Інтерв`ю з Томом Соєром

ІНТЕРВ'Ю З ТОМОМ СОЄРОМ

Мрії, надії, тривоги, сподівання, пригоди — все це залишається у далекій країні, яка називається дитинством. Радісний, чудовий світ дитинства, куди ми, ставши дорослими, можемо повернутися лише думкою. Там на нас чекають незвичайні пригоди, улюблені герої — такі, як Том Соєр, на якого нам теж хотілося б бути схожими.

Сьогодні Том Соєр завітав до редакції нашого журналу і готовий дати інтерв'ю.
- Томе, розкажи, будь ласка, про себе.

- Я звичайний хлопчик, бешкетник, проживаю у містечку Сент-Пітерсберг. Виховуюся в  тітки Поллі— сестри покійної матері, разом з братом Сідом та сестрою Мері. Ходжу до школи.

- Як тобі живеться у тітки?

- Добре. Вона любить мене всією душею, хоч і карає інколи, та здебільшого жаліє.  
- З ким ти товаришуєш, і що можеш розповісти про своїх друзів?

- У мене багато друзів: Джо Гарпер, Бен Роджерс, Джонні Міллер… Всіх не перелічити. Та найкращим моїм другом є Гек Фінн, син відомого в містечку пияка. Ми, хлопці, заздримо, що не можемо жити так безтурботно, як він, а усі тутешні матусі щиро  ненавидять Гека, бо він безпритульний.

- І лише за це?

- Так , я вважаю погане ставлення до мого друга з боку дорослих несправедливим, адже хлопчик не винний, що змушений жити на вулиці. Він - хороша людина,  про це свідчить той факт, що Гек урятував від помсти індіанця Джо вдову Дуглас.  Не можна судити про людину лише за її походженням.

- Розкажи про ваші з друзями розваги.
- Ми уявляємо себе піратами, полководцями, ведемо війни.

- Томе, твоє життя безтурботне?

- Не завжди,  проте воно сповнене пригод, світла та маленьких радощів. Я намагаюся  у зовсім простому, буденному бачити незвичайне, і, на перший погляд , звичайнісінькі речі - ключ, гайка, грудка крейди, мідна клямка, собачий нашийник — перетворюю на щось дивне, таємниче. Так, вирваний зуб  можна вигідно обміняти, а завдання тітоньки Поллі, побілити паркан, перетворити на розвагу, і це замість тебе зроблять товариші. Головне,  мати уяву.

- Чим завершилися ваші з Геком пошуки скарбу?

- Ми таки знайшли його у печері, але далі зрозуміли, що гроші нам абсолютно не цікаві. Дітям потрібні лише  героїчне життя, пригоди. Ми ще не знаємо сили влади грошей.

- Саме в пошуках  пригод ви утекли на безлюдний острів?

- Так, а ще через непорозуміння з іншими людьми і невміння давати раду власним емоціям. 

- Як вам жилося на безлюдному острові?

- Спершу чудово.  Ми уявляли себе піратами, рибалили, купалися. Та з кожною годиною в наші душі закрадалися сумніви, щодо правильності нашого вчинку, почало мучити почуття провини перед рідними людьми. Ми таки зрозуміли, що вчинили неправильно і вже шкодували про це.

- Що ти можеш розповісти про той епізод, коли ви з Беккі заблукали у печері?

- Ми занадто захопилися дослідженням печери і заблукали. Коли нарешті зрозуміли це – стало страшно. Та я повторював «усе гаразд», щоб не занепадати духом і морально підтримувати Беккі, віддавав їй більші шматки пирога. Завдяки наполегливості я таки знайшов вихід із печери.

- Ти вчинив, як справжній герой! Чи були  ще випадки в твоєму житті, коли ти приймав непрості рішення і брав на себе відповідальність за долю інших людей?

- Був, на суді, коли я свідчив проти індіанця Джо, рятуючи Мафа Поттера. Тоді мені було дуже страшно, проте вчинити інакше я не міг, не мав права, від мого вчинку залежало життя іншої людини.

- Томе, ми пишаємося тобою! Це справді «дорослий» вчинок! Дякуємо за цікаву розмову.