Розділ Х.  УКРАЇНА У ПЕРІОД СИСТЕМНОЇ КРИЗИ РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ (серед.60-х – сер. 80-х рр.)

ТЕМА. НАРОСТАННЯ КРИЗИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ (1964-1985рр).

ПЛАН

1. Зміни в системі влади. Конституція 1978 р. Комуністична диктатура
2. Спроби реформування економіки в другій половині 60-х років. Економічне становище УРСР у 70-ті – на  початку 80-х років.

А) реформа в сільському господарстві;

Б) реформи в промисловості

3. Зміни в соціальній та національній структурі населення. Повсякденне життя в Україні в 1964-1985 рр.

Основні поняття і  терміни: застій, політико-ідеологічна криза, реформи Косигіна, екстенсивний розвиток, інтенсивний розвиток, госпрозрахунок, «золота» п’ятирічка, консерватизм, неосталінізм, номенклатура.

Основні дати:  1964—1985 рр. — період застою; 14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 25 травня 1972 р. — звільнення від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста. Обрання на цю посаду В. Щербицького; 19—20 квітня 1978 р. — ухвалення нової Конституції УРСР; вересень 1965 р. — пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у  промисловості; 1966—1970 рр. — восьма п’ятирічка; 1982 р. — прийняття «Продовольчої програми». Створення агропромислових комплексів (АПК).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.                 Гісем О.В. Історія України (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. – Х.: Ранок, 2019. – С. 83-104 (§11,12,13).

Режим доступу: https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/11.php

2. Пометун О.І. Історія України: підруч. для 11 кл. – К.: Освіта, 2012. – С. 152-172 (§19-22).

Режим доступу: https://pidruchnyk.com.ua/440-storya-ukrayini-pometun-gupan-11-klas.html

3.       КОРИСНІ САЙТИ:

• https://znohistory.ed-era.com/m6/l29
• https://history.vn.ua/zno/ukraine-history-zno-2020-panchyk-comprehensive-edition/30.php

ВІДЕО-УРОКИ ТА ЦІКАВЕ ВІДЕО З ТЕМИ:

       https://www.youtube.com/watch?v=GCybP0kW4U8 (Період застою або Криза радянської системи (1965-1985 рр.). ЗНО з історії України. Частина 1)

• https://www.youtube.com/watch?v=kG19IltduUM (…частина 2)

       https://www.youtube.com/watch?v=neBDtS7Z_V0 (Підготовка до ЗНО. Україна в період кризи радянської системи 1965-1985 рр.(укр.))

       https://www.youtube.com/watch?v=c8eEAAStj4g  (Петро Шелест та його епоха | Пишемо історію)

1. ЗМІНИ В СИСТЕМІ ВЛАДИ. КОНСТИТУЦІЯ 1978 Р. КОМУНІСТИЧНА ДИКТАТУРА

Період «застою» («розвинутого соціалізму» — так високопарно назив. цей період тоді парт. кер-во), що проявився в економіці, суспільно-політичному та культур. житті країни, характеризувався надмірною ідеологізацією сусп.. свідомості, посил. тоталітарних тенденцій в адміністративно-державному управлінні, боротьбою з інакомисленням. Було припинено хрущовські реформи, які, хоч і були непослідовними, все ж вели до лібералізації та гуманізації сусп.. Почався тотальний наступ на шістдесятників, практично припинився процес реабілітації репресованих сталінським режимом, пройшла хвиля арештів і судових процесів, посилилася русифікація України. Десталінізація поступилася місцем неосталінізму (часткова реабілітація Сталіна та його режиму).

На жовтневому 1964 р. пленумі ЦК КПРС, звинувативши М. Хрущова у «волюнтаризмі та суб'єктивізмі», прорахунки у зовнішній та внутрішній політиці, його звільнили з усіх посад. При влади опинився Леонід Брежнєв, обраний першим секретарем ЦК КПРС (з 1966р. генеральний секретар). Головою Ради Міністрів (уряду) став М. Косигін (обіймав цю посаду у 1964—1980), головою Президії Верховної Ради СРСР — М. Підгорний, який очолював радянський парламент у 1965—1977 pp. В УРСР, складовій частині унітарного за своєю суттю СРСР, партійними керівниками у цей період були П. Шелест (1963—1972) та В. Щербицький (1972—1989).

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС, прийнята ще у 1961 р. за часів Хрущова. Осн. положенням була побудова в СРСР комунізму до 1980р., що передбачав повне забезпечення матеріальних і духовних потреб  радян. людей. Однак у 70-ті рр. стало зрозумілим, що цього не відбулося, що комунізм побудувати найближчим часом неможливо. Тоді партійне керівництво висунуло (по суті придумало) нове гасло - про будівництво «розвинутого соціалізму» - найбільш досконалої форми суспільно політичного устрою, початковою фазою або першою сходинкою на шляху до комунізму. Але при цьому наголошувалось, що «розв.соціалізм» є історично тривалим етапом (про те, скільки буде тривати ця «тривалість» ніхто не казав). У сусп..формувалась ідея про те, що питання задоволення потреб людини МАЙЖЕ вирішено, людей переконували, що успішно розвиваються економіка, наука, освіта, культура і ПОВНІСТЮ відсутні будь-які соціальні пробл..  Насправді ж рівень життя насел. був набагато нижчим, ніж у країнах Європи (але ж радянська людина цього не знала! «Залізна завіса». Люди вірили, що там, за межами «процвітаючого» СРСР… «загниваючий» капіталізм, що люди там страждають…). Чим далі, тим частіше споживання товарів ставало обмежуватись наявністю багатьох «дефіцитів», тобто їх (товарів) відсутністю. Люди не завжди могли купити необхідні їм речі, навіть маючі гроші. Відбувалося зміщення життєвих орієнтирів, коли в суспільстві почали поступово зароджуватись апатія, скептицизм, зневіра в справедливість, а в верхніх ланках влади - корупція і цинізм. Погіршувалась екологічна ситуація, зменш. середня тривалість життя. За рівнем смертності Укр. займала третє місце серед республік СРСР.

На життя країни все більше впливала некомпетентність керівництва, самозаспокоєність. Почав роздуватися культ особи Л.І.Брежнєва, який захопився самонагородженням орденами та званнями героя і зовсім не думав ні про які зміни, необхідність яких все більше назрівала. Мала місце геронтократія (старіння патрійної верхівки; наслідок - вони так само не були зацікавлені в якісних, глибоких змінах радянського, соціалістичного ладу). Соціалістична система опинилася в глибокій кризі.

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися. В епоху Брежнєва відбувся поворот до неосталінізму: було відновлено поважне ставлення до Сталіна, часткове повернення до сталінської моделі управління: порушувалися громадянські права і свободи, демократичній активності людей навішувався ярлик злочинного інакомислення, здійснювалися незаконні репресії.

1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне «п’яте управління» по боротьбі з «ідеологічними диверсіями». Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор. Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності — радянський народ (з рос.мовою, рос.культурою!). На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані.

Також ліквідація раднаргоспів і перехід до централізовано-галузевого управління звузили повно­важення республіки та її керівництва. Проти цього був перший секретар ЦК КПУ П. Шелест, хоча на словах він погоджувався з централізаторською політикою Москви. Однак він неодноразово виявляв наполегливість у відстоюванні інтересів республіки в конкретних сферах — в економічній, мовній і культурній. П. Шелест — фігура неоднозначна, навіть суперечлива. Він виступав проти русифікації та вважав своїм основним завданням розвиток України, засуджував недоліки у справі інтернаціонального виховання молоді. Свої погляди він виклав у книзі «Україно наша радянська» (1970 р.). Але попри усе, Шелест був типовим представникомтоталітарно-казарменої системи, залишаючись переконаним комуністом, противником десталінізації, він намагався зберегти ту помірковану економічну самостійність, яка утвердилася в роки «відлиги». Задля об’єктивності слід наголосити, що П. Шелест із симпатією ставився до колишньої політики українізації, навіть намагався використати окремі її елементи, виступав на захист української мови й культури, хоч русифікація України тривала повним ходом. Спроби українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалися як націоналізм.

Невдоволення П. Шелестом у центрі зростало. 1972 р. Шелест був усунений зі своєї посади (його переведено, а у 1973р. - відправлено на пенсію), новим першим секретарем ЦК КПУ став В. Щербицький (1972—1989 рр.) – відданий і послідовний провідник брежнєвської політики у республіці, висуванець Л. Брежнєва, який повністю орієнтувався на союзні інтереси, хоча і виявляв досить енергії у вирішенні питань, пов'яза­них із соціально-економічним розвитком УРСР. Він чимало зробив для покращення життя населення республіки. Але йому та його оточенню не вистачало реалізму, щоб оцінити тенденції розвитку суспільства, самостійності щодо політики центру. Внаслідок цього КПУ у 1970—1980-ті рр. не висунула жодної ініціативи, залишались відданими виконавцями розпоряджень Москви. Україну у роки Щербицького справедливо називають «заповідником застою». Нова політика посиленої русифікації, підтримувана Щербицьким, та вірнопідданого виконання вказівок центру набувала різних форм — від повного управління українськими підприємствами з Москви до скорочення сфери вживання української мови, практично усі державні та партійні заходи проводили російською мовою.

Українські дисиденти (з якими В. Щербицький вів завзяту боротьбу) називали найвище керівництво УРСР колоніальною адміністрацією, покликаною проводити в республіці лише політику центру.

Від 1970 р. КДБ республіки очолив В. Федорчук, ініціатор особливо жорстких політичних репресій (КДБ України мав репутацію найбрутальнішого в СРСР). Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідеології став В. Маланчук, в Україні було встановлено тотальний ідеологічний контроль. Щербицький здійснив «чистку» КПУ, виключивши із неї близько 37 тис. осіб., замінивши їх відданими собі людьми. Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.

Конституція СРСР 1977р. (відома під назвою «Конституція розвиненого соціалізму») і Конституція УРСР 1978р., у яких наголошувалось на демократизації політичної системи, розширення прав і свобод радян. громадян (ст. 37), рівність націй. Але це розходилося з реальним життям, про що свідчать, наприклад, репресії проти дисидентів. За Конституцією УРСР залишалася союзною республікою у складі СРСР, вона проголошувалась «суверенною, радянською, соціалістичною державою». УРСР мала право на вихід з СРСР, але законодавчого забезпечення такого права не було визначено, елементарно не було юридично «прописано» «шлях» виходу (т.ч. будь-який «вихід» можна вважати неправомірним). Отже, Конституція «розвинутого соціалізму» мала формальний, декларативний характер (тобто, не відповідала реаліям радян. життя).

Конституція формально узаконила безмежну монопольну владу комуністичної партії, оголосивши її «ядром політичної системи суспільства» (стаття 6). Відбувався процес злиття партійного і державного апаратів. На практиці тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади, побудувати успішну кар’єру. Тому росла кількість членів КПУ: з 1,2 млн осіб на початку 1960-х рр. до 2,7 млн осіб наприкінці 1970-х рр. (більше ніж у 2 рази).

2. СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ В ДР. ПОЛОВИНІ 60-Х РОКІВ. ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УРСР У 70-ТІ – НА  ПОЧАТКУ 80-Х РОКІВ.

Усунення М.Хрущова від влади означало відмову від реформ і лібералізації.

В Україні, як і в Радянському Союзі загалом, настало двадцятиліття панування консервативних сил. Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва ними ж трактувалась як «стабілізація», яка стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, як зазначають дослідники, в умовах радянської системи було неможливо, адже система втратила два важливі важелі: зі смертю Сталіна — зник страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — зник ентузіазм і романтична віра в переваги соціалізму.

Від 1965 р. почалося здійснення економічної (Косигінської) реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР. («Косигінська реформа», оскільки ініційована О. Косигіним, який у цей час очолював уряд  (Раду Міністрів) СРСР)

А) Реформа в сільському господарстві передбачала:

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, план продажу державі зерна і продукції тваринництва зменшився;

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції (за здану понад план продукцію встановлювалася надбавка у розмірі 50 % від закупівельної ціни);

- перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства (підвищувалось фінансування с/г);

- заходи щодо розвитку соціальної сфери села.

• замість щорічних встановлювався розрахований на шість років стабільний план заготівель сільськогосподарської продукції;

За цих умов у 1966-1970 рр. с/г розвивалося успішно. Валова продукція зрос. на 16,6%. Було завершено елект-рицікацію сіл Укр.. На ЗО% збільш. застосування мін. добрив, впровадж. більш урожайні сорти зернових і технік. культур, різні форми матеріального стимулювання колгоспників. Істотно зросли поставки тракторів, вантажних автомоб., зернових комбайнів іншої техніки (Восьму п’ятирічку 1966-1970 рр. справедливо назвали «ЗОЛОТОЮ»).

Однак істотних змін в аграрній політиці не відбулося — реформа лише дещо обновила колгоспну систему. Колгоспно-радгоспна система не була досить ефективною. Колгоспи і радгоспи не змогли нагодувати населення СРСР, незважаючи на те, що держава витрачала на них усе більше коштів. За 1966-1985 рр. середньорічні капітальні вкладення в с/г виробн. зросли удвічі (200 %), а валовий збір зерна - лише на 18 %.

Загальний приріст валової продукції с/г почав знижуватися, становлячи в середньому за рік в 1966-1970 рр. — 3,2 %; в 1971-1975 рр. — 3 %; в 1976-1980 рр. — 1,6 %; в 1981-1985 рр. - 0,5 %. У 1980р. 40 % колгоспів були нерентабельними, збитковими. Рядовий колгоспник як і в минулому, був мало зацікавлений у результатах своєї праці. У1965р. за день колгоспник заробляв 1 крб ЗО коп,, а на своїй присадибній ділянці — 3 крб 50 коп.

У процесі збирання, заготівлі, переробки, зберігання і транспортування втрачалося близько 40 млн тонн зерна, майже половина врожаю картоплі, третину молока та ін. Водночас присадибні ділянки селян давали більше продукції.

      Дедалі більшими ставали відмінності соціально-побутових умов життя мешканців сіл і мешканців міст. Все це призвело до виїзду найбільш працездатної частини сільського населення до міста. Протягом 1966-1985рр. чисельність сільських жителів Укр. зменшилась на 4,5 млн.ос.. Посилилась тенденція до старіння сільського населення, скорочення кількості осіб працездатного віку (кожний четвертий сіль. житель Укр. був пенсіонером). В умовах екстенсивного виробництва, низької продуктивності праці, на селі виник гострий дефіцит робочої сили. Тисячі студентів, робітників, інженерно-технічних і наукових працівників, військовослужбовців змушені були працювати на полях, переробних підприємствах, овочевих базах тощо.

      До цього ще слід додати зменшення посівних площ в Укр. більш як на мільйон гектарів родючих чорноземів за рахунок нераціонального використання земель (напр.., для створення штучних морів по Дніпру для електростанцій та інше), необґрунтованих планів меліорації та хімізації, будівництва штучних во­доймищ, насиченості ґрунтів пестицидами, ерозії ґрунту тощо.

Криза в с/г на початку 80-их рр.. призвела до зникнення значної частини продуктів харчування з прилавків магазинів міста. З’явилися черги, дефіцит, нормований продаж ряду товарів широкого вжитку (цукор, гречка, ковбаси тощо). У більшості магазинів по селах хліб завозили та продавали раз-два на тиждень. Розповсюдженим явищем стало приховування деяких товарів продавцями, їх продаж родичам, друзям, знайомим.

Реагуючи на таку ситуацію, ЦК КПРС прийняв у 1982 р. «ПРОДОВОЛЬЧУ ПРОГРАМУ», де ставилося завдання: за 8 років забезпечити населення країни основними видами продовольства. Згодом аналогічну програму було прийнято і в УРСР. Сам факт прийняття програм означав визнання партійним та державним керівництвом проблем, які нагромадились у с/г. Однак шляхи їх вирішення залишалися традиційно-екстенсивними. Наприклад, передбачалося різке зростання капіталовкладень без врахування ефективності існуючих технологій, техніки тощо.

Проте резерви розвитку с/г в Україні ще не були вичерпані остаточно. УРСР забезпечувала власне населення продуктами харчування і залишалася головним регіоном с/г виробництва. У нашій республіці вироблялось 60% союзного обсягу цукру, 44% - соняшнику, 36% - плодів і ягід, 30% - овочів, понад 27% - плодово-овочевих консервів, значна частина зерна. Тут вироблялось ще й 23 % союзного обсягу м’яса, зокрема 25% свинини, 24% яловичини й телятини, бл.24% птиці, 26% тваринного масла, майже 20% сиру та бринзи.

Б) Реформа в промисловості

      передбачала перехід від адміністратив. до економічних методів управл. і включала переведення підприємств на госпрозрахунок та створення ефективної системи стимулювання. Основним критерієм господарської діяльності передбачалося зробити не валові показники, як було раніше, а обсяг її ре­алізації. Якщо продукцію реалізувати не вдавалося, вона не зараховува­лась як вироблена. Такий порядок спонукав підприємства скороч. ви­пуск продукції, яка не мала попиту. Діяльність підприємств стала оцінюва­тися не за плановими показниками, а за рентабельністю та прибутком. Вводилися елементи ринкових економічних регуляторів. Створювалися спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників і службовців залежно від результатів їхньої праці. Підприємства для своїх потреб (роз­виток виробництва, матеріальне заохочення та соціальні заходи) могли використовувати 40 % прибутків.

Паралельно здійснювалася централізація управління економікою: у жовтні 1965 р. було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів, створених Хрущовим. Одночасно відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. В Україні була відмовлена діяльність 22 союзно-республіканських і семи республіканських мініс­терств. Так, реальні можливості республіки щодо керівництва народним господарством пос­тупово зменшувались. Майже 95 % підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п’ятирічку (1966—1970 рр.) «золотою», вона була найуспішнішою серед усіх радянських п’ятирічок. В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 разу, виробництво промислової продукції в Україні зросло на 50 %, продуктивність праці у промисловості — на 28 %, а національний прибуток — на 30 %.

      Однак позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій про­мисловості: металургії, енергетиці,  промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від реальних потреб населення.

На початку 70-х рр. економічна ситуація в Україні змінюється на гірше.  З’явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху. Це трапилося через те, що вона не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексний характер, не змінювала структурної та інвестиційної політики. Партійно-державний апарат не бажав відмовлятися від звичних командних методів управління економікою. Від початку 1970-х рр. темпи економічного зростання неухильно уповільнювалися. Відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн Заходу тільки зростало (здійснюючи реформи в СРСР керівництво вдавалося до кількісних змін, а не до якісних(наприклад, впровадження новітньої техніки ,технологій тощо) змін). Через недоліки заходів щодо матеріальної зацікавленості трудящих низькими були продуктивність праці та якість вітчизняних товарів. Протягом 1970-1985 рр. розширення виробництва досягалося передусім за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств , в с/г -  розширення посівних площ, АЛЕ !!! на старій технологічній основі (це якраз і є кількісні зміни (екстенсивний розвиток), часто без залучення досягнень НТР тощо. Таким чином, економіка зберігала екстенсивний характер, а не більш результативний інтенсивний. Основна частка капіталовкладень спрямовувалась не на оновлення й реконструкцію виробничих потужностей, не на впровадження нових технологій, а на будівництво нових підприємств. Слабкою була механізація робіт. Майже 40 % промислових робітників працювали вручну, а в будівництві — понад 60 %.Знижувалась рентабельність підприємств. Також збільшувалися витрати на военно-промисловий комплекс і міністерство оборони

Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9 % промислових виробів досягли високої категорії якості. Відсутність конкуренції призводила до стагнації виробництва. Вироблялося чимало нікому непотрібних речей лише тому, що це було заплановано у п’ятирічці.

Представники партійного і державного апарату постійно втручалися в економіку. Згорталися економічні та посилювалися адміністративні методи управління промисловістю. Широкого розмаху набули приписки на виробництві, почало розвиватися хабарництво, з часом - «тіньова» економіка. Небаченого розмаху набули крадіжки на підприємствах. Навіть виникли терміни: «носіння» та «несуни»(тобто ті, хто виносили з роботи додому все, що можна було, бо… «у господарстві якось та знадобиться»). Якщо рядові «несуни (звич.робітники) отримували від цього незначні «прибутки», то корумпована верхівка – мільйони.

В Україні все чіткіше проявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок (тобто для українського ринку) працювало менше 30 % потужностей української промисловості. Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави будувалося вісім АЕС (атомні електростанції). Україна, яка складала 2,6 % території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

3. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ У 1964—1985 РР.

Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя в країні. Період в історії СРСР і, відповідно, України з 1964 до 1985 р., що дістав назву «застій», у пам’яті тих, хто жив у ту добу, від­значався зі стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.

Починаючи з XXIII з'їзду КПРС (1966 р.) на всіх високих парт. форумах підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у Конституції СРСР 1977р. та Кон­ституції УРСР 1978р. були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату пра­ці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою тощо.

Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їхні масштаби явно посту­палися обіцяним. Так, остаточно відійшов у минуле страх голоду. Колгоспни­ки нарешті почали регулярно отримувати заробітну плату і пенсію. Зросла купівельна спроможність населення. Середня заробітна плата зросла з 78 крб у 1960 р. до 155 крб у 1980 р. Люди почали користуватися речами, які вже давно були звичними на Заході: пральними машинами, побутовою електротехнікою, холодильниками, телевізорами тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте з початку 1970-х рр. для повсякденного життя пересічного громадянина клю­човим словом став дефіцит. Із кожним роком до розряду дефіцитних потрап­ляло все більше і більше товарів. Особливо дефіцитними були якісні імпортні товари.

У зв'язку з товарним дефіцитом престижними стали професії, що мали від­ношення до виробництва або розподілу дефіциту, а також привілеї на придбан­ня дефіцитних товарів.

Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут порівняно з ін­шими країнами світу залишався низьким. Так, Україна на початку 1980-х рр. за показниками рівня життя посідала 50—60-те місце у світі.

Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв'язання виді­лялися мільярдні суми. На початку 1980-х рр. черга на квартири становила 1,5 млн осіб і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебува­ло комунальне господарство міст, на покращення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.

Щодо життя в селі, то попри зростаючі капіталовкладення рівень життя тут був нижчим, ніж у містах. Умови праці та побуту селян, за однакових доходів із жителями міст, були вкрай несприятливими, а культурна інфраструкту­ра — нерозвиненою. «Стирання меж між містом і селом», яке обіцяла про­грама КПРС 1961 р., не відбулося. Різниця в рівні життя спонукала сільську молодь будь-що потрапити на постійне проживання до великих міст.

Уповільнюються темпи народжуваності. Медичне обслуговування населення хоча і покращилося, але мало ще безліч проблем. Так, украй низькою була оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками. Це зумовлювало низький рівень медичного обслугову­вання. Також високою залишалася смертність, у 1979 р. у селах Чернігівської області вона перевищила народжуваність — розпочалася депопуляція. Водночас, зведено значну кількість житла (але черги на житло збер.), шкіл, лікарень, будинків культури, освіта і медицина — безкоштовні.

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян влада йшла на значну закупівлю за кордоном товарів широкого вжитку. Нафтовий «бум» 70-х рр. закінчився і в бюджеті стали виникати багатомільярдні недостачі, посилювався товарний дефіцит, на якому наживалися спекулянти.

Хоча в СРСР була декларована рівність громадян, партійно-державна но­менклатура користувалася привілеями в розподілі матеріальних благ. В умо­вах усевладдя і безконтрольності номенклатурні «верхи» утворили власну закриту систему вир-ва та постачання продовольства і пром. то­варів, що не знала дефіцитів і черг. У 1970—1980-ті рр. почала поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів, призначених виключно для номенклатури. Крім того, «верхи» створили закриту систему медичного обслуговування та відпочинку. Їхні діти навчалися в престижних школах і вузах, як правило, працювали за кордоном. Із кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою та звичайними громадянами зростав.

Отже, протягом 1960—1980-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищувалася заробітна плата. Проте, цей добробут був відносним. За рівнем життя Україна значно поступалася передовим державам. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, з часом черги стали ганебною прикметою життя народу. Економічна стабільність забезпечувалася за рахунок розпродажу національних природних багатств — нафти, газу, вугілля, лісу. Населення не знало, що тодішній відносний достаток має тимчасовий характер.

Р.S. У листопаді 1982 р. Л. Брежнєв помер. Посаду генсека обійняв Ю. Андропов. У лютому 1984 р. (після смерті Андропова) до влади прийшов К. Черненко. У березні помер і він. Система згасала разом із її носіями...

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Інтенсивний розвиток економіки — шлях розвитку, при якому зростання обсягів суспільного виробництва відбувається за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня організації і управління, ефективного використання технічних, матеріальних і людських ресурсів.

Екстенсивний розвиток екон. — шлях розвитку, пов’язаний з простим кількісним збільшенням випуску продукції за рахунок залучення додаткової робочої сили, сировини і матеріалів, розширення посівних площ тощо.