Махновські читання

Конкурс декламаторів поезій поетів рідного краю

Мета. Розвивати краєзнавчу роботу у бібліотеці навчального закладу, знайомити читачів з поетами рідного краю, їхньою поезією, шанувати героїв минулого, удосконалювати навички читання поезій Проклинайте мене, проклинайте      

Проклинайте мене, проклинайте,

Якщо вам хоч слово збрехав

І про мене згадайте, згадайте, Я за правду, за вас воював

За пригнічену хамом громаду

За народу нечуваний злет

Я ненавидів чванство і зраду 

Був зі мною в кумах кулемет

І тачанка зі швидкістю кулі

З блиском шаблі шалене злиття

То чому від мене відвернулись

Ви, кому я віддав все життя

Я не смію народ докоряти

В моїй пісні нема таких слів

Я помру одиноким солдатом

Який всіх вас любив й розумів

Ви пробачте мене, хто в атаку

Йшов за мною, й від кулі поліг

Мені вас би належно оплакать

Та я бачу очима доріг

Вас дружини відвиють, відплачуть

І лампади не будуть гасить

Ну, а Батько не може інакше

Він уміє не плакать, а мстить

Нестор Махно     

Я в бій кидався з головою    

Я в бій кидався з головою

Пощади не прохаючи у смерті

І я не винен, що лишилася живою

Душа моя в тій круговерті

Ми проливали кров і піт

З народом щиро говорили

Перемогли нас. Тільки слід

Ідею нашу тим не вбили

Хай поховають зараз нас Та наша Суть не кане в Лету

Вона прокинеться в потрібний час

До перемоги передавши естафету

Нестор Махно

Коні рвуть степи наметом

Коні рвуть степи наметом

На собі несуть наш гнів

Вільний шлях я кулеметом

Прокладу крізь ворогів

Вогняна моя свобода

Ворогів січе впритул

В битві недруга не шкода Забирай їх Вельзевул!

Тільки тішуся прицільній 

Силі друга – молодця

Бачить можу я спокійно

Лише ворога – мерця Головна моя турбота

Кулі гострої бенкет

Рве степи моя кіннота

Косить білих кулемет

Нестор Махно

Із вогню – у полум’я 

Так пронизливо пахнуть кіньми стоптані трави Під гуляйпільським небом по балках навесні.

Може й хто не повірить, але то таки правда:

Найпалкіше кохання на пропащій війні.

Довірялися зорям, цілували калини,

Із долонь напували наших коней гнідих. В кожній балці лишили не зачату дитину, Наче сонячні зливки почуттів молодих. 

І коли у степи прилітають тюльпани,

І коли з підземелля рвуться чорні вітри, Наче сміх пустунів розливає степами,

Мов біжать за хрущами голоси дітвори.

Там, де грілись піснями, там, де голови клали,

Де у ямках од ліктів гнізда пташечки в’ють, Землю предків своїх ми так яро кохали,

Що вона вже ніколи нас не зможе забуть 

Григорій Лютий

Соловей-розбійник  Кінські Роздьори, Дібрівські ліси, Гайчурські хлопці чистої роси.

Свиснеш із дуба – чуть на три віки.

Скрізь мої краяни – махновці- козаки!

Ех, розлита воля – гірша від отрут, Соловей-розбійник народився тут!

Ех, недарма хлопці мед-горілку п’ють!

Соловей –розбійник народився тут!

Зна Маріуполь,Юзівка і Дон

Рейди на Полтаву, Перекоп, Херсон.

Коні топтали зорі, мов квітки,

Ми в степах розтали, ми – туман гіркий.

Досі ночами лине грім копит.

Ген за вітрами дикий степ кипить. 

Кров’ю без тіла пісня десь блука,

Сила незнищенна виходу шука!

Слова Нестора Махна, обробка Григорія Лютого

Степ 

Гей, ти, батьку мій, степ широкий,

Поговоримо  ще з тобою…

Молоді мої буйні роки

Та й пішли за водою… 

Ой, ви звізди, ви звізди падучі,

Вже мені дорога не мила, Бо мені молодому на кучері Опадає пороша біла.

Ой ви ночі, темні, безокі!

Вже мені не видно, куди я йду.

З юни х літ завжди одинокий,ось таким пропаду.

Де ж ви, де, брати мої милі? Сліз гірких ніхто нам не витер…

Я стою, як дуб на могилі,

А навкруг лиш хмари та вітер…

Слова Нестора Махна, обробка Григорія Лютого Де скарб Нестора Махна?

У Гуляйполі свято грає І кожен рік в цей час давно  завжди питання виникає: де заховав скарби Махно? Про скарб той ходять плітки, байки

Хтось відкриття нове зробив

Сховав скарби у балалайки 

І в річці Гайчур  утопив,

Ще що на острові під дубом

Скарб під корінням закопав,

Щоб не знайшли, клянуся зубом На дрова дуб той порубав

В пивбарах ходять інші байки:

Писав відомий фахівець,

Що всі бандити з його шайки

Весь скарб пропили під кінець

Усіх про скарби жаба давить

Ті, що Махно десь заховав,

А шукачі тим скарбом марять,

Та й банк державний - би забрав

Усі махновський скарб шукають, Копають землю скрізь здавна,

А найдорожчій скарб хай знають Це воля Нестора Махна

Пам'ять про Нестора

Прокинулася вранішня зоря,

Промінням ніжним окропивши світ

Десь чути тупіт коней  із даля,

Вони летять з минулих славних літ

Вони летять…відлунюють громи,

Здіймаючи куряву степову

Та пам’ятаєм Нестора всі ми, Де він топтав у полі ковилу.

Тачанка мчить із глибини століть

По гуляйпільській матінці-землі

І гордо чорний прапор майорить -

То Нестора ми бачимо в пітьмі

Боровся він за щастя та свободу,

За кожного із нас, за рідний край

І став легендою живою для народу,

Потрапивши у пекло. Може  в рай?

Колише вітер знову ковилу,