3 травня о 18:00Вебінар: На допомогу вчителю: онлайн-тести «На Урок» в освітньому процесі

Конспект уроку мистецтва для 10 класу з теми " Пекінська опера: поєднання вокалу, діалогів, акробатики "

Про матеріал
Екскурсійне турне столицею сучасного Китаю зазвичай передбачає 3 обов'язкові заходи: сходження на Велику китайську стіну, відвідування ресторану "Пекінська качка" та перегляд китайської опери. Цей традиційний театральний заклад демонструє глядачам музичні, драматичні, циркові, бойові мистецтва акторів. Унікальність китайської опери відрізняє її від європейських традицій. Пориньмо у світ загадковості, непередбачуваності, неповторності...
Перегляд файлу

Урок 33

 

Тема: Пекінська опера: поєднання вокалу, діалогів, акробатики.

Мета: 1) ознайомити учнів з особливостями пекінської  опери, формувати пізнавальну активність;

2) розвивати вміння аналізувати мистецькі твори,  розвивати акторські здібності, характеризувати музично-театральну спадщину  Китаю;

3) виховувати повагу до світової музичної спадщини, зацікавленість її творами й митцями.

Обладнання: комп’ютер, презентація, відеофрагменти

 

                                                                 Хід уроку

 

1.  Актуалізація опорних знань

-Які традиційні танці є в Китаї?

-Які музичні інструменти є візитками музичної культури Китаю, Японії?

-Які декоративні предмети найчастіше використовують східні танцівники?

 

2.    Мотивація навчальної діяльності

    Понад 2000 років у Китаї зі сцени оспівують правителів та аристократичні сім'ї. Усі актори — у національному одязі. Історії, які вони розігрують перед публікою,— узяті з життя Забороненого міста. Китайська опера кардинально відрізняється від свого західного аналога. Родзинкою опери у Піднебесній є те, що майже усі ролі в ній виконують чоловіки. Спів супроводжується биттям у барабани та калатанням дзвонів. Китайські виконавці вміють не лише співати, вони ще й можуть продемонструвати на сцені рухи з національних бойових мистецтв. Хоча оперу й адаптували до вимог сучасного глядача, багато елементів у ній не зазнали змін. Які особливості має пекінська опера?

 

3.4.  Етап засвоєння нових знань.  Демонстрація відеоматеріалу

          У Китаї розвивається більше ніж 300 театральних жанрів, здебільшого локального характеру. До різновидів театрального мистецтва, що набули загальнонаціональної популярності, належать цзінцзюй (пекінська опера), пінцзюй (хебейська опера), юєцзюй (шаосинська опера), юйцзюй (хенаньська опера), юєцзюй (гуандун- ська опера). Найпопулярнішою нині є пекінська опера.

           Сучасний Китай успадкував одну із найстаріших у світі театральних традицій. Його театральне мистецтво містить більше ніж 300 видів місцевої опери, понад 60 видів тіньового та лялькового театрів, нової («розмовної») драми, опери європейського типу і танцювальної драми. Завдяки постійному збагаченню й оновленню китайська опера дійшла до сьогодні.

            Китайський музичний театр (опера) поєднує елементи музики, співу, діалогу, танцю, акробатики і вправ військового мистецтва із майстерно написаним текстом і технікою його втілення.

https://www.youtube.com/watch?v=PnMRIzpO4nU

https://www.youtube.com/watch?v=vuwa0hsJtxE

 

        Виконавці повинні суворо дотримуватися традиційних канонів. Дія в китайській опері не обмежена ані в часі, ані у просторі; широко  використовуються умовності, символіка. Якщо які-небудь повсякденні реалії не можуть бути зображені на сцені прямо, їх відтворюють символічно (спеціальними рухами зображають вхід або вихід із будинку; підйом або спуск сходами; переправу через річку; колові пересування сценою з батогом у руці означають скакання верхи; поїздку в екіпажі демонструють статисти, тримаючи по обидва боки від актора прапорці із зображенням коліс; ходіння колами символізує довгу подорож; якщо на сцені без декорацій актор тримає весло або лопатку і сідає, імітуючи напруження, це означає, що він пливе у човні). Обстановку, у якій відбувається дія, актори зображують виключно рухами, причому ефект є навіть сильнішим, ніж за наявності декорацій і реквізиту.

       Китайська народна опера — архаїчне синтетичне мистецтво, у якому рухи тіла й голос виконавців сягають рівня досконалості.

         До початку минулого століття для виконання жіночих ролей готували хлопчиків, які навчалися малювати, вишивати, займатися традиційно жіночими видами мистецтва, щоб їх рухи стали особливо ніжними, жіночними.

        Відсутність декорації вимагає від актора перевтілення не лише на певного героя, а й на явища природи та предмети (за китайським прислів'ям: «Співаєш про воду — стань водою»), адже увага глядачів зосереджена виключно на акторах. Усе це зумовлює особливу техніку гри очима, руками, самобутню пластику рухів, кроків, жестів, постави.

         Яскраві сценічні костюми виготовлені з найякіснішого шовку й атласу; їх кольори — червоний, бузковий, смарагдовий, бірюзовий, синій — насичені й специфічно поєднані. У кожному окремому випадку це поєднання має смислове навантаження, так само, як і малюнки вишивок, виконані різнокольоровими нитками (на кожному вбранні — численні смужки, кожну з яких вишито окремо, вручну; раніше з цією метою використовували ще й золоте напилення). Костюм головного персонажа важить не менше ніж 12 цзинів (міра ваги, 1 цзинь дорівнює 500 г). Громіздкими є й головні убори, однак це не заважає акторам рухатися.

        Із поширенням у Китаї європейської опери (1920—1930) на сцені уперше з'явилися жінки, які нині можуть виконувати й чоловічі ролі. Співаки з широким діапазоном голосу, достатнім наповненням звуку та вмінням імітувати звучання будь-якого голосу виконують провідні ролі, що вимагають комплексу акторських умінь і психофізичної підготовки, а також знань з етнографії.

        Отже, китайська народна опера, одне з найскладніших і найкрасивіших видів світового мистецтва, є поєднанням різних театральних жанрів — опери, балету, пантоміми, циркового мистецтва.

    Пекінська опера бере свій початок у XVIII ст., коли у Пекіні на ґрунті музичного фольклору та ритуальної музики різних регіонів Китаю поступово сформувалося своєрідне музичне і сценічне мистецтво, об'єднавши музику, танець, театральну виставу, акробатику та бойові мистецтва. За більше ніж 200 років структура і принципи пекінської опери практично не змінилися.

         Оркестрова музика — ударні (гонги і барабани, що різняться за розмірами й видами) — створюють глибоко ритмічний акомпанемент. Оркестром керує барабанщик, який бамбуковими паличками видає різноманітні звуки, «виражаючи» почуття героїв відповідно до акторської гри. Вокальна частина пекінської опери складається з мовлення (юньбай — речитатив; цзінбай — пекінське розмовне мовлення) та співу (ерхуан — запозичений із народних мелодій провінцій Аньхой і Хубей; сипі — із мелодій провінції Шеньсі). Речитатив використовують серйозні персонажі, розмовну мову — молоді героїні та коміки.

          Амплуа розподіляються на жіночі та чоловічі, зокрема: шен (чоловік), дань (молода жінка), цзін (чоловік в масці) і чоу (клоун, мім — як чоловік, так і жінка). Герої цих амплуа можуть бути як позитивними, так і негативними. їх натуру глядачі можуть визначити за маскою. Маски є досить складним поєднанням гриму й аксесуарів. Костюми візуально та тематично поєднуються з маскою, і найчастіше в масці й костюмі використовують таку саму палітру кольорів та відтінків, підкреслюючи характер персонажа.

           Репертуар традиційно заснований на музичній обробці класичних китайських творів, здебільшого фантастичних або історичних. Імператори й наложниці, ченці та воїни, чиновники й учені є головними героями не тільки класичної літератури Китаю, але й пекінської опери. Давній репертуар пекінської опери містив більше ніж 1000 сюжетів, із яких сьогодні грають 200.

Пекінська опера – це злиття усіх жанрів театрального мистецтва (опери, балету, пантоміми, трагедії і комедії). За рахунок багатства репертуару, хрестоматійності сюжетів, майстерності акторів і сценічних ефектів вона знайшла ключик до серця глядачів і викликала їх інтерес і захоплення. Адже театр "Пекінської Опери" – це не лише місце для зручного розміщення глядачів, але і чайна, тобто під час вистави ви ще зможете насолоджуватися ароматним зеленим чаєм із зацукрованими фруктами. Прекрасна гра акторів, їх повне перевтілення змусять вас повністю перенестися в казковий, чарівний світ "Пекінської Опери", яка налічує 4 основні акторські амплуа: шен, дань, цзінь (хуалянь)  і чоу, які відрізняються один від одного умовностями сценічного виконання, гримом, костюмами і місцем в сюжеті спектаклю.

Чоловічі персонажі

Шень — чоловічий персонаж. Залежно від віку і характеру буває старшим, молодшим і воїном. Старший шень зустрічається в операх частіше, і багато відомих акторів спеціалізувалися саме в амплуа «чоловіка середнього або літнього віку, обов'язково з бородою і строгою величавою мовою». Шень-воїн володіє прийомами бойових мистецтв, має бути відмінним акробатом. Залежно від костюма, в якому виступають воїни, розрізняють чанкао і дуаньда. Чанкао має повне покриття: панцир з штандартами за спиною, чоботи на товстій підошві і довгий спис. Артисти, що виступають в цьому «підамплуа», зобов'язані уміти поводитися, як справжні офіцери, а також добре танцювати і одночасно співати. Дуаньда — шен-воїн в короткому одязі зі зброєю, що відповідає його росту. Нарешті, молодший шень — вихований юнак з тонкими рисами обличчя, без бороди і панцира. У цьому амплуа також немало «відгалужень»: шень в капелюсі (чиновник в палаці), шень з віялом (інтелектуал), шень з фазановим пір'ям на головному уборі (талановита людина), бідний шень (невдачливий інтелектуал). Головна відмітна особливість останнього — спів фальцетом. Глядачі-іноземці особливо люблять слухати і дивитися опери, в яких грають артисти амплуа цзінь — «розфарбована особа». Звичайно це чоловіки, наділені великою силою і енергією: говорять голосно, зриваючись з кожного приводу на крик, часто пускають в хід кулаки і, трапляється, б'ються ногами.

Хуалянь – амплуа чоловічих персонажів з розфарбованим обличчям, які також іменуються цзін (у китайській міфології – перевертні), лиходії, підступні зрадники і інші негативні персонажі, які тому і дістали другу назву «хуалянь» - «розфарбоване обличчя. Витоки цього амплуа можна простежити ще в ранньому театрі.

 Амплуа хуалянь підрозділяється на: хуалянь з мідним бойовим молотом; хуалянь-цзяцзи; хуалянь-воїн.

Хуалянь з мідним молотом. Актор цього амплуа багато співає і вільний від виконання акробатичних трюків, і вважається типовим хуалянь –  майстром вокалу. У спектаклях цей персонаж загримований чорним кольором.

Хуалянь-цзяцзи. Сфери виконання цього амплуа особливо широкі: актори повинні мати хороші навички військових єдиноборств, майстерність акторського виконання, читання монологу і співу.

 У амплуа хуалянь-воїн цінується військове мистецтво, мало місце відводиться вокалу і монологу.

Жіночі персонажі Пекінської опери називаються дань. Є дань в темному халаті (чжендань), дань-квітка, дань-воячка, дань в строкатій сорочці, стара для дань і цайдань.

Дань в темному халаті – амплуа головної героїні, зазвичай позитивний персонаж жінки середнього віку або молодої дівчини. В образах утілювалися ідеальні за уявленнями того часу риси жіночої вдачі. У своїй поведінці героїня повинна дотримуватися правила конфуціанської золотої середини: стриманість, дотримання строгої манери в прояві почуттів, регламентованих правилами етикету. Основна особливість цього амплуа – тільки вокал, що виключає акробатику і бойові мистецтва.

 Найважливіша з усіх — чжен-дань, головна героїня, жінка середнього віку або молода — зазвичай позитивний персонаж. Статечна, розумна і розсудлива, вона ніколи не поспішає і взагалі поводиться тихо — в точній відповідності з правилами поведінки, прийнятими в старому Китаї: триматися підкреслено коректно, не показувати зуби, коли смієшся, і не випускати руки з-під рукавів.

Дань-квітка за характером героя є великим контрастом в порівнянні з данина в темному халаті. Актори зазвичай грають або дівчину-камеристку, або незаміжню дівчину з бідної сім'ї (нагадує субретку італійського або французького театрів). Вона завжди життєрадісна, рухи легкі; одяг розшитий яскравими кольорами. У виконавському мистецтві амплуа хуадань основна увага зверталася на міміку і жест, а спів відступав на другий план.

Дуаньда – воячка в короткій кольчузі. Акцент робиться на мистецтві актора у бойових єдиноборствах. Актор в амплуа чанкао одягнений в кольчугу і шолом, тримає меч і частенько в сідлі, тому також іменується дань з мечем і на коні. Актор цього амплуа повинен не лише добре володіти бойовими мистецтвами, також важливі його монолог і сценічні манери.

 Амплуа дань-воячка зазвичай створює образи героїнь, жінок-генералів і жінок-лицарів із старовини.

Дань - стара - солідна літня пані. Її вокальній манері близький старший шен. У ранній період пекінської опери не було акторів, які спеціалізувалися тільки в ролі дань-стара.

До речі, про рукави: у героїнь Пекінської опери не просто довгі, а дуже довгі . Одна з причин знову-таки в тому, що ще 60 років тому в театрі грали виключно чоловіки. Якщо стать за допомогою гриму можна змінити до невпізнання, то кисті рук не переробити.

А найпершим амплуа в історії Пекінської опери був чоу — клоун. Є навіть приказка: «Без чоу немає п'єси». Це комічна, жива і оптимістична роль. Актор чоу повинен уміти зіграти кого завгодно — кульгавого, глухого і німого, чоловіка і жінку, старого і хлопчика, підступного і пожадливого, доброго і смішного. До речі, у чоу в театрі особливі привілеї: усім акторам заборонено без особливої потреби пересуватися за кулісами під час спектаклю, але на чоу це обмеження не поширюється. А усе тому, що імператор Ли Лунцзи з династії Тан був завзятим театралом і сам іноді виступав на сцені саме в амплуа чоу.

У традиційних п'єсах більшість персонажів з невисоким соціальним положенням - амплуа чоу. За характером це ролі комічні і живі. Вокальні партії майже відсутні, діалоги і монологи часто будуються на акторській імпровізації. Відмітна особливість гриму – біла пляма на обличчі.

 Акторська гра чоу найменше схильна до канонізації, різноманітність рухів залежить від фантазії і майстерності виконавця. Ролі амплуа чоу підрозділяється на 2 типи: цивільний чоу і чоу-воїн.

Однією з найкрасивіших особливостей Пекінської опери — різні кольори облич: вони бувають білими, як крейда, жовтими, як пісок, синіми, як небо, червоними, як кров, і золотими, як сонце. Дуже схоже на маски, але — не маски: фарба накладається прямо на обличчя. Китайські артисти люблять розповідати, як сам Лучано Паваротті, заворожений виглядом місцевих театральних персонажів, попросив, щоб його загримували під Сян Юя із спектаклю «Прощання всемогутнього Бавана з коханою» (амплуа хуалянь).

Відомі декілька тисяч композицій оперного гриму, причому кожна має певне значення і відповідає тому або іншому образу (до складу фарб завжди додають спеціальну олію, яка не дозволяє їм розтікатися під час вистави).

У Пекінській опері для ролей встановлено певний грим. Поєднуючи реалістичне і символічне і, виходячи з душевного стану, моральних якостей, думок і почуттів, а також зовнішності, віку та громадського стану героя, гримери-художники узагальнюють все це в найтиповіших рисах його вигляду і характеру та у відповідності з цим створюють різні зразки гриму, даючи характеристику персонажу ще й за допомогою кольору. Зазвичай червоний колір в гримі — це колір відданості і чесності, чорний — прямоти та сміливості, синій і зелений — хоробрості і рішучості, жовтий і матово-білий — жорстокості і хитрості; золотий же і сріблястий кольори використовують для міфічних героїв.

Отже:

  • Червоне обличчя буває у вірної і чесної, хороброї людини.
  • Підступного обманщика легко упізнати за його білизною.
  • Чорнота свідчить про завзятість і силу,
  • Червоно-фіолетове обличчя також можна побачити у доброзичливих і знатних персонажів.
  • Синій колір — про норовистість і хоробрість.
  • Зелені обличчя вказують на героїв упертих, імпульсивних.
  • Якщо ви бачите на сцені двох персонажів з обличчями однакового кольору і схожими візерунками на шкірі – перед вами батько і син.
  • Золота і срібна фарби призначені виключно для богів і духів, «лицарі з великої дороги» «люблять» зелену і синю.
  • А якщо артист майже не нафарбований, тільки з білим гуртком навколо носа (так званим «шматочком доуфу»), знайте: це персонаж низький і улесливий.

У пекінській музичній драмі одним з найважливіших засобів гриму, що дозволяє значно змінювати загальний вигляд персонажа, це борода, яка є методом художнього перебільшення. За кольором, бороди діляться на: чорні, з сивиною, білі і червоні. Колір бороди залежить від віку і характеру персонажа. Шен літнього віку носить довгу білу бороду, середнього віку –  чорну. Борода, що розчесана на три частини, свідчить про те, що її власник – витончений інтелігент, поет або письменник. У персонажів цзінь можуть бути довгі і короткі бороди різних кольорів. Так, червоні і сині бороди носять персонажі, що володіють таємною магією, надприродні істоти і відважні воїни. Рідка борода – приналежність коміка.

Спів займає важливе місце в Пекінській Опері. Велике значення тут має сам звук. Неповторність виконання обумовлюється глибоким знанням фонології, техніки співу і досягненням гармонії Інь і Янь. Пісня не лише захоплює своїм змістом, але і викликає глибокі почуття . Артистові спочатку треба влізти в чужу шкіру, перейняти характер і мову персонажа, потім майстер і зовні повинен стати схожим на нього, чути і відчувати як він, стати йому рідною людиною. Дуже велику роль у виконанні партії грає дихання. Незвичне використання голосу, тембр, дихання та інші аспекти використовуються для досягнення найбільшого сценічного ефекту.

Декламація в Пекінській Опері – це монолог і діалог.  Театральні прислів'я свідчать: «Співай для васала, декламуй для пана» або  «Співай добре, говори прекрасно». Ці прислів'я підкреслюють значущість вимови монологів і діалогів. Театральна культура упродовж історії розвивалася грунтуючись на сукупності вимог високого сценічного мистецтва і набула яскравих, чисто Китайських особливостей. Це незвичайний стиль і три види декламації різного призначення –  монологи на древній і сучасній мовах і римовані діалоги.

Перевтілення – одна з форм прояву «Гун-фу». Воно супроводжується співом, декламацією і жестикуляцією. Ці  елементи є основними в мистецтві майстра. Вони червоною ниткою проходять від початку до кінця вистави. Акторська майстерність так само має різні форми. Висока майстерність показує сильні, вольові характери; «наближене до життя» – слабкі, недосконалі. Ще є майстерність «римованого стилю» – виконання відносно строгих, підтягнутих рухів у поєднанні з ритмічною музикою, і майстерність «прозаїчного стилю» – виконання вільних рухів під «розхитану» музику.

Жестикуляція – елементи акробатики, що використовують під час вистави. У Пекінській Опері є такі персонажі, яких можна представити тільки застосовуючи акробатичне мистецтво. Це, так звані амплуа «військового героя», «військової героїні» і «жінки-воячки». Усі сцени жорстокої війни в спектаклях складені з акробатичних трюків, є навіть спеціальні «військові п'єси». Мистецтво жестикуляції являється «Гун-фу» яке повинен мати кожен персонаж і, відповідно, актор.

Гра руками. Актори говорять: «За одним рухом руки можна визначити майстра», отже, «гра руками» є дуже важливим елементом театральної вистави.  Вона включає форму рук, їх положення і жести. Форма рук – це,  власне, форма долонь. Існують жіночі і чоловічі форми. Жіночі мають приміром такі назви: «Лотосові пальці», «баб'яча долоня», «лотосовий кулак» та ін. Чоловічі – «витягнута долоня», «пальці-мечі», «стислий кулак». Так само положення рук мають дуже цікаві назви: «Підніжжя самотньої гори», «дві підтримувальні долоні», «підтримувальні і зустрічаючі долоні» . Назви жестів теж передають характер гри: «хмарні руки», «руки, що піднімаються, «мерехтять», «штовхають руки» і так далі.

Гра очима. Люди часто називають очі вікнами душі. Є таке театральне прислів'я:  « Якщо в очах немає духу, людина померла усередині свого храму». Якщо під час гри очі актора нічого не виражають, це означає втрачену життєву силу. Для того, щоб очі були живими, майстри театру приділяють велику увагу своєму внутрішньому стану. Це допомагає їм відчути різницю таких понять, як «поглянути», «подивитися», «прицілитися», «приглядатися», «розглядати» і так далі. Для цього артист повинен піти від усіх суєтних думок, бачити перед собою, як художник, тільки натуру свого персонажа : «Побачив гору - став горою, побачив воду-полинув, як вода».

Гра тулубом – це різні положення шиї, плечей, грудей, спини, попереку і сідниць. Незначною зміною положення тулуба можна передати внутрішній стан персонажа. Це хоча і складна, але дуже важлива театральна мова. Щоб володіти нею в належній мірі, рухатися невимушено і точно артист повинен дотримуватися певних законів положення тіла.

Кроки. Під кроками мають на увазі театральні пози і пересування по сцені. У Пекінській Опері  є декілька основних поз і способів кроків. Способи кроків: «хмарний», «подрібнений», «круговий», «карликовий», «швидкий», «повзаючий»,  такий, що «розстилається»  і «дрібний» (той, хто знайомий з ушу знайде в назвах кроків і позицій театральної школи багато спільного з термінологією прийнятою в Китайському військовому мистецтві). Актори вважають, що кроки і пози на сцені є фундаментом спектаклю, виконують роль базових рухів, що несуть в собі можливість нескінченних змін, які, у свою чергу, використовуються майстром для передачі своїх почуттів глядачеві. На цих восьми китах – «чотирьох способах гри» і «чотирьох видах майстерності» стоїть Пекінська Опера.

 

5.  Практичне завдання

а) Відпрацьовування «гри очима»:

Показати зосереджений погляд, подивитись закоханим поглядом, продемонструвати гнівний погляд, глянути з байдужістю, з радістю, з претензією, показати погляд людини, яка цілиться під час стрільби і т.д.

б)Робота над жестикуляцією:

а) руки виражають повагу до співбесідника; кінчики пальців показують недовіру; виразити ганьбу, гидливість,ненависть; руки показують приязнь, захоплення, обожнювання тощо.

 

6. Етап висновків

Чи потрібний сучасній людині театр?

Що є спільного та відмінного у китайській опері та європейському театрі?

 

      7.  Рефлексія

- які основні складові Пекінської опери?

-які сюжети в Пекінській опері?

-що переважає  у виставах: декорації, костюми, оркестрова  музика?

-в якому з театрів – Пекінська  чи європейська опера – спів є головною дією?

-які пам’ятки культури, окрім Пекінської опери, пропонують туристам перш за все?

doc
Пов’язані теми
Мистецтво, Розробки уроків
Додано
27 лютого
Переглядів
403
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку