Кохання Івана Франка. Презентація.

Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай. Перше, світле і юне кохання у Франка викликала попівна Ольга Рошкевич. Познайомились вони, ще коли Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга Ярослава – Ольга була його сестрою. Чиста й чарівна, як та лілея. Вишукана й освічена: знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, трішки й сама писала. Спершу все складалося чудово – їхні стосунки подобалися батькам Ольги, і вже ледь не дійшло до заручин. Однак після того, як Франка арештували за участь у таємній соціалістичній організації і виключили з університету, батько Ольги вказав йому на двері. Це не зупинило закоханих – вони продовжували спілкуватися таємно. Ольга з Франком навіть думали втекти, щоб поєднати долі перед Богом, однак спроба не вдалася. Попівна не змогла дозволити собі стати «пропащою». До того ж трапився другий арешт Франка. І врешті-решт під тиском батька Ольга вийшла заміж за священника Володимира Озаркевича.

Невдача з Ольгою так вразила Франка, що він пустився берега і майже одночасно почав стосунки аж з кількома жінками. Новими його захопленнями стали поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім – Уляна Кравченко), вчителька, письменниця, громадська діячка Климентія Попович та представниця відомого роду Ольга Білинська. Уляна Кравченко) Климентія Попович Ольга Білинська

Явилась друга — гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: "Мені не жить, тож най умру одна!" І мовчки щезла там, де вічно темно. Друге своє справжнє кохання Франко зустрів у Станіславі (Івано-Франківську) – це була полька зі шляхетної родини втікачів після невдалого повстання 1863 року, що отримали дозвіл осісти в Галичині. Привітна й розумна дівчина припала до серця членам гуртка, до якого входив Франко, однак залишалася неприступною для усіх. Окрім Франка – з ним вона таки почала листування. На поета це справило велике враження, він палко закохався. У своїх мріях він був певний, що це саме та жінка, яка може стати його дружиною. Однак і тут не склалося – Іван вже написав матері Юзефи прохання руки дочки, але сама Юзефа раптом відповіла відмовою. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Сама ж мусила чекати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього…

Явилась третя — женщина чи звір? Глядиш на неї — і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась, Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма! Третє кохання, не шляхтянку, але затяту польку, яка принципово листувалася лише польською, Франко зустрів на пошті – тут вона працювала. Прекрасну дівчину з профілем грецької богині він побачив (і закохався з першого погляду) за прозаїчних обставин – за касовим віконцем. Але гордовита красуня не могла покохати простолюдина. Байдужість Целіни до Франка вражала: вона не читала і навіть не мала наміру читати збірку поезій «Зів’яле листя», присвячену їй. Потім він зник, а якогось дня знову з’явився на пошті в супроводі гарної брюнетки – дружини. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті матиме спокій. І сама невдовзі вийшла заміж за поліційного комісара. Але й Целіна врешті-решт виявилась не таким вже «звіром»: коли самотній Франко помирав від тяжкої хвороби, а його дружина на той час була у божевільні, саме вона доглядала за ним.

СПАСИБІ ТОБІ, МОЄ СОНЕЧКО, ЗА ПРОМІНЧИК ТВІЙ - ЩИРЕ СЛОВЕЧКО! ЯК ПРОМІНЧИКА НЕ ЗДОБУТЬ ПРИТЬМОМ, СЛОВА ЩИРОГО НЕ КУПИТЬ СРІБЛОМ, ..ТОЖ ЗА ДАР МАЛИЙ, А БЕЗЦІННИЙ ТВІЙ. Єдина офіційна дружина Франка, однак не любов… Поетові було вже під 30, а він усе ніяк не міг знайти собі пару в Галичині. Але знайшов її у Києві – вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та неймовірно грала на фортепіано. Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, і якщо Франко просто нею зацікавився, то Хоружинська щиро закохалася у Франка,попри його жахливу репутацію. І врешті-решт вийшла заміж, хоча рідня й всіляко відмовляла. Ольга вирішила, що саме вона – та жінка, яка врятує Франка від дурного й жорстокого світу. Вона стала Франкові вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, паралельно писала статті, видавала журнал «Життя і слово», багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів.

“Чого являєшся мені у сні?” Чоловік, що страждає з нерозділеного кохання, але вдячний за це долі. “Червона калино, чого в лузі гнешся?” Тонкий лірик, з-під пера якого з’являються поезії-перлини, що стають піснями. “Декадент” Декадент – митець, якому притаманні песимістичні, занепадницькі настрої (фр. dekadance – занепад) Людина, яка в особистій трагедії не відрікається від громадянського обов’язку.

“Зів’яле листя” , “Лірична драма” Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі. “За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ” “Як сміючись ти вбила чистую любов мою” “Завмерлеє в серці кохання” “Тебе кохаючи, загублю душу” “Люблю я власну мрію”