Кома та крапка з комою між частинами безсполучникового складного речення.

Урок № 32

Тема: Кома та крапка з комою між частинами безсполучникового складного речення.

Мета: пояснити правила вживання коми та крапки з комою між частинами безсполучникового складного речення; формувати вміння обгрунтовувати вживання розділового знака;  виховувати любов до природи рідного краю; формувати орфографічну й пунктуаційну грамотність; розвивати увагу, пам’ять, логічне мислення, емоційну сферу, удосконалювати навички правильного інтонування безсполучникового складного  речення та роботи з таблицею.

Тип уроку:  урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, таблиця..

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання.

*Робота біля дошки. Записати речення, довести, що вони є безсполучниковими складними. З’ясувати смислові відошення між  частинами безсполучникових складних речень.

І. Вечірня хмарина розтанула в небі, упала зоря за крутий небосхил.  (В.Куликов.) Хмара виплакала сльози, ними вмилися гаї, сивувата димка й досі між деревами стоїть. (Б.Дегтярьов.) Вечірнє сонце пасторалі грало на скрипках лісу, в передзвін гаїв вслухався вітер; кожен квіт помалу, немов людина, подих затаїв. (О.Фішер.)  Ожиною терпкою пахне ліс, на пагорбі замріялась ялиця. (Д.Луценко.) Був теплий дощ, в траві стоїть вода, на гілці синя бабка обсихає, запах буркун гостріше; молода уперше в небі ластівка ширяє. (М.Рильський.) Це місто дивиться на мене вогнями фар, ніч прикриває змерзлий місяць шматками хмар. (Т.Угрин.)

ІІ. Земля не родить без плугів, один не зрушиш  скелю зроду... Нема ріки без берегів, нема героя без народу. (Д.Луценко.) Нормальній країні героїв не треба, їй розуму треба і чистого неба. (С.Реп’ях.) Хай підминає погода, щастя – жар-птиці перо, щастя – від Бога нагода творити добро. (І.Драч.)  Самотньо я жив, наче кінь степовий, шануючи тільки свободу, вже й скрипку – місток до людей живий – давно я закинув у воду. (П.Безруч.)

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Робота з підручником. Опрацювання теоретичного матеріалу (п.11, с. 97).

* Робота з таблицею.

ІV. Виконання  вправ на закріплення вивченого.

* Прочитати.  Пояснити вживання розділових знаків.

І. Вже й ніч землю обіймає; зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах.  Річка тече, як щире золото, між зеленими берегами; кучеряві верби  купають у воді віти; цвітуть-процвітають маки городні, високоверхі коноплі зеленіють; хатина ж у розквітлому городі, як  у віночку ховається. Се був дід дуже старий, білий, а проте  високий і прямий, як явір; очі йому блискучі, як зорі; іде він  собі  покволом.

З тв. Марка Вовчка.

ІІ. Небокрай горить-палає рожевим огнем; червонуваті хвилі ясного світу миготять  серед темноти; понад степом віє її останнє зітхання; положисті  балки дрімають серед темної тіні, а високі могили виблискують срібною росою; піднімається сизий туман і легесеньким димком, чіпляючись за рослину, стелеться по землі. Тихо, ніщо не шерехне, ніщо не писне... Вітрець легенький дихнув; поблизу у траві засюрчав коник; десь далеко ударив перепел, а там над шляхом понеслась-полилася, наче срібний дзвіночок, жайворонкова пісня.

За Панасом Мирним.

* Попереджувальний диктант.  Записані речення прочитати,  правильно  їх інтонуючи.

У гаю, гаю вітру немає; місяць високо, зіроньки сяють. (Т.Шевченко.) Десь озивається тихо луна, бавиться  хмарою хвиля сумна. (К.Дужа.) Розлучатися важко, розлучатися мушу, я зеленим Карпатам залишу свою душу. (М.Волощак.) По полю ніч, по полю день іде, по полю бродять тихі перегуки; смутні дерева простягають руки і скаржаться... Кому? Ніхто не зна. (М.Рильський.) Проводжають мене чорні очі ожин, між березами дуб заблудився крислатий. (С.Жук.) Сонце, піднімаючись угору, привітно сяє-гріє; вітерець легенький дише; жайворонки, в’ючись  над дорогою, щебечуть; там, у темненькому лісочку, кують зозулі. (Панас Мирний.) Сиза галка лине через балку, йдуть шляхом корови із діброви, понад річкою, як річка, розлилася  парубочая розлога пісня. (М.Рильський.)

* Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). У кожному з речень підкреслити граматичні основи. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Ревуть вітри суворі, сніги покрили гори. (Р.Бернс.) Сани біліють у лузі, в сани запряжено вітер, в сани запряжено вітер, санями править зима. (Є.Гуцало.) Мухи сідають на ранах,  бджоли на квітках пахучих;  добрий все бачить лиш добре,  підлий лиш підле у других. (І.Франко.)

* Пояснювальний диктант.

І. Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором;  висока трава починає  гнутись, хилитись, поверх неї тільки гарячий вітер гуляє та сонце розсіва своє пекуче, іскристе проміння. (Панас Мирний.)

ІІ. Не титули і не герби, не банків лондонських скарби – зарука щастя й миру; ні, не гонитва за добром, не книги й докторський диплом дають утіху щиру. Не гроші й розкоші щасливлять людський вік, із серця нам ллється і втіх, і сліз потік. (Р.Бернс.)

* Робота з підручником.  Самостійне  виконання вправи 187 (ІІ).

* Диктант із коментуванням.

Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою, пливе човен по Дунаю один за водою. Літа орел, літа сизий попід небесами; гуля Максим, гуля батько степами-лісами. У неділю вранці-рано поле  крилося туманом;  у тумані, на могилі, як тополя, похилилась молодиця молодая.  Реве, стогне завірюха, котить, верне полем;  стоїть Катря серед поля, дала сльозам волю.  Знову закипіло синє море;  вздовж байдака знову походжає  пан отаман та на хвилю  мовчки поглядає.

З тв. Т.Шевченка.

* Навчальний диктант.

      Дивно, як одзеленіла і як вижила ти, стеблинко!  Цілу осінь лили дощі, земля набиралась водою, набухла, вигнала крихке стебельце. Придавили морози, земля змерзлася, як камінь, стебло заснуло. Сікли гострі вітри, зима була гола; стеблині не було захисту, зрідка випадав сухий  сніжок, зривалися вітри, згонили сніги з полів на яри, балки, де сніги осідали. Тоді полили дощі,  полях стояла вода, збігала й заливала низини, і ти, стеблинко, мокла у воді. Припекли знов морози, земля обледеніла, а ти, стеблинко, вмерзла у лід.  Морози лютішали, шалені вибухи стрясали ніч, земля лопалася, земля в колодязях промерзала  до дна. Напровесні задощило, тумани роз’їдали лід,  він відтавав і ставав крихкий.  Пригріло весняне сонечко, земля спарилася, ти, стеблиночко, ожила, а дихать було нічим, тому захиріла і ти. Проте вижила й пізніше зазеленіла світові на радість. (За К.Гордієнком;  130 сл.)

V. Підбиття підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання.  П.11, вправа 191.