Історія села Грунь Охтирського району. Частина 1

Про матеріал

Слово «грунь» або «груні» означає горб, підвищення або глина і прийшло воно до нас із далеких Карпат. Тільки в одному місці – в Карпатах до сьогоднішніх днів є поселення та місцевості з назвою Грунь, що заходять аж у Словаччину. Ця місцевість, де зараз знаходиться село Грунь, входила до Дніпрово-Донецької плеотектонічної западини. Якийсь час вона була дном неглибокого моря. В дольодовиковий період тут буяла пишна рослинність, субтропічний клімат, водилися величезні травоїдні звірі. Близько 600 тисяч років тому землю вкрив льодовик. Запанувала вічна зима. Здавалося б життя все вимерло. Однак ні – жили тут і звірі, і люди, і рослини.

Перегляд файлу

РОЗДІЛ І

Грунь у найдавніші часи

В розлогій, долині, з обох сторін невеличкої  тихоплинної річечки Грунь, яка з давніх - давен прозивалася Грунь-Черкаська і  несла свої чисті води до Псла, розкинулося, все в зелені і садках, мальовниче містечко, бувший районний центр Полтавської, а потім Сумської областей, ще раніше волосний, а при гетьманах – центр однойменної сотні Гадяцького полку, під незвичною для наших країв назвою Грунь. Тут же  попід горбами стоять ошатні білі хатки, де проживають сільські жителі. Недалеко заплава річки. Шумить навкруги вже поріділий ліс, колосяться високі хліба, в чистому, прозорому, голубому небі заливається жайворонок. Одним словом – благодать. Мало хто замислюється і із гостей та тутешніх жителів про  історію свого мальовничого рідного містечка, та про людей, які населяли його раніше. А вона, дорогі друзі, сягає  своїми коренями в сиву давнину.

Слово «грунь» або «груні» означає горб, підвищення або глина і прийшло воно до нас із далеких Карпат. Тільки в одному місці – в Карпатах до сьогоднішніх днів є поселення та місцевості з назвою Грунь, що заходять аж у Словаччину. Ця місцевість, де зараз знаходиться село Грунь, входила до Дніпрово-Донецької плеотектонічної западини. Якийсь час вона була дном неглибокого моря. В дольодовиковий період тут буяла пишна рослинність, субтропічний клімат, водилися величезні травоїдні звірі. Близько 600 тисяч років тому землю вкрив льодовик. Запанувала вічна зима. Здавалося б життя все вимерло. Однак ні – жили тут і звірі, і люди, і рослини. Призвичаїлия до нових умов та змінилися.  Близько 9 тис років до нашої ери розтає льодовик. Повільно, по декілька метрів на рік, визволяється земля від багатометрового шару льоду. Відступаючи величезні камені валуни та струмки, які стікали під льод, зробили величезні яри та долини, вимивши численні джерела, що дали початок великим та малим  потокам та річкам. Рахують що так виникла і річка, яка через багато років названа людьми  Грунню. Після льодовикового періоду встановлюються природні умови, більш схожі до сучасних, і в кам’яний вік виникають поселення по ріках Ворскла, Псел, Сула. Знаходять стоянки людини кам’яного віку біля Охтирки, Хухри, Зінькова. Не виключено, що і біля річки Грунь вони були також.

Переломним в історії Стародавнього світу став залізний вік. Основне його досягнення – винайдення заліза та способу його видобування з руди. Новий метал достатньо швидко розширив межі цивілізованих  суспільств.  Початок залізного віку в нашому краї був пов’язаний з виникненням великих племінних союзів та їх держав: Кіммерії, Скіфії, Сарматії. В цей час одні племена проходили через нашу територію, мандруючи величезним Євразійським степом, від  Північної Монголії до рівнин сучасної Угорщини, хто з них осідаючи  потім у центральній Європі, а  інші  затримувалися в нас, проживаючи тривалий час на наших землях, підкорюючи корінне населення  та поступово асимілюючись з ним. Інформацію про даний період записав учений Шрамко Борис Андрійович (додаток №1)

Асимілюючись з  іншими, вони передавали частку своїх генетичних рис і  своєї культури ,звичаїв ,традицій іншим ,що приходили їм на зміну - більш стійким, пристосованим до нових умов життя. Опис життя різних народів, які прийшли та тривалий час проживали на нашій території, зробив учений Д.І.Дорошенко (додаток № 2).

Автохтонне або корінне населення Груні в ті далекі часи – це суміш іраномовної індоєвропейської  групи, тюркомовної груп населення, грецької культури, які в різний час приходили і жили на нашій землі, і не тільки воювали, вбивали один одного, а ще і переймали методи виробництва, знаряддя праці, одружувалися в  кінці кінців один з одним, віками формуючи нашу українську націю. Ці процеси описано в працях ученого Гавриша П.Я. (додаток № 3).

Починаючи з VIII VII ст. до н.е. на наших територіях живуть племена будинів.  Про них Геродот пише ,що вони землероби ,живуть у лісах , це великий та численний народ. Вирощують злаки: пшеницю овес, просо, ячмінь, обробляють землю сохами, з оббитим залізом ралом та  випасають худобу. Проживають у городищах, селячись  по річках.Так ними заселяються долини річок Псла, Ворскли, а також межиріччя між ними: на Ташані, Груні, Олешні. Виникає приблизно до 70 поселень, з них до 20 – це городища, які мали укріплені фортеці. Розташовувалися вони на високих правих корінних берегах річок, обносилися земляними валом та частоколом. Кругом були луки для випасання худоби та ліси. Причому Грунь-Ташань була заселена більше ніж Грунь-Черкаська, так як остання мала більш пологі береги, які   більше використовувалися як луки і були менш пригідні для оборони та побудови городища. Однак і на ній виникають поселення – на місці сел Гнилиця, Грунь, Довжика, Ступків ,Саранчівки, а на Грунь-Ташані на місці  сучасних Зінькова, Комишів та Пірок (Комсомольське). Згадка про це зберіглася в Полтавському історичному збірнику (Додаток №4)

Всього на річках Грунь та Ташань відомо про 13 поселень. У 1986-87 рр. ХХ ст. експедиція Полтавського педінституту під керівництвом Гавриша П.Я. провела тут археологічні польові обстеження . У цьому районі по берегам річок Грунь-Черкаська, Грунь –Суха, було відкрито 21 нове поселення VIIIII ст. до н.е., однак точно про кількість поселень на цих річках  важко судити, так як вони практично недосліджені (Додаток №5).

Крім плем’я будинів паралельно з ними на нашій території проживають люди жаботинської культури, тобто вихідці з Правобережжя. Рахують, що це так звані «неври».Вони мирно співживають з будинами, так як ведуть одинаковий спосіб життя і займаються землеробством та домашнім скотарством. В цей час  на  території  хутора Бурячиха(Крейдон) знаходять стоянки людини залізного віку, вищевказаної жаботинської культури. Учені зараз так рахують, що ця культура – це переселенці з Правобережжя з Потясминня, які  прийшли ще задовго до скіфів. Спочатку вони розселилися по долині річки Ворскла до нинішньої Охтирки, а потім по басейнам менших річок, в тому числі  і Грунь. Поселення були досить густі. Про наявність них свідчать розкопані  так звані зольники, тобто місця, де були поселення, знайдений посуд ,кераміка характерна для того часу, а також багато попелу, що свідчить про господарську діяльність цих племен. Такі поселення були і на території Груні. В 1906 році це було підтверджено при археологічних дослідженнях, які охоплювали басейн річки Грунь-Черкаська. Рахується, що ця територія ніколи з цих часів вже не пустіє, а  входить до скіфського державного утворення, вихідців з півдня, які підкорили нашу територію, та на протязі декількох століть хазяйнували в нас, створивши могутню скіфську державу з центром в місті Гелон, яке сьогодні ототожнюють з селом Більськ. Вчені прийшли до висновку, що в самому Гелоні жила знать, ремісники та  воїни, а селяни  та раби жили в окрузі в радіусі 30 – 40км, що знаходилися в долинах річок Псел, Грунь, Ташань та Ворскли. Це підтверджується даними археологічних досліджень на території Груні (Додаток №6).

 Більш за все на цих місцях жили древні люди в скіфський час. Річка тоді  була більш повноводніша, та й клімат був вологішим, скрізь були мало прохідні дубово-липово-ясенові ліси.  Після занепаду Скіфії сюди приходять гунни і адміністративно ми під владою Шуклуд-Бледи – брата Атілли. Після розпаду Гуннської держави  поселення входить в склад Антського союзу. Поступовоь  формується корінне наше населення, а саме сіверяни. Потім територія Груні входить до великої держави Велика Булгарія на чолі  з ханом Великим Кубратом, літня резиденція якого, до речі, була на території міста Полтава і називалася Балтавар. І вже  до VIII IX сторіччя, тобто до виникнення Київської Русі, територія Груні входила до племінного об’єднання словян-сіверян, які густо на той час заселили великі та маленькі річки нашого краю. Так на місці старого скіфського поселення виникає поселення сіверян. Після виникнення Київської Русі сіверяни  ввійшли в її склад  через 100-150 років, прийнято християнство. Грунська місцевість стає порубіжною між Руссю та південними кочовими народами - печенігами та половцями. Люди, які проживали  тут, мирно співіснували з кочовиками. На той час ця місцевість була вкрита непрохідними лісами, лише в долині річки Грунь були луки, плодородні землі,місця для випасання худоби, випалювалися ліси, на цих місцях засівалися злаки. Під час Київської Русі більш за все на території Груні буяло життя, хоча письмових згадок про цей період за Грунь, а також за весь наш край не знайдено. В цей час ми входимо в склад Чернігово-Сіверського князівства до Сновської тисячі Верхньоворсклинської волості з центром в староруському поселенні, де знаходиться зараз  село Журавне.

В 1909 році Полтавським краєзнавцем Львом Падалкою були проведені дослідження  Зіньківського повіту на предмет історичних пам’яток (додаток №7). 

У  першій треті ХІІІ сторіччя  (а точніше з 1230 року) наша земля була завойована   монголами.  Але Сіверщина, на відміну від інших областей Русі, не дуже постраждала від навали. Мало місце те, що населеня було прикордонним, не чинило опору завойовникам. Після адміністративного поділу Грунь відноситься до улуса Мауці. За час перебування татар занепадають більшість  поселень Лівобережжя. Більш за все, що запустіло і поселення на місці села Грунь. Хоча і немає свідчень про масову погибель тут населення, але і умови життя були важкі – данина, всіх чоловіків  забирали в військо до монголів, голод та холод. Стали проживати люди в лісах і хащах, недалеко від річки, ховаючись від ханських баскаків. Про татарські часи свідчать на нашій території прізвища людей: Татарко, Татаринець, Татарчук, Орда, Ординський, Байбуза, Бей, Бут, Касименко, Беївка, Сулима( від татарського «селім»), слова – казна, базар, бакалія, балаган, бариш, кумач, башлик, буланий, табун.

Подальша історія містечка Грунь, або як правильніше поселення на місці нинішнього села (а я впевнена, що воно тоді вже було, може правда по іншому називалося, або і зовсім назви не мало)  зв’язана з часом правління литовців, а точніше князя Вітовта. В 1399 році біля нинішнього села Лихачівка на полі, яке зараз називається «Січ», відбулася велика битва між русько-литовсько-польським військом  князя Вітовта та татар, де перемогу одержали  останні, і русько-литовські війська змушені були втікати до Опішні та Більська, а потім лісами, ярами та долинами річок Грунь та Ворскла в наші краї. Відомо що серед воїв Вітовта були найманці з Закарпаття.  Більш за все, що заховавшись тоді від татар в лісах біля річки, де були сприятливі умови для життя – вода, ліси, високі трави, досить риби та дичі, на старих городищах були засновані поселення, в тому числі і Грунь. І за назвою рідної місцевості Груні була названа  і місцевість – «груні», і річка та і поселення. Знаючи, що з Вітовтом було багато вихідців з Галичини, де до сьогоднішніх днів слово «груні» –  розповсюджена назва, ми можемо думати, що якраз залишки галичанського підрозділу в армії Вітовта вижили, втікаючи на ці місцевості, а так як повернутися вони більш за все вже не змогли, то і осіли тут, можливо,асимілювавшись з місцевим нечисленним населенням, будучи на той час більш розвинутішими і культурнішим. Ось моя така версія нинішньої назви містечка та річки . Про масовість та одночасність поселення в один час тут одного народу свідчить також те, що всі річечки, які текли поряд, також були названі Грунями – ГруньТашанська, Грунь Руська, Грунь Черкаська, Грунь Суха, Грунь-Ташань та маса Груньок – їх приток,  можливо, що  по мірі розростання тут людей, йшла колонізація місцевості поряд, і інші невеликі річечки також прозивалися Грунями. Після поразки Вітовта кіннота татар пронеслася бурею по нашому краю, спаливши все, забравши всіх людей у неволю та  й повернулася додому. Зосталися тільки поселення в лісах та невеличких річечках.  На початку XV сторіччя Вітовт провів ряд вдалих походів проти Золотої Орди вглиб її території на Північний Кавказ (додаток №8). Свідченням поселення в наших краях черкесів являється назва річки Грунь-Черкеська,  яка зберігалася  до   початку ХХ сторіччя, а саме поселення, а потім сотенне містечко Грунь також називалось Грунь-Черкеське. Ці землі належали князям Глинським.  Поступово пришлі люди асимілювалися з місцевим населенням. Подвійна назва Груні -містечка та річки говорить про те, що до цієї колонізації тут уже проживали люди, по моїй версії потомки воїнів-галичан та автохтонне, корінне населення,що складалося зі словян та в великій мірі  із степовиків, беручи до уваги, що ці місця були прикордонними, та і чіткого кордону в той час не було. Переселенці виконували функції охоронців кордону. Тоді ж всі землі литовські були поділені на повіти. Правитель повіту – староста. Повіти складали воєводства, на чолі з намісником князя, або воєводою. Було 13 воєводств, ми входили до Київського воєводства, а потім Черкаського староства.

 

docx
Додано
11 липня 2018
Переглядів
339
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку