Кохання у творчості Івана Франка

Тема кохання у творчості Івана Франка

”Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита”, — писав Іван Франко. 

Дослідники вважають, що в житті поета було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, і Целіна Зиґмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші «Тричі мені являлася любов...». В нього було три кохання, три жінки: «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя... — і очам приємно...». Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя?

Першою, кого покохав Франко, була попівна Ольга Рошкевич. Ольга теж була прихильна до Франка,навіть втекла від батька до Львова, щоб обвінчатися з ним.  Їхня любов тривала 10 років, але після арешту письменника у 1878р. батько забороняє Ользі спілкуватися з Іваном та віддає її заміж за іншого. Для Франка її заміжжя було важким ударом та поштовхом для створення ліричної драми, збірки інтимної лірики  «Зівяле листя», яка побачила світ 1896 року, хоча праця над нею тривала 10 років. Протягом цих років у  його житті сталося ще два великих кохання.

«Гордая княгиня» - Юзефа Дзвонковська привабила Франка своєю загадковістю,  і він палко її покохав. Але Дзвонковська відмовила Франкові, не називаючи причини,а Іван Якович вирішив, що проблема у його «неаристократичному» походженні.

Я й забув, що то осінь холодна, 
Я й забув, що то смерті пора, 
Я й забув, що ти кров благородна, 
Що між нами безодня стара. 

І лише потім довідався про те, чому так зробила. Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона зреклася його заради нього.

Третім коханням була Целіна Зигмунтовська, львівська красуня, з якою Іван Якович познайомився на пошті. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.

Саме нерозділене кохання, яке переслідувало Івана Яковича Франка усе життя стало наскрізним мотивом збірки «Зівяле листя». Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:

Не знаю, що мене до тебе тягне, 
Чим вчарувала ти мене, що все, 
Коли погляну на твоє лице, 
Чогось мов щастя й волі серце прагне.

У другому жмутку ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. Поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Проте в останніх поезіях жмутку ми бачимо, як герой поступово приходить до  тями, повертається до самого себе, по-філософськи дивиться на життя.
У ньому перемагає поет. І хоч скільки нестримного болю принесло йому те кохання, «Та в серці мойому поет Бунтуєсь, плаче, мов дитя, Для нього ти краса життя, Струя чуття, пісень пора — Проклін у горлі завмира» (Я хтів життю кінець зробить).

Лірика «Зів’ялого листя» глибоко психологічна, дуже щира й відверта. Багато поезій цієї збірки покладено на музику: «Ой ти, дівчино з горіха зерня…», «Зелений явір», "Червоно калино, чого в лузі гнешся?", «Не минай з погордою…».

Отже, можна стверджувати, що поезії  збірки «Зів’яле листя» є здобутком не лише української , а й світової інтимної лірики.