Казка "Чому коти муркочуть?"

Чому коти муркочуть?

   Жив у лісі дикий кіт. Завжди голодний, бо пташки з гілочки на гілочку та й полетіли, мишкам також схованок під корчами та в старому листі  вистачало. А взимку ще й дуже мерз. Будиночок собі не вмів збудувати. До кого не прийде, щоб прихистили, а вони йому:

-         І самим тісно.

-         Іди сам собі житло будуй.

 Тому від такого життя він був дуже злий. На всіх пшикав, бив лапою й розпускав кігті, щоб боялися, забирав їжу й кричав, що йому все мало.

      Лісовим жителям набридло терпіти  сусіда-злюку. Зібралися вони біля старого дуба й оголосили своє рішення:

-         Коте, іди  з лісу.

-         Нам такий небезпечний і лінивий сусід непотрібний.

Хочеш чи ні, а треба йти. Сам вовк узявся вивести його з лісу, щоб не схитрував.

Ось ідуть вони лісовою стежкою, а Кіт все бідкається:

-         Куди я піду? Я зовсім з голоду помру. І де мені тепер жити?

Довго вони йшли лісом. Кіт  жалівся, а Вовк весь час мовчав.  Вийшли з лісу,  зупинилися. Перед ними було широке чорне поле, а по ньому тоненькою стрічкою стелилась вузенька дорога.  Вовк повернувся до Кота й промовив:

-         Шкода мені тебе, тому дам тобі одну пораду. Іди цією дорогою до будиночків з дерева та каменю. Там живуть люди. Вони ходять на двох ногах. У них живе багато тварин. Може і ти там  зможеш жити?  Бувай.

   Вовк повернувся й повільно пішов назад, а кіт побіг дорогою до села.

    Добігши до першої хати, подумав, що взимку в ній, мабуть, дуже тепло. Підійшов ще ближче. Двері відчинені, і з них чути вереск. Котові стало лячно. Але звідти йшов такий чудовий запах.  Він тихенько підійшов і  побачив. На стільці стоїть жінка і галасує. А біля стільця бігає маленька мишка, збирає крихти хліба. Котові, який вже майже два дні не їв, це був подарунок. Один стрибок -  і мишки вже не було.

    Жінка з вдячністю глянула на кота. Злізла зі стільця, підійшла до столу, взяла вареник із сиром і поклала перед котом. Він з'їв його. Смачнішої їжі він в своєму житті ще не їв.

    Усе це бачив чоловік жінки, який повертався з рибалки. Він відчинив комору, де зберігалося зерно з врожаю цього року. Кіт побачив відчинені двері, подумав , що може і там є щось смачненьке. Обережно зайшов, а там миші грають в «Квача». І давай він їх ганяти. Яку вигнав на вулицю, яку зловив. У коморі не лишилося жодної. Господар подякував котові і дав йому найбільшу рибину. Кіт не тямив себе від щастя. Стільки смачної їжі він ще не бачив. Від задоволення він почав муркотіти і з вдячністю тертися об ноги господарів.

   У цей час повернулися додому син і донька. Зраділи пухнастому звірятку. Вони його гладили, гралися з ним, годували смачненьким. Коли прийшла  зима, забрали його в теплий будинок. Там разом з дітьми він спав на теплій печі і співав своїх котячих пісень. За це вони назвали його Муркотиком.

     З того часу коти живуть біля людей. Випускають кігтики лише тоді, коли їх ображають. Не люблять чужих. Та іноді ходять гуляти до лісу, щоб розповісти звірям, як їм тепер добре живеться.