"Із янголами на плечах!" Літературно - музична композиція

Про матеріал
виховувати глибокі патріотичні почуття, причетність і відповідальність за все, що відбувається в країні, вдячність тим, хто віддав за неї життя; формувати активну громадянську позицію школярів щодо єдиної, цілісної держави та захисту її кордонів, повагу, толерантність до інших народів, віру в краще майбутнє України. Наочне оформлення: національна символіка: Державний Прапор, вишиті рушники.
Перегляд файлу

Літературно – музична композиція «Із янголами на плечах!» Учасникам АТО  присвячується

Мета: виховувати глибокі патріотичні почуття, причетність і відповідальність за все, що  відбувається в країні, вдячність тим, хто віддав за неї життя; формувати активну громадянську позицію школярів щодо єдиної, цілісної держави та захисту її кордонів, повагу, толерантність до інших   народів, віру в краще майбутнє України.

Наочне оформлення: національна  символіка: Державний  Прапор, вишиті рушники.

Музичне оформлення

Технічні засоби: мультимедійна установка.

                                              Хід заходу

Україна… Країна смутку і краси… Це країна, котра найбільше прагнула волі і найменше мала її. Україна – це держава, яка протягом усієї своєї історії боролася. Боролася за волю, за щастя, за незалежність.


Україно, молюся за тебе,

Як за матір гріховно-святу,

За блакить твого вічного неба

І за ниву твою золоту.

  

Україно, молюся за славу,

За твою непокору століть,

За столицю твою златоглаву,

Що по груди в тополях стоїть.


Україно, молюся за мову,

За божественну мову твою,

І за вроду твою калинову,

Від якої добрішим стаю.

 

Україно, молюся за пам'ять

Убієнних за волю синів

І за тих, що у душах запалять

Пломінь правди, щоб край заяснів.


Україно, лише в милосерді

Час єднання синів настає.

То нічого, що ми не безсмертні,

За безсмертя молюся твоє.

Відео «Боже, збережи Україну»

Історія нашої держави сповнена різними подіями: як щасливими, так і трагічними. Та в основному події минулого залишили гіркий слід в пам’яті народу. Не одне лихо спіткало нас: війни, Голодомор, пригноблення українців-великомучеників, які не втратили віри, йшли вперед до мети. Сотні, тисячі полеглих заради кращого життя, за країну, за волю, за нас. Хто ж вони? Борці за щастя, за добро, за мир.

 

Це  ті люди, що землю українську любили більше за власне життя! Але історія пам’ятає тільки найвідоміші імена. А скільки їх – отих борців? Безіменних, маловідомих, ніким не згаданих, завчасно полеглих, скалічених. Та чи були вони героями? Авжеж. Бо боротьба – це завжди для мужніх, відважних, патріотів…

 

        Зараз у нашій країні не найкращі часи: ми знову боремося за своє право мирно жити на рідній землі, розмовляти своєю мовою, жити так, як хочеться нам, а не комусь, хто буде нам диктувати свою волю. Зараз ми знову  живемо у стані війни.

 


Смутком повниться, в горі живе,
Вже без страху та майже без віри,
Про щось молиться й якось ще жде,
Схоронивши останні надії.
Моя змучена болем земля,
Нерозквітла у холоді мрія.
Часом, в чомусь недобра і зла.
Тільки ж, хто тут винити посміє?
Хто дозволить картати її?
За недоспані, вкрадені ночі,
За обпалені порохом дні
І за те, що затято так хоче
Буди гідною щастя свого,
Залишатися завжди у силі.
Щоб ніколи-ніколи ніхто,
Не посмів подивитися хтиво
На її недоторканий стан
І таку нерозтрачену вроду.
Лиш би ворог в світлиці не спав,
Не блукав поміж рідним народом


 

Війна  –це жах..Війна – це руйнація...Війна – це смерть…Офіційно її немає, та вона поруч щодня. Але є ті, для яких Батьківщина більша за життя – герої, які не вмирають. Наш  захід присвячений воїнам, які захищають незалежність нашої держави 

 


З тривогою вслухаюся в новини:

Снаряди рвуться, вибухають міни.

Уся в сльозах гірких моя країна,

страждає, плаче й молиться за сина


 

Донецьк, Луганськ, містечко Щастя…

Коли в красі побачити вас вдасться?!

В страшних руїнах і степ, й долина –

великая, розритая могила.

 

 

Не висихають материні очі,

сумують діти, плачучи щоночі,

щемлять від болю люблячі серця –

навіки проклята безжальная війна.


Країно! Доле! Цвіте волошковий!

Твій дух – міцний, і вільний, і здоровий.

Сини ж твої – безстрашні, горді, дужі,

до болю й втрат твоїх серцем не байдужі.

 

За тебе, земле, в бій ідуть завзято,

вмирають, як герої, ці солдати.

Та пам’яттю нетлінною вертають

і вдячністю – «Героям слава!» - воскресають.


 


Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

 Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима


 


Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,

Вони - солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

 

І без імен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої.

В час зрад страшних і втрат таких    гірких, І без імен вони для нас герої.


З 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти російського агресора.  Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.

Прийшла в нашу хату тривожна година.

Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

Все треба зробить, щоб жила Україна,

Щоб ворог підступний її не здолав.

 


І хай доведеться колись недоїсти,

Чи буде в кімнатах поменше тепла,

Але не дамо ми лихим терористам

Чіплять в нашім небі чужого орла.

 

В цей день хай єднає нас думка єдина,

Ми зло в нашім домі долали не раз.

Все треба зробить, щоб жила Україна.

Прийміть цей заклик, як Божий наказ!


 

Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, обороняють неньку Україну. Це  бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

 

      Війна на сході України або Війна на Донбасі — військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами, які вторглися у квітні 2014 року на території українського Донбасу після захоплення Росією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

 

       Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, тому з українського боку війна розглядається як неоголошена.  Ряд українських політиків називає  цю війну  «гібридною війною» Росії проти України. Юридично на сході України триває Антитерористична операція, яка з 2018 року має назву Операція Об'єднаних Сил.

 

      Бойові дії  на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки. З  вилученою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих і прийняли  їх  до своїх лав. В умовах неспротиву місцевих силових структур України, а іноді і відкритої співпраці, невеликі штурмові загони російських диверсантів  взяли під контроль Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини.

 

      13 квітня 2014 року, у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. Перекинуті у район Слов'янська і Краматорська спецпідрозділи СБУ і Збройних сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня у Семенівці, передмісті Слов'янська, потрапивши у засідку проросійських бойовиків, у якій загинув капітан СБУ «Альфа».

 

      1 червня 2014 року проросійські бойовики почали  штурм прикордонної застави у Луганську, який закінчився 4 червня виходом українського гарнізону із прикордонної застави. 2 червня 2014 року біля штабу проросійських бойовиків, сталася серія вибухів, від яких загинули й мирні жителі. 12 червня почалися поставки важкої бронетехніки з РФ: до Сніжного прибула колона танків, а через Луганськ пройшла колона систем залпового вогню «Град», які наступного дня вперше застосували у війні на Донбасі — 13 червня російські бойовики обстріляли український блокпост під Добропіллям.

 

      20 червня 2014 року новообраний Президент України Петро Порошенко оголосив про початок десятиденного одностороннього припинення вогню, пообіцявши амністію і звільнення від кримінального переслідування усім, хто складе зброю, створення спільних підрозділів МВС для забезпечення громадського порядку, децентралізацію, узгодження голів обласних адміністрацій із представниками Донбасу, дострокові місцеві і парламентські вибори. Проросійські бойовики на запропоновані умови не пристали і припинення вогню не підтримали.

 

 

 Після закінчення 10 днів одностороннього припинення вогню, українські сили закінчили оточення Слов'янська, змусивши угруповання російських бойовиків 5 липня відступити до Донецька. Штаб АТО почав масштабну операцію з установлення контролю над російсько-українським кордоном, створюючи силами кількох бригад 15-кілометрову зону уздовж кордону, контрольовану Збройними силами України і батальйонами територіальної оборони. Водночас українські сили почали операцію з

де- блокади Луганська.

 

11 липня 2014 на фоні загрози повного блокування кордону українськими силами, російські регулярні війська почали участь у війні, завдавши зі своєї території нищівного ракетного удару українським формуванням під Зеленопіллям — селом за кілька кілометрів від російсько-українського кордону. Відтоді вся лінія українських формувань біля кордону — від Луганської області до узбережжя Азовського моря, — впродовж липня-серпня 2014 року перебувала під систематичними артилерійськими обстрілами з території РФ, на які українські формування не відповідали.

 

     Обстріли призвели до перерізання ліній постачання українського угрупування, що перебувало в районі Ізвариного, таким чином значні українські сили опинилися в оточенні впродовж тижнів. Операцію з їхньої деблокади було проведено 6-7 серпня, після чого виснажені підрозділи були виведені із зони бойових дій, таким чином остаточно втративши контроль над 140 км державного кордону.

 

     Станом на серпень 2018 року йдуть постійні локальні бої, які дещо стихли перед початком навчального року. Мало не щодня в ЗМІ (українських та закордонних) є повідомлення про обстріли, поранених та вбитих. Ми знову хвилюємося, співпереживаємо і знову на колінах зустрічаємо груз -200.

 Іде війна…Ніким неоголошена війна!!!

Відео « МИТЬ»


 

Молитися я не втомлюся

За Україну і за Вас.

Вам до землі я поклонюся,

солдати, Ви - це все для нас.

Спасибі, що ходжу до школи,

а не шукаю укриття.

Спасибі вам за спокій вдома,

просто спасибі за життя.


 


Для нас немає тут загрози:

тут тиша, мир, а там - війна...

І біль, і страх, і сум, і сльози,

смерть, жах, скалічене життя.

Лише  години розділяють

Вас від домівки і родин,

що щиро люблять і чекають

своїх синів, батьків, дідів.


 


 

 

 

 

 

Я б і сама пішла служити,

шкода, що не беруть дівчат,

тож залишається молитись

За Ваші, воїни, життя.


 Старший брат…Так ми називали колись Росію… Знаєте в чому різниця між українцями та росіянами? Коли у них біда, ми плачемо разом з ними: ми плакали коли був Беслан, ми плакали коли зривали їхній вокзал, будинки, ми плакали, коли у них гинули мирні беззбройні люди, а коли у нас сталося лихо і почали гинути наші люди - вони насміхались. 

 

Так ось: знаєте чому ми не хотіли під крило Росії, а хотіли в Європу? Тому,що в той час, коли гинули наші люди, Жириновський кричав,що пришле патронів, а Європа давала гуманітарну допомогу; в той час, коли Медвєдєв кричав,щоб президент не був ганчіркою - «треба душити Майдан», в той же час польські літаки відвозили до себе наших поранених. Тому ми і не хочемо до Росії, тому що вони вважають, що все вирішує сила фізична, а що таке сила духу -  їм невідомо

 


А на моїй землі іде війна,

Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем, в чорному вбранні,

Сльозами вмилась не одна вже мати.

 

Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах,

Звучать слова: « Герої не вмирають!»

 

Вони живуть навіки у серцях

І в пам’яті народу України.

І не дозволять нашим ворогам

Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,

Як маків – цвіт розквітне Україна!

На тих місцях, де йдуть тепер бої,

В земнім поклоні схилиться калина.


 

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки 

Схід країни від зла захищали,

 

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!


 


Сьогодні Бог народжується там,

Де захист – це життя, а не робота.

Де вмить стають героями цитат,

Тримаючи вогні аеропорту.

Де захищає каска і малюнок,

Що привезли від щирої дитини.

«Вертайся швидше!» – пише ця манюня.

Клади в кишеню, помолись – ти не

Повинен плакати. Звичайно, не повинен,

Якщо у снах ти навіть бачиш сина.

Зроби, щоб потім він не знав  війни –

Ти ж обіцяв, що завжди будеш сильним.

Веди без слів із рідними розмову.

«Під мирним небом добре – там же ви».

Щоранку Бог народжується знову,

Коли ти прокидаєшся живим.

Так довго не закінчується все це.

Втім, ти – я вірю – знаєш добре вже:

Сьогодні Бог живе в твоєму серці –

Тому обов'язково збереже.


 


Солдате, чуєш? Десь гримлять громи,

Підступно вороги твої стріляють.

А вдома вишні п’янко зацвіли,

І соловейки у садку співають.

 

Солдате, чуєш? Постріли летять,

Повітря розривають блискавиці.

 А вдома смачно пахне свіжий хліб,

 І мати Біблію узяла із полиці.


Солдате, чуєш? Знову клятий бій!

Удари, постріли, і смерть, і друзів втрата.

Навколішках під образами донька й син.

Молитва щира їх за свого тата.

 

Солдате, чуєш? Тільки не помри!

Хай ворог лютий цього не діждеться.

Тебе чекають сестри й матері,

І у дружини ти завжди у серці


Солдате, чуєш? Там  твоя земля.

І тут вона у тебе під ногами.

Хоч зрешетив її пекельний «Град»

І спопелив снарядами – вогнями.

 

Солдате, чуєш? Ти тільки живи!

Війна минеться скоро – ти це знаєш.

Заколоситься нива на стерні,

Під небом заіскряться водограї.


Солдате, чуєш? Ти тільки повір.

В устах дитячих істина правдива.

Бог нас почує – ми ж іще малі.

І хочем  в мирі  будувать країну.

Солдате, чуєш? Тільки збережи

Своє життя і нашу Україну.

Бо буде вічно жити той народ,

Що захищає так свою країну.


 


Солдати. Рідні! Всі наші слова

Щоб ви скоріш верталися додому.

Хай лютий ворог знає: все дарма –

Прийшов з мечем від нього і загине.

 

Привіт, солдате, ти мене не знаєш,

Я просто дівчинка, живу собі як всі.

В селі моєму тихо, не стріляють,

Але війна торкнулася душі


Чому пишу тобі? Бо серце просить,

Бо я так звикла – у віршах думки.

В моїй країні сльози, біль і розпач

І так нестримно пишуться листи.


Ти зараз там, на сході захищаєш

Свою країну на передовій. 

Там дуже страшно: постріли лунають

І ти ідеш вперед, вперед у бій


 


Ти борешся за волю України.

За незалежність, за її життя,

 І за майбутнє кожної людини,

 а серед тих людей також і я.


Тільки повернись, благаю чуєш?

Ти не лети високо в небеса,

Бо тут на цій землі тебе чекають.

Батьки , дружина, діти – вся сімя


 


 І вся країна молиться за тебе,

Щоб швидше повернувся ти живим.

 І я також молюся  небу, 

Аби в моїй країні настав мир.


Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,

А може прочитаєш у листі.

Я дякую тобі, що захищаєш

Мою країну. Дякую тобі.


 

(Учениця читає вірш “Молитва за воїнів») На фоні музики:


Як перед тобою, Боже, плакати,

як з тобою,рідний мій, балакати.

Як же тебе, Господи, просити

Я ще тільки починаю жити.

Ще  не вмію я молитись,  але ,Боже,

 хто, крім тебе, допоможе.

Чорні хмари гублять свої тіні

Зупини війну на Україні.

З поля бою всіх солдат чекаєм

І чим можем їм допомагаєм.

Але ,боже, ця молитва в тому,

Щоб  живі вернулися додому,

Щоб  усі: і сиві і безвусі,

Дочекались, щоб синів матусі.

Страшно, боже, ти і сам це знаєш,

Бо  не раз від болю завмираєш.

Так зроби, щоби усе скінчилось,

щоби сонце миру засвітилось.

 Ти пробач, мій боже, що тривожу,

Я бійцям молитвою поможу.

Не відмов в проханню, мій спаситель,

Україна теж твоя обитель,

І на всіх любові твоїй досить,

Як дитина з вірою попросить.

Дай же , Боже, щоб війна скінчилась

Україна не занапастилась,

Щоб жили у мирі і багато,

Щоб у всіх дітей живим був тато.


 

Відео « Чуєш, ти чекай мене»(Чекай)

Вони підписують контракт з ВСУ і йдуть воювати, залишивши звичне волонтерство, передають дітей бабусям і дідусям і виїжджають на кілька місяців на самий край у складі груп парамедиків. Українки, які з початку війни кинулися допомагати армії і добробатам або були фіксерами для закордонних кореспондентів, вже насилу знаходять собі місце за межами зони АТО. Війна стала невід'ємною частиною їх нової реальності, а до мирного життя вони давно втратили інтерес. Вони їдуть в зону бойових дій, тому що впевнені – на фронті від них користі буде більше.

 


Настане день , коли закІнчиться війна,

Коли замовкнуть стомлені гармати,

І на коліна упаде - ВОНА ,

Красива Жінка , Воїн , Дочка , Мати !..

Незламна й сильна , чиста мов роса ,
Ти не вклонялася ні кулям ні осколкам ,
Хіба що , от посивіла коса ,
Та , ще з’явились зморшки біля ока...

І вперше , не ховаючи очей ,
Сльозою , душу вмиє зачерствілу ,
Коли рука дитяча на плече 
Так обережно ляже і несміло .

І стогін , мов обірвана струна 
Зірветься з вуст , нестриманих , гарячих 
-Хай буде проклята навіки , ця війна ,
А хто її затіяв - ті тим паче !

-Моє маленьке сонечко , пробач !
Тебе ніколи більше не покину !...
Нестерпно душу рве дитячий плач ...
І чуть його , на всеньку Україну ...


 

За час проведення АТО на Сході 2 тисячі жінок – військовослужбовців Збройних сил України отримали статус учасниці бойових дій. Такі дані оприлюднив на 

“круглому столі” “Міжнародний досвід інтеграції гендерних питань у секторі безпеки і оборони” заступник міністра оборони Ігор Долгов. Він підкреслив, що жінки беруть активну участь у бойових діях з перших днів протидії російській агресії. Зараз у Збройних силах України служать 17 тисяч жінок,що становить 8,5% загальної чисельності. У цю статистику не включені жінки – працівниці ЗСУ (таких ще приблизно 33 тисячі)
У лавах ЗСУ немає жінок-генералів, але налічується 62 жінки-полковники, 257 підполковників та 360 жінок у званні “майор”. За час антитерористичної операції 630 жінок нагороджені відзнаками Міністерства та Генштабу. 


Війна і мир, жіноче й чоловіче,

А треба – навпаки,

Бо не жінки розв’язують війну.

Немає у війни жіночого обличчя,

Війна вдягає жінку в чорне й сивину. 

Війна і жінка – речі несумісні,

Бо та, кого крилом ударила війна,

Не заспіває більше радісної пісні,

В душі її печаль, мов чорная стіна. 

Так, не жіноча справа – воювати,

На слух різнити наших і чужих.

Дітей в бронежилети одягати,

Ділить тіла на мертвих і живих. 

Хіба жіноча справа – буть вдовою?

Дітей ховати, доглядать калік?

Або чекати,з  думкою одною:

Коли ж подзвонить син чи чоловік? 

А ті, жінки, що ждуть своїх з неволі,

 -Надію майте, вогник ще не згас.

Як пережить  випробування долі?

Молітеся, і Бог почує вас.


Відео « А говорили янголів нема»

Так! Всі ті, хто зараз на передовій – вони для нас герої, а для матері там, на передовій, її найрідніший синочок. Мабуть небо давно вже не чуло стільки щирих молитов, скільки їх зараз промовляють тремтячими устами найрідніші на світі люди з надією на швидке повернення синів додому, як здригається серце, коли лунає дзвінок з невідомого номера, як воно тяжко болить, коли  чуєш, що у якусь  далеку домівку прийшла страшна звістка, як бачиш, що вдячні за мир і спокійне життя люди навколішки проводжають у останню путь чиюсь дитину.

Ніхто не в силі передати ті почуття, як ніхто не в змозі виміряти силу материнської любові, такої безмежної, такої неземної.


Герой не вмер, він - у серцях!

Вже мати не побачить сина

І не обійме, як завжди. 

Стоїть цинкова домовина,

у ній єдиний син лежить,

а мати пада на коліна,

не в силах стримать сліз кричить:

«Що ви зробили з моїм сином?

Верніть його мені, верніть!»

         Знесилена втрача свідомість.

Перед очима - син. Живий.

 

 

 

Одразу все втрача  вагомість,

Лиш тихий шепіт: «Рідний мій».

А син підходить, обіймає,

бере за руку, мовить їй:

«Не плач, матусю, я благаю,

життя віддав за спокій твій,

за мирне небо на Вкраїні

І за майбутнєє дітей.

Не плач, і буду я спокійний».

І тихо рушив до дверей.

Вже мати не обійме сина,

Та сліз нема в її очах,

Бо син поліг за Україну.

Герой не вмер, він – у серцях!


 


Мамо, пробач за мою стрімку вдачу.
Вибач, рідненька, я вже не прийду.
Мені не болить, я від болю не плачу,
Я зараз душею до Бога іду.

Ти вибач,не плач-твої сльози тримають,
Мене на землі,а мені вже пора.
Мене побратими із Богом чекають.
І зірка на небі,моя вже зійшла.


Матусю,пробач,що закрив рано очі,
Я прошу тримайся,я тебе люблю.
Світитиму з неба тобі я щоночі
І інколи, ще уві сні зайду...

Зайду,щоб ще раз,тебе міцно обняти,
Бо ти найдорожча в моєму житті.
І те,що не встиг на прощання сказати:
"Спасибі за щирі молитви святі!"


Я знаю, зараз весь смуток і розпач,
У серці твоєму безмежно болить.
Прошу,відпусти і більше не плач.
Життя проти вічності лише мить.

 


Старенька мати йде до свого сина...

 Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

Синочку, рідний, йди в обійми мами.

 Я пригорну до тебе свої руки,

Зцілую рідні-рідні оченята...

Як важко було у часи розлуки 

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити.

 Із стели очі дивляться хлоп'ячі,

Їм тільки жити, жити і творити

Вони ж навік залишаться дитячі.

 Стоїть старенька й плаче, ні – ридає...

Перед очима в неї похоронка,

 І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка. 

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе кличуть, сину,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Я чую, мамо, чую, як співають 

Мені над Україною пісні,

Ти не журись, я крила розпростаю

 І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

 І поцілую в сивеє чоло...

 - О синку, рідний, мій єдиний сину,

Як хороше мені б тоді було!

 Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні...

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.


 

 


А я живий, матусенько, живий...
Хоч вже по нас безчесно так стріляють.
Для них вже свій народ, то вороги…
Якщо ж загину, то за що , я знаю…
Я знаю, мамо, як тобі болить,
Ота моя така нестримна вдача,
Але не плач… Хай наші вороги
Від немощі своєї гірко плачуть…
А я живий, матусенько, живий,
Бо з нами правда! Їм нас не здолати!
От, тільки жаль, що наші вороги,
Цькують на нас, мого по крові брата…
Та я живий, матусенько, живий
І не питай мене, чи я боюся…
Нехай бояться наші вороги,
А ти молись… й я, матінко, молюся…


Відео  Сповідь янгола у камуфляжі

Ми просимо хвилиною мовчання вшанувати  всіх солдатів, які загинули на війні, захищаючи нас, і які назавжди в нашій пам’яті залишаться героями.

Хвилина мовчання


О пам'яте, всесильна, всемогутня.

 Не дай забути тих, кого нема,

Не доведи, о Матінко Пречиста,

Щоб в наші душі вкралася зима.

Терзай же душу спогадом жорстким,

Волай до серця кожного із нас,

Не дай дивитись збайдужілим оком 

На очі матері, що плакали не раз.

О,  ти царице, Пам’яте народу,

Не дай  сховати  в вічності своїй

Сторінок тих безсмертних і величних 

Страшних, жорстоких, грозових подій.

 Молюсь до тебе, Пам’яте, молюся 

Не тільки у прекрасний світлий час.

Вклоняюся  я  до тебе і горнуся.

Не полишай, о Всемогутня, нас.

Не дай забути, щоб не повторити,

Не дай згасити, щоб не розпалить.

Гарячу й чисту кров мого народу,

Не дай, о Господи, її  ізнов пролить.


 

Відео про  молитва Отче наш!  


 Ми дякуєм  вам, хлопці, за життя,
ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.
Пробачте нас. Пішли ви в небуття,
І більше не повернетесь додому.
Ви йдете в бій, йдете на вірну смерть,
Ви не лякаєтесь нікого і нічого.
Ви захищаєте своїх жінок й дітей,
Ви знаєте що робите й для чого.
Вас пам’ятати будемо завжди,
І з вами боремось за рідну країну.
За ту країну, де нема війни,
За нашу й вашу вільну Україну!


 


Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімкне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне. 

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,-

За нашу землю, дорогу, кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.


  


І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки стихне бій гармат і градів,
І стихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,

  Одягнеш, Україно,  свій вінець...

 Нам, незборимим, жити у віках,

Ми сильні духом, в прагненнях єдині.

У кожного з нас квітне на вустах:

Героям слава! Слава Україні!

Де єдність, віра, праведна любов, –

Народ незламний і міцна держава.

Ми разом промовляєм знов і знов:

 Вкраїні слава і героям слава!

 

 

Манявський ліцей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературно – музична композиція:

«Із янголами на плечах!» Учасникам АТО  присвячується

 

 

 

 

 

 

Грудень 2018

10-А клас  Верхоляк Л.Я

docx
Додано
28 липня 2019
Переглядів
95
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку