Конспект культурно-масового виховного заходу гуртка «Козацько-лицарський ГАРТ» під назвою «Толока на козацькому цвинтарі» 12 жовтня 2019 року

Керівник гуртків «Козацько-лицарський ГАРТ»

Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання

Перегінчук Тарас Михайлович

Конспект культурно-масового виховного заходу гуртка «Козацько-лицарський ГАРТ» під назвою «Толока на козацькому цвинтарі» 12 жовтня 2019 року

1. Збір учнів біля школи о 10.00год.

2. Прибуття на козацький цвинтар об 11.00год.

3. Екскурсія та розповідь про козацькі поховання та види надмогильних каменів 11.00-11.30.

4. Прибирання, очищення від бур’янів та збір сміття 11.30-13.00год.

5. Підйом на гору. Поверховий огляд заводу з виробництва цегли. Приготування козацького кулешу. Обід 13.00-14.00год.

6. Народні ігри та забави 14.00-15.00год.

7. Повернення до школи 17.30 год.

Мета. Розширити та активізувати знання дітей про історичні особливості доби козаччини на Одещині, роль козацтва у здобутті Хаджибею та розбудові Одеси, виховувати в учнів доброту, порядність, турботу та любов до своїх давніх предків, бажання упорядковувати історичні пам’ятки, цвинтарі тощо, допомогти утвердити національну пам'ять та свідомість, зрозуміти, що доброзичливого ставлення потребують не лише люди, але й їхні могили, привити любов до землі шляхом вирішення екологічної проблематики, розвивати потребу робити добро, не чекаючи винагороди, дізнатися про основні страви козацької кухні.

Педагогічні засоби проведення заходу: лопати, сокири, секатор, мішки, рукавиці.

3. Екскурсія та розповідь про козаків в Одесі.

Більшість вчених вважають  ймовірними дві дати першої згадки в документах про українських козаків. Представники однієї групи дослідників твердять, що першою згадкою про українське козацтво  є 1492 р. В цей рік кримський хан в своєму листі до польського короля скаржився на «киян, черкащан та канівців», які погромили татарські кораблі в гирлі Дніпра. Представники другої групи вчених називають більш ранню дату – 1489 рік й посилаються  на польського хроніста Мартина Бельського. Останній відзначив: у 1489 р., коли син польського короля Казимира ІV Ян Альбрехт пішов з військом проти татар у Східне Поділля, шлях йому показували тамтешні козаки.

Документи ХVІ – ХVІІ ст. вже дають численні відомості про напади козацьких ватаг на татарські кочовища в землях сучасної Одещини (Едисанску орду, що кочувала між Дніпром та Дністром та Буджакську орду, яка розташовувалася між Дністром та Дунаєм), а також на тутешні турецькі фортеці: Акерман (Білгород-Дністровський), Килію та ін. Так українські «степові лицарі» мстилися «бусурманам» за їхні спустошливі набіги на українські землі.

Успішно діяли ватаги козаків і в районі міста Качібей або Хаджибей (в центрі теперішньої Одеси). На Куяльницькому та Хаджибеївському лиманах поблизу цього міста козаки набирали сіль й одночасно нападали на татар. Стурбований цим кримський хан Сагіп-Гирей вже 1548 р. скаржився польському королю, що українські «соляники, які приходять до Качібея», якщо когось з татар там зустрічають – вбивають або в полон беруть. Хан також прохав короля повернути взятого в полон у Качібеї знаного татарина Саручару [1, с. 3].

У вересні 1788 р. 3 піших та 3 кінних полки чорноморського козацтва (в кожному полку – по 500 козаків) під проводом З.Чепіги входили до складу відділу Йосипа Дерібаса, який вирушив на штурм м. Хаджибея (окрім чорноморських козаків до складу військ входили лише два батальйони регулярної російської армії). Під час штурму м. Хаджибея (Одеси), 14 вересня 1789 р. З.Чепіга з чорноморської кіннотою відрізав туркам шлях з фортеці (була розташована на місці теперішнього Приморського бульвару м. Одеси) до порту. Його ж козаки захопили у м. Хаджибеї один з турецьких кораблів. Окрім З. Чепіги в штурмі м. Хаджибея (Одеси) відзначилися чорноморці: полковник Сава Білий, хорунжий Олексій Височин, старшини Прокопій Чайківський, Іван Сербин та Андрій Білий, провідник корпусу І. Гудовича осавул Кіндрат Табанець та ін. [1, с. 31].

19 липня 1794 р. Й. Дерібас видав Ф.Черненку „відкритий лист” для збирання чорноморських козаків в Хаджибеї (отримавши згоду на це від А. Головатого та дозвіл від П. Румянцева). 21 серпня 1794 р. Й.Дерібас доповідав П. Зубову, що в Хаджибеї зібрано 434 чорноморських козака (з них 257 зібрав особисто Ф. Черненко та його старшини). Наступного дня 22 серпня (за новим стилем – 2 вересня) 1794 р. розпочалося важливе будівництво в Хаджибеївському порту, де знайшлася робота для чорноморців. Між іншим, саме цей день вважається офіційної «датою заснування» Одеси.

Для чорноморських козаків Ф. Де-Воланом були спроектовані квартали та церква на Пересипу (теперішній район Одеси). З підрахунками І. Сапожнікова та І. Сапожнікової, на 6 січня 1795 р. чисельність «Чорноморського війська вірних козаків команди при Чорноморському гребному флоті», яка базувалася в Одесі зросла до 1 123 козаків. У травні 1797 р. згідно з указом царя Павла І одеську чорноморську команду було розпущено. Після того 247 козаків вирушили на Кубань, а 123 козаки, що вже збудували в місті добрі будинки, залишилися в Одесі. Серед останніх був Ф. Черненко на той час – «Чорноморського війська полковник, армії капітан». Між іншим, Ф. Черненеко мав хутір в «урочищі Дальнику», де займався хліборобством та скотарством. Між іншим й одне з передмість Одеси, мав землю Ф. Черненко називалося на початку ХІХ ст. «урочище Черненко» (на 1801 р. в тому урочищі було збудовано три вітряні млини) [1, с. 137]. Отже, нарешті, ми можемо визначити, що роль українського козацтва у здобутті Хаджибею та розбудові Одеси є визначною.

4. Історико-патріотичне спрямування мають толоки на Одещині, у одній з яких брав участь також керівник гуртка Т. М. Перегінчук разом із своїми учнями 12 жовтня 2019 року, присвяченій до Дня захисника Вітчизни та Дня українського козацтва. Це була толока на найдавнішому кладовищі Одеси. Перше з поховань на козацькому цвинтарі, що на Хаджибеївській дорозі, датується 1791 роком (тобто з’явилося ще до офіційної дати заснування Одеси). За однією з історичних версій, там, під старовинними козацькими лапчастими хрестами, спочили нащадки вихідців із Запорозької Січі, які свого часу осіли тут, у причорноморських степах, добували камінь у катакомбах, вивозили його і саме діти та онуки козаків збудували Одесу. Детальніше про виховне значення цього місця розповідає Т. Гончарук, професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова: «Тут ми узнали рід занять, похованих людей, а це в основному каменярі, і прізвища всі українські, а фактично тут можуть поховані бути люди, які брали участь у штурмі фортеці Хаджибей. Така нерозривна історія Одеси. І українська складова, українська грань дуже цікава і правдива» (ГТГ). Від 90-х років минулого століття навесні й восени активісти виходять на прибирання – очищають територію цвинтаря від сміття та бур’янів. Розповідає С. Гуцалюк, отаман «Чорноморського гайдамацького з’єднання»: «Ці, такі-от, толоки проводимо, починаючи з 1991-го року, але завдання зараз, саме цієї толоки, нинішньої (тут дуже багато людей, дітей, це дуже добре), – щоб привернути увагу влади, щоб взяти на облік ці хрести» (СМГ).

З етнопедагогічного погляду виховання школярів нас особливо зацікавили повідомлення дітей, що займаються в гуртку «Козацько-лицарський ГАРТ» й також допомагали прибирати козацький цвинтар: «Толока – це коли усі жителі села з різних родин збираються в одне об’єднання і починають робити спільну роботу… На козацькому цвинтарі ми прибирали бур’яни, очищували старі могили від моху. Старались прочитати, що написано на могилі. Ми відчували дух давніх воїнів України, які полягли заради своєї країни.» (КММ); «Толока – це коли люди з міста чи села збираються прибирати цвинтар наших захисників, козаків, які віддали життя заради України, полягли, і тепер лежать на цьому цвинтарі. І тому всі прибирали їх від бур’янів, від моху, щоб майбутні наші люди бачили наших героїв і не забували про них. Сучасні діти знають, хто такі козаки, тому вони прийшли із-за цього, щоб стати такими, як і наші предки.» (ВВВ); «Толока – це спосіб поваги до наших предків, коли цілими сім’ями збиралися з усього міста чи села на працю, яку зможе зробити тільки всім разом… Ми прибирали цвинтар від бур’яну, прибирали зарослий цвинтар. Це зв’язок полеглих предків з нами, які здобували честь чи свободу, захищали землю, місто Одесу, що полягли на цій землі, яку захищали, і залишили тут свій бойовий дух, який треба підтримувати як пам’ять, що були люди, які хотіли жити вільними і щасливими» (КОС).

Такого ж навчально-інформаційного характеру поступово набувають і сучасні розважальні реконструкціоністські форми культури, напр., «Трипільська толока», де сам процес толоки є ключовим дійством. Проте в умовах російсько-української війни вона набула особливого практичного звучання.

Самоорганізація – самостійне здійснення організаційних дій у формі взаємодопомоги. Саморегулювання – самостійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність – самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. За таких характеристик головних механізмів організації життя населення здійснюється й самоврядування, коли люди стають спроможними управляти своїми справами, ухвалювати спільні рішення та діяти разом задля їх реалізації. Усе означене вище дає підстави говорити про високий рівень здатності українців до різних форм і процесів самоорганізації. Сьогодні узвичаєні форми взаємодопомоги побутують на селі, але існують вони і в міському середовищі між окремими людьми, спілками, товариствами. І хоча традиційний характер толоки як загально-громадського заходу втрачається, все ж таки не зникає дух солідарності, відповідальності, взаємодопомоги, що, безперечно, бере початок відтоді, коли давня сільська громада напрацьовувала важливі форми співжиття. Насамкінець зазначимо, що таке дослідження дає змогу простежити тенденції та особливості еволюції деяких форм самоорганізації українців, у цьому ряду перебувають і передумови виникнення військового волонтерства (2014–2019) як складової частини мілітарної культури сучасної України. Основними напрямами роботи військового волонтерського руху є:

• збір і доставка в зону АТО різноманітних ресурсів (харчі, ліки, одяг, автотранспорт, військові прилади), ремонт техніки тощо;
• медична допомога постраждалим від бойових дій, оснащення госпіталів;
• допомога переселенцям із Криму та зони АТО.

Нині допомога воїнам, сім’ям постраждалих, сиротам та дітям війни є головною метою діяльності волонтерів.

5. Під час приготування обіду діти пізнають нову інформацію про козацьку кашу «куліш». Куліш – страва української кухні, зварена з пшоняних круп. Куліш легко готувати в домашніх і польових умовах. Звідси й інша його назва – польова каша. Козаки щодня варили куліш під час військових походів. Після ліквідації Запорізького козацтва козаки розселилися на широкій території України, Росії. Рецепти козацької кухні передавалися з покоління в покоління, видозмінювалися, і сьогодні існує безліч варіантів приготування кулешу.

Промите пшоно засипали у казан з киплячою водою, для смаку додавали одну-дві картоплини, сіль, коріння, по можливості зелень. Готовий куліш затирали салом із цибулею й часником. Особливо смачним був із салом, шматком м'яса (навіть солонини) або рибиною. Куліш готували переважно з пшоном, траплялося, що подекуди варили й гречаний (деякі райони Чернігівщини, Полтавщини), кукурудзяний (південне Поділля).

Куліш пшоняний (рецепт). Склад. Пшоно – 1000г, цибуля ріпчаста – 85/100г, сало шпик – 20/25. Приготування. Пшоно миють кілька разів теплою водою (40-50 °С), а потім обшпарюють окропом. Сало шпик нарізують дрібними кубиками, смажать до виділення жиру, додають нарізану дрібними кубиками ріпчасту цибулю. У киплячий бульйон кладуть підготовлене пшоно, варять майже до готовності, заправляють тушкованою на салі цибулею, солять і варять 3-5хв.

Література:

1.              Бачинська О. А., Гончарук Т. Г. Визначні українські козаки в історії Одеси та Одещини ХVІ – ХІХ ст. Методичний посібник. – Одеса, 2008. – 51с.
2.              Перегінчук Т. М. Волонтерська діяльність і підтримка бійців АТО засобами мистецтва та мережі Інтернету (2014 –2017 рр.) як складова військової культури. / Історія науки і біографістика. – 2017 – №3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://inb.dnsgb.com.ua/2017-3/04.pdf
3.              Трипольская Толока – 29 июля 2017 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.doroga.ua/Pages/Events.aspx?EventID=1128
4.              Українська етнологія : навч. посіб. / за ред. В. Борисенко. – Київ : Либідь, 2007. – 400 с.
5.              Українське народознавство : навч. посіб. / за ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів : Фенікс 1994. – 608 с.