ІСТОРИКО-МЕМУАРНА ПРОЗА.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

(САМОВИДЦЯ, Г. ГРАБ’ЯНКИ, С. ВЕЛИЧКА) ТА

«ІСТОРІЮ РУСІВ». ВЕРТЕП ЯК ВИД ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА.

Савченко Соф я Ігор вна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами

ХVІІ–ХVІІІ ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази.

Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ

Серед козацьких літописів ХVІІ ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва

її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так:

«Літопис Самовидця про війни Богдана

Хмельницького і про міжусобиці, які були в

Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім’я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є

припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар

І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького.

Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманського булавою після смерті видатного народного ватажка.

Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі і зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

Ідейний зміст твору

 У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана

Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і

благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

Композиція.

 Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга

— з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками. 

 Особливість твору.

 Провідною тематикою «Літопису Самовидця» були політичні внутрішні й зовнішні події, пов’язані з Україною, життям народу, найбільш докладно розповідається про

Визвольну війну. Саме тому своєрідною особливістю козацького літопису є незалежність автора і авторської думки від конкретного владного хазяїна. 

 Художні особливості літопису.

 На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів’я й приказки.

 

ЛІТОПИС ГРИГОРІЯ ГРАБ’ЯНКИ

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

 Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

 У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося

перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

 

 Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави  й трудящих.

 

 Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не

навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

 

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

 Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

 

 Композиція. У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

 За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини.

Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через

історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів.

Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму

(історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті

Хмельницького.

ЛІТОПИС САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

Самуїл Васильович Величко народився, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав

старослов’янську, польську, латинську, німецьку мови. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а

Величко надовго потрапляє до в’язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на

Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року

1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп.

Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національновизвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті

Хмельницького, її причинами і наслідками.

 

 Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.  

 Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом

визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе».

 Жанр:

 «...Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму» (В. Шевчук).

 «Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літопису, і вченого трактату» (Д. Чижевський).

Композиція: літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.

 Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій

розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті

Хмельницького, четвертий том містить додатки.

 Особливості написання твору.

 Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

“ІСТОРІЯ РУСІВ”

Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

 «Істор я рус в» уперше опубл кована в 1846 р.

Створення л топису є спробою всеосяжного огляду стор ї українського народу у нац ональному

патр отичному ключ в д найдавн ших час в до под й

1769 р.

Авторство літопису.

 Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой

Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією.

Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

 У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

 Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

 

Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національновизвольної війни 1648–1654 рр.

 

 Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського

самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

 

 Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

 

 Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

 Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей

історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

Козацькі літописи справили певний вплив на творчість письменників ХІХ–ХХ ст. Сюжети, образи, трактування

подій брали з них для своїх творів Т. Шевченко, М. Костомаров, Є. Гребінка, П. Куліш, І. Нечуй-

Левицький, І. Ле, Марко Вовчок.

 Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити розвиток не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ПРОЧИТАТИ

СТОР. 65-67, ПІДГОТУВАТИ 10

ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО ГРИГОРІЯ СКОВОРОДУ.