Історія виникнення Олімпійського руху

Міністерство охорони здоров’я України

комунальний заклад

«Бериславський медичний коледж»

Херсонської  обласної  ради

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична  доповідь

на тему: «Історія розвитку Олімпійського руху.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                    Виконала викладач фізичного

                                                                                                    виховання: Федунова І.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      План

 

                       1. Виникнення Олімпійських ігор.

 

                       2. Відлуння тисячоліть.

 

                       3. Олімпія — центр олімпійського світу.

 

                       4. Олімпійська символіка

 

                       5. Відродження Олімпійських ігор.

 

                       6. Розвиток ігор у XX столітті.

 

                       7. Олімпійський рух на Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         1.Виникнення олімпійських ігор. 

 

 

         Існує безліч міфів про виникнення Олімпійських ігор. Найпочеснішими їхніми родоначальниками вважають богів, міфічних героїв, дарів і правителів. Точно встановлено, що перша відома нам Олімпіада відбувалася в 776 р. до н. е. Кожні Олімпійські ігри перетворювалися на свято для народу, служили свого роду конгресом для правителів і філософів, конкурсом для скульпторів ί поетів, драматургів і співаків. Це був час загального перемир'я між ворожими полісами.

        Фізичне формування міцного тіла і сильної волі займало виняткове місце в житті греків. Споконвічне цього вимагала специфічна (полісна) форма державності. Фізична підготовка чоловічого населення забезпечувала в такий спосіб силу і безпеку самого поліса, оскільки гарантувала добру підготовку й витривалість членів військового ополчення. Крім того, своєрідний уклад життя, характерний для край з порівняно м'яким кліматом, схиляв греків до проведення вільного часу за стінами будинку. Ті юнаки і чоловіки, в основному хлібороби й ремісники, що виконували сезонну роботу, воліли систематично займатися спортом. У той час гармонійний розвиток тілесних і духовних якостей був самоціллю або однією з цілей колективу вільно народжених. Духовна доблесть і краса тісно пов'язувалися з фізичною красою. Тому абсолютно закономірно, що фізичні вправи на тих або інших полісних змаганнях і святах складали істотну частину життя кожного, і не дивно, що вони одержали своє завершення в Олімпійських іграх.                        

        Олімпіади звеличували людину, тому що вони відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ досконалості духу і тіла, ідеалізація гармонійно розвинутої людини — мислителя й атлета. Олімпіонику , переможцеві ігор - співвітчизники відплачували почестями, яких удостоювалися боги.  Олімпійський герой, увінчаний вінком, одягнений у пурпурні шати, урочисто від’їжджав у рідне місто на колісниці, але не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, який того ж дня городяни зашпаровували, щоб олімпійська перемога, яка ввійшла в місто, ніколи не залишала  його.  У місті встановлювався постамент на честь переможця, складалися хвалебні оди, влаштовувалися бенкети.

        Окремо потрібно сказати про постаменти. Це не були точні портрети переможців; особистість переможця увічнювалася тільки через ім'я, написане на постаменті. Уже значно пізніше допускалося зображення не божества або обожненого героя, а реальної людини.  Але не тільки фізична краса і пропорційність частин тіла служили «перепусткою» для участі в Олімпіаді. Враховувався і духовний елемент. Учасник змагань повинен був бути морально бездоганним, з незаплямованою репутацією. Ця вимога пояснювалася культовим характером свят — можна образити бога, допустивши до змагань непорядну людини, що порушить святість його храмових володінь. Тому допущені до ігор юнаки символізували собою гармонію, красу, доблесть, моральність і духовність. Справедливим є твердження, що перемогу приносить не тільки фізична підготовка, але й морально-вольові якості учасника.

 

2. Відлуння тисячоліть.

         Центром олімпійського світу давнини був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей, недалеко від струмка Кладей, що впадає в неї. У цьому прекрасному місці Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іонічного моря хитали могутні сосни і дуби на вершині пагорба Кронос. Біля його підніжжя розкинулася заповідна територія, тишу якої раз на чотири роки порушувало олімпійське торжество. Такою була Олімпія, про велич якої нагадують нам античні автори, а картину олімпійських видовищ передають статуї і зображення на вазах і монетах. Згодом біля священної Олімпії виросло однойменне містечко в оточенні апельсинових і маслинових гаїв.          

      Нині Олімпія — типове провінційне містечко, що живе на прибутки від туризму. У ньому абсолютно все є олімпійським: назви вулиць і готелів, страви в тавернах, сувеніри в численних магазинчиках. Визначною пам'яткою міста є археологічний і Олімпійський музеї. За містом протікає струмок Кладей, через який перекинуто кам'яний місток, що виводить до заповідної Олімпії. Нічим не примітний вхід до священного гаю. Під ногами почорнілий мармур сходин і плити священного черепашнику. Росте дика олива, гілками якої вінчали колись голови олімпійників. До неба тягнуться могутні сосни і дуби, а над ними — блакитне небо, під яким були побудовані величні споруди. На жаль, їх не пощадили ні розливи рік, ні землетруси, ні час. Але якими урочистими є залишки, колишньої величі!

 

3.Олімпія - центр олімпійського світу.

         Своєю донині збереженою славою Олімпія повністю зобов'язана Олімпійським іграм, що проводилися там раз на чотири роки і тривали лічені дні. У перервах між іграми безлюднів величезний стадіон, заростала травою бігова доріжка стадіону, вкривалися дикою порослю схили пагорба і насипів, що служили для глядачів трибуною.                                                                      

         Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на сусідньому іподромі. Не тренувалися атлети на просторій площі гімназії та в монументальному будинку палестри. Прибували десятки тисяч атлетів і гостей, вщерть заповнювалися грандіозні на ті часи спортивні споруди, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від сучасних спортивних комплексів. На Олімпіадах виявляли лише переможця в окремих видах змагань — олімпіоника. Але в основному збиралися для того, щоб узяти участь в обрядовому святі, присвяченому Зевсу.                                   

         Один із поетичних міфів Давньої Греції оповідає про те, як виник олімпійський стадіон За легендою, приблизно в XVII ст. до н. е., Геракл і його чотири брати висадилися на Пелопоннеському півострові. Там біля пагорба з могилою титана Кроноса, переможеного в боротьбі своїм сином Зевсом, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами з бігу. Для цього на майданчику біля підніжжя пагорба він відміряв відстань у 11 стадій, що відповідало 600 його ступням. Імпровізована бігова доріжка завдовжки 192 м 27 см і стала основою майбутнього олімпійського стадіону. Протягом трьох століть саме на цій примітивній арені проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими.  До 776 р. до н. е. усі держави, розташовані на Пелопоннеському півострові, почали брати участь в    Олімпіадах і саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.                                                                           Офіційно свято тривало п'ять днів. Напередодні урочистого відкриття Олімпійських ігор на березі ріки Алфей поблизу стадіону розкидали намети. Сюди, крім численних шанувальників спорту, прямували торговці різними товарами і власники розважальних закладів. Так, ще в давні часи, в організаційну підготовку Ігор втягувалися різні соціальні прошарки населення               Греції. 

        Олімпійські ігри зі зростанням їхньої популярності впливали на центр Олімпії — Альтис. Більше 11 століть в Олімпії проводилися ігри, у яких брали участь жителі всієї країни. Подібні ж ігри відбувалися також в інших центрах країни, але жодні з них не могли зрівнятися з Олімпійськими.

 

4.Олімпійська символіка

Емблема

         Емблема Олімпійських Ігор складається з п’яти зчеплених між собою кіл або кілець. Цей символ був розроблений засновником сучасних Олімпійських Ігор бароном П’єром де Кубертеном в 1913 році під враженням від подібних символів на старогрецьких предметах. Немає підтверджень, що Кубертен пов’язував число кілець з числом континентів, але вважається, що п’ять кілець — символ п’яти континентів (Європи, Азії, Австралії, Африки та Америки). На прапорі будь-якої держави є принаймні один колір з представлених на олімпійських кільцях. Емблема МОК являє собою поєднання олімпійського логотипу та олімпійського девізу. Емблеми національних олімпійських комітетів обов’язково містять зображення п’яти кілець.

Прапор

        Офіційний прапор Олімпійських Ігор є зображенням олімпійського логотипу на білому тлі. Білий колір символізує мир під час Ігор. Прапор планувалося вперше використовувати на Іграх 1916 року, але вони не відбулися через війну, тому вперше з’явився прапор на Олімпійських іграх 1920 року в Антверпені (Бельгія). Олімпійський прапор використовується в церемоніях відкриття і закриття кожної Олімпіади. На церемонії закриття мер міста-господаря минулих Ігор передає прапор меру міста-господаря наступних Ігор. Протягом чотирьох років прапор залишається в будівлі мерії міста, який готується до чергових Ігор.

Девіз

        Девіз складається з трьох латинських слів — «Citius, Altius, Fortius!». Дослівно це означає «Швидше, вище, хоробріше!». Проте більш поширеним є переклад «Швидше, вище, сильніше!» (По-англійськи — «Faster, higher, stronger!»). Фраза з трьох слів вперше була сказана французьким священиком Анрі Дідона на відкритті спортивних змагань в своєму коледжі. Ці слова сподобалися Кубертену і він вважав, що саме ці слова відображають мету атлетів всього світу.

Принцип

        Олімпійський принцип був визначений в 1896 році засновником сучасних Ігор П’єром де Кубертеном. «Найважливіше в Олімпійських іграх — не перемога, а участь, також як в житті найголовніше — не тріумф, а боротьба».

Клятва

 

        Текст Олімпійської клятви запропонував П’єр де Кубертен, згодом він дещо змінився і зараз звучить так: «Від імені всіх учасників змагань, я обіцяю що ми будемо брати участь у цих Олімпійських Іграх, поважаючи і дотримуючись правил, за якими вони проводяться, в істинно спортивному дусі, у славу спорту та честі наших команд ». Клятву беруть також тренери та офіційні особи команд. Спортивні судді також приймають присягу, текст якої адаптований для цих цілей. Вперше олімпійська клятва прозвучала в 1920 році, а клятва арбітрів — в 1968 році в Мехіко. У 2000 році на Олімпіаді в Сіднеї вперше в тексті клятви з’явилися слова про невикористання допінгу у змаганнях.

Медалі

                     

 

        Переможець Ігор отримує золоту медаль (насправді ця медаль срібна, але покрита товстим шаром золота). За друге місце дають срібну медаль, за третє — бронзову. Вручення медалей відбувається на спеціальній церемонії після змагань. Переможці розташовуються на подіумі відповідно до завойованих місць. Піднімаються прапори країн, представниками яких є переможці. Грає гімн країни, представником якої є володар золотої медалі.

Церемонія відкриття

        Глава держави, в якій проходять Олімпійські ігри, вимовляє обов’язкову фразу: «Ігри (порядковий номер) Олімпіади оголошую відкритими!» У параді країн першою завжди виходить команда Греції. Далі команди країн йдуть в алфавітному порядку. Замикає парад команда країни-господаря Ігор. На церемонії виступають Президент Оргкомітету і Президент МОК. Олімпійський прапор піднімають під час виконання олімпійського гімну. Олімпійський факел, доставлений з Греції, використовується для запалювання олімпійського вогню. Випускаються голуби як символ миру. Всі атлети   та офіційні особи команд беруть олімпійську клятву.

Талісман Ігор

       Вперше олімпійські талісмани з’явилися на Зимових іграх в Греноблі в 1968 році. І з тих пір стали невід’ємним атрибутом всіх Олімпіад. Симпатичними символами Ігор з тих пір побували 2 собачки (такса Вальдо в Мюнхені і щеня Кобі в Барселоні), бобер (Амік в Монреалі), ведмедик (незабутній московський Міша), орлятко (Сем в Лос-Анджелесі), тигр (Ходорів в Сеулі) , незрозуміле «віртуальне» істота (Іззі в Атланті) і відразу три представники унікальної австралійської фауни (кукабарра Оллі, качконіс Сід та єхидна Міллі в Сіднеї). Вперше в історії літніх Олімпіад талісманами Ігор в Афінах стали люди, а точніше смішні чоловічки брат і сестра Афіна і Фівос, названі по імені давньогрецьких богів.

 Олімпійський  вогонь

        У грецькій міфології вважалося, що всі мистецтва в людей від Прометея. У міфології   Прометей був протипоставлений Зевсу, займав позицію мученика, який пожертвував собою заради людей. Підступний і жорстокий Зевс діяв проти суперника, використовуючи грубе насильство. Одна з найкрасивіших легенд минулого оповідає про богоборця і захисника людей Прометея. Прометей, благодійник людей, дарував людству незалежність від природи. Він викрав вогонь з Олімпу, приніс його в очереті й навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс звелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, яка Щодня виростала знову. Прометей був врятований Гераклом. Греки вміли любити своїх богів, вони хотіли висловити свою вдячність цьому титанові, тому культ Прометея втілився в одному з видів Олімпійських ігор — змаганні бігунів з палаючими смолоскипами.  Фігура цього титана залишається і сьогодні одним із найяскравіших образів у грецькій міфології. Вираз «вогонь Прометея» означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той самий зміст вкладали і древні, коли близько трьох тисячоліть тому запалювали олімпійський вогонь у гаю Альтиса?

         Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і вболівальники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань із бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. Блиск цього вогню припиняв на час війни, приводив до згоди ворогуючі сторони, суперництво віталося тільки на бігових доріжках. От чому потім була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки його до місця проведення змагань. Церемонія запалювання вогню, який проноситься не тільки через країни, але й континенти — особливий олімпійський ритуал. Вперше олімпійське полум'я спалахнуло в перший день Ігор на стадіоні Амстердама в 1928 р. Однак не залишилося жодних свідчень, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція,, естафетою з Олімпії, Початок смолоскиповим естафетам, що приносили вогонь з Олімпії у міста проведення Олімпіад, було покладено в 1936 р. Біг факелоносіїв — один із найбільш урочищ стих моментів Ігор. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що долав потім 3075 кілометровий шлях дорогами Греції, Болгарії, Югославії Угорщини, Чехословаччини й Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож.  Але не все було так чудово і радісно в Історії Олімпійських ігор. У 394 р. н. е. римський імператор Феодосій І видав указ, що забороняє подальше проведення Ігор. Імператор прийняв християнство і вирішив викорінити антихристиянські ігри, що прославляють язичницьких богів. Імператорський указ виконувався півтори тисячі років. У наступні століття спорт     втратив те демократичне значення, якого надавали йому в Давній Греції, він перестав відігравати роль найбільш доступного засобу спілкування між народами.

 

5.Відродження олімпійських ігор

       В епоху Ренесансу, коли знову виник інтерес до мистецтва Давньої Грени, згадали і про Олімпійські ігри. На початку XIX ст. «спорт  у Європі одержав загальне визнання, тому природно, що виникло прагнення організувати щось подібне й грандіозне, де спортсмени з різних країн світу могли б показувати високі результати. Передісторією, своєрідним поштовхом до цього стало проведення локальних ігор у Грещї (1859, 1870, 1875, 1879 pp.). В організації міжнародного Олімпійського руху активну участь брав французький суспільний діяч, педагог та історик П'єр де Кубертен. Наприкінці XVIII ст. зростання економіко-культурного спілкування між державами було настільки високим, що заклик П'єра де Кубертена «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри» знайшов належний відгук у багатьох країнах.   23 червня 1894 р у Парижі у Великому залі Сорбонни зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор, її генеральним секретарем став П'єр де Кубертен. Потім оформився Міжнародний олімпійський комітет — МОК, до якого увійшли найбільш авторитетні й незалежні громадяни різних країн.

        За рішенням МОК ігри 1 Олімпіади повинні були відбутися у квітні 1896 р. у столиці Греції.  Енергія Кубертена й ентузіазм греків подолали багато перешкод, про які буде сказано нижче, і дозволили виконати намічену програму. Перші Ігри викликали в публіки неймовірний інтерес, трибуни стадіону, розраховані на 70 тисяч місць, вмістили в себе 80 тисяч глядачів.  Усі присутні на стадіоні побачили барвисті церемонії відкриття і закриття відроджених Ігор, нагородження переможців змагань. Про успішно проведені Олімпійські ігри усьому світові розповіла преса, і

громадськість зі схваленням зустріла починання.

         Ще на початку підготовки Ігор в Афінах виникли фінансові труднощі, пов'язані з економікою Греції. Прем'єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, пов'язаний з великими фінансовими витратами й обсягами робіт для перебудови міста і підготовки спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла подолати цю перешкоду. Провідні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і відшукали кошти. До фонду підготовки Ігор надходили внески від приватних осіб, що склали великі суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Дохід від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійна робота Оргкомітету, а  також участь усього населення Греції принесли бажаний результат.  Довгоочікуваний захід відбувся, але спортивні результати змагань розчарували багатьох. Причиною тому була непідготовленість Греції, яка не змогла надати якісних спортивних споруд та устаткування. 

         Знаменитий Панафінський стадіон, закутий у білий мармур, для такого масового видовища виявився явно замалим. Спортивна арена була занадто вузько», та й до того ж із нахилом на одному краю, що завдавало незручності легкоатлетам. М'яка гарова доріжка до фінішу помітно піднімалася, а віражі виявилися занадто крутими. Плавці, через брак басейну, змагалися у відкритому морі, де старт і фініш були позначені розтягнутими між поплавцями канатами. Незручності відчували не тільки спортсмени, але і уболівальники з різних країн. Небачений приплив туристів, що приїхали до Афін, потрібно було десь розмістити, додатково знайти для них обслуговуючий персонал, а також чимось нагодувати.  Сьогодні Мармуровий стадіон в Афінах служить історичним пам'ятником.

 

6.Розвиток ігор у XX столітті.

        Сьогодні організація сучасних Олімпійських ігор під силу лише економічно розвинутим країнам. Для проведення цього заходу обираються тільки ті міста, що мають необхідні спортивні споруди, а також можуть належним чином прийняти необхідну кількість гостей, Виносячи рішення про чергові ігри 1900— 1904 pp. у Парижі й Сент-Луїсі, МОК керувався тим, що в цих містах одночасно проводилися всесвітні виставки. Розрахунок був простий — обрані міста у Франції і США вже мали мінімально необхідні спортивні споруди, а підготовка до всесвітніх виставок забезпечувала умови для обслуговування туристів і учасників ігор. 

        На змаганнях ігор II Олімпіади в Парижі були показані досить високі результати. Однак розрахунки на використання вже існуючих споруд і поєднання Ігор із всесвітньою виставкою себе не виправдали. Змагання відбувалися на аренах, розташованих далеко одна від одної і не розрахованих на велику кількість глядачів. Легкоатлетам були відведені в Булонському лісі ґрунтові доріжки Ресінг-клубу, змагання з плавання проходили в Аньєрі, гімнастика — у Венсенському лісі, фехтування — у Тюільрі, теніс — на острові Пюто. Паризькі ігри стали частиною програми третьої Всесвітньої виставки. Вони привабили мало глядачів, були слабко висвітлені в пресі.

         Ще менш ефективними виявилися ігри III Олімпіади, проведені вперше на Американському континенті в Сент-Луїсі, їх так само приурочили до всесвітньої виставки 1904 р. Переважну більшість учасників склали самі американці. Змагання проводилися головним чином на спортивних майданчиках університету Вашингтона, розрахованих на 40 тис.  місць. Бігова доріжка стадіону мала пряму — 200 м. Плавці стартували в штучному руслі ріки на території виставки з наспіх збитого плоту. Ці  ігри залишили малопомітний слід в історії олімпійського руху.     

        Організатори IV Олімпіади в Лондоні врахували помилки попередників. У столиці Великобританії за короткий термін був побудований стадіон «White-city» із трибуною на 100 тис. місць. На його території побудували стометровий плавальний басейн, арену для змагань борців і ковзанку зі штучним льодом.  Олімпійські ігри в Лондоні поклали початок спорудженню спортивних комплексів. Правильність цього рішення відразу підтвердили високі результати, показані спортсменами — учасниками IV Олімпійських ігор. 

        V Олімпіада була проведена в Стокгольмі. Чітка робота організаційного комітету, а головне — спеціально побудований королівський стадіон — принесли Іграм заслужений успіх. Малий розмір стадіону, дерев'яний козирок над трибунами створювали добру видимість і акустику. Стадіон був обладнаний круговими проходами і тунелями. Надалі спортивні комплекси, спеціально побудовані для проведення в них Олімпійських ігор, вирізнялися унікальністю форм і високим технічним оснащенням.                                                                              

          Ігри VII Олімпіади 1920 року відбулися в бельгійському місті Антверпені   Олімпійський стадіон був вирішений як споруда міського призначення. Тут аматори спорту вперше спостерігали за хокейними матчами, проведеними на штучному льоду. Для змагання велосипедистів був обладнаний великий велодром «Garden-city». Ділянка каналу Вільбрек перетворилася на водний стадіон для змагань із веслування. Футбольний турнір проходив на стадіоні «Біршот» Там під час церемонії відкриття Олімпійських ігор був піднятий білий прапор із п'ятьма переплетеними кільцями, що символізують єдність спортсменів усіх континентів, і пролунала олімпійська присяга.

        VIII Олімпійські ігри знову відбулися на території Франції. Цього разу ретельна підготовка до змагань проводилася в Парижі. Організаторами ігор був оголошений архітектурний конкурс на найкращий проект олімпійського стадіону. Переможцем конкурсу став М. Фор-Дюжарик. Він розробив проект стадіону на 100 тис. місць, з комплексом спортивних споруд для змагань із різних видів спорту й олімпійське селище для 2 тис. спортсменів. Проект реалізувати не вдалося, але він послужив стимулом для створення подібних комплексів у майбутньому. У передмісті Парижа для частини спортсменів були побудовані дерев'яні одноповерхові будинки з туалетами і душовими кабінами.

        Ігри IX Олімпіади (1928 р.) відбулися в Амстердамі — великому економічному й культурному центрі Нідерландів. До ігор у межах міста був побудований стадіон, що примикав до міського парку. Олімпійський комплекс містив у собі басейн для плавання, тенісний корт, зали для боксу, боротьби, фехтування, тренувальні майданчики. Поблизу стадіону проходив канал із гаванню для яхт, був побудований готель.                                           

          Ігри X Олімпіади в американському місті Лос-Анджелес (1932 рік) позначені початком формування олімпійського комплексу міста, куди входили стадіон, плавальний басейн, олімпійське селище. Побудований в античному стилі стадіон «Колізей» (1923 р.) до олімпіади був реконструйований. Над центральною аркою стадіону горів олімпійський смолоскип. Для розселення спортсменів уперше було споруджене олімпійське селище з 700 збірних житлових будиночків. Проживання спортсменів із різних країн в одному селищі сприяло встановленню тісних контактів і взаєморозуміння. Однак віддаленість місця проведення Ігор від європейських країн і недостатній розвиток транспортних зв'язків негативно позначилися на числі учасників.

        У 1932 році ігри XI Олімпіади вирішено було провести в Берліні. У 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти, які почали використовувати підготовку Олімпіади у своїх пропагандистських цілях. Для проведення Ігор у Берліні був зведений комплекс, що вирізнявся надмірною пишнотою. Проект архітектора Вернера Марха на іграх був визнаний гідним золотої медалі.             

        XІV Олімпійські ігри, проведені в 1948 році в Лондоні, наочно продемонстрували, наскільки великим є потяг людей до миру і взаємного співробітництва. Організовані в умовах жорсткого післявоєнного режиму економії, вони, однак, . привабили рекордне для того часу число країн-учасниць (59) і безліч туристів.              Нових спортивних споруджень до Ігор не побудували. Але вперше змагання з плавання проводилися в критому басейні.

        У XV Олімпіаді 1952 р. у Хельсінкі, у числі 69 національних команд, уперше на олімпійську арену вийшли спортсмени Радянського Союзу. Дебютанти, усупереч прогнозам, домоглися вражаючих успіхів. У неофіційному заліку вони за очками розділили перші й другі місця із загальновизнаними фаворитами — спортсменами США.

          Ігри XVI Олімпіади були вперше проведені на Австралійському континенті в Мельбурні. Віддаленість олімпійської столиці від переважної більшості розвинутих країн, своєрідні кліматичні умови створювали певні труднощі для учасників і гостей Ігор, що прибули на Зелений континент. Але організатори доклали багато старань, щоб подолати ці перешкоди. Високі спортивні досягнення, показані посланцями різних країн, стали найкращою оцінкою діяльності Оргкомітету.

        Ігри XVII Олімпіади 1960 р. у Римі можна вважати початком нового напрямку в організації підготовки наступних олімпіад. Уперше була зроблена спроба охопити все коло питань, що підлягають вирішенню Організаційним комітетом. Поряд із підготовкою і будівництвом спортивних комплексів велику увагу приділили удосконалюванню інфраструктури олімпійської столиці — Рима. У древньому місті проклали сучасні автомагістралі, ряд старих будинків І споруджень знесли, деякі найдавніші пам'ятки архітектури Рима були переобладнанні для проведення в них змагань з окремих видів спорту. Показові ігри Римської Олімпіади також тим, що з них велися телевізійні трансляції у деякі країни Європи.  При підготовці XVIII ігор у Токіо (1964 p.), було витрачено 2668 млн доларів.  Організатори Олімпійських ігор на Азіатському континенті підготували більше ПО різних об'єктів для змагань і тренувань спортсменів. Характерним для токійських ігор стало те, що в спортивному суддівстві була вперше використана електроніка. Новий етап у розвитку засобів масової інформації відкрили телевізійні передачі, трансльовані через супутники.

        У 1968 р. Олімпійські ігри були проведені на території Латинської Америки. Місто Мехіко з честю виконало почесний обов'язок хазяїна XIX Ігор. Організатори ігор XX Олімпіади в Мюнхені врахували досвід Риму, Токіо й Мехіко І зробили все можливе, щоб перевершити досягнення попередників. Олімпійський комплекс містив у собі оригінальної конструкції стадіон, універсальний палац спорту, криті велотрек і басейн. Крім того, був побудований стрілецький комплекс, гребний канал, іподром і ряд інших спортивних споруд. Організатори Ігор оголосили Мюнхен олімпійським центром коротких відстаней І зелених ландшафтів.

        Головною ареною для XXII Олімпіади став московський стадіон у Лужниках. Організатори Ігор усебічно вивчили досвід своїх попередників, традиції Олімпійського руху. Для спортсменів-учасників були зведені величезні корпуси Олімпійського селища, у якому розміщалося до 15 тис. чоловік. До Москви спорудили нові під'їзні колії, протягли лінії метро, у кілька разів збільшили готельний фонд.

        XXVII Олімпійські ігри знову пройшли в Австралії — у Сіднеї. Підготовка до змагань була проведена на найвищому рівні, оснащення відповідало останньому слову техніки. Єдине, із чим не змогла впоратися жодна технічна новинка, так це з кліматичними умовами. Здається, що це непідвладно нікому.З давнини Олімпійські Ігри були головною спортивною подією всіх часів І народів. На період проведення Ігор усі країни припиняли війни, на землі панувала згода. Боротьба за звання найкращого велася гідними людьми І тільки в чесній боротьбі. Багатовіковий олімпійський рух подолав чимало перешкод на своєму шляху, перебував колись навіть у забутті. Але незважаючи ні на що Олімпійські Ігри живі й донині. Звичайно, це вже не ті змагання, не те вшановування переможців. Важко сьогодні уявити, наприклад, в'їзд чемпіона в рідне місто через пролам у стіні.                             

           У наші дні Олімпіади — одна з найбільших подій у світі. Ігри технічно оснащені — за результатами стежать комп'ютери і телекамери, час визначається ся з точністю до тисячних часток секунди. Аматори спорту в будь-якому куточку світу можуть приєднатися до всесвітнього свята — супутникові антен» спрямовані на всі сторони світу. З удосконалюванням спортивного устаткування, удосконалюються і види спорту. До розряду олімпійських вводяться нові спортивні ігри.  За останні роки олімпійський рух набув грандіозних масштабів, і столиці Ігор на час їхнього проведення стають столицями світу.

 

7.Історія олімпійського  руху  в Україні.

       Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі. З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

        22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом. НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

        Основні завдання НОК України – забезпечення участі в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту. НОК також має свої відділення в усіх областях України. За роки Незалежності вітчизняними атлетами на Олімпійських іграх завойовано:

Ліллехаммер-1994 – 1 золоту та 1 бронзову нагороди;

Атланта-1996 – 9 золотих, 2 срібні та 12 бронзових нагород;

 
Нагано-1998 – 1 срібну нагороду;

 
Сідней-2000 – 3 золоті, 10 срібних та 10 бронзових нагород;

 
Солт-Лейк-Сіті – 2002 - нагород не здобуто;

 
Афіни-2004 – 8 золотих, 5 срібних та 9 бронзових нагород;

 
Турин-2006 – 2 бронзові нагороди;

 
Пекін-2008 - 7 золотих, 4 срібних та 13 бронзових нагород;

 
Ванкувер-2010 – нагород не здобуто;

 

 Лондон-2012 - 6 золотих, 4 срібних та 8 бронзових нагород;

 
  Сочі-2014 – 1 золота та 1 бронзова нагороди;

 
Ріо-де-Жанейро-2016 – 2 золоті, 5 срібні та 4 бронзові нагороди

        З 2010 року Міжнародним Олімпійським Комітетом започатковані Юнацькі Олімпійські ігри. Юні олімпійці вже мають такий вагомий доробок:

 

 Сінгапур-2010 – 10 золотих, 9 срібних та 16 бронзових нагород;

 

 Інсбрук-2012 – 3 срібні нагороди;

 

 Нанкін-2014 - 9 золотих, 9 срібних та 11 бронзових нагород;

 

 Ліллехаммер-2016 – 1 золоту, 1 срібну та 1 бронзову нагороди

 

        Традиційно, починаючи з 1993 року, юнаки і дівчата України беруть участь в зимових і літніх Європейських юнацьких олімпійських фестивалях (днях), де посідають високі місця серед європейських країн.

        Членами МОК в Україні є Олімпійські чемпіони Сергій Бубка та Валерій Борзов. НОК України має угоди з відомими у світі компаніями, які підтримують олімпійський рух.

       В 1995 році НОК України почав випускати свій офіційний журнал під назвою "Олімпійська арена", який виходить кожного місяця.  НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. Представники НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.   Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні. Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя.              Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху. Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм.Започаткувала цей етап гітлерівська Німеччина, а потім гідними послідовниками стали Сполучені Штати та Радянській Союз. І саме за радянських часів українські атлети продемонстрували найкращі результати, здивувавши увесь спортивний люд. Вітчизняний спринтер Валерій Борзов у Мюнхені 1972-го року зламав усі існуючи стереотипи, вперше в історії Олімпійських ігор здолавши темношкірих атлетів на 100-метрівці.
          У Мюнхені Борзов став дворазовим олімпійським чемпіоном, здобувши перемогу і на двохсотметрівці. Україна ще мала чималі здобутки на олімпіадах у складі Радянського Союзу та і у роки незалежності, коли розпочався вже другий етап розвитку олімпійського руху - комерціалізація. Першу золоту нагороду для незалежної держави виборола Оксана Баюл на Зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері 1994 року. А вже на першій літній для самостійної України Олімпіаді в Атланті вітчизняні спортсмени здобули аж 23 медалі, 9 з яких найвищого ґатунку.             
         Через 108 років Олімпійські ігри повернулися на історичну батьківщину - до Афін, де українці знову не пасли задніх. У нашій скарбничці опинилося знову ж таки 23 медалі, і знову 9 з них були золотими.
         Валерій Гончаров, олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики говорив: «Олимпиада – это вещь настолько непредсказуемая, и как показывает практика, иногда такие моменты – умопомрачительные. Бывают люди, которые железно, допустим, должны были иметь медаль – они вообще ничего не завоевывают. Исход может быть любой и конечно выигрыш медали, особенно золотой».             
         З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Та одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.             
         Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.             
          З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.         22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом. НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту. Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

        Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Висновок. 

 

      Багатовіковий олімпійський рух подолав чимало перешкод на своєму шляху, перебував колись навіть у забутті. Але незважаючи ні на що Олімпійські Ігри живі й донині. Звичайно, це вже не ті змагання, не те вшановування переможців. Важко сьогодні уявити, наприклад, в'їзд чемпіона в рідне місто через пролам у стіні.У наші дні Олімпіади — одна з найбільших подій у світі. Ігри технічно оснащені — за результатами стежать комп'ютери і телекамери, час визначається ся з точністю до тисячних часток секунди. Аматори спорту в будь-якому куточку світу можуть приєднатися до всесвітнього свята — супутникові антен» спрямовані на всі сторони світу. З удосконалюванням спортивного устаткування, удосконалюються і види спорту. До розряду олімпійських вводяться нові спортивні ігри. За останні роки олімпійський рух набув грандіозних масштабів, і столиці Ігор на час їхнього проведення стають столицями світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані   джерела

 

 

1. Голощапов Б.Р. Історія фізичної культури і спорту. - М.: Академія, 2009.
2. Деметер Г.С. Нариси з історії вітчизняної фізичної культури та олімпійського руху. - М.: Радянський спорт, 2005.
3. Малов В. Таємниці олімпійських ігор. - М.: Онікс, 2009.
4. Осадча Ю. Напередодні Олімпійських ігор / / Морський флот. - 2008. – № 4. - С. 91-91.

5. Трескин А., Штейнбах В. Історія  Олімпійських      ігор. Медалі. Таблиця. Плакати. - М.: АСТ, Русь-Олімп, 2008.                           

 6. Чіглінцев Є.А. Відродження олімпійських ігор як соціально-педагогічний проект П'єра де Кубертена / / Вчені записки Казанського державного університету. Серія: Гуманітарні науки. - 2008. - Т. 150. - № 3. - С. 256-260.

7. Штейнбах В.Л. Герої олімпійських ігор. - М.: Ексмо, 2008.