Конспект уроку на тему: "Далекосхідний культурний регіон. Китай. Японія"

Урок № 24                                    Клас: 10                                          Дата:

ТЕМА. ДАЛЕКОСХІДНИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН. КИТАЙ. ЯПОНІЯ.

МЕТА: ознайомити учнів з особливостями культури далекосхідного регіону, філософсько-релігійними вченнями, охарактеризувати основні положення конфуціанства та даосизму,вміння здійснювати порівняльний аналіз, формулювати і висловлювати власну думку; виховувати почуття повагу до історії та культури інших народів; виховувати ціннісно-світоглядні орієнтації, потреби у творчому самовираженні та естетичному самовдосконаленні.

ТИП УРОКУ: введення в тему

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Більша частина сучасного населення далекосхідного регіону відноситься до трьох основних груп монголоїдної раси:

1. північна (корінні народи Сибіру і народи північно-східного Китаю);
2. східна (монголи і північні китайці);
3. змішані і перехідні форми між монголоїдами та австролоїдами (південні китайці, індонезійці, народи Індокитаю, японці).

Спільною ознакою цього регіону є не тільки географічні межі, раса, але й особливі релігійні, соціально-філософські системи, такі як: синтоїзм, даосизм, буддизм, конфуціанство, легізм тощо. Всі вони мали величезний вплив на формування стилю мислення, способу життя і діяльності жителів регіону, були одночасно і релігіями і філософсько-практичними системами. Культура цього регіону особлива й тим, що тут самоусвідомлення спрямоване у внутрішній духовний світ людини, тоді як у більшості народів - на природне оточення індивіда, матеріальний світ.

Спробуємо дещо детальніше розглянути основні компоненти далекосхідної культури.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Китай – величезна за своїми розмірами країна, державність в якій виникла в другому тисячолітті до нової ери. Територія Китаю тривалий час була майже цілковито ізольована природними географічними бар"єрами від всього іншого цивілізованого світу, в тому числі і від основної зони культурного обміну того часу — Середземномор'я. Китайський регіон десятки століть не мав постійної визначеної назви. Імперія в різні часи іменувала себе по-різному: Тянь-ся — «Піднебесна», Чжунго — «Серединна» (тобто та, що перебуває в центрі ойкумени), а часто Дайго — «Велика» держава». При цьому завжди добавлялось ім'я відповідної династії, які час від часу змінювались, наприклад: Дайціньго — при династії Цінь, Даймінго — при династії Мін. Для культури Стародавнього Китаю характерні самобутність і неповторність.

На початковому етапі свого розвитку китайцям був властивий культ природи і предків. Китайці вірили, що все в світі змінюється під дією двох головних сил: Світла і Темряви. З появою державності з’явився і новий культ – обожнювання влади царя. На думку древніх китайців, цар – син бога на землі, а Китай – Піднебесна. Всі ці погляди пізніше сформувалися в систему трьох основних релігій, до яких належали даосизм, монізм і конфуціанство.

Головним, найконсервативнішим і стабілізуючим компонентом духовної культури китайців є конфуціанство.

КОНФУЦІАНСТВО — складний духовний феномен, в якому поєднались релігія, етика, естетика, теорія держави та державного правління. Час зародження конфуціанства — VI ст. до н.е., місце народження — маленьке царство Лу в центрі Китаю. Засновником цієї релігії був Кунцзи (Конфуцій).

Конфуцій (551-479 до н. е.) - давньокитайський філософ та політичний діяч. Його вчення регулює стосунки між людьми за принципом: стався до інших так само, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

Отже, головними характеристиками конфуціанства є раціоналізм, домінування моралі над релігією, скептичне ставлення до світу надприродного і виняткова увага до етико-політичних і соціальних проблем.

ДАОСИЗМ був заснований китайським мудрецем Лао-Цзи. У перекладі з китайської мови даосизм означає: «шлях».

Лао-Цзи (VІ-V ст. до н. е.) - китайський філософ. Ідеал даосизму – Шлях людини-мандрівника, що взаємодіє зі світом, але не прагне його змінити. Найкорисніше – роздуми на самоті на лоні природи.

Спільні риси вчень Конфуція та Лао Цзи:

- визнання того, що люди створені вищою силою;

-заклик до обов’язкового дотримання норм поведінки і правил, встановлених Небом;

- пропагування аскетичного способу життя.

БУДДИЗМ – релігійно-філософське вчення, що наставляє людину на шлях морального та інтелектуального життя, виникло близько VI ст. до н. е. в Стародавній Індії, проникнуло в країни Далекого Сходу.

Великої поваги в Стародавньому Китаї заслуговував розвиток науки. В основному формувалися гуманітарні науки, оскільки технічні дисципліни вважалися непрестижними. Але все ж і інші науки не стояли на місці.

Великим досягненням є китайська астрономія. Складено точний календар (104 р. до н.е.), в якому встановлена сучасна тривалість року – 365 діб; створена карта зоряного неба, де відмічено 32, 5 тис. зірок. Дані назви 28 сузір’ям. У 28 р. до н.е. відкриті плями на Сонці. Китайці першими створили небесний глобус.

Видано найзначнішу книгу з математики – трактат „Математика” в 9-ти книгах (ІІ ст. до н.е), в якому вміщено правила дій з дробами, теорема Піфагора, способи рішення завдань і рівнянь та ін.

Великий внесок був внесений китайцями у світову медицину. Саме вони стали використовувати голковколювання та припікання. Використання чаю як засобу для лікування застуди.

Хуа То – засновник хірургії, розробив також систему загартовування організму.

З технічних винаходів слід назвати магнітний прилад - попередник компаса, який з'явився на світ у III ст. до н. е., водяний млин, винайдену на рубежі нової ери, створену тоді ж водопідйомну машину-насос, що піднімає воду на поверхню землі. Крім того, саме китайцями був сконструйований перший у світі сейсмограф– прибор для визначення підземних поштовхів. Винайдено порох, гармати, кулі.

Більших висот досягли писемність і література Стародавнього Китаю. Цікавий той факт, що саме китайське ієрогліфічне письмо – єдине існуюче і в наші дні. Уже в третьому столітті нашої ери налічувалося понад вісімнадцять тисяч ієрогліфів.

На розвиток писемності та літератури в цілому сильно вплинуло виготовлення паперу. Винахідником її був китайський чиновник Цай Лунь, саме він з деревної кори, конопель та інших складових в І ст. н.е. вперше отримав папір. Знаряддями письма у китайців були пензлик, туш, папір, камінь для розтирання туші.

Для написання перших книг із записами документів використовували бамбукові пластини.

Написи робили за допомогою дерев’яних паличок, вмочених у лак.

Із появою шовку найважливіші документи стали записувати пензлем та тушшю на шовку.

Паперові книги мали вигляд гармошки, оскільки листи не розрізали, а складали.

У ІХ ст. н.е. з’явилися перші друковані книги, процес друкування в яких відбувався за допомогою дерев’яних дощок – кліше.

Найвідоміший історик – Сим Цянь, якого називають «батьком китайської історії». Ним створена і видана історія Китаю з найдавніших часів «Історичні записки» з описом усіх відомих подій та фактів, характеристиками імператорів, полководців, вельмож.

ЯПОНІЯ. Перші відомості про Японію Європа отримала ще в епоху Середньовіччя, відкривши її разом зі сміливцями-мандрівниками як країну небаченої чемності та казкового багатства. Японія (японською мовою Ніхон) — це острівна країна, яка першою зустрічає сонце з-за морського горизонту й тому носить серед різних своїх назв і горде ім'я «Країни сонця, що сходить».

У період, коли формувалась державність Японії, на неї значний вплив справила культура Китаю. Але вже з VIII ст. Японія закривається від зовнішнього світу і на її території утворюється своєрідний культурний конгломерат (Конгломерат є великим за територією державним об'єднанням різнорідних за історико-культурним розвитком земель).Писемність була взята китайська, але трансформована та ускладнена з урахуванням японської мови. За основу світоглядної системи береться буддизм, який з VIII ст. перетворюється на централізовану державну релігію Японії.

Однією з особливостей японської культури є її тривалий розвиток в ізоляції (політика сакоку - закриття країни) аж до середини XIX ст . Вміння захоплюватися миттєвою красою природи, є особливістю національного характеру, і знайшло втілення в багатьох видах мистецтва Японії.

Культура Японії є унікальною. При цьому вона завжди сприймала досягнення інших цивілізацій, надаючи їм нових елементів, та вони поступово ставали складовою частиною японської традиції. Але при цьому Японія завжди зберігала своєрідність. Це проявляється в дбайливому, уважному ставленні до мистецтва, історії країни, її природи, традицій та особливостей побуту.

В Японії каліграфія вважається самостійним видом мистецтва і поряд з малюванням викладається в школах. Мистецтво каліграфії було завезено в Японію разом з китайською писемністю. Існує кілька різних стилів написання ієрогліфів.

Не́цке (яп. netsuke, нецуке) — мініатюрний виріб, найчастіше невелика статуетка, що виконувала роль ґудзика, брелока, засобу закріплення на поясі чи окраси на кшталт застібки в японському одязі кімоно чи косоде. Повного аналогу в одязі і мові українців нема. Матеріалом для створення нецке могло бути усе розмаїття сировини Японії — від дерева до порцеляни. Перші свідоцтва використання нецке відносяться до зламу 16-17 століть.

Орігамі - мистецтво складувати фігурки з паперу своїм корінням сягає Китаю, де було винайдено папір. Спочатку орігамі використовувалось в релігійних обрядах. Довгий час це мистецтво було доступно лише представникам вищих станів. Тільки після Другої світової війни орігамі вийшло за межі Сходу і потрапило в Америку і Європу, де відразу знайшло своїх прихильників.

Ікебана (яп. «живі квіти») — традиційне мистецтво аранжування квітів у Японії. Ікебана зародилася в Китаї в VII столітті. Її винайшов священик-буддист. Спочатку вона використовувалася як підношення богам, Буддам і створювалася тільки ченцями. У наш час цим займаються в основному жінки, але в давнину цим займалися виключно чоловіки-ченці. Згодом ікебану перейняли японці, і, як це часто бувало, вони переробили її на свій лад, і розвинули це мистецтво. Сьогодні японські й китайські ікебани значно відрізняються одна від одної.

Віяло— невелике, як правило, складне опахало для створення потоку повітря, яке овіює обличчя, шию і плечі. Віяло було відоме на Сході ще з глибокої давнини — вони виготовлялися з пальмового та лотосового листя. Перші відомості про появу віяла в Китаї відносяться до VIII—II століть до нашої ери. Це були своєрідні опахала з дерев'яною ручкою і пір'ям. В Індії віяло було атрибутом королівського положення, а в Японії — символом військової влади.

Воєначальники віддавали з його допомогою накази на полі бою, в театрі він грав роль символу, з'явились віяла для чайних церемоній, весіль, інших церемоній та ритуалів. Віяла увійшли в повсякденне життя японців - віялом віяли рис і пшеницю, роздували вогонь в печі... В Японії розрізняють два види віял: утіва і сенсу. Утіва вважається чисто японським винаходом. В період Едо, коли життя японців стало більш мирним, утіва поширилися серед артистів, акторів, гейш, борців сумо і просто людей середнього класу. Сенсу має китайське походження. В Японії використовувався в основному в бойових мистецтвах.

Самураї - військово-феодальний стан дрібних японських дворян. («самура» — служити). Самурайство зародилося ще в VIII столітті на сході країни. Протягом століть самураї грали видну роль в житті Японії.

Кодекс поведінки самурая Бусідо вимагав: беззаперечної вірності феодалові; визнання військової справи єдиним заняттям, гідним самурая; самогубства в випадках, коли зганьблена честь самурая; включав заборону брехні і прихильності до грошей. Від усіх інших самураї відрізнялися двома речами - особливої ​​зачіскою з виголеним чолом і зачесаним назад волоссям і правом носити два меча - великий і малий.

Самураї захоплювалися поезією, мистецтвом складання букетів і любили театр. У вільний від військової служби час самураї грали на лютні, вони ставали витонченими майстрами чайної церемонії.

Хоч революція Мейцзі 1868–1889 рр. скасувала стани і самурайство було заборонене дух Бусі не зник. З часом його почали відновлювати і плекати. Одним з втілень став розвиток нових бойових мистецтв. Не випадково у їх назви входить слово «до» - «шлях». Але новим єдиноборствам було надано спортивний характер:

Дзюдо ( «М'який шлях») , Айкідо («шлях поєднання енергії»), Каратее-до («шлях пустої руки»),Сумо («боротьба»).

ІV. Закріплення вивченого

1. «Піднебесною імперією» називали свою країну…

2. Для запису слів китайці та японці користувалися…

3. Найвідомішим філософом Давнього Китаю був…

4. У перекладі з китайської мови „даосизм” означає…

V. Підсумки уроку. Короткі висновки. Бесіда.

Найдавніші релігійні вірування китайців пов’язувалися з Небом і культом предків.Найвідомішим філософом Китаю був Конфуцій, який започаткував одну з найпоширеніших релігій – конфуціанство. Другою за популярністю релігією Китаю став даосизм.

У період, коли формувалась державність Японії, на неї значний вплив справила культура Китаю. За основу світоглядної системи береться буддизм.

Для записів текстів китайці та японці користувалися ієрогліфами.

Китайці поповнили світову скарбницю багатьма відкриттями:компасу, сейсмографу,астрономічними відкриттями, введенням у обіг нового календаря, досягненнями в галузі медицини, географії тощо.

Культура Японії сприйняла досягнення інших цивілізацій, надаючи їм нових елементів, які поступово стали складовою частиною японської традиції: оригамі, ікебана, віяло, які своїми коріннями сягають Китаю, але широко розвинулися в Країні сонця,що сходить. Також бойові мистецтва, які мають спортивний характер.

VІ. Домашнє завдання:

Вивчити нову тему. Знайти інформацію про бойові види мистецтва Японії, які були озвучені на уроці. Підготувати короткі доповіді.