Лекція "Діяльність ОУН в Маріуполі під час окупаційного режиму"

План-конспект лекції на тему:

Діяльність ОУН в Маріуполі під час окупаційного режиму

Лекція з курсу: Історія України

Групи: ІІ курсу

Вид лекції: Інформаційна.

Тип лекції: Поточна.

Мета лекції – дати систематизовані знання про трагічні сторінки міста Маріуполя під час окупаційного режиму.

Завдання

Навчальні: розкрити сутність діяльності ОУН та «Просвіти» на території Маріуполя.

Розвивальні: розвивати образне і критичне мислення, довільну пам’ять та волю до якісного навчання.

Виховні: формувати систему емоційно-ціннісного ставлення особистості до світу (патріотичні, естетичні, моральні).

Практичні: формувати навички узагальнення історичного матеріалу.

Об’єкт лекції – м. Маріуполь в часи Другої світової війни.

Предмет лекції – Діяльність ОУН в Маріуполі під час окупаційного режиму.

Методи, прийоми, засоби навчальної діяльності – розповідь; бесіда (репродуктивна), дискусія; апеляція до висловлювань відомих людей; проведення доказів; діагностичне питання; аналіз; синтез; порівняння; розрізнення; аналогія; узагальнення; дедукція; індукція.

Наочність, обладнання – комп’ютерна презентація навчального матеріалу.

План

1. Організація, засади та формування підпілля ОУН в Маріуполі

2. Маріупольський осередок «Просвіти» у співпраці з підпіллям ОУН

Джерела та література

1.      Витяг з протоколу допиту Миколи Фененка про організаційну структуру Маріупольського Окружного проводу ОУН  від 4 січня 1946 року // ОУН на Донеччині (збірник документів та матеріалів): Т.І. / упорядник Добровольський О.Б. Донецьк: Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2014. С. 168–175.
2.      Добровольський О. Українське відродження на Донбасі в роки Другої світової війни // Діяльність Організації Українських Націоналістів на Сході України. Збірник статей / Упорядник Хобот П. Дніпропетровськ, Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2010. 132 с.
3.      Добровольський О. Український рух на Донеччині 1917–1958. URL: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/12/28/148842/
4.      Доповідь агента НКВД Романа Головатого - «Дорошенка». «Про пророблену роботу серед українських націоналістів на території Сталінської області з 14 листопаду 1941 р. по 5 вересня 1943 року» // Діяльність Організації Українських Націоналістів на Сході України. Збірник статей / Упорядник Хобот П. Дніпропетровськ, Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2010. C.58–68
5.      З української преси // Маріупольська газета. 1941. № 20. 13.12
6.      Завдання драматичної секції «Просвіти». Маріюпільська газета. 1942. № 104. 12.08.
7.      Завдання жіночої секції «Просвіти». Маріюпільська газета. 1942. № 107. 06.08.
8.      Зиновьева В.М.. Мариупольское подполье 1941–1943.–Мариуполь: Предприятие: «Газета «Приазовский рабочий»,2000. –279 с.
9.      Із доповідної «Про діяльність «ОУН» на території Сталінської області» начальника Управління НКГБ у Сталінській області Демидова Секретареві ЦК КП(б)У Хрущову М.С. 30 листопада 1943року. Документ під грифом «Цілком таємно» // Збірка методичних рекомендацій до відзначення пам’ятних дат узагальноосвітніх навчальних закладах / розроб. і упоряд. : Г. Байкєніч, О. Охрімчук. Дніпро: ЛІРА, 2017. C.23.
10. Клочко Р. Бандеревці у степах України: ОУН на півдні і сході. URL: https://dt.ua/history/banderivci-u-stepah-ukrayini-oun-na-pivdni-i-shodi-_.html
11. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.–Париж;Нью-Йорк;Львів, 1993.– 685с.
12. Курси для вчителів. Маріупольська газета. 1942. № 94. 22.07.
13. Мазур П.І. «Просвіта» в Маріуполі: перша половина ХХ століття. Краєзнавчі нариси. Маріуполь, «Азов’є», 2006.– 68 с.
14. Мазур П.І. Микола Стасюк. На межі божевілля. Спогади. Укладач і автор передмови Павло Мазур.–Маріуполь. Видавництво «Азов’є», 2010.– 56с.
15. Мариуполь и его окрестности: взгяд с ХХІ века [Текст]: / Р.П.Божко, Т.Ю.Були, Н.Н.Гашененко и др.–Изд.2-е с измен. и доп.–Мариуполь: Изд-во «Рената»,2008.– 428с.
16. Маріупольська «Просвіта» розпочала свою роботу. Маріупольська газета. 1942. № 92. 18.07.
17. Маріупольський ляльковий театр. Маріупольська газета. 1942. № 60 (84). 21.05.
18. Мірчук П. Нарис ОУН 1920–1939рр. URL: пу: http://oun-upa.national.org.ua/lib/narys_oun/
19. Постанови Другого великого збору Організації Українських націоналістів, що відбуся в квітні 1941 р. у Кракові // ОУН в 1941 році. Документи в 2-х ч. Ч.1. /Упорядники О.Веселова, О. Лисенко. Відп. Ред. С.Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. С.35 –50
20. Постанови Другої конференції ОУН (Степана Бандери) про основні засади боротьби за українську державність // ОУН в 1942 р. Документи. Упорядники О.Веселова, О. Лисенко. Відп. Ред. С.Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. С.77–84
21. Розпорядження міської управи м. Маріуполя про запровадження курсів української мови для службовців установ міста від 3 серпня 1942 року // ОУН на Донеччині (збірник документів та матеріалів): Т.І. / упорядник Добровольський О.Б. Донецьк: Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2014. С. 262–263
22. Розпорядження міської управи м.Маріуполя про впровадження листування виключно німецькою, або українською мовами від 28 травня 1942 року // ОУН на Донеччині (збірник документів та матеріалів): Т.І. / упорядник Добровольський О.Б. Донецьк: Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2014. С.259
23. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони: Повість мого життя / Передм. М.Ф. Слабошпицького. Київ: Рада, 1995. 318 с.
24. Театр і кіно. Маріупольська газета. 1941. № 9. 20.11.
25. Українська просвіта. Маріюпільська газета. 1942. № 73 (100). 21.06

Терміни: український визвольний рух; підпільна група ОУН; товариство «Просвіта».

Хід лекції:

І. Вступна частина (до 10 хв.)

1) привітання викладача зі здобувачами освіти;

2) налагодження зв’язку із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначення її місця і ролі у системі навчального курсу, прогноз подальшого її розгляду;

3) повідомлення теми лекції, створення у освітян позитивної установки на її вивчення;

4) визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури;

II. Основна частина (70-75 хв.)

1. Організація, засади та формування підпілля ОУН в Маріуполі.

В постановах Другого великого збору Організації Українських націоналістів, що відбувся в квітні 1941 р. в Кракові було зазначено, що «ідея Суверенної Соборної Української Держави стала в нашому столітті основою українського світогляду та нового політичного руху, руху націоналістичного, що …оформився в окрему політичну організацію – в Організацію українських націоналістів». Створена у 1929 р. на першому конгресі українських націоналістів ОУН розширила свою боротьбу на всі українські землі і повела боротьбу проти всіх ворогів Української держави. У програмових постановах Другого великого збору наголошувалось, що «тільки вповні суверенна Українська держава може забезпечити українському народові свобідне життя й повний всесторонній розвиток усіх його сил». Зазначалося, що український народ здобуде свою державу «тільки шляхом революційної боротьби з наїзниками». Підкреслювалось, що головним ворогом українського народу є Московська імперія СРСР.

В постановах Другої конференції ОУН (Степана Бандери) у квітні 1942 р. було визначено головні засади визвольної революційної боротьби ОУН за Українську державність в умовах німецько-радянської війни, яку ідеологи ОУН називали сучасною імперіалістичною війною. Визвольна боротьба ОУН була протиставлена «московсько-більшовицькій концепції – інтернаціоналу, німецькій концепції так званої «Нової Європи». В постановах наголошувалось на необхідності «поширення націоналістичної ідеї відповідно до теперішнього розвитку даних теренів, на поглиблення соборницького поєднання творчих сил Осередніх і Східно-Українських земель та Західно-Українських земель». Вказувалось на необхідності «опанування міст промислових центрів». ОУН засудила німецьку земельну реформу в Україні, яку розглядала як «господарський маневр захватника», спрямований на те, щоб «закріпити свою владу шляхом створення позірності визволення і відвернути український нарід від боротьби за свою владу». Велику увагу було звернуто на питання розвитку української культури, підкреслювалось, що ОУН виступає «за її національний зміст, за повну духову незалежність її від московсько-більшовицького світу і від світу німецького».

Постанови Другого великого збору, а особливо Другої конференції ОУН(б) визначали напрямки діяльності ОУН в Маріуполі. 8 жовтня 1941 року в місті з’явилася похідна група ОУН(б). Вона складалася з 12 осіб, очолював її Володимир Болгарський-Булавський. Вочевидь, сам він належав до групи «Пума». Пізніше сформувалася підпільна група ОУН в Маріуполі, яка діяла протягом 1941–1943 рр. Начальник Донецького (тодішнього Сталінського) обласного управління НКВД полковник Демидов вказував, що в окремих містах налічувалися сотні українських націоналістів. Наприклад, у Маріуполі під час гітлерівської окупації було триста оунівців, які діяли в підпіллі. Він зазначав: «В основном в ОУН привлекалась интеллигенция, учителя, врачи, а также молодежь».

Головним джерелом поширення оунівських ідей серед широких верств населення стала преса. Використовуючи свою службу в підрозділах вермахту, органах місцевого самоврядування члени ОУН, представники національно свідомої місцевої інтелігенції одержали можливість впливати на процес виникнення газет та журналів, що, зокрема, відображалося як в мовному режимі, так і на змістовному рівні і навіть оформленні. До таких пресових видань відносяться «Маріупольська газета» (1941 р.), «Маріюпільска газета» (1942 – 1943 рр.).

Головним представником ОУН на Донеччині був Є. Стахів, який мав у підпіллі псевдонім Євген. Підпільна група ОУН в Маріуполі була створена до приїзду Євгена [23, с. 159]. Стахів у своїх спогадах так висвітлював  своє перебування в Маріуполі: «У Маріуполі ми повинні були передати якийсь лист і ночувати у того хазяїна – у рибалки, який проживав неподалік від Азовського моря. На наступний день ми пішли в місто подивитися, що відбувається. У центрі на головній вулиці побачили прикріплену до стіни газету цілком націоналістичного змісту» [16, с. 115]. Тут Євген зустрівся зі своїми старими знайомими: з колегою з гімназії Дмитром Бучинським, перекладачем із Львова Іваном Дубасом, з яким познайомився в Кракові. З цього приводу Є. Стахів зазначив: «Іван був втішений зустріччю. Повідомив, що організував підпілля і має вже 20 чоловік». До складу Маріупольської підпільної групи входили: головний редактор газети Микола Стасюк (колишній член Української Центральної Ради), директор друкарні Яків Жижура, а також два молодих хлопця-десятикласника: Володимир Козельський та Борис Кучинський та ще дівчина Надія Сташевська.

У створенні підпільних підрозділів ОУН брали участь діячі, які прибули з Західної України у 1941р. Степан Держко очолював перший окружний провідник в Маріуполі та у 1943 р. Теодор Гриців, військовий перекладач, член ОУН, який на свої гроші купував українські книжки і раздавав їх маріупольцям.

В одному з «Донесень із окупованих районів Сходу» від 23 жовтня 1942 р. зазначалось: «Прибічники Бандери намагаються проникнути в усі неполітичні, культурні, наукові організації і надати їм націоналістичного спрямування. Стурбовані цим німці почали розуміти, що оунівське підпілля становить для них загрозу.

Підпілля ОУН так активно вело роботу, що про їхню діяльність стало відомо в Допоміжній кримінальній службі (ДКС), яку називали «російським гестапо». Колишній начальник ДКС при Маріупольському СД П. Бордичевский розповідав: «Про націоналістичне підпілля в Маріуполі мені було відомо на початку літа 1942 року». Гестапо моментально відреагував на відомості про те, що в Маріуполі діяла підпільна група ОУН: по-перше, група була взята на «розробку» таємними агентами, по-друге, в міській українській газеті від 21 червня 1942 року № 100 прибрали в заголовку тризуб і назва «Маріюпільська газета», ввели нову назву газети на німецькій мові «Mariupoler Zeitung».

У грудні 1942 р. в Маріуполі почались масові арешти. Передусім гестапо заарештувало керівництво організації – Стасюка, Жежуру, Авраменка-Ірія, Болгарського, Гайдара, Бондаренка та інших. Їхні допити часто супроводжувались тортурами.

Але 11 лютого 1943 року з району Харкова танкові бригади 4-го гвардійського корпусу прорвали фронт і стрімким рейдом на південь захопили місто Красноармійськ, що на Донеччині. Виникла загроза німецькому «Міус-фронту» опинитися в оточенні, бо вістря рейду було спрямоване далі на південь, на Маріуполь. 17 лютого тут зчинилася  страшенна паніка. Тюремних бранців стали поспіхом шикувати в колону, щоб погнати на захід. Скориставшись сум’яттям, М. Стасюк і А. Авраменко-Ірій втекли і самостійно дістались до села Широкого, що на Дніпропетровщині, де мешкала родина Авраменка. Авраменко там і залишився. У квітні 1943 р., коли танковий рейд зазнав поразки і наступ радянських військ на Маріуполь припинився, М. Стасюк вирішив повернутися до міста. Але з того часу його ніхто не бачив. Гадають, що він загинув дорогою.

З весни 1943 р. маріупольський провід ОУН організаційно відновився і мав 4 відділи: організаційний, економічний (або господарський), військовий та політичний (або пропагандистський). Крім цього, політичний відділ мав підвідділи: радіомовлення, театральний, шкільний та «Просвіти».

Теодор Гриців безпосередньо очолював в Політичному відділі підвідділи Радіомовлення і Театральний, займав лідерські позиції на лінії ОУН. Відділом преси (найважливіший відділ в ОУН) керував місцевий за походженням дворянин Фененко Микола Васильович.  В роботі з пресою допомогу надавав активний оунівець Ляшінський Федір Іванович, уродженець Київської обл. (з-під м. Умань), який мав вищу педагогічну освіту. Організаційним відділом керували провідники Володимир Нофенко, уродженець Херсонської області (очолював Маріупольський провід ОУН з вересня 1942 р. по січень 1943 р.), Федір Личман, уродженець Київської області. Економічний відділ протягом всієї діяльності Маріупольського оунівського підпілля в період окупації очолював Яків Жижура.

Протягом червня 1943 р. маріупольська підпільна група ОУН була розгромлена. В своїх спогадах Є. Стахів писав, що провокатором, який видав її німецькому гестапо, був Олексій Вальчик. Саме він був причетний до арештів Лічмана, Гриціва, Гайдара, Стасюка та інших учасників оунівського підпілля. Вальчик видав маріупольському гестапо близько 20 членів оунівського підпілля. Майже всі вони були розстріляні.

Таким чином, підпільна група ОУН в Маріуполі була започаткована після появи в місті похідної групи оунівців в жовтні 1941 року. Вона намагалася поширити ідеї українського визвольного руху в Приазов’ї. Активними діячами підпільної групи ОУН в Маріуполі були Є. Стахів (голова місцевого проводу), С. Держко, Т. Гриців. Маріупольська група ОУН мала організаційний, політичний, економічний та військовий відділи, які активно працювали в місті. Оунівська пропаганда поширювалася завдяки місцевій газеті. Німецьке командування було занепокоєне активною діяльністю Маріупольської групи ОУН, яка була розгромлена гестапівцями у червні 1943 році.

2. Маріупольський осередок «Просвіти» у співпраці з підпіллям ОУН.

Товариство «Просвіта» – українська громадська організація, яка займалась культурно-освітньою діяльністю, започаткована 1868 року українофілами у Галичині. На початку ХХ ст. вона поширила свою діяльність у Наддніпрянській Україні. В міжвоєнний період «Просвіта» діяла на західноукраїнських землях, але перебувала під забороною в радянській Україні.

Парадокс історії полягає в тому, що українська «Просвіта» заборонена більшовиками змогла відновитися з дозволу німецьких окупантів. Передумови створення «Просвіти» в Маріуполі формувалися з осені 1941 року. На початку німецької окупації, ще до офіційного створення «Просвіти» в Маріуполі, діяв театр, в якому була поставлена американська комедія «Синок» українською мовою та опери Гулак Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Розпочали роботу кінотеатри: «Трудовий», «Металург», а також на Правому березі й у порту. Були показані фільми «Гроза», «Останній табір» та інші. Маріупольські митці в умовах окупації вимушені були враховувати німецькі вимоги. Проводились концерти військового духового оркестру, що виконував музику німецьких композиторів. За розпорядженням командування німецьких збройних сил театр драми і комедії організував концертову групу в складі співаків, баяністів і танцівників. 8 січня в складі 11 осіб група виїхала на фронт, а 26 січня повернулася назад до Маріуполя.

Наприкінці 1941 року підпільна група ОУН поставила завдання для української інтелігенції: «За всяку ціну відроджуйте культуру, науку, мистецтво…». Оунівці зазначали: «Хай на руїнах та згарищах старого життя пишається нова, повнокровна національна культура». Одним з завдань театру було плекати культуру мови. Для Маріупольського театру це завдання набуває особливої ваги, бо тут за часів більшовизму українська мова терпіла утиски.

У міському театрі, названому іменем Т. Шевченка, влаштовувалися вечори пам’яті українських письменників, поетів, композиторів. При театрі працювали німецькі цензори, які «рекомендували» до постановки п’єси українських і німецьких авторів. 15 березня 1942 р. о 12 годині дня в Міському театрі відбулося урочисте святкування 128-х роковин з дня народження Т. Шевченка. На святкування прибули також вояки розташованих у Маріуполі українських добровольчих частин. Серед почесних гостей прибули і представники німецького командування Маріуполя. На сцені театру йшли вистави «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Пошились у дурні», а також «Підступність і любов» Шиллера, особливо «рекомендована» цензором. Відновилась робота Маріупольського театру ляльок, закритого більшовиками незабаром після початку війни. До репертуару театру увійшли інсценовані казки Андерсена, Гауфа, братів Грімм, Глібова.

Вперше згадка про організацію Маріупольського Українського Товариства «Просвіта» в «Маріюпільській газеті» подається 21 червня 1942 р. Міська управа надала для Просвіти прекрасний будинок на 5 кімнат. При «Просвіті» планувалося організувати аматорські гуртки: драматичний, хоровий, бандури, танців, гуртки де буде вивчатись історія України, німецька мова, буде утворена українська книгозбірня. «Просвіта» цими днями має видати портрети Гітлера та Шевченка.

Про діяльність Маріупольської Групи УНП Володимир Болгарський повідомив, що в Маріуполі організована «Просвіта», в якій діяли відділи: історичний, музичний, драматичний, літературний, кройки і шиття. У ці відділи було залучено, за його словами, близько 500 прихильників «Просвіти». Характерно, що Болгарський невдоволений роботою УНП у місті Сталіно повідомив, що в Маріуполі усі 51 школа українізована, а у Вас у такому місті тільки 2 українські школи і, що вчителями міста Маріуполя та району проводиться велика робота по українізації шкіл і навчальних посібників.

До створення  Маріупольської «Просвіти» протягом 1941 – 1942 рр. в зазначених газетах публікувалися матеріали щодо розвитку культурного життя міста. Публікувалися завдання просвітянських секцій. Вже з появою культурно-просвітницької організації почали публікуватися завдання секцій, які існували на той час. Керована М. Стасюком «Маріюпільська газета», хоч і в умовах жорсткої гітлерівської цензури, послідовно проводила самостійницьку лінію, з номера в номер публікувала матеріали з історії, літератури і культури України. За німецької окупації місцеві активісти М. Фененко, М. Стасюк входили до складу «Просвіти» і тісно співпрацювали з  проводом ОУН.

Під прикриттям українських клубів та нововідкритих товариств «Просвіти» оунівці пропагували серед населення національні цінності, виступали з гаслами державної незалежності, читали лекції з української історії, проводили культурні заходи, намагаючись відродити духовну та національну свідомість мешканців колись підрадянської України. Основним акцентом у поширенні українських визвольних ідей на Східній Україні стало проведення масштабної культурно-просвітницької роботи серед населення. Багатьом верствам населення була незрозумілою програма ОУН, яка в той час базувалась на принципах однопартійності, авторитаризму, ідеях інтегрального націоналізму. Зіткнення оунівців із несприйняттям своїх ідей у східноукраїнському середовищі в 1941–1942 рр. стало потужним чинником у ревізії окремих ідейних постулатів та поступової трансформації політичної програми ОУН в бік її демократизації та розширення соціально-економічної складової. На практичному досвіді зустрічей із місцевими жителями оунівці могли пересвідчитись у тому, що ідеями боротьби за незалежну державу без соціальних та економічних пропозицій на користь трудящих верств неможливо мобілізувати східних українців на боротьбу проти окупантів.

В умовах окупації «Просвіта» вимушена була узгоджувати свою діяльність з окупаційною владою. 16 липня 1942 р. маріупольська «Просвіта» провела установчі збори, які урочисто відкрив бургомістр Микола Камровський. У вступному слові голова познайомив присутніх із «Статутом», що був надісланий фельд-комендатурою і без змін прийнятий зборами. Керівник «Просвіти» Андрій Авраменко-Ірій оголосив склад почесної Ради: заступник керівника – Микола Стасюк (редактор «Маріюпільської газети»), генеральний писар – Федір Ляшинський, скарбник – Федір Гайдар та біліотекар – Ліда Сиротенко. Маріупольська «Просвіта», до якої входило понад 150 осіб була однією з найбільших у регіоні.

Затверджена статутом структура організації складалася з кількох секцій: історико-етнографічної, мовно-літературної, драматичної та жіночої. Кожна секція мала свою мету та завдання. Їх діяльність була спрямована на поширення української національної ідеї серед місцевого населення. Завданням історико-етнографічної секції була «боротьба з більшовицькою фальсифікацією української історії» і поширення «правдивих знань української історії та економіки», збір всього вцілілого після «більшовицького терору етнографічного матеріалу (казок, пісень, художніх виробів)», впровадження в домашній побут речей українського походження, а також підготовка національних українських педагогів-істориків.

На першому засіданні секції зазначалося: «...беручи на увагу гостру потребу кваліфікованих викладачів історії, що створилась внаслідок більшовицької політики, замічено при музеї краєзнавства та міському архіві організувати вишколи (семінари), використовуючи весь наявний там допоміжний матеріал, що значно прискорить підготування фахівців». Мовно-літературна секція, до складу якої входили переважно поети, письменники, ставила за мету планомірне і послідовне навчання населення української літературної мови. Секцією планувалося також вивчення і розвиток української літератури, поширення її серед населення шляхом організації виступів маріупольських поетів і письменників на лекціях в Маріуполі і прилеглих селах.

Завданням драматичної секції була: по-перше, підготовка молодих професійних драматичних кадрів. Другим завданням було підвищення кваліфікації аматорів для самодіяльної художньої роботи. «Просвіта» у цій галузі спрямувала роботу, щоб не допустити «малоросійщини», щоб вистави носили цілком культурний і художній характер і являли собою кузню національної свідомості і мистецького вишколу. Третім і особливо важливим завданням була допомога сільським «Просвітам» у їх драматичній роботі.

Завдання жіночої секції полягало в тому, що на прикладі Німеччини вона мусила організувати так звану «сусідську взаємодопомогу» жінкам, а також запровадження «українського стилю».

Оскільки згадувати про самостійність України німецька цензура забороняла, журналісти обмежувалися популяризацією української історії. Приміром, М. Фененко у «Маріюпільській газеті» публікував статті про гетьмана Павла Полуботка, кошового отамана Івана Сірка, історика й політика Михайла Грушевського, розповідав про Голодомор 1932–1933 рр.

«Маріюпільська газета» регулярно публікувала тижневі календарні плани роботи «Просвіти». Ось, наприклад, один з них: 30 серпня 1942 року– збори жіночої секції, 2 вересня – засідання історико-економічної секції. Лекція «Економічне становище України напередодні Першої світової війни» (лектор Микола Стасюк). 4 вересня – засідання літературної секції. Поети Ф. П. Гайдар, Олесь Озівський, К. А. Нестеренко читали свої твори. 5 вересня – засідання драматичної секції. Підготовка до концерту «Просвіти».

В установах, на підприємствах запроваджувалась німецька або українська мови. Російська мова не сприймалась взагалі, і особи, які не бажали розмовляти і проводити листування німецькою або українською мовами, повинні були звільнятися з роботи. Були запроваджені курси, які допомагали службовцям та робітникам опанувати українську мову. За списками бажаючих навчатися на курсах було 200, а відвідувало  їх лише 40–50 осіб. Це було пов’язано з тим, що більшість співробітників все ж розмовляла в установах російською мовою.

Члени «Просвіти» створювали всі умови для вивчення української мови. В Маріуполі розпочали роботу місячні курси для підвищення кваліфікації викладачів української мови та літератури. На них викладалась  історія України, українська мова й українська література.

Маріупольський осередок «Просвіти» відіграв значну роль у національно-патріотичному вихованні мешканців міста та формуванні їх поглядів на місце і значення України  в історії. Виникнення «Просвіти» стало значною мірою наслідком активної громадянської позиції представників української інтелігенції, які, прагнули сприяти організації духовного життя населення на окупованій території. Активними діячами «Просвіти» в Маріуполі у 1942–1943 рр. були А. Авраменко-Ірій (керівник «Просвіти»), М. Стасюк (головний редактор «Маріюпільської газети»), М. Фененко, Ф. Ляшінський.

III. Заключна частина (5-10 хв.)

Просвітяни та оунівці в нелегких умовах німецької окупації проводили велику роботу щодо поширення української культури, української мови серед мешканців Маріуполя, їх знайомству з історією України. Визвольна боротьба ОУН супроводжувалася втратами серед українських патріотів.

Дякую за увагу.