Класна година " Скажи - "Ні!" булінгу"

                                              “Скажи – “НІ!” булінгу”

1.Вступна бесіда.

З проявами булінгу в Україні стикаються 8 із 10 дітей. Такі дані оприлюднили в Українському інституті дослідження екстремізму. Таке явище, як шкільне цькування однолітків, поширюється по всьому світу, бо насильницька модель поведінки стає дедалі популярнішою. До чого може призвести ігнорування булінгу, як його попередити та чому поліція не завжди може допомогти?

2.Діалоги  з  дітьми:

– Ти ідіот!

– Це дуже образливо!

– Наче мені не плювати!

– У тебе будуть проблеми!

– Звісно, коротишка…

Цькування може тривати, доки жертва булінгу не буде остаточно емоційно розчавлена своїми образниками.

Брукс Гіббс наводить приклад поведінки, яка не дає можливості агресору продовжувати цькування.

– Ти ідіот!

– Вважаєш, що я ідіот?

– Так.

– Так, іноді я роблю дурниці, це правда.

– Ти завжди їх робиш.

– Знаю, ти така розумна, тобі пощастило. Ти класна.

– Дякую, а ти ні!

– Ми це вже з’ясували. Розумієш, моє щастя не залежить від того, вважаєш ти мене крутим чи ні. Я буду щасливим, навіть якщо ти будеш мене ненавидіти.

Таким чином психолог пояснює принципи домінантної поведінки, коли образник починає цькування, він отримує задоволення від тієї негативної реакції жертви, якої він очікує: чим більше засмучується і злиться об’єкт цькування, тим більше радіє образник. Тож Брукс Гіббс учить дітей реагувати інакше на булінг, що нівелює в протилежної сторони бажання вдаватись до подальшого цькування.

Важлива річ у тому, що ця практика аж ніяк не стосується випадків, в яких булінг переростає у фізичне насильство. Це злочин, зазначає психолог, і тут зовсім інший механізм дії.

3.Булінг в Україні та світі

Булінг (від англійського bullying) – цькування, залякування, агресивне переслідування одного з членів колективу з боку інших представників колективу. Така поведінка має на меті самоствердитися за рахунок когось, підпорядкувати особистість своїм інтересам або заслужити собі загальний авторитет.

                                                       Словесний булінг

Діти різні за своїм характером, багато хто чутливий і досить близько сприймає слова до серця, на жаль, такі школярі найчастіше стають жертвами цькування. Знущання над ними приносить задоволення агресору, особливо він щасливий, коли зміг довести до сліз.

Що говорять: залякування, погрози, образливі коментарі стосовно жертви чи когось з близьких (про зовнішність, одяг, релігію, фізіологічні особливості тощо).

Як розпізнати жертву? Дитина замикається в собі, плаче без пояснень, втрачає апетит, не цікавиться звичайними для неї речами, стає флегматичною. Якщо насилля тривале, то значно віддаляється від родини, часто гуляє наодинці, з'являється агресія. У разі відвертої розмови може відкритися, розказати про образу і запитати, чи то є правдою, що про нього сказали.

                                                       Фізичний булінг

Це прояв агресивного залякування з використання фізичної сили. Найчастіше застосовується до фізично слабших дітей. Мають місце факти колективного фізичного булінгу, коли дитина змушена протистояти цілому класові, який її штовхає чи б'є.

Що роблять: стусани, підніжки, блокування, відбирання речей, дотики неналежним чином.

Як розпізнати жертву? Найчастіше діти не говорять про це, особливо хлопчики, аби не здатися слабкими. Не ігноруйте, якщо у сина чи дочки з'явились подряпини, синці, рваний одяг чи зіпсоване шкільне приладдя. Звертайте увагу на скарги на біль у животі чи голові. Він може бути фізичним, а може й психосоматичним від небажання йти до школи, аби знову не стати жертвою.

4.Допомога дитині

Хуліганство важко сприймається у будь-якому віці, а особливо у дитячому чи підлітковому. Перше, що можна зробити для своєї дитини – дати зрозуміти, що її проблеми хвилюють вас. Не залишайте її наодинці з ситуацією, адже це шлях до деформації особистості.

Важливо, аби підліток розповів про те, що коїться у школі (інколи навіть вислухати є корисним), а з отриманої інформації необхідно робити висновки. Контролюйте ситуацію, аби вчасно втрутитися в її перебіг. Якщо ці суперечки не просто дитячі негаразди, а дійсно булінг, звертайтесь до класного керівника та шкільного психолога. Увага! Фізичне насилля вимагає негайного втручання батьків!

Уникай агресора, йди геть чи жартуй – це зупинить противника, адже його мета – роздратувати та зачепити за живе. Систематичне ігнорування розчарує його і змусить зупинитися.

5.Булінгу можна протистояти: 6 способів

Пропонуємо вашій увазі шість стратегій, які допоможуть вберегти дитину від цькування, або ж припинити булінг, який вже почався.

1. Говоріть про це. Станьте ближче до дітей, розкажіть про цькування, яке могло бути у вашому минулому. Якщо після вашої відвертості дитина відкрилась і поділилась проблемою, не забудьте її похвалити, адже така дія потребує сміливості. Поговоріть і з класним керівником, аби з’ясувати, яким чином навчальний заклад може вплинути на ситуацію.

2. Продумайте захисні слова. Придумайте декілька фраз, типу: «Відчепися», «Дай мені спокій», або більш влучні.

3. Нейтралізуйте приманку. Якщо існує певний фактор, який привертає увагу агресорів, спробуйте, по можливості, прибрати подразник. Наприклад, якщо у дитини забирають гроші, запакуйте їй з собою обід.

4. Порадьте зібрати однодумців. Нагадайте, що компанію з двох чи трьох підлітків чіпатимуть з меншою вірогідністю, ніж тих, хто тримаються одинаками. Коли є проблемна ситуація, краще триматися разом.

5. Зберігайте спокій та бережіть себе. Якщо хуліган образить, інколи кращий захист – зберігати спокій. Подіяти може ігнорування, бо це та реакція, на яку менш за все чекають.

6. Не з’ясовуйте стосунків самостійно. Звісно, перше бажання батьків – розібратися з хуліганом та змусити його відповідати за свої дії, в ідеалі – ще б його батьків притягти до відповідальності. Але це погана ідея. Якщо ви хочете говорити з ними, то робіть це з посередником – хтось з адміністрації школи чи психолог. У разі фізичного насилля – звертайтесь до правоохоронних органів.

6.Булінг та байдужість

Клас завжди знає, хто і з якої причини став жертвою цькування. Діти можуть бути учасниками конфлікту, можуть засуджувати його, а можуть бути сторонніми глядачами. Останній варіант чи не найгірший, адже через страх самому стати жертвою, вони дозволяють на своїх очах пригноблювати іншого. Така поведінка є показовим прикладом прогалин у вихованні почуття власної гідності, про важливість якого варто говорити якомога частіше.

Але найбільш болючою є батьківська байдужість. Часто діти звертаються до батьків зі скаргами на образи в школі і отримують наступну реакцію:

Розбирайся сам зі своїми проблемами.

Я не буду до 11 класу витирати твої шмарклі!

Сам винен!

Скажи вчителю, хай він розбирається.

Не зважай і вони припинять.

Дай здачі, не будь тюхтієм.

Дехто захоче одразу розібратися з образами, з'ясувати стосунки з батьками агресора, покарати його. І лише деякі чинитимуть так, як краще для дитини. Зверніть увагу, батьківська байдужість може ранити сильніше за образи булера.

7.Що робити вчителю?

На жаль, за період педагогічної практики кожному вчителю доведеться зіткнутися з цією проблемою у класі. У цьому разі важливо правильно повести себе, адже в руках вчителя можливість звести конфлікт нанівець чи розпалити його з новою силою.

Не шукайте винного. Допоможіть класу проявити турботу про того, кого ображають.

Не приховуйте випадки булінгу в класі заради збереження репутації школи.

Доведіть ситуацію до відома батьків дітей з обох сторін конфлікту.

Звертайтесь до шкільного психолога за консультацією.

Не залишайте справу, як є, у надії, що ситуація виправиться самотужки. Не виправиться.

Агресор і жертва мають приблизно однакові стартові позиції, які привели їх до ситуації. Невпевненість у собі одного та бажання ствердитись за рахунок слабшого проти невпевненості у собі та відсутності можливості постояти за себе. У цій битві переможців немає, допоможіть дітям вийти з ситуації максимально безболісно.