Казка як засіб ознайомлення з кольором дітей молодшого шкільного віку.

 

Міністерство освіти і науки України

 

Державний заклад

«Луганський національний універсететімені Тараса Шевченка»

Інстетут педагогіки і псехології

Кафедра педагогіки

Казка як засіб ознайомлення з кольором  дітей молодшого шкільного віку.

Курсова робота

За спеціальністю «початкова освіта»

 

Виконала

        Толок Ірина Олександрівна

        По 4(2)

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

Вступ………………………………………………………………………...      3-4

Розділ 1. Казка як засіб навчання й виховання в початковій школі  ………… 5

1.1. Місце та роль казок у навчально-виховному процесі молодших ……..6-10

школярів.

1.2. Психолого-педагогічний потенціал казок   …………………………...11-13

Розділ 2. Особливості застосування казкових сюжетів на уроках  ………….14      образотворчого мистецтва.

 2.1 Казкові сюжети на уроках образотворчого мистецтва………………..14-15

2.2 Психофізіологічний вплив кольору. Кольорові гармонії……………...16-20

2.3 Ознайомленя з палітрою кольорів………………………………..……..21-22

Висновок……………………………………………………...………………23-24

Список літератури……………………………………………………………….25

Додатки……………………………………………………………………….26-36

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На протязі історичного розвитку людства мистецтво посідало одне з провідних місць у системі формування особистості людини. Його розглядали як частину світу, як певний духовний засіб пізнання навколишньої дійсності. Власне всім різновидам мистецтва надавали цілющого значення, вважали, що за його допомогою людина “очищає” своє тіло та душу.

Мистецтво на сьогоднішній період стає одним із засобів самореалізації особистості та способом вирішення життєвих труднощів сучасної людини. Його роль у вихованні підростаючого покоління неухильно зростає, оскільки протидіяти явищам бездуховності, аморальності можна лише шляхом формування усвідомлення важливості та пріоритету загальнолюдських цінностей, вдосконалення творчого потенціалу, прагнення до пізнання. Тому дуже важливо формувати у дітей молодшого шкільного віку прогнення до прекрасного, почуття краси, сприяти розвитку естетичних почуттів.

Метою даної роботи є дослідження впливу казки як засіб ознайомлення з кольором  дітей молодшого шкільного віку.

Об’єктом курсової роботи є казка як засіб навчання й виховання.

Предметом курсової роботи є особливості застосування казкових сюжетів на уроках образотворчого мистецтва.

У відповідності з метою були поставлені завдання:

визначити місце та роль казки у навчально-виховному процесі початкової школи;

охарактеризувати психолого-педагогічний потенціал казок;

описати особливості застосування казкових сюжетів на уроках образотворчого мистецтва.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел та додатку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Казка як засіб навчання й виховання в початковій школі

 « Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без якого немислиме благородство душі, щира чуйність» 

Казка входить у життя людини з раннього дитинства, відіграючи незбагненно важливу роль у становленні особистості.

Мова казки проста і тому доступна. Сюжет прозорий, але загадковий і тим самим сприяє розвитку дитячої уяви. Казкові образи близькі за своїм характером образам уяви дітей. Крім того, жодна дитина не любить настанов, а казка не вчить безпосередньо. Вона дозволяє собі «натякнути на те, як краще вчинити в тій, чи іншій ситуації.» Різноманітність і напруженість дії у казці створюють у дітей постійний і неослабний інтерес. Казки гарні тим, що в них немає довгих і стомлюючих міркувань. Казка сприяє формуванню у дітей моральних понять, адже майже всі діти ототожнюють себе з позитивними героями, а казка кожен раз показує, що добрим бути краще, ніж поганим, що треба прагнути робити добро людям.

Оповідь казки з подальшим переказом сприяє розвитку мислення і збагачення мови дитини. Благополучний кінець казки виховує оптимізм, впевненість у подоланні будь – яких труднощів.

Завдяки казці діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем, і не лише пізнають, а й відгукуються на події і явища навколишнього світу, висловлюють своє ставлення до добра і зла. За допомогою казки можна допомагати долати негативні сторони, що формуються в дитини. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування. Дитяча казка розвиває фантазію і уяву дитини, і так само її творчий потенціал.

 

 

1.1. Місце та роль казок у навчально-виховному процесі молодших

школярів.

В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми: "Я не уявляю навчання у школі не тільки без слухання, але і без створення казки" .Вчений уважав казку сферою і джерелом мислення дитини: «Естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками острівці мислення».

Відомою є "Школа радості" В.Сухомлинського, в якій успішно функціонувала кімната казки. Педагогом використовувалися різноманітні прийоми роботи з казковими образами. Діти брали участь у виготовленні ляльок, за твердженням педагога, позитивно впливало на їх розвиток. Така спільна праця дозволяє розвивати в дітей комунікативні вміння, створювати атмосферу доброзичливості й спонукання до творчості; створення дітьми власних казок. Цей прийом, за словами В. Сухомлинського, "є одним з найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Разом із цим, це важливий засіб розумового розвитку інсценування дітьми відомих і вигаданих казок з використанням власноруч виготовлених , намальованих ляльок є фактично логічним продовженням використання згаданих вище прийомів роботи з казкою. Він стимулює творчість дитини, підвищує її самооцінку, дозволяє розвивати емпатію та комунікативні навички.

На думку сучасних лінгводидактів, казка – це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача із слухачам; зв’язний текст розповідного характеру, з вигаданим, часто фантастичним змістом, якому притаманні всі риси зв’язного тексту: тематична єдність. У казках відсутні детальні описи природи, інтер’єру – все підпорядковане стрімкому розвитку подій. Казка, завдяки елементам ілюзорного і фантастичного відбиття світу, справляє глибоке емоційне враження на дитину, приводить у рух її уяву, духовні сили. Логічно послідовний виклад, чітка побудова, влучність у вживанні фразеологізмів викликають неусвідомлене задоволення, сприяють засвоєнню традицій народно-поетичного мовлення. Лексика казок точно відповідає особливостям предметно-образного мислення дитини .

Казка є найбільш ефективним та доступним засобом розвитку творчого потенціалу. Вона активізує дитячу фантазію, розвиває логічне мислення, пам'ять, мовленнєво-комунікативні здібності, творчу уяву, художньо-естетичний смак.

До провідних функцій казки належать: соціалізуюча, креативна, голографічна, валеолого–терапевтична, культурно–етнічна і вербально–образна.

Сутність соціалізуючої функції полягає у залученні дітей через казку до суспільного досвіду та формування у них соціальної гнучкості.

Креативна функція – це насамперед “здатність виявляти, формувати, розвивати і реалізовувати творчий потенціал особистості... Фантастичний світ казки, наявність у ній ірреальних, варіативних елементів, здатність “запрошувати до співавторства” дають слухачу змогу перемогти стереотипи мислення, комплекси відчуженості, пробудити “сплячі”, невиявлені творчі здібності.

Голографічна функція казки, проявляється, по–перше, у просторово–часових аспектах змісту казок, які “начебто створюють його голографічний континуум (універсальність, цілосукупність, багатомірну об’ємність), що співзвучно психіці дитини. Тому діти так чутливі до універсальності казки: у ній вони знаходять співзвучність своєму, такому ж універсальному внутрішньому світу. Більше того, універсальний світ казки здатний актуалізувати всі органи почуттів і психічні функції особистості, що формується”. Крім того, казка “здатна відображати глобальні, неминущі цінності, вічні теми протиборства доброго і злого, світла і тьми, радості і печалі, сили і слабкості, тобто вона характеризується всім тим, що характерно для голографічного ефекту”. У педагогічній практиці цей аспект казки може бути використаний для формування цілісного світогляду слухачів, їх моральної, художньої, екологічної, валеологічної культури .

Розвиваюче–терапевтична функція казки реалізується завдяки наявності в її змісті здоров’язберігаючого, корекційно–розвиваючого потенціалу.

Культурно–етнічна функція казки полягає в тому, що використання її в освітньо–виховному процесі “сприяє засвоєнню цінностей культури природним, образно–ігровим способом”.

Вербально–образна функція казки полягає в її здатності формувати мовленнєву культуру особистості, сприяти оволодінню “багатозначністю народної мови, її художньо–образним багатством, композиційно–сюжетною варіативністю” .

Практика показала, що казка здатна виконувати розвивальну і адаптаційну функції у навчанні школярів та допомагати у розв’язанні таких педагогічних проблем:

- подоланні першокласниками труднощів у переході від життя дошкільника до шкільної праці (в грі навчання молодших школярів проходить як захоплююча діяльність, дитинавіддається цій справі вільно і повністю);

- встановленні взаєморозуміння між педагогом і дитиною (партнерство вчителя та учняпереростає у дружні стосунки, які грають в казці, спільне використання ігровим матеріалом,створює умови у налагодженні „місточка”, що з`єднує учня і вчителя);

- оволодінні необхідними знаннями, кращому їх засвоєнні і запам`ятовуванні таформуванні вміння самостійно застосовувати засвоєне на практиці;

- підтриманні інтересу до предметів, розвитку пізнавальної активності (з’являєтьсяможливість у школяра безпосередньо прийняти участь в діяльності по оволодінню знаннями, уміннями, навичками);

- розвитку розумових процесів: уваги, сприймання, пам`яті, мислення (ігрова діяльністьнепомітно переходить у навчання, формуючи процеси активної уяви);

- знятті втоми під час розумової праці та в отриманні позитивних емоцій;

- розвитку творчих можливостей, індивідуальних здібностей кожного учня;

- розвиткові особистості учня (забезпечується наявність почуття „свободи вибору”,можливість учневі самореалізуватись);

- сприянні збагачення активного словника, розвитку зв`язного мовлення через слуханняказки, переказування, мовленнєву творчість .

Виховний потенціал казок зумовлюється наявністю в її структурі таких характерних рис:

• відсутності прямого дидактизму в глибинному сенсі й моралі казки;
• універсалізму (абстрагованість місця і часу дії), що сприяє ідентифікації дитини з головним героєм і не створює перешкод для розвитку уяви дитини;
• образності, метафоричності форми викладу, що відповідає стилю мислення дошкільників;
• здатності активно діяти на емоційно–образний потенціал особистості (адже вигадані персонажі викликають реальні емоції і почуття), що дає дитині змогу переживати почуття, мало доступні у реальному житті;
• насиченості багаторівневою і багатогранною інформацією, яка постає невичерпним джерелом збагачення життєвого досвіду дитини завдяки репрезентації зразків життєвих проблем і способів їх ефективного розв’язання;
• відповідності дієвому характеру сприймання дитиною художніх творів;
• здатності задовольняти потреби дитини у самостійності, компетентності, активності, що сприяє формуванню в неї відповідних рис та особистісних якостей;
• відсутності жорсткої персоніфікації, гіперболізація окремих рис персонажів казки, що допомагає дитині ідентифікувати себе з їх позитивними представниками;
• відповідності змісту казки анімістичному способу світосприймання дошкільників, що деякою мірою сприяє подоланню надмірного дитячого егоцентризму, посилює розвиток здатності до емпатії, децентрації;
• відповідності природному для молодшого школяра оптимістичному світосприйняттю щасливого закінчення, що забезпечує відчуття психологічної захищеності, формування позитивного погляду на життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Психолого-педагогічний потенціал казок

Аналіз науково-педагогічної та психологічної літератури дозволив зробити такий висновок: по-перше, казка впливає на психічний розвиток дитини: розвиває почуття, мислення, уяву, фантазію, сприймання, волю. По- друге, розвиває розуміння мови на слух, словник, зв’язне мовлення, формує правильну граматичну будову, виховує звукову культуру. По-третє, казка навчає, виховує і соціалізує.

На уроках, де присутня казка, діти вчаться усвідомлювати свої почуття, емоції, бажання. Як справедливо помічають психологи (Т. Зінкевич- Євстигнєєва, Т. Грабовська, Н. Погосова), частіше всього гармонійному розвитку дитини заважає емоційна нестабільність.

Казка відкриває перед дітьми багатогранний спектр почуттів та емоцій. Найголовніша ознака казки у цьому відношенні полягає у ясності та чіткості змалювання позитивних і негативних рис характеру, дій персонажів, що викликають відповідні чіткі та ясні емоції. Софія Русова свого часу говорила, що світ різноманітний, він має багато відтінків, в яких дітям важко розібратися. Натомість у казці дитина може побачити чітку межу між добром і злом, любов’ю і ненавистю тощо.

До лінгводидактичних можливостей казки віднесемо її здатність формувати мовну культуру особистості, оволодіння багатозначністю мови, її художньо-образним багатством, композиційно-сюжетною варіативністю.

Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки найбільше наближуються дитячі словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок, герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних героїв, запозичуються специфічні казкові елементи побудови сюжету (зачин, кінцівки), характерними є класичний принцип потрійності та деякі стилістичні засоби.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називав В.О. Су-хомлинський казку. За його словами, це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови» Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці.

В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що перше завдання школи «навчити дітей добре мислити і говорити», а розпочинається ця робота вже зі старшими дошкільниками. Весь зміст навчання, характер духовного життя, розумового розвитку дитини повинен стояти на «трьох китах»: «яскрава думка, живе слово і творчість дитини» .

В.О. Сухомлинський акцентував увагу педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого мовлення. За його словами, казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови. Казка – це духовне багатство народної культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення казок, за автором, – це один з найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас, це важливий засіб розумового розвитку. Якби не творчість, не складання казок, мовлення багатьох дітей було б плутаним, а мислення – хаотичним. Саме казка, на його думку, задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього. Чарівний і дивовижний, веселий і життєстверджуючий світ казок входить у душу кожної людини з дитинства, засіваючи її першими зернами добра, краси і справедливості .

Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають дорослі, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В.О. Сухомлинський: «Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, – значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити».

Отже, В.О. Сухомлинський націлював увагу педагогів на використання казки як засобу розвитку творчого мовлення дітей.

Казка, вводячи молодшого школяра світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності. Спочатку до співтворчості, а у щасливому випадку – до творчості. Дитина через емоції і почуття, викликані казкою, сприймає колорит народності в передачі казкового образу, красу рідної мови.

Казки є ефективним прийомом усвідомлення важкого матеріалу. Цей жанр молодші школярі готові слухати, обговорювати безкінечно, їх захоплює сюжет, вони з непідробним інтересом стежать за діями незвичайних героїв, за розвитком подій. Читаючи чи слухаючи казку, дитина охоче занурюється у чарівний світ її персонажів, переймається подіями твору. Казка переносить дітей із буденного світу реальності у світ небуденності, пробуджує фантазію, емоційно зацікавлює і захоплює. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Особливості застосування казкових сюжетів на уроках образотворчого мистецтва.

 2.1 Казкові сюжети на уроках образотворчого мистецтва.

Невід’ємною частиною культури, одним із визначальних її проявів є образотворче мистецтво. Тисячоліттями  мистецтво займало одне з пріоритетних місць за силою впливу на особистісний розвиток людини та її виховання. Високорозвинені цивілізації ставили і продовжують ставити мистецтво у центрі всієї освіти, розуміючи його унікальні можливості для розвитку духовності та інтелекту, універсальну доступність різних форм творчості для сприйняття і засвоєння з ранніх років дитинства.

Сучасна школа велику увагу приділяє образотворчому мистецтву, яке формує духовну культуру школярів. Графіка, скульптура, архітектура, живопис мають естетично розвинути особистість дитини, закласти в ній потяг до прекрасного. А це можливо за умови особливої атмосфери комфортності на уроці, відчуття естетичної насолоди від спілкування з творами мистецтва. Діти вже з перших уроків починають так чи інакше ставитися до мистецтва. А яким буде це ставлення, залежить від особистості вчителя.

 Підручники з образотворчого мистецтва побудовані на казці для легшого та швидшого оволодіння матеріалом. Відкриваючи його діти знайомляться з мешканцями країни Образотворчого мистецтва. Кожного року цікава подорож продовжується, учні знайомляться з майстрами народного мистецтва. Разом із чарівницею Гармонією та її друзями- королевою Композицією, принцом Декором та паном Колоритом- діти дізнаються багато нового і цікавого , навчаються створювати композиції  різної складності, самостійно обирають варіанти завдань та виконують їх у різних художніх техніках.

 На кожному урочі учні знайомляться з новими сюжетами та героями казок. Додаток №1. Звертаючи увагу на риси характеру, зовнішній вигляд та роль героя в казці діти пізнають розмаїття кольорів , плавність переходів, гармонію кольору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Гармонія кольору

Колір має відомі характерні властивості й певну виразність. Тільки таке сполучення кольорів, що відповідає нашим очікуванням, що вдало доповнює функціональне призначення предмета, тобто відповідає вимогам єдності кольору й об`єкта, сприймається як гармонічне. Можна встановити три фактори, що беруть участь у створенні гармонічного сполучення: колір, об`єкт, людина.

Терміном «колірна гармонія» часто визначають просто приємне для очей, гарне сполучення кольорів, що припускає певну погодженість їх між собою, певний порядок у них, певну домірність і пропорційність.

Комбінація кольорів сама по собі, розглянута окремо, може бути як гармонічною, так і негармонійною. Теорія колірної гармонії в остаточному підсумку, таким чином, не може бути зведена лише до рішення питання про те, який колір з яким гармонує. Оскільки на естетичну оцінку впливають і форма, і фактура, і просторове положення, і змістовна обґрунтованість, то, мабуть, загальні принципи колірної гармонії не можуть бути визначені без врахування цих факторів. Але якою б не була істотна роль згаданих факторів, основу виразності кольору становить все-таки комбінація кольорів, узятих ізольовано, самих по собі.

У природі «теплота» або «холодність» кольору звичайно визначаються станом атмосфери, що часто робить на світлі тони холодними, а в тіні, навпаки, теплими. Про це ще в XІ ст. писав В. Вицольд: «На відкритому місці, і коли сонце перебуває низько на небі, предмети, освітлені прямим сонячним світлом, мають теплі відтінки, тому що світло на своєму довгому шляху через атмосферу до предмета й від предмета до ока приймає червоно-жовтий тон, тим часом як предмети, освітлені блакитнуватим відбитим світлом неба, мають холодні відтінки.

«Температура» кольору залежить також і від насиченості. Оптимально насичені, чисті кольори завжди будуть холодними ніж відповідні їм слабко насичені. Ми часто характеризуємо як холодну й строгу ту красу, у якій все строго, правильно. Ми називаємо холодною архітектурою, що характеризується геометричною чіткістю, строгою симетрією своїх форм.

Всі кольори спектра у відомому змісті є чистими або оптимально насиченими, оскільки кожному з них теоретично відповідає монохроматичне випромінювання. Однак у спектрі втримуються й такі кольори, як жовтогарячий, жовтий, жовто-зелений, які сприймаються як змішані або, у всякому разі такими, що містять відтінки. Тому в спектрі варто виділяти основні чисті кольори, тобто кольори, змішанням яких утворяться всі інші. Температура змішаних вторинних кольорів тоді буде залежати від переваги в них червоного або синього.

Контраст теплих і холодних кольорів використовується не тільки в живописі, але й нерідко в графіці. Дуже важливе визначення теплоти або холодності в характеристиці ахроматичних кольорів. Теплий чорний і холодний чорний справляють зовсім різне враження.

Вивчаючи властивості кольорів, російський учений М. В. Ломоносов перший встановив, що серед великої кількості хроматичних кольорів є тільки три (червоний, синій, жовтий), яких не можна дістати змішуванням інших кольорів. Ці кольори називають основними. Змішуючи основні кольори, дістають кольори інших тонів. Так, змішуючи червоний і синій кольори, дістають фіолетовий, змішуючи червоний і жовтий — оранжевий, а жовтий і синій — зелений. Фіолетовий, оранжевий і зелений кольори називають змішаними. Змішуючи основні кольори змішаними, можна дістати нові кольори. На зовнішньому кільці кольорового круга показано три основних і дев'ять змішаних кольорів.

У фарбозаготівельній майстерні завжди повинні бути пігменти трьох основних кольорів, що дає змогу приготувати фарбувальні суміші потрібного кольору.

Зміна кольору суміші з двох або більше пігментів пояснюється тим, що частинки пігментів по-різному поглинають певну кількість світлових променів, які проходять крізь суміш. Які промені, і в якій кількості поглинаються пігментом, залежить від його властивостей. Якщо, наприклад, змішати жовтий кадмій з залізною блакиттю, утвориться суміш зеленого кольору. Це пояснюється тим, що частинки кадмію здатні поглинати фіолетові, сині і блакитні промені, а блакить — червоні, оранжеві і жовті. Таким чином, від суміші відбиватимуться лише зелені промені, від чого вона здаватиметься зеленою.

Щоб передбачити колір суміші, що утвориться при змішуванні кількох пігментів, треба знати, які промені поглинає кожен з них.

Однак не всі кольори при змішуванні одного з одним дають інший хроматичний колір. Так, якщо змішати в певному співвідношенні червоний і зелений кольори, то дістанемо ахроматичний сірувато-білий колір.

Кольори, які при змішуванні дають ахроматичний колір, називають взаємодоповнювальними. Доповнювальні кольори розміщені в кольоровому крузі на діаметрально протилежних його боках. Так, до червоних кольорів доповняльними будуть блакитно-зелені, до оранжевих — блакитні, до жовто-зелених — фіолетові тощо.

Інші, так звані холодні тони — сині, голубі, зелені — заспокоюють, зменшують втому очей. Враховуючи обставину, що людське око краще сприймає цю гаму, можна з упевненістю сказати, що стіни навчальних закладів краще зафарбовувати (оформлювати) в цій гамі. Загальна кольорова гама в світлих тонах сприяє збільшенню освітлення. Взаємопоєднані холодні і теплі кольори у приміщенні створюють робочий настрій.

Як правило, кількість кольорів робочого місця повинна обмежуватись трьома-чотирма, бо велика кількість кольорів може призвести до розсіяння уваги. Один із усіх кольорів повинен бути головним і визначати основний колорит.

Вибір переважного (улюбленого) кольору людиною визначається її характером і залежить також від соціального фактору. На основі соціологічних досліджень був отриманий наступний ряд кольорів по мірі зменшення надання переваг: — блакитний — фіолетовий — білий — рожевий — пурпурний — червоний — зелений — жовтий — помаранчевий — коричневий — чорний.

Колір може заспокоювати, приносити вмиротворення, або навпаки дратувати, викликати гнів. Опираючись на свої відчуття, людина намагається оточити себе тією колірною гамою, у якій почувається найбільш комфортно. Це особливо важливо при виборі кольорів для інтер`єру того чи іншого приміщення.

Як відомо, колір виражає індивідуальність і особисті уподобання. При цьому у природі існує певний закон дії кольорів на психологічний стан людини. Є кольори, які умовно можна називати «транквіліза-торами». Вони допомагають відновити сили після важкого робочого дня й розчинитися в теплоті домашнього комфорту. Це тепло асоціюється, насамперед, із землею. Коричневий, іржавий, охра, умбра — кольори темних відтінків, які допомагають заспокої-тися й відчути затишок. Вони ідеально підходять для кімнат, де потрібна затишна атмосфера. Зняти втому, відчути легкість і бадьорість допоможуть теплі кольори, що асоціюються із пляжем. Це світлі тони: перловий, кораловий, пісковий. Позитивний вплив мають кольори флори й фауни. Зелений і жовто-зелений кольори, близькі до рослинності, допомагають розслабитися й почуватися більш затишно в незнайомій обстановці. Тому в ресторанах, готелях і офісах так багато кімнатних рослин. Удома зелень добре використовувати в спальні й у робочій кімнаті.

Коли ми приходимо в гості до нового знайомого, то, судячи з інтер'єра й навколишніх предметів, можна багато довідатися про хазяїна будинку. Наприклад, якщо він багато подорожував, то, як правило, на поличках стоять різні заморські сувеніри й на стінах у рамочках безліч пам’ятних фотографій тощо.

Людина, що займається творчою діяльністю, віддає перевагу спокійним, непомітним тонам. В «інтелектуальну» палітру входять теплі фарби землі й сірий з його м`якими теплими відтінками. Всі відтінки синіх кольорів також допомагають зосередитися, налаштовують на розумову діяльність. Можливо, саме тому для чорнил найчастіше використовують сині кольори. Відтінки чорного кольору також вважаються діловими та серйозними.

При цьому занадто багато чорного створює жалобну й похмуру обстановку, що не зовсім добре позначається на процесі думки. Для приміщення, у якому ви працюєте, займаєтеся інтелектуальною діяльністю, потрібно вибирати спокійні, гармонічні кольори. В жодному разі фарби не повинні «кричати» про себе.

 

 

 

 

 

 

2.3 Психофізіологічний вплив кольору. Кольорові гармонії.

Психофізіологічний вплив на людину в емоціональному плані дуже 

великий. Колір може заспокоювати, хвилювати, радувати, печалити, пригнічувати й веселити. Викликати відчуттятеплоти й холоду, бадьорості й втоми, розширювати та звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; допомагати лікуванню хворих.

   Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний, життєрадісний. Має саму довшу хвилю, стимулююче впливає на мозок, сприяє збільшенню мускульної напруги, підвищенню тиску кровіта ритму дихання. Сильно впливає на настрій людей.

   Оранжевий – яскравий, викликає радість, заспокоює або подразнює. Сприяє покращенню перетравлення їжі та прискорення руху крові.

   Жовтий – стимулює зір, мозок, нерви, створює веселість, заспокоює деякий нервовий стан.

   Зелений – колір природи, спокою, свіжості, заспокоює нервову систему. Сприяє пониженню тиску крові за рахунок розширених капіляр.

   Голубий – світлий, свіжий і прозорий. Впливає таксамо як і зелений. Лікувальний колір, полегшує хворобливий стан.

   Фіолетовий – пишний і благородний: позитивно діє на серце і легені. Колір втоми та смутку.

   Коричневий – теплий; створює спокійний настрій, виражає стійкість та міцність предметів

   Сірий – холодний, діловий, смутний, створює апатію та сум.

   Білий – легкий, холодний, благородний. Символ чистоти, добре поєднується з іншими кольорами.

   Чорний – темний, важкий, різко понижує настрій. Він дуже красивий, у невеликій кількості застосовується для контрасту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, створення на уроках елементу казковості у вмісті матеріалу і в прийомах його подачі сприяє формуванню інтересу до предмету в учнів, розвиває дитячу допитливість. Казка, її композиція, яскраве протиставлення добра й зла, фантастичні й певні по своїй моральній суті образи, виразна мова, динаміка подій, особливі причинно-наслідкові зв'язки і явища, доступні розумінню школяра, – все це робить казку особливо цікавою й хвилюючою для дітей, незамінним інструментом формування морально здорової особистості дитини.

Аналіз науково-педагогічної та психологічної літератури дозволив зробити такий висновок: по-перше, казка впливає на психічний розвиток дитини: розвиває почуття, мислення, уяву, фантазію, сприймання, волю. По-друге, розвиває розуміння мови на слух, словник, зв’язне мовлення, формує правильну граматичну будову, виховує звукову культуру. По-третє, казка навчає, виховує і соціалізує. Казка виконує терапевтичну функцію: урівноважує нервову систему, викликає позитивні емоції, здійснює мовно-корекційний вплив.

Застосування різних підходів до використання казки на уроках у початковій школі сприяє реалізації стимулювальної, розвивальної й адаптувальної функції у навчанні); налагодження партнерських стосунків і взаєморозуміння між учителем і дитиною (граючи в казку, складаючи задачі-казки та ілюстрації до них разом з учителем, дитина відчуває себе рівноправним партнером процесу навчання); оволодіння необхідними знаннями, кращому їх засвоєнню і запам`ятовуванню і формуванню вміння самостійно застосовувати засвоєне на практиці.

Для ефективного використання казок образотворчого мистецтва  доцільно створювати такі умови: систематичність і цілеспрямованість; зміст дидактичної казки має узгоджуватися із провідними завданнями програми для початкової школи, бути цікавим, захоплюючим та відповідати віковим особливостям дітей; - органічно поєднуватися із змістом конкретного уроку та відповідати темі, меті, завданням уроку; об`єм тексту казки має бути невеликим, чіткі відносини дійових осіб; барвистість мови; точність, ясність, лаконічність, виразність мовлення; наявність діалогів та яскравих образних виразів.

Отже, захоплені казкою діти простіше засвоюють програмовий матеріал, здобувають нові знання, уміння і навички, а процес навчання стає цікавим, у дітей створюється робочий настрій, долаються труднощі, знімається втома, напруга і підтримується увага протягом заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури:

1)Антонович, Є. А. Художні техніки у школі : навч.-метод. посібник для студ. художньо-графічних факультетів / Євген Антонович Антонович,

2) В. І. Проців, С. П. Свид. – К. : ІЗМН, 1997. – 312 с.

3) Кардашов М.В. Теорія і методика викладання образотворчого мистецтва: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.:, 2007. – 296 с.

4) Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі: посібник для вчителів. – Х, 2006. – 256с .

5)  Красовська, О. О. Образотворче мистецтво з методикою викладання у початковій школі: навчально-метод. посібник / Ольга Олександрівна Красовська. – Рек. МОН. – Львів : Новий світ - 2000, 2013. – 292 с.

6) Федун, С. І. Орієнтовне календарно-тематичне планування та розрозробки уроків образотворчого мистецтва для 1-4 класів Метод. посібн. для вчителів загальноосв. навч. закл. : 3 клас / Сергій Ігоревич Федун, Тетяна Єгорівна. Рубля. – Вінниця : НОВА КНИГА, 2004. – 64 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Казки до уроків образотворчого мистецтва

 Щасливі фарби

В одного художника жили кольорові фарби. Кожна фарба знаходилась у своєму будиночку-баночці… Художник брав в руки пензлик й малював тою чи іншою фарбою. Під час малювання фарбам було весело. А ось коли художник відпочивав, або покидав помешкання, залишаючи їх наодинці, фарби сумували…. Сумуючи вони мріяли….

Жовта фарба мріяла зафарбувати                      

                                                                  сонце, пісочок на березі річки та

                                                                  солодкий ананасовий сік.

Синя, в уяві малювала море, річку,

озеро…, а потім починала малювати

небо, розмальовуючи всі хмаринки.

                                                                 Червона, гуляючи лісом, зафарбовувала

                                                                  ягоди та квіти, шукаючи їх у травичці,

                                              а зелена йшла поруч,       розмальовуючи        

                                                                   кожну травинку….

І ось трапилось диво: одного разу, коли художник залишив помешкання, пішовши по своїм справам, фарби осмілились залишити свої домівки й вирішили піти гуляти світом…

Вискочивши зі своїх баночок-домівок, вони почимчикували до відчиненого вікна, а звідти повистрибували на вулицю.

Скільки було радощів у кожної фарби від задоволення - нарешті здійснити свою мрію! Кольорові фарби одна за одною розфарбовували світ, утворюючи його кольоровим та яскравим.

Довго ще б гуляли фарби світом, та схаменулись від думки, що художник повернеться додому і, знайшовши їхні баночки-домівки спустошеними, засумує. Вирішили кольорові фарби повернутись до свого художника.

Вже смеркало… Художник повернувся додому втомленим та виснаженим. Він не помітив, що його фарби зникли з баночок, тому що коли сів за роботу, взявши пензля до рук, задрімав разом із пензликом.

Фарби нишком навшпиньках заскочили у віконце, в те саме, з якого вони вирушили гуляти світом. Тихо повертаючись у свої баночки-домівки, вони пошепки промовляли: « Які ж ми щасливі!»

А художник спав собі й не здогадувався, що сьогодні його кольорові фарби здійснили свої заповітні мрії!

Можливо фарби потім теж заснули від втоми та виснаження, але вони, в своїх баночках-домівках, заснули щасливими...

 

Пригоди Олівця

Незабаром його купили. Хазяїн Олівця був письменником, i у Олівця було багато роботи. Він виправляв помилки, писав назви, але особливо йому подобалося підкреслювати головне.  

Одного разу письменник вирушив у мандри. Олівцю не сподобалось, як гойдається автобус, тому що він боявся зламатись - адже для Олівця це найстрашніше.

Олівець народився нещодавно на фабриці i був звичайного червоного кольору Потім недовго жив у кіоску де продавались канцелярські товари.

Але далі вони подорожували на пароплаві - i Олівець заспокоївся.                                                                             

І ось, коли письменник прогулювався по палубі, Олівець висковзнув з його паперів та впав в океан. Довго плавав i надто змок - починала зіпсуватися його середи­на! Він міг й потонути, якщо не опинився б у самого берега Африки.

       Як же здивувались i зраділи африканські дітлахи, коли знайшли маленький червоний Олівець у піску! Та й сам Олівець був радий новим знайомим - адже він ніколи не малював сонечко та червоні дерева. Щоправда, знайомство продовжувалось недовго, але Олівець не жалкував - він прожив цікаве життя!

         Жовта фарба

  Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло і життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі - в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися. "Почекай-но,- думало собі.- Довкола пурхають жовті метелики, достемнісінько як я, отож і я полечу". Курчатко підскочило, але ж крильця, крильця... тільки манюсінькі пуп'янки по боках, оторочені жовтим пушком... "Нічого,- вирішило курчатко.- Доросту до курки, то й літатиму високо-високо". Та й примостилося під квочкою, і заснуло, зігріте жовтим пір'ям мами. А сонечко золотіло, мов жовтий млинець з такими смачними пахучими хрумкотливими краями.

Осіння казка

                                                Осінь… Я дуже люблю цю пору року… Сім 

                                                 кольорів, сім дощів, сім вітрів… Кожен

                                                 вітер має свій колір. Вони спускаються на

                                                 землю, зриваючи листя з дерев того ж

                                                 самого кольору. Це їх скарб, багатство.

                                                 Вони кружляють його у вихорах, намагаючись забрати з собою, підняти до небес, але не можуть. І так кожну осінь — вони повертаються спробувати взяти новий, інший скарб.
           Перший вітер приходить із першим дощем: обидва ніжні, чисті, легкі; люди ховають парасольки, бо не бояться їхніх обіймів.

           Другий вітер полюбляє піддивлятись за закоханими в парках, підіймаючи листя і ховаючи кохання від зацікавлених очей людей.

            Третій вітер дуже сильний та холодний — він пробирається до людей під одяг, намагаючись зрозуміти ці цікаві створіння, які не тільки не бояться, а й захищаються від нього.

         Четвертий вітер споконвіку намагається прогнати осінь, вірніше, не осінь, а її романтику. Його історія дуже сумна: колись він випадково потрапив до літа і побачив там найпрекрасніше створіння — ромашку. І закохався, але осінь зруйнувала його кохання…

         П’ятий вітер — найвеселіший серед усіх; він приходить, розганяє хмари і дарує людям останні промінчики сонця.

         Шостий вітер — найповажніший. Він спускається на землю лише один раз, щоб привітатися з людьми, він змушує їх вклонитись, а з дуже непокірних зриває капелюшки.

         Сьомий вітер приходить разом із зимою. Вони забирають останні листочки на деревах та останні мрії і спогади про літо. Все завмирає…

Але все це: всі дощі, всі вітри, всі кольори — моє, рідне, кохане…
             Адже осінь — це Я!

     Казка про лінії

В одному простому Олівці жили-були дві сестриці – Лінії, одна тонка, ледь помітна, інша – жирна і чітка, братик Штрих і зовсім маленька сестриця Крапка. І хоч жили вони однією сім’єю, всі були різні і, ясна річ, призначення мали не однакове. Проте вони цього не знали, а тому з’являлися з Олівця, коли їм заманеться. Виходила велика плутанина. Олівець зовсім було втратив голову, та, на щастя, зустрів Гумку. Розповів їй про свою біду, а Гумка й каже: «Я тобі допоможу. Тільки-но з’явиться не та лінія, я її одразу ж зітру».

Почули цю розмову сестрички Лінії, Штрих і Крапка, злякалися Гумки та й перестали вискакувати з Олівця, коли їм заманеться, почали дотримуватися черги. Тонка, ледь помітна лінія з’являлася, коли потрібно було розмістити на аркуші малюнок, виконати начерк загальних обрисів зображуваного предмета, намітити пропорції тощо або ж показати на малюнку предмети, що йдуть углиб. Жирна і чітка, навпаки, висувала їх на передній план. Штрих залишав свої короткі сліди, коли потрібно було передати найтонші тональні відношення малюнка, а Крапка з’являлася, щоб створити враження лаконічності, стислості, закінченості, наближеності. Так Гумка допомогла Олівцю привчити Лінію, Крапку, Штрих до порядку.

 

 Казка про фарби

Жили-були собі брати-кольори. Звали їх гуашевими фарбами. Змайстрували вони собі гарний будинок  і оселилися в ньому. Кожен братик-колір жив в окремій кімнаті. Ніколи не сиділи вони без діла. Увесь білий світ розфарбували. Не шкодували барв ні для чого. Дуже любили вони, щоб все навкруги було красивим. А коли прийшла черга розфарбовувати ягоди і плоди, Зелений Колір і каже братам: - Чи ви не притомилися? Давайте я їх сам розмалюю, а ви відпочиньте. Тут озвався Червоний колір: - За те, що ти, брате, беручкий до роботи, тобі шана. А тільки кому ж до смаку зелені ягоди? Хто нестиглу ягоду куштувати захоче? Повів своїм пензлем Червоний Колір – і почервоніли суниця, барбарис, вишня, малина. Побачив це Чорний Колір, та й собі вмочив у фарбу пензлик. - А чим я гірший? Моя смородина буде чорною, достиглою, а горобина чорноплідною, дозрілою. – Як сказав, так і зробив. Ось вхопились за пензлі й інші кольори. Усі стараються: хто швидше, хто гарніше ягоди та плоди розмалює. Та й гарно виходить! Засяяли обліпиха оранжевою фарбою, черешням дісталася біла, рожева, жовта. А сливі – жовта. - Розмалюю і я сливу на свій смак, - промовив Зелений колір, - моя слива і зеленою буде достиглою! – Пофарбував Зелений і гроно винограду і аґрусу. І хоча зелені вийшли, та були смачні на смак. Так живуть і розмальовують білий світ брати-кольори: і сонце, і місяць, і річки, і ліси й степи, трави та квіти, ягоди і плоди.

 

Додаток 2

КАЗКИ З КОЛЬОРОЗНАВСТВА

Прапорці і кульки. Урок 1

Якось у чарівній країні Мистецтва зустрілися три її мешканці: Червоний, Синій і Жовтий кольори. До цього часу вони жили у своїх домівках і дуже сумували з приводу того, що не мали друзів. Зустрівши один одного вони вирішили потиснути руки, але коли Жовтий потиснув руку Синьому, він побачив, що між ними утворився зовсім новий колір – Зелений. Тоді Синій потиснув руку Червоному і утворився Фіолетовий, коли Червоний привітався з Жовтим між ними утворився Помаранчевий колір. Отже, тепер їх було шестеро! Так з трьох кольорів стало аж шість. Тепер Жовтий, Червоний, Синій, Зелений , Фіолетовий і Помаранчевий стали справжніми друзями.

 

Риба-кит у морі синім. Урок 2

Захотіла дівчинка кита намалювати . Провела півколо-це спина , два трикутники-хвіст, а внизу-хвилі. Гарно вийшло, тільки розфарбувати! Розфарбувала кита , навіть фонтанчик йому прималювала, а як намалювати море – не знає. Почала пригадувати, заплющивши очі. Море… хвилясте…фіолетове, сине, зелене, блакитне….А блакитного у неї не було. Що ж робити? Дуже хвилювався за свою господиню пензлик і підказав, що потрібно взяти палітру і» подружити» синій та білий кольори. Дівчинка взяла палітру крапнула спочатку одного, потім іншого кольору і утворився…Блакитний! Яке диво! Тепер у її кольорів з Країни Мистецтв є новий друг! Крім того Блакитний міг бути світлішим, якщо додати більше білого і темнішим, якщо додати синього. Просто краса! Тепер хвильки різні: зелені, блакитні, сині, фіолетові. На радощах кит заплескав хвостом по воді і всі кольори трішки змішались, утворивши безліч нових відтінків. Тоді маленька художниця зрозуміла, що змішувати фарби можна на папері і в палітрі.

Веселка. Урок 3

Одного разу у Країні Мистецтв кольори вирішили визначити, хто з них самий головний. Жовтий сказав, що він самий головний, бо схожий на сонце і всім дарує радість і тепло, Червоний вважав себе кольором любові, Синій – вода, чистий і прозорий, як розум людини, Блакитний, казав, що схожий на хмаринку, легку, як мрія. Зелений знав, що без нього не було би трави, дерев, молодості людської, Оранжевий – колір щастя, а Фіолетовий вихвалявся своїм благородним походженням.

Щоб розсудити кольори пензлик вирішив пошикувати їх за допомогою віршика: Чарівна Осіння Жар птиця Завітала Бабусину Скриню Фарбувати .Червоний, Оранжевий, Жовтий, Зелений, Блакитний. Синій, Фіолетовий. Аж раптом пішов дощ…и всі кольори засяяли у ВЕСЕЛЦІ . Показуючи у небо діти з радістю кричали:»Диво, краса, радість! Ура!» І кольори зрозуміли, що вони всі дуже потрібні, бо разом вони – ВЕСЕЛКА!

Осіннє листя. Урок 4

 Ще тепло на вулиці, але листя повільно кружляє між деревами і падає на землю. У осінньому листі порпається їжачок. Художник дав завдання принести для букета листя тільки теплих кольорів. А які ж вони теплі? Тепло – це сонце, тепло – це вогонь, міркував їжачок, отже оранжевий, червоний, жовтий – теплі кольори. Таких листочків дуже багато. Прошуршав їжачок по стежинках і назбирав жовтих липових листочків, червоних, бордових, багряних кленових листочків, коричнювато-охрових, березових . Безліч краси на колючках. Маленький їжачок рухався стежкою і нагадував тепле і яскраве багаття.

 

Якого кольору прохолода. Урок 5.

 Одного зимового дня маленьке зайченя вийшло на перший сніг і почало роздивлятись все довкола. «Якого ж кольору прохолода?» - думало зайча. У денному світлі сніг виблискував фіолетовим, синім, блакитним кольором. На вулиці росла розлога зелена ялинка. Справжня казка! «Якби у мене були фарби…»- думав зайчик…Раптом ялинка заговорила: «Скоро Новий рік і я подарую тобі те, що ти просиш, адже я не проста ялинка.» Вона набрала з неба, води, снігових хмарин холодних кольорів, а потім додала свою зелену гілочку і перетворила все це на фарби , це були справжні зимові фарби холодних відтінків: блакитна, синя, фіолетова і зелена. Потім щедра ялинка подарувала папір, а білочка, що жила на ялинці – пензлик зі свого пухнастого хвостика. Зайча було дуже задоволене, адже тепер могло малювати. «Якщо мені знадобляться теплі кольори, попрошу навесні у Їжачка, він має три теплих кольори з осіннього листя і разом у нас буде ціла веселка! Сім кольорів: чотири холодних і три теплих!».

 

 Равлик. Урок 6

 Уявіть собі, що всі кольори зникли і все довкола чорно-біле . Ось у такому місті жили пані Біла і пан Чорний. У країні Мистецтва є багато цікавих міст та історій. Ось одна з них… Пані Біла любила все чисте і біле від квітів до котів, а пан Чорний – все чорне, від диму до собак, але об’єднувало їх одне: вони не любили кольорів веселки, адже ті були надто веселими, на відміну від стриманих чорного та білого кольорів. Одного разу пані Біла та пан Чорний зустрілися на прогулянці і одразу закохались… Прізвище після одруження було спільним – Ахроматичні, що означало « не кольорові», згодом вони так розчинились одне в одному, що у них народився син – Сірий. Отже , не кольорових, ахроматичних кольорів є три: чорний, білий і сірий.

 

Крила метелика. Урок 7

Одного разу Метелик, який щойно з`явився з лялечки побачив своє відображення у краплинці роси. Помітивши, що він зовсім білий Метелик засумував. Все довкола таке кольорове! Навіть зеленою гусінню було веселіше бути…Аж раптом він побачив хлопчика, що розклав на маленькому етюднику яскраві фарби. Хлопчик з радістю допоміг Метелику і розфарбував бідоласі крила, як весло затріпав крилами щасливий капризун! Фарби ще не висохли і змішались, утворивши дивовижні і химерні розводи на крильцях. Скільки нових відтінків утворилось…Метелик дуже злякався, що все зіпсував, але хлопчик пояснив йому, що коли таким чином змішують кольори, називають гарним словом – «монотипія». Задоволений і гордий собою Метелик полетів хизуватись на галявину.

 

Житло гномів. Урок 8.

У різних кінцях лісу жили два гноми. Один з них був добрим і до нього любили зазирати у вікна звірі, залітали у будиночок птахи, весело усміхалось Сонечко в оселі Доброго Гнома. Ближче до болота оселився Лихий Гном. Навіть квіти не росли коло його будівлі, адже боялись, що їх знищать. Звірі не підходили до хатинки. Сонечко не заглядало у будинок Лихого Гнома після того, як він перебив всіх Сонячних Зайчиків. Як сумно виглядала хатинка лиходія! Вся в павутинні, темна і брудна. Сірі сумні стіни і чорний дах відштовхував птахів. Ось до чого призводить не привітність, заздрість, злоба та сум. За хороші справи Доброго Гнома нагородило Сонечко своїм веселим жовтим кольором і малий пофарбував стіни, а Веселка на даху зробила барвистий малюнок. Квіти розтулили свої чарівні пелюстки і утворили чарівний квітник навколо будинку. Звичайно, кольори як і люди можуть бути сумними та веселими, злими і добрими, а ми повинні намагатись розуміти їх значення. Намалюйте будиночки гномів так, щоб було зрозуміло, де чий.

 

Казкове місто. Урок 9

Намалював художник казкове місто і довго думав, як його розфарбувати. Вирішив поселити у будиночки кольори, щоб вони самі житло покрасили та прикрасили. Пішов, а банку з білою фарбою забув… Ось почали кольори купатись у білилах. Жовтий став Лимонним, Червоний - Рожевим ,Зелений – Салатним, Синій – Блакитним, Фіолетовий – Бузковим, весело кольорам, купаються, а біла фарба забруднилась! Прийшов художник, розсердився на бешкетників, а вони заходилися будинки фарбувати і тик гарно вийшло! Стіни стали ніжними і красивими. « Ось як можна одержати лагідні, пастельні тони, що підходять до оселі»,- подумав художник і більше не сварив кольори.

 

Які бувають дерева. Урок10

Ми вже знаємо, що кольори бувають веселими і сумними, світлими і темними, кольоровими( хроматичними) і не кольоровими( ахроматичними), кожен колір має своє значення , крім цього кожен колір відповідає одній нотці з семи. Як багато ми знаємо! А чи можна намалювати музику? Звичайно, адже ноти теж мають свій настрій, крім того все має форму, ось, наприклад, дерева бувають веселі і сумні у різну погоду ,у різні пори року. Зустрілись якось Зайчик і яблунька. Було це навесні, коли всі дерева цвіли, хотів пухнастик погризти кору, але не наважився, надто весела і гарна була яблуня, як наречена. Потім зустрів її зрілою у яблуках, пригостила зайчика яблучком, зрадів малий. Наступного разу їх зустріч не була веселою, осінній дощ зривав пожовкле листя з сумної яблуні…А взимку зайчисько ледь упізнав свою подругу, вона була самотня, без прикрас і зовсім сумна… Не сумуй, буде знову весна і квіти, і молодість, і діти-яблука знову і знову…

Намалюйте сумне і веселе дерево, слухаючи музичний твір «Пори року».