Іван Нечуй-Левицький "Запорожці"

Запорожці…Ivan Levchik«- На що ти, орле, так високо піднімаєшся? - спитав Летючий.- Бо я Запорожець і люблю простор. А де більше волі, більше простору, як не тут, у небі під хмарами, - промовив орел». Shrag IlyaІван Нечуй- Левицький«Запорожці»

«Запорожці»Твір «Запорожці» Іван Нечуй-Левицький написав у 1873 році; у цьому ж році надрукував у Львові; через рік, у 1874, - у Києві. За жанром «Запорожці» - літературна фантастична казка. Події твору незвичайні, чудесні, їхній перебіг динамічний. Персонажі казки типові. Їх змальовано загальними рисами, вони ідеалізовані, а подекуди й гіперболізовані. В основу твору покладено реальні події: небезпечна робота лоцманів на страшних дніпрових порогах; становище українців у XIX столітті; життя козаків-запорожців та фантастичні: зачарована Запорозька Січ, яка перебуває під водами Дніпра.

Що ж таке літературна казка?Літерату́рна ка́зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Чим вирізняється?

Тема. Тема літературної казки «Запорожці» - протиставлення героїчного минулого України, зокрема вільнолюбства запорожців, і сучасного підневільного становища люду. Минуле - це козацьке товариство, гетьман, які повсякчас пам’ятають про своє покликання - дбати про Україну: «Ходімо ж, козаки, до церкви та спитаємо в Бога, що діяти нам, та помолимося Богу за Україну». Життя українців після знищення Січі, запровадження кріпацтва, тобто після втрати національної та соціальної свободи подано алегорично: «Чи бачите, що ...скрізь в’ються жовті гадюки, пашать полум’ям і повсисались в українську землю. ... Ото ж польські пани, що ссуть кров з нашої землі. А чи бачите, як скрізь наче великими клубками в’ються черви або глистюки? Ото ж жиди, що висисисають з нашої України останній сік! А чи бачите ви, як на зеленому полі плазують сірі комашки поміж тим гадом? То московське військо муштрується». 

Проблематика. Письменник порушує національні, соціальні та історіософські проблеми. З-поміж національних центральне місце посідає проблема підневільного стану України: «... Нещасний народ, нещасна Україна...», «...на гетьманських могилах колоністи-німці посадили картоплі». До соціальних належить найперше проблема нужденного існування українського люду («обідраний,, як старець пастух», «босий і обідраний хлопець», «Невістка була бідно убрана, в старій одежі, в товстій сорочці», «подивилась на обідрану повіточку, на убогу оселю»), адже все тепер панське («- Чий се скот ви пасете? - Панський!»). Історіософська проблема: героїчне минуле більш сучасне, ніж зачаровано-приспане сьогодення («Вони [люди] зачаровані... То, бач, схопилося таке страшне повітря і вивіяло страшний сон на Україну, і люде разом так і поснули...»).

Композиція

Образи. Карпо Летючий - «молодий лоцман», «потомок славних Запорожців», «мав... хист, ...вроду запорозьку», «Високий, чорнявий та кучерявий! Гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий!» «як той явір високий»', «молоде лице, біла сорочка», «червоний широкий пояс».

Образи. Запорожці - теж узагальнений образ, національний тип, який репрезентує Україну минулої доби - вільну. Мешканці підводної Січі гордо свідчать перед Карпом: «Ми козаки-Запорожці!» Вони носили «високі чорні шапки з червоними верхами, сині кунтуші...»; усі були «...гарні на вроду...». Автор показує кілька поколінь запорожців. Про найстарших мовить пісенно: «На їх старих, поважних лицях спочивали думи»; козаків середніх літ подає у момент слухання думи «про славні діла на Україні»; наймолодших описує з неприхованою симпатією: «танцювали молоді, хисткі, як очерет, козаки ... ніби то літали вогні, ніби... блискала блискавка». Згадує й тих, хто відійшов у вічність і спочивав на доглянутому кладовищі.

Образи. Гетьман у творі Нечуя-Левицького - збірний образ, ідеальний, який увібрав у себе кращі риси багатьох козацьких ватажків: «Він був такий великий, як Палій. На гетьманові була висока шапка, а з шапки на бік висів золотий вершок, він був підперезаний золотим поясом і обутий в червоні чоботи з золотими підківками»; «держав булаву з щирого золота...»; «високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце». Найбільше йому болить те, що в Україні доби Карпа Летючого майже нічого не пам’ятають «про гетьмана й козаків», не згадують про славне минуле.

Характеризуючи сучасників і козаків, Нечуй-Левицький вдається до принципу контрасту. Так, голос козака «розсипався між скелями, як весняний перший грім», Карпо - «тихо обізвався»; усі козаки були «повбирані в гарну одежу», а «пастухи й чабани були пообдирані, босі або в драних постолах. На свитках були самі за себе латки».

Твір має свою мовностильову своєрідність. У казці зустрічаємо групи слів, пов’язані з 1) лоцманською справою: лоцман, лоцман на порогах, байдаки, пороги, забори, керманич, отаман, стерно, шампути, гребки, лава, гребці, Зелений камінь, камінь Крутько; сюди також належать і назви дніпровських порогів: Кодацький, Звонецький, Сурський, Лохлиський, Дід (Ненаситець); 2) укладом життя козаків: Запорозька Січ, характерники, гетьман, кунтуші, січовий курінь, булава; 3) буттям селянства: череда, корови, воли, бички, свині, пастухи, чабани, свитки, хутір, село, куток, поля, пшениця, панське, баштани, огудиння, овес, млин, балка, причілок, подушне, вишивані рушники, ґрунт, заробітки, повіточка, сорочка.

Дякую за увагу!