Інтегрований урок з української літератури та історії України у 6 класі

Інтегрований  урок з української літератури

та історії України у 6 класі

Тема.  Література рідного краю.

Легенди й перекази рідного краю (на основі творчості І. Гусарова)

Мета: перевірити рівень засвоєння учнями поняття про  легенди рідного краю, їх походження; ознайомити з легендами рідного краю (автор І. Гусаров); удосконалювати вміння аналізувати текст, давати власну оцінку подіям і явищам; викликати інтерес до історичної спадщини українського народу; виховувати гордість за історичне минуле краю.

Тип уроку: комбінований урок літератури рідного краю (за самостійно прочитаними легендами і переказами).

Форма проведення: літературно-краєзнавча майстерня.

Обладнання: мультимедійний проектор, ноутбук, карта України, фото із зображенням легендарних місць, запис пісні «Село моє», «Козацький марш» (сл. І. Гусарова, муз. І. Білого); виставка книжок І. Гусарова.             

Міжпредметні зв’язки : історія, образотворче мистецтво, музика.

 

Хід уроку

І. Організація класу.

 

Слово вчителя української літератури.

 

                                                                         Але сьогодні, слава Богу,

                                                          Душею вже воскресли ми,

                                              Виходим на свою дорогу,

                          Щоб бути вільними людьми.

Дмитро Білоус

    Цими поетичними рядками українського поета Дмитра Білоуса почнемо сьогоднішній наш урок.

ІІ. Повідомлення теми і завдань уроку.

Забезпечення емоційної готовності до уроку

Слово вчителя української літератури.

Доброго дня! Дорогі діти, давайте розпочнемо наше заняття  з перевірки вашої емоційної готовності, адже будь-яка справа буде вдалою, принесе насолоду та користь, якщо її розпочати  з гарного настрою. Допоможе нам у цьому кольорова веселка.  Оберіть колір, який вам найбільше подобається саме зараз, і запишіть його на картках настрою.

 

 

 У давніх літописах райдугу називали «райською дугою». Її народження вважалося добрим знаком, люди ототожнювали появу веселки з приємною перспективою на майбутнє. Якщо вашим вибором є зелений та блакитний колір, то ви готові до розв’язання серйозних завдань. Ті з вас, хто обрав червоний колір, у цю хвилину насторожені, але здатні до «перетворення». Вибір синього та фіолетового кольорів свідчить, що під час роботи на занятті ви не тільки успішно впораєтеся з завданнями, а й виявите вміння творчо мислити. Жовтий та оранжевий колір свідчить про те, що ви готові до активної роботи. Нехай же на нашому занятті веселка засяє всіма своїми барвами!

ІІІ. Вступне слово вчителя української літератури.

    На попередніх уроках ви знайомилися з поняттям «міфи», «легенди» українського народу, їх походженням, класифікацією.

     Відомі оповіді, міфи передаються з уст в уста, відкладаються в пам’яті різних поколінь. Вірять в міфологію і українці, та розсипана вона дивовижними перлами. У різні часи дослідники минувшини збирали ці міфічні перлини і записували їх у вигляді  оповідей, легенд. Це триває і донині. Маємо нагоду звернутися до історичної та легендарної скарбниці нашого народу, дізнаватися про давнє походження назви сіл рідного краю із творів нашого земляка, колишнього вчителя Гусарова Івана Івановича.

   Отож, яка вона, наша прадавня сторона? Спробуємо ще раз уявити її. Помандруємо у її фантастично-дивовижний, звабливий, чаруючий вічною красою і мудрістю світ. А допоможуть нам у цьому легенди та перекази рідного краю і ось ця чудова чарівна скринька.

(Звучить чарівна мелодія)

 Для початку пригадайте, що називається міфом та легендою?

(Відповідають учні)

Міф (від грец.  — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства.

Леге́нда (лат.  — те, що слід прочитати) — жанр літератури і фольклору, малосюжетна фантастична оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою.

(Відповіді спроектовані на дошці)

У ч и т е л ь української літератури. Багата наша земля на різні за тематикою міфи та легенди. Споконвіку жили тут люди: вирощували хліб, плекали сади, виховували дітей, навчаючи їх, як бути завзятими і несхитними. Бо щиро хотіли, щоб рідна земля квітла й багатшала, доки світить сонце. Тисячолітній досвід, отриманий у спадок від попередніх поколінь, свідчить, що те омріяне бажання справдиться, якщо кожен день нашого життя закарбується в пам’яті й стане надбанням нащадків. Отож, мов чарівне замовляння, заповідали пращури нам, своїм дітям і онукам, народну мудрість: «Майбутнє неможливе без минулого».

    Учитель історії України. Доброго дня, дорогенькі мої! На сьогоднішньому уроці ми будемо дізнаватися про історію походження назви нашого села Дерезуватого, його перших мешканців, про історичні місця, що знаходяться на території Дерезуватської сільської ради. А матеріали будемо черпати зі збірочок нашого земляка Гусарова Івана Івановича.

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. У ч е н и ц я.

Козацькі могили, клекіт орлиний,

І степ – скільки око сяга.

Мала батьківщина, село моє миле,

Кохана моя Дереза!

Стоїш ти на самім кордоні району,

Немовби козацька сторожа в степу.

Мала батьківщина, село моє миле,

Кохана моя Дереза!

Стоять пшениці, теплом сонця политі,

Свята українська земля!

Мала батьківщина, село моє миле,

Кохана моя Дереза!

Іде по селі, мов зміюкою в’ється ,

Сучасна траса швидка.

Мала батьківщина, село моє миле,

Кохана моя Дереза!

(Звучить у записі пісня на сл. І. Гусарова, муз. І. Білого «Село моє»)

У ч и т е л ь історії України. І справді, правильно підмітив у своєму вірші «Мала Батьківщина»  І. І. Гусаров, що село Дерезувате знаходиться на карті на кордоні між Синельниківським та Новомосковським районами (показує на карті).

Учитель української літератури. Звідки пішла назва, достеменно невідомо. Та існує легенда.

    Про це може розказати чарівна скринька. (Виймає папірець із написом «Легенда про виникнення назви села Дерезуватого»).

2. Виразне комбіноване читання легенди (учитель – учні).

У ч и т е л ь (читає): На початку літа 1805 року гурт вершників хутора Знаменівського забрів у степ далеко від свого хутора на південь і опинився в незнайомій місцевості: навколо цвіли різнобарвні квіти, увесь степ був покритий густою травою та такою, що їхніх коней майже не було видно. Спішились хлопці і озирнулися. Навкруг буяли густі зарослі дерези. Долину перетинав невеликий струмок – вода в ньому виявилася чистою і холодною. Один із вершників обережно розгорнув траву і зойкнув від здивування. Вся земля була всіяна ягодами. Нахилився чоловік і набрав цілий оберемок полуниць. Збоку почувся голос іншого козака, який знайшов мед диких бджіл. Недалеко під горою блищали води невеликої, але повноводної річки Татарки, - притоки Самари. По її берегах – буйні ліси. Що тут тільки не росло: бузина, дика груша, калина, верба, а очолювали лісове військо могутні дуби і сосни. Стовбури дерев – ледь вдвох обхопити. Особливо величезні осокори та верби. У лісах цих – незлічимо звіра і птиці. Чого тут тільки не водилося: зайці, вовки, лисиці, дикі свині і кози, куріпки, качки, гуси, лебеді, дикі голуби, тетерваки. Все це бігало, пурхало, хрокало, гарчало, крякало. А в річці – сила-силенна риби: осетри, коропи, лящі, лини… - всього не перелічиш.

У ч  н і (читають). Переглянулися козаки – тут малося все, що потрібно було для прожиття: повноводий чистий струмок, незаймана родюча земля, яка не знала плуга, зелений океан степових трав і рослин, хмари птахів, безліч дичини, повновода річка – все це нагадувало зелений рай.

- Тут закладемо хутір, - промовив сивовусий велетень Максим Кравченко, розминаючи в руках жирний шмат степового чорнозему.

- І назва нашому хутору вже є, - в тон Максимові додав циганкуватий, немов висушений сонцем, жилавий і худорлявий Грицько Прохоренко.

У ч е н и ц я (читає).- Яка назва?- з цікавістю повернувся до нього опецькуватий, як дуб, козак Валах.

Грицько, хмуро посміхаючись, повів рукою навколо і промовив:

- Хутір Дерезуватий, а, може, село Дерезувате.

Йшов 1805 рік від Різдва Христова.

3. Робота над змістом легенди.

У ч и т е л ь української літератури. Приблизно так відбувалися перші заселення нашого села. Письмових пам’яток немає. Але людські перекази називають першими поселенцями то Грицька Прохоренка, то Максима Кравченка, то Івана Валаха. Перевагу віддають Максиму Кравченку. Але це не так і важливо. Головне, що легенди і людські перекази пов’язують виникнення нашого села із запорозькими козаками.

   А ще достеменно відомо, що дерезуватчани у складі Павлоградських козачих полків Івана Петровича Котляревського брали участь у Вітчизняній війні 1812 року проти армії Наполеона. Ось така чудова легенда дійшла до нас.

Учитель історії України. (Історична довідка про Вітчизняну війну проти Наполеона).

Чарівна скринька приготувала наступне завдання (Виймає папірець - бесіда за змістом прочитаної легенди).

З а п и т а н н я.

1. Що нового ви дізналися з легенди про заснування села?

2. У якому році воно виникло і хто були перші поселенці?

3. Розкажіть про природну місцевості, де пізніше розкинулося село.

4. Чому село стало носити таку назву? З чим це пов’язано? (Робота в малих групах. Інтерактивна вправа «Що я знаю з історії рідного краю?»)

       4.У ч и т е л ь історії України. У нашому селі багато історичних пам’яток , так чи інакше пов’язаних з історією козацтва. Це козацька Гостра могила, козацька могила «Майдан», Широка балка, життєдайна криниця. (Демонстрація фото).

І знову зазирнемо у нашу чарівну скриньку. Яку легенду далі вона нам приготувала ?

(Учень розповідає легенду про Гостру могилу )

1 .- За декілька кілометрів на північний схід від села Дерезуватого стоїть козацька могила. В народі її називають Гострою. Існує така легенда…

Колись давно, ще в козацькі часи, тут стояла  застава, яка звалася «джурою». Це була висока вежа, на якій чатували дозорці. В неї входили бочки зі смолою і протягнутий між ними канат, просякнутий порохом і сіркою. Коли дозорці помічали татар, хутко підпалювали канат, від якого загоралась смола. Густий чорний дим підіймався в небо. Це помічали на іншій «джурі» і теж підпалювали смолу. Через деякий час увесь край знав про те, що йдуть татари.

2.– Так серед дозорців вирізнявся молодий козак Ілько, який не тільки вправно володів шаблею, а й чудово грав на кобзі і мав прекрасний голос.

… Татари напали зненацька. Козаки не встигли запалити вогонь. Почався нерівний смертельний бій. І тоді Ілько прорубався шаблею до канату та зумів викресати вогонь. Татари кинулися гасити, аж на їхньому шляху став козак Ілько. Закинувши кобзу за спину, він з двома шаблями у руках рубав і рубав ворогів.

3.– Степовики метнули аркан,  та козак вправно перерубав його. А вогонь розгорався все дужче і дужче,що аж густий чорний дим зловіще повз у небо. Запалав вогонь і повалив дим на «джурі» у сусідів – орлівщан. Заспівали дзвони у Самарі, і люди, хапаючи дітей, кинулися до лісу. А з воріт Самарської фортеці вилітали сотня за сотнею братчики і, як вихор, мчали в степ.

4.– Жалібно схлипнула струна на кобзі під татарським ятаганом, і юний козак Ілько з посмішкою на устах упав на цілу гору порубаних ворогів.

    Коли татарів побили, а решту погнали в степ, козаки поховали братчиків і насипали могилу. Сотня за сотнею з шапками, наповненими землею, йшли і йшли, доки не виросла могила, яку потім назвали Гострою.

 

У ч и т е л ь української літератури. (Звучить мелодія) Зазирнемо знову до чарівної скриньки. Що на цей раз підготувала вона?

Ілюстрація до легенди

Групі учнів наша чарівна скриня дала на домашнє завдання намалювати малюнки до улюблених легенд рідного краю.

 

(Учні демонструють свої малюнки до улюблених легенд рідного краю).

Учні.

1. В степу, за селом,

Мов напнуті вітрила,

Мов слава козацька,

Стоїть Гостра могила.

2. Легенда говорить,

Що козак в бою вбитий,

Зі своєю кобзою

Навік ліг спочити.

3. Як тільки повіє

Вітрець тихий з степу,

Сумні срібні звуки

Линуть далеко.

4. То козацька душа

Співає пісню журливу,

І тихо їй вторить

Гостра могила.

(Звучить пісня «Козацький марш»  сл. І.Гусарова, муз. І. Білого)

5. У ч и т е л ь української літератури. Дорогі діти! Читаючи легенди і перекази рідного краю, ви не тільки дізнавалися про цікаві факти з минулого нашого села, а й ніби стали свідками тих далеких подій.

     Я знову чую позивні чарівної скриньки. Цікаво, що цього разу вона нам приготувала?

(Інсценізація легенди «Старий колодязь»).

У ч е н ь – а в т о р.

     Стоїть цей колодязь край села. Хто його викопав, важко сказати.  Всюдисущі школярики дізналися, що дід Полтавець. Але котрий?

    …Сільська легенда розповідає, що коли Полтавець почав копати колодязь, то люди сміялися, що він копає не у дворі, а за двором. На що мудрий дід відповів:

Д і д.

   – Водичка дана Богом для всіх, хай п’ють подорожні – всім вистачить…

У ч е н ь – а в т о р.

    І дійсно вистачає. Протягом дня біля колодязя людно. Характерно те, що кожен, хто приїздить по воду, спочатку сам нап’ється, а потім набирає воду. Мабуть, тому, що вона смачна, а смачна, бо добра людина колодязь копала. Останній Полтавець, Василь Олексійович, дійсно був доброю людиною. Коли повернувся з фронту, увесь постріляний, понівечений, то, перш за все, взявся за колодязь, який ледве животів, а потім посадив сад, поставив вулики. А що добрий, то це беззаперечний факт, бо все життя працював пасічником, а ті «божі комахи» не люблять злих людей.

Давно вже немає діда Василя, а Полтавців колодязь стоїть…

    …Говорять, що на вогонь можна дивитися безкінечно, бо він має якусь магічну силу. Ось і я дивлюсь на воду в колодязі і бачу, що вона живе своїм життям: увесь час змінює колір, якісь кола пробігають. Вона дихає, щось шепоче. Заплющую очі і чую важкий подих колодязя, чую його шепіт…

 К о л о д я з ь.

- Багато я бачив на своєму віці. Я чув брязкіт козацьких шабель на Гострій могилі, бачив круторогих чумацьких волів. Я напував чубатих коней Нестора Махна, напував хлопців, які ішли в бій з фашистами. Багато я бачив і чув…

У ч е н ь – а в т о р.

Слухаю  цей шепіт могутнього дідугана і мимоволі з’являються   рядки віршів:

1. Край села, мов козацька сторожа,

Мов небесний святий оберіг,

Завжди новий стоїть старий колодязь,

Що його колись викопав дід.

2. Мабуть, дід той був добра людина,

Бо колодязь цей люблять усі.

Вдень у ньому сонечко грає,

Срібний місяць пірнає вночі.

3. Хоч стоїть він у самому степу,

Та вважається центром села.

Бо завжди біля нього людно,

Бо вода тут солодка й смачна.

4. -Ой колодязю, вуйко коханий,

Розкажи таємницю життя!

Та мовчить ветеран сивочубий,

Тільки воду дає нагора.

5. – Розкажи про козацькії коні,

Круторогих чумацьких волів,

Розкажи і про щастя, і горе…

Що ти бачив, що чув, що терпів?..

6. Розкажи, як матері проводжали

У життя своїх славних синів,

Як з війни односельців стрічали

На безмежжі козацьких степів?

К о л о д я з ь.

- Що казати: ось гляньте, дівчина

Вже годину стоїть тут з відром.

Біля неї вродливий хлопчина,

Ця таїна відома їм двом.

Оце й є буття таємниця,

Нескінченне джерело життя.

Хай поможе моя їм водиця

І безсмертна душа дідуся.

Підсумок уроку.

Учитель української літератури. І востаннє на сьогоднішньому уроці прозвучала мелодія чарівної помічниці-скриньки. Вона підготувала для нас мультимедійну презентацію «Звичайні мешканці села – творці історії рідного краю».

 В И С Н О В О К. Як слушно зазначив у своїй поезії Дмитро Білоус. Адже, аби бути справжніми патріотами своєї землі, вірними синами й доньками України, ми маємо пам’ятати своє коріння і ніколи не забувати, діти чиїх ми батьків. Отже, ще раз вчитаймося у слова українського класика:

Але сьогодні, слава Богу,

Душею вже воскресли ми,

Виходим на свою дорогу,

Щоб бути вільними людьми.

Оцінювання.

Домашнє завдання.

 Групам учнів:

• підготувати проект «Стежками рідного  краю»;
• написати міні-твір «Кого я вважаю патріотом свого села?»;
• узяти інтерв’ю у Гусарова Івана Івановича про його творчі здобутки, плани на написання нових творів.