казка яку склала дитинаПРО ВЕЛИКЕ ДОБРО

ПРО ВЕЛИКЕ ДОБРО

Петрушкiна Полiна

Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала:

–         Не роби так! Не можна! Схаменися!

Сусіди теж йому говорили:

–         Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду!

Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів:

–         Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі наскидав! І суху грушку, і житній окраєць, стару газету, уламок від ключика, і навіть пошарпаний гаманець господаря з дрібними!

Однак друзів у щурика ставало все менше. Згодом він і зовсім сам залишився. Найбільшу свою втіху – пів головки сиру! – не мав з ким розділити, за півроку вона так і всохла.

Якось самотній щурик гуляв на узліссі. Аж саме лисиця на полювання вийшла і ну за ним. Щурик шусть до нірки – а там всі кутки зайняті. Туди, сюди – нема де сховатися. Згадав, що в закомірку має чималу торбу пшениці, що днями зі стодоли поцупив. Ледь спину за мішком приховав, хвоста підібгав. Трясеться від страху.

А лисиця зуби гострі має – ухватила мішка й тягне. Ряднина розірвалася і зерно зливою посипалося на щурика.

–         Ой, рятуйте від того добра! Вже дихати нема як! Сипле й сипле, по саму голову закидає!

Пищить щурик, пручається. А хто його окрім лисиці чує?

Аж десь збоку в землі хтось ніби вовтузиться. За мить кротовий ніс показався та й вся кротова мордочка висунулася. Кріт хоч нічого не бачить, однак про щурикові злодійські походеньки начувся. Та що робити? Пропаде щурик без вороття!

–         Занапастить малого лисиця, хоч він сам себе найбільше занапастив. Он як чужим скарбом накрило бідолаху, – подумав  старенький кріт. – А ну як схаменеться? Давай сюди хвіст, малий! Я тебе витягну!

Відтоді як щурик щасливо врятувався, він на чуже добро не зазіхає. Що міг – повернув, чим вдалося – поділився. Тепер знає і всім нам переказує – справжнє добро має бути у серці. І щоб там його не бракувало. Аби бути чесним, сподіватися і прощати.