конспект уроку мистецтва для 10 класу на тему ""Китайський живопис – синтез зображення, поезії, каліграфії"

                                                       Урок 26

Тема: Китайський живопис – синтез зображення, поезії, каліграфії, друку (Ван Вей, Лі Сисюнь, Янь Лібень, Чжоу Фан, Ци Бай-ші та ін.). Жанри: «гори і води», «квіти й птахи», «люди» і «тварини»

Мета: 1) Формувати знання з образотворчого мистецтва Китаю; відстежити ознаки різних жанрів живопису китайської культури, розглянути кращі зразки китайської каліграфії, друку;

2) Розвивати мистецькі компетентності учнів: творчу пам'ять, естетичні смаки, креативні здібності; формувати вміння сприймати, аналізувати й порівнювати твори світового мистецтва;

3) Виховувати ціннісне ставлення до оригінального живопису Китаю

Тип уроку: поглиблення теми

Форма організації пізнавальної діяльності: колективна, індивідуальна робота

                                                  Хід уроку:

1. Організаційний етап

-Якими були досягнення китайців, японців в архітектурі?

Міфологія Китаю, порівняно з індійською, разюче бідна. Зате живопис є незрівнянно багатшим і одухотворенішим, ніж індійський. 

2. Мотиваційний етап

    Як говорили в Китаї: справжня картина - поза картиною. Тобто, істинний  секрет живопису полягає не в прихованні предмета  мальовничим зображенням, а саме в нерозрізненості внутрішньої реальності життя з її зовнішнім образом. Китайська картина – це не копія якого б то не було предмета матеріального або ідеального світу, а простір «спільного народження» (Бін Шен) .

 -Які жанри налічує китайський живопис?

-Якою була китайська каліграфія?

3. Етап засвоєння нових знань

     «Серце має бути абсолютно чистим, без пилу, і пейзаж тоді виникає із самих глибин його» (Ван Ю).  У картині справжнього майстра, за китайськими уявленнями, обов'язково повинен бути секрет (його твір вимагає не милування зовнішніми предметами, а зусилля внутрішнього прозріння)

Китайський живопис або Гохуа - термін для позначання традиційного китайського живопису з традиційним же використанням основи, матеріалів та інструментів.

Носієм кольору виступає особливий різновид туші - так звана китайська туш. Розтерта на порох і розведена водою, туш дає багато відтінків чорного - від найслабшого сірого до вугільно-чорного. Слабкі відтінки сірого використовуються для умовної позначки перспективи, бо Гохуа не притаманна перспектива італійського зразку. Водночас умовність поширена і на багатоколірність. Усе розмаїття кольорів зведено у проміжок від найслабшого сірого до вугільно-чорного.А вже уява глядача допомагає здогадатися, що чорне листя - зелене, сірі квіти - рожеві і червоні тощо. Цікавою особливістю було і використання незвичних для Європи форматів - вузьких і видовжених, вертикальних чи горизонтальних, а також сувоїв з панорамними краєвидами. Є і використання різних кольорів на зразок акварелі. Ще однією умовністю Гохуа виступає активне використання художньої порожнечі і фрагментарності. Для натяку на зображення весняних квітів дикої червоної сливи було не обов'язковим зображення усього дерева. Було досить дати лише одну гілку з поодинокими квітами і бутонами.

   Майже обов'язковими були написи ієрогліфами. Напис часто мав віршовану форму. На картині ставився і підпис майстра, але особливою, особистою печаткою і в контраст з чорною тушшю -червоною фарбою.

    Основою для Гохуа виступали шовк, бавовняна (коттон) або пенькова тканина, і особливий папір. Пензлі робили з бамбуку і хутра тварин. Але інколи майстри виводять лінії і розтушовують фарбу руками.

   Художники передають простір, об’єм, рух, не користуючись прийомами

світлотіні. Особливістю традиційного китайського живопису є наявністьу творах незаповнених ділянок, які можуть маскуватися під зображення

світлої хмаринки або білого туману: у глядача має залишатися свобода для

фантазії та роздумів. За традицією майстри обов’язково ставлять на творі

печатку червоного кольору, засвідчуючи таким чином свою особу.§

6 Якщо європейці розглядають полотна, то китайці їх «читають», адже митці закладають у свої твори певний підтекст: твори сповнені символізму й алегорій. Зокрема символіка пов’язана з образами природи. Кожна рослина, кожна квітка зіставлялися зі спостереженнями законів життя природи та людськими якостями. 

  Велику увагу художники приділяють лінії, адже всі образи створюються за допомогою лінійного рисунка та каліграфічних віршованих написів, які є майже в кожному творі як утілення цілісності поезії, живопису і каліграфії. Вірш і зображення тісно переплітаються у творі, вони є цілісним утіленням задуму митця.

       Усі, хто споглядав китайський пейзажний живопис, певне, помітили наявність на картинах зразків каліграфії. Знаменно, що багатозначність ієрогліфів витікає з різноманіття рухів і безкінечних метафор природного світу. Значення ієрогліфічного письма як символу передачі культури і наявність у ньому елементів зв'язку зі світом природи сприймається як момент єдності природи і культури. Тим самим піднесеним відчуттям природи, що й художники-пейзажисти, поети, були наділені й будівничі Китаю. Таємниця поетичного враження, яке справляють споруди в Китаї, полягала в умінні архітектора знайти для споруди природне й красиве місце, пов'язати його з широким довколишнім простором, який замислювався як невід’ємна частина загальної картини. Каліграфія зведена в Китаї в ранг національного мистецтва.

      Мініатюрні фігурки людей на тлі величних ландшафтів символізують, що людина – це лише незначна ланка Всесвіту, яка повністю залежить від його могутності. Така мова символів дуже зрозуміла китайцям, натомість тим, хто не зможе розгадати іносказання, осягнути цей самобутній національний живопис неймовірно складно.

    Гохуа притаманна жанрова різноманітність, як і живопису Італії чи Голландії 17-18 століть:

• Релігійний образ
• Портрет (офіційний чи приватний)
• Історичний живопис (історична картина)
• Міфологічна картина
• Пейзаж
• Побутовий жанр
• Натюрморт

 Увесь китайський живопис — це мова символів.

4.Робота в малих групах: (4 групи – за назвами жанрів – коротка інформація про жанр та пізніше -ескіз малюнка в цьому жанрі)

 У китайському живописі можна виділити декілька специфічних жанрів:

•  анімалістичний;

•  «гори і води»;

•  «квіти і птахи»;

•  портрет (разом із сюжетно-побутовим жанром).

Засновником китайського живопису вважають художника, поета, музиканта Вана Вея (699-759) – першим став писати виключно чорною тушшю. Він настільки зближував образи поезії й живопису, що сучасники зазначали: «Його вірші – це картини, а картини подібні віршам». Малюнок тушшю на папері або шовку  неможливо було ні виправити, ні стерти, що потребувало неабиякої майстерності. Відсутність кольорів компенсувалась безліччю відтінків.

     1) Картини «шань-шуй» - (гори-водойми) утілюють основні філософські уявлення про закони світобудови з творчою взаємодією гір і води, землі й неба. Пейзаж спрямовує на очищення і просвітлення душі. Подібна естетична настанова визначила метод створення картин: ніколи не писати з натури, відкидати випадкове, зосереджуючись на сутностях.

Розсіяна перспектива перетворює простір картини на пейзаж без обрію і точок сходження, де всі елементи розташовані однаково далеко або близько.

Панорамні картини наповнені зображеннями скель і гір, оповитих хмарами, туманами, крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни тощо. Людина

розчиняється в такому просторі, зливається з його ритмом. Подібні зображення вільно «течуть» сувоєм, і обмежує їх лише його довжина. Формат допомагає досягти враження неозорості природного світу, утвердити його могутність і володарювання над людиною, яка відчуває себе маленькою частинкою світобудови. У пейзажах гори уособлювали активний чоловічий початок (інь) і води – жіночий (янь). Відчуття безкрайності панорами було притаманне творчості Лі Сисюня (651-716)

  2)  Вдивляючись у досконалі форми тварин, рослин, каменів, китайські майстри намагалися передати їхню справжню сутність, яку неможливо виразити словами. Так народжувалися картини «хуа-няо» (квіти-птахи).

У жанрі переважають 4 благородні образи:орхідея – символ чистоти, хризантема – скромності й цнотливості; дика слива мейхуа – стійкості й непохитності; бамбук – людського характеру. Верба – краси і вишуканої витонченості, а сосна – це ідея вічної юності й стриманості. Відповідно до цієї ієрархії працюють і митці. Чернець-художник Цзюе-інь стверджував: «Коли я в радості — малюю орхідеї, когда я сумую — малюю бамбук (як спомин про стійкість і терпіння)». Бо кожна з означених рослин почала наділятись прихованим, символічним значенням. Особливої популярності набули квіти дикої сливи мейхуа. Слива з кислими та неїстівними плодами, що мала жовті, білі або червоні квіти, зацвітала першою по відходу зими і мимоволі стала ще і символом весни, символом відродження природи після зими. Цвітіння дикої сливи мейхуа збирало цілі поселення на неофіційні урочистості з приводу весни. Дика слива мейхуа з червоними квітами — популярний персонаж багатьох картин китайських майстрів впродовж декількох століть. Певній рослині відповідала конкретна пташка:

фенікс, павич, півень, фазан – півонії, качка – лотосу, лелека – сосні. Засновники жанру – Сюй Сі (886-975) та Хуан Цюань (900-965).

    3) У картинах «жень-у» (усе, що стосується образу людини) художники

дотримувалися одного непорушного правила: нарівні із зовнішньою схожістю творець повинен передати душевний стан і характер людини, підкресливши красу її внутрішнього світу. Філософська традиція міцно пов’язувала мистецтво з основами світобудови, ідеальним уявленням про людину. Вона могла бути різною: самотньою, здатною до естетичної споглядальності або сповненою бажання реалізувати себе в соціальній практиці. Жанр охоплював портрети, історичні й міфологічні сюжети, сцени палацового життя. Майстри жанру:  Янь  Лібень (600-673) та Чжоу Фан (730-810)

  4) В анімалістичному жанрі тварин зображували реалістично, в русі, в характерних позах. Вишуканими й точними лініями без попередніх замальовок художник передавав красу хутра кішки чи спритність руху мавпи. Цей жанр набув розквіту в творчості Ци Бай-ші (1864-1957)

5. Практичне завдання

https://www.youtube.com/watch?v=tsaRwYRd7KM

Намалювати (за шаблоном або самостійно) квітку хризантеми, білку у стрибку, профіль китайського мудреця, водойму, що омиває гору (у групах)

6. Етап висновків. Перегляд робіт та підсумки

Образотворче мистецтво Китаю оригінальне й самобутнє. Надзвичайна символічність у всьому: від релігії до побуту

7.Рефлексія

-З чим пов’язана символіка в китайському живописі?

-Назвати жанри китайського живопису

-У жанрі «гори-води» що символізує чоловічий початок?

-Що служило матеріалом для китайських картин?

-Який колір у живописі китайців замінює весь спектр?

-Що символізує  у живописі бамбук?

-Чи користувались китайські художники попередніми замальовками?

-Що передавали картини жанру «жень-у»?