Інтимна лірика Лесі Українки

Урок-презентація.

Урок

Тема. Утвердження духовних цінностей у віршах інтимної лірики Лесі Українки.

Мета: ознайомити із зразками інтимної лірики, показати глибину та щирість почуттів ліричної героїні; розвивати естетичні смаки; формувати переконання, що кохання – це почуття, яке стимулює духовне піднесення, збагачення, розквіт людини.

Хід уроку

Літературна хвилинка.

Виберіть з-поміж назв поезій ті, що їх написала Леся Українка.

«Чари ночі», «Виклик», «В магазині квіток», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Як дитиною, бувало…», «Заспів», «Ти не любиш мене», «Мій шлях», «Тиша морська», «Золотий гомін», « Сім струн», «Веснівка», «Товаришці на спомин», «Надія».

З останніх літер останніх слів кожного твору Лесі Українки складемо слово «кохання».

Леся Українка… Була вона не тільки «співачкою досвітніх огнів». Сьогодні поговоримо про інтимну лірику поетеси.

Є серед інтимної лірики поетеси низка віршів («Як я умру…», «Так прожила я цілу довгу зиму», «Не дорікати слово я дала…»), звернених до Нестора Гамбарашвілі, стосунки з яким, за твердженням біографів, «були більш, ніж дружніми».

Слайди 6 -10

Нестор Гамбарашвілі був ровесником Лариси Косач. За участь у студентському русі в 1894 році його виключили з Московського університету. Нестор продовжив навчання в Києві. В 1895 році разом із ще одним студентом, Сергієм Френзелем, знімав кімнату в Косачів. Лесі тоді щойно повернулася з Болгарії, де вона гостювала в родині Драгоманових.

Леся давала Несторові уроки французької мови, він вчив грузинської…

Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе. У свого «учня» Леся вперше познайомилася з «Витязем у тигровій шкурі». «Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою!» - сказала якось Леся.

Розмови про Грузію будили думки про долю рідного краю. Влітку 1896, проводжаючи Нестора на канікули, Леся попросила привезти їй із Грузії кинджал – «як емблему боротьби з ненависним ворогом»… Він виконав це прохання.

Слайд 10

Протягом літа вони писали одне одному. Проте всі Лесині листи згодом зникнуть без сліду у вихорі громадянської війни.

1897 рік почався для неї різким загостренням хвороби. Боротися з недугою подалася в Ялту.

Слайд 11

В Ялті,отримавши якось чергового листа від матері, дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі. "Дуже сумно мені те, що ти пишеш мені про Гамбарова... Привітай його від мене, як побачиш, конечне, скажи, що я часто згадую його, а що я йому не пишу, то се, певне, його не здивує..."

Слайд 12

Це рядки з Лесиного листа-відповіді. Чується в них ледь стримувана гіркота, хоча, напевно, Несторове рішення не було для неї цілковитою несподіванкою. Адже ще в лютому на папір лягли слова: "Не дорікати слово я дала..."

Слайд 13 (виразне читання вірша)

Слайд 14

Стоячи біля вікна у своїй київській кімнатці, вона думала про "світ інакший", не той, який обмежений чотирма стінами: з людськими голосами, дзвоном трамваїв, паровозними гудками...

Слайд 15

У вірші "Так прожила я цілу довгу зиму" це головний мотив: усвідомлення свого трагічного відторгнення від "шумливого світу за вікном", від простих радощів життя. Вступала в силу весна, у Києві стояв квітень 1897-го, а Леся, борючись із відчаєм, почувала себе обкраденою лихою долею.

Вірш «Так прожила я цілу довгу зиму..»

Слайд 16

Те, що для інших було звичайним, само собою зрозумілим, для неї виявилося недосяжним…

Вірш «Як я умру, на світі запалає…»

Адресат другої, пізнішої за часом, групи інтимних віршів Лесі Українки - Сергій Мержинський.

Слайд 18

Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського - сухоти. Він приїхав з Мінська: служить там на залізниці; соціал-демократ. Лесі його рекомендував Петро Тучапський, київський знайомий Косачів. Сама Леся в цей час зайнята влаштуванням у театрі своєї драми "Блакитна троянда".

Слайд 19

Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: "тонке скорботне лице", "прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум'янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою". Таким малювали портрет С. Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. У ньому жив вогонь самопожертви.

Після Ялти вони листувались..

Слайд 20

"Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?"

Слайд 21

Не хотіла вірити, що Сергій (30-літній!) помирає. Згадувала зустрічі з ним - у Криму, в Гадячі, Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися... Кілька разів бачилися в Мінську...

Слайд 22

Але зустрічі ті були короткі і обривалися, як нескінчена розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самотині, в кімнатці, де поруч - його подарунки: томик Гете німецькою мовою, "Сікстинська мадонна" Рафаеля 4-томник поезій Гейне...

Слайд 23

Восени 1900-го вона отримає лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано. З листа Лесі Українки до сестри Ольги: "Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясною стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Міша (брат Лесі. - В. П.) будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить".

Слайд 24

Між нею і ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка відмовляла
доньку - як-не-як, а в Сергія сухоти. Проте поїде в Мінськ і в січні 1901-го. Доглядати за хворим.

Слайд 25

Вірш «Все, все покинуть, до тебе полинуть..»

Слайд 26

Вільну часину, затамувавши біль душі, сиділа над книжками: мала зобов'язання перед журналом "Жизнь". Жила - як в облозі. В листі до батьків так і написала: "Треба жити так, як живуть люди в осаді, - поставити варту і проводити всю роботу так, мов у нормальні часи".

Слайд 27

У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжинками, і вони танули, не долітаючи до землі... Тануло й Сергієве життя. Однієї січневої ночі, сидячи біля ліжка смертельно хворого Мержинського, написала поему "Одержима". Згодом зізналася І. Франкові: "Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши тугу, а в самому її апогею".

Слайд 28

Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена і фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним.

Вірш «Уста говорять: він навіки згинув»

Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди: «А прийде час розсипатись руїні, - нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині?»

Слайд 29

До Києва їхати не хотілось. Подалася до Ольги Кобилянської, "на зелену Буковину". Там трохи відійшла душею. Але - думки про покійного друга не покидали її. Якогось дня, 7 червня 1901 р., написала три вірші, у яких запікся біль щойно пережитої драми ("Уста говорять: "Він навіки згинув!", "Ти не хотів мене взять, полишив мене тут на сторожі...", "Квіток, квіток, як можна більше квітів"...).

Слайд 30

Один із тих віршів закінчувався словами, які вона могла б повторити і через десяток літ: "Тебе нема, але я все з тобою!"

Та життя триває. 1907 року Леся Українка пов'язує долю з етнографом і музикознавцем Климентом Квіткою, який став надійною опо­рою хворої дружини. В останнє десятиріччя свого життя Леся Українка багато часу прово­дить на півдні, бо тамтешній клімат полегшує страждання. У Євпаторії 1908 року вона пише поезію «Хвиля», в якій майстерно передає мінливі рухи морської хвилі. Різної довжини рядки допомагають відчути припливи та відпливи, інтенсивність хвилі. Навіть дієслівні рими завдяки прийому аліте­рації є максимально органічними. З рухами хвилі суголосні почуття ліричної героїні. По­езія «кольорова», а ще більше музикальна: «вал гуде», «хвиля плаче», вона «гучна і бучна».

Підіб'ємо підсумки роботи на уроці запитаннями:

• Яка з прочитаних на уроці поезій справила найбільше враження? Чим саме?

•Які ще твори Лесі Українки про кохання ви знаєте? Чи відчули потребу більше дізнатися про інтимну лірику Лесі Українки?

•Климент Квітка писав, що «Леся Українка була взагалі проти публікування фактів з інтимно­го життя». Поезії, присвячені Мержинському, не публікувала. Чи маємо ми моральне право цікави­тися її особистим життям зараз?

Домашнє завдання. 1. Повторити особли­вості драматичного твору. 2. Прочитати дра­му «Лісова пісня».