ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ЗАСОБАМИ НАОЧНОСТІ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

Центр доуніверситетської  та післядипломної освіти

 

 

 

                                                                                Реєстраційний № ______

 

 

 

 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ЗАСОБАМИ НАОЧНОСТІ

 

 

 

Кваліфікаційна робота

вчителя історії та правознавства

вищої кваліфікаційної категорії

Криворізької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 23

Білик Валерії Валеріївни

 

 

 

 

 

 

КРИВИЙ РІГ

2018

ЗМІСТ

 

Вступ.................................................3

Розділ І. Теоретичні засади інтелектуально-професійної соціалізації учнів засобами наочності              5

1.1. Поняття інтелектуальної і професійної соціалізації...........5

1.2. Класифікація та види наочності........................8

Розділ ІІ. Досвід використання наочності на уроках історії як засобу інтелектуально-професійної соціалізації школярів              18

2.1. Використання наочності на уроках історії.................18

2.2. Методичні рекомендації щодо використання наочності на уроках історії              34

Висновки...............................................37

Список використаної літератури...............................39

Додатки................................................41

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасні умови становлення української державності та інтеграція українського суспільства в європейський простір головним завданням навчання і виховання учнів загальноосвітніх шкіл ставлять формування інтелектуальної та професійно-компетентнісної особистості, здатної виконувати різні соціальні ролі. Функцією освіти в процесі інтелектуальної й професійної соціалізації особистості учня є створення оптимальних умов для соціального становлення й саморозвитку молодого покоління.

Мета: розкрити чинники інтелектуально-професійної соціалізації учнів шляхом наочності на уроках історії.

Проблеми соціалізації активно розроблялися вітчизняними й зарубіжними вченими. Теоретичні засади загального соціалізаційного процесу представлено в дослідженнях таких науковців, як Г. Андреєва, Н. Андреєнкова, О. Безпалько, І. Бех, В. Болгарина, Ю. Василькова, О. Газман, М. Галагузова, Н. Заверико, І. Звєрєва, I. Зязюн, А. Капська, Л. Коваль, І. Кон, Ю. Кривов, Н. Лавриченко, Б. Ломов, М. Лукашевич, В. Москаленко, А. Мудрик, М. Папуча, Б. Паригін, С. Савченко, О. Сухомлинська, С. Харченко та ін.

Інтелектуально-професійна соціалізація за своїми сутнісними характеристиками, змістом, етапами є аналогічною до загального процесу соціалізації особистості. Інтелектуально-професійна соціалізація – багатогранний процес, що включає індивіда в професійну практику, під час якої відбувається засвоєння професійного й соціального досвіду, самовизначення, віднаходження свого місця в суспільстві, а також активний професійний саморозвиток й самовдосконалення, усвідомлення своєї ролі в соціальному та професійному середовищі.

Особливість соціально-педагогічного підходу до професійної соціалізації учнівської молоді полягає в тому, що вона розглядається як важливий чинник формування особистості учня, розвитку його активності, самостійності, уміння робити вибір, набуття субʼєктивного досвіду. Втілення процес інтелектуально-професійної соціалізації отримує через загальногалузеві дисципліни, зокрема історію. Засобом, що допомагає зробити цей процес ефективнішим, може бути наочність поданого матеріалу.

Використання наочності сьогодні є не лише загальною педагогічною умовою навчання у випадку, коли учні обмежені у можливості безпосереднього спостереження реальних об’єктів, опрацювання наочності у процесі навчання може бути особливим видом пізнавальної діяльності, яка дозволяє учням отримувати конкретні та повні уявлення про події та явища, що вивчаються. А історія – це навчальний предмет, який насичений подіями, явищами, що вимагають від учнів не тільки запам’ятовування численних фактів, але й їхньої грамотної інтерпретації. Крім того, специфіка викладання історії вимагає великої кількості наочного матеріалу, що створює образ конкретної історичної епохи.

Завдання:

• формувати професійну соціалізацію через історичні пам’ятки та джерела;
• акцентувати увагу на питаннях соціалізації учнів через аналіз, узагальнення і систематизацію набутих знань використовуючи засоби наочності;
• узагальнити власний досвід використання наочності як засоби інтелектуально-професійної соціалізації.

Отже, функція історії як навчального предмету – сформувати інтелектуально-розвинену особистість, спроможну адаптуватися як у суспільстві, так і в соціальних групах, здатну до аналізу, узагальнення й систематизації набутих знань та перенесення їх у власний досвід та професійну діяльність.

 

 

 

 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ ЗАСОБАМИ НАОЧНОСТІ

 

1.1. Поняття інтелектуальної і професійної соціалізації

 

Українські педагоги давно цікавились питанням соціалізації молоді в України. Серед сучасних українських дослідників, які тією чи іншою мірою торкались зазначеної проблеми, слід назвати перш за все таких учених, як: В. Андрущенко, В. Кульчицький, В. Кремень, С. Кримський, І. Курас. А. Лой, В. Литвин, В. Піча, В. Вашкевич, В. Жадько, Ю. Зерній, Ю. Ніраз, Б. Данилів. Для висвітлення даної теми велику роль відіграють методичні й наукові розробки К. Баханова, Ф. Левітаса, О. Мокрогуза, С. Терно, О. Косогової, О. Пометун, Г. Фрейман та ін. Український соціолог В. Піча свідчить, що за підсумками моніторингів та соціологічних опитувань, процес соціалізації особистості є прерогативою сучасної освіти. Більшість випускників шкіл мають слабо сформовані життєві компетенції, нерозвинені соціальні здібності, через що важко адаптуються до сучасних суспільно-економічних умов, нездатні до самореалізації в соціумі, мають схильність до асоціальної поведінки [13].

В.М. Вашкевич провів соціологічні дослідження й прийшов до невтішних висновків, що життєві орієнтації молоді змістились у бік прагматизму. Основні помисли молодих людей спрямовані в основному на матеріальне благополуччя і західний стиль життя [1]. В умовах економічної нестабільності характерною особливістю стає спрямованість на поліпшення матеріального становища, тому активно підтримуються ринкова економіка й підприємницька діяльність. Але нові економічні й політичні реалії передбачають жорстку конкуренцію на ринку праці, у суспільному житті, й для досягнення успіху диктують необхідність володіння високими професійними та ключовими компетенціями.

Отже, актуальною стає переорієнтація загальноосвітнього процесу на комплексний підхід до учня, виховання інтелектуально-розвиненої особистості, здатної за допомогою набутих ключових та галузевих компетенцій самостійно адаптуватися та ефективно самореалізовуватися в сучасному житті, готової до свідомої, активної участі в громадському житті української держави.

Спрямованість освіти на виховання соціально активної особистості закріплена в базових нормативно-правових актах, які координують роботу освітніх закладів: законах України «Про Освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти, Державному стандарті базової й повної загальної середньої освіти, який вступив у дію 1 вересня 2013 року.

Проблема професійного самовизначення успішно розробляється вченими, але соціально-педагогічне підґрунтя соціалізації особистості як чинника взаємозв’язку вибору професії з її реалізацією в соціумі, фахівцями вивчено недостатньо.

Соціалізація особистості (від латин. socialis – суспільний) – це процес входження людини у суспільство та активне засвоєння нею соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності у цьому суспільстві. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні практичні навички, що надає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація особистості триває все життя та має певні напрями [3]. Одним із напрямів соціалізації особистості є її професійне самовизначення. Професійне самовизначення частіше визначається як вибір людиною напряму та змісту подальшого розвитку, сфери та засобів реалізації індивідуальних якостей і здібностей, соціального середовища для втілення власної життєвої мети та моральних цінностей. Це цілісний, інтегративний процес, у якому реалізуються основні життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення. Соціалізація містить процес професійного самовизначення особистості, а саме: формування професійних інтересів, напрямів, здійснення вибору професії – по суті, вибору життєвого шляху та місця в соціально-професійній структурі суспільства. Відповідно сутнісні риси соціалізації – це адаптація та саморозвиток, формування ціннісних установок, пристосування до соціальних умов – притаманні процесу професійного самовизначення особистості, а принципи соціалізації є провідними в аналізі процесу професійного самовизначення особистості.

Значущості набуває науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення та науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на людину, що сприяє своєчасному вибору професії з урахуванням нахилів, здібностей, інтересів, а також кадрових потреб країни [19]. Отже, підготовка учнівської молоді до професійного самовизначення передбачає здійснення спеціально організованої психолого-педагогічної діяльності, спрямованої на формування в них здатності до самоаналізу та аналізу професій, вмінню розвиватися в обраному напрямі, бути конкурентоспроможним на ринку праці, придатним до адаптації у будь-якій соціальній групі, колективі.

Метою інтелектуально-професійної соціалізації учнів перш за все є активне опанування ними досвідом попередніх поколінь та уміннями використовувати його в інтересах створення власного добробуту не на шкоду іншим. Саме історія може стати джерелом досвіду, історичного руху та розвитку суспільства загалом, соціальних груп і окремих осіб зокрема. Урок історії неможливо провести на належному рівні, не користуючись картами, схемами, ілюстраціями, крейдовими малюнками та іншими видами наочності. Вони дозволяють представити історичний матеріал зрозумілим для учнів. Наочність активізує їхню увагу, мислення й памʼять (психологами доведено, що людина запамʼятовує 50% побаченого, в той час як почуте відтворюється тільки на 20%), змушує перемикати увагу з одного елемента уроку на інший, не стомлюючи школяра. Використання різних видів наочності допомагає учневі не тільки досконаліше зрозуміти матеріал, але й розвити пізнавальну активність, адаптуватися до життєвих реалій, оволодіти навичками, що будуть корисними в подальшому професійному самовизначенні.

 

1.2. Класифікація та види наочності

 

Принцип наочності сформулював і обґрунтував в XVII ст. Я. Коменський: «…усе, що тільки можна уявляти для сприйняття почуттями, а саме: видиме – для сприйняття зором, те, що почуте, – слухом, запахи – нюхом, те, що смакує, – смаком, доступне дотику – шляхом дотику. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями» [6, с. 302-302].

На основі безпосереднього сприйняття предметів чи за допомогою зображень (наочності) у процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле.

Педагогічний словник визначає наочність як один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Під засобами навчання розуміють предмети, прилади чи їх сукупність, яка необхідна для здійснення чого-небудь. Отже, під засобами наочності в широкому сенсі мається на увазі все те, що можна сприймати за допомогою зору (зображення на екрані, макети, картини і т. п.), слуху (звукозапису), інших органів чуття [15, с. 169-170].

Цей принцип знаходить своє відображення в розмаїтті видів наочності та їх класифікацій. Наприклад, у класифікацію за зовнішніми ознаками вчені і методисти включають друковані, екранні, звукові засоби навчання [15, с. 176].

При словесному описі на уроках історії подій і явищ минулого в переважній кількості випадків не є можливості спертися на безпосереднє спостереження учнями предметів опису або розповіді тому, що це явище вже минуло, недоступне живому, безпосередньому сприйняттю учнів. Тому їхні історичні уявлення, створені методом внутрішньої наочності, неминуче будуть розпливчасті, неточні, не цілком адекватні історичної дійсності [12].

У навчанні історії ніякі засоби художнього оповідання, ніяка образність викладу не можуть створити в учнів таких точних і конкретних уявлень про минуле, які виникають при сприйнятті досліджуваних предметів або їх зображень [16].

Існує класифікація наочності за різними параметрами (див. рис. 1).

 

Рис. 1. Класифікація наочності

 

У сучасній дидактиці прийнято розрізняти наочність внутрішню, або словесно-образну (літературні образи, приклади з життя і т. п.) і зовнішню, або предметну (графічні засоби наочності, натуральні предмети і їхні зображення тощо) [17].

Існує класифікація за зовнішніми ознаками. У неї включають: друковані (картини, ілюстрації, карти, схеми, таблиці); екранні і екранно-звукові (діафільми, кінофільми, відеозаписи, звукозаписи); комп'ютерні (графічні зображення: картини, малюнки, графіки, таблиці) засоби навчання. Найчастіше звертаються до класифікації за змістом і характером історичного образу, виділяючи наочність предметну, зображальну, умовно-графічну [8].

Під предметною наочністю у вивченні історії розуміється безпосереднє сприйняття не самого історичного минулого, а речових пам'яток минулого, його матеріальних слідів, не саме життя первісних людей, а сліди їхнього життя і діяльності у вигляді знарядь кам'яного віку, систематизованих у музейній експозиції, не феодальні усобиці й лицарські турніри, а речові останки цієї «благородної» діяльності – зброя та обладунки. Отже, до предметної наочності відносяться речові пам'ятки минулого, пам'ятні місця історичних подій, твори мистецтва і предмети побуту минулих часів, складові музейних експозицій [11]. Також виділяється спеціально виготовлена предметна наочність – різні макети та моделі, наприклад макет феодального замку, макет стародавнього Кремля, модель ручного ткацького верстата, катапульти тощо.

Хоча застосування цієї групи джерел обмежене через їхнє місцезнаходження чи стан збереження, саме вони дозволяють учням відчути колорит епохи, зіткнутися зі старовиною, відчути себе у ролі дослідників. Не кожне місто чи населений пункт може похвалитися достатньою кількістю і збереженістю слідів свого історичного минулого [10, с.117].

Значно більш широке застосування має образотворча наочність, тобто зображення історичних подій, діячів, історичних пам'яток [4]. До образотворчої наочності належать твори історичного живопису, навчальні карти з історії, ілюстрації, фотографії, портрети, карикатури, художні, навчальні та документальні кінофільми. Серед використовуваних в школі засобів образотворчої наочності різняться:

а) зображення документального характеру – документальні фотознімки, документальні кінофільми, зображення речових пам'яток, знарядь праці, пам'яток культури в тому вигляді, в якому вони дійшли до нас;

б) науково обгрунтовані реконструкції архітектурних та інших пам'яток, знарядь праці, предметів побуту чи їх комплексів та ін.;

в) художні композиції, створені творчою уявою художника або ілюстратора, зрозуміло, на підставі історичних даних; сюди відносяться твори історичного живопису, навчальні картини та ілюстрації в підручниках, що зображують події та сцени минулого;

г) технічні засоби навчання: діафільми, діапозитиви, аудіозаписи, компакт-диски [18].

Значне місце серед образотворчої наочності займають навчальні картини – наочні посібники, спеціально створені художниками або ілюстраторами до тем шкільного курсу. Навчальні картини поділяються на подієві, типологічні, культурно-історичні та портрети [14]. "Подійні" картини створюють уявлення про конкретні одиничні події. Найчастіше вони відтворюють вирішальні моменти в історії й вимагають сюжетної розповіді. Це, наприклад, картини: В. Томбі «Саламінська битва», М. Ройтера «Вступ Жанни ДʼАрк до Орлеана», Т. Ксенофонтова «Бій Спартака з римським загоном» і т.п. Зміст картини включається в розповідь тоді, коли настає зображений на ній момент [14, с.56].

Типологічні картини відтворюють багаторазово повторювані історичні факти, події, типові для досліджуваної епохи. Прикладом таких картин можуть бути «Бурлаки на Волзі» І. Рєпіна, «Жниці» О. Сластіона, «Бій з білополяками» М. Самокиша, «Ворог наближається» Г. Яблонської, «Колгоспний ярмарок» О. Максименка тощо.

Культурно-історичні картини знайомлять учнів із предметами побуту, памʼятками матеріальної культури. На них можуть бути зображені памʼятники архітектури й архітектурні стилі, побутові деталі різних часів з їхніми особливостями, різні механізми й принципи їхньої роботи. Прикладом можуть бути «Дальні печери» В. Непийпива, «Сільський краєвид» М. Маковського та ін. [2, с.47].

Картини-портрети допомагають відтворити образи історичних діячів. Портрет – твір образотворчого мистецтва, що містить зображення певної людини чи групи людей (у живописі, скульптурі, графіці чи фотографії).

На уроці різні типи картин використовуються з різними цілями: як вихідне джерело знань чи зорова опора в розповіді вчителя; як ілюстрування викладу чи розповіді з метою його закріплення, як джерело знань під час самостійної роботи чи дослідження учнів. Для розкриття якого-небудь процесу демонструється відразу кілька картин, наприклад, щоб показати зміни стилів архітектурних памʼятників у різні періоди історії. Як правило, дослідження змісту нової для учнів картини посідає значне місце на уроці [7, с. 9].

Навчальні картини можна застосовувати з метою розвитку, закріплення й узагальнення знань і умінь учнів. При роботі з картиною учні набувають умінь її аналізувати; «витягати» знання з-під образу; використовувати картину у своїй розповіді і самостійно будувати розповідь з її використанням.

Особливий вид наочності представляє умовно-графічна наочність, тобто вираз історичних явищ мовою умовних знаків. До групи умовно-графічних наочних засобів входять крейдові малюнки й аплікації, історичні карти, схеми, локальні схематичні плани, графіки і діаграми. Ці засоби відбивають кількісні і якісні сторони історичного процесу, розміщення історичних фактів у просторі, істотні ознаки фактів, їхні причинно-наслідкові звʼязки й закономірності. Тим самим вони сприяють формуванню у школярів умовних, символічних образів минулого і теоретичних уявлень. У цілому пріоритетом у розробці сучасних засобів навчання історії в останні роки стали посібники, орієнтовані на самостійну (індивідуальну і групову) роботу учнів, диференціацію їх навчальної діяльності.

Поряд із друкованими засобами умовно-графічної наочності широко використовуються в навчанні історії схеми, таблиці, діаграми тощо, які складаються вчителем на дошці чи плівці, а учнями в зошитах.

Поширеним видом наочності також є історичні карти, які створюються на географічній основі та є зменшеним узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій чи періодів. Зображення демонструються на площині у певному масштабі з урахуванням просторового розташування обʼєктів. Карти в умовній формі показують розміщення, сполучення і звʼязки історичних подій і явищ, що відбираються й характеризуються відповідно до призначення даної карти. Історичні карти відрізняються від географічних. Звичні для учнів кольори географічних карт мають інше значення на історичних картах. Зеленим кольором показують не тільки низовини, але й оазиси, а також найдавніші райони землеробства і скотарства. Інша особливість історичних карт – розкриття динаміки подій і процесів. На географічній карті все статично, а на історичній легко побачити виникнення держав і зміну їхніх територій чи шляхи руху військ, торгових караванів й ін. Пересування людей, військові удари на карті показують стрілками, місця боїв – схрещеними мечами, райони повстань – крапками або вогнищами [7, с. 10].

Історичні карти підрозділяються за охопленою територією (світові, материкові, карти держав); за змістом (оглядові, узагальнюючі й тематичні); за масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасштабні). На узагальнюючих картах у межах визначеного місця і часу відбиті всі основні події і явища, передбачені розділами шкільної програми і Держстандарту. У назві зазначені місце і час подій. Оглядові карти показують події певного періоду [20, с.16].

Одним із видів узагальнюючих карт є тематичні. На географічному тлі тематичних карт відображені окремі події чи сторони історичного процесу. Ці карти розвантажені від позначень, що не мають відношення до теми. На них більш ґрунтовно, яскраво і барвисто представлені фрагменти, найважливіші події й явища узагальнюючих карт.

Для наочного порівняння явищ, що вивчаються, показу тенденцій їхнього розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань використовуються схеми. Під схемою розуміють креслення, що відображає суттєві ознаки, звʼязки й відносини історичних явищ. Пояснюючи матеріал, учитель послідовно креслить на дошці елементи схеми і позначає зв'язки між ними (наприклад, стрілками). Поступовість створення схеми полегшує її розуміння. За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок своїх міркувань. Самостійне або групове креслення чи заповнення схеми можливе при організації перетворюючої пізнавальної діяльності учнів. Складання учнями схем на основі нового тексту, декількох джерел дозволяє говорити про творчий рівень діяльності учнів.

Логічні схеми – графічні зображення, що відбивають процес, містять його складові, що випливають одне з іншого, наприклад причинно-наслідкові або інші звʼязки між подіями, явищами чи поняттями.

Схеми можуть використовуватись у заповненому вигляді, наприклад для систематизації, узагальнення чи повторення інформації, або пропонуватись учням для самостійного заповнення.

Таблиці – наступний вид умовно-графічної наочності, містять перелік цифрових даних або яких-небудь інших відомостей, розташованих у визначеному порядку по графах. Таблиці містять дані деяких тематично відібраних і систематизованих знань. Матеріал у них групується по вертикальних чи горизонтальних або по тих й інших графах (стовпчиках). У навчанні історії таблиці розрізняються за характером звʼязків, що в них розкриваються. Саме розташування в таблиці окремих її елементів допомагає виявленню й запамʼятовуванню звʼязків між ними. Хронологічні таблиці групують факти на основі часових відносин між ними, відбивають послідовність (календар) подій. У них, як правило, два стовпчики: дата, подія. Синхроністичні таблиці відбивають «горизонтальні» часові звʼязки між подіями і явищами, тобто фіксують події, що відбувались у різних місцях в один і той самий час [5, с. 110].

Тематична таблиця містить однорідні факти, наприклад війни чи повстання, наукові відкриття тощо. В такій таблиці, як правило, три стовпчики: причини події; основні етапи (ознаки, прояви, риси); наслідки (підсумки, значення). Різновидом тематичної є узагальнююча таблиця, яку часто складають протягом цілої теми чи розділу, розкриваючи звʼязки або тенденції розвитку в конкретний період.

Порівняльні таблиці, виокремлюючи суттєві порівняльні ознаки історичних явищ, аналогічні чи протилежні, сприяють виявленню відносин подібності й відмінності між ними, наприклад між суспільними верствами, формами державного устрою, менталітетом, цінностями, суспільним чи економічним устроєм. Таблиці відіграють важливу роль у вичленовуванні й узагальненні ознак понять. Таблиці розвитку виявляють якісні чи кількісні зміни, динаміку окремих історичних явищ. На відміну від таблиць порівняння в них зіставляються не різні явища, а різні етапи розвитку того самого історичного явища. Варіантами таблиць є діаграми, що показують кількісні відносини між окремими явищами чи етапами розвитку одного явища [5, с. 120].

Одним із популярних засобів наочного навчання є опорний конспект. Однак до сьогодні відсутнє єдине розуміння, єдине визначення даного дидактичного засобу. Одні педагоги під опорним конспектом мають на увазі заготовлений вчителем і розмножений для кожного учня текстовий конспект із коротким викладом теми, питання, хрестоматійного джерела й ін. Інші бачать в опорному конспекті такий засіб, що містить у собі лише основні орієнтири пошуку необхідного для вивчення матеріалу. У відпрацьованому вигляді, на їхню думку, такий дидактичний засіб є самостійно створеним учнем повноцінним традиційним конспектом. Треті вважають, що опорні конспекти – це взаємозалежний набір умовних позначок, знаків (символів), що містять у собі закодовану інформацію. Отже, типів опорних конспектів може бути кілька. Визначення опорного конспекту бажано мати одне. Для його напрацювання звернемось до групи основних «робочих» термінів.

Опора – сила, на яку можна опертися; підтримка, допомога в чому-небудь. Сигнал – умовний знак для передачі якого-небудь повідомлення, розпорядження, команди й ін. Опорний сигнал – засіб наочності (схема, малюнок, креслення, криптограма), що містить необхідну для довгострокового запамʼятовування навчальну інформацію, оформлену за правилами мнемоніки (мистецтва запамʼятовування). Знак – предмет, позначка, зображення, які вказують на що-небудь, підтверджують щось; зображення з відомими умовним значенням. Символ – умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища. Піктограма – умовний малюнок із зображенням яких-небудь дій, подій, предметів та ін.; засіб передавання інформації зображенням предметів, подій та дій за допомогою умовних знаків та графічних образів. Піктографічний лист – примітивний рисунковий лист, у якому предмети й дії зображувалися за допомогою поєднання їхніх малюнків. Ідеограма – письмовий знак, що позначає (на відміну від букви) не звук якої-небудь мови, а ціле слово чи корінь, певне поняття. Конспект – стислий писаний виклад чи короткий запис змісту чого-небудь.

Виходячи з розглянутої робочої термінології, опорним конспектом називається сукупність опорних сигналів, знаків, символів, стисле словесно-графічне зображення необхідної інформації, що служить достатньою опорою, орієнтиром для придбання й засвоєння учнями певних знань, як правило, з однієї теми, розділу чи курсу.

Існуюча практика викладання й вивчення історичних дисциплін виявила найбільш доцільними опорні конспекти двох типів. Перший тип – опорні конспекти, що містять основні словесно-цифрові орієнтири пошуку, знаходження й засвоєння необхідної інформації. Тут позначені досліджувана тема й питання, названі основні положення, ідеї, факти та ін., надані конкретні посилання на джерела. Пропонуються таблиці, заповнення яких дозволить учню засвоїти матеріал в узагальненому вигляді. Конспект вимагає приведення прикладів, що підтверджують те чи інше теоретичне положення, якщо необхідно – розробки дидактичних засобів і виконання практичних завдань.

Останнім часом вчителями історії широко використовуються засоби наочності, які передбачають використання компʼютера для демонстрації кіно- і фотоматеріалів та презентацій.

Великими можливостями для імітування історичної реальності володіє компʼютер, на якому можна за допомогою відеофайлів відтворити найбільш характерні риси історичних епох. Формуючи яскраві та обʼємні уявлення про минуле, цей вид наочності створює в певній мірі ілюзію присутності, коли учень подорожує з яким-небудь героєм чи поринає у воєнні чи культурні події минулих часів. Учням надається можливість зустрітися з історичними особистостями, ознайомитися з господарством, побутом, традиціями народів як найдавніших цивілізацій, так і недавніх часів.

У процесі роботи з таким видом наочності в учнів легко запамʼято­вуються події, а також історико-географічні назви, імена, дати. Цей тип наочності є універсальним і найбільш перспективним, він може замінити й ряд інших типів наочності. Тому не приділяти уваги компʼютеру та мульти­медійним технологіям на уроках історії вже не можливо. Це є вимогою часу.

Отже, сучасний стан розвитку методики застосування наочності можна оцінити як перехідний, для якого залишається характерним співіснування різних поглядів на роль і функції наочності в процесі навчання історії. Педагоги та методисти постійно працюють над удосконаленням методів і методичних прийомів, які повинні підвищити ефективність роботи учнів з наочністю. Наслідком такої роботи стало впровадження ігрових форм організації навчальної діяльності учнів з наочним матеріалом, використання інформаційно-комп’ютерних технологій і застосування особистісно-орієнтованого підходу, що дозволяють значно активізувати роботу учнів з наочністю, спрямувати їх на самостійне пізнання нового, самопізнання, ідентифікуватися у професійній компетентності, а надалі ефективно адаптуватися в соціумі.

Розділ ІІ. ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРІЇ ЯК ЗАСОБУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ШКОЛЯРІВ

 

2.1. Використання наочності на уроках історії

 

Навчальні програми з історії залишають широке поле для творчого пошуку й апробації вчителем як власних, так і запозичених та адаптованих під педагогічний стиль дидактичних засобів, методик, технологій, беручи до уваги, перш за все, їхню ефективність, актуальність та те, як вони сприяють підвищенню рівня формування історичних компетентностей учнів. Актуальною стала проблема використання таких засобів і методик, які б не просто давали знання, а й формували розумові та дослідницькі здібності, залучали до наукового пошуку, адаптували до подальшого соціального життя, допомогали визначитися із майбутньою професією, тобто сприяли інтелектуально-професійній соціалізації школярів.

Найефективнішим засобом при викладанні історії може виступати наочність. Нерідко виникає необхідність використовувати різні види наочних засобів при ознайомленні з одними й тими ж питаннями. У курсі історії доцільно розглядати предмети, що збереглися від досліджуваної епохи, макети й картини, що зображують відповідні явища, історичні карти, дивитися кінофільми та ін.

Предметна наочність створює зразки справжніх історичних памʼятників. Вона дає можливість учням відчути колорит епох, "зануритися в історію". Ефективними в цьому випадку будуть екскурсії містом до музеїв, памʼятників, історичних місць, або в інші міста і навіть країни. Наприклад, у Кривому Розі можна привести дітей в парк ім. газети "Правда" (Додаток А, рис. 1), що цілком символічно, адже саме з цієї території, на місці злиття старої р. Саксагань з рікою Інгулець і зародилося місто у 1775 році. Тут можна побачити човникову станцію, міст закоханих, памʼятний знак про відкриття поштової станції.

Одна з найпопулярніших новостворених памʼяток міста – памʼятник "Козак Кривий Ріг" (Додаток А, рис. 2), який присвячений запорізькому козаку Рогу – реальній особі, що за легендою, у 60-70 роки ХVІІ століття обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю саме на тому місці, де Інгулець зливається із Саксаганню. А оскільки в боях позбувся він правого ока, прозвали його в народі "кривим". Йшли роки, навколо хати козака почали зʼявлятися інші оселі. Згодом тут виросло поселення під назвою – Кривий Ріг. Скульптурна композиція висвітлює ту мить, коли козак Ріг зійшов з коня на кручах степової річки Саксагань у тому місці, де вона впадає в Інгулець. Памʼятник відлито у бронзі та встановлено на постаменті, зробленому із брили криворізького природного каменя. Висота памʼятника разом із постаментом 5,3 м.

Можна познайомити учнів з історичною памʼяткою – садиба Івана Миколайовича Харіна (Додаток А, рис. 3). Поміщицька економія виникла у 1880-х рр. Заснована полковником російської армії, учасником Російсько-турецької війни 1877-1878 рр. На території садиби існували стайні з манежем для розведення породистих коней, водяний млин, цегельня, парк, майстерня. В економії існував мавпячий розплідник шимпанзе. Економія була пограбована за часів громадянської війни (1917-1920 рр.). До нашого часу від економії залишилися: парк, стайні, будинок керуючого, кілька житлових будинків селища, два мости через р. Саксагань, будівля водяного млину, дрібні господарські споруди, фрагменти паркану.

Огляд архітектурних памʼяток Кривого Рогу дозволить пізнати архітектурні стилі міста, історію його забудови (Додаток А, рис. 4-6). Самим видатним шедевром архітектури Кривого Рогу є поява місцевого кам’яного стилю. Його особливістю стало використання залізних руд і кварцитів для будівництва житлових і промислових споруд (Додаток А, рис. 7). Красу криворізького архітектурного стилю створює гарний червоний камінь, поєднаний з червоною або білою цеглою. Такому архітектурного стилю немає аналогів у Європі та Світі. 

Найефективнішою для професійної соціалізації учнів може бути екскурсія до музею ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (Додаток А, рис. 8).

Доцільно використовувати на уроці й спеціально виговлену предметну наочність, а особливо ту, що виготовлена власноруч. Саме при виготовленні такої наочності школярі глибше занурюються у проблемне питання, поєднують різні види робіт, працюють в групах, що дозволяє й надалі використовувати набутий досвід і, можливо, застосувати його в майбутній професії (наприклад, виготовлення макету середньовічного замку (Додаток Б) може сприяти виявленню цікавості до будівництва, архітектури, мистецтва).

Дуже цікавим для школярів будь-якого віку буде складання 3D-пазлів. Вони бувають архітектурні, що виглядають як справжні та з історичною точністю повторюють кожну деталь зовнішнього вигляду світових архітектурних споруд; механічні, що відтворюють до найменшої деталі машини й механізми (Додаток В). Розмаїття 3D-пазлів дозволить використовувати їх з різних тем, у різних класах як в урочний, так і в позаурочний час. Робота з таким видом наочності формує просторову уяву, памʼять, посидючість, моторику й увагу до деталей, та може стати поштовхом до вибору професії.

Широко застосовується на уроках образотворча наочність. Не можна представити собі урок історії без використання карти. Історична карта – це повноцінне джерело історичної інформації, і правильна організація роботи учнів з нею дозволяє досягти важливих при викладанні історії цілей. Вона поєднує часові й просторові параметри події, вказує на статистичні складові історичного процесу, пов’язує образи та уявлення, які виникають в результаті роботи з навчальним текстом, з просторовим сприйняттям певної історичної реальності. Часом причинно-наслідкові зв’язки стають зрозумілішими, варто лише поглянути на історичну карту. Під час роботи з історичною картою необхідно ставити завдання не стільки розвивати елементарні вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі, а перш за все порівнювати, аналізувати, узагальнювати історичні факти.

Програма з історії не ставить на меті підготовку учнів як професійних істориків (тим більше – як фахівців з історичної географії), тому формування картоаналітичних знань та вмінь на уроках історії повинно носити більш вузький, ніж у географії характер. Тобто його треба обмежити лише тією групою зв’язків, що вивчають вплив природи й геополітичного положення на господарську діяльність людини, умови її життя, побуту та особливості міжнародних відносин.

Основна мета оволодіння учнями картографічним вмінням полягає у тому, щоб на кінець вивчення історії у навчальному закладі учні:

• усвідомили, що природно-географічні умови впливають на перебіг історичних подій;

• наводили приклади впливу природно-географічних умов на побут, заняття (господарство), релігійні вірування, суспільний та політичний устрій на різних етапах розвитку людства;

• набули певного досвіду аналізувати карту як історичне джерело для пояснення історичного процесу.

В цілому залучення природно-географічного чинника до пояснення причинності історичних подій та явищ зводиться до схеми: географічне положення визначає природнокліматичні особливості території, які впливають на перебіг історичних подій.

Локалізація історичних подій у просторі (картографічні вміння) – це комплекс специфічних умінь, які передбачають уміння:

1. Читати історичну карту (визначати географічне положення, окремі історичні факти, регіони розселення народів, торгові шляхи, зміни в кордонах країн тощо).

2. Користуватися картою як джерелом знань.

3. Заповнювати контурну карту.

Ознайомлюючи учнів з новим обʼєктом, необхідно показати його на настінній карті й вимагати від учнів, щоб вони знайшли цей обʼєкт на картах атласу чи підручника, назвали його, а потім усно схарактеризували його положення на земній поверхні. Для успішнішого запамʼятовування потрібно ставити перед учнем цікаві завдання. Наприклад, у 6 класі під час вивчення теми "Давній Єгипет" можна запропонувати таке завдання:

• Уявіть, що ви мандруєте з Єгипту до України. Заповніть схему послідовності вашої подорожі, вписавши у віконце відповідні номери наведених географічних назв.

1) Єгипет;     5) Африка;

2) Середземне море;   6) Ніл;

3) Європа;     7) Чорне море;

4) Дніпро;     8) Україна.

 

 

 

 

 

За картою на уроці з теми "Давня Індія" проводимо бесіду:

1. На якому континенті та півострові розташувалася Давня Індія?

2. Який океан омиває півострів Індостан?

3. Які річки протікають на півострові Індостан?

4. Які гори відокремлюють Індію з півночі?

Використання ілюстрацій, фотографій, портретів можливо на будь-якому уроці історії (Додаток Г). Практично кожний підручник з історії містить ці види наочності. Додатково можна підготувати ілюстративний матеріал, що повніше окреслює тему уроку, чи більші за розміром зображення для ліпшого сприйняття візуальної інформації.

Наприклад, для 5 класу на урок з теми "Історія в символах і знаках" необхідно підготувати зображення різних монет, знайдених на території України. Розповідаючи про перші монети, які карбували в Ольвії з бронзи і які мали вигляд дельфінів (рис. 2), звертаємо увагу на те, що за формою стародавні монети відрізняються від сучасних, слухаємо їхні міркування щодо цього. Потім демонструємо зображення диргем (рис. 3) – срібних монет, що були практично єдиними грошима на українських землях до початку ХІ ст., але від тривалого використання вони зношувалися, а інколи їхній край обрізали любителі легкої поживи.

     

Рис. 2. Ольвійські монети                                      Рис. 3. Срібні диргеми

 

Демонструючи наступну ілюстрацію (рис. 4), розповідаємо про гривну, яка зʼявилася на початку ХІ ст. і мала масу 164 грами. Варто також показати зображення монет Володимира Святославовича (рис. 5), на лицьовому боці яких учні побачать портрет самого князя, а на зворотному – його герб "тризуб".

Рис. 4. Гривна

 

            

Рис. 5. Златник і срібник Володимира

 

З успіхом можна застосовувати на уроках історії фотодокументи, які нерідко здатні повідомити величезну кількість інформації. Наприклад, аналізуючи фотографію, зроблену в післявоєнні роки в будь-якій українській семирічній школі можна зробити низку висновків про стан освіти в Україні в згаданий період. Стають очевидними факти скрутного матеріального становища і вчителів, і учнів, переповненості класів у післявоєнних школах та наявність у класах дітей-переростків. Кілька таких світлин, зроблених у різних школах України, свідчать про типовість ситуації в післявоєнній освіті. Працюючи з фотографіями, маємо враховувати той факт, що вони можуть бути упередженими, бо фіксують певні моменти із життя людей, і більшість із них зроблені в той момент, коли люди позують фотографу, намагаючись показати себе з кращого боку, тому інформація, яку несуть ці джерела, може бути недостовірною. Та попри це фотодокументи дають змогу виявити поряд із упередженою й правдиву історичну інформацію.

Навчаючи школярів складати історичні й політичні портрети видатних осіб минулого, необхідно обовʼязково використати їхні портретні зображення, а бажано й не одне. Тут можна скористатися і картинами, і малюнками, і фотографіями, і відеозображеннями. Цікавішим урок можуть зробити різноманітні ігри: впізнати портрет історичної особи лише за одним реченням, знайти серед портретів зайвий і пояснити свою думку, розташувати портрети за хронологією (наприклад, королів, президентів). Найвидатніші історичні особи можуть стимулювати учнів на наслідування їхніх ідей і робіт, що призведе до можливого визначення шляху саморозвитку учня, допоможе використати минулі надбання у майбутньому.

З великим задоволенням школярі дивляться діафільми, фільми, слухають аудіозаписи. Наприклад, на уроці з історії України на тему "Україна в роки Другої світової (1939-1945) та Великої Вітчизняної (1941-1945) воєн" можна продивитися документальний фільм "Історія України", а на уроці "Китай та Японія після Другої світової війни – на початку ХХІ ст." в 11 класі можна прослухати гімни Китаю та Японії. За допомогою мережі Інтернет з використанням мультимедійних пристроїв можна провести віртуальні екскурсії до різних країн і міст світу, а також до музеїв і експозицій.

Існує велика кількість інших образотворчих видів наочності (плакати, карикатури (Додаток Д), листи та ін.), завдання вчителя обрати найефективніший для уроку матеріал, щоб забезпечити учнів необхідними знаннями й підштовхнути їхню пізнавальну активність, розвити розумові здібності.

Розвитку інтелектуальних умінь та навичок, а також глибшому засвоєнню історичних знань сприяє робота з умовно-графічною наочністю, саме вона закладає основи адаптування до майбутньої професійної соціалізації, пристосування до життєвих та суспільних реалій. Для роботи із засобами умовно-графічної наочності можна виділити такі пізнавальні завдання (за класифікацією І.Я. Лернера):

1. Завдання на встановлення причинно-наслідкових звʼязків історичних подій і явищ.

2. Завдання на встановлення загальних і конкретних закономірностей суспільного розвитку.

3. Завдання на визначення причинно-наслідкового звʼязку між фактами, подіями, явищами, епохами.

4. Завдання на зʼясування тенденцій розвитку даного суспільного явища.

5. Завдання на визначення ступеня прогресивності історичного явища.

6. Завдання на зʼясування структури соціального організму й виявлення взаємовідносин між частинами і всередині них.

7. Завдання на співвідношення явища чи факту епохи і загальних закономірностей суспільного розвитку.

8. Завдання на періодизацію розвитку явища чи епохи.

9. Завдання на визначення типового одиничного й масового явища.

10. Завдання на зʼясування специфіки суспільного явища й епохи, на встановлення різного соціального смислу подібних явищ у різні епохи.

11. Завдання на встановлення нових фактів і явищ.

12. Завдання на оцінювання характеру явищ.

13. Завдання на встановлення досвіду на основі фактів минулого [9, с. 69].

До важливих засобів наочності процесу викладання історії належать графічні ілюстрації цифрового матеріалу. Вже давно у сферу шкільної історичної освіти активно впроваджуються статистичні методи історичного дослідження, тому очевидно, що сучасне вивчення історії неможливе без залучення деяких кількісних показників і характеристик, які виражаються за допомогою таблиць, діаграм, графіків.

• Робота з графіком:

Військові асигнування з бюджету з 1931 до 1937 року (млн ієн)

Завдання

1. Проаналізуйте наведені статистичні дані та встановіть, наскільки зросли витрати з японського бюджету на утримання армії та флоту протягом шести років.

2. Поясніть, чому, починаючи з 1935 р., витрати на японський флот перевищувати витрати на утримання армії. Про які процеси це свідчить?

3. Як співвідносяться асигнування на утримання японської армії в 30-х роках з рішенням Вашингтонської конференції?

• Робота з діаграмою:

1. За діаграмою визначте провідну галузь народного господарства УРСР за рівнем капіталовкладень у роки повоєнної відбудови.

2. Якою діаграмою позначено розподіл орної землі в Україні за реформою 1861 року?

 

3. Опрацюйте наведені діаграми та дайте відповіді на запитання.

- Чому в Україні відсоток репресованих військових був дуже високим?

- Яка доля чекала на виключених з лав КП(б)У?

- Яка соціальна група українського населення зазнала найбільше жертв від репресій?

Важливе значення в процесі вивчення історії має вміння локалізувати історичні факти у часі. Розвиткові даного вміння сприяє різноманітна методика, зокрема методика роботи зі стрічкою часу. Вони є компактним джерелом повторення матеріалу на наступний урок чи при підготовці до іспиту, а також задля закріплення нового матеріалу. На уроці можна запропонувати учням скласти хронологічний ланцюжок:

 

Особливо цінні для активної розумової діяльності логічні схеми, які надають можливість показати в основних рисах структуру предмета, тенденції розвитку, звʼязки і взаємовідносини між ними. Схеми привабливі тим, що з їхньою допомогою можна розкрити складні суспільні явища, синтезовано показати певні історичні закономірності, звʼязки між різними процесами історії, відобразити явища, які неможливо передавати навіть яскравими ілюстративними засобами. Бажано не просто демонструвати учням схеми на уроці, а й запропонувати ним самим з ними попрацювати, адже такий досвід буде корисним надалі в будь-якій діяльності.

• Робота зі схемою:

1. Про що свідчать оборонні заходи, проведені радянським керівництвом на початку війни?

2. Поміркуйте, яких прорахунків припустилось радянське керівництво під час перебудови життя держави на воєнний лад.

1. Які галузі були традиційними для Західної України?

2. Які нові галузі будуть розвиватися? З чим це пов’язано?

 

Розгляньте схему «Підготовки Німеччини до війни» і зробіть висновки.

 

Складіть схему "Економічне диво в Італії", користуючись наданими фактами: зростання іноземних інвестицій, американська фінансова допомога за планом Маршалла; ефективне використання досягнень НТР; структурна перебудова економіки; державна підтримка приватного підприємства; збереження демократичної форми правління; середньорічний приріст промислової продукції склав 10%. За 1950-1963 рр. обсяг промислового виробництва зростає втричі (переробляння нафти і газу — у 28, виробництво пластмас — у 10 разів). Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому плані країну.

Орієнтовний вигляд схеми

Зростання іноземних інвестицій		структурна перебудова економіки		середньорічний приріст промислової продукції становив 10%. За 1950-1963 рр. обсяг промислового виробництва зростає втричі (переробляння нафти і газу — у 28, виробництво пластмас — у 10 разів)
американська фінансова допомога за планом Маршалла		державна підтримка приватного підприємства
ефективне використання досягнень НТР		збереження демократичної форми правління		Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому плані країну

 

Заповніть схему "Умови розвитку української культури в XVI ст.".

Приклад заповнення схеми

 

Роздивіться картосхему і дайте відповіді на запитання:

1. Який період в історії України ілюструє карта адміністративно-територіального устрою України? (Початок 1950-х рр.)

2. Укажіть центр області, яка була утворена за угодою з Чехословаччиною про вихід території з її складу. (Ужгород)

3. Які з обласних центрів відсутні на карті сучасної України? (Дрогобич, Ізмаїл).

 

Працюючи з картою атласу "Господарство та культура Давньої Греції", скласти схему-гроно.

Орієнтовний вигляд схеми

 

Дуже корисними для формування багатьох історичних понять на основі проведення логічних операцій є таблиці (Додаток Є). За допомогою таблиць значно легше здійснити:

а) відбір найбільш важливих даних, явищ і обʼєктів у конкретному матеріалі;

б) систематизацію найбільш важливого та істотного;

в) виклад усього відібраного і систематизованого в найлегшій для сприйняття формі;

г) набуття навичок аналізу цифрового матеріалу чи умовних співвідношень;

д) встановлення тих чи інших закономірностей.

• Робота з таблицями:

Складіть порівняльну таблицю «Становище православної і греко-католицької церкви в Україні в першій половині XVII ст.». Питання для порівняння визначте самостійно.

 

Питання для порівняння	Православна церква	Греко-католицька церква

 

Заповніть таблицю «Життєвий шлях гетьмана Б. Хмельницького».

 

Роки	Період	Характеристика

 

Заповніть таблицю, вписавши у колонки правильні відповіді:

 

Сільське господарство				Ремесла
Рільництво	Городництво	Тваринництво	Сільсько­господарська промисловість	Чорна металургія	Метало­обробка	Художнє литво	Гончарство

 

• Браслети, колти, персні.
• Велика рогата худоба, свині, вівці, коні.
• Видобуток заліза.
• Знаряддя праці, ремісничі інструменти, зброя, предмети хатнього начиння від малесеньких ґудзиків до церковних дзвонів.
• Капуста, ріпа, огірки, гарбузи.
• Мисливство, рибальство, бджільництво.
• Посуд, кахлі.
• Часник, морква, буряк, цибуля.
• Яблуні, груші, сливи, вишні.
• Ячмінь, овес, пшениця, жито.

 

Зацікавленість – один з інструментів, який спонукає учнів до глибшого пізнання предмета, що розвиває їхній інтелектуальний рівень, підштовхує до дослідницької роботи, покращує якість отриманих знань, умінь і навичок. З упровадженням в урочну діяльність інформаційно-комунікаційних технологій роль наочності набуває нового значення. За допомогою компʼютера наочність стає доступнішою, прискорюється процес її створення, вона набуває естетичного вигляду, можна комбінувати різні види наочності у вигляді презентацій (наприклад, схеми й малюнки, таблиці й портрети), тобто цей тип наочності є універсальним і перспективнішим, він може замінити і низку інших типів наочності. Саме використання електронних інформаційних технологій формує інформаційну компетентність учнів, що, у свою чергу, сприяє інтелектуально-професійній соціалізації школярів.

Отже, групування навчального матеріалу в лаконічні рамки схем, таблиць, графіків, діаграм дозволяє раціонально побудувати навчальний процес, полегшує сприйняття й засвоєння учнями складного матеріалу, навчає їх логічному мисленню.

 

 

 

2.2. Методичні рекомендації щодо використання наочності на уроках історії

 

На основі представленого різноманіття видів наочності, наявних досягнень методичної науки, власного педагогічного досвіду та відгуків учителів нами визначено ряд факторів, які повинен враховувати учитель при відборі до уроку історії різних зразків наочності, які б допомогли учневі адаптуватися в соціумі, обрати призначення, саморозвиватися в майбутньому:

1. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Учні готові до роботи практично з усім різноманіттям наочності, але при цьому слід зважати на те, що деякі з видів наочності для старшокласника вже занадто примітивні й не дадуть бажаного ефекту, а деякі види занадто важкі для учнів середнього віку. Для учнів 5-6 класів ще потрібно створювати умови для формування початкових основ абстрактного мислення: розчленування об’єкта на кілька частин, співвідношення об’єктів одного ряду, співвідношення ряду подій у часі, а учні старших класів вже здатні до складних логічних побудов, наприклад, співвідношення політичного ладу й партійної системи з особливостями внутрішньої та зовнішньої політики держави.

2. Використання різних видів наочності в комплексі з іншими навчальними посібниками. Наприклад, задля певного оживлення умовно-графічної наочності її можна розміщувати на фоні ілюстрацій, карт, разом із піктограмами, об’єднуючи з іншими посібниками в документально-методичні комплекси.

3. Дотримання рухомого принципу демонстрації наочності. Використання рухомих засобів демонстрації наочності на спеціальних стендах, класній дошці, проекційному екрані полегшать сприйняття учнями нового матеріалу та забезпечать міцність знань.

4. Чітке визначення завдань використання засобів наочності, які можна ставити окремо та в комплексі: а) отримання знань; б) отримання умінь і навичок роботи із засобами умовно-графічної наочності; в) ознайомлення з методикою наукових досліджень; г) розвиток інтелектуальних умінь та навичок; ґ) збільшення інтелектуальних резервів головного мозку за рахунок розвитку правої півкулі мозку, яка відповідає за конкретно-образний тип переробки інформації.

5. Відбір та практичне використання наочних методів повинно відбуватися згідно із завданнями навчання та особливостями змісту навчального історичного матеріалу. Методи роботи з наочністю можуть бути залучені: а) практично на всіх основних етапах уроків; б) на уроках усіх типів; в) на всіх етапах самостійної навчальної діяльності учнів.

6. Слід постійно вдосконалювати способи подання матеріалу, використовуючи інформаційно-компʼютерні технології та інші засоби технічного прогресу.

7. Перевантаження уроку історії засобами наочності призводить до втрати учнями інтересу до навчання, зниження їх пізнавальної активності.

Вчителеві необхідно ретельно підготуватися до використання наочності на уроці історії. При демонстрації предметної та образотворчої наочності варто докладно описати що зображено, композицію малюнка або фото (що на передньому плані, що на задньому, що праворуч, що ліворуч, чому саме так), можливо звернути увагу на художні засоби (кольори, форми, лінії тощо). Особливо детально треба дослідити зображених людей (кількість, вік, одяг, відношення один до одного, в русі вони або статичні тощо). Варто також звернути увагу на "позицію спостерігача" (фотографа, художника), спробувати з’ясувати, чому обрано саме такий ракурс і наскільки він є вимушеним. Це допоможе виробити в учнів спостережливість, вміння аналізувати, точно інтерпретувати та надовго запамʼятати.

Хоча загальні підходи до аналізу всіх видів візуальних джерел спільні, треба все ж виділяти їхні особливості і завжди мати їх на увазі:

- при аналізі фотодокументів слід ставити питання наскільки постановочним є це фото, наскільки йому можна довіряти;

- під час аналізу плакатів обов’язково потрібно звертати увагу на текст, пам’ятаючи, що він є суттєвим елементом плакату. У деяких випадках його варто розбирати окремо;

- намагатись розглядати карикатури лише в комплексі з іншими джерелами, краще теж карикатурами, обов’язково ставити питання про упередженість автора, про те, що він хотів сказати, які почуття викликати;

- при роботі з художньою картиною варто більше уваги звертати на естетичний момент – які художні засоби використовує автор, за допомогою яких прийомів він намагається донести головну ідею свого твору, яка це ідея, як можна її оцінити?

Розміри візуальних видів наочності мають бути такими, щоб їх могли сприйняти всі учні класу, якщо наочність невелика за розміром (малюнки, фотографії, предмети), треба подбати про те, щоб їх розглянули всі учні. Не треба демонструвати щось заздалегідь, наочність буде корисною саме у відповідний момент уроку, що приверне до неї увагу учня. Починаючи демонстрацію, необхідно дати учням певний час для розгляду. Для закріплення побаченого варто використовувати контрольні запитання, пізнавальні завдання, пошуково-дослідницьку роботу, творчі вміння школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У навчанні історії ніякі засоби художнього оповідання, ніяка образність викладу не можуть створити в учнів таких точних і конкретних уявлень про минуле, які виникають при сприйнятті досліджуваних предметів або їхніх зображень. На основі безпосереднього сприйняття предметів або за допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення й поняття про історичне минуле. Використання наочних засобів дає значно вищий результат, ніж проведення звичайного, "стандартного" уроку з аналогічної теми. Використання наочності, дозволяє учням сприймати подавану інформацію у візуальному форматі, що у рази збільшує методичне значення проведеного уроку.

Отже, оптимальне використання наочності навчання під час уроків історії:

- допомагає зробити процес навчання більш вмотивованим і цілеспрямованим;

- дає можливість організації самоконтролю індивідуальної успішності учнів;

- призводить до якісного засвоєння учнями навчального матеріалу особливо за умови використання різних наочних матеріалів;

- допомагає включати додаткові резерви й методичні засоби підвищення результатів навчальної діяльності;

- розкриває методику ефективнішої роботи із засобами наочного навчання;

- значно заощаджує час подачі нового й закріплення пройденого матеріалу;

Ознайомлення з речовими пам’ятниками й застосування наочного матеріалу під час уроків історії пробуджують в дітей цікавість до вивчення минулого, до своєї історії, як науки, активізують їх пізнавальну діяльність і творчу уяву, сприяють виникненню захоплень, хисту до самостійного дослідження, що в свою чергу призводить до розвитку професійної компетентності, а надалі й професійній соціалізації учнів в подальшому.

Необхідність застосування комп’ютерних технологій у ролі наочності під час уроків в історії, обґрунтована як наслідок технічного прогресу, має неабиякий вплив на освітній процес. Використання комп’ютерних карт, підручників, пошукових систем у межах роботи на уроці історії, посилюється як необхідний методичний аспект, але й створює комфортні умови для навчання історії.

Тому, оптимізація використання наочних посібників є важливим методичним компонентом викладання історії. Застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленості учителя, знання психології школяра, знання процесу оволодіння матеріалом. Вчитель повинен постійно самовдосконалюватися, відповідати вимогам часу, суспільства, майбутнього, навіть, якщо від викладає історію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.   Вашкевич В.М. Формування та розвиток історичної свідомості студентів в період суспільних трансформацій / В.М. Вашкевич. – К.: Інститут вищої освіти АПН України, 2007. – 22 с.

2.   Воронина Е.А. Использование контурных карт для организации контроля знаний / Е.А. Воронина // Преподавание истории в школе. – 2004. – № 8. – С. 46–48.

3.   Галус О.М. Соціалізація особистості: сутність, концептуальні підходи у наукових теоріях, напрямах, школах [Електронний ресурс]/ О. М. Галус. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

4.   Десятов Д. Використання наочності як засобу формування предметних компетентностей учнів на уроках історії / Д. Десятов // Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. – 2011. – Вип. 88. – С. 80-84.

5.   Десятов Д.Л. Методика розвитку історичного мислення засобами наочності / Д.Л. Десятов. – Х.: Основа, 2008. – 141 c.

6.   Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения: В 2 т. – Т. 1. Великая дидактика / Я.А. Коменский. – М.: Педагогика, 1982. – 656 с.

7.   Козлова Н.В. Карта на уроках історії / Н.В. Козлова // Історія та правознавство. – 2007. – № 12. – С. 8–10.

8.   Короткова В.М. Методика обучения истории в схемах, таблицах, описаниях: Практическое пособие для учителей / М.В. Короткова, М.Т. Студеникин. – М.: Владос, 1999. – 192 с.

9.   Лернер И.Я. Познавательные задачи в обучении истории // Познавательные задачи обучения гуманитарным наукам / Под ред. И.Я. Лернера. – М.: Педагогика, 1972. – С. 37-128.

10. Медвєдєва Л.О. Використання мультимедійної презентації у роботі з образною наочністю на уроках історії / Л.О. Медвєдєва,О.П. Тимощук // Нова педагогічна думка : науково-методичний журнал. − 2012. − № 3 (71). − С. 116-121.

11. Мороз П. Проблемне навчання та дослідницькі методи на уроках історії (на прикладі теми «Утворення давньоєгипетської держави». Історія стародавнього світу. 6 клас / П. Мороз // Історія в школах України. – 2006. – №10. – С. 16-23.

12. Никифоров Д.Н.  Наглядность в преподавании истории и обществоведения / Д.Н. Никифоров, С.Н. Скляренко. – М.: Просвещение, 1978. – 319 с.

13. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України / В.М. Піча. – К.: Каравелла, 1999. – 248 с.

14. Полторак Д.И. Методика использования средств обучения в преподавании истории / Д.И. Полторак, Н.И. Аппарович, С.В. Думин [под ред. Д.И. Полторака]. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.

15. Пометун О.І. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. - К.: Генеза, 2006. – 328 с.

16. Сластенін В.А. Педагогіка: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / В.А. Сластенін, І.Ф. Ісаєв, Є.М. Шиянов; Під. ред. В.А. Сластенина. – М.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 576 с.

17. Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории: Учеб. пособие для студ. высш. учебн. заведений. – В 2-х частях. – Часть 1 / А.Т. Степанищев. – М.: Владос, 2002. – 306 с.

18. Тоболін В. Вивчення життя і діяльності історичних осіб через використання схем-портретів / В. Тоболін // Історія в школах України. – 1999. – №1. – С. 25-28.

19. Федоришин Б. О. Психологічні аспекти профорієнтації учнів [Текст] / Б. О. Федоришин. – Київ : Знання, 1976. – 47 с.

20. Худобець О. А. Microsoft Power Point як інструментальне середовище вчителя історії / О. А. Худобець // Історія та правознавство. – 2006. – № 5(69). – С. 25–27.

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

ЕКСКУРСІЯ РІДНИМ МІСТОМ

Ознайомлення з предметною наочністю

 

Рис. 1. Човникова станція (парк ім. Газети "Правда")

 

Рис. 2. Памʼятник "Козак Кривий Ріг"

Рис. 3. Садиба Івана Миколайовича Харіна

 

Рис. 4. Історичні архітектурні памʼятки

 

Рис. 5. Історичні архітектурні памʼятки

 

Рис. 6. Історичні архітектурні памʼятки

 

 

Рис. 7. Історичні архітектурні памʼятки

 

Рис. 8. Музей ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Додаток Б

МАКЕТИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЗАМКУ

Виготовлення предметної наочності

 

 

 

 

 

Додаток В

МОДЕЛІ У ВИГЛЯДІ 3D-ПАЗЛІВ

Робота з предметною наочністю

    

 

     

 

    

 

            

Додаток Д

 

РОБОТА З ВІЗУАЛЬНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

 

1. Кого зображено на портретах?

 

Відповідь: 1 Є. Петрушевич; 2 Н. Махно; 3 С. Петлюра; 4 В. Винниченко.

 

 

«Щогодини — ланч у клубі дредноутів». Американська карикатура.

«Імперіалістичні мішечки». Американська карикатура.

«Пси війни». Англійська карикатура.

 

                      

 

    Короліва ланів і двір її величності   — У мене кукурудза

     по саму шию.

— У мене теж.

 

 

 

 

 

Відповідь: німецький плакат 1941 р. для окупованої України.

 

- Чи можна вважати, що цих людей відправили на будівництво об’єкта примусово?

- Яку роботу виконували жінки на цьому будівництві? Чи можна вважати таку працю жіночою? Чому?

- Що спонукало жінок до такої роботи?

 

    

   Жінки на відбудові Дніпрогесу 1947 р.                             Запоріжжя 1945-1947 рр.

 

Відповідь: Б, Г, А, В.

 

Відповідь: 2, 4, 5.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Є

 

ДЕМОНСТРАЦІЙНІ ТАБЛИЦІ

 

 

 

 

НАОЧНОСТІ НА УРОКАХ