Історія кохання маленької феї. (За романом Ш. Бронте "Джейн Ейр")

Тема уроку:  Історія кохання маленької феї. (За романом  Ш. Бронте "Джейн Ейр")

Мета: ознайомити учнів із творчістю англійської письменниці Ш. Бронте на прикладі  її роману «Джейн Ейр»; допомогти знайти у творі романтичні тенденції; поглиблювати навички аналізу прозового твору,  образів-персонажів, переказів, виразного читання, психологічного спостереження над поведінкою персонажів; розвивати зв'язне мовлення, логічне мислення; сприяти вихованню моральних якостей школярів.

Обладнання: портрет Ш. Бронте; виставка книг письменниці; текст роману «Джейн Ейр» (у перекладах на вибір учителя та учнів).

ХІД УРОКУ

I. Оголошення теми і мети уроку

ІІ. Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь і навичок

1. Вступне слово вчителя.

Шарлотта Бронте – відома англійська письменниця, автор романів «Джейн Ейр», «Містечко», «Учитель». Вона мала дивовижну силу уяви, саме таку, що її Гете називав секретом Генія – здатністю миттєво проникати в індивідуальність та особливості сприйняття зовсім сторонніх людей та вигаданих образів.

2. Повідомлення  учня.

Життя та творчість Ш. Бронте

Шарлотта Бронте народилася 21 червня 1816 року в англійському містечку Торнтоні, в Йоркширі, у сім'ї священика Патріка Бронте та його дружини Мері. Окрім Шарлотти, у сім'ї було ще четверо дочок та один син.

У 1820 році сім'я переїхала до Хоуорта, глухого містечка в Середній Англії, де Патрік Бронте отримав невелику парафію. Там, у 1821 році померла Мері Бронте, залишивши сиріт на руках свого чоловіка та незаміжньої своячниці. Після смерті дружини Патрік, який завжди був веселим, любив співати вечорами гарні духовні пісні, писав вірші (навіть випустив дві невеликі збірки за власний кошт), замкнувся у собі, став похмурим, забув про вірші, пісні, посмішку. Єдиною його втіхою була турбота про дітей. Через деякий час він віддав дівчат до сирітського притулку Коун Брідж. Удома залишився маленький син Бренуелл.

Але умови життя у притулку були настільки суворими, що невдовзі хворобливі дві старші дочки померли від сухот. Переляканий батько забрав Емілію та Шарлотту з пансіону, і з того часу їх вихованням займалася сувора тітка.

Патрік Бронте був книголюбом, багато читав і виписував із Лондона навіть найдорожчі видання. Він дозволяв дочкам користуватися його великою бібліотекою, а за це зажадав суворо дотримуватись режиму та тиші в той час, коли працював над упорядкуванням проповідей. Крім того, батько приймав парафіян, які приходили до нього з різними проханнями та скаргами. Отже, діти не могли бігати в хаті з м'ячем чи ляльками, голосно розмовляти, хоч іноді їм цього дуже хотілося.

Щоб якось розважити малих, тітка і Шарлотта, яка стала старшою після смерті двох сестер, вигадували з ними п'єси для домашнього театру ляльок, випускали власний літературний журнал. Декорації до п'єс малював маленький Бренуелл, улюбленець усіх. У нього дуже рано відкрився талант портретиста та художника. Зазначимо, що Шарлотта також добре малювала. Перша дитяча п'єса називалася «Молоді люди», в ній розповідалося про казкових солдатів, які чинили подвиги в ім'я Наполеона Бонапарта та герцога Веллінгтона. Вистава йшла в будинку Бронте протягом місяця. Хоча в цьому театрі був єдиний глядач - стара служниця Таббі, діти відчували себе по-справжньому щасливими.

А батько, як і раніше, мовчав, став ще суворішим, самотньо обідав, писав проповіді, різким голосом віддавав накази слугам, а іноді від туги за дружиною вискакував у двір і стріляв у повітря зі старовинної рушниці, доки не закінчувалися патрони. Діти бачили все це, але ніяк не могли втішити його горе, яке теж переживало дуже боляче.

Невгамовна Шарлотта, щоб розважити малюків, запропонувала нову забаву: кожному роздала по вигаданому острову, попросила населити його різними персонажами, а всі пригоди та їхнє повсякденне життя на цих казкових островах записувалися до маленької книжечки-журналу чи розповідали ввечері по черзі. Так виникла казкова країна Ангрія, прообраз, джерело поетичного світу всіх трьох сестер Бронте. В Ангрії жили лицарі та чарівники, герцоги та пірати, прекрасні пані та жорстокі королеви, здійснювалися найсміливіші подвиги та плелися любовні інтриги. Сидячи в маленькій кімнатці на другому поверсі, Шарлотта вже не помічала ні похмурого краєвиду, ні сірих хмар, ні поривів холодного вітру, ні свого сумного життя. Вона поринала у світ придуманих мрій, пристрастей своїх героїв і іноді навіть не знала, що реальніше: сумне життя Хоуорта чи бурхливий літопис Ангрії. Дівчина рано почала вести щоденник і одного разу зробила там такий запис: "Мало хто повірить, що придумана радість може принести стільки щастя!"

Але батька бентежило те, що діти не мають серйозної освіти, ростуть надто тихими та замкнутими. Він вирішив відправити Шарлотту та Емілію в пансіон Маргарет Вулері, що славився своїми передовими та гуманними методами виховання (там були заборонені тілесні покарання). Емілія їхати відмовилася, а Шарлотта наважилася. Згодом вона з теплотою і ніжністю згадувала час, проведений у пансіоні, де здобула чудову освіту, яка допомогла розвинутися її природному письменницькому дарунку, і знайшла вірних подруг, які підтримували її протягом усього життя. У 1832 році Шарлотта закінчила пансіон, а з 1835 по 1838 працювала в ньому вчителькою французької мови та малювання. Весь свій учительський досвід, педагогічні роздуми Шарлотта Бронте пізніше зняла на сторінках романів.

Саме цей пансіон у 1838 році закінчила і наймолодша із сестер Енн, яка на той час вже почала писати власні твори.

У 1837 році  Шарлотта Бронте надіслала свої вірші відомому англійському поетові Г. Сауті. У відповідь той написав, що «присвятити себе тільки поезії справа не жіноча, хоч і можна займатися нею як приємною розвагою, але з однією умовою: не забувати заради неї своїх жіночих обов'язків». Шарлотта прикро сприйняла відповідь знаменитого поета.

Від природи всі сестри Бронте відрізнялися веселим, живим характером та працьовитістю. Їм подобалися музика, пісні, дотепні бесіди, розгадування шарад та головоломок. Тому повертатися в похмурий і сумний Хоуорт їм не хотілося. Шарлотта зайнялася здійсненням проекту майбутньої школи «сестер Бронте» (сестри розраховували на спадок тітки та свої власні заощадження), а Енн пощастило знайти місце гувернантки в багатій родині Робінсонів. Саме в цю родину після невдалої спроби підкорити своїм мистецтвом художника елегантно-примхливу лондонську публіку було влаштовано і Бренуелла, тепер він став учителем малювання. Виставку його малюнків жорстко розкритикувала одна із столичних газет. Бренуелла це дуже засмутило, він вдався до пияцтва, пропив усі гроші і повернувся додому, придумавши гарну легенду про пограбування. Але, перебуваючи в сім'ї Робінсонів, Бренуелл закохався в господиню і палко зізнався їй у своїй пристрасті. Місіс Робінсон образив вчинок вчителя, і його вигнали. І разом з ним втратила місце і ні в чому не винна Енн. Бренуелл почав більше пити, вживати опіум, роблячи цим життя сестер нестерпним і витрачаючи їхні гроші. Про школу довелося забути.

Але сестри не здавались. У 1842 році  Шарлотта та Емілія вирушили в педагогічний пансіон Егера до Брюсселя для вдосконалення знань. Гроші на подорож сестрам дала хрещена мати Шарлотти. Але не лише жага знань штовхнула Шарлотту на цю подорож. Дівчина намагалася забути молодого священика Вільяма Вейтмена, освіченого юнака, прекрасного друга, котрий служив помічником батька. І він був заручений з іншого. Трагізм історії полягав ще й у тому, що Вільям також закохався Енн. Через деякий час сестри дізналися про те, що Вільям одружився, а ще через рік прийшла звістка про його смерть.

«Пристрасне кохання - безумство, і, як правило, залишається без відповіді!» - гірко повчала Шарлотта молодшу сестру. Вона мала на це право. Тому що її саму закрутила пристрасть до одруженого чоловіка, мсьє Поля Егера, господаря пансіону, батька п'ятьох дітей. Розумного, ексцентричного француза спочатку тішила любов дуже серйозної романтичної дівчини, але потім,  як його дружина розкрила таємницю, Поль всіляко намагався уникати Шарлотту. Життя в пансіоні для вразливої ​​дівчини стало нестерпним. Вона зібрала свої речі, дрібні подарунки коханого та залишила Бельгію. Шарлотта повернулася додому із розбитим серцем. Деколи їй хотілося плакати! Вона почувала себе дуже самотньо у рідних стінах. Та й атмосфера в будинку була важкою: Емілія заглиблювалася у свої мрії, Енн, наче тінь, блукала кімнатами, Бренуелл продовжував пити. Вечорами Шарлотта писала листи коханому, але вона їх ніколи не надсилала. В одному були такі рядки: «Ви виявили до мене трохи інтересу і я чіпляюся за нього, як приречений чіпляється за життя!» Можливо, що писати роман «Учитель»,- «біографію» свого почуття до Егера - Шарлотта вирішила тільки для того, щоб звільнити душу від гнітючої туги, відволіктися від прірви безумства, щоб не чути кашлю завжди нервової Енн, п'яних пісень Бренуелла, тихого молитов і псалмів у кімнаті батька.

Якось Шарлотта випадково відкрила альбом Емілії і в захваті прочитала вірші сестри, що, на її думку, були зовсім не схожі на звичайну жіночу поезію: надто стрімкі, яскраві, лаконічні. Вони настільки вразили дівчину, що вона вирішила надрукувати збірку власним коштом, приховавши жіночі імена під псевдонімом «Брати Белл» (Шарлотта – Каррер, Емілія – Елліс, Енн – Ектон). Збірка побачила світ у травні 1846 року, отримала позитивні відгуки критики. Особливо відзначали вірші Елліс Белла (це був псевдонім Емілії).

Окрилена успіхом, Шарлотта вирішила надрукувати книгу прози братів Белл. До публікації вона приготувала свій роман «Учитель», «Грозовий перевал» – Емілії та «Агнес Грей» – Енн. На жаль, її власний роман був відкинутий, книгу Емілії не помічено критикою (на твір чекав грандіозний успіх вже після смерті двадцятирічної романістки), а роман Енн критики та читачі зустріли захоплено. Шарлотта щиро раділа успіху сестри і, виявивши величезну наполегливість, вже 16 жовтня 1847 року закінчила свій новий роман «Джейн Ейр», який мав  успіх, кілька видавництв сперечалися за набуття прав перевидання. Відомий англійський письменник. Теккерей запросив Шарлотту до Лондона, щиро захоплюючись її талантом і маючи величезне бажання познайомитись з автором. Саме завдяки цьому письменнику,  Шарлотта кілька разів відвідала столицю, познайомилася з літераторами, в 1851 році навіть була на лекції В. Теккерея про англійську літературу. Після ознайомлення з  романом Шарлотти «Містечко» про долю незвичайної дівчини Люсі Сноу, яка, переживши нещасливе кохання, зберегла незламним гордий дух, Теккерей написав про Шарлотту Бронте такі слова: «Бідна жінка, що має талант! Пристрасна, маленька, жадібна до життя істота, хоробра, трепетна, негарна. Читаючи її роман, я здогадуюсь про те, як вона живе, і розумію, що більше, ніж слави та всіх інших небесних скарбів вона хотіла б, щоб якийсь Томкінс любив її і вона любила його!

Шарлотта все ще мріяла зустріти своє кохання, залікувати старі рани. Вона серйозно захопилася видавцем Сміттом, який відповідав їй взаємністю. На той час Шарлотта поховала брата Бренуелла (жовтень 1848), улюблену сестру Емілію (18 грудня того ж 1848!), була серйозно стурбована здоров'ям вмираючої Енн. Разом зі Сміттом вони возили її до Скарборо (Шотландія) на морські купання, але це не допомогло і Енн теж померла через півроку після смерті Емілії. Шарлотта практично залишилася самотньою – старий батько втрачав від горя останні сили.

Але щось постійно зупиняло Смітта, він ніяк не міг зізнатися. Хоча молоді люди з півслова розуміли один одного, могли годинами говорити про що завгодно. І омріяним «Томкінсоном» Смітт для Шарлотти так і не став. Це була ще одна драма її вразливого серця.

Втомившись від самотності, Шарлотта дала згоду на весілля спадкоємцю свого батька  Артуру Ніколасу Бейллю. Чи кохала вона його? Важко сказати, адже дівчина виховувалась у суворих традиціях жертовності сімейному обов'язку та честі. Усі п'ять місяців свого короткого заміжжя Шарлотта старанно виконувала обов'язки дружини пастора та господині вдома. Проте вільно займатися творчістю вона не могла: це не подобалося її чоловікові. Таємно намагалася щось писати і ховала у шухляду столу.

Життя ускладнювало хвороба (туберкульоз – спадкове захворювання сімейства Бронте) та вагітність. Чоловіка дратувало те, що вона не займалася господарством, що йому доводилося обідати та вечеряти самому. Вона соромилася лягати, не хотіла сердити Артура, але сили покидали її. Незадовго до смерті вийшов її новий роман «Шерлі», який із захопленням зустріла публіка та критика. Всі чекали на нові злети таланта Бронте. Але ніхто не знав, що вона вмирає.

31 березня 1855 року Шарлотта відчула страшну слабкість. Потрібно було лягти у ліжко. Але її переслідувала думка, що чоловік знову буде незадоволений. Потрібно спуститися вниз, а вона майже не має сили! Шарлотта зробила кілька кроків і сіла в крісло, що стояло поряд. На мить їй здалося, що вона пливе кудись у човні, а на березі стоїть Енн, простягає до неї руки і кричить: «Будь мужня, Шарлотто!» Це були останні слова, які вона чула. За кілька годин Шарлотти Бронте не стало.

Через деякий час після смерті Шарлотти її чоловік Артур Ніколлс Бейлль отримав листа з Лондона від якоїсь Елізабет Гаскелл, яка просила дозволу приїхати до нього з метою оглянути архів його дружини – відомої письменниці Шарлотти Бронте. Містер Ніколлс Бейлль роздратовано відповів, що «жодного архіву немає, оскільки місіс Ніколлс була насамперед дочкою і дружиною пастора, а не літературною знаменитістю». Місіс Гаскелл була розгублена і відчувала себе ніяково. Щоб написати першу біографію письменниці, їй довелося зібрати спогади нечисленних друзів Шарлотти Бронте, – «маленької феї з Хоуорта», – скористатися аналізом чотирьох її романів та уривками з листування з В. Теккереєм та кількома видавцями.

Хоча минуло вже понад сто років, читачі продовжують насолоджуватися книгами англійської письменниці та приїжджати до маленького будиночка у Хоуорті, де знаходиться музей «маленької Жанни Д'арк» – як ніжно називав Шарлотту Бронте В. Теккерей.

3. Бесіда.

- Яке враження справив на вас роман Ш. Бронте Джейн Ейр?

- У чому полягає особливість розповіді твору? (Оповідь ведеться від першої особи головної героїні Джейн Ейр. Це робить розповідь більш достовірною та правдивою.)

- Скільки років було героїні на початку оповідання? (Десять. Джейн Ейр розповідає події свого життя, що тривали майже дев'ять років.)

- Що відомо про дівчинку? (Вона була сиротою, її батьки померли. Мати - з багатої сім'ї, а батько - бідний священик. Джейн жила у тітки Рід, яка без задоволення і радості виконувала прохання свого брата не кидати дівчинку.)

- Як жилося дівчинці у тітки? (Дуже погано. Місіс Рід, її діти Джон, Еліза, Джорджіана), і навіть прислуга – усі намагалися нагадати дівчинці, що вона не така, як інші, що її утримують тут з великої ласки. Джейн вважали жорстокою, злою, брехливою, хоча саме Ріди були такими. Особливо Джон любив ображати Джейн, а потім звинуватив її у всьому.

- Яка подія найбільше вразила Джейн під час перебування у родині Рід? (Коли її закрили в таємничій Червоній кімнаті, в якій колись помер містер Рід і після того там ніхто не жив. Джейн побачила привид покійника, вона знепритомніла і потім дуже захворіла.)

- Чому тітка вирішила відправити дівчинку до сирітського притулку? (Місіс Рід не хотілося більше займатися дівчинкою. Вона з радістю позбулася її.)

4. Переказ тексту.

- Розкажіть про перебування Джейн Ейр у сирітському притулку у Ловуді. (Джейн провела у Ловуді вісім років: шість як вихованка, два як вчителька.)

- Розкажіть про роль у житті Джейн директора притулку міс Темпль та її дружбу з Елен Берне. (Міс Темпль тепло ставилася до дівчинки, дбала про неї, допомагала у навчанні. А Елен Берне багато розповідала Джейн про Бога і усвідомила, що Він - люблячий Батько небесний.)

5. Бесіда.

- Що різко змінило життя Джейн? (Одного разу у вісімнадцять років Джейн зрозуміла, що більше не може залишатися в Ловуді. Вона дала оголошення і її запросили гувернанткою до маєтку Торнфілд.)

- Кого вона зустріла у маєтку? (Домоправительку місіс Феєрфакс, жінку похилого віку, яка господарювала в Торнфілді і виявилася доброю жінкою. Джейн мала бути гувернанткою маленької Адель, дочки коханки містера Рочестера, власника маєтку. Пізніше Джейн дізналася, що мати Аделі, французька співачка, а потім і Адель Рочестер забрав дівчинку на виховання.)

- Що відомо про господаря маєтку? (Він дуже рідко відвідував Торнфілд, більшу частину часу проводив на континенті.)

- Як жилося Джейн у Торнфілді? (Вона ніколи не знала домашнього затишку, а тут до неї ставилися дуже добре. Хоча іноді дівчина відчувала тугу та самотність.)

- Що її хвилювало? (Вона відчувала, що в маєтку приховують якусь таємницю, пов'язану, на її думку, з жінкою на ім'я Грейс Пул. Іноді вночі дівчина чула нелюдський сміх, таємничі кроки тощо)

6. Переказ тексту з творчим завданням.

- Розкажіть про першу незвичайну зустріч Джейн та містера Рочестера від імені:

а) самої Джейн;

б) містера Рочестера.

7. Робота з текстом.

- Прочитайте, якою була природа цього вечора.

- Навіщо автор описала саме такий краєвид? (Пейзаж був досить романтичний: вечір, місячне світло, нічний туман тощо. Він посилює романтизм зустрічі героїв, наштовхує читача на думку, що між ними мають починатися романтичні стосунки.)

8. Завдання та питання до учнів.

- Знайдіть у тексті портрети героїв та зачитайте їх. Як ви вважаєте, чому персонажі не наділені гарною зовнішністю? (Можливо, для того, щоб більше уваги звернути на їхній внутрішній світ.)

9. Психологічні спостереження.

- Простежте за психологічним станом Джейн та Рочестера, за їхніми стосунками. (Між Джейн і Рочестером майже відразу зародилася глибока симпатія, яку кожен із них старанно приховував. Вона - за прохолодною повагою, він - за грубувато-глузливим тоном звернення.)

- Як Рочестеру вдалося викликати ревнощі Джейн? (Він вважав  міс Бланш  дивовижною красунею. Сусіди почали говорити навіть про їхнє весілля. Та й сам Рочестер не відмовлявся від цього. У маєтку готувалися до весілля.)

- Яку роль відіграла сцена із циганкою-ворожкою? (Саме Джейн здалося, що циганка дивна. А Рочестер міг розкрити деякі таємниці дівчини. Як потім з'ясувалося, Рочестер любив Джейн і зробив їй пропозицію. Приготування йшло саме до їхнього весілля.)

10. Бесіда.

- Що завадило здійсненню щасливих мрій Джейн? (Під час церемонії вінчання виявилося, що Рочестер одружений.)

- Розкажіть страшну таємницю Едварда Рочестера.

- Як ви вважаєте, чому Джейн не хотіла залишитися з Едвардом? Вона його не кохала? (Ні, вона щиро любила Едварда. Але бути на правах коханки не могла. Це суперечило її принципам.)

- Де знайшла притулок Джейн після втечі з Торнфілда? (Доля подарувала їй зустріч із чудовими людьми: родиною Ріверсів – місцевим священиком Сент-Джоном, його сестрами Діаною та Мері. Виявилося, що всі вони родичі. Джейн знайшла рідню.)

- Розлюбила вона Рочестера? (Ні, вона любила, навіть розуміючи, що вже ніколи його не побачить.)

- Про що свідчить той факт, що Джейн розділила свою спадщину між усіма Ріверсами? (Це ще одне підтвердження благородства її душі.)

- На вашу думку, чому Сент-Джон запропонував саме Джейн стати його дружиною? (Вона витримана, спокійна, терпляча, коли потрібно рішуча, віддана, шляхетна, не байдужа до людського горя – такою має бути дружина пастора.)

- Як Джейн сприйняла пропозицію Сент-Джона? (Вона відмовилася стати його дружиною, тому що любила Рочестера, але згодна була йти за ним як сестра і помічниця. Однак такий варіант не влаштовував Сент-Джона.)

- Чому дівчина вирішила відвідати Торнфілд? (Джейн почувся голос Рочестера, який кликав її. Вона швидко зібралася і поїхала, бо вважала, що щось сталося з ним.)

11. Переказ тексту.

- Розкажіть, як закінчилася історія кохання Джейн Ейр та Едварда Рочестера.

- Що відомо про подальшу долю всіх інших героїв роману?

12. Коментар вчителя.

На думку дослідників творчості Ш. Бронте у романі «Джейн Ейр» багато автобіографічного: жахливі умови життя у притулку та епідемія, Елен Бернс та її смерть у школі; історія кохання Джейн і Рочестера нагадує любов Шарлотти та мсьє Егера.

На відміну від сестер, Шарлотті були притаманні захоплення сентименталізмом, романтизмом, готичними романами. У її творі є містика в готичному дусі: поява примари дядька Ріда, голос Рочестера, який його чує Джейн, хоч і знаходиться на відстані багатьох кілометрів від коханого, таємниці маєтку Торнфілд, страшна таємниця Рочестера, що відкривається у день весілля. Незважаючи на те, що роман написаний у той період, коли романтизм уже зійшов з англійської літературної сцени, у ньому багато романтичних елементів (таємнича поява Рочестера, пейзажі, романтичні почуття героїв тощо). У творі також багато елементів сентименталізму (чутливість натури головної героїні, психологізм образів тощо).

Але роман цікавий тим, що Шарлотта Бронте однією з перших в англійській літературі наважилася так щиро, пристрасно, правдиво розповісти про кохання, віру, обов'язок, звичайні людські почуття. Автор сміливо заговорила про рівність жінки та чоловіка, прагнення жінки до щастя, кохання, нормального життя. Героїня Ш. Бронте - це людина, яка має вроджене високе почуття моралі, почуття власної гідності, вірність моральним принципам, стійко витримує всі складнощі долі та пробиває собі дорогу в житті власними силами. Щастя Джейн наприкінці роману сприймається як гідна нагорода за всі її страждання та муки.

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, ВМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ

Заключна розмова.

- Чи сподобався вам роман?

– Чому твір Ш. Бронте продовжує хвилювати сучасних читачів? (Тому, що в ньому зображено чисті людські почуття, відсутні цинізм, вульгарність, грубість. Вічними залишаються проблеми, порушені у творі: добра і зла, людських стосунків, стосунків чоловіка та жінки, вірності, честі, обов'язку тощо)

- Відомо, що роман неодноразово екранізували. Чи бачили ви хоча б одну з кіно версій?

- Яким є ваше враження від стрічки італійського режисера Франка Дзеффіреллі (1994 рік, телефільм «Джейн Ейр»).

IV. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ