ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ГІМНАСТИКИ

Тема 4.  ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ГІМНАСТИКИ

 

План

1.    Походження гімнастики та її спрямованість в античному суспільстві.
2.    Розвиток гімнастики в епоху середньовіччя.
3.    Гімнастика у XVIII і в першій половині XIX століття.
4.    Розвиток гімнастики в Росії.
5.    Розвиток гімнастики в СРСР та Україні.

 

Література:

1. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. - 4.1.- Тернопіль:   ТДПУ,2001.- 164 с.

2. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. - Ч.2.- Тернопіль:   ТДПУ,2001.- 212 с.

3. Менхин Ю.В., Волков А.В. Начала гимнастики. - К.: Здоровя, 1980.

4. Релизин В.М. Гимнастика в высшей школе. - М.: Высшая школа, 1981.

5.Теория   и   методика  гимнастики./Под  ред.   В.И.   Филлиповича.   Учебник  для   факультетов физ. Воспитания пед.институтов. - М: Просвещение, 1971.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОХОДЖЕННЯ ГІМНАСТИКИ ТА  ЇЇ СПРЯМОВАНІСТЬ В АНТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Гімнастика -це основний засіб фізичного виховання. Слово "гімнастика" походить від грецького "гімнос", що означає: голий, оголений. Уперше це слово було застосовано стародавніми греками у VII сторіччі до н.е., початкові відомості свідчать про те, що від слова "гімнос" був створений іменник "гімнасій", тобто - місце (а потім - школа), де хлопчики та юнаки, знявши зі себе одяг і взуття, займалися фізичними вправами. Потім виник термін "гімнастика" (в VII або VI ст. до н.е.). Ним називали навчально-виховну дисципліну, що повністю відноситься до фізичного виховання.

Протягом багатьох століть гімнастика розвивалась від елементарних вправ до сучасного гімнастичного багатоборства. Відомо, що гімнастичні вправи використовувались народами Стародавнього Сходу. Старовинні китайські книги Конфуція вказують на те, що за 3000 -2700 років до н.е. в Китаї існувала гімнастика, якою займалися вдома вранці або ввечері (У-ШУ). Літературні джерела свідчать про те, що в Стародавній Індії гімнастика використовувалась для розвитку дихання (гімнастика "йогів"). Пам'ятки Стародавнього Єгипту, Закавказзя, Персії, Індії, Китаю констатують факти існування в той час професійних канатоходців і акробатів.

Історія гімнастики, по суті, розпочинається з часів рабовласницького суспільства. Найбільшого розвитку вона досягла в V - IV ст. до н.е. в античній Еладі, особливо у Спарті й Афінах. Слід відзначити, що спрямованість її була різною у кожній з цих рабовласницьких держав. У Спарті гімнастика використовувалась лише для підготовки воїнів, а в Афінах її вважали одним із найважливіших засобів всестороннього розвитку молодої людини з вищого стану суспільства. Серед вправ античної гімнастики ми зустрічаємо природні і штучні форми рухів у вигляді різних дій, бігу, спеціальних загальнорозвиваючих вправ з м'ячем, метання м'яча, стрибки зі скакалкою, акробатичні.

У школах верхової їзди римські воїни вивчали складні прийоми на дерев'яному коні. Римський історик Флавій Вегецій описав вправи військово-прикладного характеру, які поклали початок розвитку сучасних вправ на гімнастичному коні з ручками. Римляни також використовували дерев'яні драбини для долання перешкод і штурму укріплень. Як у Стародавній Греції, так і в стародавньому Римі звичайним явищем були виступи акробатів, які демонстрували стійки на руках, перекиди, перевороти, сальто, вправи на жердинах і канатах (в тому числі горизонтальних). Подібні вправи поклали початок розвитку сучасної гімнастики.

2. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Розпад рабовласницького ладу і пов'язаний з ним крах Римської імперії залишили свій слід в історії гімнастики. Представники церкви - ідеологи феодального суспільства -вважали гріхом усяку турботу про людське тіло. Будь-яка форма рухової діяльності, яка не пов'язана з виконанням професійно-трудових, побутових та релігійних обов'язків, розглядалась як єресь, що служило приводом відлучення від церкви. І лише одному класу було зроблено поступку - світським феодалам, які при допомозі фізичних вправ готували воїнів-рицарів для захисту територій від внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Прерогативою воїна-вершника, природньо, вважалась верхова їзда - мистецтво управління конем і вольтижування (уміння на повному скаку піднімати предмети, що лежать на землі, виконувати стрибки і зіскоки, перемахи та схрещення з поворотом кругом з опорою руками на дуги сідла і т.п.). Є всі підстави думати, що ці вправи спочатку вивчались на дерев'яному, а потім на живому коні.

Незважаючи на значні обмеження зі сторони церкви, серед бродячих артистів-акробатів продовжувало існувати та розвиватись мистецтво виконання різних акробатичних вправ, що грунтувались на великій сміливості, ризикові, силі, особливо вправ з рівноваги на горизонтальному канаті. При дворах королів, у феодальних замках, а пізніше і в середньовічних містах було багато акробатів та канатоходців, які веселили феодалів і    жителів міст, але це були професійні артисти, а сама акробатика - професійним мистецтвом, а не засобом фізичного виховання.

Проте рицарські вправи та вправи акробатів стали основним джерелом, яке живило думки тих, хто створював гімнастичні системи. Від рицарських вправ пішли не тільки махи на гімнастичному коні з ручками і опорні стрибки, але, очевидно, і вправи на паралельних брусах, а також упори, виси та підйоми на турніку.

З другої половини XVI ст. поняття "гімнастика" знову почало входити в суспільну свідомість. На початку епохи Відродження підвищений інтерес до стародавньої культури сприяв формуванню нових поглядів і напрямів у вихованні. Питання фізичного розвитку людини привертають увагу передових учених і мислителів. З'явилось багато педагогічних творів з питань фізичного виховання та практичних порад переважно з гімнастики. Найбільший інтерес представляє учений трактат венеціанського лікаря Меркуріаліса (1530 -1606) "Про мистецтво гімнастики", опублікований у другій половині XVI ст. У своїй праці він докладно описав усі види вправ того часу.

Гімнастику Меркуріаліс ділив на три види: військову, медичну та атлетичну. Гімнастику, спрямовану виключно на розвиток організму і не пов'язану з прагненням перемогти противника, він рахував основним засобом фізичного виховання. Меркуріаліс вважав, що гімнастика - частина медицини і при тому найкраща, тому що вона має на меті надбання людьми здоров'я. Військову гімнастику за цінністю він ставив на друге місце. Третій вид -атлетичну гімнастику - названо ним порочною. Його праця довго була посібником з гімнастики для педагогів. Разом з тим, у цей час розвивається й атлетичний (спортивний) напрям. В атлетичній гімнастиці, що застосовувалась у школах дворянської молоді, головну увагу приділяли оволодінню технікою складних рухів для розвитку спритності. Для цього використовували акробатичні, прикладні (лазіння, підйом переворотом, завісом і т.п.), а також вправи на дерев'яному коні.

Техніка деяких вправ на приладах була близькою до сучасної. Інтерес до них створив сприятливі умови для розвитку акробатичних вправ.

Великий успіх мала опублікована робота французького акробата Арканджелло Тюкаро (1538-1616) "Три діалоги про вправи в стрибках і вольтижування в повітрі". А.Тюкаро описує акробатичні вправи і дає їх класифікацію: вправи без предметів і. з використанням предметів. У першу групу входять: вправи на розтягування - пасивні й активні (міст, перекиди, перевороти, сальто і т.п.). До другої групи відносяться: вправи на столі (стрибки зі стола, через стіл, через кути стола), стрибки з трампліна (підкидний місток) і т.п.

Книжка А.Тюкаро послужила першоджерелом для багатьох праць, написаних про акробатику не тільки в майбутніх десятиліттях, але і в століттях.

Вихід праці "Велика дидактика" Яна Амоса Коменського (1592-1670) стала знаменнішою подією XVII ст. Це був неоцінимий внесок у педагогіку, в тому числі і в методику викладання гімнастики. Система дидактичних принципів, запропонованих Коменським, і сьогодні застосовується учителями фізичної культури та тренерами в навчально-виховній роботі і, зокрема, на заняттях гімнастикою. Цей геніальний чеський педагог у своїй системі навчання і виховання приділяв значну увагу фізичним вправам гімнастичного та акробатичного характеру.

3. ГІМНАСТИКА У XVIIIІВ ПЕРШІЙ ПОЛОВИШ XIX СТ.

До XVIII ст. в Європі визначились два напрямки в розвитку гімнастики. Очевидно, що праці Я.А.Коменського спонукали до розвитку систем поглядів таких, відомих на той час, класиків педагогіки, як Жан-Жак Руссо (1712-1778) й Іоган Генріх Песталоцці (1746-1827).

Жан-Жак Руссо стверджував, що укріплення і загартування тіла - необхідні умови для розвитку сил і можливостей людини. На його думку, управління органами нашого тіла готує людину до життя, сприяє її розумовому розвитку й укріплює здоров'я.

На думку Песталоцці, головною метою виховання є розвиток сил і здібностей, які закладені в дитині, але ці здібності потрібно вправляти, інакше вони так і залишаться

   здібностями. Песталоцці вніс у гімнастику ряд нових елементів: він розробив вправи для суглобів (елементарні аналітичні рухи - рухи вперед, нахили тулуба і т.п.).

Руссо був духовним батьком філантропізму (школи людинолюбства - філантропіни). Перший філантропін був відкритий в Німеччині 27 грудня 1774 р. в м.Дессау. Для кінця XVIII і початку XIX ст. характерне системотворення у всіх галузях знань - в природознавстві, філософії, політиці. Тому немає нічого дивного в тому, що філантропісти Гергардт Фіт (1763-1836) і Христофор Гутс-Мутс (1759-1839) прагнули до створення чіткої закінченої системи гімнастики.

Найбільш відомою на той час є трьохтомна праця Фіта "Досвід енциклопедії фізичних вправ" (1794-1818), де він спробував зробити біомеханічний аналіз фізичних вправ. Це були дуже важливі теоретичні та практичні відомості про гімнастику. Метою занять гімнастикою Фіт вважав:

а) збереження і зміцнення здоров'я;

б) розвиток сили м'язів та швидкості рухів;     і

в) надбання красивої форми тіла;

г) сприяння розумовому розвитку та психологічній діяльності.

Він запропонував ряд важливих методичних вказівок, які не втратили свого значення і на сьогодні (про послідовність вправ, поступовий перехід від легкого до важкого, про активність учнів і їх інтерес до занять, про урахування індивідуальних особливостей і інші).

Гутс-Мутс теж вважається одним із засновників німецької гімнастики. Він працював майже одночасно з Фітом, але в іншому філантропіні. Гутс-Мутс розробив техніку багатьох гімнастичних вправ, в тому числі і вправ на приладах. Великого значення він надавав формі рухів. У цю систему вправ входили стрибки в довжину, глибину, з жердиною, через скакалки різної довжини, види ходьби та бігу, метання, лазіння по різноманітних природних та штучних предметах і перешкодах, вправи з рівноваги на колоді, фігурне марширування та ін. При проведенні занять практикувались змагання між учнями, були розроблені вимоги до точності виконання вправ.

Отже, до кінця XVIII ст. намітились теоретичні основи гімнастики нового часу.

Створення національних систем гімнастики історія відносить на початок XIX ст., що було обумовлено суспільними запитами. Способи ведення війни вимагали одночасних дій, чіткого виконання команд, перешикувань на полі бою та ін. Педагоги і лікарі того часу були схильні до того, що гімнастика є єдиним правильним методом фізичного виховання молоді. Тоді і почали створюватись національні системи гімнастики в Німеччині, Франції, Швеції.

У першій половині XIX ст. намітились три напрямки в розвитку гімнастики:

- гігієнічний (гімнастика як засіб укріплення здоров'я та розвитку фізичних сил людини);

- атлетичний (гімнастика як засіб розвитку рухових можливостей людини шляхом застосування складних вправ, в тому числі і на гімнастичних приладах);

- прикладний (гімнастика як засіб навчання воїнів долати різні перешкоди, що зустрічаються на війні).

Німецька система гімнастики була спрямована на оволодіння складними рухами, переважно на спеціальних гімнастичних приладах.

Розвиток німецької системи гімнастики пов'язаний з ім'ям Ф. Яна (1778-1852). На той час Прусія була окупована військами Наполеона і значну роль у підготовці людей до національно-визвольної боротьби відіграла німецька система гімнастики. Ф. Ян використовував гімнастику для військової підготовки молоді з метою визволення країни від окупантів. У свою систему Ф.Ян включав вправи з ходьби, бігу, стрибків (у довжину, глибину, через коня, козла), махи на гімнастичному коні, вправи на паралельних брусах (виси, прості і змішані упори, розмахування, зіскоки), вправи на турніку, виси, упори, перемахи, зіскоки, повороти (виси верхи, завіси однією і двома), підйоми (розгином, махом назад, на одній). Щоб збільшити рухову щільність уроку, Ф.Ян використовував для вправ на коні довгу колоду з кількома парами ручок. Він розробив техніку гімнастичних вправ. Був  виданий підручник "Німецька гімнастика", в якому Ян описав усі відомі на той час вправи на приладах. Він назвав свою гімнастику "турнкунст" (мистецтво спритності), а учнів -"турнерами". Пізніше німецьку гімнастику почали називати "турнен". На заняттях застосовувався метод змагання, який полягав у багаторазовому повторенні однієї і тієї ж вправи, що значно підвищувало інтерес учнів. Комбінацій різних рухів тоді не виконували.

Значний вклад у створення німецької системи гімнастики вніс А.Шпісс (1810-1858), який пристосував німецький турнен до викладання в дворянських школах і тим самим завершив формування німецької національної системи гімнастики. У 1840-1846 р.р. Шпісс опублікував свою працю "Вчення про гімнастичне мистецтво" (4 томи).

Зміст уроку гімнастики Шпісса складали порядкові вправи (стройові вправи, перешикування), потім виконувались вільні вправи (рухи суглобової гімнастики Песталоцці та гімнастики Фіта), які готували до виконання вправ на приладах. Шпісс ввів групові прилади: довгий турнік і бруси біля 12 м, ряди драбин, жердин і ін. У заключній частині уроку проводились ігри і масові вправи. Зберігаючи головні принципи німецького турнена, Шпісс завершив створення німецької національної школи гімнастики.

Шведська система гімнастики виникла слідом за німецькою. її засновником є П'єр Лінг. (1776-1839) Він обрав гігієнічний напрямок розвитку гімнастики. Вправи підбирались за анатомічними ознаками, тобто для впливу на окремі м'язові групи та частини тіла, і проводились з певним ступенем напруженості, мали точно визначену форму, тобто кожна вправа призначена давати заздалегідь намічений фізіологічний ефект. Значну кількість вправ розроблено для виховання правильної постави. У "шведській гімнастиці" центральне місце займали статичні положення. П.Лінг вперше ввів у теорію і практику фізичної культури поняття про точні, чітко визначені, регламентовані пози. Це пояснюється своєрідною механістичною концепцією П.Лінга, його поглядом на рухи тіла як на суму послідовно розміщених за часом і в просторі статичних положень.

Ряд удосконалень в систему П'єра Лінга вніс його син Яльмар Лінг (1820-1886 р.р.)- Він, продовжуючи справу батька, розробив схему, яка складалась з 16 частин, підібрав і систематизував вправи, ввів спеціальні прилади: гімнастичну стінку, лави, бум, подвійний бум, стовп, канати і т.п. Подібні прилади використовуються і сьогодні в практичній роботі з фізичної культури.

Урок шведської гімнастики проводився згідно точного плану. Вправи одних частин уроку мають підвищувати загальну фізичну напругу (наприклад, вправи в підтягуванні, ходьба з підстрибуванням, стрибки), другі, навпаки, заспокоюють організм (рівноваги, дихальні вправи та ін.) Усі вправи в 16-ти серійному уроці виконувались у суворому порядку, одна за другою. Подібна схема, перенесена на малюнок-графік, є ламаною лінією, яку і назвали "кривою уроку". Педагогічні завдання в ній враховувались мало. Запропонована схема пов'язувала ініціативу викладача, багатьом вона здавалась науково обгрунтованою, що і привело до великої популярності шведської гімнастики і її розповсюдження в багатьох країнах Європи, в тому числі і на території України.

Приблизно     в     цей     же     час     створювалась     і     французька   система

гімнастики, спрямована   на   оволодіння прикладними навиками, переважно військово-прикладного характеру. Пізніше з неї сформувалась військово-польова та спеціальна гімнастика. Засновником цієї системи був іспанець за походженням полковник Ф.Аморос (1770-1848). Найкращими гімнастичними вправами він вважав такі, які допомагають придбати навики, необхідні в житті, особливо у військових умовах. Це переважно: ходьба і біг на місцевості з перешкодами і без перешкод, на швидкість та витривалість, різноманітні стрибки, в тому числі і з рушницями та з палицями, у повному спорядженні воїна і без нього, вправи в рівновазі, лазіння і перелізання, перенесення вантажу та поранених, плавання, метання. Крім цього, Аморос включав у свою гімнастику підготовчі вправи, які виконувались у супроводі - з музикою та співом. Від викладачів фізичного виховання він вимагав знань анатомії, фізіології, психології, музики,   співів і вміння користуватись гімнастичними приладами (драбини, канати, жердини і т.п.). Це була перша спроба ввести музичний супровід під час виконання гімнастичних вправ.

У проведенні уроку Аморос не був прихильником якоїсь схеми, а лише дотримувався загальних принципів. Перш за все вправи мають бути доступні для учнів, і прості; їх слід проводити послідовно: від легкого до важкого, від простого до складного; на заняттях слід враховувати індивідуальні особливості учнів. Аморос вказав на деякі прийоми регулювання навантаження, коли дію одного і того ж руху можна підсилити або послабити, змінюючи швидкість, напрям та амплітуду виконання. Він уперше ввів письмовий звіт про результати занять - контрольні картки на кожного учня, в які періодично вносились дані фізичного розвитку.

У середині XIX ст. розпочалась національно-визвольна боротьба слов'янських народів   проти Австро-Угорської імперії. У Чехії в 60-х роках виник "сокольський рух" і почала   створюватись сокольська система гімнастики.              ЇЇ  засновником   був   професор   історії   мистецтв   та естетики Празького університету Мирослав Тирш (1832-1884) - представник патріотично настроєних лібералів, які прагнули звільнити свою батьківщину від австрійського п У створеному ним "Соколі чеському" М.Тирш бачив союз борців проти австро-угорського іга, а в системі сокольської гімнастики - сильний засіб виховання, який веде до фізичного і духовного відродження чехів і всіх слов'ян.

Сокольська гімнастика за своїм змістом була близькою до німецької, але мала свої особливості. Прагнучи зробити свою гімнастику більш привабливою, М.Тирш значну увагу приділяв формі положень і рухів, яка викликала б у виконавців та глядачів емоційний підйом, відчуття радості й естетичної насолоди. В основу цієї гімнастики були покладені вправи на приладах (турніку, брусах, коні, колоді та ін.), вправи з предметами і без них, піраміди, вправи з елементами фехтування, боксу, боротьби (бойові). "Соколи" на заміну багаторазовим повторенням ввели комбінації рухів, однаковий костюм, музику, а з 1862 року стали проводити змагання згідно спеціально розроблених правил. Особливу увагу в комбінаціях вільних вправ та вправ на приладах звертали на логічність переходів від одного елементу до другого. "Соколами" була зроблена класифікація вправ по зовнішній ознаці і створена термінологія гімнастичних вправ, в яких майже кожна називалась одним або двома словами, що було досить зручно ("ручити", "ножити", "заножка", "предножка").

Урок сокольської гімнастики складався з трьох частин:

1. У першу частину включались порядкові (на сьогодні стройові) вправи, загальні вільні   вправи з гімнастичними палицями, гантелями та ін.
2. У другій (основній) частині виконувались вправи на гімнастичних приладах, стрибки,   бойові вправи та ін.

3. У третій (заключній) частині здебільшого використовувались ходьба та помірний біг.   Заняття  в  однакових  костюмах,  під  музичний  супровід,   чіткість  виконання  вправ, організація змагань і масових виступів забезпечили успіх сокольської гімнастики в багатьох країнах. Вона стала основою сучасної спортивної гімнастики.

Перші змагання з гімнастики відбулися в Чехії в 1877 р., у Німеччині - в 1880 р., у Росії -в 1885р. У 1881 р. утворюється міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ), яка керувала міжнародними змаганнями. Гімнастику включили до програми І Олімпійських ігор у 1896 р., а з 1903 р. почали проводити чемпіонати світу.

4. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В РОСІЇ

Елементи гімнастики в побуті народів багатонаціональної Росії розвивались протягом багатьох століть. У Середній Азії великою популярністю користувались канатоходці. У народів Кавказу широко використовувались вправи з невеликими вантажами. Для Запорізьких козаків властива верхова їзда, вольтижування. Під час штурму фортець козаки використовували жердини для подолання вертикальних стін. У святкові розваги включались виступи скоморохів, акробатів.

   Велику роль у розвитку гімнастики відіграло прагнення відомих полководців підвищити рівень фізичної підготовки армії. Початкові основи фізичної підготовки заклав Петро І. Згідно указу Петра І гімнастика була введена в військово-морських навчальних закладах. Багато уваги удосконаленню системи фізичної підготовки армії приділяли видатні полководці О.Суворов, Ф.Ушаков, О.Рум'янцев і ін.

О.В.Суворов (1730-1800) створив свою систему фізичної підготовки, основу якої складали військово-польова гімнастика, ранкова гімнастика, загартування. Широко застосовувались біг, долання перешкод, перенесення вантажів, штиковий бій. Традиції О.В.Суворова продовжив М.І.Кутузов, який використовував його систему фізичної підготовки, а також елементи німецької, шведської та французької систем.

Найбільшого поширення в армії гімнастика набула в другій половині XIX ст. Відомий спеціаліст у галузі військової гімнастики генерал М.І.Драгомиров (1830-1905) розробив свою систему фізичної підготовки. Він суттєво доповнив суворовську систему навчання військ, визначив завдання фізичної підготовки для різних родів військ, розробив методику занять гімнастикою в армії.

Значну роль у розвитку гімнастики відіграло створення гімнастичних товариств ("Соколи" у Львові, Києві, Харкові; "Пальма" - Петербург, Московський гімнастичний союз і ін.) Виникла необхідність у підготовці спеціалістів з гімнастики. Кадри готували на спеціальних курсах. Велику роботу в цьому напрямку проводив П.Ф.Лесгафт (1837-1909). У 1885 р. було відкрито шестимісячні курси викладачів гімнастики, так званий "фехтувально-гімнастичний кадр", перетворений з ініціативи П.Ф.Лесгафта в офіцерську головну гімнастично-фехтувальну школу. У кінці XIX ст. професор Лесгафт розробив систему фізичної освіти дітей шкільного віку. На відміну від інших, він у своїй системі виходив не з гігієнічних, а з педагогічних завдань. Лесгафт вважав, що слід навчити дитину і підлітка володіти рухами свого тіла так, щоб вони досягли найбільших результатів з найменшою затратою зусиль у найкоротший термін. Для цього необхідно усвідомити всі свої рухи, а не наслідувати керівника.

Система П.Лесгафта передбачала три ступені навчання:

1. Дитина або підліток повинні оволодіти правильним рухом.

2. Оволодівши рухами,    навчитися досягати найбільших результатів (швидко бігати,   далеко і високо стрибати, далеко кидати) в різних умовах і при різних обставинах.
3. Учні повинні правильно розміряти свої зусилля в часі і просторі, тобто пробігти   дистанцію зі заданою швидкістю, кидати точно в ціль і ін.

П.Лесгафт був противником вивчення "окремих прийомів", тобто спеціалізованого вивчення майстерності руху. На цій підставі він заперечував вправи на приладах, акробатичні вправи як малокорисні для фізичної освіти. Ці погляди Лесгафта можна пояснити недосконалістю методики спортивної гімнастики того часу.

Заслуга П.Лесгафта полягає в тому, що він уперше розробив науково обгрунтовану систему фізичного виховання дітей, що в значній мірі вплинуло на розвиток теорії і практики фізичної культури.

5. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В С Р С Р ТА В УКРАЇНІ

Розвиток гімнастики чітко пов'язаний з процесом становлення системи фізичного виховання в СРСР. 22 квітня 1918 р. введено загальне обов'язкове військове навчання, т.з. "всевобуч", якому було доручено готувати бойові резерви армії. Гімнастика розвивалась під безпосереднім його керівництвом. Основним засобом фізичної підготовки допризовників була спортивна та польова гімнастика. Але вона в ці роки відставала від потреб держави, бо "всевобуч" не мав належної матеріальної бази і кваліфікованих викладачів. Постала необхідність у створенні широкої мережі курсів по підготовці інструкторів спорту і гімнастики.

У 1920 р. в Москві був створений Центральний інститут фізичної культури.

   Переломним моментом у розвитку гімнастики в СРСР стала постанова Комуністичної партії (1925 р.), якою було засуджено діяльність профспілкових працівників, що недооцінювали спорт і зводили фізичне виховання до "зарядок", і визначено гімнастику як один з основних засобів фізичного виховання.

У 1926 р. відроджуються секції зі спортивної гімнастики (спочатку в Україні, а потім в Російській федерації), змінюється зміст занять з фізичного виховання. Було переглянуто існуючі гімнастичні системи, критично підійшли до змісту роботи з гімнастики. У 1926-1927 р.р. складені перші програми з фізичного виховання для початкової та середньої шкіл, причому головне місце в них відводилось гімнастиці.

У 1928 р. на І Всесоюзній спартакіаді в Москві відбулись перші змагання з гімнастики. У програму змагань входили військово-прикладні вправи, а також вправи зі спортивної гімнастики, вільні вправи, однакові для всіх розрядів, комбінації на турніку, брусах, коні та інших приладах.

У 1929 р. в Москві було проведено III науково-методичну конференцію, присвячену питанням гімнастики. На ній гімнастика вперше була розділена на окремі види. Були внесені поправки в методику проведення занять і запропоновано створити секції загальної фізичної підготовки. У цьому ж році введено гімнастику по радіо, що сприяло значній популяризації її серед населення.

У 1930 р. в Харкові були проведені міжреспубліканські змагання, що значно стимулювали розвиток спортивної гімнастики.

Певну роль у розвитку гімнастики відіграли, введені в 1931-32 роках, комплекси ГПО І та II ступенів і БГПО, де гімнастика (оздоровча) розглядалась як один з основних засобів фізичного виховання.

У 1932 р. в Санк-Петербурзі відбулась II першість Радянського Союзу з гімнастики. До програми входило багато прикладних видів, особливо легкоатлетичних.

У 1933 р. в Москві відбулася Міжнародна конференція з гімнастики. На ній були розглянуті і найважливіші питання розвитку гімнастики. Конференція визначила місце гімнастики в системі фізичного виховання, затвердила класифікацію (розподіл на відносно самостійні види), зміст гімнастики, методику занять і організаційні форми роботи, розглянула питання термінології та ін.

У 1934 р. проведено першу конференцію з питань суддівства змагань з гімнастики і першість радянських республік: УРСР, РРФСР, Азербайджану, Грузії та ін. Гімнасти виступали за програмою майстрів спорту.

З 1936 р. почали систематично проводитись змагання серед школярів, а з 1937 р. - серед студентів вищих учбових закладів.

У 1937 р. вийшов перший номер спеціалізованого журналу "Гімнастика", який відіграв значну роль у загальному розвитку гімнастики. У 1938 р. розроблена гімнастична термінологія (російською мовою), яка відкинула стару сокольську. Потрібна була гімнастична термінологія мовами народів Радянського Союзу. В основу побудови гімнастичної термінології покладено такі правила:

1. Терміни мають будуватись на основі словникового запасу відповідної мови, бути   зрозумілими та доступними широким колам гімнастів, зручними для читання і наближатися   до розмовної мови.
2. Термінологія має відображати найхарактерніші особливості рухів або положень і   послідовність їх виконання.

Зрозуміла й доступна широким масам термінологія сприяла поширенню гімнастики в країні, самостійному вивченню різних вправ за існуючими методичними посібниками, дала можливість за короткий час довести до відома фізкультурних працівників, тренерів і спортсменів зміст програм з гімнастики і значно полегшити пояснення учням вправ.

У 1937 р. затверджено положення про класифікацію гімнастів. Ним визначено такі розряди гімнастів-чоловіків і жінок: майстер спорту з гімнастики, гімнасти І, II, та III розрядів.  Розрядні норми  виконували на спеціальних іспитах.  З   1938  р.  класифікацію гімнастів визначають не на спеціальних іспитах, а на змаганнях, що проводяться за єдиною класифікаційною програмою. У цьому році вперше, крім звання абсолютного чемпіона СРСР (з багатоборства), присвоювалось звання чемпіона СРСР з окремих видів програми.

Перша особиста першість СРСР з окремих видів відбулася в Києві у травні 1939 р.

З кожним роком дедалі ширше розвивались окремі види гімнастики. У 1939 р. акробатику   виділено як самостійний вид; вперше було розроблено класифікаційну програму, складено   правила змагань.              І

З метою підвищення технічних досягнень школярів у спортивній гімнастиці в 1939 р.  І   впроваджено розрядний значок і звання "Юний гімнаст".              і

Зважаючи на значне зростання у відомствах, у Києві в грудні 1939 р. проведено перше міжвідомче змагання з гімнастики, в якому перше місце здобула команда "Динамо".

У роки Великої Вітчизняної війни вся робота з фізичного виховання була направлена на підготовку бойових резервів і відновлення здоров'я поранених воїнів. Особливого поширення набула лікувальна гімнастика, яку ефективно застосовували в армійських, фронтових і тилових госпіталях.

З 1944 р. відновлюються всесоюзні змагання школярів. З 1946 р. першість

СРСР проводиться двічі на рік - командна та особиста. У цьому році запроваджено відкрите суддівство, одну спробу для виконання вправ на змаганнях (1951 р.). У 1947 р. до програми змагань для жінок вперше були введені вправи на гімнастичній колоді (замість вправ на коні з ручками).

У 1948 р. проведена II Всесоюзна гімнастична конференція, яка сформулювала завдання гімнастики, визначила її основні засоби і види, вказала на неприпустимість однобічного розвитку гімнастики, тобто лише спортивного її напряму. Тому особливу увагу делегати приділили питанню основної гімнастики, де головним завданням є досягнення певної педагогічної й оздоровчої мети. Зміст основної гімнастики повинен бути головним у програмах початкових і середніх шкіл. Значну увагу конференція приділила художній гімнастиці як засобу розв'язання завдань естетичного виховання.

У 1949 р. Федерацію гімнастики СРСР було прийнято до Міжнародної федерації (ФІЖ), що відкрило широкі можливості гімнастам брати участь в офіційних міжнародних змаганнях: чемпіонатах і кубках Європи, світу, олімпійських іграх, універсіадах.

У зв'язку з участю гімнастів у міжнародних змаганнях Федерація гімнастики СРСР змінила зміст жіночої спортивної гімнастики. У 1951 р. в програми майстрів спорту і І розряду було включено вправи на брусах різної висоти. Пізніше з жіночої програми були зняті кільця.

Уперше збірна команда СРСР виступила в офіційних змаганнях у 1952 р. (XV Олімпійські ігри в Хельсінкі). Абсолютними чемпіонами XV Олімпійських ігор стали відомі представники української школи гімнастики В.Чукарін та М.Гороховська.

Не менш видатними були перемоги гімнастів України на XIII та XIV чемпіонатах світу. Абсолютними чемпіонами стали: у       1954 р. - В.Чукарін, у 1958 р. - Б.Шахлін .

На XVI Олімпійських іграх (Мельбурн - 1956 р.) абсолютними чемпіонами стали В.Чукарін та Л.Латиніна (Україна).

На найвищу сходинку п'єдесталу пошани XVII Олімпійських ігор знову піднялися представники української гімнастики Б.Шахлін і Л.Латиніна (м.Київ).

Протягом багатьох років до складу збірної команди Радянського Союзу входили представники української гімнастики, які здобували блискучі перемоги. Це - чемпіони світу Ю.Тітов (Київ), П.Астахова, чемпіони Олімпійських ігор Б.Макуц, В.Сафронов (Львів).

Після розпаду Радянського Союзу в кожній з колишніх його республік були створені федерації гімнастики. Першим президентом Федерації гімнастики України стала чемпіонка XX Олімпійських ігор Людмила Турищева.

Збірні команди України беруть участь у всіх міжнародних змаганнях із спортивної та художньої гімнастики, акробатики.

   Звання чемпіонів світу зі спортивної гімнастики здобули І.Коробчинський та Г.Мисютін (Луганськ). Призером XXVI Олімпійських ігор став Р.Шаріпов (Харків), а звання абсолютної чемпіонки XXVI олімпіади здобула Л.Подкопаєва (Херсон).

Абсолютною чемпіонкою XXVI Олімпійських ігор стала також і представник української школи художньої гімнастики О. Вітриченко. Збірна команда з художньої гімнастики неодноразово виборювала перші місця на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх. В Україні є відома всьому світу школа художньої гімнастики - школа Дерюгіної, вихованки якої з успіхом завойовують найвищі нагороди на міжнародних змаганнях усіх рангів.

Велике значення в розвитку спортивних видів гімнастики відіграли спеціалізовані спортивні школи олімпійського резерву. Сітка цих шкіл охоплює всю територію України, а їх вихованці складають основу збірних команд. Значних успіхів досягли випускники шкіл: Луганська, Києва, Херсона, Харкова, Львова, Одеси і т.д.

Великим завданням у розвитку гімнастики на майбутнє є підвищення її ролі в системі фізичного виховання України, залучення до систематичних занять різними видами гімнастики широких верств населення нашої держави і підготовка висококваліфікованих гімнастів, здатних захищати честь України на міжнародній арені.