Історія виникнення японського бісеру.

Тема: Історія виникнення японського бісеру.

Близько 1000 р. до н.е. Арікамеду (Індія) був великим промисловим центром з виробництва намистин. Виробники Арікамеду створювали намистини, використовуючи процес витягування скла, пізніше запозичений європейцями: приблизно 45 кілограмів розплавленого скла витягувалося в «тростину» – тонку порожнисту трубку, яку потім розрізали на крихітні шматочки. Бісер і намистини, виготовлені в Арікамеду, були схожі на ті, які нам знайомі сьогодні: 3-5 мм в розмірі і створені в непрозорих і напівпрозорих кольорах. Завдяки розвиненій торговельній інфраструктурі ці маленькі скляні кульки потрапили в Африку, Китай, Корею, Індонезію і Японію. Будучи життєво необхідними в якості валюти, намистини також стали символами сили і їх вплітали в текстиль, використовували для вишивки і нанизування. Багато з склодувів Арікамеду заснували перші відомі гільдії склодувів. Майстри по склу з цих гільдій мігрували по всій Азії, несучи з собою свої навички і знання про скло, впливаючи на виробництво скла в нових регіонах. В кінці ХІХ-го століття японські склодуви почали виготовляти видувні намистини, в тому числі з використанням технології багаторазового видування форм, і відкрили власну скляну промисловість. Очолювана трьома гігантами, нинішня японська індустрія виробництва бісеру, що багатьма вважається еталонною, має відносно коротку історію. У 1935 році була заснована компанія Matsuno, за нею – Miyuki 1949-го і Toho 1951-го. Спільно ці японські компанії сприяли розвитку виробництва надзвичайно красивого бісеру.

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче

рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у «покоління

передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та народних орнаментів.

Завдяки своїй різноманітності, барвистості, самобутнім народним мотивам,

витонченості селянські бісерні прикраси здобули визнання не тільки на

батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, створені

понад 100 років тому, і сьогодні чарують своєю красою, вражають

оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасують до сучасного

одягу.

Батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла

виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра»,

звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предметом торгівлі.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київської Русі,

про що свідчать археологічні дані та письмові джерела. Наші предки знали

скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим зв'язкам з країнами

Близького сходу га Візантією. Численні вироби й прикраси із скла,

знайдені у VIII—XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної

справи.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, вплітали в

коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в

одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними

прикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори.

Типологія бісеру здійснюється за такими ознаками: покриття поверхні, матеріали для виготовлення, виробничий процес, місце виготовлення, форма та розмір бісерин. Проте Єдиного підходу щодо вибору категорій нема ще й досі. Великою мірою така невизначеність спричинена наданням самому поняттю «бісер» різних значень. У деяких мовах одне слово поєднує в собі обсяг значень українських відповідників «намистина», «перлина», «бісерина» і т. д. В Україні бісером називають дрібні намистинки з прозорого чи кольорового скла (іноді з металу) з отворами для нанизування. Зараз бісер може бути ще і пластмасовим.

Найбільші країни-виробники бісеру — Японія, Тайвань, Чехія, Китай, Індія та Туреччина. Тайванський, китайський та турецький бісер — займає сегмент недорогого матеріалу; Чехія пропонує найбільший асортимент; японський — прийнято вважати найякіснішим. До поняття якості бісеру відносяться, в першу чергу, його ступінь стійкості до сонячних променів, засобів побутової хімії та взаємодія зі шкірою та одягом людини.