Казка "Чому Білий гриб?"

Чому Білий гриб?

   Дівчатка і хлопчики, а чи знаєте ви, що колись білий гриб  справді був білим?

   Так, так, його капелюх був не  просто білим, а білосніжним. Навіть виблискував на сонці.  Але всі гриби у лісі сміялися з Білого гриба, кажучи:

– Чому тебе називають так – Білий. От у всіх нас, грибів, імена як імена: Опеньок – росте на пні, Піддубник – росте під дубом, Лисичка – жовта, схожа на справжню лисицю, так і в усіх інших. А в тебе що? Чому твоє ім’я таке? Ми його не розуміємо. Геть від нас подалі. Ми тебе і знати не хочемо.

   Бідолашного грибочка всі проганяли, ніхто не хотів з ним товаришувати. Йому було страшенно самотньо й сумно. Було дуже прикро, що з ним так всі поводяться. Та одного разу у повному розпачі промовив сердито до нападників:

–  Білим грибом мене називають не просто так! Є мабуть якась таємниця,і я її дізнаюся! І друзів собі справжніх знайду!

– Хі-хі-хі! – сміялися всі гриби, киваючи капелюхами. – Оце так видумав, оце так балачки! Таких дурниць ми ще ніколи не чули! Хі-хі-хі!

    Грибок насунув капелюха на очі, щоб не видно було сліз:

– Я доведу вам!

    Він розпростав спинку, витер сльози й пішов. Навздогін чулося ненависне гигикання лісових грибів.

– Що буде, те й буде. Думав: пропаду - так пропаду, аби тільки ніколи не чути цих насмішок.

   Довго блукав лісом маленький. Нарешті вийшов на край лісу. Ніжно і лагідно зашуміло листя. Він підняв голову й побачив, що над ним стояли Дуб, Береза, Ялинка і Сосна.

– Вітаємо тебе, наш маленький друже! Нарешті дочекалися. Ти стомився, мабуть?

– Та що ви? Зовсім ні! Я просто сумний і сердитий.

– Знаємо, чому ти такий засмучений, знаємо всі твої біди. Ми не прості дерева, а чарівні. Ти добрий і чемний, а  таким треба допомагати.

-  Хочемо тобі сказати, що  вже допомагали твоєму дідові.  Це буде відповідь на  питання, чому тебе називають Білим грибом. Раніше й, справді, твої предки були білосніжними і навіть виблискували на сонці. Тому їх легко було знайти. А поряд росли й інші гриби, і їх також швидко знаходили грибники. За це сусіди прогнали твого діда з лісу. Він був у розпачі.

-  Ми його знайшли. Запропонували йому бути не таким помітним. Змінили колір капелюха білий на коричневий і навіть ніжку підфарбували. Він повернувся і все було добре.

- А щоб тобі було не так сумно і самотньо, то зробимо так. Ви ростимете не по одному, а сім'ями. Білі гриби тепер будуть різних видів: дубові ростимуть  в дубових лісах, березові - в березових, ялинові – там, де  ялини, соснові - в соснових, боровики - в листяних лісах.

- Ну? Як тобі наша ідея? Подобається?

– Так-так- так, – задоволено відповів грибок.

– Тепер всі бачитимуть, що ти справді не сам, що ти знаєш, чому тебе так називають.

   Сповнений радощів, Білий гриб подякував Чарівним деревам й  помчав до свого рідного лісу.

– Дивіться! Дивіться! Я тепер не сам, ось скільки в мене братів і друзів,  – галасував грибок.

   Навколо нього стояло багато грибів з різними відтінками капелюхів і товщиною ніжок, але таких мужніх красенів.

   З тих часів Білі гриби  стали всі поважати, навіть часто приходили радитися і намагалися потоваришувати.

Справді, вся сила в згуртованості та єдності.