« Історія мого життя становить історію моєї батьківщини » Т.Г.Шевченко

Про матеріал

Глибокий інтерес Шевченка до історії в цілому, і до історії багатостраждальної України, зокрема, в першу чергу ,був пов'язаний з безкомпромісною, непримиренною боротьбою проти самодержавства і кріпосництва. Своєю основною метою поет вважав дати яскраві докази героїчного минулого свого народу,показати основні етапи його боротьби проти соціального гніту та іноземних загарбників , кінець – кінцем представити всьому світові у своїй красі і величі свій волелюбний народ. І можна з усіма підставами вважати – вся його громадська діяльність , фактично – все життя було віддане досягненню цієї мети.

Перегляд файлу

Міський методичний кабінет

м. Переяслав- Хмельницький

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

« Історія мого життя становить історію                    моєї батьківщини  »

 

Т.Г.Шевченко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Робота учасника

                                                                                                                  І етапу                                                                                                                                                   

                                                                                               Всеукраїнського конкурсу

                                                                                                          учнівської творчості,

                                                                присвяченого Шевченківським дням

                                                                                                         учня 9 класу

                                                                                       ЗОШ І- ІІІ ступенів №4

                                                                           Ронсевича Юрія Генадійовича

 

 

 

 

 

 

2010

   Глибокий інтерес Шевченка до історії в цілому, і до історії багатостраждальної України, зокрема, в першу чергу ,був пов’язаний з безкомпромісною, непримиренною боротьбою проти самодержавства і кріпосництва. Своєю основною метою поет вважав дати яскраві докази героїчного минулого свого народу,показати основні етапи  його боротьби проти соціального гніту та іноземних загарбників , кінець – кінцем представити всьому світові у своїй красі і величі свій волелюбний народ.

І можна з усіма підставами вважати – вся його громадська діяльність , фактично – все життя було віддане досягненню цієї мети.

    Історія України для Т.Г.Шевченка була органічною складовою частиною всього його буремного життя. Нелегким був шлях Кобзаря  до історичної істини. Мистецтвом історії він як геніальний поет оволодівав на власному досвіді – гіркому і трагічному.

   Історичний вплив на формування історичних поглядів Шевченка справило наростання антикріпосницької боротьби селян Росії й України в першій половині ХІХ століття. Адже жахи кріпосництва поет сповна пізнав на собі. «Історія мого життя становить історію моєї батьківщини , » - писав поет.

  Тарас Григорович намагався якомога глибше зрозуміти зміст і складові тогочасних подій і в зв’язку  з цим ретельно вивчав історичні праці, документальні джерела , в яких мова тією чи іншою мірою йшла про народну боротьбу проти поневолювачів.

   Як і всі передові люди того часу , Шевченко перебував під впливом повстання декабристів, їхніх волелюбних ідей . Він цікавився подіями, які супроводжували декабристський рух, вивчав історію цього питання , намагався зрозуміти розмах і наслідки цієї історичної події. Антикріпосницькі ідеї декабристів знайшли своє відображення у творчості поета стосовно до нових умов ,в яких довелося жити Шевченку. У Петербурзі поет познайомився з колишнім декабристом Ф.Толстим – віцепрезидентом Академії мистецтв , з українським істориком ,поетом і композитором М.Маркевичем, а також М.Глинкою, В.Григоровичем та ін. У 1843 р. на Полтавщині колишній декабрист В.Капнін звів поета з родиною князя М.Репіна- Волконського.Там же Шевченко приєднався до гуртка прихильників декабристів.

   Захоплення декабристським рухом знайшло своє логічне відображення у нав’язанні близьких стосунків з петрашевцями , зокрема, М.Момбеллі , М.Спешньовим, О.Ханиковим, які виступали за організацію народного повстання проти самодержавства. Так , з М.Момбеллі , поручиком лейб-гвардії Московського полку , Шевченко познайомився десь у 1844-1845 рр під час товаристської зустрічі у Є.Гребінки. В 50-ті роки вони обидва деякий час служили в окремому Оренбурзькому корпусі і,можливо, знали про долю один одного. В своїх записках 1847 року Момбеллі виявив інтерес до Шевченка і як  до поета,і як до учасника Кирило- Мефодіївського товариства.

   Не могло позначитися на творчості Шевченка знайомство завдяки І.Тургенєву з О.М.Спешньовим та О.В. Ханиковим – активними учасниками гуртка петрашевців. Останній, за свою діяльність проти царизму був засуджений до страти ,яку в останню хвилину замінено засланням рядовим до окремого Оренбурзького корпусу . Тарас Григорович познайомився з Ханиковим у червні – вересні 1850 р. в Орзькій фортеці і неодноразово спілкувався з ним , обговорював різні теми , в тому числі і історичні.

  Історичні погляди Т.Г.Шевченка формувались у безпосередньому звязку  

з філософськими  ,суспільнополітичними та історичними поглядами його однодумців і побратимів у визвольній боротьбі  - В.Г.Бєлінського , О.І.Герцена, М.Г.Чернишевського , М.О.Добролюбова. Всі вони високо цінували Шевченка як геніального поета і борця за народну волю.

  Не могли пройти безслідно для Кобзаря зустрічі з Чернишевським в Саратові,куди той приїхав провідати батька в кінці липня 1859 р. Зі своїми знайомими – представниками інтелігенції вони часто збиралися в будинку письменника Д.Л.Мордовцева (або у батька Чернишевського) і обговорювали різні проблеми. За словами учасників на цих зборах проходили довгі ,гарячі суперечки до глибокої ночі,більше всього про майбутню селянську реформу в Росії.

   Для Чернишевського Шевченко був не тільки великим народним поетом ,а національним героєм України ,її живою історією, борцем проти кріпацтва, отже характеристика , яку дав Чернишевський поєту , не могла не нагадати національного героя Італії – Гарібальді.

   Часті зустрічі з Шевченком , розповіді поета про життя українського народу,його історію, культуру свідчили про тісне духовне єднання цих видатних людей.

   В оточенні Чернишевських, в редакції «Современника» кінця 50-х років Шевченко почувався ніби у себе вдома. Тут читалися його поетичні твори, обговорювалося героїчне минуле , зокрема, народні повстання  , а також майбутнє країни.

   Самим плідним чином позначилось на формуванні історичних поглядів Шевченка його безпосередньє спілкування з М.І. Костомаровим, видатним істориком і громадським діячем.

   В період знайомства і спілкування з Костомаровим, як і роки ,що передували цьому ,Шевченко ретельно цікавиться історичним минулим українського народу. Причому, робить це і як поет , і як художник. І саме це поєднання надало йому можливості поповнити свої історичні знання і водночас духовно збагатити себе як геніального майстра і слова, і пензля.

 (В цьому плані його діяльність і творчість  досліджена, попри величезну кількість літератури про Кобзаря , замало. ) 

   Особливістю життя і творчості Шевченка цих років з точки зору формування його історичних поглядів було й те,що в цей період він багато працював як художник саме на історичному поприщі. І до знайомства з Костомаровим Шевченко дуже цікавився історичним минулим , зокрема Києва. Він змальовує історичні пам’ятки  міста та його околиць.Зокрема до наших днів збереглися три малюнки олівцем і одна –сепія з Києво-Печерської лаври.Своє захоплення краєвидом,що відкривався ,його історичним минулим Шевченко висловив у повісті «Близнецы» та «Київ з-за Дніпра» . Так, у повісті «Близнецы» поет згадує і дає дуже високу оцінку такому відомому історичному документу , як книзі «Києво-Печерський Патерик » про життя та подвиг святих угодників Києво-Перерської лаври. На жаль , майже в усіх сучасних виданнях про історію Києво- Печерської лаври практично нічого не можна прочитати про роль Шевченка у висвітленні цього духовного і культурного центру .Не згадується цей факт у навчальній літературі з історії. Натомість красномовно промовляють за себе одні лише назви образотворчих шедеврів поета: «Київ з боку Дніпра », «Церква всіх святих у Києво- Печерській лаврі », «Лаврська церква з дзвіницею ».

   Занурення в істори чне минуле стало можливим також завдяки тому ,що, приїхавши в Київ в червні 1845р. після закінчення Петербурзької академії мистецтв, поет почав клопотатися ,щоб його прийняли на посаду співробітника Київської Археологічної комісії . (В цей же час , готуючись написати поему «Єретик» , він збирав матеріали про Яна Гуса ,гуситський рух і розпитував про це чехів,яких зустрічав у Києві.) 10 грудня 1845 р. його було офіційно зараховано до складу комісії. В лютому на початку весни

1846 р.Тарас Григорович їздив змальовувати  архітектурні та історичні пам’ятки Чернігівщини. В «Археологічних нотатках » він детально описав 

пам’ятки цього краю. З використаних малюнків зберігся , на жаль , лише малюнок чаші – «Потир із церкви села Мохнатин ». З Чернігова поет їздив у містечко Седнів де  7 березня 1847 року  він написав тут поему «Відьма»(Осика), проживав у маєтку братів А. Та І .Лизогубів. До нашого часу збуреглася альтанка і стара липа в парку братів під якою любив відпочивати поет.

   Шевченко не тільки знайомиться  з історичним минулим свого народу, він також  цікавиться історією взагалі і, в першу чергу,тими книгами,які, за загальним визначенням ,були (і є) підвалинами цивілізації. Передусім мова йде про Біблію. До Біблії, як і до православної віри, поет прилучився ще з дитинства, його батьки були віруючими. Він уважно слухав, як батько читав насичені біблійними сюжетами житія святих в обробці Д.Тупала- видатного представника українського відродження , митрополита. Як відзначав відомий український літетатурознавець О.І.Білецький , «біблійні книги допомагали Шевченкові знайти вираз тієї стихії,яка дедалі виразніше опановувала його творчість : для стихії громадянського пафосу ». В Біблії він ,як православна людина ,знаходив відповіді на низку питань, які його хвилювали.

   І саме в цей переломний момент для формування його історичних поглядів поет знайомиться з м.І.Костомаровим, про що вже згадували вище. Знайомство і спілкування з істориком , незважаючи на певні розходження в ідейних поглядах, надзвичайно позитивно позначилось  на творчості Шевченка.

   Історія України постійно приваблює Шевченка своїми особливостями , яскравими і героїчними біографіями, які органічно вплітаються в його поезію. Поет мав намір написати грунтовну працю з історії України; з цією метою він зібрав чимало фактичного матеріалу . На жаль цей архів загинув під час арешту поета.

   Історичні факти Шевченко брав з таких джерел , як «История Русов или Малой России », «История Малой России »  Д.Бантиш- Каменського, «История Малороссии » М.Маркевича, а також старшинсько – козацьких літописців.( Перебуваючи в Новопетровському  укріпленні , Шевченко звертався з проханням до М.Д.Іванишева прислати йому літопис Самійла Величка, що друкувався за редакцією самого Іванишева. )

   Низку фактичних матеріалів поет використовує в поємі «Гайдамаки».

Поет яскраво змальовує становище українських земель напередодні визвольної війни : Вірний традиції козацьких літописів  С.Величка , Самовидця,автора «Історії Русів », він характеризує початковий етап перебування українських земель у складі Речі Посполитої як взаємини

« рівного з рівним ..», «вільного з вільним » :

   Ще як були ми козаками ,

   А унії нечуть було…

   Братались з вольними ляхами…

   Синами вольними …росли…

Однак рух католицизму на українські землі, що особливо посилився після укладення Берестейської  церковної унії (1596 р.) й супроводжувався посиленням закріпачення селян, призводить до трагічних наслідків . Поступово «вільні» й «рівні» перетворюються на скривджених і пригноблених.

   Аж поки іменем Христа

   Прийшли ксьондзи і запалили

   Наш тихий рай. І розлили

   Широке море сльоз і крові,

   А сирот іменем Христовим

   Замордували, розпяли ...

   Поникли голови козачі,

   Неначе стоптана трава

   Украйна плаче, стогне- плаче!

   Зо головою голова

   Додолу пада . Кат лютує,

   А ксьондз скаженим язиком

   Кричить: «Te  deum алілуя!»

Спроби порозуміння між козацько-селянськими верствами і королівською владою наштовхувались на шалений опір можновладців.

Приватний інтерес магнатерії, більшість якої складали покатоличені нащадки «славних княжих родів », брав гору над національними інтересами .

Недовіра у стосунках між двома братніми, за словом Т.Г.Шевченка, народами поступово переростає у відкрите протистояння, аз часом набуває крайніх форм перманентної збройної боротьби. Під загрозою опиняється територіальна цілісність Речі Посполитої . І відповідальність за те, що подальше перебування українських земель у складі Польської держави було неможливим, мусять нести представники вищих верств  Речі Посполитої:

 

   Отак-то ляше ,друже,брате!

   Неситії ксьондзи, магнати

   Нас порізнили ,розвели,

   А ми б  ідосі  так жили.

Дозрілі «грона гніву » дають терпкий сік. Шерег повстань охоплює Україну.

   Лягло сонце за горою,

   Зірки засіяли,

   А козаки, як та хмара,

   Ляхів обступали.

   Як став місяць серед неба,

   Ревнула гармата:

   Прокинулись ляшки-панки-

   Нікуди втікати !

   Прокинулись ляшки-панки-

   Та й не повставали:

   Зійшло сонце -ляшки-панки-

   Покотом лежали.

   (Тарасова ніч).

Однак поета не тішить такий вияв волелюбства і непокори, коли жорстокість повстанців перевищує жорстокість колишніх пригноблювачів. Його жахає втрата людяності у тих, хто піднявся на збройну боротьбу.

... Гнілий  Тікич

    Кров’ю червоніє

    Шляхетською, жидівською;

    А над ним палають

    І хатина , і будиночок...

... Не милують ,карають, завзяті.

    Як смерть люта , не вважають

    На літа, на вроду

    Шляхтаночки й жидівочки.

    Тече кров у воду.

    Ні каліка, ані старий,

    Ні мала дитина

    Не остались...

    Всі полягли, всі покотом;

    Ні душі живої... (Гайдамаки ).

   «Чи були виправдані такі жертви ?»- адже знесилені у взаємній боротьбі Україна, а згодом і Польща , стають легкою здобиччю сусідніх держав – Росії,Австрії й Прусії.

   З жалем і гіркотою Т.Г.Шевченко підсумовує результати визвольних змагань:

   А чванитесь, що ми Польщу

   Колись завалили!..

   Правда ваша : Польща впала

   Та й нас роздавила!

... Доборолась Україна

   До самого краю.

   Гірше ляха свої діти

   Її розпинають.

(«І мертвим ,і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє »).

   Як відомо , шукаючи союзників у боротьбі проти Речі Посполитої , Богдан Хмельницький звернувся  «за протекцією » до московського царя . Т.Г.Шевченко вважав цей крок гетьмана за фатальну помилку,що звела на нівець результати визвольних змагань. Оцінки поета наслідків українсько- московської угоди 1654 р. виключно негативні:

   ... За що ж боролись ми з ляхами?

      За що ж ми різались з ордами ?

   ...Уродилась рута ...рута...

      Волі нашої отрута.

   ...Заснула Вкраїна .

   Буряном укрилась, цвіллю зацвіла,

   В калюжі, в болоті серце прогноїла

   І в дупло холодне гадюк напустила,

   А дітям надію в степу отдала.( «Чигрине , Чигрине»).

   На думку  поета, з однієї неволіУкраїна потрапила до іншої, ще гіршої. У складі монархічної Росії українське суспільствоз його демократичними й республіканськими традиціями та ідеалами не мало будь яких переспектив розвитку. За Т.Г.Шевченком провина на лиху долю, що спіткала Україну, лежить на самому гетьманові.

   Отак – то, Богдане!

   Занапастив єси вбогу

   Сироту Украйну!

(«Стоїть у селі Суботові»), так і на тих українцях,

які ,навіть неусвідомлювали що роблять, допомагали в здійсненні його планів.

   Тема колективної відповідальності українського населення ,яке не чинило опору укладенню т.зв. «Переяславської угоди »  1654 р. й присягнуло на вірність московському царю, присвячені рядки містерії « Великий льох ». Цей матеріал доцільно використати при вивченні теми «Входження українських земель до складу Російської держави ».

   Згідно з християнською традицією, душа грішника не може потрапити до раю. На думкупоета, саме на таку кару заслуговує молода дівчина лише зеа те, що перейшовши з повними відрами дорогу Хмельницькому, коли той їхав у Переяслав присягати царю, вона мимоволі принесла гетьману щасливу прикмету:

   ... Як раз у неділю,

       Побігла я за водою...

  ... Дивлюсь – гетьман з старшиною.

      Я води набрала

   Та  вповні шлях перейшла;

   А того й не знала,

   Що він їхав в Переяслав

   Москві присягати!...  

   ... Оту воду ...чом я з нею

   Відер не побила!

   Батька, матір,себе, брата,

   Собак отруїла

   Тою клятою водою!

   От за що караюсь...

   Так у символічні й формі поет змальовує образ України ,яка, одного разу звернувшись за допомогою до недоброзичливих сусудів , прирекла себе на стаждання і поневіряння.

   Ознайомлення зі змістом творів Шевченка на історичну тематику  і їх аналіз доводять , що поет чудово орієнтувався в історичних явищах, визнавав історію як науку з її закономірностями , дійшов висновків щодо необхідності повалення феодально – кріпосницького ладу і встановлення нових передових на той час відносин, чим наніс ніщивний удар по т.зв. дворянській історіографії, що відстоювала «непорушність» тогочасних порядків, як даних (нібито!) від Бога.

   Якщо виходячи з вищесказаного, конкретизувати історичний аспект творчості Шевченка , то її можна поділити на групи творів, які тією чи іншою мірою торкаються минулого України, історії взагалі. В окрему групу можна виділити твори , де дається аналіз історичних подій і діють конкретні історичні особи . До таких, на мою думку, слід віднести поеми і поезії «Тарасова ніч (1838р.)» , «Іван Підкова (1839 р.)», «Гайдамаки (1841р.)», «Гамалія (1842 р.)», «Невольник ( 1845-1858, не пізніше квітня  1859 р.)», «Іржавець (1847 р.)», «Чернець (1847 р.)», « Швачка (1848 р.)», «Заступила чорна хмара ...( 1848р.)», «Буває, в неволі іноді  згадаю... (1850 р.)». Крім останнього в названих творах відтворюються як конкретні історичні події, так і діяльність відомих і маловідомих історичних осіб, які відігравали істотну роль в минулому.

   Наступну групу творів можна вважати також безпосередньо повязаними

 з історичною тематикою, але більш різноплановими з точки зору історичних поглядів поета. Сюди в основному увійшли твори, написані в перші десять  років  творчості поета. В їх числі слід назвати : «До Основяненка. (Бють пороги; місяць сходить...)(1839 р.), «Думи мої, думи мої...»(1839), « Сон (комедія, 1844р. ) » , «Гоголю (1844 р.)», «Великий льох « (Містерія)(1845 р.),

«Стоїть у селі Суботові ..(1845 р.)», «І мертвим, і живим ... » (1845 р.), «За що ми любимо Богдана? (1845-1847 р.) », «Бували войни й військові свари.»(1860р.) . Всі названі поетичні твори – це в основному роздуми  про історію, про минуле України . В них поет висловлює своє розуміння героїчної історії України. Хоча самі вірші не передають окремих історичних фактів і подій, як це має місце в творах першої групи , все ж істрична тема в них домінуюча, передусім , в філософському і політичному плані. Поет в цих творах висловлює свої погляди на ті чи інші історичні події  і на відміну від тих, вихваляв королів і царів, таврує тиранів як винуватців «історичної Голгофи » народу, душителів свободи, що топчуть права божі і права людини. Саме тому в роздумах , у поетичних пошуках ми відчуваємо прагнення поета якось духовно об’єднати історичні цінності, що своїм корінням сягають в добу Запорозької Січі, козаччини, з поетичним прагненням свободи і боротьби з усіма видами гноблення.

   Інша група творів Т.Г.Шевченка дещо менша за обсягом, про те і вона, як і перші дві, теж має без посередньє відношення до історії . Погляди на історичне минуле, які висловлює в цих творах поет , не носять такого конкретного характеру, як в названих вище, але за своєю спрямованістю фольклорними формами вони підводять до думки, що минуле слід сприймати через йог погляди, почуття, страждання, духовні цінності. Ці твори написані в перші роки заслання . Серед них такі ,як «Хустина »(1847 р.) , «Не хочу я женитися ..»(1848 р.), «У тієї Катерини ..»(1848 р.), «Ой чого ти почорніло..»(1848 р.) та інші. Сум за втраченою волею народною у поета перегукується з історичними подіями, і все це разом узяте , ніби кличе до боротьби.

     Таким чином, історичне минуле в поглядах Шевченка являє собою цілісну картину нашого героїчного минулого. Погляди поета на історію свого народу були чіткі і обгрунтовані . А все це було результатом цілеспрямованого ознайомлення з історичними джерелами , з концепціями різних авторів . Тут слід назвати і козацькі літописи, історичн документи, які видала Київська Архітектурна комісія, в складі якої працював Шевченко, видання московського  «Общества   истории и древностей российских» (готував О.М.Бодянський ), плідне спілкування з М.І.Костомаровим, М.О.Максимовичем, М.А.Маркевичем, М.Д.Іванишевим та іншими кирило – мифодіївцями, вивчення історичних джерел документального та літературного характеру.

   Про необхідність правдиво, по- новому висвітлити історію України поет яскраво говорить у своєму вірші «І мертвим ,і живим , і не  народженим землякам моїм в Україні дружнєє посланіє ».

   Подивіться лишень добре,

   Прочитайте знову

   Тую славу.Та читайте

   Од слова до слова,

   Не минайте ані титли,

   Ніх тії коми,

   Все розберіть..та й спитайте

   Тойді себе:Що ми?...

   Чиї сини? яких батьків?

   Ким? за що закуті?..

   Своєю діяльністю на історико- поетичній ниві, так само, як і на ниві образотворчого мистецтва видатний син українського народу  Т.Г.Шевченко показав людству справжнє ставлення до історії свого народу . Його метою було не тільки висвітлити в поетичній формі історію України і тим самим пробудити народну свідомість , закликавши боротьби за волю, а й врятувати історичну й культурну самостійність свого народу.Разом з тим, історичне минуле в поглядах Шевченка містить в собі загальнолюдські , загальногуманістичні цінності, які разом з цінностями загальноісторичними, вистражданими геніальним поетом, не втратили своєї актуальності нині, в часи розбудови незалежної України. Саме нині нам як ніколи всім нам потрібна правдива історія України.І звернення при  її написанні  до творчості великого сина українського народу , до його життя і діяльності буде тією «неопалимою купиною », яка постійно буде підтримувати нас  у здійсненні цієї мети.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

 1. Король В.Ю. Історія України. – К., 1999.- с. 148.   

 2. Див .Момбеллі М.О. Записки – 1847 рік. В книзі: Спогади про Шевченка.     

     - К., 1958.

 3. Шевченко Тарас . Твори в пяти томах.Т.4.- К., 1985- CC.111.119.

     Наступні посилання також робляться на це видання.

 4. Король В.Ю.Доля ( Т.Г.Шевченко та історія українського народу )  //

     Трибуна.- 1995.- №№ 3-4.- С.16.

  5. Шевченко Тарас .Твори. – Т.5. – С. 18.

  6. Білецький О. Зібрання праць.- Т.2. К., 1965.- С.283.

  7. Див.Большаков Л. Літа невольничі.- К., 1971.

  8. Спогади про Тараса Шевченка .- К., 1982 .- С.139.

  9. Костомаров Н.І. Історичні твори. Автобіографія.- К., 1990.- С.657.

  10.Шевченко Тарас .Твори.- ,.1.- С.289.

doc
До підручника
Історія України 8 клас (Сорочанська Н.М., Гісем О.О.)
Додано
9 січня
Переглядів
1254
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку