Конспект уроку- пам'яті " Незабутній подвиг героїв"

Тема уроку. Незабутній подвиг героїв
 

Мета: вшанувати  пам’ять героїв  Небесної сотні, виховувати  патріотизм  та гідність, розвивати  бажання  стати  гідним  громадянином України.

Тип  уроку: урок –пам’ять.

Оформлення. Плакат на  тематику  Небесної сотні, надпис, декорований  свічками – «Герої  не  вмирають!», мультимедійна  презентація.

Хід  уроку

Святково прикрашений клас

Звучить пісня

Вступне слово  вчителя супроводжується презентацією.

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

    Думаю,  на  сьогоднішньому  уроці – пам’яті ми знайдемо  відповіді  на болючі  запитання,  які  хвилюють не  тільки  нас, українців, а  й  цілий  світ.

Дівчатка зі свічками читають слова

Учениця.   

                    У листопаді під самий ранок, 
                  Коли і місяць на небі спав, 
                  Напав на діток чийсь син чи тато                                                   

                  І, наче, нелюд їх побивав. 

Учениця.

           Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
                Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
                Їм янголи обличчя прикривали…
                А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Учениця.  

                 Під прапором стояли – під прапором й спочили.
               Прийми, о Господи, своїх синів!
                За України волю їх убили
                В шалений жар тривожних днів.
               В той час, як небо димом затягнулось,
              Як змерзлі руки прагнули вогню,
              Упились кров’ю кат і його свита,
              Споївши нею всю свою сім’ю.

 Учениця.   

                Допоки житиму...

                Минають дні і ночі - та назавжди
                Калейдоскоп кривавий, невблаганний,
                Я бачу ті обличчя і ті очі
                Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані.

Пісня « Не стидайся, то твоя земля »

Інсценізація «Мені  наснилося»

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."

Пісня  « Свіча»

Учитель. Знаково, що  першими  жертвами  стали:  вірменин Сергій  Нігоян, який  два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання , Михайло  Жизневський, білорус, звідки виїхав  ще  юнаком через політичні проблеми, Ігор Вербицький, українець, науковець, працював у відділі сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України у Львові, Роман  Сеник, - це  перекреслювало дешеву  пропаганду  влади  про  те, що  на  Майдані – «западенці» - бандерівці. У цьому всьому був символізм – Україна, українці перестали сприйматися по крові, а стали українцями по цінностям.

Учень.

                Допоки житиму, я пам'ятати буду
               Жінок із надписом на грудях "Мама"
                І закатованого Юрія Вербицького
               Й слова пророчії Сергія Нігояна.

 Інсценізація  ( сидить засмучена мати й читає молитву, до неї підходить юнак):

• Мамо, матусю, до тебе вернуся

Я у нічній тишині.

                Ніч прийде тихо і я підступлюся

                 До тебе у ніжному сні.

                Знову згадаєш дитинства колиску

                Як ти колисала мене.

               Ніжно співала задумливу пісню

               Й гладила волосся моє...

                Мамо, матусю, я йду вже до школи

                Ти проводжаєш мене.

                Малому здається, що в світі ніколи

               Ти не залишиш мене...

                Літа пролітають, а ніжність і ласка

               В любові зростає нове:

                Спішу до дівчини в садок вечоровий

                Кохана на мене вже жде...

                Та ворог лукавий удерся у дім мій

                На мене війною він йде.

                Свист кулі у вухах, кров вдарила в скроні-

                 Вже ніхто не побачить мене...

                Мамо, матусю, я знов повернуся

               До тебе в нічній тишині.

                Холодним цілунком до тебе торкнуся

                За все вже прости ж ти мені...!

Плаче згорьова матір….

 Пісня  «Хочу жити без війни»

 

А я живий, матусенько, живий,

Хоч вже по нас

Безчесно так стріляють.

Для них вже свій народ –         

То вороги...                     

Якщо ж загину,                   

То за що – я знаю...             

Я знаю, мамо, як тобі болить

Ота моя така нестримна вдача,

Але не плач!.. Хай наші вороги   

Від немочі своєї гірко плачуть!..

А я живий, матусенько, живий,

Бо з нами правда!

Їм нас не здолати!

От тільки жаль,                  

Що наші вороги                   

Цькують на нас                   

Мого По крові брата.             

А я живий, матусенько, живий,

І не питай мене, чи я боюся...

Нехай бояться наші вороги,       

А ти молись...                   

Я ж, матінко, борюся!..

Інсценізація.  «Батько  і  син»

 Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стела Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...

Пісня « Мій тато – герой»

Виходять учень і учениця

Учень.

Мамо, чи це вже весна, що квітами

 встелена площа?

Мамо, чом пташка сумна?

А ще вчора співала в віконце.

Учениця.

Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

Учень.

Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

Учениця.

Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

Учень.

Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

Учениця.

Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Учень.

Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Не вмер я, все бачу! Не варті

У сотні небесній стою!

Учитель. Небесна сотня, були покликана і відібрана Богом зупинити зло, і вони це зробили. Без зброї, незахищені, тільки своїм відкритим серцем і любов’ю.. Своєю  самопожертвою  вони  волають,наказують, – «Живи, Україно,  живи».  «Живи!»- «бо  ми  за  це  померли. Продовжуємо  помирати». Там на  Сході  України…

Хвилина  мовчання. Звучить  пісня «Пливе кача».

Заключне слово вчителя. Ми будемо їх пам’ятати … 
Їхній подвиг неоціненний для України. Їхньою кров’ю омита нова держава. Вони вже вплинули на душі і серця і впливатимуть надалі…
Нашим обов’язком є будувати ту державу за яку вони загинули. Нашим обов’язком є пам’ятати їхній подвиг і дякувати Богу за тих сміливих і щирих  людей, які були серед нас. Діти, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!

Пісня « Понад усе- Україна»

Реквієм « Небесна сотня»