Історія психології учіння

Історія психології учіння

Вивчення учіння має довгу історію. Однією з перших концепційучіння є концепція Я. А. Коменського. Коменський розумівучіння як набуття знаньз різних дисциплін,уміння розв'язуватирізні задачі, уміннявиконувати дії звикористанням знань. Основним компонентомучіння у концепції Я. А. Коменського єрозуміння.

І. Ф. Гербарт, В. А. Дістервег розрізняли процеси учіння як засвоєння знань, здобуття знань, умінь та навичок з різних наукових дисциплін та розвиток яквдосконалення пізнавальних процесів.

К. Д. Ушинський розумів процесучіння як рух від сприймання дорозуміння. Основним механізмомзасвоєння знань, утворенняпонять є мисленнєва здатністьоперувати образами об'єктів,явищ зовнішнього світу. К. Д. Ушинський розгорнуто тасистемно описав фактори, щозумовлюють процес учіння. Доних відносяться свідомість,самостійність, наочність,послідовність та систематичність,готовність, повторення тавправляння.

За період радянської психології концепції учіння розвивалися на ґрунті культурно-історичної теорії Л. С. Виготського. Це концепції учіння О. М. Леонтьєва, Н. Я. Гальперіна, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова.

Л. С. Виготський розрізняв процес здобуття знань, умінь та навичок і набуття загальних якостей, здібностей, тобто він розрізняв процеси учіння та розвитку. Основним предметом засвоєння в учінні Л. С. Виготський вважав суспільно-історичний досвід. Основний зміст цього досвіду зафіксований у поняттях. Л. С. Виготський поділяв їх на наукові та життєйські, тобто на теоретичні та емпіричні. Теоретичні поняття відрізняються від емпіричних тим, що вони відображають істотні характеристики явищ, речей навколишньої діяльності.

Отже, на думку Л. С. Виготського, навчання є основною детермінантою психічного розвитку, але нею може бути лише те навчання, у якому будуть враховувати актуальний розвиток, тобто те, що учень вже вміє виконувати сам і «зону найближ­чого розвитку», тобто те, що учень може виконати з допомогою дорослої людини. «Навчати, — писав Л. С. Вигот­ський,— дитину тому, до чого вона не здатна навчатися, так же корисно, як і навчати тому, що вона вміє вже самостійно робити».

Концепція О. М. Леонтьєва розвивалася з розвитком концепції Л. С. Виготського, але має ряд нових елементів. О. М. Леонтьєв, як. і Л. С. Вигот-ський, розрізняє процес пізнан­ня певної групи об'єктів, явищ, дій та узагальнені процеси. Згідно поглядів О. М. Леонтьєва, щоб оволодіти знаннями, уміннями та навичками, необхідна адекватна діяльність, продуктами якої є саме цей досвід. Будь-яка діяльність включає об'єкт впливу, наприклад, текст параграфа, вправа з мови, задача певного типу тощо, акти-його перетворення (зовнішні практичні, внутрішні психічні дії, операції), продукт (знання, уміння, навички), умови та засоби перетворення, а також психічні дії контролю за цими складовими елементами діяльності та оцінювання і доцільного виправлення їх. Учневі, щоб оволодіти досвідом, потрібно оволодіти діяльністю, в якій він засвоює досвід. Механізми цього засвоєння пояснюють по-різному. Так; у асоціативній концепції учіння визначається зовнішніми впливами (особливостями зв'язків, асоціацій у об'єкті засвоєння). Головною детермінантою його є пам'ять.

Поняття про учіння. У психологічній науці існує декілька понять, які маютьвідношення до здобуття людиною життєвого досвіду увигляді знань, умінь і навичок: учіння, учбова діяльність, научіння, навчання. Учіння- власні активні дії учня, спрямовані на розвиток своїх здібностей, знань, умінь і навичок та способів їх набуття.

Метою учіння як різновиду діяльності та засобупсихічного розвитку індивіда єпізнання, збирання та опрацювання набутої інформації;самостимулювання до пошуку, рішення учбових задач, самооцінкиучбових досягнень;усвідомлення особистісного смислу й соціальної значущостікультурних цінностей і людського досвіду, процесів та явищоточуючої дійсності.

Результати учіннявиявляються взнаннях,навичках,уміннях,системі відношеньі загальному розвитку учня.

Ефективність учіння зумовлена спадковістю, оточуючим середовищем, історичним і генотичним чинниками, діяльністю та мовою. Тобто окрім спадкового чинника назасвоєння знань безпосередньо впливають умови, в яких відбувається учіння, а такожмета і потреби особистості.

Особливим в учбовій діяльності учня є те, що він в ній засвоює наукові знання і загальні способи дій, а ці способи дій або даються учням у готовому вигляді, або вони їх шукають самостійно до розв'язання конкретних задач. Ця діяльність включає такі взаємозв'язані структурні компоненти: 1) учбові ситуації та задачі; 2) учбові дії; 3) дії контролю за процесом засвоєння; 4) дії оцінки ступеня засвоєння.

Враховуючи те, що в учінні засвоюються теоретичні знання, важливо підкреслити виділені авторами учбові дії, на основі яких відбувається засвоєння. Це, зокрема, такі дії, як виділення всезагальних відношень, провідних принципів; моделювання цих відношень; оволодіння способами переходу від всезагальних відношень до їх конкретизації і обернено віл моделі до об'єкта і навпаки.