Конспект уроку "Срібна доба" російської поезії як культурно-естетичний феномен

Тема. «Срібна доба» російської поезії як культурно-естетичний феномен.

Урок розвитку зв’язного мовлення.

Мета. Ознайомити учнів з феноменом «срібного століття» у російській поезії, розкрити зв’язок головних проблем часу з особливостями художніх світів, створених поетами «срібного століття»; продемонструвати різноманіття літературних напрямів, течій, шкіл; розвивати вміння і навички збирати і повідомляти історико-літературний матеріал; виховувати у старшокласників світоглядні позиції людини культури.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Форма уроку. Конференція.

Обладнання. Мультимедійний комплекс, слайди.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Підготовка до сприйняття нового матеріалу.

Слово вчителя. Сьогодні на конференції ми визначаємо найважливіші аспекти «срібного століття» російської поезії як видатного культурно-естетичного явища в історії світової культури.

«Срібна доба»  - це частина Ренесансу кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це був розквіт думки і талантів. У галузі філософії Росія дала світові цілу плеяду ідей. Філософи  С.Соловйов, М.Бердяєв, П.Флоренський… Російський живопис представляли М.Врубель, В.Кандінський, К.Малевич, М.Шагал… Театр – Шаляпін, Коміссаржевська, Майєрхольд… Чудову музику творили Скрябін, Рахманінов, Стравінський…

Високе призначення мистецтва вони бачили в розкритті внутрішнього світу людини. Саме внутрішній світ людини, її прагнення найбільш яскраво відображає поезія. Це була доба небувалого розвитку лірики!!! «Я спонтанно і просто відкриваю мою душу, відкриваю, хочу щоб інтимне стало всесвітнім» - писав Федір Сологуб. Особливістю «срібного століття» поезії є те, що його творцями були поети полярні за своїми принципами. Але всіх їх об’єднувало усвідомлення своєї епохи як особливої, яка виходить за рамки попередньої. (ХІХ ст.)

Слайд 2

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Розглянемо такі питання:

• Хронологічні рамки й трактування явища «срібне століття».
• Соціально-історичне становище Росії на межі ХІХ-ХХ століть.
• Багатство літературних напрямів, течій, шкіл у поезії.
• Трагізм доль діячів «срібного століття».

Доповіді презентують учні 7(11) класу.

ІV. Формування нових знань, умінь, навичок.

Доповідь 1. Вирази «золоте століття», «срібне століття» та інші сягають античної літератури: «Трудів і днів» Гесіода, «Метаморфоз» Овідія. Гесіод вважав, що життя людства починається «золотим», а закінчується «залізним» століттям. (Слайд 4)

Що ж до поезії, то подібне позначення епох прийнято зводити до появи у 1829 році вірша Петра В’яземського “Три століття поетів», у якому йдеться про те, що «золоте століття» пішло безповоротно.  (Слайд 5)

 

Слайд 4

Слайд 5

У сучасній же історико-літературній традиції заведено іменувати пушкінську епоху (російську класичну літературу ХІХ століття), «золотим століттям», а час, про який піде мова, - «срібним століттям» російської поезії.

Цей період позбавлений чітких хронологічних меж, але, зазвичай, його початком вважається злам ХІХ-ХХ століть. Феноменальне явище російської культури, що отримало назву «срібне століття» - це культура взаємодії усіх видів мистецтва (живопис, музика, театр, література). Важко зараз сказати. Хто перший вжив термін «срібне століття». Він  виник одночасно і в еміграційному оточенні, і в Росії.

Слайд 6

Перша версія виникнення метафори-терміну: належить Миколі Бердяєву. Друга версія виникнення метафори-терміну належить Льву Гумільову (і ввела його Анна Ахматова).

Слайд 7

 Лев Гумільов писав: «Говорили з Анною Андріївною про поезію. Я їй кажу: «Золоте століття – це Пушкін та інші, ви – як місяць». – «Чому» - запитала Анна Ахматова. Я відповів: «Вони писали про сторонніх: про Євгенія Онєгіна, кавказького полоненого, мідного вершника… А ви весь час пишете про себе: «я і я», тому  вони – сонце, а ви – місяць». – «О синку, дякую! Продай мені цю ідею» - зраділа Анна Ахматова. Так у поетеси з’явилися в «Поемі без героя» чудові рядки про срібний місяць, який яскраво над срібним століттям застиг».

Доповідь 2. (Слайди 8-15) Як «золоте століття» важко собі уявити без філософських і соціально-побутових битв, без 1812 і 1825 років, так і поезію «срібного століття» неможливо уявити поза історичним контекстом. Виникнення нових естетичних явищ відбувалося на тлі надзвичайного підйому філософської думки і соціальної практики.

Слайд 8

 Це тло складали соловйовська теорія боголюдини (яка, щоправда, сприймалася так само дискусійно, як і ніцшеанська теорія надлюдини), російсько-японська війна (400 тисяч вбитих, поранених і полонених), трагедія на Ходинському полі, потрясіння 1905-1907 років; трагічні події Кривавої неділі (вбито  і поранено понад 5 тисяч людей); перша світова війна (загинуло близько 4 мільйонів людей); Лютнева і Жовтнева революції (вбито і поранено близько 2 тисяч людей); 1918 рік – розстріл царської сім’ї. А далі були: голодомор 30 років, репресії «батька народів», ІІ світова війна. Поет і філософ В.Соловйов писав: «Я втомився від століття двадцятого, від його закривавлених рік…»

Слайди 9-10

Якщо у ХІХ століття й раніше людина прагнула єднання з Богом, морального самовдосконалення, простоти, пізнання істини, розуміння добра і зла, то у ХХ столітті вона стала «бездомною»; у запереченні старого й відносному розумінні моральності, людина дійшла до втрати життєвих орієнтирів, до розчарування, її думками оволоділи проблеми смерті і зла.

Слайд 11

Особливо гостро це відчули представники мистецтва. Вони першими висловили ці тенденції у своїй творчості.

Слайд 12

Казимир Малевич створює свій «Чорний квадрат» - унікальний взірець авангардного живопису. Для сучасників було незрозумілим: у чому ж тут мистецтво? А воно в особливому баченні  світобудови. Чорний квадрат – це чорна діра, це смертельна загроза, що нависла над людством у добу історичних катаклізмів, яким і був початок ХХ століття, та й усе століття в цілому. Малевич ніби кидає виклик – «ось моє уявлення про світ». (Після «Чорного квадрату» художник створив ще й «Червоний квадрат» - символ бездуховного світу, залитого кров’ю.)

Так, світ став бездуховним, бо «Люди забули Бога» - писав О.Солженіцин, людина почала думати лише про себе, що вона всесильна…, й нею одразу заволодів диявол.

Яскравою ілюстрацією такого хворобливого сприйняття життя стала творчість видатного художника М.Врубеля. У його уявленні про людину домінуючим стало демонічне начало.

Слайд 13

На картині «Демон, що сидить» домінуючий фон картини синьо-фіолетовий. Це колір стану душі людини, сутінки, що ось-ось обернуться на суцільний морок.

Картини Сальвадора Далі, схожі на розплавлений сир, «Герніка» Пабло Пікассо також відтворюють передчуття краху й світових катаклізмів, в них зримо відчувається плинність часу, хаосу та втрати ціннісних життєвих орієнтирів.

Слайди 14-15

На думку Долгополова, автора книги «На рубежі століть», історія у ці роки «перестала бути чинником, що лише опосередковано впливав на склад і формування внутрішнього світу особистості». Вона безпосередньо впливала на побут та повсякденне життя людей, порушуючи його звичний плин.

Слово вчителя. Отже, ми зрозуміли, що це вже не часи прекрасних дам і галантних кавалерів. Це інша епоха, інша людина, інші відчуття – інша доба.

О.Блок поро початок ХХ століття писав як про «хвилину розгубленості і боротьби неправди і правди». Це зумовило утворення в літературі численних угрупувань, які сперечалися і дискутували про сутність слова, про нові шляхи розвитку літератури.

Доповідь 3.  (Слайди 16-22)                                   

Слайди 16-17

Символізм став першою і найпотужнішою течією в російській поезій «срібної доби».

Слайд 18

Символізм як літературний феномен зароджується не без впливу західних поетів Поля Верлена, Артюра Рембо, Шарля Бодлера, але все-таки він стає специфічним російським явищем, суть якого полягає у тому, аби похитнути панування вульгарної матеріальності і бездуховності світу. Дійсність, видимий світ символісти оголосили ілюзією, а мрію, інтуїцію – найвищою реальністю.

Слайд 19

Філософія і естетика символізму складалася під впливом різних вчень – від поглядів античного філософа Платона до сучасних символістам філософських систем В.Соловйова, Ф.Ніцше, А.Бергсона.

 Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Поети цієї течії використовували символ для вираження незбагненної суті життєвих явищ, потаємних та містичних уявлень. Теоретики російського символізму Дмитро Мережковський, В’ячеслав Іванов, Андрій Бєлий вказували на особливе значення художнього символу, на те, «що діє сильніше на серце, ніж те, що виражено словами».

Слайд 20

 Усередині 1990 років виходить друком три рукописи збірки  «Російські символісти» під редакцією Валерія Брюсова, який стає головним теоретиком течії. Поет і критик Владислав Ходасевич писав: «Символізм був не тільки літературною школою, але й способом відчувати, мислити, способом жити».

 Поезія російського символізму об’єднує творчість двох поколінь – старого і молодого (відповідно до часу їх вступу у літературу і деяку розбіжність у теоретичних х позиціях).              До старих символів, які прийшли в літературу у 1890-ті роки, належить Дмитро Мережковський, Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус…

Слайд 21

Молодші символісти вступили в літературу вже на початку ХХ століття. Це Андрій Бєлий, Олександр Блок, В’ячеслав Іванов…

Слайд 22

Старше покоління символістів орієнтувалось лише на враження читача, відтінки слова і красу форми, а молодше. Чия творчість ґрунтувалася на соловйовській «метафізиці єдності», створювало власне поетику символу, сповнену конкретним філософським змістом. Шлях символістів – від балансування на таємничій грані світів, від пошуку найзвучнішої музичної   форми – до поезії розпеченої думки, до прагнення покласти  свою поезію на вівтар жаданого духовного відродження нації.  В.Брюсов, бачачи Росію в заграві пожежі вигукує, що «всіх попереду країна – вожатий, яка полум’ям факелу народам освітлює шлях”. Однак цей шлях виявився трагічним.

 У голодному Петрограді загинув Олександр Блок, В’ячеслав Іванов, що проголосив: “Світ прекрасний! Людина вільна!», емігрував і сповнив  свою свободу  рясою католицького священнослужителя; гіркого хліба еміграції скуштували Д.Мережковський та З.Гіппіус.

І все-таки, незважаючи на трагічну долю багатьох поетів, головне для «срібного століття», при всьому розмаїтті прийомів, тем і образних рішень  у межах  символізму, - діяльне переживання буття як різних іпостатей життєдіяльності дієвої особистості.

Доповідь 4. (Слайди 23-33) Криза  символізму 1910-1911 років породила нову поетичну школу акмеїзм, яка виходила у своєму розумінні поезії з того, що позаземне – ідеал символістів – не можна осягнути, якими б оригінальними не були б спроби це зробити.

Слайд 23

Головні ідеї акмеїзму були викладені в програмних статтях М.Гумільова «Спадщина символізму і акмеїзм» і С.Городецького «Деякі течії в сучасній російській поезії», опублікованих в журналі «Апполон» (1913, №1).

Микола Гумільов писав: «На зміну символізму йде новий напрям, як би він не називався, чи (від слова akme – вища міра чого-небудь, квітуча пора) акмеїзмом,чи адамізмом (мужньо твердий і ясний погляд на життя), в усякому разі, він вимагає більшої рівноваги сил і точнішого знання стосунків між суб’єктом і об’єктом, ніж те, що було в символізмі.  Проте, щоб ця течія затвердила себе у всій повноті і стала гідним наступником попередньої, треба щоб вона прийняла її спадок і відповіла на всі поставлені нею питання. Слава предків зобов’язує, а символізм був гідним батьком”.

Сергій Городецький підкреслював: «у акмеїстів троянда знову стала гарною сама по собі, своїми пелюстками, пахощами і кольорами, а не своїми надуманими подібностями з містичною любов’ю або чим-небудь ще».

Джерела акмеїзму – поезія пастельних напівтонів, за якими – напруження, сповнене драматичної суперечності життя. Але це життя з усіма його реаліями, з предметами, що ніби-то випадково впали в око автору, у глибинах своїх дозволяє здогадатися про трагедію не тільки відірваної від світу самотньої особистості, але й про трагедію епохи.

Слайд 24

Акмеїзм налічує шість найбільш активних учасників течії: М.Гумільов, А.Ахматова, О.Мандельштам, С.Городецький, М.Зенкевич, В.Нарбут. В різний час в роботі «Цеху поетів» брали участь  різні поети. На засіданнях «Цеху», на відміну від зборів символістів. Вирішувалися конкретні питання. «Цех» був школою опанування поетичною майстерністю, професійним об’єднанням.

Акмеїзм як літературний напрям об’єднав виключно обдарованих поетів – Гуміьова, Ахматову, Мандельштама. Історія акмеїзму може бути розглянута як своєрідний діалог між цими трьома видатними його представниками.. В той же час від «чистого» акмеїзму вищеназваних поетів істотно відрізнявся адамізм Городецького, Зенкевича і Нарбута, які склали натуралістичне крило течій.

Як літературний напрям акмеїзм проіснував недовго - близько двох років. У лютому 1914 р. стався його розкол. «Цех поетів» був закритий. Акмеїсти встигли видати десять номерів свого журналу «Гіперборей» (редактор М.Лозінський), а також декілька альманахів.

Спроби відновити діяльність об'єднання згодом робилися не раз. Другий «Цех поетів», заснований літом 1916р., очолив Г.Іванов разом з Г.Адамовичем.

Слайд 25

Але він проіснував не довго. У 1920 році з’явився третій «Цех поетів», який був останньою спробою Миколи Гумільова організаційно зберегти акмеїстичну лінію. Цей «Цех поетів» проіснував в Петрограді близько трьох років - аж до трагічної загибелі М.Гумільова.

Слайд 26

По-різному складалися долі тих, хто почав як акмеїст. Миколу Гумільова було заарештовано у серпні 1921 року за звинуваченням у підготовці контрреволюційного повстання, яке пізніше не було підтверджено. Його розстріляли без суду і слідства. На Анну Ахматову в часи терору сипалися удари долі: у 1921 році вона дізналася про смерть свого першого чоловіка, Миколи Гумільова; її другого чоловіка, відомого  спеціаліста з Європейського модерну Миколу Пуніна було заарештовано і розстріляно в 1935 році, а сина  Лева Гумільова заарештовано. Він проведе у в’язниці 13 років, а мати буде змушена «мовчати»  майже двадцять років, щоб її вірші негативно вплинули на долю сина.

У 1934 році заарештували і відвезли на Луб’янку Осипа Мандельштама. Відпустили, а у 1938 році знову заарештували. Його звинуватили у антирадянській діяльності і відправили до виправно-трудового табору на Колимі на 5 років. А 28 грудня 1838 він помер від паралічу серця прямо на ходу. Смерть була миттєвою, смерть на конвеєрі, де кривавою убивцею була радянська батьківщина.

М.Кузмін помер на батьківщині у повній  безвісності. Кузьміна-Караваєва, залишивши Росію, стала легендарною Матір’ю Марією.

Слайди 27-28

Футуризм  - це ще одне із яскравих явищ у поезії «срібного століття». Російський футуризм (від лат. слова, що означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: «Гілея» (кубофутуристи) – В.Хлєбников, брати Д. і М.Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші, «Асоціація егофутуристів» - І.Сєверянін, К.Олімпов та інші, «Мезонін  поезії» - В.Шершеневич, Р.Івлєв...

«Центрифуга» - С.Бобров, Б.Пастернак, М.Асєєв…

 

Слайди 29-32

 Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього «світового перевороту». Естетичні засади російських футуристів були висловлені в маніфесті «Ляпас суспільному смаку» (1929), який підписали Д.Бурлюк, А.Кручених, В.Маяковський і В.Хлєбніков (група «Гілея»). Вони закликали відмовитися від традицій старої культури: «Минуле тісне. Академія і Пушкін не зрозуміліші від ієрогліфів. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого й інших з пароплава сучасності…» Футуристи надавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова, активно розробляли нові принципи поетичної мови (відмовлялися від знаків пунктуації), опрацьовували нові ритми та типи рим, сміливо експериментували зі словом, створювали штучні неологізми (зразки віршованої графіки). 

В.Маяковський, Б.Пастернак, М.Асєєв у зрілому віці не залишились «правомірними» футуристами, а зберегли у поезії лише те з ранніх досвідів, що дійсно було вдалим. Усі вони відкинули принципи свого маніфесту «Ляпас суспільному смаку», однак новаторська сутність футуризму, несподівані зіткнення  досі не з’єднувальних у висловлення слів, сміливі експерименти вийшли далеко за хронологічні межі «срібного століття».

«Срібне століття» також важко уявити собі без імажиністів-початківців Сергія Єсеніна і В.Шершеневича, без так званих «нових селянський поетів», зокрема Миколи Клюєва, без марини Цвєтаєвої, без Максиміліана Волошина, без Саші Чорного.

Слайд 33

Колесо історії, яке не тільки розкололо світ, але проїхалося подалі Володимира Маяковського, який наклав на себе руки у 1930 році. У ніч на 28 грудня 1925 року у петербурзькому готелі «Англетер»  покінчив життя самогубством Сергій Єсенін, вкоротила собі віку у 1941 році і Марина Цвєтаєва. Микола Клюєв загинув у радянському концтаборі. Бориса Пастернака цькували, звинувачували в буржуазних тенденціях, замовчували його творчість, як і творчість Анна Ахматової.

V.Підсумки уроку.

1.Слово вчителя. Всі ми зрозуміли, що головне в поезії «срібної доби» - її причетність до великої й трагічної епохи. У відчуттях поетів звучали мотиви розгубленості. «Один серед ворожої раті», - писав Волошин.

І все ж таки російська «срібна доба» незабутня і неповторна. Ніколи: ні до ні після – не було в Росії такої схвильованості художнього усвідомлення епохи, таких напружених пошуків і сподівань, як тоді, на зламі часу (ХІХ-ХХ ст.)

2.Музичний кліп «Свіча горіла…»

(Пісня «Зимова ніч» на слова Б Пастернака, виконує А.Пугачова)

Свічка – символ домашнього затишку; гарячого серця, вічного кохання. А сьогодні – це символ палаючих сердець поетів, яким судилося прожити так мало, бо вони жили і творили в часи революції, громадянської війни, сталінських репресій… Вони не хотіли і не вміли підлаштовуватися під обставини, терпіти, мовчати, вони були совістю і честю країни.

3.Оцінювання учнів.

VІ. Домашнє завдання.

Написати твір-відгук «Мої враження від конференції «Срібна доба» російської поезії як культурно-естетичний феномен».