І. Франко про Лесю Українку „Читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосильна дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну...”.
“Слово, чому ти не твердая криця…” (1896)Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: призначення поета й поезії, роль художнього слова в житті народу. Лірична героїня – борець, зброєю якого є слово. Персоніфікація образного слова: звернення як до живої істоти. Слово – гострий меч та іскриста зброя. Віршовий розмір: дактиль. Римування: суміжне.
Аналіз поезії Жанр: Пейзажна лірика Ідея: Віра в перемогу світла над темрявою, життя – над смертю. Провідний мотив: Любов до навколишнього світу, перемога над собою. Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань.
Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Усього в двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні: Стояла я і слухала весну. Весна мені багато говорила. Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла.
Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Уміння ліричної героїні “слухати весну” дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі – все те, про що колись мріялось.
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. А тепера я в тебе остатню надію вложила. О, не згасни ти, світло безсонних очей!Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чарив серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть. Я вже давно інших мрій відреклася для тебе. Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя. Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,і тепер вже немає мені вороття. Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!Слово, коли ти живе, статися тілом пора. Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,той не вмре, не здобувши нового добра. Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —дай мені крила свої, хочу їх мати сама,хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
Аналіз поезії Жанр: громадянська лірика. Провідний мотив: звернення поетеси до мрії (музи), яка дарує їй сили й надію. Головне в житті – це боротися за здійснення найзаповітніших мрій, вірити в перемогу.Ідея: уславлення тих, хто не зрадив свою мрію, хто йде до неї, долаючи всі труднощі: “Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра” (афоризм). Остання строфа: маніфест неоромантизму.
Підсумок Тонкий ліризм поезій Лесі Українки захоплює читача. Поетеса вміє зачепити найтонші струни душі, розповісти про свої сподівання й надії, оповиті смутком, так, щоб кожне слово заграло самоцвітами. У її великому серці сплелися воєдино й бажання волі, і любов до життя, і нездійсненні мрії і потім знайшли своє відображення в рядках поезій.