Комплексні завдання
для розвитку
комунікативної компетентності учнів
(3 клас)
Майстром ніхто не народився, а зробився. Ще жоден майстер з неба не впав. Вправа робить майстра. Зробивши роботу, добре відпочивати. Добрий початок – половина роботи.
Змайстрував я шпаківницю
та й повісив на вербицю.
Мені Віль допомагав,
білі дощечки стругав...
Шпаківниця на вербичці,
наче іграшка, висить –
буде весело шпачисі
і шпаку, шпачатам жить.
Буде затишно їм спати,
колихатись на гілка,
тато-шпак, шпачиха-мати
заспівають їм “котка”.
І шпачатам тим присниться
те, що буде не вві сні:
нові, нові шпаківниці
ми змайструєм навеані.
(Муса Галі.)
Дорога дружби широка. Є край і великому, і малому, а дружба безкрая. У малому горі їжа виручає, а у великому – друг. Перед ворогом не хились, для друга життя віддай. Вчення – джерело знань, знання – джерело щастя.
До доброї криниці стежка утоптана. Лиха знахідка гірше крадіжки. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.
Уночі над степом
прошуміла злива.
Гомінке джерельце
в балці замутила.
Ми взяли лопату,
шлях йому звільнили,
ще й малу вербичку
поруч посадили.
Виростай, вербичко,
буйною. рясною.
Задзвени, джерельце,
бистрою рікою.
( А. Качан )
По рядочку, по порядку
засіваєм нашу грядку:
морква, дині, огірочки,
рівно робимо рядочки.
Поливаєм нашу грядку
по рядочку, по порядку:
морква, дині, огірочки,-
рівно стеляться рядочки.
( А. Камінчук. )
У птаха – гніздо, у людини – Батьківщина. Батьківщина своїми синами пишається. Батьківщину бережи від ворогів. Де б не жив, - Батьківщині служи.
Щоб красувався рідний край
в зеленому гіллі,-
посадим на горбочку гай –
сосну й дубки малі!
Високі стануть дерева,
підіймуться до хмар.
У гаї житимуть сова,
зозуля і шишкар.
Тут зійдуть проліски ясні,
фіалки і розмай.
Розквітне ними навесні
увесь зелений гай.
Протопче лиска тут сліди,
прискаче й зайчик сам...
І люди, що прийдуть сюди,
спасибі скажуть нам!
( М. Познанська. )
Ключі від щастя – в праці. Краса без мудрості, ніби квітка в болоті. Язик без кісток, думи без дна. Батько слова – розум, мати слова – мова. Думка – джерело слова.
Одне дерево – не ліс, одна цеглина – не мур. Крапля по краплі – вже й ріка тече. Дружба і злагода – братерство і добробут. Сила – в єдності. Де більшість, там і сила. Гуртом і гору в порох можна стерти.
Школа – вогнище (знання) і світильник (наука). Батьки – найкращі (вчитель). Людину можна взнати за її (діло). Птаха пізнають по (пір’я).
Крила птахові, розум людині, щоб вічно прагнули до висоти. Гору прикрашає камінь, людину – голова. Дерево пізнається за плодами, а людина – за ділами. І найкраща земля без робітника дичавіє. Великі річки з малих джерел витікають. Праця приносить достаток, а лінь – злидні. Не місце красить людину, а людина місце. У руках майстра і криве дерево випрямляється.
Співає пісеньку й співа
верстат у токарів!
Які в цій пісеньці слова?
У ній немає слів.
Та в ній звучить – хай знає всяк –
подяка токарям:
без них, малята, аж ніяк
не обійтися нам!
Здається, проста річ така,
як гайка чи гвинти, -
Без них не зробиш літака
і поїзду не йти...
Деталі точать токарі,
в цеху стоять у ряд.
І кожному о цій порі
співа його верстат!
Тепла і ніжна – в матусі рука.
Дужа й солона вона – в моряка.
У сталевара – міцна, мозолиста.
Легка, мов крило, - в піаніста-артиста.
В лікаря – чуйна.
Шорстка – в хлібороба.
Тільки ніяка рука – у нероби.
( Наговорити ) цілу гору, ( зробити ) з макове зерно. Одна бджола мало меду ( наности ). Одним вухом ( почути ), другим (випустити). Грім не (грянути ),- ледачий не ( встати ).
Де господар ... ходить, там поле ... родить. Глибока вода ... каламутиться. Хто в світі ... бував, той світа ... видав. Хто ... вчився, ... буде знати. Під лежачий камінь вода ... тече. ... - ...вмію, а кажи – навчусь.