Тема: Не розчаровуйсь в Україні… (сценарій першого уроку)
Мета: ознайомити учнів з історією України, шляхом становлення незалежності Ук-
раїнської держави; розширити і поглибити поняття громадянськості; розви-
вати в дітей прагнення бути свідомим громадянином, патріотом України;
виховувати любов до рідної землі, прагнення своєю працею примножувати
здобутки українського народу
Обладнання: карта України, на плакатах зображення герба, прапора, текст гімну,
на столі – вишитий рушник, ваза з колосками та кетягами калини,
Конституція України
Епіграф: Свою Україну любіть,
За неї Господа моліть…
Т. Шевченко
Вступне слово вчителя.
Учень: Я – українець! Добрий господар, вірний заповітам батьків і дідів наших,
славний захисник свого роду і Вітчизни.
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
В просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці, в пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків і у хвилях Дніпра,
І в хмарах отих пурпурових,
В грому канонад, що розвіяли в прах
Чужинців в зелених мундирах, -2-
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
Якщо ти не любиш Вкраїну…
Любіть у коханні, в труді, в бою,
Як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою, -
І вічні ми будемо з нею!
Учениця: Я – українка! Вигодувана й випестувана материнською піснею,
бабусиною казкою. Понад усе в житті люблю лагідну і щиру на-
шу мову, отчий край, де я виростала, рідну мою Україну.
Учитель: Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і жи-
вемо, де живть наші батьки, де жили наші предки.
Древня легенда розповідає, що на світанку нашої землі Бог
оглядав творіння рук своїх і, натомившись, вирішив перепочити.
Земля, де опустилися Бог з ангелами, була вельми багатою на сон-
це, звірів і пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того
краю. До якої хати не заходив він зі своїми супутниками, всюди їх
зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що
він став часто сюди навідуватися зі словами:
Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави – Україна.
Учень: З історії ми знаємо, що саме Україна була колискою могутньої
держави під назвою Київська Русь, яка сформувалася у другій по-
ловині ІХ ст. Перші назви земель Київської Русі як України зу-
стрічаються у літописах за 1187, 1189 рр. Проте офіційною ця на-
зва стає у ІІ пол. ХІІІ ст.
Україна тепер поділяється на такі етнічні регіони: Галичина,
Поділля, Волинь, Полісся, Слобожанщина, Покуття, Бойківщина,
Закарпаття, Буковина, Гуцульщина, Таврія, Запоріжжя.
У державі проживають представники 110 національностей та
народностей. Більшість населення становлять українці і росіяни.
Здавна Україна славилась своїми людьми і своєю природою.
Надзвичайно багата вона на свята та обряди, звичаї та ритуали. Та
з плином часу багато чого забулося, стерлося з пом’яті народної.
І наш сьогоднішній урок є спробою відродити, згадати безцінні
скарби, якими в минулому так славилася Україна.
-3-
Учениця: У кожної людини є свій рідний куточок на землі. Це – край, місце,
де вона народилася. Це – її маленька батьківщина. З таких малих
рідних куточків і складається наша велика Батьківщина.
Україно, ти – мій край,
Над усе на світі милий,
Любов тобі присягаю
Вірну до могили.
Не покину твого стягу
В хвилю небезпечну, -
Скорше вмру, як ту присягу
Зломлю я сердечну.
Не покину твого поля,
Ні праці, ні труду.
Хай мене забуде доля,
Як тебе забуду!
Учень: Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто
її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, во-
на – вічна надія на волю і кращу долю.
Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо,
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут миле, доступне і гідне –
Високі тополі і тихе село…
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Коралі калини і мамині очі,
І доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.
В. Вихрущ
Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвивала-
ся, зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того,щоб
вона якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами світу.
Учитель: Усі ми знаємо, що в нашого народу на землі глибоке тисячоліт-
нє коріння. Українці, як і інші народи, пройшли довгий шлях
розвитку, що зафіксувався в усіх сферах життя – культурі, мові,
побуті. Україна може пишатися своєю древньою величною істо-
рією. А що ще відомо про походження її назви?
Учениця: Як уже згадувалося, назва «Україна» зустрічається ще в києво-
руський час. Першу згадку зафіксовано в Іпатіївському літописі
1187 року. Вона пов’язана з Переяславським князівством.Опові-
даючи про смерть князя Володимира Глібовича – захисника
-4-
краю від кочовиків-половців, літописець зазначив: «І наплакав-
шися по нім переяславці…О нім же Україна много постона…»
Інше джерело в 1189 році називає Україну частиною Га-
лицького князівства, розташовану між Південним Бугом та
Дністром. Цю назву згадували, описуючи події 1213 року, коли
князь Данило Галицький відвоював у поляків ряд населених
пунктів. У літописах назва «Україна» вживалася паралельно з
термінами «Русь», «Київська Русь», а народ називався «русь-
ким», «русинами».
На старих західноєвропейських картах, які досліджували
вчені Аделунг, Бокачов, Лербер, територія нашої Вітчизни
охоплювалася назвою «Україна».
Дуже цікаві факти французького інженера Боплана, який
протягом 17 років перебував на Україні і у 1650 році видав кни-
гу «Опис України». Назву «Україна» знаходимо і на великих
глобусах.
Назва «Україна» існувала аж до часів Петра І. А пізніше
таємним розпорядженням царського уряду в 1863 році було за-
боронено вживати назву «Україна», наказувалося називати її
Малоросією, а народ – малоросами. У цей час також вийшов
Валуєвський указ про заборону української мови.
Але Україна пройшла всі випробування, лихоліття, сваво-
лю і вистояла. Бо, як писав відомий французький вчений
Й. Г. Коль у 1841 році , «немає найменшого сумніву, що ко-
лись велетенське тіло російської імперії розпадеться і Україна
стане вільною державою. Час цей наближається поволі, але не-
ухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою, істо-
ричною традицією. Україна роздерта поміж сусідами. Але ма-
теріал для української держави готовий: коли не нині, то завт-
ра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику не-
залежну Українську державу». І цей час настав. Сьогодні Укра-
їна – незалежна, і як інші країни, вона має свої символи – герб,
прапор, гімн.
Учитель: Поява тризуба на Україні пов’язана з дохристиянським куль-
том Сонця-Вогню. Він графічно передає єдність жіночого і чо-
ловічого начал, що породжує третю силу – синівське начало.
Тризуб здебільшого зображають золотим або жовтим на синьо-
му тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного
проміння, без якого неможливе життя.
У статті 20 Конституції України записано: «Державними
символами України є Державний Прапор України, Державний
Герб і Державний Гімн України».
Державними барвами Української держави є барви синя і
жовта. Чисте небо – символ миру (синій) та пшеничне поле –
символ достатку (жовтий). Синьо-жовте сполучення на україн-
-5-
ському прапорі – одне з найдавніших. Походить воно від герба
Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому
полі.
Наш стяг пшеничний у степах під голубим склепінням не-
ба…Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру,
праці, краси. Слов’яни обожнювали свої знамена і вірили, що
у воєнний час вони святіші від ідолів. Стяги спершу возили
разом зі зброєю, перед боєм ставили на узвишші, аби кожен
ратник бачив їх. Прапороносцями призначали, як правило, ви-
значних богатирів, які мали за обов’язок тримати прапор над
полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час
бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо – знали:
битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників,
то це мало означати не що інше, як поразку.
Учень: Пісні М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла
Україна» судилося стати національним гімном України, хоч
з’являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гім-
ну. Це «Заповіт» Т.Шевченка, «Вічний революціонер» І.Фран-
ка та багато інших. Проте саме пісня Чубинського і Вербиць-
кого змогла об’єднати навколо себе патріотів, одержимих ве-
ликою метою – побудовою соборної незалежної України.
Але сьогодні потрібно сказати про той час, коли Україна
перебувала у складі СРСР. Згадати тоді про тризуб або синьо-
жовтий прапор чи заспівати «Ще не вмерла Україна» було су-
воро заборонено. Та були в нас справжні патріоти, які не боя-
лися цих заборон і, хоч потайки, а все ж співали «Ще не вмер-
ла Україна», бо твердо вірили, що вона воскресне.
Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України, -
знати, поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому по-
глумитися над ними. Гордитися тим, що маємо свою державу
і свою землю, свою мову, свої традиції і свої символи – герб,
прапор, гімн. І тільки той буде називатися справжнім патріо-
том, хто своїми вчинками, поведінкою, працею, знаннями і
вміннями зміцнюватиме її могутність.
Учениця: Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» - і в уяві обо-
в’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина
в лузі, верба край долини…
Калина в Україні – символ рідної землі і вічної пам’яті
про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і во-
лю народу, тому й садять її на могилах загиблих. В одній з
народних пісень говориться: «…Звелів собі насипати високу
могилу, звелів собі посадити червону калину. Будуть пташки
прилітати калиноньку їсти, будуть мені приносити з України
вісти…»
-6-
Учень: Калина – це і той символ, що пам'ять людську береже, сим-
вол безсмертя, невіддільний від життя, це наш духовний
світ. Якщо троянди й виноград, за словами М. Рильського,
символізують красиве і корисне, то калина символізує ду-
ховний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій…
«Пам’ятай же, сину, що казала мати, посади калину біля свої
хати».
Верба – також символ, який опоетизований в народній
творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби
росте на нашій планеті, а 30 – на Україні.
Дуже любив Україну славний її син Тарас Шевченко,
який у своїх творах оспівував її красу. 365 разів Кобзар ви-
користав слово «калина», а будучи на засланні в Орській
фортеці, він посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона
була уособленням України. А відомий український поет Ва-
силь Симоненко писав:
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Учениця: У нашій народній символіці особливе місце посідає барві-
нок. Його образ присутній в багатьох ліричних піснях, іг-
рах-веснянках, обрядах. За смисловим навантаженням з
хрещатим барвінком може порівнятися лише червона кали-
на. З давніх-давен він уособлює молодість, нев’януче ко-
хання, вірність.
Васильок – символ святості і чистоти. А в народній по-
езії – то квітка вірності:
Посію я василечки, буду поливати,
Ходи, ходи, Василечку, буду цілувати.
Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на ви-
шитому рушникові були високою ознакою гостинності ук-
раїнського народу.
Хліб був мірилом життя, культури, жоден обряд не об-
ходився без нього. Святість і пошана до хліба передавали-
ся з покоління в покоління дітям і внукам.
Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому,
віддаймо шану тим, хто зростив його. Хай завжди він буде
в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою
молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб
він не зачерствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб,
то черствіють душі.
Учень: Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ні-
коли не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі
-7-
війни, а лише захищала себе від ласих на чуже добро да-
леких і близьких сусідів…
І довгожданий час настав. 16 липня 1990 року Верхов-
на Рада Української республіки приймає важливий доку-
мент – Декларацію про державний суверенітет України.
Декларація стала першим кроком до незалежності нашої
держави, відчутним рушієм у боротьбі за волю.
Учениця: Україна здобула волю і незалежність. Перед усім світом
постала держава з давньою славною історією, оригіналь-
ною духовною культурою, зі своїми символами, мовою,
чесними, працьовитими, миролюбними людьми – укра-
їнським народом. І сьогодні хочеться сказати словами ві-
домого прикарпатського поета Степана Пушика:
« Є на світі Україна! Не грудка, а земля з наро
дом є!»
А чи могло бути інакше? Ні, інакше бути не могло. Не
могла бути марно пролита кров тих, хто боровся за во-
лю і незалежність, тих, хто вірив в перемогу, і тих, хто
вірив у воскресіння. Хіба міг не почути Всевишній тих
молитов, з якими звертався до нього славний син Тарас
Шевченко:
Молю, ридаючи, пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Украйні освятилось…
Учень: 16липня 1990 року назавжди залишиться в історії україн-
ського народу великим і пам’ятним днем. Здається, після
того кожний день нашого життя був наповнений демо-
кратичними змінами і перетвореннями, про які ми зараз
поговоримо, розглядаючи хронічку України.
24 серпня 1991 року назавжди залишиться пам’ятним
днем. У цей день проголошено Акт про незалежність Ук-
раїни. Акт проголошення незалежності завершив тисячо-
літні прагнення українського народу до волі, до створен-
ня своєї суверенної держави.
Учитель: 1992 рік, жовтень. Україна відзначає 50-річчя УПА. До-
ля УПА – одна з найбільш трагічних сторінок в історії
роду України. Повстанська армія вела справедливу бо-
-8-
ротьбу за незалежність. Сини України, українські повс-
танці!.. Вони вмирали як герої, а останніми їхніми сло-
вами були: «За тебе, свята Україно!»
Учениця: Не розчаровуйсь в Україні.
Немає єдності у нас -
То головна наша провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині –
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні.
Вона – свята, а грішні – ми.
В її недолі часто винні
ЇЇ ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньки біль збагнуть.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини
В садах достатку і добра!
Учитель: Дорогі десятикласники! Від розуміння і любові кожного
з вас залежатиме, яким буде майбутнє України. А люби-
ти її – це значить працювати в ім’я рідної землі.
Нові часи, нові завдання, нові вимоги… Незалежність
України дає можливість кожному з нас стати справжнім
господарем своєї землі, а для того, щоб ним стати, по-
трібно, найперше, любити свою землю, віддати їй розум,
серце, душу. Сьогодні ми є свідками великих перетво-
рень, що відбуваються в нашій країні. Україна твердо
стала на шлях реформування економіки. Приватизація,
розвиток підприємництва, конкуренція – це нові ритми
економіки, які народилися в процесі розвитку держав-
ності.
Найголовнішим нашим багатством є земля. Вона по-
требує дбайливого господаря. Земля передається тим,
хто на ній живе, хто її обробляє, хто береже її і дбає про
неї. Буде у землі господар – буде хліб і до хліба. Адже
справжній господар не отруїть землі, не переоре незібра-
ний урожай, не допустить, щоб його засипало снігом…
Кожен з нас уже сьогодні повинен подумати, яку
професію обере у майбутньому, які знання потрібні
-9-
для того, щоб здобути її, і що робитиму «я», щоб при-
нести користь людям, країні, собі. А відроджувати по-
трібно і саму землю, і природу. Погляньте навкруги:
забруднені озера, отруєні моря, вирубані ліси, зруйно-
вані пташині гнізда, поріділі від хімікатів ліси. Природа
жива. Вона також потребує дбайливого господарського
ставлення до себе. Подбаймо про неї! Яким буде завт-
рашній день нашої держави? Відповідь на це запитання
дає день сьогоднішній.
Що більше буде зроблено для розбудови сьогодні,
то краще житимемо завтра, і будемо гідними називати
себе українцями. Бо, як сказано в Біблії, «…хто шукає,
той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його і
воздається». Хай Бог допомагає нам творити своє май-
бутнє своїм розумом, своїми руками і серцями…
Отож, не розчаровуйсь в Україні!