Каменяр, вічний революціонер… А ще письменник, поет, белетрист, видавець, перекладач, громадський діяч. Іван Франко. Людина великого таланту – і великого, полум’яного серця. Шкода, що в шкільній програмі мало згадок про це – певно, ми б читали Франка уважніше. А він був тим ще ловеласом і не приховував цього: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом». Жінки Івана Франка не обходили увагою – їх у Каменяра було багато. Однак справжнє почуття відвідувало тричі – про це й вірш «Тричі мені являлася любов». І в ньому, до речі, не йдеться про дружину.

ОЛЬГА РОШКЕВИЧ

«Одна несміла, як лілея біла…»

•      Перше, світле і юне кохання у Франка викликала попівна Ольга Рошкевич.

Познайомились вони, ще коли Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга Ярослава – Ольга була його сестрою. Чиста й чарівна, як та лілея. Вишукана й освічена: знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, трішки й сама писала. На початках юнак губився, як з Ольгою поводитися: не знав етикету за столом, не вмів танцювати. До того ж думав, що аж така неймовірна дівчина має й говорити якось незвично, тому перші листи до неї писав німецькою.

•      Спершу все складалося чудово – їхні стосунки подобалися батькам Ольги, і вже ледь не дійшло до заручин. Однак після того, як Франка арештували за участь у таємній соціалістичній організації і виключили з університету, батько Ольги вказав йому на двері.

•      Це не зупинило закоханих – вони продовжували спілкуватися таємно. В обхід батькової волі, який заборонив навіть листування: домовився на пошті, аби всю кореспонденцію віддавали йому особисто в руки. Виручили товариші пари – вони передавали книжки, де були підкреслені окремі літери. По кілька днів разом з сестрою Михайлиною Ольга ті букви складала в слова, і так зв’язок не поривався.

•      Ольга з Франком навіть думали втекти, щоб поєднати долі перед Богом, однак спроба не вдалася. Попівна не змогла дозволити собі стати «пропащою». До того ж трапився другий арешт Франка.

•      І врешті-решт під тиском батька Ольга вийшла заміж за священника Володимира Озаркевича

ОЛЬГА РОШКЕВИЧ

«Одна несміла, як лілея біла…»

•      Франкові вона написала: «Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш – все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками».

•      І справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно: Ольга з чоловіком спали в окремих кімнатах, мали свободу дій. Але згодом шлюб став, як треба: Ольга поринула в домашні клопоти і таки забула про поета. Однак їх любов «тяглася 10 літ», як написав сам Франко – з 1874 по 1884 роки. Він присвятив Ользі IX поезію у збірці «Зів’яле листя»: «Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…». І низку інших творів.

•      Одруження Франка Ольга сприйняла болісно, однак привітала. Невдовзі вона овдовіла, але уникала зустрічей з поетом, хоча він хотів її бачити. Перед смертю він переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала сестру Михайлину, що передала це прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні». Чому? Хтозна. • Адже і Франко «любив її, як тільки спосібний любити», і вона любила його

•      До кінця свого життя вона шкодувала за Іваном, не любила свого чоловіка і вважала себе нещасливою. Всі, хто її пам’ятав, казали, що жінка була такою, ніби весь світ їй немилий.

•      Померла Ольга у 1935-му. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову – як найдорожчий скарб життя.

•      Невдача з Ольгою так вразила Франка, що він пустився берега і майже одночасно почав стосунки аж з кількома жінками. Новими його захопленнями стали поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім – Уляна Кравченко), вчителька, письменниця, громадська діячка Климентія Попович та представниця відомого роду Ольга Білинська.

•     

•      Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є

Фото, яке часом помилково вказується як фото Юзефи Дзвонковської

(насправді це Целіна Зигмунтовська, а фото Юзефи взагалі, на жаль, не збереглося). Фото з фондів Дому Франка у Львові

•      Третє кохання, не шляхтянку, але затяту польку, яка принципово листувалася лише польською, Франко зустрів на пошті – тут вона працювала. Прекрасну дівчину з профілем грецької богині він побачив (і закохався з першого погляду) за прозаїчних обставин – за касовим віконцем. Щоб бачити її знову й знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх забирав.

•     

•      Целіна запевняла, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом, вона зупиниться – зупиниться й він. Так тривало місяцями. Потім він зник, а якогось дня знову з’явився на пошті в супроводі гарної брюнетки – дружини. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті матиме спокій. І сама невдовзі вийшла заміж за поліційного комісара. Мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.

•      Цікаво, що Франко і Целіна зустрічалися все життя

ЦЕЛІНА ЗИҐМУНТОВСЬКА

«Явилась третя – женщина чи звір? Глядиш на неї – і очам приємно…»

•     Байдужа до Франка, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я використати за кожної ліпшої можливості. Сина виганяють з гімназії – Франко допоможе, матеріальна скрута – він грошей дасть. Франко був зовсім не проти – він допомагав вдові вирішувати справи, допомагав і грошима. А згодом поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. І навіть після смерті Франка його син також допомагав старенькій екскоханій батька. Отакі «високі» стосунки.

•     Певно, причиною була нерозділена любов, що мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, водночас він писав: «Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!». Тобто все розумів.

•     Але й Целіна врешті-решт виявилась не таким вже «звіром»: коли самотній Франко помирав від тяжкої хвороби, а його дружина на той час була у божевільні, саме вона доглядала за ним.

•     Поетові було вже під 30, а він усе ніяк не міг знайти собі пару в Галичині. Але знайшов її у Києві – вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та неймовірно грала на фортепіано.

•     Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, і якщо Франко просто нею зацікавився, то Хоружинська щиро закохалася у Франка, попри його жахливу репутацію. І врешті-решт вийшла заміж, хоча рідня й всіляко відмовляла.

•     Проте навіть весілля пройшло не так, як уявляла мрійлива наречена. Коли весільна процесія була вже готова до виходу, молодого ледь знайшли – у кабінеті: Іван забув про весілля, бо знайшов стару книжку і переписував з неї рідкісного вірша. Потім, під час церемонії на викрик «гірко» Франко не знав, що робити, бо в Галичині тоді ще такої традиції не було.

•     А замість подорожувати у медовий місяць молоде подружжя змушене було тікати до Львова, бо починалися нові арешти

•     Їхній шлюб був концептуальним, про нього говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. Чи не всі тости були: «За соборну Україну!». Сам же Франко висловлювався більш прагматично: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш».

•    

•     Ольга терпіла злидні й відсутність власного помешкання – воно з’явилося лише у 1902-му, коли Франку було 46 років. Й ревнувала Івана до жінок, які входили в його душу. І водночас тріумфувала, тішилась, що саме вона – його половина.

•     Він же бачив у ній скоріш друга, не дружину. Справжнього порозуміння між ними не було

•     До того ж Ольга почувалася самотньою. Вона так і не змогла прижитись у галицькому середовищі, яке сприйняло східнячку доволі прохолодно.

•     Все її життя було фактично знівечене, але ж вона сама так вирішила, ніхто її не силував. Ольга жалілася, що всі негаразди – через те, що вони одружилися у травні, а то погана прикмета. У неї все частіше траплялися неврози – жінка мала спадкову схильність до психічних розладів. Хвороба прогресувала.

•    

камінь, кинутий у Франка, поцілив юнакові у скроню. Ольга потрапила до божевільні, з якої вийшла аж у 1919 році. Через це вона не могла

зарадити чоловікові, який на схилі віку не здатний був нічого робити, бо права рука була паралізована й ліва теж відмовляла.

•     Не була вона присутня й на похороні Франка. А згодом через встановлену на могилі скульптору Ольгу не змогли навіть поховати поруч з чоловіком – її могила розташована неподалік.