Конспект до уроку "Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку"

Конспект до уроку №11

Тема уроку.  Правове  регулювання  робочого  часу  і  часу  відпочинку

1. Поняття  і види тривалості робочого часу

2. Поняття відпочинку та його види

          1. Поняття  і види тривалості робочого часу

Робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, повинен перебувати на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу:

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види.

Передбачено два види робочого часу:

• нормований;
• ненормований.

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на робочий час:

• нормальної тривалості;
• скорочений робочий час;
• неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень. Саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлена для деяких категорій працівників. Зокрема, неповнолітнім у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу встановлюється в 36 годин на тиждень. Для осіб віком від 14 до 16 років, - а також учням віком від 14 до 16 років, які працюють в період канікул, тривалість робочого часу встановлена в 24 години на тиждень.

Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, тривалість їх робочого часу не може перевищувати половини встановленої для неповнолітніх максимальної тривалості робочого часу, тобто відповідно 18 і 12 годин на тиждень.

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу встановлюється не більше як 36 годин на тиждень. Перелік працівників, для яких скорочується тривалість робочого часу, визначається списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Скорочений робочий день встановлений для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До таких працівників віднесені лікарі, учителі, викладачі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів тощо.

Для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, визначених для використання праці таких осіб, встановлюється 36-годинний робочий тиждень. 

Неповна тривалість робочого часу може бути визначена як тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості, або як неповний робочий тиждень. Такий робочий час встановлюється   за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом.

  Встановлення такого режиму роботи є правом власника або уповноваженого ним органу. В окремих випадках, передбачений законом, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок, за бажанням працівника, приймати на роботу з неповним робочим днем або переводити на такий режим окремі категорії працюючих.

До них закон відносить:

• вагітних жінок;
• жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім і відповідно з медичним висновком;
• інвалідів війни, інвалідів інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу їм рекомендовано медично-соціальними експертними комісіями (МСЕК), учасників Вітчизняної війни.

При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою чотирьох годин, а робочого тижня — меншою 20-24 годин відповідно при п'яти і шестиденному тижні.

Праця в умовах неповного робочого дня (в цьому полягає його відмінність від скороченого робочого часу) оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку. Премія в них випадках нараховується в загальному порядку.

Ненормований робочий день є особливим режимом робочого часу для керівників, спеціалістів, державних службовців, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок режиму роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Термін «ненормований робочий день» не означає, що працівники, для яких він встановлюється, повинні працювати необмежений час. Тривалість роботи для них також встановлена в 40 годин з відповідним їх розподілом на п'ять чи шість робочих днів. 

Працівники з ненормованим робочим днем звільняються на загальних засадах від роботи в дні щотижневого відпочинку і в святкові дні. У разі їх залучення до роботи в ці дні їм повинен надаватись інший день відпочинку або оплачуватись робота у розмірі подвійної денної ставки.

 Тривалість роботи в нічний час скорочується на одну годину. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. 

До роботи в нічний час не  можуть залучатися:

• вагітні жінки, а також жінки, що мають дітей до трьох років. Виняток щодо заборони залучення жінок до роботи в нічний час встановлено для тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід;
• працівників молодше вісімнадцяти років;
• робота інвалідів в нічний час дозволяється лише за їх згодою і за умов, що не суперечать медичним рекомендаціям;
• жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років (дітей-інвалідів — до шістнадцяти), не можуть залучатись до нічних робіт без їх згоди.

Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення

Роботи понад встановлену тривалість робочого часу є надурочними. Як правило, надурочні роботи не допускаються. 

Дозволяється проведення надурочних робіт, що необхідні для:

• оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
• при проведенні громадських необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
• при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
• при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
• продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає, якщо робота не допускає перерви і негайно вжити заходів до заміни працівника іншим працівником.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
• жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.
• за згодою інвалідів може здійснюватись залучення їх до надурочних робіт за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.  Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.

         2. Поняття відпочинку та його види

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку:

• перерви в робочому дні;
• щоденний (міжзмінний) відпочинок;
• щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);
• щорічні неробочі (святкові) дні;
• щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встановлюється від 30 хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з урахуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. 

При п'ятиденному робочому тижні робітникам і службовцям надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом. 

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповідно до ст. 70 КЗпП повинна бути не менш як 42 години.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 КЗпП забороняється. Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства і тільки у виняткових випадках, що визначені законодавством.

Такими випадками визнаються:

• відвернення громадського або стихійного лиха;
• виробничі аварії і негайне усунення їх наслідків;
• відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
• виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;
• виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

До щорічних неробочих (святкових) днів відносяться:

• 1 січня — Новий Рік;
• 7 січня — Різдво Христове;
• 8 березня — Міжнародний жіночий день;
• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
• 9 травня — День Перемоги;
• 28 червня — День Конституції України;
• 24 серпня — День незалежності України;
• 14 жовтня – День захисника України;
• Пасха (Великдень);
• Трійця.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.

Відпустки

Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом встановленої

законом або угодою сторін кількості днів з виплатою заробітної плати або без її збереження.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. 

Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток:

• щорічні основна та додаткові відпустки;
• додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
• творчі відпустки;
• соціальні відпустки;
• відпустки без збереження заробітної плати.

     1) щорічні відпустки:

• основна відпустка (надається працівникам тривалістю не менш як 28 календарних днів за  відпрацьований  робочий  рік,  який відлічується з дня укладення трудового договору);
• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів;
• додаткова відпустка за особливий характер праці (надається окремим категоріям  працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих  природних  географічних  і  геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35  календарних днів, а також працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до  7 календарних  днів  згідно  із  списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

 Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не  може  перевищувати  59  календарних  днів,  а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Право працівника на щорічні основну  та  додаткові  відпустки повної  тривалості  у  перший  рік  роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Контрольні   запитання

1. Що таке робочий час? Наведіть його класифікацію.

2. Чим надурочна робота відрізняється від ненормованого робочого дня?

3. У чому полягає правова відмінність скороченого та неповного робочого часу?

4. Поняття, умови та порядок ведення надурочних робіт.

5. Поняття та види часу відпочинку.

6. Що включає право на відпустку та право використання відпустки?