлоп'ята і навіть шериф Ноттінгема знають мене як Робіна Гуда, людину, оголошену поза законом.

Маленький Джон: — Тоді вибачай, що я трохи помацав тобі кісточки, бо я саме розшукував Робіна Гуда, щоб приєднатись до його веселої компанії.

Робін: — Але ж ти ще не сказав нам свого імені.

Маленький Джон: — Від самого дня народження мене всі звали Джоном Малим.

Робін: — Вітаємо тебе в нашій компанії, Джоне Малий. Віднині ти наш. Церемоній, як бачиш, мало, але внесок треба зробити великий. Ми просимо віддати для спільної справи свій розум, тіло, серце і, можливо, навіть життя.

Маленький Джон: — Клянусь, віддаю себе всього! 

Вілл Стютлі: — Це приблукале дитя таке маленьке і кволе, що старе ім'я ніяк йому не личить. Слухай уважно, синку, віднині ти вступаєш у ліс і носитимеш нове ім'я. Я нарікаю тебе Маленьким Джоном.

 

 

Менестрель 1:

Оповідь шоста: ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ ВІЛЛА ПУРПУРОВОГО

Менестрель 2:

Підскоком хлопець виступав

Стежиною в'юнкою,

У пурпуровому вбранні

І з піснею дзвінкою.

 

(Робін Гуд і Маленький Джон йдуть лісом. Назустріч їм іде парубок, вбраний у червоний одяг, насвистує веселу пісеньку.)

 

Робін:— Нічого не скажеш, весела пташка!  Давай перевіримо, чи й у гамані в нього так легко, як на серці.

Маленький Джон: — Ай справді весела пташка! Хоча під тим яскравим пір'ячком нівроку міцно збите тіло. Поглянь, які в нього пружні та стрункі ноги. А які м'язисті плечі, які сильні руки під гаптованим золотом плащем! Запевняю тебе, цей жевжик принагідно може блискуче попрацювати розцяцькованим мечем.

Робін:— Дурниці, це просто жіночий хвіст з королівського двору. Віддам свій лук за ламаний шилінг, якщо він не кинеться з ревом тікати, угледівши звичайнісіньку палицю. Залишайся тут і зараз побачиш, який я жарт устругну. Схоже на те, що в його шовковому гаманці грошиків більше, ніж будь-кому дозволено мати в Шервуді чи Бернесдейлі.

 

(Робін підходить до парубка.)

Робін:— Стій!  Чого ти прешся просто на людину, неотесаний лобуряко!

Вілл Пурпуровий: — А чом це я мушу зупинятись, любий друже.

Робін:— Тому, що я наказую тобі зупинитись, — мовив Робін.

Вілл Пурпуровий: — А хто ти такий? 

Робін:— До мого імені тобі немає діла, але знай, що я громадський збирач податків і розподілювач дзвінкої монети. Якщо в твоєму гаманці завелося грошей більше ніж треба, мій обов'язок — полегшити його, бо в тутешній місцевості є чимало достойних людей, яким цих самих грошей конче бракує. Отже, ласкавий джентльмене, прошу без зайвих розмов витягти свій гаманець, щоб я точно упевнив ся, скільки він важить.

Вілл Пурпуровий: — Ти, бачу, цікавий хлопець. І говориш такі потішні речі. Якщо ти не скінчив своєї мови, кажи далі, бо цього чудового ранку я нікуди не хочу поспішати.

Робін:— Я сказав усе, що мені треба, і, гадаю, досить ясно. А коли не ясно, то можу розтлумачити інакше — тільки це буде не зовсім приємно для твоєї ніжної шкіри. То краще не опинайся та давай сюди гамана. Обіцяю по

справедливості поділити все, що в ньому є.

Вілл Пурпуровий: — Гай-гай! Дуже шкодую, але не можу показувати свого гаманця першому-ліпшому зустрічному грубіянові, якому заманеться па нього подивитись. До того ж мені самому потрібен кожен мідяк, що у ньому лежить. Тепер прошу тебе — відступися з дороги!

Робін:— Е ні, не діждешся! Коли ти зараз же не поступишся, я заговорю з тобою інакше!

Вілл Пурпуровий: — Любий друже, хіба я не вислухав терпляче все, що ти хотів сказати? Отже, я зробив усе, що обіцяв зробити. Сумління моє спокійне. А тепер мені треба йти далі. (Іде.)

Робін: — Стій, кажу тобі, стій! Зупинися негайно, бо я тобі швидко відчикрижу оті пишні кучері!

Вілл Пурпуровий: — Ох-хо-хо! Горенько ти моє. Доведеться-таки полоскотати мечем цього нахабу. А я ж віднині сподівався бути наймиролюбнішою людиною!

Робін: — Облиш зброю, таку гарну крицю не варто ламати об звичайнісінький дубовий дрючок, а це станеться від першого ж мого удару. Вибери собі в отому молоднячку такого дубця, як у мене, і тоді ми поміряємося силою.

 

(Вілл Пурпуровий бере палицю.)

 

Маленький Джон: — Царице небесна, не хотів би я зараз бути на місці нашого ватажка!

 

(Робін та Вілл Пурпуровий б’ються палицями. Робін падає.)

 

Маленький Джон: (до Вілла): — Стій! Стій, кажу тобі!

Вілл Пурпуровий: — Що ти! Адже я не збирався його бити, поки він лежав. Та коли вас там цілий виводок біля струмка, клич сюди всіх своїх жовторотих, я зумію і їм дати прочухана.

Робін: — Клянуся оленями всього Шервудського лісу, цього не буде! Ти гарний хлопець і справжній джентльмен. Я більше з тобою не битимусь, бо мені таки добре

болять руки й ломить тіло. Відтепер ніхто в усьому лісі тебе навіть пальцем не займе.

Вілл Пурпуровий: — Якщо я не помиляюсь, то ти і є той славнозвісний розбійник Робін Гуд з Бернесдейля?

Робін: — Вгадав, тільки сьогодні мою славу було добре викачано в пилюці.

Вілл Пурпуровий: — Як же я одразу тебе не впізнав? Цієї бійки не сталось би зовсім, бо я шукав саме тебе і гадав, що не забув твого обличчя й голосу. Робе, любий, хіба ти не знаєш мене? Хіба ти ніколи не бував у Геймвелл Лоджі?

Робін: — Невже це ти?! Вілл Геймвелл! Мій давній і вірний друзяка Вілл Геймвелл! Який же я осел — тебе і не впізнав! Але скільки років уже минуло, відколи ми розлучилися! Та й благородне виховання вилощило тебе до невпізнання.

Вілл Пурпуровий: — Воно й зрозуміло, чому ми не впізнали один одного. Адже ти теж змінився, змужнів і вже не схожий на того хлопчика, з яким я бігав наввипередки в старому Шервудському лісі.

А цей велетень Маленький Джон? Дозвольте потиснути вам руку, і будьмо друзями; тільки обіцяйте, що не відмовитесь схрестити зі мною палицю в товариському змаганні.

Маленький Джон: — Обіцяю! Ось вам моя рука. Скажіть, як же вас величають?

Робін: — Ім'я йому треба змінити, щоб збити з сліду слуг закону, озброєних наказами впіймати й повісити усіх нас. Дайте трохи подумати! Ага! Придумав! Він прийшов сюди весь пурпуровий, то так його і зватимемо однині. Вітаємо тебе в зеленому лісі, Вілле Пурпуровий!

Маленький Джон: — Милості просимо до нас, Вілле Пурпуровий! 

 

Менестрель 1:

Оповідь сьома: ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ ЧЕНЦЯ ТУКА

Менестрель 2:

Підставив Робіну чернець

Свою широку спину,

І Робін осідлав його,

Мов добру конячину.

 

І поки вбрід не перейшов

Чернець струмка прудкого,

Він слова Робу не сказав –

Ні доброго, ні злого.

 

(Робін іде до річки. Бачить ченця, який сидить і їсть пирога. Робін спрямовує на нього стрілу.)

 

Робін: — Гей, ченчику! Мерщій перенеси мене через річку, бо інакше я не відповідаю за твоє життя!

Чернець: — Поклади свого лука, хлопче, і я перенесу тебе через цей струмочок. Такий наш обов'язок у житті — допомагати один одному, а твоя гостра стріла переконує мене, що ти, як людина, заслуговуєш на деяку увагу.

 

(Чернець іде до Робіна. Робін сідає йому на спину і чернець переносить його через річку на протилежний бік.)

Робін: — Вельми вам вдячний, отче!

Чернець: — Он як, ти вдячний! (Вихоплює меча.) Тоді, клянусь честю, ти зараз же покажеш, яка твоя дяка. До речі, мої богоугодні справи набагато важливіші за твою мирську суєту, і вони мене кличуть на той бік струмка. Я бачу, ти благочестива людина, яка ніколи не відмовиться прислужитися церкві. Так от я й мушу тебе попросити, щоб ти зробив для мене те ж саме, що я зробив для тебе. Коротше кажучи, синку, ти повинен перенести мене на той бік.

Робін:— Ну що ви, добрий отче! Адже я замочу ноги!

Чернець:— Хіба твої ноги кращі за мої? А я ж, бачиш, уже промок до ниточки і боюсь, що тепер мене звалить ревматизм.

Робін: — Я слабкіший здоров'ям, ніж ви, і той величезний шолом, меч та щит потягнуть мене на дно посеред струмка, не кажучи вже про те, що при цьому постраждає і ваша свята персона.

Чернець:— Гаразд, я дещо скину.Обіцяй, що перенесеш мене через потік, я залишу тут усю свою зброю.

Робін: — Згода! 

(Чернець зняв з себе військовий обладунок. Робін переніс його через потік.)

Робін:— Ну, святий отче, що там речуть ваші писання, які ви так охочі цитувати? «Хай не стомлюють тебе добрі діяння»? Тож несіть мене негайно назад, бо інакше я посічу на капусту вашу гарненьку льолю!

Чернець:— Ну й гаряча в тебе голова, синку. Бачу, що навіть вода не остудила її. Доведеться ще раз підставити спину насильнику та нести тягар людської гордині.

 

(Чернець несе Робіна і скидає його із спини посеред річки.)

Чернець:— Ось тобі! А тепер, голубе, вирішуй сам: хочеш — тони, хочеш — пливи!

Робін:— Негідник ти! Лицемірний псаломник! Ось тільки підійди, щоб можна було дістати мечем, я не подивлюся на духовний сан, виголю тобі тонзуру чистіше, ніж вона виголена у найлисішого монаха!

Чернець:— І чого ото пащекувати! Пустословити грішно так само, як і блюзнірити. А якщо хочеш побитися на мечах — чекай мене на середині річки!

 

(Чернець з мечем ступив у воду й побрів на середину потоку, де його зустрів розлютований Робін. І там розігрався запеклий бій.)

 

Робін:— Клянусь пресвятою дівою, що за все життя я не зустрічав бійця, який би так шляхетно ставився до супротивника! Я маю велике прохання.

Чернець:— Яке? 

Робін: — Дозволь мені дмухнути тричі в оцей ріжок.

Чернець:— Ну що ж, можеш погратися, дмухай, хоч дух з тебе геть.

(Робін Гуд засурмив у ріг. Прибігли розбійники, серед них Вілл Пурпуровий.)

 

Вілл Пурпуровий: — Вгомонися, отче Туку! 

Робін: — Отець Тук! То ви є отець Тук? Тоді вважайте мене своїм другом, бо саме вас я й шукав.

Чернець: — Я скромний чернець-пустинник, отець Тук з Фаунтейнз Дейля. Сім літ служив я в тутешньому абатстві — читав недільні проповіді, вінчав, хрестив, відправляв похорони, а коли треба було, то й бився зі зброєю в руках. Не буду вихвалятися, проте досі мені ще не доводилося зустріти такого лицаря, солдата чи йомена, перед яким би я відступив. Але ти прекрасний вояк. Це я мушу визнати.

Вілл Пурпуровий: — Ще б пак! Адже вам допомагав у цьому хрещенні сам Робін Гуд! 

Чернець: — Робін Гуд! То ти і є той знаменитий йомен? Диви, яке щастя! Я багато чув про твої діяння, і коли б знав раніше, хто ти, то не тільки переніс би тебе на той бік, а й поділився б з тобою своїм пирогом.

Робін:— Щиро кажучи, саме отой пиріг і призвів мене до грубіянства. Отже, ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й пішов сьогодні тебе шукати. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усіх диявольських підступів. Ну як, згоден ти вступити до нашої ватаги?

Чернець: — Авжеж, тільки не примушуйте мене постувати! Зараз перебреду ще раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою й правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.

 

Менестрель 1: Звичайно, Робін Гуд мав цілу ватагу вірних товаришів. Проте, були в нього і вороги. Одним із них був Гай Гісборн. Отже …

Оповідь одинадцята

ЯК РОБІН ГУД ПОКАРАВ ГАЯ ГІСБОРНА

— Поклявсь я Робіна спіймать,

Знайду лиш — так і знай:

У ріг баранячий скручу, –

Це каже Гісборн Гай!

Менестрель 2: Чутки про діла непереможного Робіна дійшли до Лондона, і король послав бідолашному шерифу наказ, погрожуючи зняти його з посади, якщо він не спіймає ватажка розбійників. Ось чому шериф аж із шкури пнувся та гасав по лісу, силкуючись заскочити Робіна Гуда зненацька. Проте всі його старання не давали ніяких наслідків. Тоді шериф збільшив винагороду за голову Робіна, сподіваючись, що комусь заманеться його впіймати. Такий герой і справді знайшовся. Це був найманий лицар з королівської важкої кінноти, на ім'я Гай Гісборн. Він теж прочув про Робіна та про солідну винагороду за його голову. Сер Гай вважався одним із кращих лучників і мечоносців у всій королівській армії, але серце в нього було підступне й запроданське.

(По лісі йде бідно вбраний чоловік, якому чомусь заманулося натягти поверх лахміття висушену на сонці конячу шкуру, — з головою, гривою і хвостом – Гай Гісборн. Назустріч йому іде Робін Гуд.)

 

Робін: — Доброго ранку, друже.  Лук у твоїй руці свідчить про те, що ти, напевне, хороший стрілець.

Гай Гісборн: — Стрілець як стрілец.  Тільки не до стрільби мені зараз. Я згубив стежку і ніяк не можу на неї втрапити знову.

Робін: (промовляє, повернувшись до глядачів) – “Слово честі, я був певен, що ти згубив розум”.

(до Гая)— Я проведу тебе через ліс, а ти мені розкажеш, які справи примусили тебе блукати в цих краях. Мова твоя здається мені набагато шляхетнішою за твоє убрання.

Гай Гісборн: — А хто ти такий, щоб питати мене про мої справи? 

Робін: — Я один з королівських лісників,  і приставлений сюди охороняти оленів його величності від усяких підозрілих людей, які тут часом вештаються.

Гай Гісборн: — Вигляд у мене, можливо, й справді підозрілий, але я тут не вештаюся без діла. Ну, слухай: якщо ти королівський лісник, ти мені теж знадобишся. Я тут також за королівським дорученням — розшукую небезпечного злочинця. Звати його — Робін Гуд. А ти. часом, не з його банди?

Робін: — Ні, ні, боронь боже! А навіщо тобі потрібен отой Робін Гуд?

Гай Гісборн: — Це вже мені знати. Скажу тільки, що зустрітися з цим гордим і неприступним розбійником мені хочеться дужче, ніж одержати за нього сорок повноцінних фунтів з королівської скарбниці.

Робін: — Іди за мною, друже, трохи пізніше я. певне, зможу показати тобі схованку Робіна Гуда.

Гай Гісборн: - До речі, ти ще й досі не сказав, як тебе зваги.

Робін: — Авжеж, ні, і не маю права сказати, поки не назвешся ти.

Гай Гісборн: — Своїм ім'ям я можу пишатися. Я поклявся спіймати розбійника Робіна. І я сказав би про це йому в очі, коли б він не був такий боягуз. Моє ім'я — Гай Гісборн.

Робін: — Здається, я вже десь чув про тебе. Тобі не доводиться вішати людей заради грошей?

Гай Гісборн: — Так! Але тільки розбійників на зразок Робіна Гуда.

Робін: — А скажи, що поганого зробив тобі Робін Гуд?

Гай Гісборн: — Та це ж грабіжник з великої дороги! 

Робін: — Хіба він не віддає бідним усе, що забирає у багатих? Чи, може, він не захищає жінок та дітей, слабких і безпомічних? І чи не найбільшим його злочином є те, що він забив кількох королівських оленів?

Гай Гісборн: — Годі патякати! Тепер я бачу, що ти й сам з Робінової зграї.

Робін: — Я ж сказав — ні. А якщо я допоможу тобі спіймати Робіна, що ти робитимеш далі?

Гай Гісборн: — Бачиш оцей срібний ріжок? Як тільки Робін опиниться в моїх руках, я дам один довгий сигнал. І враз сюди прибуде шериф з усім своїм військом. Якщо ти покажеш мені, де ховається цей розбишака, я віддам тобі половину винагороди. Двадцять фунтів!

Робін: — Я не став би штовхати людину на шибеницю навіть за тисячу фунтів! Але я покажу тобі Робіна і нагороду за те знайду собі на вістрі власного меча. Я сам і є Робін Гуд, ватажок розбійників Шервуда й Бернесдейля!

Гай Гісборн: — Тим гірше для тебе! 

(Він вихопив з-під конячої шкури меч і без попередження, по-зрадницькому кинувся на беззахисного Робіна. Той спритно ухилився від удару і теж оголив свою зброю.)

Робін: — Це ж підло, нападати на людину, яка не готова до бою!

(Гай Гісборн і Робін Гуд б’ються на мечах. Та ось Робін Гуд випадково спіткнувся об корінь, що випинався з землі, і впав на коліна. Сер Гай, замість того, щоб дати йому змогу підвестись, як це зробив би кожен шляхетний лицар, ударив лежачого. Так Робін дістав поранення в лівий бік.)

Робін:— О пресвятая діво, заступися за мене, грішного! Де ж це видано, щоб людина помирала раніше, ніж настав її час!

(Потому він знову спритно скочив на рівні ноги й завдав своєму ворогові раптового удару. Лицар тієї миті якраз високо замахнувся мечем, щоб остаточно прикінчити Робіна, але той зробив блискавичний випад знизу. Сер Гай Гісборн поточився назад і з глухим стогоном упав на траву: меч Робіна протнув йому горлянку.)

Робін:— Ти сам накликав на себе біду. Хоч ти і був запроданцем підступним, я зовсім не хотів тебе вбивати.

 

Менестрель 1:

Оповідь дванадцята

ЯК МАРІАН ПОВЕРНУЛАСЯ В ШЕРВУДСЬКИЙ ЛІС

Менестрель 2:

В чуже одягшись, Роб гуляв

У лісі ранком раннім

І раптом здибав Маріан

В хлопчачому убранні.

 

Схрестились гострії мечі.

«Яке маля хоробре!» –

Подумав Роб. Та бій кінчивсь,

Їй-богу, дуже добре!

 

Робін: — Гей, хлопче! Як ти насмілився стріляти в королівського оленя?

Маріан: — Я маю таке ж право стріляти в цих оленів, як і сам король. А хто тобі дозволив мене допитувати? Іди своєю дорогою, парубче!

(Робін пильно подивився на юного мисливця, і той теж відповів одвертим поглядом, у якому не було ні тіні страху.)

Робін: — Хто ж ти такий, друже? 

Маріан: — Я тобі поки що не друг, і хто я — це моя справа.

Робін: — Обережніше, любий хлопчику, бо ти в лісі, а тут ми швиденько можемо навчити тебе пристойному поводженню! 

Маріан:— Тож спробуй! Берися за зброю та захищайся!

(Б’ються на мечах. Робін удав, ніби ненароком оступився, водночас підставивши руку так, що її легенько дряпнуло мечем.)

Маріан: — Ну що, задоволений? (Здригається при вигляді крові.)

Робін: — Цілком. А тепер ви, може, зробите ласку і скажете, кому я завдячую цією подряпиною?

Маріан: — Я Річард Партінгтон, паж її величності королеви Елеонори.

Робін: — Що примусило вас піти в цей ліс наодинці, шановний Партінгтоне?

Маріан: — Гаразд, хто б ти був, — чи королівський лісник, чи хтось інший, — знай, що я розшукую ватажка розбійників Робіна Гуда, якому несу прощення від королеви. Чи не скажеш, часом, де його можна побачити?

(Маріан дістає золоту стрілу.)

Робін: — О! Я упізнав тебе! Ти Маріан, а оту золоту стрілу подарував тобі я, завоювавши її на турнірі, влаштованому шерифом!..

Маріан: — Ти… ти… хіба ти… Робін?

Робін: — Власною особою! 

Маріан: — Ой, Робіне, що ж я наробила! Я не знала, що це ти, і так необачно тебе поранила!

Робін: — Пусте, — усміхаючись мовив Робін. — Адже це зробила ти, і я з гордістю носитиму цей шрам на своїй правиці.

(Маріан перев’язує руку Робіна маленькою хусточкою.)

Маріан: — Ну, тепер все буде гаразд!

Робін: — Який же я поганий хазяїн! Навіть не запросив тебе до своєї лісової оселі!

Маріан: — А я дуже поганий паж, бо зовсім забула, що я Річард Партінгтон, який справді приніс тобі послання від королеви Елеонори! Королева обіцяла тобі повне прощення, якщо ти наступного тижня прибудеш в Лондон і позмагаєшся з найкращими стрільцями, що ними так пишається король Генріх. Коли я почула, що її величність виявила бажання побачити тебе, я сказала, що колись ми з тобою знались, і попросилася піти тебе пошукати. Королева дуже зраділа, а відпускаючи мене, наказала передати тобі оцей золотий перстень на знак її благовоління.

(Виходять друзі Робіна.)

Вілл Пурпуровий: — Друзі! Слухайте мене всі! Сьогодні ми маємо честь привітати у себе прекрасну Маріан, наречену нашого ватажка Робіна Гуда!

 

 

Менестрель 1: Одного дня до Робіна Гуда дійшли чутки, що вранці Шервудським лісом має проїхати власною персоною мілорд єпископ. Отже…

Оповідь сімнадцята

ЯК ЄПИСКОПА ПРИГОЩАЛИ ОБІДОМ

Менестрель 2:

Спитав єпископ: — Що це тут?

Чого отак гасати?

І чи дозволив вам король

В цім лісі полювати?

— Ми цілий рік пасем овець,

А нині, ваша милість,

Забили оленя, бо й нам

Гульнути захотілось.

 

(Робін із друзями)

Робін: — О пресвятая діво! Я так давно горю бажанням влаштувати прийом його преподобству мілорду єпископу на лоні природи, і зараз гріх було б не скористатися з такої нагоди. Гей-но, хлопці, біжіть убийте оленя, та виберіть поситішого. Сьогодні з нами обідатиме сам єпископ Герфорда, а він добре платить за пригощення. Давайте наладнаємо стіл при самій дорозі, треба тільки пильно стежити, щоб, бува, єпископ не проїхав іншим шляхом.

(Іде єпископ.)

Єпископ: — Хто ви такі, що наважились підняти руку на королівського оленя? 

Робін: — Ми чабани.

Єпископ:— Чому не їсте баранини, а взялися за оленя?

Робін: — Сьогодні в нас свято, ваша милосте, і ми вирішили трохи розважитись. Задля цього й забили оленя, — адже їх тут так багато.

Єпископ:— Присягаюся, що король знатиме про це! Хто вбив оленя?

Робін: — Передусім, ваша милосте, скажіть своє ім'я, щоб я знав, з ким маю честь розмовляти.

Єпископ:— Я єпископ Герфорда, приятелю! 

Вілл Пурпуровий: — Якщо ви справді пастир, то краще доглядайте своє стадо, і не лізьте куди не слід.

Єпископ: — Он як! Ах ви ж нахаби! Побачимо, чи не доведеться вам розплачуватися головами за своє зухвальство. Кидайте крадену печеню і марш за мною, бо все одно усіх вас одведуть до шерифа. Чуєте?!

Робін: — Даруйте, ваша світлосте! (Опускається на коліна.)  Помилуйте, благаю! Адже ви не допустите, щоб загинуло стільки душ.

Єпископ:— Ах ви мерзота! Глядіть, щоб я вас не помилував! Я помилую вас тоді, коли побачу на шибениці!

(Розбійники оточують єпископа.)

Єпископ:— О, я у пастці у розбійників! Змилосердьтеся, пощадіть! Я не поїхав би сюди, коли б раніше знав…

Робін: — Помилування ви не заробили, — відповів Робін, — але я поведуся з вами набагато краще, аніж ви зо мною. Я ще зранку поклав собі пообідати разом з вами.

Єпископ:— Любий господарю, я хотів би, щоб ви назвали рахунок за обід. Візьміть з мене скільки належить та й відпустіть додому. От тільки я боюсь, що цей обід коштує значно більше, ніж є грошей у моєму гаманці.

Робін: — А й справді, ваша світлосте, своєю присутністю ви завдали мені стільки приємності, що для мене важко оцінити ваш візит.

Маленький Джон: — Дайте-но сюди вашого гаманця, отче, я спробую якось встановити рахунок.

Єпископ:— Власних у мене всього кілька срібних, а те золото, що в торбині під сідлом, то гроші церкви. Ви ж не станете грабувати церкву?

Робін:— О! Церква завжди охоче допомагає тим, хто потребує помочі. Дивлячись на ці гроші, я пригадав, що в мене є друг. Так от: ми не візьмемо з вас за обід нічого, але дозвольте нам скористатися вашими грошиками, щоб допомогти моєму дорогому приятелю.

Єпископ:— Ні, ні. Це несправедливо. Хіба, врешті, не королівським оленем ви пригощали мене? До того ж я бідна людина.

Робін: — Не сумніваємось, що бідна! Ви єпископ Герфорда, і вся округа стогне від ваших утисків. Хто не знає вашої жорстокості до бідних та скривджених? А кому ж, як не вам, допомагати знедоленим, а не грабувати їх? Ви набагато гірші за розбійника з великої дороги. Тільки грабуєте ви нишком. Я нічого не кажу про себе та про те, як ви переслідуєте мене, не згадуватиму й про зловмисну ворожість до мого батька. Я забираю ці гроші іменем тих, кого ви скривдили та пограбували і використаю їх для добрих справ, на які у вас не піднімається рука. Закликаю бога в свідки правдивості моїх слів!

(Робін забирає у єпископа гаманець із золотом (цукерками) і роздає їх усім присутнім.)

 

Менестрель 1: В наступній баладі ми розповімо вам про те, як Робіна Гуда та його ватагу відвідав сам король Англії Річард. Отже…

Оповідь двадцять друга

КОРОЛЬ РІЧАРД ЛЕВИНЕ СЕРЦЕ У ШЕРВУДСЬКОМУ ЛІСІ

Менестрель 2:

І мовив Річард, сам король.

— Отак найкраще буде –

Поїду в ліс я до стрільців,

Побачу Робін Гуда.

 

(Іде король. Його перепиняє робін Гуд.)

Робін:  — Стій! Сьогодні я чергую на шляху і зупиняю всіх перехожих для перевірки.

Король:  — А яка це птиця наважилася затримувати мене? Я ніколи не корився одній людині.

Робін:  — Якщо так, то будуть й інші.

(Робін ляснув в долоні. За мить з кущів вийшло з десяток дужих хлопців.)

Робін:  — Ми — володарі лісу, пане лицарю. Оці зелені шати — наш дім. А живемо ми на ті мізерні подачки, які дають нам час від часу святі отці та чуйні лицарі. За вами церква і закон, то вам, звісно, не бракує золота. А нам? Нам доводиться благати вас, щоб ви трохи поділилися своїми грошенятами.

Король:  — Але ж я посланець короля. Його величність теж тут поблизу і хотів би поговорити з Робіном Гудом.

Робін:  — Хай боронить короля бог! Хай йому щастить в усьому! Я — Робін Гуд, але я прокляв би того, хто наважився б повстати проти законної влади нашого володаря!

Король: — Обережніше! Дивися, щоб часом не довелося проклясти себе.

Робін: — Ні, цього не буде. Король ще не мав відданішого слуги, ніж я. Я ніколи й крихти не взяв у нього, хіба що забив кілька оленів, аби не померти з голоду. Мої найлютіші вороги — це святі отці, барони та поміщики, що ссуть кров з нещасного люду. Та все ж я радий, що зустрів вас тут. Перш ніж поїдете звідси, ви будете моїм гостем, скуштуєте наших лісових страв.

Король: — Але цікаво, яку суму ви призначите за своє пригощення? Адже я чув, що ваші обіди дорогі.

Робін: — Ні, Ви посланець короля, а тому нам байдуже, чи є у вашому гаманці гроші, чи ні.

Король: — У мене всього кілька монет золотом. За два тижні, що пробув я з королем та лордами у Ноттінгемі, добренько-таки витратився.

(Пролунав звук сурми, і на галявині з'явився цілий загін лицарів.)

Робін: — До зброї!

Вілл Пурпуровий: — Це Річард Лі.

(Річард Лі побачив короля і став перед ним навколішки.)

Вілл Пурпуровий:  — Та це ж король! 

Робін: — Король! Просимо ласки, ваша величносте! Ми ваші вірні слуги.

(Всі опускаються на коліна. Король суворим поглядом обводить розбійників.)

Король: — Правду каже ваш отаман? 

Лісовики: -- Правду, ваша королівська величносте.

Робін: — Розбійниками ми стали не з власної волі. Призвели нас до цього утиски та несправедливість лордів. Але ми завжди були вірними слугами короля. Чинили опір лише тим, хто прикидається, ніби служить короні. Правда, ми забирали в абатів нечесно здобуте ними золото, вбивали оленів у королівському лісі. Але водночас ми ставали на захист бідних, допомагали вдовам та сиротам. Даруй нам свою прихильність і заступництво, тоді ми всі назавжди облишимо ліс і підемо за тобою.

Король: — Складайте присягу! Покляніться, що всі ви, разом з своїм ватажком Робіном Гудом, віднині вірою й правдою служитимете королю!

Лісовики: — Клянемося! 

Король:  — Підведися, славний Робіне Гуде! Я дарую тобі свою ласку, а

незабаром буде ще й нагода випробувати твою вірність. Таких лучників, як ви, треба цінувати. Було б справжнім злочином засуджувати вас. хлопці, до страти. Не скоро в Англії знов народяться такі умільці. Проте я не можу дозволити вам тинятися в моїх лісах і нищити оленів, не можу також допуститись того, щоб ви порядкували в графстві. Віднині я призначаю вас королівськими лучниками і беру в особисту варту.

(Музичний фон – всі виходять.)

 

Менестрель 1: Який щасливий та безтурботний був цей вечір, останній вечір у гурті з товаришами під шатром зеленого листя! Серце Робіна пройнялося легеньким смутком; чари лісу міцно полонили його душу. А може, все йде на краще? Може, нове життя та служба у короля принесуть нові радощі?

Менестрель 2: На цьому, власне, і слід було б закінчити нашу розповідь. Проте ми передамо все, що співає про свого улюбленого героя народ у баладах та піснях. Робін прожив кілька щасливих років і теж пішов з цього світу. А було це ось як.

Менестрель 1: Робін Гуд та його хлопці, які на той час уже були на службі в короля, разом з своїм володарем пройшли країною ї приборкали завзятих норманських баронів, що, скориставшись із тривалої відсутності Річарда Левине Серце, зовсім відбилися од рук. Втихомиривши непокірних, король з належною на те урочистістю та пишнотою прибув до палацу в Лондон. З ним переїхали туди й Робін Гуд, новий граф Хантінгдонський, та Маріан, яка одразу зажила слави найвродливішої жінки при дворі.

Щодо королівських лучників, то їх поділили на два загони. Один лишився при королі в Лондоні, а другий повернувся до Шервуда та Бернесдейля, щоб стерегти королівські угіддя.

Менестрель 2: Проте, як на лихо, король Річард Левине Серце знову вирушив у похід, і країною на правах регента почав керувати його брат Джон. А вже відомо, що принц завжди недолюблював Робіна Гуда. Принц наказав схопити Робіна й ув'язнити в Тауері. В Тауері Робін Гуд пробув два тижні, поки хоробрий Стютлі та королівські лучники, які лишались відданими своєму колишньому ватажкові, влаштували йому втечу. Разом з своїми хлопцями Робін Гуд подався до зеленого лісу.

Менестрель 1: Отак і оселилися друзі в лісі, чекаючи повернення короля Річарда.

Та королю вже не судилося повернутись, і не потрібна вже була йому варта.

До лісовиків дійшли чутки, ніби король загинув на чужині. Країною тепер повновладно правив підступний принц Джон. Невдовзі новий король остаточно довів свою неприязнь до Робіна Гуда та його товаришів. Він пішов нищівною війною проти лісовиків, розіславши в усі кінці Шервуда та Бернесдейля свої карні загони.

Менестрель 2: В одній із сутичок між королівськими загонами та лісовиками Робіна Гуда було поранено. Напруживши сили, він пустив останню свою стрілу. Стріла полинула, як колись, несхибно вперед і, вдарившись у стовбур найбільшого дуба, впала на землю в тіні зеленого листу. Робін попросив своїх відважних товаришів, щоб вони поховали його там, де впала стріла, а поруч поклали його славного лука. Так не стало найшляхетнішої, найчеснішої людини, не стало Робіна Гуда.

Менестрель 1: Так закінчується остання двадцять четверта оповідь

ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ СВОЮ СМЕРТЬ

Менестрель 2:

— Подай мені мій вірний лук, –

Промовив Роб 6езсило,

І, де стріла оця впаде,

Там викопай могилу.

(музичний фон)

 

Вчитель: Так помер Робін Гуд. Та чи помер він? Ні, не помер, слава про нього живе і житиме у віках, він живе в безсмертних баладах і піснях, живе в серцях тих, хто любить волю, любить правду і справедливість. А під дубом, де впала остання стріла Робіна Гуда, височіє могила. На могилі Маленький Джон поставив камінь, який вказує нащадкам, де спочиває народний герой. На камені великими літерами викарбувано:

Під каменем важким отут

Спочив навіки Робін Гуд.

Він доблесно і чесно жив,

Він кривди серцем не любив.

Із ним гуляли молодці — 

Безстрашні вольнії стрільці,

Серед яких він перший був,

Чим славу в Англії здобув.