29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

КІНОТРЕНІНГ ЯК ОДИН З ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ РОБОТИ ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ, ПЕДАГОГАМИ ТА ПІДЛІТКАМИ

Про матеріал
Кінотерапія – це метод терапії, що передбачає перегляд та обговорення кінофільму за допомогою психолога (фільмотерапевта). У процесі перегляду кінофільму і аналізу власного сприйняття його образів учасник кінотренінгу досліджує свої особистісні особливості. Це творчий процес самопізнання, внаслідок якого виникає можливість переходу до свідомої корекції своїх дій. Кінотерапія – це перегляд художніх кінофільмів з подальшим обговоренням в групі. Завжди творчий захоплюючий процес самопізнання в комфортній атмосфері з неквапливою бесідою після фільму, який допомагає людям краще розуміти себе і оточуючих, вчить керувати своїм життям.
Перегляд файлу

КІНОТЕРАПІЯ ТА КІНОТРЕНІНГ АБО КІНО ЗАМІСТЬ ЛІКІВ.

(інтерактивний метод роботи практичного психолога)

Бутмарчук С.В.

практичний психолог

КЗ КОР «Фастівський ліцей-інтернат»

 

  1. Вступ

Сучасна людина часто опиняється у кризових ситуаціях приватного чи громадського характеру. До кризових ситуацій приватного (особистого) характеру відносяться конфлікти в сім'ї, проблеми на роботі чи її втрата, почуття незадоволеності собою, втрата працездатності, фізичне, психологічне або сексуальне насильство. Кризовими ситуаціями громадського характеру є техногенні катастрофи, стихійні лиха, терористичні акти тощо.

Спектр методів, що застосовуються психологами для допомоги в кризових ситуаціях, широкий: тілесна терапія, психодрама, гештальттерапія, символдрама, емоційно-образна терапія та арт-терапія. Ефективним методом психологічної допомоги в кризових ситуаціях є також кінотерапія.

Кінотерапія – сучасний напрямок психологічного консультування і психотерапії. Вона є тонким і потужним інструментом для самодіагностики і корекції несвідомої сфери психіки. На сеансах кінотерапії учасники можуть, поєднуючи естетичне і інтелектуальне задоволення, вирішувати особистісні задачі, використовуючи в якості стимульного матеріалу шедеври кінокласики та сучасні кінофільми.

Кінотерапія – це метод ще більш ефективний, ніж бібліотерапія, тому що фільм містить не тільки фабули, сюжет, а й візуальний ряд, музичний супровід. Все це діє на стан людини інтенсивніше і швидше, ніж прочитана книга. Перегляд кінофільму менш обтяжливий і більш прийнятний для людини, яка не любить читати.

Кінотерапія найефективніша у груповій роботі, але її потенціал розкривається також під час індивідуального перегляду.

 

  1. Історичний огляд виникнення кінотерапії

Інтерес вчених і практикуючих психологів до питань впливу кіно на глядача виник з того самого моменту, коли брати Люм'єр зняли свій перший фільм. Представників кіноіндустрії цікавило питання управління увагою і свідомістю глядачів для підтримки інтересу до фільмів. Досліджувалися їх реакції на все, що відбувається на екрані: рух, колір, звук. А також на зміст фільму.

Першими, хто виявив цікавість до питання використання фільмів в терапевтичних цілях, були психіатри. На початку 50-х років представниками психіатрії активно досліджувалися реакції пацієнтів на переглянуті фільми. Вивчалася зв'язок фільмів з процесами збудження і гальмування, з захисними механізмами. Досліджувалися можливості впливу фільмів на індивідуальну і групову динаміку. Великий інтерес викликало питання впливу кіно на рівень тривожності пацієнтів.

На початку 50-х років ХХ ст. починають з'являтися перші публікації на тему терапії за допомогою кіно. Так, в 1951 році М. Прадос пише свою статтю «Використання фільмів в психотерапії». У період з 1950 по 1970 років проводяться експерименти і клінічні випробування. Десятки вчених публікують свої дослідження, спостереження і висновки. Але всі публікації носять виключно науковий характер і не з'являються для широкої аудиторії.

Перша книга по кінотерапії належить перу італійського психолога, філософа, художника, засновника онтологічної школи Антоніо Менегетті. У 1972 році він публікує книгу «La cineterapia» («Кінотерапія»). Пізніше він дає своєму підходу назву «Сінемалогія».

Як говорить сам Менегетті, сінемалогія з'явилася зовсім випадково. Одного разу після колективного перегляду фільму, спостерігаючи за гарячою дискусією, він звернув увагу, що кожен учасник під час обговорення наполягав на своїй точці зору. І ці точки зору відрізнялися. Менегетті раніше консультував учасників дискусії і тому знав їх досить добре. Він зауважив, що кожен учасник пояснював фільм через проекцію власного комплексу. Це його зацікавило. В майбутньому Менегетті продовжив спостереження, які підтвердили його припущення. Так з'явилася «Сінемалогія».

Другим автором книги з кінотерапії був американський психолог, доктор Гарі Соломон, великий любитель фільмів з дитинства. Соломон пройшов складний життєвий шлях. Одного разу, вже дорослим, він втратив всі свої заощадження. І, як пише сам Соломон, «пустився у всі тяжкі». Алкоголь і наркотики могли б його погубити. І саме фільми допомогли йому вчасно зупинитися.

Гарі Соломон повернувся до роботи з фільмами під час проходження психотерапевтичної практики. Одного разу, коли його клієнтка розповідала історію свого життя, доктор звернув увагу, що вона як би переказувала відомий йому фільм. Гарі Соломон запропонував їй подивитися цей фільм і дав завдання описати свої думки з приводу переглянутого. Також він запропонував їй подумати, чи не впізнає вона себе в одному з персонажів. На наступній зустрічі клієнтка запитала: «Як ви дізналися?». І пояснила, що у фільмі начебто переглянула своє власне життя.

Цей випадок впевнив доктора Соломона і користь подібних переглядів. Він звернув увагу, що фільми сприяють встановленню контакту і допомагають клієнтам більш ясно усвідомлювати власні ситуації і труднощі. Гарі Соломон пропонував їм дивитися фільми, в яких герої переживали аналогічні проблеми. І, дійсно, після перегляду клієнти швидше розкривалися, говорили про ті проблеми у своєму житті, яких раніше не бачили. Кіно допомагало їм визнати власну психологічну реальність. Соломон став використовувати фільми в своїй роботі з темами співзалежності, звикання, відходу від реальності, алкоголізму тощо.

Підкреслюючи зцілювальну властивість фільмів, він назвав їх «цілющими інструментами», а процес кінотерапії – «зцілююча подорож». Соломон рекомендує використовувати фільми для індивідуальної, сімейної та групової роботи.

Ще одним важливим відкриттям Соломона став той факт, що для терапії не обов'язково використовувати тільки кіно з хорошим фіналом. Часто терапевтичний ефект досягався саме після перегляду фільму, який закінчувався трагічно. Наприклад, сюжет про алкоголіка який гине від пияцтва, допоміг клієнту впоратися з власним алкоголізмом. Клієнт вчився не повторювати помилки персонажа фільму. Соломон назвав цей ефект «парадоксальне зцілення». Поступово він створив спеціальні добірки фільмів за темами, які став використовувати у своїй роботі.

Берні Вудер став використовувати фільми в своїй терапевтичній практиці на початку 90-х років ХХ-го століття. Ось як він описує цей момент: «Коли я слухав слова клієнта, сцена з фільму раптово спалахувала у мене в голові. Спочатку у мене не було достатньої впевненості, тому я не використовував фільми в роботі. Але я все частіше став замислюватися про це». Пізніше він став пропонувати клієнтам дивитися фільми і звернув увагу, що це сприяло вивільненню несвідомих, пригнічених емоцій і спогадів. Правильно підбираючи необхідний момент у фільмі, він працював зі стосунками, травмою, тривогою тощо. Так народилася фільмотерапія Берні Вудера.

Берні Вудер підкреслює, що тільки правильно підібраний фільм дає терапевтичний ефект. Він наголошував – фільмотерапія повинна проводитися фахівцем, який розуміє і знає, як потрібно працювати з тривожними почуттями і станами.

Тев Спаркс замість походу до терапевта пропонує дивитися фільм, налаштувавшись на те, що цей фільм розповість людині щось про неї ж саму. Для цього досить зробити всього дві речі. Перше – звернути увагу на почуття, які виникають під час перегляду. Друге – дозволити їм трансформувати нас. Цей спосіб єднання зі своїми почуттями, внутрішнім світом і переживаннями за допомогою кіно він описав у книзі «Кінойога».

В основі кінойоги лежить система зцілення, так звана «Навігаційна система усвідомлення», або НСУ. НСУ схожа на систему координат, в якій на горизонтальній осі відображаються відносини зі світом, весь досвід, який людина має зовні. А на вертикальній осі – внутрішній світ людини, те, що відбувається у неї всередині.

Працює ця система дуже просто: коли ми дивимося фільм, то перестаємо звинувачувати зовнішній світ, а беремо відповідальність за те, що відбувається, на себе. Таким чином, ми знаходимо сили для змін і зцілення.

Першими розробками за методом Сергія Красіна були тренінгові програми для педагогів, батьків та учнів шкіл. Їх популярність, інтерес до них, а також велика кількість позитивних відгуків стимулювали Красіна до подальших розробок і досліджень. В ході роботи автор звернув увагу, що високий терапевтичний результат залежав не тільки від змісту кінофільму, але і від дій, що здійснюються фільмотерапевтом. Помилкова стратегія фільмотерапевта різко знижувала результативність. І навпаки, грамотні дії підвищували результат від перегляду в кілька разів. Так народилася ідея створення методу, в якому продуманість дій фільмотерапевта до, під час та після перегляду фільму стали такими ж важливими, як і сам перегляд. Фільмотерапевт не просто стимулює обговорення фільму. Він створює умови, в яких клієнт отримує актуальні знання, важливі інсайти, проживає емоції, виробляє необхідні уміння і навички. Метод отримав назву «режисована фільмотерапія».

В ході роботи з'ясувалося, що режисована фільмотерапія може застосовуватися однаково ефективно не тільки в терапевтичній, але також і в тренінговій, коучинговій та консультаційній роботі психолога з клієнтами.

 

  1. Кінотерапія: ресурс особистісного розвитку

 

Якщо ви любите кіно то погодитесь, що фільмотека – це і сучасна бібліотека, і фонотека, і картинна галерея разом узяті. І практично будь-який фільм може стати поштовхом для пізнання себе і оточуючих, а значить – до зцілення, до поліпшення себе і свого життя. З усіх видів терапії для нас найніжнішою терапією є кіно.

Фільм – це свого роду метафора, в якій можна побачити відображення певної життєвої ситуації. Він дозволяє з боку подивитися на власні труднощі. Щоб надавати терапевтичну дію, сюжет фільму повинен мати схожість з ситуацією, в яку потрапив клієнт, і пропонувати продуктивний вихід з неї. Розуміння змісту фільмів дозволяє людині переосмислювати власний внутрішній світ, розширювати можливості свідомості.

Подивившись кіно, в хорошій компанії можна багато цікавого дізнатися про себе, про людей і світ навколо. Дивно, начебто дивимося всі один фільм, захоплюємося процесом, співпереживаємо з героями, що потрапляють в різні життєві ситуації, пишаємося ними, як самими собою, коли вони справляються з труднощами, повертаються переможцями з різних подорожей, радіємо, коли герой знаходить бажане ... І дивно, що коли починаєш згадувати, ділитися своїми враженнями про побачене, у всіх вони виявляються різні, навіть якщо люди говорять про одне й те ж у сюжеті. Виходить, ніби ми всі дивимося своє кіно – скільки людей, стільки і бачень. Так само як індивідуально кожен з нас сприймає реальність.

Всім знайома ситуація, коли одна подія інтерпритується людьми по-різному. Наша свідомість в процесі життя може спотворюватися, і все навколишнє сприймається через приховані "фільтри" нашої свідомості. Матеріал фільму використовується як засіб виявлення в людини "прихованих" мотивів і підсвідомих установок, що спотворюють реальність.

Кінотерапія – один з напрямків арт-терапії, тобто терапії душі мистецтвом. Цей засіб розвитку особистості, доступний всім. Це тренажер, що дозволяє безпечно (без наслідків) накопичувати практичний досвід у вирішенні своїх проблем.

Кінотерапія – це метод терапії, що передбачає перегляд та обговорення кінофільму за допомогою психолога (фільмотерапевта). У процесі перегляду кінофільму і аналізу власного сприйняття його образів учасник кінотренінгу досліджує свої особистісні особливості. Це творчий процес самопізнання, внаслідок якого виникає можливість переходу до свідомої корекції своїх дій. Кінотерапія – це перегляд художніх кінофільмів з подальшим обговоренням в групі. Завжди творчий захоплюючий процес самопізнання в комфортній атмосфері  з неквапливою бесідою після фільму, який допомагає людям краще розуміти себе і оточуючих, вчить керувати своїм життям.

Мета кінотерапії не одна, їх може бути декілька. Основними визнані наступні:

  1. Емоційне переживання і проживання учасниками актуальних на даний момент життя ситуацій і проблем.
  2. Усвідомлення і переосмислення себе і своїх цілей, дій, почуттів, потреб, психологічних проблем.
  3. Розвиток здатності до самоаналізу і вміння бути чесними перед самим собою в своїх почуттях і вчинках, щоб керувати своїм життям з позиції об'єктивного спостереження ситуації.
  4. Розвиток здатності до саморозкриття, емпатії та щирості у вираженні почуттів і здатності до співпереживання.
  5. Духовне зростання.
  6. Формування позитивного мислення і здатності бачити багатовимірність і багатогранність своїх мотивів і мотивів значущих людей.
  7. Підвищення психологічної компетентності.

 

Культура і мистецтво – гідна альтернатива психологічним технікам на шляху до самопізнання і саморозвитку. Кінотерапія дозволяє об'єднати ці два ресурси для просування на новий рівень розвитку особистості.

 

Як же проходить сеанс кінотерапії?

Організація і проведення кінотерапії потребують особливої ​​уваги з боку психолога (фільмотерапевта). Кінострічки, які пройдуть повз свідомість клієнта, ніяк не можна назвати терапією, а якщо під час сеансів буде щось заважати, то отримані від фільму враження в пам'яті забарвляться в непередбачувану палітру.

У сеансів кінотерапії є певний порядок – система кроків, які клієнт повинен пройти разом з психологом. До кожного з них є певні рекомендації:

  • Перший етап – підготовчий.

Це вибір фільму і підготовка місця. Стрічка повинна торкатися проблем, близьких усім учасникам групи, клієнти повинні асоціювати себе з героями.  Залежно від поставлених завдань і питань, вибирається фільм, що відображає життя людини і спонукає до розвитку та переосмислення свого життя. Глядача хвилюють фільми, які емоційно співзвучні з внутрішнім запитом.

Підготовка до проведення заняття полягає у виборі фільму і в складанні програми проведення заняття. Психолог обов'язково заздалегідь переглядає фільм і аналізує його, щоб уникнути непередбачених реакцій. Фільм повинен бути високохудожнім твором, мати чітку тематичну лінію. Вибирати краще такий фільм, який за часом не перевищує 120 хвилин.

  • Другий етап – перегляд фільму.

Кожен учасник повинен мати максимально зручне місце, щоб ніщо не відволікало від перегляду фільму.

Під час другого етапу увага учасників звертається на:

  • Образи і стилі поведінки героїв фільму, які їм не прийнятні.
  • Позитивну чи негативну динаміку фільму і музики.
  • Емоційні і фізіологічні переживання.
  • Стереотипи, які розігруються героями.
  • Проміжок між переглядом і обговоренням не повинен перевищувати 20 хвилин.
  • Заключний етап кінотерапії – обговорення фільму.

Учасники в колі висловлюють думки і почуття, викликані епізодами фільму, що викликали емоційний резонанс.

Психолог задає питання і дає можливість учасникам кінотренінгу висловитися. Це - найважливіший етап процедури, на якому клієнти підводять підсумки, вчаться приймати рішення, взаємодіяти з іншими людьми і з собою.

Висловлюються всі охочі, повідомляючи про те, що запам'яталося з фільму, що викликало найбільше враження. Особливу увагу під час обговорення фільму варто приділити головним героям. Аналізуються почуття, думки, реакції, які викликали в учасників тренінгу кіноперсонажі. У процесі перегляду фільму людина «зливається» з одним із героїв, якщо настрій персонажа близький, або ситуацією, яка показана у фільмі. Іноді аналіз поведінки і мотивів вчинків персонажів допомагають клієнту висловити ті думки, які важко було передати словами. Потім психолог узагальнює висловлювання учасників групи, без звертання до конкретних особистостей, констатує перелік почуттів і проблем, які розкрив фільм. Після аналізує думки, ідеї, які виникли під час перегляду і обговорення. Учасники мають можливість прийняти рішення про подальші дії, що ведуть до задоволення їх завдань і потреб.

 

  1. Висновки

Після курсу кінотерапії людина стає більш життєрадісною, зростає духовно і починає аналізувати власні вчинки, може пояснити вчинки інших людей.

За допомогою режисера і психолога через кінотерапію клієнт отримує:

  • поштовх до вирішення внутрішніх конфліктів;
  • знання про можливі причини свого стану, поведінки і рішень;
  • життєві уроки, засновані на чужому досвіді і власному чуттєвому переживанні;
  • мотивацію до дії і до самого життя.

Головне завдання кінотерапії – допомоги клієнтові в складних ситуаціях. Асоціюючи себе з головним героям кінокартин, учасники групових зустрічей вчаться спілкуватися з оточуючими, приймати рішення, переносити життєві удари і відновлювати власне психологічне здоров'я.

Важливо також пам'ятати, що кінотерапія зазвичай буває ефективною в комплексі з іншими методами психотерапевтичної роботи.

Для дітей кінотерапія - один із способів позбавлення від ранніх комплексів, асоціальності. Кінотерапія для людей поважного віку – можливість знайти новий сенс життя, позбутися думок про «непотрібність» і нікчемність.

Кінотерапія може застосовуватися в наступних випадках:

  • Наявність проблем, пов'язаних з уявленнями про себе (відсутність чіткого уявлення про свою ідентичність, низька самооцінка, відсутність сенсу життя або його напрямку).
  • Емоційні проблеми (неусвідомлення власних почуттів, нездатність їх висловлювати, невміння керувати емоціями).
  • Симптоматичні проблеми (тривожність, депресія, труднощі на роботі, невміння ефективно справляти зі стресом).
  • Проблеми міжособистісної взаємодії (нездатність до встановлення близьких стосунків, труднощі в ситуаціях групової взаємодії, відсутність довіри людям, специфічні міжособистісні конфлікти, емоційна залежність від інших людей).

 

 

Список використаної літератури

 

 

  1. Быстрицкий О.А. ТЕРАПИЯ КИНОИСКУССТВОМ. Методы повышения психологической компетенции педагогов //  Школьный психолог. 2007. № 3.
  2. Вознесенська О. Л., Голубєва О. Є. Використання кінотерапії як форми медіа-освіти / О. Л. Вознесенська, О. Є. Голубєва // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін. – К.: Міленіум, 2008. – Вип. 19 (22). – С. 332–339.
  3. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні // Освіта 2010 (7-14 липня). – No 32. – С. 3–4.
  4. Красин  С.А. Введение в режиссируемую фильмотерапию / С.А. Красин.— Харьков : ФЛП Рубашкин, 2018 — 84 с.
  5. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: Навчальний посібник / За ред. Л. А. Найдьонової, О.Т. Баришпольця. – К.: Міленіум, 2009. – 440 с.
  6. Повышение социальной компетентности детей и подростков. Фильмотека / Коблик Е.Г. – М.: Генезис, 2006.
  7. Трусь А. А. Кинотренинг: технология и методика видеообсуждения / А. А. Трусь. – СПб.: Речь, 2011. – 191 с.
  8. Шмидт В.Р. Организация тренингов на основе мультфильмов // Справочник классного руководителя. 2009. № 3.
  9. http://kinoterapia.info/theoretics-cinematherapy/bystrizkij-vozmognosti-kinoterapii/#top

КИНОТЕРАПИЯ И КИНОТРЕНИНГ. КИНО КАК ЛЕКАРСТВО

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Психологія, Майстер-класи
Додано
10 квітня
Переглядів
120
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку