Історія дослідження Євразії

Історія дослідження Євразії

Петро Семенов-Тянь-Шанський. Великою є заслуга Петра Семенова-Тянь-Шанського. Досліджував Центральне Чорнозем'я, подорожував по Швейцарії. Сімнадцять разів підіймався на Везувій. Очолював експедицію на Тянь-Шань (1856-1857). Створив школу російської географії, працював над установленням взаємозв'язків та взаємодії природних компонентів. Широко застосовував метод порівняння. Був організатором першого Всеросійського перепису населення 1898 року. Керував багатотомним виданням «Росія. Повний географічний опис нашої батьківщини» та «Мальовнича Росія» (1881-1885).

Микола Михайлович Пржевальський. Пржевальський отримав службове відрядження до Уссурійського краю (Далекий Схід). Водночас, Сибірський відділ географічного товариства доручив йому описати місцеві флору та фавну, зібрати зоологічну й ботанічну колекції. Природа Далекого Сходу припала до душі Пржевальському.“Дикість, обшир, свобода безмежно мені сподобалися, – писав він. – Мисливський собака знайде вам ведмедя або соболя, і тут же поруч можна зустріти тигра, який не поступається розмірами та силою мешканцеві джунглів Бенгалії. Урочиста велич тутешньої природи не порушується присутністю людини”.

Результатом першої експедиції стали праці “Про інородницьке населення в південній частині Приамурської області” та “Подорож до Уссурійського краю”. Географічне товариство вшанувало їх срібною медаллю, а військове міністерство перевело Пржевальського служити до Генерального штабу. Від 1870 до 1886 року Микола Пржевальський здійснив чотири великі експедиції в Центральну Азію, побувавши також у Китаї, Монголії, на Тибеті. За цей час вдалося подолати 31 500 км, описати тисячі видів тварин і рослин. Найбільшими заслугами Пржевальського як мандрівника вважають дослідження гірської системи Куньлунь, яка простягається від Паміру до Сино-Тибетських гір, хребтів Північного Тибету, витоків Жовтої ріки (Хуанхе) – однієї з найбільших в Азії.

Пржевальський відкрив низку нових форм тварин, деякі з яких отримали назви на його честь – це знаменитий дикий кінь Пржевальського, повзик Пржевальського, сцинковий гекон Пржевальського, строкатка Пржевальського й метелик Пржевальського. На честь мандрівника також названо нововідкриті види рослин – багульник, шавлія, жузгун, рогіз, шоломниця, цибуля.

Відкрита і описана Миколою Пржевальським риба – Gymnocypris przewalskii (стара назва Schizopygopsis przewalskii)

Ящірка Пржевальського.

Строкатка Пржевальського

Метелик “Гарпія” Пржевальського

Коні Пржевальського

За свої відкриття Микола Пржевальський був нагороджений золотими медалями багатьох европейських географічних товариств – Лондонського, Паризького, Стокгольмського, Берлінського, Італійського, а також Костянтинівською медаллю – найвищою нагородою Російського географічного товариства. 1886 року він також отримав військовий чин генерал-майора. В усіх подорожах Пржевальський ретельно вів щоденник, який став основою для подальшого написання книг-звітів. Так побачили світ праці “Подорожі до Центральної Азії”, “Монголія і країна тангутів”, “Четверта подорож до Центральної Азії”, “Від Кяхти до джерела Жовтої ріки”.

Конвой 4-ої експедиції Н. М. Пржевальського. Сидять (зліва направо): Нефедов, Іванов, Перевалов, Соковніков, Полуянов, Юсупов. Стоять (зліва направо): Ірінчінов, Безсонов, Добринін, Дорджеєв, Хлєбніков, Блинков, Протопопов, Телеш, Родіонов, Жарник, Жарко, Максимов

1888 року Микола Пржевальський разом зі своїми учнями й послідовниками вирушив у п’яту експедицію до Центральної Азії, але під час неї захворів на черевний тиф і 1 листопада помер. Поховали його поблизу міста Каракол (сучасний Киргизстан), який після цього й до 1992 року мав назву Пржевальськ. Поруч із могилою створено музею великого мандрівника. Пам’ятають нащадка запорозьких козаків і в Україні: на честь Миколи Пржевальського названо вулиці в Києві, Харкові, Дніпрі, Донецьку, Запоріжжі, Луганську, Рівному, Луцьку, Івано-Франківську, Ужгороді.

Козлов Петро Кузьмич. Козлов Петро Кузьмич (нар. 15 жовтня 1863 — 26 вересня 1935) — російський, український, радянський географ, академік ВУАН (1927). Директор заповідника Асканія-Нова у часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. Все його подальше життя змінила зустріч в 1881 р. з М. М. Пржевальським. Свою першу подорож Петро Козлов здійснив у складі четвертої експедиції Пржевальського в Центральну Азію. За своє життя Петро Кузьмич брав участь у шести експедиціях до Тибету і Монголії. Ним було вивчено багато районів Центральної Азії, відкрито стародавнє місто Хара-Хото, при розкопках якого знайдено понад 2 тис. рукописних книг. Подорожуючи Монголією, Козлов звернув увагу на цікаву форму охорони природи — народну, яка існувала тоді в цій країні. У своїй статті «Монгольский заповедник Богдо-ула» він розповів про заповідну місцевость і добре збережений тваринний і рослинний світ гори Богдо-ула, що охороняється завдяки народним переказам монголів.

У 1886 р. з ним зустрічається творець приватного заповідника Асканія-Нова Фрідріх Фальц-Фейн і просить допомогти організувати упіймання в монгольських степах і доставку в його зоопарк коней Пржевальського. «Живий, енергійний, люблячий і розуміючий природу, Фальц-Фейн справив на мене чудове враження і раз назавжди привернув до себе: звичайно, я охоче пішов назустріч його підприємству». За допомогою свого знайомого, купця Ассанова, після кількох невдалих спроб, Козлову вдається зловити в степах диких конячок і неушкодженими доставити в Асканію. У цьому ж заповіднику вперше в світі від них був отриманий в неволі приплід. Так, завдяки дружбі двох людей коня Пржевальського було врятовано як вид. Влітку 1913 р. П. К. Козлов вперше приїздить до Асканії-Нова. Те, що він тут побачив, перевершило всі його сподівання. З цього часу він стає затятим захисником унікального заповідника. Він пише кілька наукових і науково-популярних книг про Асканію-Нова, допомагає Фальц-Фейну діставати екзотичні тварини і рослини.