Казка про букви , що є цікавим дмдактичним матеріалом для роботи вчителя Нової Української школи.

Методичні рекомендації щодо застосування образно-асоціативного методу вивчення азбуки

Організація навчально-виховного процесу сучасної школи передбачає необхідність єдності творчих і навчальних завдань, які б мали розвивальний ефект і сприяли формуванню творчих здібностей вихованців.

Беручи за основу психолінгвістичну теорію Л. С. Виготського про взаємодію мовного знака та знака буквеного, їхній тісний зв'язок, бачимо можливість використання мовних знаків (слів, уведених через казку) для кращого запам'ятовування буквеного знака. У нашому випадку на допомогу дитині прийде цей асоціативний зв'язок між предметами навколишньої дійсності, мовним знаком, що його позначає, і знаком буквеним.

Закон асоціації стверджує: «Зв'язок створюється при простому збігові чи суміжності двох стимулів». Утворення нового зв'язку ніколи не обмежується простим асоціативним зближенням слова, об'єкта і знака. Такий зв'язок передбачає створення складнішої структури, у якій обидва стимули з частинами. Твір за уявою, запропонований учителем, стає допоміжним елементом у структурі «об'єкт-знак». Це відбувається тоді, коли дитина починає мислити за допомогою мови, коли її мислення перестає бути тільки рухом збудження від сліду до сліду.

За своєю природою дитина — допитливий відкривач, дослідник світу, і тому вона сама прагне до таких взаємозв'язків. Зрозуміло, першочергове місце тут належить учителю, який має вміло спрямувати дитячу уяву, фантазію в потрібне русло. До того ж він сам повинен велике творче начало.

Ми пропонуємо казку, тому що вона для дітей - шести річок є найдоступнішим, найближчим видом мовленнєвої діяльності. Робота на уроці, де джерелом думки є казка, особливо цінна саме в ланці початкової освіти, оскільки казка стає тим місточком, який переводить дитину зі світу гри у світ шкільної науки, праці. Саме тому ми пропонуємо використовувати казку на уроках навчання грамоти на етапі «Ознайомлення з новою буквою».

Виокремлюючи з тексту речення, яке містить «ключове слово», показуємо асоціативний зв'язок слово об'єктом і буквою, що вивчається. А далі йдуть найрізноманітніші види роботи на рівні слова, словосполучення, речення і самого тексту.

Робота зі словом - це і звуковий слід, і лексичне значення слова. Завдання полягає в тому, щоб дібрати й назвати слова, які б відповідали запропонованій моделі, визначити лексичне значення слова чи словосполучення.

Робота над словосполученням передбачає добір ознаки предмета, його дії. Вона тісно переплітається зі словниковою роботою, що є важливим у процесі засвоєння лексичного значення слова. Такі вправи доцільно проводити на предметних малюнках, до того ж у нашому випадку ілюстрація є обов'язковою! Ці завдання - важливий щабель до складної роботи над реченням і текстом.

Уміння поширювати речення, самостійно створювати їх на основі знання складових частин і зв'язків між ними сприятиме набуванню учнями навичок створювати зв'язні тексти на певну тему. У нашому випадку ми бачимо, знову ж таки, казки, але це вже буде на пізніших етапах, а той у наступних класах початкової школи. Методичні джерела такої роботи знаходимо у В.О.Сухомлинського.

Інтуїтивно сприймаючи зразки мовлення, подані вчителем, учні можуть будувати власні. У таких висловлюваннях помітні зрушення в процесі розвитку мовлення дітей: зростає запас слів, мова збагачується новими епітетами, порівняннями, синонімами, лексикою мови казок, удосконалюється структура зв'язних висловлювань дітей, їхня культура мовлення тощо. Казки, запропоновані вчителем, сприяють розвиткові дитячої уяви, фантазії та творчості.

У буденному, звичайному школярі вчаться бачити незвичайне. Населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи їх, діти відкривають не тільки красу. й істину. Зростає інтерес школяра до навколишнього світу.

Казки, запропоновані нами, сприяють швидкому й міцному засвоєнню всіма учнями класу конфігурації букв, оскільки кожна з них асоціюється з певним предметом. Діти не переплутають схожі за графічним зображенням букви, бо емоційна розповідь дозволяє відразу, у цілісному образі предмета чи явища запам'ятати певну букву.

У процесі роботи над казкою кожна дитина певним чином реагує на матеріал: одна бажає висловитись, інша - зацікавлено, уважно сприймає. Емоційний відгук формує духовність дитини, внутрішній світ, чуйність і уважність до оточуючих. Казка сприяє бажаній, «безболісній» адаптації дошкільнят до праці, доброзичливій атмосфері спілкування вчителя та учня.

 

 

 

Тема «Звук [а], буква "А"» АЗБУКВАРИК І БУКВА «А»

До Країни Вивчених Букв на уроках читання нас поведе розумний і до­тепний, веселий і кмітливий Азбукварик.

Мабуть, ви, діти, хочете дізнатися, чому цього симпатичного хлопчика так незвично звуть — Азбукварик? Перша частина його ім'я — від матусі Азбуки, а друга - від татка Букваря. Ось і вийшло таке незвичне й лагідне — Азбукварик! Він завжди готовий прийти на допомогу, провести вас незнаними дорогами Країни Вивчених Букв. Він пропонуватиме цікаві завдання, розповіді та казки. Але найперше розповість про себе.

-Друзі! Я — Азбукварик. Моє ім'я Починається з першої букви алфавіту -«А». Перша вона, мабуть, тому, що вживається в дуже багатьох словах — і на початку, і в середині, і в кінці слів.

Погляньте на сторінки вашого букваря, озирніться навколо — у небі летить авіалайнер, можливо, він прямує до спекотної Африки, де живуть папуги, жирафи, черепахи. По дорогах мчать автобуси й автомобілі; цвітуть абрикосові сади, на баштанах достигають соковиті кавуни. А в цирку, високо під куполом, як чарівний, прекрасний птах, виступає акробат; після дощу виблискує всіма кольорами веселка. Ви зауважили? — У кожному реченні є буква «А».

1. Розгляньте Азбукварика, і ви побачите його — завзятого, рішучого, готового до нових відкриттів. Вимовимо перший звук у слові «Азбукварик» — звук [а]. Аби записати, прочитати цей звук, люди позначили його буквою «А». А якщо придивитися до цієї букви, то помітимо, що вона схожа на хлопчика Азбукварика.
2. Які слова, що починаються на букву «А», ви знаєте?
3. А які закінчуються на цю букву?

Був собі котик Марко. Жив він у березовому гаї, у хатинці, що сам збу­дував. Котик Марко був добрим господарем, тому обрав місцину неподалік берега річечки Бистриці, щоб близенько було й воду брати, і рибку ловити.

Біля його хатинки завжди було чисто й охайно. Улітку пахощі, настояні на теплому літньому сонечку, створювали такий чудовий аромат, що хотілося вдихнути на повні груди й співати.

До пісень котик Марко був мастак. Особливо він любив співати колиско­вих. Ближче до вечора, коли сонце сідало за обрій, котик брав свою Писану торбину з казками та маленьку Бандуру й ходив від хати до хати, де жили маленькі хлопчики та дівчатка. Кому казочку розкаже, кому колискову заспіває. У Писаній торбі були й оповідки про його друзів: котика Васька, песика Бровка. Діти дуже любили слухати такі оповідки. Котик примружував очі й починав розповідати, а знав він тих оповідок безліч.

Потім він брав у свої лапки Бандуру й починав наспівувати колискову. Марко легенько перебирав кігтиками струни, і Бандура ніжно підспівувала йому. Вона ставала в нагоді й тоді, коли діти не хотіли лягати в ліжечко. Від котикової пісеньки їхні оченята заплющувалися, прикривалися пухнастими війками й малята засинали.

Сьогодні старовинний український музичний інструмент ~ бандура — ста­не в нагоді й нам.

Розглянемо його уважно. Художник намалював бандуру так, що вона дуже подібна до другої букви нашої абетки — «Б». Погляньте, якими гарними стрічками прикрашений музичний інструмент!

Вимовимо ще раз слово «бандура». Виділимо перший звук [б]. Цей звук позначається буквою «Б», що нагадує нам Бандуру котика Марка.

1. Де  жив  котик  Марко?  Які  дерева  там  росли?  Яка  річечка  була неподалік?
2. Який музичний інструмент брав із собою котик Марко?
3. Які слова з буквою «Б» ви знаєте?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [в], буква "В"» ВЕДМЕДИК МИШКО ТА ЙОГО ЗНАХІДКА

Одного сонячного ранку, після того як мама-ведмедиця провела його до Великої галявини, Мишко звернув зі звичної стежки до школи й почвалав у гущавину лісу.

Тут ведмедик ще ніколи не бував — усе було нове й незвичне. Він із ціка­вістю розглядав незнайому йому місцину, тому думки про школу його вже не турбували. Ведмедик, пробираючись через зарості терену, ожини, якихось інших чагарників, розбудив сову, яка лупала своїми банькатими очима.

«Ой, я, напевне, далеко зайшов, ~ подумав ведмедик. - - Треба поверта­тися». Та в носі приємно лоскотав аромат гречки, що вабив до себе малого відкривача. Уперше в житті він побачив гречане поле.

Ведмедик почав бігати по білому килиму квітів гречки і раптом помітив перед собою маленькі хатинки. Здавалося, хатки як хатки, та від них так пахло медом!..

Тепер усе зрозуміло! Ось тут, зовсім поруч, — найулюбленіша смакота! їж досхочу! От бачила б мама, який він у неї молодець — справжній скарб знайшов! Запах меду додав йому сміливості.

Раптом одна із бджіл сіла йому на вушко й боляче вжалила непроханого гостя. Ведмедик скрикнув, на очах виступили сльози, та плакати не було пе­ред ким. Аж тут над головою вже зібрався рій таких комах, дві сіли на носик, і Мишко кинувся навтьоки.

Удома мама-ведмедиха приклала петрушку до носа та вушок і повчала неслухняного синочка:

- Не можна прогулювати школу. Ось бачиш, до чого це призвело. А ще, -додала вона, — якщо чогось хочеш, потрібно ввічливо й чемно попросити.

Ведмедик вирішив вибачитися перед бджолами за те, що ледь було не зруйнував їхній вулик. А заодно ввічливо попросити меду, хоч лапку вмочити...

(Можна, щоб розповідь вів сам ведмедик-іграшка, присутній на уроці, від першої особи. А після закінчення розповіді вчитель пропонує вимовити слова «ведмедик», «вушка», «вулик», «великий», «ввічливий»).

1. Хто головний герой казки? Чому його вжалила бджола?
2. Назвіть слова, які починаються на букву «В».
3. Як називається хатка, у якій живуть бджоли?
4. Розгадайте   кросворд   «ВЕДМЕДИК»   (учитель   малює букву на дошці).

 

1. Куди вжалили бджоли ведмедика?
2. Хатка, у якій живуть бджоли.

 

 

 

 

 

Тема «Звук (г) , буква «Г»

Гуси в озерній школі

 

Якось учителька Чапля запросила все болотяне птаство до Малого озерця на навчання.

Охочих зібралося чимало: на відкриття озерної школи прибула сила-си-ленна птахів з усіх усюд.

Узявши на себе роль директора, Лелека поважним кроком обійшов озер­це, закликаючи галасливих учнів-птахів дотримувати правил поведінки в на­вчальному закладі.

Учнів зібралося чимало, не видно було тільки гусей. Аж ось з'явились і вони. Гамір, що лунав довкола, завадив їм вчасно потрапити до свого класу, тому вони зупинилися неподалік.

Урок розпочався. Пернаті учні уважно слухали вчительку. Адже вони при­летіли в озерну школу набиратися знань і тому з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається біля дошки.

Гуси, витягнувши шиї, теж дослухалися до слів учительки Чаплі. Вона якраз знайомила учнів з іншими птахами.

-Голуб, глухар, грак, галка, гайворон, гагара... — перечитувала вчителька Чапля список присутніх.

Почувши, що про них забули, гуси захвилювалися: - А ми гус-си, г-гу-с-си! Як же без нас?

- Справді, - - зауважила Чапля, - - назви багатьох птахів починаються зі звука  «г»,   що  позначає  буква  «ґ».  А  ця  буква дуже  схожа  на  вас, вельмиша новні гуси.

Гуси враз опинилися в центрі уваги й від цього ще більше запишалися, заґелґотіли, задираючи голови на витягнутих шиях.

1. Які птахи прилетіли до озерної школи найпізніше?
2. Назвіть птахів, назви яких починаються з букви «Г».
3. На яку букву схожі гуси? Чим саме?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стояв спекотний літній день. Над барвистим квітником весело кружляли метелики, бджоли, ґедзики, бабки.

• Ж-ж-арко! ~ важко гудів ґедзик.
• Дуж-же, дуж-же жарко! — погоджувалися бджілки.

-Так-так...   так!   —тоненько   потріскуючи,   підтакували   блискокрилі бабки.

- Подруж-ж-женьки, — звернулася до всіх бджілка Майя, — є гарна нагода

побенкетувати.  Цими днями я святкую свій день народження. А тому запро шую всіх друж-жно здійснити подорож-ж зі мною.

Усі знялися і полетіли слідом за бджілкою. Летіли недовго. Зупинилися на гарному, привітному ґанку. Тут, на столі, застеленому білою скатертиною, був справжній бенкет: мед, солодкий чай, печиво і — найголовніше - аґрусове варення! Приємний затінок ґанку порадував навіть метеликів. Вони разом із бабками відразу ж випили солодкого чаю. Бджілкам припав до смаку янтарний мед.

Дуже раділа й сама іменинниця. Вона порхала навколо своїх подруг, при­прошуючи їх ще поласувати смачним печивом...

Святкування закінчилося веселим танком комашиного товариства. А ті, у свою чергу, ґречно подякували ґаздині за солодкий прийом.

Наступного дня всі захотіли ще раз побувати на ґанку, пригоститися солодощами. Проте, на жаль, усе кудись зникло. Натомість на столі стояла ваза із запашними стиглими фруктами. Поласувати медовими грушами та яблуками комашки зліталися ще кілька днів поспіль. Відтоді ґанок став місцем, де комашине товариство збиралося «на посиденьки».

А першокласникам ґанок допоможе запам'ятати букву «Ґ», що позначає звук [ґ] у словах ґанок, ґазда, ґедзь, ґречний. Адже в цієї букви, як і в ґаночка, є дашок.

1. Куди комашине товариство полетіло святкувати день народження
бджіл

ки Майї?

2. Яким варенням ласували комахи?

Які слова починаються на букву «Ґ»? Назвіть їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [д], буква "Д"» НА ГОСТИНУ ДО БУКВИ «Д»

Пізно ввечері, коли вже всі спали й у кімнаті було тихо, я взяла до рук книжку, розкрила її і з превеликим подивом помітила, що на сторінці з'явився... Азбукварик. Здивування було настільки велике, що в мене перехопило подих. Він помітив це і ввічливо запитав:

• Це ви підете завтра до діток першого класу?
• Я, — відповідаю.

- Якщо я правильно поінформований, то ви вивчатимете завтра нову бук
ву «Д».

(Хто  й  коли  повідомив  про  це Азбукварика,  я  не знала).

-Так, — відповіла я, ствердно кивнувши головою.

- Отже, буква «Д» передає найщиріші побажання і запрошує всіх дітей у
гості на свої іменини.

-Дякуємо... Дякуємо, але вибач, Азбукварику, ми не знаємо, де живе іме­нинниця.

- Вона живе в чепурній затишній оселі, яка називається «дім».

• Зачекай, у кожного з нас є свій дім. І в домі цьому є дах, двері, ди мар...
• Гаразд, — відповів Азбукварик, —точнісінько такий дім має і буква «Д» -вона й збудувала його схожим на себе. Дім цей за номером дев'ять. У дворі,

де він побудований,  ростуть дерева.  Щоб усі знали - тут живе така

потрібна

всім буква «Д».

- Так, Азбукварику, якби не було цієї літери, не було б «дверей», а про
сто «вері», «дах» перетворився б на «ах», «двір» — на «вір», тоді уявляєш,
яка

нісенітниця вийшла б? Важко й описати.

- Звичайно. Отож чекаємо завтра дітей у гості до іменинниці, - - сказав
Азбукварик і зник.

1. На чиї іменини запросив усіх учнів Азбукварик?
2. Де живе буква «Д»?
3. Приготуймося до свята. Іменинниці буде приємно, якщо ви пригадаєте слова з буквою «Д» і скажете, де ми чуємо цей звук (на початку, у середи ні чи наприкінці слова).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [д], буква "Д"» НА ГОСТИНУ ДО БУКВИ «Д»

Пізно ввечері, коли вже всі спали й у кімнаті було тихо, я взяла до рук книжку, розкрила її і з превеликим подивом помітила, що на сторінці з'явився... Азбукварик. Здивування було настільки велике, що в мене перехопило подих. Він помітив це і ввічливо запитав:

• Це ви підете завтра до діток першого класу?
• Я, — відповідаю.

- Якщо я правильно поінформований, то ви вивчатимете завтра нову бук
ву «Д».

(Хто  й  коли  повідомив  про  це Азбукварика,  я  не знала).

-Так, — відповіла я, ствердно кивнувши головою.

- Отже, буква «Д» передає найщиріші побажання і запрошує всіх дітей у
гості на свої іменини.

-Дякуємо... Дякуємо, але вибач, Азбукварику, ми не знаємо, де живе іме­нинниця.

- Вона живе в чепурній затишній оселі, яка називається «дім».

• Зачекай, у кожного з нас є свій дім. І в домі цьому є дах, двері, ди мар...
• Гаразд, — відповів Азбукварик, —точнісінько такий дім має і буква «Д» -вона й збудувала його схожим на себе. Дім цей за номером дев'ять. У дворі,

де він побудований,  ростуть дерева.  Щоб усі знали - тут живе така

потрібна

всім буква «Д».

- Так, Азбукварику, якби не було цієї літери, не було б «дверей», а про
сто «вері», «дах» перетворився б на «ах», «двір» — на «вір», тоді уявляєш,
яка

нісенітниця вийшла б? Важко й описати.

- Звичайно. Отож чекаємо завтра дітей у гості до іменинниці, - - сказав
Азбукварик і зник.

4. На чиї іменини запросив усіх учнів Азбукварик?
5. Де живе буква «Д»?
6. Приготуймося до свята. Іменинниці буде приємно, якщо ви пригадаєте слова з буквою «Д» і скажете, де ми чуємо цей звук (на початку, у середи ні чи наприкінці слова).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [є], буква "Е"» ЕТАЖЕРКА ШКОЛЯРА НЕЗНАЙКА

Як і в кожного школяра, у Незнайка було своє робоче місце: стіл, настільна лампа і в куточку — етажерка. Однак етажеркою це звалище пошматованих зошитів, пошарпаних книжок, поламаних ручок та олівців, зліпків пластиліну назвати було важко. Усі ці речі дивились одна на одну з жалем, смутком і співчуттям.

Однієї ночі, коли Незнайко міцно заснув, хтось із них не витримав і, важко зітхнувши, промовив:

-Друзі! Скільки таке може тривати?

- У мене вже більше немає сил, — відгукнулася Зламана Лінійка.

- А мої аркуші вже так закрутилися те постаріли, що дожити мені до на
ступного року, мабуть, не доведеться, - - прошепотіла Книжка Дитячих
Ка

зок. ~ Потрібно діяти... Утечімо від нього, а там уже будь що буде...

Може,

хоч згадає, що були такі.

- Е-е! Тим його не злякаєш. Він тільки цього й чекає, - промовила Ета
жерка.   -  Щоразу,   коли  він   підходить  до  мене,   я   прошу:   поскладай,
прибери,

підклей, та де-е там! А навчання! Сьогодні з письма знову схопив двійку, бо

наробив  помилок.   І  то  яких...  У  словах  «село»,   «лелеки»  знову  не написав

«мою» букву «Е». Ну як її не запам'ятаєш? Вона ж схожа на мене, Етажерку. (Діти вимовляють слово «етажерка», виділяють перший звук, що познача­ється буквою «Е», схожою на етажерку).

1. Чи можна почути таку розмову речей у вашій кімнаті?
2. Пригадайте слова з буквою «Е». Хто більше?

3. Розгадайте кросворд,слова в якому — це відгадки на загадки.

1.    От так дім — одне вікно. Кожен день в вікні кіно.

(Екран) 2.        Летить — дзижчить, Впаде — повзе і землю гризе.

(Жук)

3. Коли хочеш ти читати,
То мене повинен знати.
А коли мене не знаєш,
То нічого не вгадаєш.

(Абетка)

4. Багато поличок чарівних я маю,
Усе, що ти любиш, на них я тримаю.

(Етажерка)

 

 

 

 

 

Тема «Буква "Є"» ДОБРА ФЕЯ — БУКВА «Є»

У прекрасному південному місті Євпаторія на березі Чорного моря живуть маленькі братик і сестричка — Євген і Єва. Ось вони прислали нам листа -про себе, про своє місто і... про букву «Є». Чому саме про неї? — Дуже просто: ви ж зауважили, що й назва міста, й імена дітей починаються з цієї букви.

«Євпаторія — місто чарівне, це місто-казка, ~ пишуть Єва та Євген. — На березі моря стоять світлі, прекрасні будинки -- санаторії. Живуть там чарів­ники з теплим серцем і добрими руками. До них з усієї України приїжджають діти, щоб вилікуватися, набратися сил і здоров'я.

І буква «Є» дуже допомагає чарівникам, у неї є секрет: вона, як чарівна па­личка. Не вірите? Кажете -такі круглі чарівні палички не бувають?.. Ще й як бувають! Буква «Є» дуже щедра — вона все для всіх має. Щоб не попросили, її чарівний язичок відповідає: «Є-є-є...».

Ми з Євою точно знаємо, що «Є» —це добра фея. Коли нам важко, коли щось не виходить - чи то задача, чи вправа, чи стрибки на уроці фізкульту-ри, - нам допомагає фея «Є». Варто зосередитися й кілька разів про себе вимовити: «Є в мене сили, є в мене розум, є терпець!» -як справи йдуть веселіше, і врешті-решт усе виходить якнайкраще.

Отже, любі друзі, спробуйте й ви — кличте на допомогу букву «Є», і успіхи не забаряться!

З любов'ю з Євпаторії Єва та Євген»

1. Хлопчик Єгорко ще не ходить до школи й не знає букв.
Послухайте ще раз лист Єви та Євгена і підкажіть Єгоркові, які слова
мають букву «є».

(Євпаторія, всієї, є, має, відповідає, знаємо, допомагає, позначає).

2. Погляньте навколо себе і розкажіть про те, що саме зараз робить
ваш друг-однокласник. Чи є у вашій розповіді слова з буквою «є»,
наприклад такі: «має», «відповідає», «знає», «читає», «допомагає»,
«співає», «малює», «радіє» та інші?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [ж], буква "Ж"» ПРО ЩИРУ ДРУЖБУ ЖУЧКА СОНЕЧКА ТА МАЛЕНЬКОЇ ДОБРОЇ

ДІВЧИНКИ

У щілині старої рами жив жучок Сонечко. Він мав червонуваті крильця з чорненькими цяточками. Жучок жив самотньо. А коли в його маленьку комірчину зранку заглядало сонечко, він вибігав на вулицю, умощувався зручненько й грівся.

Одного разу, уже зібравшись іти до своєї комірчини, жучок побачив перепону. Він зупинився, розглядаючи її. Щоб подолати цю перешкоду, виліз на пальчик, який простягнула маленька дівчинка Женя. Враз жучок Сонечко зіщулився, присів, аби не впасти, бо відчув, як він летить, сидячи на тому ж пальчику. Це було так захопливої!! Та за мить політ припинився і жучок побачив, як його розглядають допитливі оченята маленької дівчинки.

Відтоді почалася щира дружба жучка Сонечка та маленької дівчинки Жені. Він любив бігати по її пальчиках, перелітати з одного на інший і дуже радів, коли його нова знайома всміхалася. Жучок перестав її боятись і дуже тішився з їхньої дружби.

Щоранку Женя відчиняла віконечко й чекала, доки з-під рами з'явиться її новий друг. Жучок швиденько вилазив, і починалася гра. Так вони бавилися все літо, і їм ніколи не було сумно разом.

Настала осінь. Жучок став не таким жвавим, але все одно вилазив поніжи-тися під промінчиками сонця, що з'являлося все рідше й рідше.

Готуючись до зимових холодів, дівчинка разом із бабусею витирала шиб­ки та рами, утеплювала вікна. Із щілини виліз сонний, якийсь неповороткий і млявий жучок.

- Та це ж жучок Сонечко! — вигукнула Женя.

Дівчинка застелила білою ватою міжвіконня. У куточку зробила загли­бину й опустила в м'яку перину свого друга, аби напровесні він знову став провісником радості й тепла.

Після знайомства з жучком Женя запам'ятала ще одну нову букву -- «Ж», що позначає звук [ж]. Бо ця буква так нагадувала її друга — жучка.

1. Хто жив у щілині старої рами?
2. Як звали дівчинку, подругу жучка Сонечка?
3. Пригадайте слова, які ви знаєте з буквою «Ж». Назвіть їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [з], буква "З"» ПРО ЗАЙЧИКА-СТРИБАЙЧИКА, ХИТРУ ЛИСИЧКУ ТА ЯСКРАВУ ЗІРОНЬКУ

Зустрілись якось у зеленому гаї маленький Зайчик-стрибайчик і Лисичка-хитруня. Ось Лисичка до нього й каже:

- Здоровенький був, Зайчику! Ой, маленький, який же ти гарненький! — і все так улесливо, тоненьким голоском. —А шубка яка: м'якенька, тепленька...

«З якого це дива Лисичка так мене хвалить? — подумав Зайчик. — У самої ж
шубка теж дуже гарна, ще, мабуть, краща, ніж у мене. Проте ж мою хвалить,
отже, подобається їй. За такі солодкі слова й подякувати варто. Треба пода
рувати їй квіти». **

Якраз неподалік, біля земляної хатинки крота, росли надзвичайно гарні квіточки. Ось їх Зайчик і надумав подарувати Лисичці. Та раптом у високій траві він побачив... Зіроньку. Вона впала із зоряного неба, мабуть, ще вночі, закотилася в траву й уже майже зовсім згасла. Зайчик-стрибайчик був настільки вражений несподіваною знахідкою, що зовсім забув про Лисичку-хитруню. Маленький вуханчик узяв Зіроньку в лапки, підняв, зачарований її неземним сяйвом. А Лисичка саме хотіла вхопити Зайчика і приготувалася до стрибка...

Зіронька, зрадівши несподіваному визволенню з трав'яного полону, засяяла яскраво й сліпучо... Лисичка, засліплена Зіронькою, примружилася, прикрила очі лапками й відступила назад.

А Зайчик простягнув маленьку сліпучу Зіроньку хитрій Лисичці... Він усміхався, здається, навіть трішки зашарівся, проте очі його сяяли добром і радістю. Дещо знітившись, опустив Зайчик вушка й став схожим на першу букву свого імені, а також слова «зіронька», що позначає звук [з], букву «З».

Лисичка тримала Зіроньку, усміхалася Зайчикові й уже зовсім забула про свої недобрі наміри. Так разом вони й попрямували показати незвичайну знахідку іншим звірятам.

1. Кого зустріла Лисичка-хитруня в зеленому гаї?
2. Що знайшов у траві Зайчик-стрибайчик?
3. Якої букви не вистачає в словах «..айчик», «..іронька», «..елений гай», «..нахідка»?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [и], буква "И"» ПРО ПРАЦЬОВИТУ БУКВУ «И»

Давним-давно блукали світом кружечки та палички. Зустрічаючись, вони об'єднувалися в букви і відтак оселялися в казковому місті, яким володіла прекрасна цариця на ім'я Грамота. Якось могутня володарка зауважила, що букв у місті стало багато і живуть вони в безладі, не маючи ані правил, ані законів. Тому й жодного слова скласти не могли.

Ось і вирішила Грамота створити окреме місто, де букви жили б за пра­вилами, складались у склади й слова. Оселилися букви в охайному будинку з вивіскою «Каса для букв», із затишними кімнатками-кишеньками.

Скликала якось цариця букви, щоб створити з них Азбуку, тобто дати кож­ній ім'я, розселити їх у Касі в певній послідовності.

Букви дуже хвилювалися, адже в кожної з них були іменини. Зустріч уже добігала кінця, коли до Каси забігли дві палички, збиті навкоси планочкою. Вони так поспішали, що аж захекались і від хвилювання почали икати.

• Ич, які! — здивувалася Грамота.
• И... и... и, - тільки й чулося від паличок.
• Хто ви? Хочете бути буквою?

- Так. Але ми... ми... хотіли всім друзям-буквам зробити сюрприз — під мести,  помити  кишеньки,  поставити  квіти...  Почали навіть майструвати вішал

ки... Але раптом згадали, що Ваша Величність кликала нас на зустріч... І ось запізнилися, пробачте, будь ласка.

-Ну що ж... У нас насправді немає букви «И». Але запам'ятайте: дисципліну порушувати не можна в жодному разі. Уявіть лишень, що потрібно написати слово, а ви забули про це й запізнилися... Отож я все-таки покараю вас: слів ви не починатимете, роботи й так вам вистачить... Ит!.. — розгублено вигукнула буква «И».

У Касі запала тиша... Усім було жаль працьовиту, але недисципліновану подругу. «И» так засумувала, що сувора Грамота змилостивилася:

-Утім, іноді ти, буква «И», починатимеш слова, але їх буде лише п'ять. До­зволяю слово гикавка вимовляти іноді як икавка, слово гикати -- як икати, слово гикання — як икання, слово ет — як ит, слово ач — як ич.

Так дві збиті палички стали називати буквою «И», що позначає звук

[и].

1. Чому буква «И» не починає слів?
2. Назвіть слова, у яких буква «И» стоїть у середині слова. Чи багато таких слів в українській мові?
3. Які три слова дозволила починати букві «И» сувора Грамота?

 

 

 

 

 

 

 

 

Земля прокидалася п\спя зимового сну, і маленька Іруся вийшла на по­двір'я зустрічати весну та погрітися в променях ласкавого сонечка. У квітнику вже розтанув сніг, і поблизу низенького парканчика із землі пробивалися блідо-зелені гостренькі плескаті смужечки. Іруся розглядала їх і дивувалася, як ці маленькі рослинки не бояться холоду й уперто пробиваються з-під землі.

Дівчинка Іруся почала щодня приходити до своїх квіточок, поливала їх. Від мами вона дізналася, що в народі ці квіти називають півниками. «Мабуть, за те, що півники, як справжні горласті птахи, будять усі рослини від зимового сну», - міркувала Іруся.

Згодом зацвіли перші квіти. Дівчинка милувалася ними. Квітки мали яскраве забарвлення пелюсток і ніжний аромат. Вона почала приглядатися до них і помітила, що іриси дійсно схожі на півників, їхні листочки нагадували крильця та хвостики цих домашніх птахів. Ірусі здавалося, що іриси все розуміють і вміють розмовляти. І ось одного разу квіти справді промовили:

- Люба дівчинко, у тебе добре, чуйне серце. Ти доглядаєш за нами,
піклуєшся. А ім'я твоє дуже подібне на наше: Іруся -- Іриси. Так-так, друга
наша назва саме така - - іриси, що грецькою мовою означає «веселка».
Чому веселка? Про це розповідає стародавня легенда.

Якогось світлого травневого ранку нахилилася веселка до річки, щоб води напитись. Аж тут чує — соловейко на калині співає. Заслухалася, замріялася, та й незчулась, як загубила трохи своїх кольорів. Упали ті кольори на землю і перетворилися на квіти. Тому-то веселка в травні завжди над квітниками повисає — півників-ірисів вишукує.

- Ось так, Іруся... Ми заговорили з тобою, бо ти нам дуже
подобаєшся.

А ще ми допоможемо тобі запам'ятати букву «І». Вона позначає перший звук у твоєму імені, а ще трішечки схожа на нас, така ж струнка й висока!

1. Як звали дівчинку? З якої букви починається це ім'я?
2. Чому квіти називають півниками? А чому ірисами?
3. Чи є у вашому класі діти, імена яких починаються на букву «І»?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Буква "ї"» НА ГОСТИНІ В ЇЖАЧКА

Під корінням старого пеньочка притулилася хатка їжачка. Він завжди багато працював, стежив за порядком у домі, був дбайливим господарем і добрим сусідом. Та сьогодні для нього був особливий день — день народження! Ще із самого ранку їжачок заклопотано бігав, скликаючи друзів на гостину. Вра­ховуючи вподобання та смаки гостей, їжачок завчасно зробив запаси всілякої смакоти...

Першою прибігла сусідка Білочка. Як завжди метка та жвава, вона приві­тала їжачка і подарувала йому кілька соснових голочок. Вона любила пожар­тувати: «Літа минають, - каже, - - то якщо знадобиться - заміниш свої старі голочки на нові соснові».

Не спізнився на гостину й Кабан. Він аж із сусіднього лісу приніс їжачкові дуже смачні корінчики — щоби друг поласував.

Зайчик також пристрибав вчасно. Він урочисто виголосив вітальну промову і вручив... відерце молочка, їжачок давно вже не пив молока, а тому дуже зрадів такому подарункові.

Лисичка, яка прибігла відразу після Зайчика, привітала іменинника солод­кими, улесливими словами й у подарунок принесла чимало пір'я — річ потріб­ну, коли на зиму спати вкладаєшся.

їжачок запросив гостей до столу-пеньочка. Білочка ласувала горішками, Кабан — смакував бурячками, Зайчик гриз морквочку. Була задоволена й Ли­сичка, бо мала велике горнятко молока. Вона й не сподівалася на такий де­лікатес.

Після частування залунала гарна мелодія. Це лісовий музика — Коник — ві­тав іменинника. Усі танцювали, веселилися, доки не потомилися й не заснули просто на галявині.

А їжачок не заснув, він (доки гості відпочивають) завітав до нашого класу, аби допомогти запам'ятати букву «І», що позначає два звуки [йі]. Адже саме з неї починається слово «їжачок», та й буква «І» схожа на нього, маленького їжачка, який несе два яблучка.

1. У кого з лісових звірят був день народження?
2. Що робили звірятка, коли їжачок запросив їх до столу-пеньочка?
3. Як ви привітали б їжачка з днем народження? Йому, мабуть, було б приємно почути дібрані вами слова з буквою «І» на початку чи всередині речення (їдкий, їдь, їжа, їдальня, їжачиха, їжаченя, їздити, поїзд, поїхав, їхній, їстівний).

 

 

 

 

Тема «Звук [й], буква "Й"» БУКВИ «Й» І БУКВА «Й» НАЧЕ РІДНІ ДВІ СЕСТРИ

Жили собі дві сестрички — букви «Й» та «Й». Дуже вони були подібні одна на одну — як дві краплини води. Відрізнялися лише зачіскою: у «Й» волоссячко було неслухняне, стовбурчилося, як його не зачісуй.

Ось одного разу буква «Й» задумалася: «А чи не переплутають першокласники, бува, мене із сестрицею — буквою «Й»?

«Й» зупинилася перед дзеркалом, оцінюючи свій вигляд. Надворі якраз сіяв дрібний дощик. Подумавши, щоб це одягти в таку погоду, буква взяла капелюха, який вона тут-таки приміряла.

-Досить непогано! — сказала «Й», продовжуючи розмірковувати. — Буква «Й» - тільки одна, маленька, а нас двоє: я і капелюх. А ще... я не скидатиму цього капелюха ніколи! Ось такою нехай мене запам'ятають малята. І в при­годі їм стане віршик:

Чи то дощик ллє довкола, Чи лютує завірюха -Буква «Й» ніде й ніколи Не скидає капелюха. Буква «Й» навпаки: Мокро чи сухо — без капелюха.

/. Січовик

1. Яка буква в негоду вирішила одягнути капелюха?
2. Як відрізняються букви «Й» та «Й»?
3. Пригадайте слова, що починаються на букву «Й». Підказка: «..огурт», «..од», «..ог», «..орж», «..осип», «..ти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [к], буква "К"» ПРО КОМАНДИРСЬКУ БУКВУ «К»

Якось на початку вересня король Алфавіт видав розпорядження про зу­стріч жителів королівства Азбуки з учнями першого класу. Букви намагалися причепуритися, якось прикрасити себе, бо всі хотіли сподобатися чемним, охайним, старанним дітям. Букви знали, що в таких школярів і жити буде приємно: тобі запропонують чисті, білосніжні, незім'яті рівненькі зошити, та й усе письмове приладдя буде в порядку. Хто знає, скільки б тривало те чепуріння...

Аж раптом буква «К» промовила: «Годі вже тягнути час. Першокласники зачекалися. Потрібно поквапитись і крок-кувати швидко».

- Кроком руш! - - подала вона команду й упевнено ступила крок уперед. Буква «К» ішла попереду, вона керувала шеренгою букв і, здається, була за­доволена з того. Кожна з букв намагалася йти в ногу з нею.

Товариші букву «К» так потім і назвали — «Командир Крок». Бо вона не лише чітко крокувала, а ще й добре командувала, керувала, указувала напрямок руху буквам до першокласників.

Школярі радо зустріли гостей, по черзі знайомилися з ними, вивчали їх. І кожну з букв вітали, виходячи з-за парт і роблячи крок назустріч, поставивши ногу й руку, як буква «К».

1. Куди буква «К» наказала йти своїм товаришам?
2. Яку команду дала буква «К»?
3. Відгадай   загадки,   і  тоді  здогадаєшся,   яка  буква   загубилася   в чарівному квадраті.

|   і   |  н			" " ~п ь
	0	г 3	а
	л	ю	ч

1. Я великий, я красивий,
Як біжу я — в'ється грива,
Копитами —туп, туп, туп.
По камінню цок, цок, цок.

(Кінь)

2. З рогами, а не бик,
Доять, а не корова,
Кору збирає,

А кошиків не плете. (Коза) 3. Хто перший у хату заходить? (Ключ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [л], буква "Л"» ПРО ЛАСТІВОЧОК, ЇХНІЙ ГОЛОС І БУКВУ «Л»

За синіми морями, за високими горами, на краю землі розкинувся Співучий ліс.

Це був особливий ліс. Густа зелень крони дерев переливалася всіма бар­вами. Над лісом завжди стояло сяйво — там жило Сонечко. Уранці воно про­кидалося, умивалося і, не гаючи ні хвилинки, посилало свої промінчики на землю. Увечері Сонечко відпочивало, купалося в хмаринках, уночі ж лягало спати. А ще в цьому лісі звучала сила-силенна голосів, і саме сюди зліталися птахи, щоб вибрати голос для свого співу. Соловейко, який прилетів першим, узяв собі голос лісового струмочка з його переливами. Синичка попросила кришталевий голос лісового дзвіночка. Зозуля поспішала й усе запитувала: «Ку-ди, ку-ку-ку-ди».

Якось увечері прилетіли ластівки. Сонечко якраз лягло відпочити, тому ліс принишк. Стомлені далекою дорогою, ластівки сіли над віконцем хатини, де жила маленька дівчинка. Вона ще зовсім не вміла розмовляти, але простягала до матусі рученята й дзвінко сміялася. Матінка щось ніжно шепотіла їй, пригортаючи крихітку до себе. Потім тихо наспівувала колискову й знову пестила свою дитину.

Ластівочки переглянулися. Звуки, які вони почули, були такими приємними, що їм захотілося й собі повторити їх. Ніжним, тоненьким, дитячим дзвінким голосочком обізвалися вони. У їхньому першому несміливому співі бриніла радість. Птахи тішилися, що запозичили дзвінкий і веселий голос малятка і задумали влаштувати концерт, щоб усі замилувалися їхнім чарівним співом.

Аби бути схожими на справжніх артистів, ластівки одягнули святкові чорні костюми — фраки. Та так і носять їх і досі.

На знак вдячності людям за подаровану мелодію, ластівки ніколи не се­ляться в лісі, а в'ють гнізда поряд із житлом людини. Тут вони влаштовують справжні концерти. Маленькі крилаті артисти люблять сідати у два-три ряди на дротах, і тоді добре видно, що ластівчин хвіст нагадує нам букву «Л», яка означає звук [л].

1. Як називають птахів, які запозичили дитячий голос?
2. Як називають красивих птахів із довгою шиєю?
3. Які імена на букву «Л» ви знаєте?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [м], буква "М"» ПРО БУКВУ «М», ВІСЛЮЧКА ІА ТА КОЗЕНЯТКА МЕЧКА

...А сталося це в лісовій школі. Двоє давніх друзів — віслючок Іа та козенятко  Мечко  сиділи  за  останньою  партою  та  обговорювали  події вчорашньої гри у футбол. Вони так захопилися, що забули про заняття. А на уроці вчителька Сова старанно пояснювала звірятам про букву «М». -Дітки, із цієї букви починається найдорожче слово — «мама».

Почувши слово «мама», звірята стрепенулися, замовкли й швидко поча­ли шукати очима кожен свою маму. Та, крім товаришів і вчительки, нікого не було. Мудра Сова помітила метушню дітей і запитала:

-То яку букву вивчаємо ми сьогодні? Скажи, будь ласка, віслючку Іа.

Віслючок встав, розгубився і ніяк не міг второпати, до чого тут мама, ар­куш у зошиті, на якому зображена машина та міст.

- Допоможе віслючкові Іа сусід по парті - - козенятко Мечко, - -
сказала вчителька.

Мечко встав і теж розгублено мовчав.

- Отож, — мовила Сова, — я підкажу вам: назву ще одне слово —
«майка», а ви скажіть, яку букву ми вивчаємо сьогодні.

Усі звірята озирнулися. Мечко й Іа стало соромно і якось незручно. Віслючок Іа знову поглянув на малюнки в зошиті, згадав слова «майка» та «мама» і раптом вигукнув:

- Ці слова починаються з букви «М».

- Правильно. Молодець. Здогадався. А хто скаже, чому саме слово «май
ка» я навела як приклад?

Запитання було не з легких. Усі замислилися. Особливо старався Мечко. Йому хотілося якось виправити свою провину. Учителька підійшла до дошки, узяла крейду й намалювала майку. Потім, щоб бачили всі школярі, стерла її серединку, і на дошці залишилася буква «М».

Сова повернулася до дітей і побачила, як, усміхаючись, вони дивилися на дошку, —усі впізнали таку цікаву букву «М» (вимовляється «ем»), що позначає звук [м].

1. Чому   віслючок   Іа   і   козенятко   Мечко   не   могли   відповісти   на запитання вчительки Сови?
2. Чи усвідомили вони свою провину?
3. Назвіть слова, що починаються на букву «М».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [н], буква "Н"» ПРО ДІВЧИНКУ НАТАЛОЧКУ ТА ЛІТЕРУ «Н»

Маленька Наталочка, награвшись зі своєю лялькою Настунею, поклала її спати. Бабуся Надя запропонувала онучці зробити намисто для ляльки. Вона принесла старе розірване намисто, голку, котушку з нитками. Наталочка взялася до роботи...

Коли остання намистина була нанизана на нитку, прокинулася лялька На-стуня. Дівчинка відразу ж приміряла ляльці нову прикрасу. Намилувавшись намистом, вона посадила Настуню, щоб повчити її букв.

Наталочка стала серйозною, узяла до рук книжку. Лялька сиділа із широко розплющеними очима, слухаючи свою вчительку.

Наталочка вже знала букви «А», «О», «І», «У» і хотіла навчити їх ще й На­стуню.

Оце буква «О», а це — «А», — повчала маленька вчителька.

Бабуся, усміхаючись, поглянула на свою внучку. Потім кинула погляд на котушку й намисто, що лежало на столі.

А давайте,  мої дорогі школярки, я познайомлю вас із новою

буквою.

Бабуся взяла в руки нитки й намисто.

-   Ну ж бо, що я тримаю в руках? Назвіть ці предмети. З якого звука вони починаються? Правильно - - зі звука [н]. Цей звук позначає букву «Н». Погляньте на малюнок. Наталочка всміхнулася:

На голці — нитка, на нитці — намисто.

-До того ж, —додала бабуся, — з цієї літери починаються наші імена: На-стуня, Наталочка, Надія.

1. Яку букву нагадує котушка ниток?
2. Як звали дівчинку, її ляльку, бабусю?
3. Які слова в цій розповіді починаються з букви «Н»?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одного разу дядечко Остап подарував Оксанці два квитки до цирку, який гастролював у їхньому місті. Оксанка дуже зраділа, адже жодного разу циркової вистави не бачила. І ось настав той день, коли Оксанка одягла оксамитову сукню і з мамою пішла на циркову виставу.

Дівчинка не могла дочекатися початку й дуже зраділа, коли веселі клоуни вийшли на арену. Затамувавши подих, Оксанка дивилася на кумедних ведмежат, довговухого віслючка, величезного слона, який ставав на одне коліно й вітався з глядачами, помахуючи довгим хоботом.

Аж ось на арену, схожу на велике коло, вийшла гімнастка. Розмальовані клоуни кидали їй обручі, а вона так швидко та вправно крутила їх на шиї, руках, талії і навіть на ногах, що Оксанці захотілося й собі попробувати побавитися з обручем. Здавалося, це так просто! Мама побачила захоплений погляд донечки й пообіцяла купити дівчинці обруч.

Оксанка враз уявила, як одного дня і вона виступатиме отак на арені. А глядачі плескатимуть у долоні й даруватимуть багато квітів.

Наступного дня мама принесла Оксанці великий оранжевий обруч. Дівчинка зраділа й одразу взялася крутити його навколо себе. Проте обруч чомусь не був такий слухняний, як у гімнастки в цирку.

Оксанка засмутилася, сіла на підлогу й раптом почула: «О-о-о! Не сумуй, подружко! Щоб стати гімнасткою й виступати в цирку, потрібно багато пра­цювати, тренуватися щодня. І я, фея гімнастики, допоможу тобі...» Дівчинка здивовано озирнулася — навколо не було нікого. Лише обруч стояв коло стіни. Раптом він ожив і покотився, а з нього всміхалася привітна дівчинка-гім-настка: «Уставай, Оксанко, будемо тренуватися. У нас із тобою все вийде...» Ось така історія трапилася з малою Оксанкою.

А ми, діти, зауважимо, що й обруч, й арена цирку нагадують букву «О», яку ми сьогодні вивчаємо.

1. Хто хотів стати гімнасткою?
2. Яку букву вам нагадує обруч, арена цирку?
3. Чи є у вашому класі хлопчики й дівчатка, чиє ім'я починається на букву «О»?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [п], буква "П"» РОЗПОВІДЬ СТАРОГО ПЕНЬОЧКА

Мала Павлинка бешкетувала, і мама насварила її. Аби не показувати своїх сліз, дівчинка побігла до садочку. Там побачила Пеньочок, сіла на нього й почала йому скаржитися:

- Тобі добре. Тебе ніхто не сварить, тобі все можна. А тут?.. Туди не
лізь, того не бери!..

Вона ще кілька разів схлипнула і раптом почула шепіт. То говорив старий Пеньочок:

• Не плач, Павлинко, пригадую, і я колись був молодим, зеленим дере вом. З кожним роком я набирався сили, мужнішав. Особливо прикрашало мене розкішне зелене листя, у яке я вбирався навесні.
• Ти був тонесеньким деревцем? — недовірливо запитала Павлинка, зов сім забувши про сльози.

-Так... А знаєш, як милувалися мною люди золотої осінньої пори? Я справ­ді був красенем. Часто мене потішали маленькі дітки, які збирали барвисте листячко. А я скидав їм ще й ще, і листочки повільно кружляли в повітрі, па­даючи додолу на радість дітлахам і дорослим.

Павлинка уважно слухала і вже уявляла старого Пеньочка не обрубком, що поріс мохом, а великим крислатим деревом, на гілках якого жили птахи.

- Коли ж я постарів, настала і моя черга стати корисним людям.
Прийшли лісоруби й зрізали мій стовбур, а потім відвезли його на
пилораму. Там переробили на дошки, а з них на меблевій фабриці
змайстрували п'ять шкільних парт. Вони були світлими, новенькими,
пахли стружкою та лаком. І я радію, що став у пригоді дітям. А тобі,
Павлинко, — продовжував старий Пеньочок, - я вже сьогодні підкажу, як
запам'ятати букву, що є першою у твоєму імені та моїй назві, — букву «П».
Я навіть трішечки нагадую її. Чи не так?

1. Як звали дівчинку і з ким вона розмовляла?
2. Що виготовили на фабриці з дощок?
3. Назвіть слова, у яких є буква «П».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [р], буква "Р"» ПОДОРОЖ РАВЛИКА РОЗПІЗНАЙКА

Якось малий Равлик Розпізнайко прокинувся і вирішив: «Сьогодні обов'яз­ково перелізу густі зарості лопухів і дістануся до соснового бору, бо, кажуть, що в прохолодному лісі легко й добре живеться. Та ще і їжі доволі!»

Сяк-так поснідавши, Розпізнайко вирушив у дорогу... Чи довго ліз, а чи ні, та раптом звідкись узялася на його шляху Жабка: - А куди ж ти так ква-квапишся?

- Ось до цього соснового бору. Там, кажуть, добре жити таким, як я. Жабка зміряла своїми банькатими очицями Равлика Розпізнайка.

- А ти, бачу, спритний! Справжній ква-кавалер-р-р-р. А твоя ква-квар-
тир-р-ра? - поглянула вона на його черепашку. —А чи не доведеться тобі в
дорозі переквартируватися?

«А й справді, я ж росту. Зараз ще місця вистачає, а згодом?.. Що робити?» -так міркуючи, прямував далі Розпізнайко.

Він зупинився перепочити, аж тут побачив дядька Слимака:

- Дядьку, - пропищав Розпізнайко, - вибачте, будьте добрі, скажіть, де
ви взяли таку гарну, простору хатку?

Розсміявся на це дядько Слимак:

- От мале! Не турбуйся, і в тебе буде така хатка, бо вона підростає разом
із тобою.

Попрощавшись із розумним дядьком Слимаком, заспокоєний Розпізнайко продовжив свій шлях.

Нарешті Равлик добрався до соснового бору. Він вибрався нагору по стов­буру деревця — потрібно було добре розгледіти територію і вибрати найкра­ще для себе місце. Та довго на дереві не затримався, бо пригрівало сонечко, а це не дуже подобалося Розпізнайкові. Він полюбляв прохолоду й поспішив донизу, у зарості свіжої пахучої трави.

(Діти вимовляють перший звук у слові «равлик» — звук [р]. Його позначає буква «Р», схожа на равлика, що лізе по стовбуру молодого деревця).

1. Як звати маленького мандрівника?
2. Куди прямував Равлик Розпізнайко?
3. Додайте літеру, якої не вистачає в словах: «..ибка», «..ак», «ко..ова», «со..ока», «..ись», «ку..ка», «..ічка», «бо..ода», «ма..ка».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [с], буква "С"» ПРО СТАРЕНЬКОГО СЕРПА ТА СИЛЬНОГО КОМБАЙНА

Сонечко прокинулося, солодко потягнулося, швиденько вмилося в росі й поспішило розсипати свої промінчики, зіфіваючи землю. Негоже довго спати, адже саме жнива почалися, середина літечка. На легенькому вітерці шепоті­лися вже достиглі колоски, поле пахло хлібом.

Вийшов у поле і став край великого лану Серп, щоб у вправних руках селя­нина почати важливу справу хліборобів, яка триває з року в рік. Чи впорається він сам із такою великою роботою? Проте хіба йому це вперше? І п'ятдесят, і сто років тому він робив цю величну справу... Але ось із-за косогору до лану під'їхав великий Комбайн. Він теж поспішав на жнива. Серп якось зніяковіло відступив назад, даючи дорогу могутній «машині. Комбайн привітався: -Дай Боже щастя!

-Дай Боже хліба! — відповів Серп.

Добрий  хліб уродив  цього  року,  — якось  нерішучо сказав

Комбайн.

Він був ще молодий, проте завзятий у роботі.

- Авжеж. Тепер потрібно тільки вчасно його зібрати, - - відгукнувся ста
ренький Серп.

Ваш досвід і моя сила, сподіваюся, допоможуть нам. -Тож, нумо до роботи! Не гаймо жодної секунди.

Комбайн загув мотором, по-молодечому посміхнувся і, впевнений у собі, поплив пшеничним полем.

- Нічого, хоча сили в мене вже не ті, та я звик працювати й приносити
людям користь. Ось і тут допоможу, — вправно почав жати ниву Серп. — Оса
мала, а й та працює, —додав про себе.

І вже за мить стояв перший сніп, оповитий перевеслом. Старенький Серп допоможе й нашим першокласникам запам'ятати букву «С», що є в словах «серп», «серпень», «серпанок», «перевесло», «перехрестя» -позначає звук [с].

1. Хто першим вийшов на лан, коли почалися жнива?
2. Які слова з буквою «С» ви запам'ятали з казки?
3. Відгадайте загадку, а відгадку впишіть у клітинки. Удень світить сонце, а вночі...

(місяць) Молодий місяць схожий на літеру, яку ми сьогодні вивчили, чи не так?

 

 

 

 

Тема «Звук [т], буква "Т"» ТЕЛЕФОН СОРОКИ СКРЕКОТІВНИ

У Сороки Скрекотівни з'явився телефон. Звідки вона його взяла — ніхто не знав і навіть не намагався дізнатися, бо всі місцеві мешканці знали про недобру славу Сороки як великої шанувальниці блискучих речей, які вона любила поцупити. А телефон був новенький, гарний, блискучий, хоча й не мобільний. Вона хизувалася ним перед мешканцями лісу.

Якось Сорока завітала до вчительки Сови й одразу почала переповідати плітки.

- Шановна Сороко Скрекотівно, - - тактовно перебила її Сова, - а чи не
змогли б ви прибути завтра до першого класу лісової школи й прихопити із
собою телефон? Звірята ніколи не бачили, що воно таке...

Такій пропозиції Сорока дуже зраділа. Вона, давши згоду, швидко полетіла в інший кінець лісу розповідати таку важливу новину.

Наступного дня Сорока Скрекотівна запізнилася. Вона жила на великій то­полі в іншому кінці лісу, тож їй довелося довгенько добиратися до школи. Та й телефон був чималим, і Сорока боялася, щоб він ненароком не впав разом із торбинкою. Вона прибула до лісової школи саме на урок навчання грамоти.

Учителька Сова розповідала звірятам про різні види транспорту: тролей­бус, трамвай, автобус, а ще про літак, таксі... Тут вона помітила гостю і за­просила її розповісти про телефон.

Сорока показала спочатку слухавку, а тоді й увесь апарат - телефон був такий гарний, що, побачивши його, звірята затихли. А ще на ньому були кнопки з цифрами й схожий на завитки дротик. Учителька Сова попросила в Сороки Скрекотівни телефон і сказала:

- Сьогодні ми вивчимо букву, яка схожа на цей предмет. Вимовимо пер
ший звук у слові телефон — [т]. А позначає цей звук буква «Т», яка нагадує
нам телефонний апарат.

1. Який предмет з'явився в Сороки Скрекотівни?
2. Чому вчителька Сова запросила Сороку Скрекотівну на урок грамоти?
3. Які види транспорту починаються з букви «Т»

 

 

Тема «Звук [у], буква "У"» ПРО ДОБРОГО УМИВАЛЬНИКА, МІКРОБИКА ТА БАЦИЛКУ

Стояв спекотний літній день. Хотілося пити, а ще більше ~ скупатися в прохолодній воді. Для старенького Умивальника це була гаряча пора. Його металева ніжка раз за разом підстрибувала, пропускаючи крізь себе прохо­лодний водоспад. Треба було помити чиїсь брудні руки, сполоснути огірки.

Ось підбігла маленька Уляночка, аби погратися з водичкою. Вона стукну­ла по металевій ніжці Умивальника, але з нього побігло декілька краплин, і... вода зникла.

- Ху-у... — цього разу пронесло, — обізвався ледь чутний голосок.

- Нам просто пощастило, що в Умивальнику закінчилася вода, —допов
нив інший голос. —А так... хтозна, чи залишилися б живими.

Це розмовляли між собою давні друзі: Мікробик і Бацилка. Вони ще зранку примостилися на брудненьких ручках Улянки, коли вона гралася в піску. Для Мікробика та Бацилки такі руки — справжня знахідка. Перед тим дівчинка їла цукерку, і її пальці аж липли один до одного.

- Це саме те, що нам потрібно, - - радів Мікробик. - - Ось тепер ми за
живемо... Ще трохи — і ми в теплому, вогкому, приємному животику. А
там!

Там ніяка вода, тим паче мило, нас не дістануть. І живи! Розкошуй! Поки люди з'ясують, у чому річ (а дівчинка ж захворіє — не їстиме, змарніє), ми зберемо добрий гурт наших прихильників. Тоді побачимо, чия переможе.

Тим часом дівчинка вже несла до рота яблучко. Воно, звісно, було не­мите, її мама саме йшла до Умивальника, щоб помити руки, — вона щойно працювала на грядці. Умивальник голосно й лунко задзвенів своїм порожнім нутром, ніби б'ючи на сполох. Він добре знав, чим усе може закінчитися.

- Уляночко, яблуко слід помити, та й поглянь, які в тебе руки брудні!
Мама підхопила відро з водою й налила в Умивальник. Він весело зашу
мів — небезпека позаду.

І ось знову, весело подзвонюючи, підстрибнула його металева ніжка.

Мікробик і Бацилка голосно закричали, але в шумовинні води, що лилася з Умивальника, їх не було чути. Вони ще чіплялися до рук, але коли в хід пішло мило — усе закінчилося дуже швидко. Старий Умивальник був задоволений, що відвернув лихо.

А першокласникам він стане в пригоді — вони краще запам'ятають звук [у] і букву «У», схожу на умивальник.

1. Як звали дівчинку?

2. Чи   знаєте   ви   про   хвороби   «немитих   рук»,   які   переносять Мікробики та Бацилки?
3. Які предмети гігієни ви знаєте? Назвіть їх.
4. Які слова починаються на літеру «У»?

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [ф], буква "ф"» «ФІЗКУЛЬТУРНА» БУКВА «Ф»

Того дня в царстві Грамоти був День здоров'я.

Сюди завітав лікар і довго пояснював буквам, що потрібно робити, аби вберегтися від хвороб. Букви добре знають, що хворіти їм у жодному разі не можна. Уявіть собі, яке лихо могло б трапитися, якби захворіла хоча б одна з букв. Нехай, наприклад, це була б буква «К». Тоді речення «У дівчин..и була довга ..оса, а в ..осу була вплетена червонень..а стріч..а» перетворилося б на нісенітницю.

- Залежно від погоди, — казав лікар, — потрібно одягати футболку, спор тивну форму, а коли холодно — кофту чи навіть шарф. Узимку не завадить і тепла фуфайка. А ще для вашого здоров'я корисні фрукти й ранкова за рядка.

Наступного ранку всі букви дружно вибігли на спортивний майданчик, стали в ряд і вже готові були почати зарядку. Та виявилося, що в них немає тренера. А буквам так кортіло виконувати різноманітні вправи! Адже всім хочеться бути здоровими, зграбними та гарними.

Аж ось буква «Ф», завжди така струнка й підтягнута, вийшла наперед і скомандувала:

Усі поставте руки в боки! І робіть, як я!

Оскільки ініціатива належала саме цій букві, відтоді її поставили першою в слові «фізкультура». З того часу літера «Ф» завжди проводила зарядку та заняття з фізкультури. Букви старанно виконували всі вправи своєї наставниці, бо це було дуже весело й цікаво. А літеру «Ф», яка позначає звук [ф], назвали «фізкультурною», бо вона завжди готова розпочати фізкультхвилинку.

1. У яких словах буква «Ф» стоїть першою?

2. Розгадайте кросворд. (Учитель малює на дошці
літеру «Ф» і клітинки у вигляді кросворда).

Назва одягу, що містить у собі слово «футбол». (Футболка)

Трюк, який виконує ілюзіоніст.

(Фокус)

Спортивна, шкільна... (Форма) З.Які ви знаєте імена на літеру «Ф»? Назвіть їх.

Тема «Звук [х], буква "X"» ЯК ХРИСТИНКА ВЧИЛАСЯ ВИШИВАТИ

Маленька Христинка дуже хотіла навчитися вишивати. Вона бачила, як це робила її мама, вправно працюючи голкою. Згодом на білому полотні з'являлися дивовижні узори, барвисті квіти, їй теж захотілося створити своїми маленькими рученятами таку красу.

Якось Христинка підсіла до мами, коли та вишивала хризантеми. Голка так вправно «танцювала» в маминих руках, що дівчинка не встигала простежити, як на тканині один за одним з'являлися хрестики.

-   Та це ж так просто, - раділа дівчинка. --1 я собі так робитиму. Христинка взяла тканину, голку, нитка* й вирішила спробувати. Вона уяви ла, якого гарного котика вишиє, а ще хмаринку, мухоморчика, зайчика та ма ленького хом'ячка... І ще багато-багато чого.

Хутчіш за роботу! — поквапила себе Христинка.

Хвилюючись, вона зробила перший стібок... На полотні з'явилися хрести­ки, але вони зовсім не були схожі на мамині — їхні кінчики не хотіли бути рівними, а лягали якоюсь хвилькою.

-У мене обов'язково вийде, як у мами, нехай тільки я ще трошки потре­нуюсь.

Христинка поглянула ще раз на мамині вишивки — ні, у неї виходить щось не так. Матуся показала донечці, як потрібно класти стібочки, щоб хрестики виходили правильними та рівненькими.

Христинка напружувала оченята, аби не помилитися, і, працюючи без звички, швидко втомилася. За хвилину дівчинка вже дрімала...

Крізь сон вона почула, як один із найкращих її хрестиків промовив: «Хри-стинко, ти наполеглива, працьовита, розумна дівчинка. Ти хороша учениця. Я допоможу тобі навчитися гарно вишивати, а ще — запам'ятати букву «X», що позначає звук [х], — перший у твоєму імені, Христинко, і в моєму також».

1. Що хотіла вишити Христинка?
2. Хто наснився Христинці?
3. Буква «X» є в слові «хліб». Які слова ви ще знаєте з цією буквою? Назвіть їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [ц], буква "Ц"» ПРО ЦУКЕРКУ, ЯКА НЕ ЗНАЛА СВОГО РОДУ

Це було на початку літа. Місяць червень добре потрудився. Ось-ось за­цвіте картопля, на вершечок тички вже видерлася квасоля, буйною зеленню вкрилися буряки та морква. Уся городина пишалася собою, бо була дуже гарна.

Якось на таку грядку невідомо як і для чого потрапила Цукерка. Уся яскра­ва, у блискучому вбранні, вона, закопиливши губи, пробиралася крізь густу зелень, її тоненькі ніжки на високих підборах кривуляли городом. Проходячи повз грядки, Цукерка кинула зверхній погляд на Цукровий Буряк. До такого середовища вона не звикла, її життя — це чистий стіл і кришталева вазочка.

-Дякую за вітання. Цікаво, чому ось цю грядку ти називаєш для мене «рідною землею»?

- Цукор, що в тобі, — від такого ось Цукрового Буряка, — показала
Цибуля на свого сусіда. -- Вслухайся — це все родичі: цукровий буряк,
цукор, цукерка. Я не з вашої родини, але маю доброго сусіда — Цукрового
Буряка, і моє ім'я починається, як і у вас, з букви «Ц».

Це зацікавило Цукерку, і вона запитала в Цукрового Буряка:

• Це правда, що ми родичі?

• Цілком, — сказав Буряк. — Хто цурається роду свого, той добра не знає.

- Я не цураюся свого роду, я не знала цього! Вибачте мені. Виходить, це
ви дали мені життя! — сказала Цукерка.

Тоді Цукерка підійшла до Цукрового Буряка й поцілувала його, розпитала про життя-буття, похвалила зелене листя. І про цибулю не забула, бо добрі сусіди — це щастя.

І саме Цибуля покаже вам букву «Ц», яка є в словах «цибуля», «цукерка», «цукор».

1. Яку букву ви сьогодні вивчали? Назвіть родичів Цукерки.
2. Чи сподобалася вам спершу поведінка Цукерки?
3. Пригадайте слова, у яких є буква «Ц». Назвіть їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [ч], буква "Ч"» ПРО ТЕ, ЯК ЦИФРА «4» І БУКВА «Ч» ПОРОДИЧАЛИСЯ

...Було це ще за часів, коли цифри та букви разом блукали по світу. Та якось розумна людина зібрала їх усіх і погрупувала. Одну групу назвали Азбукою, а другу - - Арифметикою. Перша повинна була складати слова, інша — рахувати предмети.

Одного разу зустрілись Азбука з Арифметикою обговорити свої справи. Як і в тієї, так і в іншої не вистачало знаків для читання та рахування. Тому вони домовилися разом долати труднощі, допомагати одна одній.

Дружня бесіда закінчувалася. Чемна цифра «4» принесла чай, аби почас­тувати ним Азбуку з Арифметикою. На столику стояли гречаний мед, варення з порічок і торт із чорносливом. Чекаючи, поки охолоне чай, обдумуючи роз­мову, Азбука дивилася на чайник.

І раптом вона радісно вигукнула:

- Часом ми чекаємо чудес, чогось незвичайного, а геніальні речі є про стими! І вони поруч! Ось від цього чайника та стрункої чарівної цифри «4» я запозичу букву «Ч», що позначатиме звук [ч].

• Чому б і ні? — усміхнулася Арифметика. — Ось і породичалися.
• Чудово! — вигукнула четвірка. — Я матиму сестричку...

Через віконечко світило ясне сонечко. Неподалік текла річечка. У квітничку цвіли чудові квіточки! Буква «Ч», схожа на носик чайника, святкувала чудовий день — день свого народження.

1. Хто почастував Азбуку з Арифметикою чаєм?
2. У кого був день народження?
3. Чи знаєте ви день тижня, який починається на букву «Ч»? Полічіть, який це день у тижні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Звук [ш], буква "Ш"» ПРО ПОТАЄМНІ РОЗМОВИ В ШАФІ

Чи доводилося вам коли-небудь чути, як розмовляє одяг? Ні? Дуже

шкода.

Ваші платтячка й штанці, піджачки та спіднички, і навіть шубки й шапочки розмовляють по-різному: в одних діток -- радісно, весело, в інших - сумно, тужливо. Хочете почути їхню розмову — загляньте до шафи. Потрібно, щоб у кімнаті панували тиша та спокій.

Уявіть... Ви відчиняєте шафу, а там висить ваш чистий і охайний Одяг: ви­прасувані штанці, піджачки, сорочечки, Платтячка та спіднички. Відкрию вам таємницю: у ту мить ви можете нічого й не почути, бо речі пишаються собою, адже вони чисті й охайні.

А буває й таке: скручені, пом'яті, похапцем засунуті, лежать речі на по­личках, переважно брудні. Лихо та й годі! І чути тут лише тихе схлипування та перешіптування.

А як ваші речі? Утішаючись, пишаються собою чи, може, плачуть, нарікаючи на свого господаря?

Я сподіваюся, що кожен з вас охайно ставиться до свого одягу і йому не соромно в будь-який час заглянути до шафи. Узимку глянеш - і на верхній поличці одразу ж знаходиш шарфик чи шапочку, а в сусідньому відділенні шафи на вішалці висить м'яка шубка. Не замерзнеш на вулиці! Улітку теж без проблем — ось унизу лежать випрасувані сарафанчики та спіднички. Усе вмістить широка шафа, навіть взуття. Хочеш — сандалі й черевички, хочеш -пантофлі.

Нехай шафа, у якій знаходиться одяг, допоможе вам, дітки, у вивченні но­вої букви. Вимовте перший звук у слові «шафа».

(Учитель демонструє малюнок із зображенням шафи й акцентує увагу на схожості букви «Ш», першої, що позначає звук [ш], у цьому слові).

1. Де «живе» одяг?
2. Чи охайно ви ставитеся до свого одягу?
3. Які слова з літерою «Ш» ви запам'ятали з казки?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якось речі, що лежали на полиці, засперечалися. Ґудзик каже:

- Я тут найголовніший. Без мене одяг - - не одяг, а просто мішок.
Щойно він це промовив, як обізвалися Голка з Ниткою:

- Що? Що ми чуємо? То хто в нас тут найголовніший? А чи знаєш ти, що
без Голки й Нитки ти — ніщо! Та й навіть як щось розірветься, хто перший
за

радить цьому нещастю? Звичайно ж, Голка з Ниткою.

- Усе це так, - - промовила Щітка, що лежала поруч. — Хочу зауважити,
друзі, що кожен із вас має рацію, бо й Ґудзик потрібний, і Голка, і Нитка. Я
теж приношу чимало користі щодня.

- Хіба що пилюку обтрусиш з одягу, — дорікнула Голка.

• Не тільки, - - спокійно відповіла Щітка. - - У мене є молодші сестриці. Одна стежить за чистотою зубів. Ще жодного ранку діти не пішли до школи, не почистивши їх. Інша, схожа на мене, до блиску начистить взуття. Діти знають, що я допоможу їм у вивченні букв. Вони помітять у мені схожість із буквою «Щ», що позначає два звуки [шч].
• Що ж, — обізвалися мудрі Ножиці, — сподіваємося, тепер зрозуміло, що ми всі важливі, але разом, у співпраці. Поодинці ми ніщо. Розумні лише ті, хто усвідомлюють це й товаришують. А ще додамо, що буква «Щ» є в найщасливішому слові — щастя.

 

1. Чи «дружите» ви із зубною щіткою, щітками для взуття та одягу?
2. Назвіть слова з буквою «Щ». Порахуйте кількість букв і звуків у слові «щирий».
3. Про яке найщасливіше слово з буквою «Щ» ви дізналися з казки?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «Буква "Ю"» ПРО ЮНГУ ТА БУКВУ «Ю»

Є в українській мові слово «юнга». Воно часто трапляється в книгах про морські подорожі, цікаві пригоди.

Юнга — це юнак, який мріє стати моряком, плавати на великих кораблях, охороняти морські кордони своєї Батьківщини.

І щоб бути добре підготовленим до такої роботи, хлопчики вже сьогодні разом із дорослими виходять у море, навчаються морській справі. Навіть серед юрби ви легко впізнаєте юних моряків, у них особлива форма одягу: смугастий тільник, штани-кльош, безкозирка з двома стрічками, на яких зо­бражений якір.

Багато хлопчаків мріють стати юнгами, але для цього їм потрібно добре й наполегливо навчатися в школі.

Юнга - дуже давня професія. Гадаємо, колись юнга зустрічався і з во­лодарем морського царства - Нептуном. Морський правитель улаштовував справжній іспит для юнги.

...Лише уявіть: хвилі розхитують корабель, море штормує, вирує, піднімає судно на гребінь хвилі... А навколо плавають акули та інші морські чудовиська, які шукають собі поживу й скоса поглядають на юнгу.

Та юний моряк - хлопець розумний, витривалий, підготовлений. Перед ним лежить компас, вітрила надуває попутний вітер, хлопчина впевнено ди­виться в бінокль і бачить у далині довгоочікуваний берег. Він мужньо прохо­дить випробування і, як нагороду від Нептуна, отримує похвалу від капітана, який теж колись був юнгою...

А сьогодні юнга вітає і вас, першокласники. Він виструнчився, підтягнувся, упевнено стоїть біля штурвалу корабля. Тільки погляньте: він нагадує букву «Ю» — першу в словах «юнга», «юнак».

1. Хто такий юнга?
2. Чи чули ви про пригоди юних моряків — юнг?
3. Чи хотіли б ви стати юнгами?
4. Які імена на літеру «Ю» ви знаєте?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні ми вивчимо ще одну літеру. «Яку саме?» - запитаєте ви. Ось послухайте про неї віршик:

«Я найкраща, чепурна», -Вихваляється вона. Де б не стала буква ця,

Звідси «я», та «я», та «я». Здогадалися? Так, ітиметься про букву «Я».

Надмірна самовпевненість і постійні примхи букви «Я» вже добряче набридли іншим літерам, і одного разу вони вирішили провчити її:

— Якщо вважаєш себе такою «най-най-най», то спробуй сама речення написати. Наприклад: «У нас дружна сім'я». (Речення потрібно записати на ДОШЦІ).

Усі букви враз переглянулися поміж себе, збилися докупи, почали пере­стрибувати, ховатись одна поза одну.

Як не старалася буква «Я», та все, що вона могла зробити, це записати єдине слово «сім'я».

7   апостроф Я Я Я Я Я Я Я Я

«Я» розгубилася. Тепер вона зрозуміла, що корисна лише в колі сестриць-букв, що разом вони - - дружна сім'я. І хоча звичка вказувати на себе, виставивши ногу вперед, залишилася в неї й сьогодні, «Я» стала скромнішою. Ця буква ніжною співучою мелодією звучить у багатьох словах. Вслухайтеся лишень — «яблунька», «ягідка», «ягнятко», «янголятко», «ялиночка», «явір», «яєчня», «язик».

1. Яку букву ми сьогодні вивчили? Розкажіть про неї.
2. Які ви знаєте слова, що починаються на букву «Я»? Назвіть їх.
3. Чи зрозуміла буква «Я», що не можна постійно вихвалятися?