Конспект-урок до теми "Мо Янь. Геній"

Київський університет імені Бориса Грінченка

Підготували: Харчук А., Грицай А.

Шифр групи: Фяб-1-18

Тема: Мо Янь – сучасний китайський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури. Герой оповідання “Геній” як образ талановитої людини і мислителя.

Мета: формувати компетентності: предметні (знання творчості нобелівського лауреата у галузі літератури Мо Яня; навички сприймання інформації на слух; уміння аналізувати образи героїв літературного твору; культуру мовлення; аналітичне мислення; любов до мистецтва; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: навички самостійної роботи; пізнавальну активність; комунікативну: навички роботи в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційну: уміння самостійно опрацьовувати інформацію та презентувати її; уміння формулювати, висловлювати й обстоювати свою думку; загальнокультурну: прагнення літературної освіченості; читацькі інтереси; гуманістичний світогляд).

Тип уроку: дистанційний урок опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Міжпредметні зв'язки: образотворче мистецтво.

Обладнання: текст твору, технічні засоби, дошка, проєктор, ком’ютер.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних питань

Сприйняття творів інших видів мистецтв. Інтерактивний прийом “картинна галерея” (робота в групах)

Примітка. Застосовуючи методику “Картинна галерея”, учитель вивішує на дошці 4-5 ілюстрацій або репродукцій картин, що містять ознаки основного поняття чи теми, що розглядають на цьому уроці. Об’єднавши учнів у групи, учитель пропонує протягом визначеного часу обміркувати, а потім назвати ознаки цього поняття (теми) та охарактеризувати його (її).

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Завдання: зробити аналіз твору, дослідити образ головного героя і, спираючись на отримані знання, дати відповідь на питання: “Роль генія в суспільстві. Проблематика особистості та колективу”.

IV. Робота над темою уроку

• Ознайомлення із біографією.

Учитель. Мо Янь — сучасний китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконґу. Відзначений Нобелівською премією з літератури (2012) за “галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю”. Він став наступним лауреатом після Тумаса Транстремера. Псевдонім Мо Янь (справжнє ім’я Ґуань Моє) у перекладі з китайської означає “не говори”.

Нобелівський лауреат звернувся до українських читачів із такими словами: “Я хотів би звернутися до міністра освіти України з проханням подумати над важливістю читання текстів, що збагачують уяву дітей. Моя мама була неписьменна. Мене виключили зі школи з політичних причин. Але мій брат залишив мені чудову бібліотеку: ті книжки змінили мою свідомість і зробили мене письменником. Усі письменники мають бути найкращими, відданими читачами. І я прошу міністра освіти України зробити усе можливе, щоб ввести до шкільної програми такі тексти, які допомагають людям думати, відчувати й уявляти”.

Письменник також зазначив: “Якщо люди читатимуть мої книжки за кілька сотень років, то зможуть дізнатися про щоденне життя людей сьогоднішніх. Історичні книжки сфокусовані на подіях і часах, а література звертає увагу на людські життя та почуття. Уважаю, що стільки, скільки живе людство, існуватиме й біль. Я мав чимало болю, коли був маленьким, адже не мав достатньо їжі; я не мав достатньо одягу — це були справді тяжкі часи. <...> Тож певен, що допоки існуватиме людство, біль і страждання їхніх душ та сердець завжди перебуватимуть із нами. Я знаю, що зараз в Україні багато болю. І мені здається, що це відповідальність письменника допомагати людям розуміти, що нам непотрібні точки розбіжностей, а [потрібні] точки розуміння без агресії”.

• Аналіз твору “Геній”

Учитель. Оповідання “Геній” починається так: “Коли Цзян Дачжі був маленьким, старші люди в селі й вчителі в школі вважали його найрозумнішою дитиною. Він народився з круглою головою, з блискучими синьо-чорними очима, так що, дивлячись на нього, одразу можна було сказати — геній. Тоді як учителі хвалили його й однокласницям він подобався, ми — його однокласники — завжди терпіти його не могли, страшенно ненавиділи. Тепер ми розуміємо, що це нездорове почуття — заздрість. Учитель часто сварив нас і казав, що наші голови, як нарив на всохлому в’язі, сокирою стинай, все одно і рубця не зробиш, що, мовляв, нам треба вчитися у Цзян Дачжі”. Сьогодні ми спробуємо разом дізнатись, у чому полягала геніальність Цзян Дачжі та яким було його життя.

Спершу, щоб краще проаналізувати текст, нам потрібно звернути увагу на важливу проблему, яка висвітлюється в тексті. Для України землетруси є не такими типовими, як для Китаю, тому варто зрозуміти різницю.

Примітка. Повідомлення на дану тему може бути підгтовлене як і учнем (індивідуальне завдання), так і учителем.

Територія Китаю належить до високосейсмічних територій. Сейсмічний режим регулярний і сильні землетруси (магнітуда понад 6) відбуваються часто, наприклад, понад 200 землетрусів за ХХ ст. на заході і понад 40 на сході.

14 квітня 2010 року в Китаї, в провінції Цінхай  стався землетрус,  у результаті якого загинуло 2220 людей, поранених понад 12 000, з них майже 1500 отримали важкі травми, пропали безвісти 195 осіб

Землетрус у Сичуані (2008):

За офіційною статистикою, щонайменше 69 195 людей загинуло, поранено 374 177, 18 392 зникло безвісти, більше 45,5 млн людей із 10 провінцій і районів опинилися в зоні сильних поштовхів. Близько 15 млн людей залишили свої будинки і понад 5 млн залишилися без даху над головою. Приблизно 5,36 млн будівель зруйновано і більше 21 млн будинків пошкоджено в провінції Сичуань та інших провінціях. Економічні втрати перевищили трильйон юанів (близько 150 млрд доларів). Цей землетрус забрав найбільше жертв після Тангшанського землетрусу 1976 року, який спричинив загибель 250 000 людей.

Підведення даного повідомлення до теми оповідання “Геній”:
Мо Яня теж хвилює проблема землетрусів, проте він показав її  з іншої точки зору. Його цікавить людина, яка шукає  спосіб порятунку людства. Такий образ мислителя-самородка, який відмовляється від університетської освіти та професійної кар’єри, письменник показав в оповіданні «Геній».

Примітка. Робота у групах. Поділ учнів на чотири групи і подання питань для обговорення та ухвалення спільного висновку.

Питання: 

• Що ж таке геніальність — подарунок долі чи величезна відповідальність перед суспільством і навантаження на психіку? 
• Чи легко бути генієм? 
• Як ставитись до генія і вибудовувати спілкування в колективі, в якому є геній? 
• Як узагалі реагувати на інакшість будь-якої людини?

Учитель. Оповідь ведеться від імені юнака, а в минулому одного з хлопців, які в дитинстві цькували малого генія, але з часом зрозуміли свою неправоту: «Ми всі мимовільно пригадали, як тоді на баскетбольному майданчику зговорилися проти нього, і нам стало соромно». Відчувається, що оповідач дуже шкодує про заподіяне. Згадуючи свою історію взаємин із талановитим однокласником, він тим самим ненав’‎язливо застерігає читачів від жорстокого ставлення до будь-кого, ділиться своїм і негативним, і позитивним досвідом спілкування, аби допомогти іншим уникнути його помилок. Письменник закликає нас не закривати очі на агресію, а зазирнути в саму її природу, подивитись на неї збоку і зробити власні висновки про те, як варто вибудовувати стосунки з навколишнім світом. А головне — уважно вдивитись у себе самого, поміркувати над тим, якою особистістю є я та якою хочу бути. Ми інколи думаємо: якби повернути час, то вчинили б по-іншому. Оповідання Мо Яня нагадує нам про те, що бути людиною — це намагатись бути нею завжди, щоб потім не думати болісно про оце «якби».

Із центральною проблемою геніальності оповідання пов’‎язані й інші, не менш важливі: проблема людської жорстокості, проблема виховання дитини в родині та школі, індивідуального підходу до особистості, проблема відповідальності вченого перед суспільством і самопожертви заради наукового пізнання. Урешті- решт це і проблема призначення науки в суспільстві.

Мо Янь показує нам шлях від ненависті до поваги, який пройшли однокласники генія. Автор немов попереджає нас про можливі помилки пересічної людини в спілкуванні з іншою, яка чимось об’‎єктивно сильніша від неї (в оповіданні йдеться насамперед про силу розуму й духу).

Слід також звернути увагу на те, що в оповіданні відображено наслідки комуністичного виховання в добу «культурної революції», згідно з яким нівелюється цінність окремої людини, вона розглядається лише як маленький гвинтик у великому механізмі. Невипадково з вуст Барвистого кнура звучать страшні за своєю сутністю слова: «Справді, нехай буде землетрус, щоб такий, як я, загинув, тоді країна хоч зерно зекономить, поменшає населення, помре один — стане одним менше, а ось якщо помреш ти, то це погано, адже ти корисна людина, тобі не можна вмирати». Так розмірковує дитина, яка всотала у свою свідомість антигуманні ідеї про повне підпорядкування особистості державній машині, під колеса якої свого часу Мао Цзедун кинув мільйони ні в чому не винних китайців (кількість жертв «культурної революції» офіційно досі точно не встановлена й оцінюється приблизно в 40-70 мільйонів).

Для нас, українців, оповідання цікаве ще й своїм національним колоритом, тим, що в ньому відображено національний спосіб мислення, ментальність китайців. А отже, воно відчиняє нам двері у світ далекосхідної культури. Читаючи твір, ми спостерігаємо, як «японська софора розцвітала і скидала цвіт», ловимо звучання незвичних для нас китайських імен і разом із персонажами твору пригадуємо уроки географії: «Де Янцзи? Де Хуанхе? Де Гімалаї? Де Пекін»?

Напевно, ви помітили, що в оповіданні багаторазово згадується кавун. Так, головний герой пише твір під назвою «Земля — великий кавун», саме з кавуном однокласники порівнюють його голову, а з кавуновим паростком — тіло. На батьківському полі кавунів Цзян Дачжі робить свої важливі наукові спостереження. Урешті-решт саме на прикладі росту кавуна геній пояснює своїм односельцям механізм дії землетрусу. Цей плід фігурує і в низці прикінцевих запитань оповідання: «Кавун — це земля, тоді листя кавуна — це що? Квіти кавуна — що це? Насіння кавуна — що це? Що таке кукурудза? Що таке соєві боби? Що таке борсук, який їсть кавуни? Що таке пустеля? Що таке хімічне добриво з сечовини?». Фактично з кавуном пов’‎язані і перший маленький успіх головного героя, гце учня початкової школи, і його вагомий успіх як науковця. Отже, кавун — наскрізна художня деталь твору, яка викликає широкий спектр асоціацій і навіть набуває символічного змісту (символ розуму, пізнання, наукового пошуку та успіху). Поміркуймо, чому ж саме кавун? Звісно, це пов’‎язано з реаліями, в яких виріс Мо Янь. Адже ця баштанна культура є дуже поширеною в Китаї, а рідна для письменника місцевість славиться вирощуванням особливо смачних кавунів.

Тут ще слід відзначити, що в традиційній китайській культурі щастя визначається великою кількістю їжі. Ця особливість знайшла відображення й у письменстві. Поле кавунів — це маленьке щастя китайського селянина. У Піднебесній на честь кавуна навіть щорічно влаштовували «кавунове свято», на якому він був головним частуванням на столі. У Китаї існує музей кавуна, де можна побачити давні китайські поезії, в яких згадується цей плід. Крім того, червоний колір м’‎якоті кавуна, яку головний герой порівнює з магмою, є особливим кольором для китайців, найулюбленішим з усіх. Він символізує удачу і процвітання, щастя і благородство. У стародавньому Китаї червоний як колір вогню символізував буяння життя в усіх його проявах. З ним також пов’‎язують прагнення рухатися вгору. І коли наприкінці твору всі персонажі, смакуючи червону м’‎якоть кавуна, жадібно всотують натхненність генія і під його керівництвом таки ворушать мозком, мимоволі виникає аналогія з інтелектуальним рухом угору і духовним зростанням особистості.

Оповідання «Геній» також викликає асоціації з міфами Давнього Китаю. Наприклад, з міфом про створення світу, де йдеться про першопредка Пань-гу, який всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним. Щоб урятувати світ від руйнівної сили землетрусів, віддає всі свої фізичні і духовні сили і Цзян Дачжі, втілюючи в собі ідею самопожертви заради високої мети.

У китайській міфології є й безсмертні святі, небожителі, яких називають сянь. Це святі відлюдники, які живуть у глухих місцях у горах і серед озер. У народних переказах і казках образ сянь близький до доброго чарівника європейських казок. Він найчастіше має вигляд білобородого старця, який є провісником долі, сянь допомагає герою у безвихідній ситуації. Саме такого персонажа нагадує нам і Цзян Дачжі, який теж заради своїх наукових пошуків обрав відлюдкуватий спосіб життя і дії якого, спрямовані на допомогу своїм землякам, певною мірою подібні до чарів. Особливо ж яскраво ці асоціації увиразнюються в такому описі генія: «Весь його одяг просочився червоно-синім чорнилом, на голові ніби виступила пелена білої пари, і якщо то була не душа небожителя, тоді що ж? У душі у нас з’‎явилося почуття поваги...».

Існує два тлумачення жанру твору Мо Яня “Геній”. За структурою й жанровими особливостями це оповідання, однак стиль оповіді тяжіє до вільного письма — есе.

V. Систематизація здобутих знань.

Огляд узагальнюючої карти знань. Тема карти: “Людина для себе і людина для людей”

VI. Підсумки уроку. Рефлексія.

Інтерактивний прийом “Одне слово”

Одним словом сформуйте підсумок уроку.

VII. Домашнє завдання

Створити три питання за текстом.