"Концепція формування почуття любові до матері у дітей дошкільного віку"

Концепція формування почуття любові до матері

у дітей дошкільного віку

Любов, як зазначено у філософському словнику, –  це універсалія культури суб'єктного ряду, що фіксує у своєму змісті глибоке індивідуально-виборче інтимне почуття, векторно спрямоване на свій предмет і об'єктивується в самодостатнім прагненні до нього. Любов’ю називають також суб'єкт-суб'єктні віднсини, за допомогою яких реалізується дане почуття. Для носія любові воно виступає як  максимальна цінність і найважливіша детермінанта життєвої стратегії, любов не можна довільно ні викликати, ні припинити, любов, не переадресувати на інший об’єкт. Атрибутивним аспектом любові є особливий емоційний ореол її носія, що виражається в щиросердечному підйомі й радісній забарвленості світосприймання. Любов є складним комплексним феноменом, оскільки виникає в просторі зіткнення протилежних початків: індивідуального й загальсоціального, тілесного й духовного, сугубо інтимного й універсально значимого.

У педагогічному словнику любов визначено, як вище почуття, що проявляється в глибокій емоційній прихильності особистості до іншої особи або персоналізованого об'єкта. Любов – це інтимне глибоке почуття, яке може бути спрямоване на іншу особистість, людську спільність або ідею (любов до дітей, батьків, Батьківщини, життя й т.п.)

Для здійснення успішного виховання та повноцінного розвитку дитини перш за все – треба любити дитину. «Але це так просто!» - вирішить дехто. Звичайно, про батьківську любов говорять як про щось само собою зрозуміле. Але насправді все виявляється не так. Легко любити дитину тоді, коли любов приносить одні радощі. Але ж діти не завжди радують. Вони бувають неслухняні, вони здійснюють проступки, говорять неправду. Звичайно, батьки засмучуються. Але погано, коли з цим засмученням гасне любов до дитини. Найсумніше, коли батьки починають менше любити дитину за те, що вона, на їх погляд, виявляється «гіршою» за інших дітей. Батьки повинні любити дітей не за те, що вони «хороші», а просто за те, що вони є, за те, що вони їх діти. Справжня любов безумовна і повинна бути такою в усіх її щирих проявах. Саме така безумовна любов, яка не залежить ні від чого є фундаментом, на якому засновані надійні та щирі взаємовідносини матері і дитини й саме це дає можливість забезпечити реалізацію потенційних можливостей і талантів дитини в повній мірі. Без такої любові неможливо проникнути в душу дитини, зрозуміти і оцінити її поведінку. Безумовна любов – це джерело виховання дитини.

Від самого народження діти винятково чутливі: оскільки їх знання обмежені, то їх спосіб спілкування зі світом головним чином відбувається на рівні емоцій та інстинктів. Бачення світу визначається емоційним станом дитини – емоціями,  які   дитина  з першого дня свого життя отримує від матері.

Як зазначав В. О. Сухомлинський, дитинство, – щоденне пізнання навколишнього. Але щоб пізнання було корисним, воно має відбуватися під керівництвом дорослого, разом з дорослим, починаючи з перших днів життя крихітки. Виховання, якщо до нього підходять з повною серйозністю, вимагає проникнення у внутрішній світ дитини, в закони його розвитку. Це перш за все важливо для самої дитини – лише в такому випадку немає ризику, що її потреби та інтереси не будуть враховані, що їй будуть нав’язані невідповідні її віку стилі поведінки. Дорослий має чітко спостерігати за особливостями розвитку, віковими змінами, враховувати найнезначніші  зрушення, всіма силами підтримувати рухи малюка вперед, сприяти тому, щоб духовний світ дитини ставав багатшим… Емоційне виховання – тендітний і делікатний процес. Інструментом виховання   є емоції самого вихователя, перш за все матері, їх характер, глибина  та   щирість. Емоційний  вплив може бути досконалим в тому випадку, якщо «емоції підпорядковуються розуму» і якщо враховуються особливості   емоційного розвитку дитини. Завдяки емоційній підтримці матері   відбувається  активний розвиток малюка, починаючи  з перших днів його життя. Почуття  спокою  та  впевненості   у   дитини   пов’язується з  емоційно-охоронним  образом  матері. Ці почуття ростуть по мірі розширення  і  збагачення емоційних  контактів  з матір’ю.  Щира любов та доброта  матері викликають відповідні почуття у маленької дитини і опираються  на  них. Діти, які  постійно і впевнено  відчувають  любов матері, ростуть під знаком довіри до світу – вони знають, що про них піклуються, що вони захищені: цей захист та піклування допомагають дітям розкрити свої якості та сили. Особистість матері відіграє значну роль в житті кожної людини. Відношення дитини і мами – це особливі почуття, які суттєво відрізняються від інших емоційних зв’язків. Потреба дитини в материнській любові – життєво необхідність маленької людини. Любов кожної дитини до своїх матерів безмежна, безумовна, безкорисна. Материнська любов – джерело і гарант благополуччя дитини, підтримка фізичного і душевного здоров’я.

Враховуючи особливу роль материнського емоційного впливу у вихованні і моральному становленні повноцінної дитячої психіки, В. О. Сухомлинський стверджував, що правильне виховання неможливе без культу матері. І ніщо не зможе замінити чи компенсувати її роль у формуванні особистості. Дитина повинна відчувати материнську любов завжди і постійно, навіть в тих випадках, коли дорослий незадоволений її поведінкою. Нехай дитина відчуває: нею незадоволені, тому що люблять і це буде міцною підтримкою в бажанні дитини виправитися.

Але є й інший бік в потребі рости разом з дитиною – бажання краще зрозуміти дитину, а це неможливо, якщо батьки, а особливо мати (бо ж вона є першою вихователькою), намагаються краще пізнати самих себе. Між іншим, виховуючи дитину, мати якби знову переживає дитинство. Тому турбота про максимальний розвиток духовних сил дитини повинна починатися з вдосконалення її самої. Л. М. Толстой писав, що не тільки важко, але й неможливо гарно виховати дитину, коли сам дорослий невихований; і що виховання дітей є самовдосконаленням, якому ніщо не допомагає так, як діти. Адже, почуття виявляються не тільки в тому, що ми говоримо, а й що  і як робимо. Це на багато важливіше! На дитину вчинки та дії справляють набагато сильніше враження, аніж слова.

Психологія й інші науки про людину розглядають любов аналітично, виділяючи окремі елементи любовних почуттів. Слово «любов» позначає при цьому два різних, хоча й взаємозалежних явища: пережитий суб'єктом афективний стан (почуття, потяг) і засновані на ньому міжособистісні відносини. Розглянемо як формується почуття любові до матері у дитини.

Прихильність – це перша форма емоційної комунікації, що формується у дитини і, яка поступово перетвориться на почуття любові. Прихильність до матері – необхідна фаза в нормальному психічному розвитку дітей, у формуванні їхньої особистості. Вона сприяє розвитку таких соціальних почуттів, як вдячність, чуйність і теплота у відносинах, тобто всього того, що є проявом істинно людських якостей.

Прихильність проявляється не відразу, а поступово, у процесі безпосередньої взаємодії матері з дитиною. Першу відповідну посмішку дитини можна вважати прообразом прихильності – вираженням відповідних почуттів. Про прихильність, як таку, можна говорити, коли дитина емоційно виділяє матір із числа інших дорослих людей і реагує на її відхід. Це буває приблизно з 4 місяців. Для розвитку прихильності необхідний досить тривалий і стійкий контакт дорослого з дитиною. Маля, користуючись підтримкою й захистом матері, привчається бути активним і впевненим у собі, з прикладу дорослого вчиться показувати свої почуття – спочатку просто наслідує дії дорослого – цілує, гладить, на запитання чи любиш ти свою маму відповідає «так», а з віком починає усвідомлювати і розуміти свої почуття.

Почуття дошкільника через особливості розвитку, такі як: відсутність життєвого досвіду, вразливість, емоційність, наочно-образне мислення, нестійкість уваги, мимовільний характер пам’яті, є хоча й яскраві, але дуже ситуативні й нестійкі. Так, любов до матері, спалахуючи час від часу, спонукає дитину цілувати маму, обіймати, говорити ласкаві й ніжні слова, але це не може свідчити про більш менш постійне джерело вчинків, які б радували матір, приносили їй задоволення. Дитина ще не здатна на довготривалі почуття і турботу про інших, навіть тих, кого вона дуже любить.

Напротязі дошкільного дитинства почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. У старших дошкільнят вже можна спостерігати прояви щирої турботи про близьких людей, дитина починає здійснювати такі вчинки, які б відгороджували близьких від турботи, прикростей. Але почуття дитини шести-семи років не можна порівняти з почуттями дорослого. Дитина перш за все потребує любові дорослого, особливо матері, і її почуття залежать від цієї любові.

Любов матері до дитини, її емоції допомагають дитині увійти в світ, рости, розвиватися. Любов матері до дитини – це перша школа почуттів для дитини, це фундамент, на основі якого відбувається увесь розвиток дитини. Батьківська любов дає дітям почуття захищеності, життєвої опори, робить їх сильнішими й впевненішими. Якщо дитину люблять у дитинстві, її будуть любити й у старшому віці, і сама вона буде здатна любити.

Справжня  батьківська любов - це любов розумна, вимоглива. Вона там, де вчать дітей самостійності, виражати довіру, поважати інших. Любов - це почуття взаємне.