Конспект І.Багряний. «Тигролови». Проблема свободи й боротьби за своє визволення в романі

Тема: І.Багряний. «Тигролови».  Проблема свободи й боротьби за своє
  визволення в романі

Мета уроку: 

• розкрити сюжетно-композиційні та жанрові особливості твору, визначити проблематику твору, схарактеризувати  образи героїв твору, закріпити вивчене про сюжетні лінії;
• розвивати навички мотивувати вчинки героїв,
• на матеріалі роману виховувати учнів  бути вольовими людьми, яскравими особистостями; виховувати почуття гордості за свою країну.

Тип уроку: урок узагальнення вивченого матеріалу (з використанням інтерактивних технологій)

Очікувані результати: учні вміють визначати проблеми, порушені у творі, розкривають сюжетно-композиційні та жанрові особливості роману, характеризують образи героїв.

Обладнання уроку: презентація до уроку (слайди), запис пісні «Чуєш, брате мій  » на слова Богдана Лепкого , тексти роману «Тигролови», прес-конференція, « Дерево мудрості», міні-роздум.

Епіграф:Людина – найвеличніша з усіх істот.
                Людина – найнещасніша з усіх істот.

                Людина – найпідліша з усіх істот.

                Як тяжко з цих рубрик трьох вибрати першу для доведення прикладом.
                              І. Багряний

Проблемне питання: Хто має право називатися Людиною?

 

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.
Звучить пісня « Чуєш, брате мій»

 Слово вчителя.
     Відлітали у вирій журавлі… Відлітали, щоб більше не повернутись.

Безмірна туга і печаль розносилася по всьому світу від того журавлиного плачу.
       І ось століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи матері-України. Для неї однаково дорогі її діти, де б вони не жили… Як осягнути її, нашу та їхню тугу? Одиниці  виміру такої не має.                           Хто ж то є ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині й у вирію так довго?  Це – наша родина українська, розкидана по всьому світу.
      Тож пригорнімося помислами й душею до наших українських родин, яких доля закинула на Далекий Схід, той таємничий безмежний Зелений Клин, який прийняв на свої простори спраглих до праці й волі українців.
ІІ. Оголошення теми та мети уроку (учні записують тему уроку) Слайди 2, 3, 4
   На прикладі  родини  Сірків та Григорія Многогрішного ми простежимо, завдяки чому українці, відірвані від Батьківщини, ціною величезних зусиль зуміли не тільки вижити, а й влаштувати життя, гідне звання Людини.
А допоможуть нам юні особи та персонажі твору, які присутні на уроці.
ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями матеріалу уроку.
1. Історія написання роману .Слайд 5
  І. Багряний належить до тих майстрів слова, які послідовно і протягом усього життя прагнули нести правду про суть сталінського режиму. Вся його творча біографія – це постійна сутичка з тоталітарною системою, яку він таврував за позбавлення людини людської гідності. Цьому підтвердженням є роман "Тигролови", який був написаний у 1944 р. в Моршині впродовж 14 днів і в цьому ж році здобув першу премію на літературному конкурі у Львові. Твір перекладали англійською, голландською, німецькою мовами. У Німеччині ця книга з ілюстраціями виходила тричі. Німці читали її  з великим захопленням, купували  на день народження, або для першого причастя. В Україні твір вийшов окремою книгою тільки у 1991р.
    В основі пригодницько-екзотичного, за визначенням самого автора, роману – безпосередні враження і переживання під час втечі з далекосхідного концтабору.
     «Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником.... Всі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. Ті люди ніколи не випадуть з моєї пам'яті...».

2. Бесіда за змістом твору.
Учитель. Чому роман став настільною книгою німецької молоді? Слайд 5
Учень. Бо твір вчить підніматися над муками, жити в будь-яких умовах, виживати в екстремальних ситуаціях.
Учитель. Про який час йдеться у романі?
Учень – історик розповідає про болючу сторінку історії України, її народу 30-х років.
Учитель. У період масованих репресій досить було одного необережного слова чи вчинку, щоб бути знищеним. Але були ті, що ставали у двобій з долею і вигравали поєдинок:
- Жить!
- Відплатить!
- Або вмерти!
Учитель. Кому належать ці слова?
Учні. Григорію Многогрішному.
Учитель. Як ви вважаєте, чи випадково автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний? Чи це закономірно?
Учень-історик надає історичну довідку про гетьмана Многогрішного. Слайд 6
   Многогрішний Дем'ян Гнатович – гетьман Лівобережної України (1668-1672рр.), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Сам висловив великоруському гінцю Танєєву намір нізащо не віддавати Києва полякам і разом з Дорошенком воювати з Польщею. Перш,  ніж московський уряд вирішив, як вчинити з доносами на Многогрішного, проти останнього було організовано змову... 13 березня вночі   змовники схопили Многогрішного і відправили до Москви, де гетьмана було катовано. Дем'ян відкидав звинувачення у зраді, але зізнався, що в  п'яному стані говорив "несамовиті промови". Старшини від імені всього малоросійського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту у Москві, однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір.. Григорій Многогрішний – українець, його рід має славні традиції в особі першого каторжника Сибіру гетьмана Дем'яна Многогрішного.
Учитель. Хоча пройшли роки від часу заслання гетьмана до Сибіру,   його нащадки знову і знову стають вигнанцями з рідного краю.
        Ця історія повторюється з Григорієм Многогрішним.
У творі дві сюжетні лінії. Перша - пригодницька – це лінія перебування Многогрішного в тайзі. Саме з цієї лінії починається твір.
Вчитель. Які образи – символи створені у романі . Слайд 7
Учень. Перший розділ свого роману І. Багряний називає "Дракон". "Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни "чудес", вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами..." це символічна картина паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу.
Вчитель. І от Григорій виривається з експресу смерті. Що зробило Г. Многогрішного символом? Символом чого?
Учень. З волі автора Г. Многогрішний здійснює неможливе – вистрибує майже у смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом підживлює в тисячах знеособлених в'язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють "ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи!". Для побратимів по нещастю Григорій стає "символом непокірної  і гордої молодості, символом тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Вчитель.  Хто ще їде цим же експресом?
Учень. Цим же експресом – тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин "Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим..."
Піднімається учень, одягнений у форму майора НКВС: Слайд 8
- Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.
         Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.
        Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.
        Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс.
        Диявол, диявол. Я його знайду (б'є кулаком по столу) і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.
Многогрішний (учень говорить із протилежного кінця класу). Слайд 9
    Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині.
Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.
Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути, хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини?
       Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився.
         Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам'ятай: ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб'ю тебе, як зло, яке ти породжуєш.

        Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.
Вчитель. Так письменник розширює змістове навантаження назви твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
      Коли людина переслідує іншу за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві.
     Тепер Григорій поряд із основною проблемою свого життя – не залишитись нулем в історії, ставить ще одну – знищити Медвина як зло.
- Як вирішує Григорій цю проблему?
(учні розповідають, як вирішує Григорій цю проблему)
Вчитель. Чи можемо розцінювати перемогу Многогрішного, як помсту?
Учень. Ні, це виконання обов'язку, яким керується у своєму житті герой роману. Він своїм вчинком підтверджує, що рано чи пізно всяке зло має бути покараним.
Вчитель. Другу сторінку трагічної долі українців (а це є другою сюжетною лінією) відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Г. Многогрішний.
Що ви про них знаєте?
(З розповіді Сірків стає відомо, що вони приїхали у 1889 році з Полтавщини. Тут вони знайшли другу Україну, та сум за рідним краєм ніколи не покидав їх.) Але про це краще розповість нам сама Сірчиха.
Розповідає учениця, одягнена в український національний одяг. Слайд 10
Сірчиха. У сміливих щастя завжди є!  От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись – зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили.
        Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а "хохли" хати з глини ліплять та білять.
        Колись до революції здорово жили тут наші люди. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись.
       А сім'я у нашого діда була велика. Понад 50 чоловік. Синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав – на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Сірків куток – то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм.
Ну, а потім пішло все шкереберть. Нові часи, нові порядки. Вже немає Сіркової  держави.
Вчитель. А хто ж цей легендарний Сірко,  якого знали майже всі в окрузі?
Сірко. Походжу я зі старого козацького роду. Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслава. А діди – прадіди в Запорожжі козакували...
        Та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли. Так на цю дику землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. Маю сина і дочку, вчу їх однаково суворо. Бо за українським звичаєм жінка поряд чоловіка і господарювала, і  вправно володіла зброєю. Моя хата завжди відкрита для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала його хатою.
      Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною.
Вчитель. У таких батьків діти поганими не будуть.

Учень 1.  Дітей у Сірковій родині було троє, але під час ловлі тигра старший син Микола загинув. Молодший син Гриць Сірко активно переймає величезний життєвий досвід – практичний і моральний – своїх батьків. На перший погляд, Грицько - звичайний молодий чоловік, який нічим не виділяється. Молодий – років 25. У родині він користується повагою. Гриць опанував чоловічу домашню роботу – разом  з батьком  господарює і в дворі, і в лісі. Розуміє Наталку, з повагою ставиться до батьків. Однак для повного розуміння, самовираження його як неординарної особистості йому замало тайгового простору. Коли він разом із Многогрішним опиняється в Хабаровську, то зразу ж показує себе як людину з родовим характером Сірків, тобто з характером переможця. Маючи обмаль інформації про Многогрішного, Грицько інтуїтивно відчув, що його побратимові краще не з’являтись у НКВД, куди вони подалися зареєструвати гвинтівку. Він зупинився, узяв Григорія за петельки і притяг до себе.  Многогрішний зразу ж оцінив розум Грицька, здатність приймати виважені рішення, обережність.
Учень2.  Наталка, на диво, багатогранна особистість. У неї вроджена і яскраво виявлена жіночність. Ключ до розуміння її характеру треба шукати у досить рідкісному поєднанні жіночності з тими якостями, яких вона набула, поділяючи разом з батьками та братами всі труднощі мисливського життя. Наталка дуже працьовита. Про це свідчить порядок у хаті, створений дівочою рукою квітник. Не можна повірити, що така вродлива, статна дівчина може бути ще й мисливцем, і неабияким.  Я хочу сказати, що цей образ мені дуже сподобався, а найбільше те, що героїня здатна на велику, всеперемагаючу любов.

Вчитель. Чому так усе в цій родині Григорія радує,  бентежить, дивує?
Учень. Бо на рідній землі звичаї і традиції, мова, український дух викорінюється, знищується. А тут, в цій далекій тайзі, все своє,  рідне, українське. Збережене від посягань "совєтської власті".

Учениця. І хоч сибірській землі судилося бути для українців і тихим раєм, і страшним пеклом, попри те, що всі події «Тигроловів» відбуваються десь там, на краю світу, далеко від рідної землі, образ України є наскрізним у романі.  Емігранти-переселенці носять образ України в серці, у піснях, у створенні своєї маленької Батьківщини з обрядами, побутом, віруваннями серед суворого Сибіру. Завжди і будь-де – з Україною в серці!
Вчитель. Чому у кінці твору автор зводить героїв у хаті  Сірка?
Учень. Не випадково у кінці твору автор зводить усіх героїв у хаті Сірка. Бо це одне плем'я, яке вбачає свою силу в єдності роду. І щасливий кінець роману продиктований вимогами пригодницького роману, ним письменник і підтверджує свою віру у світлу прийдешністьУкраїни.

3. Вчитель. Цю сцену ми зараз побачимо, завітавши до Сіркової оселі. Давайте  ж переступимо поріг знаменитих на весь край мисливців, переконаємося в іх добродушності та гостинності.

 Сцена у хаті.

Мати й батько сидять біля столу. Мати перебирає ягоди. Грицько чистить гвинтівку. Наталка зажурена.

Заходить Григорій.

Григорій:

• Не сподівались?

Мати схоплюється, кошик з ягодами падає і розсипається.

• Ох, Боже мій! О дитино бідная!

Григорій стає на коліна:

• Мамо…

Сірко:

• Ну-ну,  стара… Козакові – козацьке діло! А я знав, що ти прийдеш!

Григорій підводиться:

• Я прийшов попрощатися з вами усіма… Простіть, коли чим завинив, може, вже і не побачимося…

Мати:

• Бог простить, синку. Прости і ти нас, коли що…

Сірко:

• Бережи тебе, Боже, сину… Стара, збери на дорогу щось. Не барись, синку, світає вже. Ну, сядьмо, щоб зійтись колись…

Усі сідають. Хвилину сидять мовчки. Потім звелись.

Наталка підходить до Григорія, стає поруч:

Мати:

• Куди це ти, дочко?

Наталка:

• Як судилося мені, мамо, щастя… то нехай я  буду щаслива! Мамо! І ви, тату! Благословіть! За свої вчинки відповідатиму я перед людьми і перед Богом. Ні, перед Богом і перед вами… Тату! Нехай я буду щасливою! Я не переступила вашої волі, в мене ваше серце, ви його мені дали таке, - то хай же Бог буде суддею.

Сірко:

• Таке життя… Ну що ж…

Мати знімає ікону, благословляє, передає ікону батькові.

Сірко:

• Бог не без милості, козак не без щастя… та й часи такі… Нехай же шляхи вам будуть рівні, люди привітні і щастя довіку, - щоб ні сили темнії, ні око злеє, ні куля ворожа… От! Ідіть, не баріться!.

Звучить музика (В. Сильвестров «Тиха музика»).

Григорій і Наталка виходять на середину сцени.

Наталка:

• Мій любий! Ми підем тепер… на тую… на твою Україну!

Григорій:

• Ні, Наталочко, на нашу Україну!

Вчитель.  Яким  є  Григорій Многогрішний?

Учень. Григорій Многогрішний належить до людей, яких неможливо скорити. Надто багато у нього власної гідності і надто багато у нього відповідальності за долю Вітчизни.

Вчитель. Які риси характеру Григорія Многогрішного виявилися у його стосунках з Наталкою?

Учень. Внутрішня делікатність і скромність.

Вчитель. А кого нам нагадує Наталка?

Учень. Здатністю відстояти право на щастя Наталка нагадує свою далеку попередницю — Наталку Полтавку із п’єси І. Котляревського. Героїня роману Багряного гідно доповнює галерею прекрасних жіночих образів, створених українською літературою.

4.Вчитель. Діти, уявіть собі, що ви маєте нагоду провести прес-конференцію з Григорієм Многогрішним та Наталкою Сірко.

- Пане Григорію, розкажіть про себе..

1.Розповідь Григорія Многогрішного.

     Вважаю, що сміливі завжди мають щастя. У моєму житті було дуже багато чорних  хмар. Але пробились крізь них і сонячні промінчики та запалили в моєму серці кохання до дівчини, яка врятувала мене від смерті в тайзі. Я боявся цього кохання, але почуття перемогло. Разом із Наталкою я пробився через кордон до Маньчжурії.

- Пані Наталю, вам слово.

2. Розповідь Наталки Сірко.

      Мене звати Наталка Сірківна. Мій батько - Сірко, і дід - теж Сірко, і прадід. Усі Сірки… Я виросла в тайзі та не забула своїх українських коренів. Завдяки батькам я шаную звичаї та традиції свого народу. Я пишаюсь тим, що разом із батьком та Грицьком ловлю тигрів. Одного разу на полюванні я ледве не загинула від лап ведмедя. Мене врятував Григорій Многогрішний. Я зрозуміла, що цей парубок – моя доля.

- Шановне панство, прошу задавати ваші питання героям твору «Тигролови».

Питання кореспондентів та можливі відповіді:

- Газета «Освіта». Пані Наталко, дозвольте зробити Вам комплімент, хоча Ви й народилися на Далекому Сході, та добре володієте українською мовою.

- Дякую, та це заслуга моїх батьків.

- Журнал «Наталка». Пані Наталю, а Вам не страшно було ходити на тигрів?

- Ви знаєте, у тайзі всюди однаково чигає смерть, навіть на печі. То ж виходь першим.. «Бог не без милості, козак не без щастя», - казав наш дідусь, а ми - його онуки.

- Журнал «Суспільство». Пане Григорію, будь ласка, визначте своє життєве кредо.

- Моїм гаслом стали слова: «Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи». Я вважаю, що людина народжується вільною та ніхто не має права саджати її в клітку.

- Газета «Жива вода». Але ж, пане Григорію, стрибати з потяга, що мчить на шаленій швидкості, - це ж безумство. Не всім же може пощастити, як Вам. Ваша втеча – це ніби взірець для наслідування, та чи варто грати в таку рулетку?

- Звичайно, можна й загинути, але ж смерть чекає на людей і в таборі. Своєю втечею я хотів довести зневіреним, що щастя на боці сильних духом. Я глибоко переконаний, що треба «Жить! Відплатить! Або смерть!.

- Журнал «Вітчизна». Пробачте, пане Многогрішний, та мені здається, що Ви проповідуєте помсту як священне право.

- Ні, я люблю людей. Але Медвина я не вважаю за людину. Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки від мучив мене. І все через те, що я любив свою Батьківщину. Убивство я вважаю гріхом і тому спинив Грицька в Хабаровську, коли той зазіхнувся на життя сліпого виконавця чужих наказів.

- Газета «Мегаполіс». Пані Сірківно, а кого Ви вважаєте своїм другом?

- Ви знаєте, у тайзі все не так, як у селі чи місті. І якщо не брати до уваги моїх рідних, то справжнім товаришем я вважаю собаку Заливая. Колись його підірвав вепр, батько вже на нього махнув рукою, а я виходила. З того часу він від мене не відходив. Саме завдяки вірному собаці ми змогли з Григорієм перетнути кордон.

- Журнал «Мовознавство». Пане Многогрішний, мене зацікавило Ваше прізвище. Пробачте, та воно, мабуть, було дано людині, що багато грішила. А у вас є гріхи?

- Я пишаюся своїм прізвищем, воно дісталося мені в спадок від чесних людей. Та ще думаю, що людину, яка мала б багато гріхів, не обрали б гетьманом. А щодо мене, то я маю гріх перед світом, коли у хвилини нелюдського голоду пограбував бурундучка. Але, забравши припасені бідним звірятком горіхи, я вважаю за потрібне дати звіт перед ним і перед власною гідністю.

- Журнал «Ліза». Пані Наталю, скажіть, а як Ви набралися сміливості першою запропонувати руку хлопцю?

- Ви знаєте, я виросла вільною, звикла до рішучих дій. Та я знала, що Григорій кохає мене, але боїться завдати мені горя.

- Журнал «Екстрим». Пані Наталко, а Ви не пошкодуєте, що пішли за Многогрішним у вигнання?

- Ні, моє місце поряд із коханим.

- Журнал «Его». Пане Григорію, а чому не Ви першим освідчилися в коханні?

- Я покохав Наталку з першого погляду, та заради безпеки коханої твердо вирішив відмовитися від особистого щастя. Я вважаю, що вона гідна кращої долі, ніж бути дружиною переслідуваного втікача.

- Газета «Урядовий кур’єр». Пане Григорію, скажіть, будь ласка, а якщо б доля подарувала Вам ще один шанс прожити заново, Ви знову б боролися за свою Україну?

- Я дякую Богу, що народився саме на українській землі.

- Газета «Кримінал-експрес». А я хочу подякувати Вам, пане Многогрішний, за те, що після вбивства Медвина залишили на снігу напис: «Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає».

Вчитель.. Дякую Вам, пане Григорію та пані Наталю. Ви ще раз довели нам, що ви є непересічними громадянами. Сподіваємося, що ви знайдете своє щастя й за кордоном. Ми впевнені, що й там ви не залишитеся байдужими до долі рідної країни.

5 .Інтерактивна вправа «Дерево мудрості» - про що я думав, коли читав роман «Тигролови» (аналіз ідейно – тематичної основи твору)?

6 .Вчитель.   На сьогоднішній урок   наші учні підготували буктрейлер  на роман «Тигролови»

7.Аргументація чи спростування проблемних питань (робота з підручником, сторінка 202).

•      Шлях і призначення людини, стверджує Іван Багряний, -  не відчай і абсурд, пасивність і покірливість напасникам України, а щастя й активність, боротьба за свободу

Орієнтовна відповідь учня:

       Для доведення тези не треба нічого вигадувати. І. Багряний усі події, що відбувалися в Україні, сприймав з емоційним захопленням, сподівався на розквіт держави. Абсурд полягав у тому, що торжество червоної правди обернулося для українців чорною несправедливістю. Письменник був у тому «натоптаному вщерть» тисячами невинних жертв «ешелоні смерті», що своїми вагонами-суглобами і паротягом-головою був схожий на велетенського дракона. Арешт, жорстоке катування, несправедливий суд без адвокатів і свідків не перетворили його на залякану жертву, не забрали його бажання до волі. Слідчі, судді бачили це, і тому за ним пильно стежили. У той час перед багатьма людьми поставала проблема морального вибору: відмовитися від рідного й близького, від України, підкоритися вимогам режиму, стати пасивним і покірним. Двобій життя і смерті, добра і зла, животіння й людяності показав, що герой залишився Людиною, яка сама є активним творцем свого щастя й боротьби за свободу. Вважаю, що це твір-протест проти порушення елементарних прав людини (знущання, приниження гідності, приреченість на забуття в пеклі концтаборів). 

 Вчитель. Чому ж роман називається "Тигролови"?

 Учень

      По-перше, роман  так називається тому, що розповідається в ньому про родину Сірків, які полюють на тигрів.

      По-друге,  головний герой Григорій Многогрішний ховається від переслідувань влади, ніби дикий тигр. За ним слідкують, як за небезпечним звіром, наглядачі етапного поїзда. На нього летять фальшиві обвинувачення, ніби кулі, випущені з рушниці. За ним полює найжорстокіший мисливець – слідчий НКВС, майор Медвин. Його з повним правом можна назвати людоловом, бо для нього не існує таких понять, як гідність, цінність людського життя, люди для нього — лише об'єкт полювання. 
Вчитель. Яка основна думка твору?
Учень. Автор переконує і запевняє в тому, що за будь-яких обставин, людина може і повинна бути Людиною.

8. Фронтальна бесіда
- Будь ласка, давайте спробуємо назвати риси характеру, які, на вашу думку, притаманні справжній Людині. Отже, яка вона, Людина?
Кожен учень дає відповідь-ланцюжок.

         Патріот, чесна, порядна, благородна, відповідальна, щира, вірна, непідкупна, шляхетна, смілива, чемна, роботяща, розумна, мудра, щедра, безстрашна, людина, горда, невпокорена, добра, лицар, безкорислива, цілеспрямована, волелюбна….

       Ви пам’ятаєте легенду про те, як Тарас Шевченко шукав залізні стовпи, що підпирають небо. А на яких «трьох залізних стовпах», на вашу думку, повинна височіти справжня Людина?
- Патріотизм, честь, гідність.
«  Якщо…»  Кіплінг (Переклад Максима Стріхи)

Якщо спокійний ти перед юрбою,

 Де зведено на тебе поговір,

 Зневірений, залишився собою,

 І зрозумів тягар чужих зневір;

 Якщо навчився ти терпляче ждати,

Поміж брехні самому чесним буть,

 Не прибирався у святецькі шати

 І люттю не відплачував за лють;

 Якщо ти мріям не віддавсь на ласку,

Якщо ти владар пристрастям своїм,

Якщо приймаєш Успіх та Поразку

 І знаєш, що ціна та сама їм;

 Якщо слова твої, немов приманку,

 Негідник перед дурнем вихваля,

 І знищено твій труд весь доостанку,

А ти зумієш все почать з нуля;

 Як все, твоїми створене руками,

 Зробити зможеш ставкою у грі,

 Програть і знову працювать роками,

Не згадуючи програші старі;

 Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили,

 Служить тобі, як їх уже й нема,

 І вистоїш, коли бракує сили,

 І залишилась Воля лиш сама;

 Як ти шляхетний між простого люду,

 Як ти простий і серед королів,

Якщо на тебе не зведуть облуди

Ні ворог твій, ні друг твій поготів;

 Якщо, забувши біль, поразки, втому,

 Свій шанс єдиний зможеш віднайти,

 Твій, сину, світ і все, що є у ньому,

Та більш того — тоді Людина ти!

1V. Узагальнення і систематизація знань.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Роман « Тигролови» викликав у мене…
Твір утверджує думку про те…

Роман «Тигролови» і його головний герой виховують…

Вчитель. Дорогі учні, сьогодні ви на порозі самостійного життя, незабаром закінчите школу.Ви  ніби  ті журавлі-журавлики, що скоро випурхнуть із свого гніздечка.  Хтось піде працювати, хтось буде поступати в навчальні заклади, але кожний з вас вступатиме у той найвищий заклад, куди приймають без вступних іспитів, але всі складатиме випускні іспити перед Богом, своїм сумлінням на звання бути Людиною.
       Але я хочу, щоб ви завжди пам'ятали слова І. Багряного (епіграф уроку) і завжди мали змогу вибирати  тільки  першу рубрику для доведення власним прикладом.

      Я вірю, що ви станете справжніми Людьми.

V. Оцінювання учнів.

VI. Домашнє завдання

Написати   твір-есе  «Уроки, дані нам письменником»