Іван Франко- автор літературних казок і теоретик дитячої літератури

ЗМІСТ

ВСТУП ...............................................3

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ШЛЯХ ІВАНА ФРАНКА...............5 

1.1 Життєпис Івана Франка для дітей...........................5 

1.2 Літературна творчість дітей Івана Франка: жанрово-тематичні особливості              8

РОЗДІЛ 2. КАЗКОТВОРЧІСТЬ ТА ТЕОРІЯ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ ІВАНА ФРАНКА              13

2.1 Педагогічні погляди Івана Франка на розвиток дитячого читання....13

2.2 Збірка казок «Коли ще звірі говорили» як літературна дидактика і мистецтво розмови з дітьми              19

ВИСНОВКИ...........................................23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................25

ВСТУП

Українська література періоду ХІХ-ХХ століття володіє досить виразними рисами внаслідок змін, загальний зміст яких має вигляд сміливих експериментів у творчості тогочасних літературних митців. Так, переусвідомлення світоглядно-естетичних домінант зумовлює жанрово-стильові модифікації в українській прозі. Зазнали змін малі епічні жанри, зокрема новели й оповідання, які для багатьох письменників стали формами творчого реагування на складні події суспільно-політичного напрямку у часи бурхливої перехідної доби.

Опинившись у стані вибору перед традиціями та новаторством, сучасна мала проза сформувала характер під тиском складних процесів інтеграції та диференціації, що докорінно відбились на стильовому та жанровому рівнях. Розмаїттям та різноспрямованістю відзначились й ідейно-естетичні вектори прози тогочасних письменників. На практиці почали співіснувати зовсім різнорідні мистецькі стильові напрями і течії, зокрема реалізм,  сюрреалізм, магічний реалізм, натуралізм, постмодернізм, які позначилось на сучасному прозовому дискурсі.

Серед когорти українських митців осібне місце посідає покоління «розстріляного відродження». Зі здобуттям Україною незалежності скресла крига забуття навколо імен Миколи Хвильового, Валер’яна Підмогильного, Олекси Слісаренка, Миколи Куліша і багатьох інших. Але літературний процес складають не тільки письменники «першого ряду». Важливим складником культурного поступу є творчі здобутки забутих письменників, які внесли свій вклад у тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури. Саме до таких малопомітних трудівників пера належить і творчість Івана Франка.

Іван Якович Франко є: письменником, драматургом, чия творчість прийшлась на період панування радянської війни та її наслідків.

Стан наукової розробки. Іван Франко реалізувався не лише як письменник, але і як науковець. Коло його зацікавлень торкалося двох напрямків – літературознавчого та мовознавчого.

Актуальність обраної теми дослідження полягає у концептуальному вивченні формотворчих та змістових аспектів та чинників жанрових моделей творчості Івана Франка.

Об'єктом дослідження є творчість Івана Франка.

Предметом дослідження виступають художньо-естетичні, жанрово-стильові та композиційно-структурні особливості таланту письменника Івана Франка.

Мета роботи – висвітлити проблемно-тематичний спектр та жанрово-стильову природу Івана Франка.

Для реалізації цієї мети визначено коло завдань, а саме:

- охарактеризувати життєпис Івана Франка для дітей;  

- вивчити літературну творчість дітей Івана Франка: жанрово-тематичні особливості;             

- розглянути педагогічні погляди Івана Франка на розвиток дитячого читання;                           

- вивчити збірку казок «Коли ще звірі говорили» як літературна дидактика і мистецтво розмови з дітьми.

Методи роботи складає комплексний підхід до вивчення літературних явищ, що включає описовий, типологічний, порівняльно-історичний методи дослідження.

Структура роботи. Робота складається зі  вступу, двох розділів, які діляться на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 27 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ШЛЯХ ІВАНА ФРАНКА

1.1 Життєпис Івана Франка для дітей

Франко Іван Якович (1856-1916) – український письменник та поет, науковець. Керував революційним рухом в Австро-Угорській імперії.

З ініціативи Івана Франка було створено «Російсько-українську радикальну партію» на території Австрії [12, с.346].

За свої творчі здобутки у 1915 році був номінований на Нобелівську премію з літератури, але через смерть письменника його кандидатура не розглядалася. На його честь в Україні названо місто Івано-Франківськ (раніше Станіслав) та селище міського типу Івано-Франкове (раніше Янів).

Іван Якович Франко народився у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) у родині сільського коваля. Хлопець ріс сиротою так як у віці девʼяти років у хлопця помер батько.

Не дивлячись на скрутне становище сімʼї письменника, мати все ж відправила сина вчитись. Так за своє дитинство Іван поміняв декілька шкіл, це: з 1862 по 1864 рр. – майбутній письменник навчався у школі у сусідньому селі Ясениця-Сольна; з у 1864 по 1867 був учнем початкової школи міста Дрогобичі; з 1867 по 1875рр. отримував знання у Дрогобицькій гімназії [26].

У 1875 році Франко отримав стипендію з фонду Гловінського та восени того ж року записався на філологічне відділення Львівського університету. Стипендія надавалася до закінчення вищої освіти, і здавалося, що перед здібним юнаком стелиться пряма дорога вчителя гімназії або професора в університеті, на яку розраховували його рідні та знайомі.

В перші університетські роки відбулося самовизначення Франка як українського діяча, ще й виразно прогресивного, соціалістичного спрямування. Молодий письменник водив дружбу із Остапом Терлецьким та Михайлом Павликом. Саме через листування із (на думку поліції – соціалістом Драгомановим), в 1877 році Франка було заарештовано [13, с.102].

21.01.1878 р. судом було визнано Івана Франка винним та засуджено до півтора місяці ув'язнення. У звʼязку із тим, що на той час термін слідчого ув'язнення не зараховувався, молодого письменника невдовзі відпустили.

Не дивлячись на досить не великий строк відбування Франком покарання у в’язниці, письменник все ж відчув наслідки перебування у неволі на власному здоров’ї. По-перше, за законом людина із судимістю не могла стати вчителем, тому мета навчання в університеті стала неясною (при цьому у Франка відібрали стипендію). По-друге, під час ув'язнення Франко тяжко застудився; пізніше ця хвороба стала хронічною та переслідувала його все життя. По-третє, священик Михайло Рошкевич (батько Ольги Рошкевич, нареченої І. Франка) відмовив Франка у його сватанні і навіть заборонив дочці бачитися та листуватися зі «злочинцем». Їхній шлюб так і не відбувся [22].

Пізніше Івана Франка заарештували вдруге за підозрою у соціалістичній агітації. Три місяці його тримали у слідчому арешті, доки визнали, що арешт був безпідставним. 13.06.1880 р. Франка по етапу відправили з Коломиї до Нагуєвичів. Враження цього висновку лягли в основу повісті «На дні».

Втретє поліція згадала про «соціалістичного агітатора» Франка у зв'язку з приїздом до Львова групи українців із Києва. 17.08.1889 р. Франка заарештували у Львові. Цього разу до соціалізму слідчі намагалися приплутати шпигунство на користь Росії. 16.11.1889 р. Франка було звільнено за відсутністю доказів. І цього разу тюремні враження відбилися у поетичному циклі «Тюремні сонети» [23].

1886 року Франко одружився з Ольгою Хоружинською (родом із Києва). У їх сім'ї з'явилося четверо дітей, але з 1902 р. сімейне благополуччя почало руйнуватися. У Ольги Франка з'явилися ознаки психічного розладу, які все посилювалися, і це дало багато горя Іванові Франку.

Крім того переслідування з боку влади та поліції по відношенню до Франка не скінчилися. В 1880 р. письменника заарештували вчетверте за підозрою у соціалістичній агітації. Три місяці його тримали у слідчому арешті, доки визнали, що арешт був безпідставним. 13.06.1880 р. Франка по етапу відправили з Коломиї до Нагуєвичів. Враження цього висновку лягли в основу повісті «На дні».

1902 року І. Франко переселився з найманого житла у власний будинок (нинішня адреса – вул. І. Франка, 152, де працює меморіальний музей письменника). Для цього будівництва він узяв значну позику, виплати за якою були завершені його сином вже після смерті І. Франка [24].

У квітні 1908 р. Франко поїхав на відпочинок та лікування до Липика (поблизу Загреба у сучасній Хорватії). Тут його хвороба сильно загострилася – були паралізовані обидві руки та, що гірше, з'явилися ознаки психічного розладу. Ці жахливі прояви хвороби в пізніші роки, на щастя, дещо пом'якшилися, хоч до повного здоров'я Франко ніколи не повернувся. Сучасники вважали його хворобу наслідком колись перенесеного сифілісу, і це завдало Франку дуже неприємностей. Але зараз лікарі схиляються до думки, що Франка з самого висновку 1877 р. був хворий на рідкісну форму ревматизму (синдром Рейтера; але поняття про цей синдром були сформульовані багато після смерті Франка).

Виснажений хворобами, безгрошів'ям, сімейними та суспільними проблемами, Франка помер у своєму будинку у Львові 28.05.1916 р. та похований на Личаківському цвинтарі.

1.2 Літературна творчість дітей Івана Франка: жанрово-тематичні особливості

У 1874 р. його ранні вірші були надруковані на сторінках львівського студентського журналу «Друг». 1875р. І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу «Друг», 1876 р. з’явилася перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази».

Іван Франко в цей час також багато перекладає з різних літератур, публікує переклади в серії книжок «Дрібна бібліотека» (1878–1880). Письменника втомлювала повсякденна праця, перервалася довголітня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була під тиском батьків вийти заміж за іншого. Драматичне розгортання взаємин з дівчиною відбилося в ліричному циклі «Картка любові» (1878–1880). У 1880р. його вдруге заарештували. І. Франко був три місяці ув’язнений в коломийській тюрмі. Письменника звинувачували в підбуренні місцевих селян проти «законного порядку». В тюрмі Франко написав поетичний цикл «Думи пролетарія». Враження від коломийського ув’язнення передані утворі «На дні» [10].

З 1881 р. у Львові за найактивнішої участі Франка виходить журнал «Світ». У ньому друкується його роман «Борислав сміється». У цей же час він створює повість «Захар Беркут», перекладає трагедію «Фауст» Ґете, поему «Німеччина» Гейне, рецензує збірку «Хуторна поезія» П.Куліша, пише низку статей про Т. Шевченка [3, с. 10].

У 1887 р. Франко створює поетичну збірку «З вершин і низин», яку присвятив Ользі.

В 1890 р. І. Франко став одним із засновників та першим головою (до 1898) Русько-української радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів – газет «Народ» (1890–1895), «Хлібороб» (1891–1895), «Громадський голос» (з 1895), за допомогою яких Франко веде просвітництво серед селянства. У 1887–1897 рр. працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». За участю І. Франка видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок» [11, с. 9–10].

У 1893 році у Віденському університеті І. Франко захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман». Того ж року він створив соціально-психологічну драму «Украдене щастя». За допомогою дружини Франко протягом 1894–1897 pp. видає журнал «Житє і слово», а потім організовує «Літературно-науковий вісник», котрий об’єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України [9].

У 1896 р. створено поетичну збірку «Зів’яле листя», у 1897 – «Мій Ізмарагд». Наступного року відбулося святкування 25-літнього ювілею літературної діяльності І. Франка.

У 1899 р. І.Франко вийшов зі складу РУРП і став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки підтримці М. Грушевського став дійсним (1899; 1904 – почесним) членом наукового товариства ім. Т. Шевченка, відтак відійшов від активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Очолював філологічну секцію (1898–1901; 1903–1912) та етнографічну комісію НТШ (1898–1900); був співредактором журналу „Літературно-науковий вісник" (1898–1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком) [8, с. 11].

У 1900 р. письменник створив поетичну збірку «Із днів журби», роман «Перехресні стежки».

Харківський університет присвоює Франкові у 1906р. науковий ступінь доктора російської словесності, виходить поетична збірка «Semper tiro». У 1908 р. письменник зазнав першого нападу важкої хвороби.

У 1911 р. виходить поетична збірка «Давнє і нове». 1914р. – поетична збірка «Із літ моєї молодості». Святкування 40-літнього ювілею творчої діяльності І. Франка.

З найбільшою силою поетичний талант Франка виявився у великих поемах. Тут ми бачимо реалістичні картини сучасного галицького життя («Ботокуди», 1884; «По-людськи», 1889; «З любові», 1890), образи історичного минулого нашого народу («Барські жарти», 1887; «Іван Вишенський», 1895 ;«На Святоюрській горі», 1900), міркування про релігію і бога («Ex nihilo», 1885; «Смерть Каїна», 1889) [24].

Дуже велике місце серед поем Франко займають переробки сюжетів світової літератури («Лис Микита», 1890; «Пригоди Дон Кіхота», 1891; «Цар і аскет», 1892; «Абу-Касімові туфлі», 1895; «Коваль Бассім», 1900; ; та ін.).

Вершиною поетичної творчості Франка є поема «Мойсей» (1905), в якій на біблійному сюжеті дано алегоричну картину піднесення українського народу на боротьбу за незалежність

У своїх прозових творах Франко виступав як реаліст, зосереджений на проблемах сучасного йому галицького життя. Він першим в українській літературі почав описувати побут робітників нафтових промислів Борислава та їх класових антагоністів – євреїв-підприємців («Навернений грішник», 1877; «Boa constrictor», 1884; «Яць Зелепуга», 1887; «Ріпник», 1899). Найкращим твором цього циклу є роман «Борислав сміється» (1882) [26].

Значне місце займають твори з життя інтелігенції («На дні», 1880; «Для домашнього вогнища», 1897; «Перехресні стежки», 1900). Важливе місце у цій низці займають твори про українсько-польські відносини («Лель і Полель», 1887; «Стовпи суспільства», 1894; на жаль, обидва твори залишилися незакінченими).

Над перекладами творів світової літератури Франко працював усе життя та зробив на цьому полі дуже багато. З його перекладів можна створити цілу бібліотеку. Спектр його перекладів надзвичайно широкий: тут є твори давньої вавилонської поезії, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької літератури; з нових літератур маємо його переклади з німецької («Фауст» І. В.Гете, 1882), французької, англійської, польської, італійської літератур. Серед його перекладів – цілі книги творів О.С. Пушкіна, К. Гавлічка-Боровського. Окремо треба відзначити великий цикл перекладів істориків Стародавнього Риму, з якого поет працював останній рік свого життя (серпень 1915 – березень 1916) [27].

Слід знати, що Франко також перекладав українські народні пісні німецькою мовою, допомагав М. С. Грушевському з німецьким перекладом «Історії України-Русі». Він перекладав не лише художні твори, а й науково-популярні роботи різноманітної тематики (1870-80-ті рр.), які він вважав корисними для освіти українського народу.

Інтерес до фольклору Франко виявляв із самого початку творчої діяльності. Перша публікація народної казки в його записі з'явилася 1876 р. Найважливішими його досягненнями на цьому полі були «Галицько-російські народні прислів'я» (1901 – 1910 рр., тт. 1 – 3) та «Студії над українськими народними піснями» (1907 – 1915 р.) [13].

Франко займався й іншими гуманітарними дисциплінами. Його інтерес до історії позначилися на роботах «Життя Івана Федоровича та її час» (1884), «Грималівський ключ 1800 р.» (1900), «Громадські комори в Галичині 1784 – 1840 рр.» (1907) та ряді дрібних статей. Цікавили питання соціології.

Франко провадив також велику науково-організаційну роботу як голова філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка та редактор видань цієї секції.

1894 р. мрія Франка нарешті здійснилася – почав виходити його власний журнал «Життя і слово». Цей журнал мав значну допомогу з наддніпрянською Україною, як грошову (зокрема, через М. В. Ковалевського), так і літературну (статтями для публікації) [14].

Ім’я Івана Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей.

Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном. Іван Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Пушкіна, Лєрмонтова, Міцкевича, Яна Неруди та багатьох інших. Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко», – писав Олесь Гончар.

РОЗДІЛ 2. КАЗКОТВОРЧІСТЬ ТА ТЕОРІЯ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ ІВАНА ФРАНКА

2.1 Педагогічні погляди Івана Франка на розвиток дитячого читання

Книга – це основний дієвий інструмент у вихованні людини: вона  виховує, надає наснаги, допомагає жити, всебічно розвиває та примушує хвилюватися за своїх героїв, понурюватися у світ казок, фантазій, пригод. Також книга надає можливість стати її головним героєм та відчути на собі все вище сказане. Тому читання книжок у системі виховання сучасної української школи посідає основне місце.

Шкільне літературне краєзнавство багатогранне. Посутнє місце в ньому займають уроки літератури рідного краю, що мають свої особливостіи [12]:

1.               при плануванні слід враховувати не лише географічний чинник («рідний край»), а насамперед специфіку літератури як виду мистецтва;
2.               учителеві необхідно добирати літературні твори високої художньо-естетичної вартості
3.               слід використовувати інтермедіальні зв’язки, що дозволяють глибше формувати естетичні та культурологічні компетентності; тобто вміло поєднувати ознайомлення учнів з краєзнавчою літературою з використанням образотворчого мистецтва, музики, архітектури, історії, релігії, філософії свого краю тощо;
4.               забезпечувати формування естетичних смаків, переконань, ідеалів школярів відповідно до людино-/народо-/україно-/знавчих традицій;
5.               виробляти особистісне ставлення до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти учневі як читачеві і як особистості самовиразитися, самоствердитися й усвідомити, що митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття й розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою і потворністю і цим допомагають дитині творити своє «Я» в єдності з природою, людством, нацією, рідним краєм.

Тож мета уроків літератури – осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців свого краю, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян [8, с. 17].

Інтерес школярів до літератури рідного краю з'явиться тоді, коли будуть витримані як специфічні особливості таких уроків (вони вже означені вище), так і методологічні принципи їх. До них ми відносимо:

- розуміння учнями літератури як художнього відображення духовного життя українського народу і тієї спільноти, яка оточує дитину;

- урахування вікових, психологічних і пізнавальних можливостей школярів, їхнього загального розвитку;

- дотримання вікової динаміки особистісного сприймання літератури;

- формування вмінь кваліфікованого читача, який розуміє літературу як мистецтво, сприймає художні цінності та шліфує свою культуру почуттів;

- добір літературно - краєзнавчого матеріалу з урахуванням принципу від простого до складного;

- глибоке знання вчителем історії й літератури рідного краю та обʼєктивне його потрактування в культурно-мистецькому просторі;

- доцільність та різноманітність навчальних форм роботи і типів уроків, які посилювали б зацікавленість літературно-мистецькою спадщиною земляків;

- наступність у розвитку зв’язного мовлення з вивченням творів літератури рідного краю й теоретичних розділів навчальної програми;

- особистісно зорієнтований підхід   у формуванні навчальних запитань і завдань, а також у вибудові моделі уроку з чітко передбачуваними і контрольованими результатами [8, с. 8-9].

Завданнями уроків літератури є:

•              поглиблювати відомості про життя та творчість митців даної місцевості;
•              розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
•              виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи;
•              прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором;
•              виявляти нахили, смаки, здібності учнів, сприяти їхньому розвитку, виховувати юних письменників-початківців;
•              поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва;
•              розвивати логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;
•              виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувати знання та робити висновки;
•              плекати і розвивати національну самосвідомість учнів, формувати в них історичну пам’ять;
•              виховувати шану до народних і православних релігійних традицій українців, за якими споконвіку жили наші предки;
•              прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в національно-визвольну боротьбу, спонукати наслідувати їх у своєму житті;
•              плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
•              виробляти вміння бачити й цінувати красу й самобутність рідної землі;
•              викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю;
•              розвивати вміння переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, побаченого;
•              формувати в дітей самостійне судження, вчити їх давати об'єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам [58, с. 244].

Особливу популярність читання, як спосіб отримання інформації, має через можливість її отримання як у класній так і позаурочній діяльності, тобто поза межами занять. Слід одразу ж зазначити, що уроки позакласного читання давно увійшли до практики викладання літератури. Без них тепер важко уявити уроки літератури у школі. Яскравість і навіть святковість, що виявляється у виборі місця проведення та оформлення, широке використання форм позакласної роботи, вільний вибір творів для обговорення, можливість звернення до сучасної літератури, нових видань класики – ці особливості уроків позакласного читання привернули до них увагу вчителів та учнів.

Постать Івана Франка, як і його творчість, привертає і буде привертати увагу читачів і науковців. Талант письменника є неоднорідним, яскравим та незвичним. Непроста доля, самобутній хист письменника довго лишалися поза пильною увагою дослідників, що наразі компенсується інтересом до прози письменника в сучасному літературознавстві. А питання стильової своєрідності творчості митця лишається й досі дискусійним, тобто досить є актуальним [22].

З-під пера митця-літератора вишло чимало доробок, більшість з яких стали головним внеском в українську літературу. Критика назвала головні тематичні пріоритети прози Івана Франка – знаходження національної свідомості, психологізм, натуралізм, цінність кожної особистості, єдність із героїчним минулим, та спробувала окреслити художній стиль творчості митця, – називаючи перш за символізм.

Проаналізувавши розмаїття напрямів творчості Івана Франка в рамках висвітлення історичних подій на українській землі та спроби докорінного знищення українського народу через спроби бути незалежними у своїй культурі, у бажанні жити вільно і розвивати свою історію, вбачається актуальним наступних поколінь молоді та людей, які так-само бажають бути обізнаними в літературі.

Одним з найважливіших завдань на уроках літератури є розвиток читацьких інтересів учнів. Із цією метою у школах практикуються читацькі конференції на літературні теми. Якщо на обговорення учнів виносяться питання, що можуть викликати в них різні думки, розмова набуває характеру диспуту. Це чудовий засіб активізації учнів, формування у них ідейних переконань і моральних поглядів. Останнім часом, з появою значної кількості відеоматеріалів, з’явилися величезні можливості для візуалізації вивченого. Водночас саме читацькі конференції є важливим засобом залучення молоді до науково-популярної, історичної та художньої літератури.

Основними методами навчання та фоpмами організації навчально-пізнавальної діяльності на заняттях з літератури у старшій школі є лекція (оглядова або тематична), читацька конференція, семінар за творчістю письменника, диспут, зустріч і розмова з письменником (при можливості), екскурсія або заочна подорож, обговорення проблеми за круглим столом та інші. Серед нестандартних типів уроків для старших класів методисти виокремлюють урок-дослідження, урок-семінар, урок-концерт, урок-конференція тощо) [12].

Одним з найважливіших завдань на уроках літератури є розвиток читацьких інтересів учнів. Із цією метою у школах практикуються читацькі конференції на літературні теми. Якщо на обговорення учнів виносяться питання, що можуть викликати в них різні думки, розмова набуває характеру диспуту. Це чудовий засіб активізації учнів, формування у них ідейних переконань і моральних поглядів [58, с. 37]. Останнім часом, з появою значної кількості відеоматеріалів, з’явилися величезні можливості для візуалізації вивченого.

Даний урок з вивчення творчості Івана Франка можна побудувати у вигляді відкритого уроку. На початковому етапі уроку можна ознайомити учнів з біографічними відомостями про митця. Це може зробити заздалегідь підготовлений учень, який виконав індивідуальне завдання, або сам учитель.

Вивчення творів Івана Франка доцільніше всього починати з його юнацьких писемницьких оповідань, оскільки вони найдоступніші для розуміння учнівської аудиторії. Можна сказати, що юнацькі твори Івана Франка є простими і не перенавантаженими глибокими мотивами часів життя письменника [14]. 

Поступово творчість Івана Франка набула насиченості та смислового змісту в ракурсі наболілих проблем тогочасного життя. Так, твори що були написані після 1880 року мають змістовні відголоски вже політичних переживань автора, а їх зміст зображає людину соціалістичного суспільства, у якої злиті воєдино інтереси соціалістичної Батьківщини та особисті інтереси, показано вільну творчу працю українського народу, оспіване безсмертя сталінської справи, велич та організуюча сила Комуністичної партії, безмежна любов людей до соціалістичної Вітчизни.

Важливе місце у вивченні творчості Івана Франка має бути приділено аналізу художньої майстерності, стилю його творів. Питання про художню майстерність, новаторство Івана Франка можна оспівувати в окремо від його творчості як письменника.

Іван Франко у своїй мовознавчій практиці постійно цікавився проблемами походження мов, де ще багато приховано нерозв’язаних загадок, над якими працюють численні покоління лінгвістів, дає своє власне визначення багатьом мовним аспектам, робить власний аналіз. В ході огляду даного аспекту життя письменника можна навчитись висловлювати найскладніші власні думки просто й зрозуміло.

Твори Івана Франка відрізняються ритмічним різноманіттям, тим самим дають можливість знайомитись з багатством рим у поезії письменника, з їх смисловою насиченістю.

Іван Франко невпинно виборював чистоту, ясність мови. Він різко засуджував «потворну потворність», хибну вишуканість, ускладненість мови, насадження непотрібних іноземних слів. Тож аналіз творів Івана Франка допоможе учням зрозуміти новаторство письменника, яке визначається конкретними історичними умовами [22].

Письменник говорив про необхідність зробити літературу «дієвою зброєю нашої повсякденної величезної й у дрібницях і великих проблемах життя». Він був справжнім «народом водієм і водночас народним слугою».

2.2 Збірка казок «Коли ще звірі говорили» як літературна дидактика і мистецтво розмови з дітьми

І.Я. Франко написав майже п'ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки «Коли ще звірі говорили» (1899). Як правило, всі вони – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. Проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові соціальні загостреності, національного колориту (як говорив сам автор: «На чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори»). Ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи. Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. Так дія в казці «Заєць і Їжак» починається ясним осіннім днем, саме коли «гречки відцвітали»: «Сонечко зійшло ясно на небі, вітерець теплий проходжувався по стернях, жайворонки співали високо-високо в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті, Все, що жило, радувалось милою днинкою...» Радісне замилування рідною природою викликає цей опис у читачів [25].

А розповідь про те, як Лис Микита («Фарбований лис») пробирається на торговицю – лізе «поміж коноплі та кукурудзи», йде городами, «перескакуючи плоти та ховаючись між яриною», відсиджується у бурʼянах, – викликає в уяві околиці українського міста. У спілкування героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми.

Казка «Лисичка і Журавель» розповідає, що герої її «покумалися». Лисичка запрошує Журавля: «Приходи, кумицю! Приходи, любочку!». Журавель пригощає: «Чим хата багата, тим і рада».

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від «казкових фікцій» думка дитини спрямовувалася «на дальший, ширший обрій життєвого змагання» [26].

В останній казці збірки «Байка про байку» він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що «під лупиною тої неправди» вона «криє звичайно велику правду». Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вичинках вгадують людські стосунки, звички й хиби: «Говорячи ніби по звірів“, казка „одною бровою підморгує на людей».

І.Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Казка ж передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди.

Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси «перші і міцні основи замилування до чесноти, правомочності справедливості». Так Заєць («Заєць і Їжак») зазнає покарання за те, що боляче образив Їжака, посміявшись над його кривими ногами. Казка закінчується таким повчанням: «Ніколи не підіймай на сміх доброго чоловіка, хоч би се був простий, ?????? Їжак» [27].

В казці «Лисиця і Журавель» викривається нещирість улесливої Лисиці, яка привітно зустрічає кума, та, пригощаючи його, дбає тільки про те, щоб він менше зʼїв. За це вона поплатилась: змушена балу піти з гостин у Журавля теж голодною.

У багатьох казках І.Франка сильний, хитрий і підступний звір стикається з слабким, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену кару. Так, в казці «Вовк, Лисиця і Осел». Чесний і довірливий Осел розгадує злі наміри противників і врятовує своє життя, а злодії гинуть.

Казка «Кролик і Ведмідь» закінчується перемогою лісової дрібноти над сильними і хижими мешканцями лісу. Розділяючи радість переможців, читач доходить висновку, що завдяки єднанню, колективній мудрості можна захистити правду і справедливість.

Отже із наведеного матеріалу із другого розділу було сформовано думку з приводу актуальності вивчення творчості Івана Франка та його вкладу у процес виховання дітей. В цілому творчість Івана Франка насичена рисами глибокої ідейності, політичної гостроти у розкритті актуальних тем.

Характер написання творів Франка досить різноманітний, але основна увага була приділена питанням війни, тяжкому голодному життю  простого народу, політичним репресіями, під які підпадали Франко та його друзі, а також він сам.

ВИСНОВКИ

Даний курсовий проект було присвячено дослідженню теми: «Іван Франко – автор літературних казок і теоретик дитячої літератури».

Так, у першому розділі було зʼясовано, що Іван Якович Франко пройшов досить не простий шлях. Його життя спіткали бідність, ворожнеча із представниками влади, арешти та постійне переслідування. Від цього страждали особисті почуття Франка, як митця якого не всюди хочуть працевлаштовувати, і як літератора – чиї твори всіляко намагались придушити і не дати можливості чи то друкуватись, чи то взагалі мислити українською мовою. Такі перепони штовхали письменника на обман заради права реалізувати себе за здобутою освітою та потайки писати твори українською мовою під прикриттям начебто активною цікавістю та освітленням творчості російськомовних письменників. 

Із дослідженого матеріалу можна зазначити, що особистість Івана Франка є дуже цікавою, хоча і мало дослідженою. Його життя є основою його творчості. Письменник прожив своє життя будучи активним патріотом українського слова. Іван Франко був одночасно і вченим-мовознавцем, і літературознавцем. Літературні критики говорять про творчість Івана Франко, як про творчість, яка є досконалою.

Зміст другого розділу поєднав у собі матеріал, ідеєю якого стало висвітлення важливості вивчення творчості, не так давно визнаного, творця української літератури – Івана Франка. Із наведеного матеріалу із другого розділу було сформовано думку з приводу актуальності вивчення творчості письменника в рамках сьогоднішнього дня, адже Іван Франко за освітою був педагогом і більше всього у своєму житті прагнув викладати. Творчість Івана Франка пропитана наскрізь рисами глибокої ідейності, політичної гостроти у розкритті актуальних тем.

Характер написання творів Франка досить різноманітний, але основна увага була приділена питанням війни, тяжкому голодному життю  простого народу, політичним репресіями, під які підпадали Франко та його друзі, а також він сам.

Розважально-дидактичні казки з’явилися у творчості І.Франка переважно у 90-ті роки – саме тоді, коли письменник став батьком. Однак, писані первісно для власних дітей (Андрія (1887 р.н.), Тараса (1889 р.н.), Петра (1890 р.н.), Ганни (1892 р.н.), а згодом надруковані у дитячому журналі «Дзвінок» чи окремими виданнями, ці твори стали скарбом для усієї тогочасної галицької дітвори.

Поетика розважально-дидактичних казок Івана Франка дещо модифікується відповідно до зацікавлень різних вікових груп читачів. Прикметно, що функціональне призначення казок для реципієнтів різного віку змінювалося синхронно зі зростанням власних дітей Івана Франка: спершу (1891) пишуться казки для малят дошкільного віку; трохи пізніше (1896–1898) – прозові авантюрно-розважальні казки про тварин, які «найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ».

В своїй збірці «Коли ще звірі говорили» Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. К. : Вища школа, 1991. 231 с
2. Волошина Н. Й., Бандура О. М. Шляхи аналізу художніх творів і вимоги до нього. Українська література в загальноосвітній школі. 2003. № 6. С. 2–5.
3.  Волошина Н. Й., Бандура О. М. Шляхи аналізу художніх творів і вимоги до нього (Продовження). Українська література в загальноосвітній школі.  2003. № 7. С 2–6.
4. Васянович  Г. Педагогічні ідеї Івана Франка / До 150-річчя від дня          народження Каменяра // Рідна школа. – 2006. – № 10. – С.27-29.
5. Дзеверін О.Г. Педагогічні погляди І.Я.Франка // Педагогічні статті і      висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1960. – 297 с.
6. Демчук О. Нестандартні уроки з української літератури в 9–11 класах. Тернопіль : Підручники і посібники, 2000. 144 с.
7.  Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX – поч. XX ст. : монографія. Львів : Науково-видавниче товариство «Академічний експрес», 1999. 280 с.
8.  Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. 3-є вид. Київ: Книгоспілка, 1927. С. 271–327.
9. Єфремов  С.  Історія  українського  письменства.  Т.2.  Від  Т.Шевченка  по початок 1920-их років / Післяслово Олекси Горбача. 4-те вид. Мюнхен, 1989. 504 с.
10. Журба С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ ст. :  автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.01. Київ, 1999. 20 с.
11.  З порога смерті : Письменники України  – жертви сталінських репресій.  Київ : Радянський письменник, 1991. Випуск перший. 494 с.
12.  Зеров М. Українська література в 1922 році. Українське письменство. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. С. 345–349.
13. Історія української літератури ХХ століття / під ред. В.Г. Дончика. У 2 кн. Кн. 1. Київ. Либідь, 1998. 464 с.
14. Лесюк М. Боротьба за українську літературну мову в Галичині (середина ХІХ ст.) Вісник Харківського університету. № 491 Серія філологія, Харків, 2000. С.185–189.
15. Лев Василь. Боротьба за українську літературну мову в Галичині та за характер її. Збірник на пошану Івана Мірчука (1891-1961). Мюнхен – Нью-Йорк – Париж – Вінніпег, 1974. С.67–86;
16. Ленська С. В. Українська мала проза 20-х років: жанрово-стильовий аспект. Київ : Дивослово, 2019. 64 с. 
17.  Ленська С.В. Українська мала проза 1920–1960-х рр.: на перетині жанру і стилю : монографія. Полтава: ПолтНТУ, 2014. 656 с.
18. Лисенко А. В. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / АПН; Інститут педагогіки. Київ, 2002. 220 с.
19. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К.: Наша культура і наука, 2001. – 435 с.
20. Огієнко І. І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / І. І. Огієнко (Митрополит Іларіон) / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та прим. М. С. Тимошик. – К. : Либідь, 1995. – 296 с.
21. Просалова В. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. 516 с.
22. Програма «Українська література». 10–11 класи. Профільний рівень / укл. Г.О. Усатенко, А.М. Фасоля. 2017. 64 с.
23. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Українська література». 10–11 класи (рівень стандарту) / за ред. Р.В. Мовчан. Київ. 2016. 42 с
24.  Романенко О.В. Концепція людини в українській літературі 20-х років (на матеріалі прози Г. Михайличенка, М. Хвильового, М. Івченка, В. Підмогильного) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.01. Київ, 2002. 20 с.
25. Франко Іван. Вибрані твори: В 3 т. – Т.3: Літературознавство,      публіцистика. – 2-е  вид., доп. / Ред. колегія: В.Скотний та ін.; упор.      О.Баган. – Дрогобич: Коло,  2005. – 690  с.
26. Франко в школі / Ред. кол. М.Гуняк (гол. ред.), Л.Гулевич, О.Баган та ін. – Випуск перший. – Дрогобич: Коло, 2003. – 260 с.
27. Франко Іван.  Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.45. – К.: Наукова  думка, 1986. –   575 с.
28. Франко Іван. Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.46. – К.: Наукова думка, 1985. – 651 с.
29. Франко І.Я. Народне шкільництво в Галичині // Педагогічні статті і          висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с.
30. Франко І.Я. Наші народні школи і їх потреби // Зібрання творів у         50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 46. Кн. 2. – С.108-116.
31. Франко І.Я. Педагогічні невігласи // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с.
32. Шаповал Ю. І. Спілка визволення України. URL: http://resource.history.org.ua/cgibin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Spilka_vyzvolennia