Історико-краєзнавчий проект “Місце пам'яті Української революції 1917-1921 років”

 

 

 

 ІСТОРИКО - КРАЄЗНАВЧИЙ ПРОЕКТ

 “Місце пам'яті Української революції 1917-1921 років”

 

                                                            Керівник:

                                                                    Гришаєва Л.В

                                                                                     Виконали учні 8 клаc

 

Ганнівка  2018

ВСТУП

 Українська революція 1917-1921 років стала визначальним етапом в історії українського державотворення. Український народ уперше у новітній історії у ході революції створив  демократичну незалежну державу, утвердила себе як політичну націю.

Сьогодні пам'ять про українську революцію може бути одним із важливих чинників консолідації суспільства. У той же час залишається проблема, що в деяких регіонах населення мало ознайомлене із історії Української революції, особливо її оригінального виміру. Уявлення значної частини громадян України про події 1917-1921років формувався під впливом міфів комуністичної пропаганди обмежується знаннями зі шкільних підручників.

Після десятиліть цілеспрямованого замовчування і викривлення комуністичною тоталітарною пропагандою історія Української революції для загалу досі залишається невідомими ті українські постаті, які брали участь у революційних подіях, були репрезантами української державності на місцях.

          Тому на разі нагальною  стала потреба  в активізації дослідницької роботи учнями 8 класу.

Школярі повинні відігравати активну роль в суспільстві та бути його повноправними учасниками і соціально орієнтованими. Саме соціальна діяльність готує підлітків до майбутньої громадянської діяльності, вони отримують вже певний соціальний досвід, починають виконувати з дитинства свої соціальні ролі, створюється правильне соціальне орієнтування, правильні життєві позиції, формується вміння самостійно планувати та реалізовувати заплановане, нести відповідальність за свої вчинки та за когось. Діти вчаться співпрацювати з однолітками, молодшими дітьми та дорослими.

Завдання цього проекту спрямовані на прилучення учнів до історії свого краю в роки Української революції. В основу проекту покладені виховні методи: залучення до діяльності, стимулювання, співробітництво, довіра, особистий приклад. 

   У рамках цього краєзнавчого проекту ми, учні 8-го класу, вирішили ще більше наблизитися до історії рідного краю у роки  1917-1921 . Нам, як молодому поколінню, майбутньому своєї Батьківщини, необхідно знати більше про героїв, які захищали наш рідний край.

 

 

Актуальність: патріотичне виховання підростаючого покоління – одне з найактуальніших завдань нашого часу. Патріотичне виховання потрібно починати в шкільному віці, тому що саме на даному етапі формується особистість дитини. Перед педагогами стоїть завдання знайти правильний спосіб залучення дитини до соціально-значимих справ, виховання правильних цінностей. Соціокультурна ситуація сучасного суспільства обумовлює необхідність застосовувати інноваційні форми роботи зі школярами.

Патріотизм необхідно виховувати через любов, повагу до історії свого краю, своєї родини. У даному проекті ми звертаємось до теми  Української революції 1917-1921 роки, зокрема до героя - односельця  патріота головного отамана Холодного   яру Кость Пестушко  —  Блакитний.

Проект  “Місце пам'яті Української революції 1917-1921 років” - це унікальна

можливість для учнів дізнатися про сувору правду тих днів, про історичний досвід прадідів, ще більше зануритися в історію свого краю. Актуальність проекту доведена самим життям. В ході проекту - через знайомство з біографією героя Української революції 1917-1921 рр, через добровільну діяльність у школярів формується активна цивільна позиція.

 

Мета:

- відновлення і збереження національної пам'яті про події Української революції 1917 — 1921 років.

• патріотичне, духовно-етичне виховання дітей на основі вивчення історії свого рідного краю;
• створення інформаційної бази історичних подій направлена на глибоке усвідомлення великого подвигу наших отаманів ;
• об’єднання зусиль школярів щодо збереження пам’яті про битви, учасників, героїв Холодного яру подій Української революції 1917-1921 рр.;
• розвиток творчих новиків.
• привернення уваги молоді до подвигу народу  під час Української революції.

      - виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ, любові до рідного краю.

 

Завдання:

1. Знайомство дітей з біографією вірного сина українського народу Головного холодноярського Отаману, камандира української Степової дивізії Пестушко- Блакитного .

2. Перегляд документальних фільмів присвячених цим подіям.

- “Втрачена державність”, “Хроніки української революції”,

3.Відвідування пам’ятної плити .

4.Уміння логічно та послідовно доводити результати своєї роботи до слухачів, уміння робити висновки, оцінювати діяльність один одного, уміння спілкуватися.

5.Систематизація зібраного матеріалу у вигляді проекту.

6.Освітлення діяльності учнів в рамках проекту на сайті школи.

7.Захист проекту на районній конференції.

Учасники проекту: учні 8-го класу.

Термін реалізації проекту:травень — листопад 2017 р.

Тип проекту: творчий, соціальний.

За строком діяльності: середньо тривалий.

Форма проведення: бесіди, екскурсії, самостійна діяльність учнів.

Форма організації дітей: індивідуально – групова робота .

Головна діяльність: пошукова, дослідницька, творча.

Сфера застосування результатів: краєзнавча, культурологічна.

Інформаційно-технічне оснащення: екскурсії до пам'ятника героя, зустріч   козацькою сотнею Криворізької паланки, літераторами, істориками.

Матеріали та ресурси:

Технічне забезпечення: фотоапарат, комп’ютер, доступ до Інтернету.

Програмне забезпечення: програма для роботи з електронними базами даних; програма для створення публікацій, презентацій, фільмів;

Друковані матеріали: підручники, посібники, художня література, довідники, енциклопедії, інструкції .

 

                Етапи реалізації проекту:

 

1.Організаційно-технологічний етап – травень — листопад                                                      

1.1 Початковий етап – формування мети, проблеми, теми з національно-патріотичного виховання, проведення бесід, годин спілкування з метою привернення учнів до проекту.

1.2 Планування – визначення критеріїв оцінки результатів, розробка теоретичної частини проекту та оформлення згідно вимогам, складання плану заходів.

Етап втілення проекту  травень

2.1 Прийняття рішення – робота з інформацією, синтез та аналіз запропонованих ідей, вибір оптимального плану дій.

2.2 Виконання – реалізація проекту в освітню практику, проведення заходів, оформлення проекту.

Презентаційний етап – листопад.

3.1 Оцінка результатів - підведення підсумків, участь проектної групи в колективному аналізі проекту та самооцінка, висновки про основні досягнення, доробка недоліків.

3.2 Захист проекту - створення презентації проекту, та захист на районній конференції.

План заходів:

-виховні та інформаційні години, «Уроки мужності»;

-відвідування тематичних виставок шкільної та сільської бібліотек, екскурсія до пам'ятника;

- зустріч з криворізькими козаками, літераторами, істориками.

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 1.”З історії розвідки та контрозвідки України 1917-1918 років”. Київ — 1996рр. В.С. Сідак “ Шлях аріїв”. Київ “ А.С.К.” - 2006р. Юрий Канигін.

2. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Харків, 2013.

3.Кость Блакитний, отаман Степової дивізії. Збірник документів і спогадів» . – К., 1997.

4.Коваль Р. Повернення отамана гайдамацького краю. – Харків, 2001.

5.Коваль Р. Коли кулі співали у Києві. – К., 2006.

6.Степовий Ю. В Херсонських степах. – Мюнхен, 1947.

7.Центральний державний архів вищих органів влади України. – ф.1824, оп.1, спр.20

8.Іван Васильович Сердюк, краєзнавець (смт. Петрове), Юрій Станіславович Митрофаненко (кандидат історичних наук, м. Кіровоград).
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятний знак у селі Ганнівка Петрівського району Кіровоградської області на розі вулиць Олександрівська та Вересневої, встановлений у 2008 році на честь 110 річниці з дня народження одного із повстанських ватажків, які підтримували українську державність, отамана Олександрійської Повстанської повітової дивізії (Степової дивізії), головного отамана Холодноярської бригади (вересень-жовтень 1920 р.) Костянтина Юрійовича Пестушка (псевдо Степовий, Блакитний).

               Він народився 14 (28) лютого 1898 року у волосному селі Ганнівка Криворізького повіту Катеринославської губернії. Батьки були заможними селянами. К. Ю. Пестушко закінчив Криворізьку гімназію. У 1913 році  він вступив до механіко-технічного училища міста Олександрівська (нині Запорізький національний технічний університет).

У 1914 році розпочалася Перша Світова війна і К.Ю. Пестушко, не закінчивши навчання в училищі, у 1916 році добровольцем вирушає на фронт. Воював рядовим на Турецькому фронті. За хоробрість нагороджений двома Георгіївськими хрестами, закінчив офіцерську школу у місті Горі у Грузії. У ранзі підпоручика командував ротою на Західному фронті.

Восени 1918 р. підтримав протигетьманське повстання Директорії.

 Воював у лавах Дієвої армії УНР (Української Народної Республіки). За деякими джерелами з 1918 р. перебував у складі Революційної-повстанської армії України (махновців).

У січні 1920 року повертається до рідного села, де його обирають Головою Волосного Революційного комітету і комісаром волості села Ганнівка. На цих посадах він перебував до травня 1920 року. 12 травня 1920 р. у Кривому Розі під час мобілізації українських селян до лав Червоної армії разом з Григорієм Гниненком підняв повстання проти більшовицької влади. Після семигодинного бою повстанці Блакитного повністю звільнили місто від більшовиків. Повстання набуло розмаху. Встановлення влади УНР у Кривому Розі стало початком одного з найбільших повстань проти більшовиків у 1920 р. (травень-жовтень), яке охопило терени  Херсонській, Катеринославській, Київській губерніях.

                       

Невдовзі невеличкий загін К. Пестушка зріз за різними джерелами від 15 до 20 тис. бійців. Ударною силою повстанців стала Олександрійська Повстанська повітова дивізія (Степова дивізія). Вона складалася з чотирьох полків. Перший кінний – Лютого, другий кінний –Гнибіди, третій піхотний – Тишаніна, четвертий запасний – Штиля та ударно-розвідувального загону Чорного Ворона (Миколи Скляра). Очолив дивізію К. Пестушко-Блакитний. Дивізія мала чітку структуру: отаман, штаб, контррозвідка, повстанський комітет, Дивізійний суд. Отже, незважаючи на свій повстанський характер вона була організована на зразок регулярної військової частини.

 

Ось як оцінює у своїх мемуарах генерал-полковник Армії УНР Микола Капустянський характер Степової дивізії: "На маргінесі вирішальних подій 1920 р. яскраво зарисовується роль, вага і значення організованого повстанського руху як сприятливого чинника в нашій боротьбі. Таким цінним чинником, зокрема, була дисциплінована, боєздатна і відважна Степова дивізія. Низка її блискучих перемог та бойових осягів може служити зразком маневреності і оперативності, вправності її провідників та мужності і войовничої вдачі партизанів".

Найбільшими успіхами повстанців були захоплення Кривого Рогу, Херсону, Олександрії. У вересні 1920 р. степовики (так називали вояків дивізії К. Пестушка) об'єдналися із Холодноярською бригадою. Це сталося 24 вересня 1920 року на нараді повстанців у Медведівці (територія підконтрольна повстанцям Холодного Яру). Костя Пестушка було обрано Головним отаманом Холодного Яру (Холодноярської бригади). Під його керівництвом тепер була сила до 30 тисяч багнетів, сотні кулеметів і артилерійський дивізіон. Але невдовзі К. Пестушко зрікся цієї посади, бо змушений був повертатися на Криворіжжя, де розпочався терор більшовиків проти повстанських родин вояків Степової дивізії. Восени 1920 р. повстанці вели бої з частинами Другої Кінної армії більшовиків. Наприкінці листопада 1920 р. через нестачу амуніції та теплого одягу К. Пестушко прийняв рішення про тимчасову демобілізацію своєї дивізії.

У 1921 р. він ймовірно приймав участь у підготовці антибільшовицького повстання. Навесні 1921 р. К. Пестушко потрапив у засідку та загинув у бою в рідному селі Ганнівка 9 травня 1921 р. Його таємно поховали на центральному кладовищі села. У даний час за його могилою узяла шефство козацька сотня Криворізької паланки. виготовлений і встановлений  пам’ятний знак цьому легендарному герою.

 

 

 

 

 

 

Головною діяльністю над проектом була

пошукова, дослідницька, творча робота

 

 

          

 

                  

 

Робота з архівними документами

 

 

                                        

 

                           

 

 

 

 

Екскурсії до пам'ятника героя, зустріч козацькою сотнею Криворізької паланки, літераторами, істориками.

 

 

 

                                                                           

     

 

Спогади односільчан

«Костика Пестушка вперше я побачила у 5 років. А коли його розстріляли, мені було всього 8 років, тому знаю дуже мало. Але про нього багато розповідала моя мати. Вона розповідала, що в селі його називали Костиком. Був він людиною доброю і справедливою, завжди казав правду і не любив брехунів. Всі згадують той випадок, коли вчитель поставив йому «двійку» за екзамен з математики, хоча Костик був зразковим учнем. Професор не любив його, бо той завжди задавав такі питання, на які професор не завжди мав відповідь. На осінній переекзаменовці Костик отримав відмінно, хоча за літо жодного разу не відкрив підручник. Учня це так обурило, що ввечері він пішов до професорової хати і побив усі вікна, а наступного дня пішов добровольцем на фронт. Про подальше життя Пестушка нічого не знаю. Лише в травні 1921 року Костю привезли у Ганнівку.

Того дня моя мати пішла в будинок волості, що знаходився перед теперішньою сільською радою. Коли там з’явились більшовицькі солдати, вивели Костю. В ті часи ходили чутки, що Кость був отаманом Олександрійської (Степової) дивізії, яка нараховувала 15 тисяч чоловік. Зібралися люди, прогримів постріл і Кость упав. Останніми його словами були: «За неньку - Україну!». Де його поховали, не знаю, мати про це не казала».

Записано з уст Щербатюк

Антоніни Євгенівни,

1913 року народження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Останні години волі»

«Наречена Кості Пестушка була дочкою Пастернака, який мав млин. Млин стояв на річці Жовтій, за старим мостом . Я про них багато чого знаю, бо я їм далека родичка: мій батько був двоюрідним братом нареченої Кості. У Пастернака була велика хата. Вона стояла біля колодязя, що зараз у центрі села, понад дорогою.

У ті часи музик було мало. І тому молодь збиралася на Синіх Горах, в якійсь хаті на вечорниці. Одного разу наш односелець Підгірний повертався із такого гуляння. Коли він вже по містку перейшов річку, його перестрів чоловік у «штацькому». Спитав: «Товаришу, ти знаєш Степового?». «Знаю», - відповів парубок. «А чи не знаєш, де він зараз ?» - допитувався невідомий . «Ні, не знаю».

Поки парубок добрався вбрід через річку, щоб попередити Костя, хату уже оточили. Кость, відступаючи, відстрілювався».

Записано з уст Головатої Антоніни Василівни, 1927 року народження .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Смерть отамана»

Сама я про той день майже нічого не пам’ятаю, мені про все розповіла моя мати…

Справжнє прізвище Блакитного – Пестушко. Жив він за теперішньою сільською радою, ближче до річки, біля малого містка. Майже посеред вулиці стояла його хата. Про його життя я мало що знаю, але про день 9 травня 1921 року мені частенько нагадувала моя мати.

Невідомо, хто його привіз, бо через село йшли то «білі», то «червоні», «петлюрівці», «махновці». Але важливо, що на кару Пестушка привезли в рідне село, Ганнівку.

Я вже сказала, що не знаю, хто його привіз, та й ніхто не питав, чиї то війська.

Отож про той день: всіх людей, що жили в центрі села, зганяли туди, де зараз зупинка перед сільрадою. Там тоді стояв дерев’яний амбар і будинок волості. Тут і вивели Костю…Народу було - яблукові ніде впасти. Всі дивилися на свого односельця – хто з жалем, хто зs скорботою, а дехто і з гордістю. Моя мати взяла мене з собою, бо не було з ким залишити. Костик стояв з високо піднятою головою, в його очах можна було прочитати, що він недарма прожив своє коротке (всього 22 роки) життя.

Тут прогримів постріл… І він упав… А я, як розповідала мені мати, сплеснула руками і сказала: «Отакечки, нема Костика. Вбили Костика».

Цей епізод частенько мені мати нагадувала, тому я його і запам’ятала. Де поховали Костю, я не знаю. Чула, що зразу поховали в Ганнівці, а потім перевезли в Кривий Ріг. Оце все, що пам’ятаю…»

Записано з уст Бабенко Тетяни Василівни,

1919 року народження

 

 

 

 

Зустріч козацькою сотнею Криворізької паланки, літераторами, істориками.