Конспект уроку "ТВОРЧА БІОГРАФІЯ ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО. ПОЕМА У ПРОЗІ «ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ». ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЯК ПРЕДМЕТ ХУДОЖНЬОГО УЗАГАЛЬНЕННЯ. ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ"

Тема: Творча біографія Осипа Турянського. Поема у прозі «Поза межами болю». Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення. Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності

Мета: ознайомити учнів із творчістю Осипа Турянського, дослідити зовнішню й внутрішню структури твору «Поза межами болю», принципи організації системи персонажів, визначити жанрову специфіку твору; розвивати аналітичне мислення учнів; пробудити патріотичний дух та любов до Батьківщини, виховувати інтерес до творчості письменника.

Обладнання: портрет письменника, епіграф.

Тип уроку: комбінований.

Теорія літератури: поема у прозі.

Епіграф до уроку:                    Поет мусить пройти найглибше пекло буття

й найвищі небесні вершини людського щастя.

Тоді його слово буде хвилювати.

Осип Турянський

 Перебіг уроку 

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку.

Робота з епіграфом

Поясніть, як ви розумієте слова Осипа Турянського.

ІV. Актуалізація опорних знань учнів.

Виразне читання напам'ять поезій Б.-І. Антонича.

V.Сприйняття й засвоєння  учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Невеличке село  з химерною назвою Оглядів, Радехівського району, на Львівщині, в родині бідного селянина,  22 лютого 1880 року народився  майбутній письменник Осип Василь Турянський. Батько його був неписьменний, мав невеличкий клаптик поля і, щоб прогодувати численну сім'ю, теслярував. Старшому  із восьми дітей, Осипів, він вирішив дати освіту. Хоч, власне кажучи, вирішальним тут було не так бажання батька, як виняткові  здібності сина. Навчаючись у сільській початковій школі, хлопчик переходив з класу в клас із відмінними оцінками. Якось влітку, коли Осип вже закінчив сільську школу, вчитель Ференс попросив його батька полагодити піч у школі. Розмовляючи з Василем Турянським, учитель гаряче порекомендував йому віддати Осипка до Львівської української гімназії, з директором якої він був знайомий. Учитель дав певну матеріальну підтримку і письмову рекомендацію хлопцеві, підказав, які  треба підготувати документи. На щастя, у Львові, в підвальній кімнаті, мешкав тоді односельчанин Турянського  Андрій Волошко. Василь Турянський списався  з ним і умовив  прийняти на квартиру малого Осипа. Залізниці з Радехова до Львова тоді ще не було, і батько відвозив сина до гімназії на возі. Поклали сина, харчі для майбутнього гімназиста і для господаря квартири. Той попередив, що треба  взяти усього побільше – отож на возі опинилося два мішки  картоплi, кiлька мiшкiв капусти, бурякiв тощо. Подружжя Волошкiв поставилось до тихого i слухняного Осипа як до рiдного, тим бiльше, що вiн готував до школи їхнього єдиного сина. На другому роцi навчання в гімназії О. Турянський перестав одержувати з дому будь-яку матерiальну допомогу. Це не завадило майбутньому письменниковi закiнчити не тiльки гiмназiю, а й унiверситет. За звичаєм всiх неiмущих студентiв того часу вiн заробляв на прожиття репетитерством.

Навчався Осип у гімназії блискуче. І щодо цього батько не мав з ним ніякого клопоту, якщо не брати до уваги один надто драматичний випадок. У старших класах гiмназiї юнак захопився нелегальною лiтературою, вiдвiдував пiдпiльний студентський гурток, почав вiдкрито критикувати лекцiї з релiгiї, вiдмовився вивчати катехiзис. Незважаючи на прекрасну успiшнiсть i поведiнку, дирекцiя гiмназiї виключила хлопця зi школи. Перед ним постала неприваблива перспектива повернутися додому, щоб бути одним iз сiльських  злидарiв. Юнак посилає телеграму батьковi, благаючи порятунку. На другий же день батько пiшки прийшов до Львова i звернувся до директора з проханням поновити сина в гiмназiї. Той зглянувся на неписьменного селянина, але зажадав, щоб вiн заручився пiдтримкою волостi (гмiни) i повiтової управи (староства), очевидно, сподiваючись, що Туринським це не вдасться. Повернувшись зi Львова, Василь до Радехова сам уже йти не міг i тому послав туди старшу дочку Катерину, яка по дорозi назад заблукала вночi i ледве втрапила додому. Так Осипа в гiмназiї було поновлено.

Пiсля закiнчення Львiвської гiмназii О. Турянський вступає  на фiлософський факультет Вiденського унiверситету. Там вiн бере активну участь у дiяльностi гуртка української студентської молодi. Саме тут, у Вiдні, юнак i розпочинає свою лiтературну дiяльнiсть. Першi оповiдання О. Турянського вийшли друком 1908 року. Тематика його раннiх творiв — оповiдань, статей, нарисiв – була пов’язана з селянським житгям, яке вiн добре знав (на канiкули здебiльшого приїздив до рiдного села).

У Вiдні  О. Турянський захистив докторську дисертацiю на тему «Голосний «е» в українськiй мовi». В 1910 р. йому з великими труднощами вдалося влаштуватись учителем української мови та літератури в Перемишльськiй гiмназiї. А восени 1914 року письменник був мобiлiзований в австрiйську армiю i вiдправлений на сербсько-австрiйський фронт. Наступного року разом з багатьма тисячами австрiйських воякiв вiн потрапив до сербського полону. Пiд час зимового вiдступу сербських вiйськ, що не витримали нового австрiйського настулу, О. Турянський пережив надзвичайно тяжке життєве випробувавня, яке незабаром i було покладене в основу иайвiдомiшого його твору, повiстi-поеми «Поза межами болю». Вiн був одним iз шiстдесяти тисяч полонених, яких, вiдступаючи, сербськi конвоїри етапували заснiженими горами. Вiд голоду i холоду гинули тодi i самi солдати сербської королiвської армiї. Тож не доводиться говорити про те, що значна частина вiйськовополонених не здолала цього виснажливого шляху смертi. Найближчi товаришi О. Турянського по недолi замерзли бiля згаслого багаття. Сам вiн повернувся майже з того свiту неймовiрно щасливим випадком. Сербськi лiкарi, якi йшли позаду вiйськовополонених, побачили слабкi ознаки жятгя в одному з них; тiло його вже взялося кригою. Полонений лiкар-українець Василь Романишин, який допомагав сербським лiкарям, упiзнав у Турянському свого земляка. Спiльними зусиллями його повернули до життя, зважившись на крайнiй засiб: розморожувати тiло у холодній водi.

Iз Сербiї О. Турянського в числi iнших полонених вiдiслали в табори до Iталiї. Є  вiдомостi про те, що деякий час вiн був інтернований на островi Ельбi. В Італії  О. Турянський друкувався у прогресивних газетах: виступав iз статтями, фейлетонами тощо. В 1917 р. на Ельбi вiн налисав повiсть-поему «Поза межами болю». Пiсля закiнчення вiйни О. Турянський переїжджає до Вiдня, викладає порiвняльне право у Вiденському унiверситетi. На цей час зростає його популярнiсть як письменника.

О. Турянський намагається повернутися на батъкiвщину, яка опинялася тодi пiд владою панської Польщi. Буржуазний уряд не хотiв пустити письменника на Захiдну Україну, всiляко зволiкаючи з видачею вiзи на в'їзд. І тiльки 1923 р. письменник повернувся в Галичину. Вiн одразу ж розгортає активну лiтературну i видавничу дiяльнiсть. Бере участь у заснуваннi видавництва «Журавлi», у якому друкує свої твори. Письменник спочатку не мав постiйного мiсця роботи. Проте, як тiльки органiзовується товариство «Рiдна школа», Турянському надають можливiсть працювати в українських приватник школах.

Але незабаром виявилась рiзка розбiжнiсть у поглядах чиновникiв помiркованої вище управи «Рiдної школи» та демократа-iнтелiгента з народу

О. Турянського. Це призвело до неминучих конфліктів Деякий час О. Турянський був директором Яворiвської гiмназiї, а потiм йому доручили керувати дрогобицькою гiмназiєю, кращою серед українських приватних учбових закладiв. Ця гiмназiя, до речi, була збудована до десятої рiчницi з дня смертi І.Франка на кошти, зiбранi українським населенням. Виконуючи функції директора гiмназiї, О. Турянський викладав нiмецьку, латинську i французьку мови. Серед учнiвської молодi педагог користувався великою симпатiєю i як гуманний вихователь, i як ерудований фахiвець, i просто як чуйна людина.

В 1927 р. О. Турянський був змушений покинути Дрогобицьку гiмназiю. Обмеженiсть мiщанства письменник затаврував у сатиричнiй комедiї «Раби». Покинувши Дрогобич, вiн деякий час жив у Рогатинi. А вiдтак переїхав до Львова i до кiнця своїх днiв працював учителем у польськiй державнiй школi. На цей час О. Турянський стає прогресивним громадським дiячем. Цьому сприяли частi вiдвiдини галицьких сiл, де тодi вiдбувалися значнi соцiальнi зрушення, i, нарештi, зближення з активiстами КПЗУ, з тiєю частиною творчої захiдноукраїнської iнтелiгенцiї, яка плекала надії возз’єднання з Радянськоїю Україною. О. Турянський пiдтримував зв’язки з членом КПЗУ Iваном Хабою, який в 1927 р. був редактором газети «Свiтло» — неофiцiйного органу захiдноукраїнських комунiстiв, читав нелегальну лiтературу. Аналiзуючи революцiйні настрої трудящях Захiдної України та мiжнародну полiтичну обстановку, що склалася в 30-х рр., О. Турянський переконався, що Радянська влада переможе на захiдноукраїнських землях. Про це вiн говорив відверто в розмовах з родичами i знайомими. Сестра О. Турянського Анна Василівна Шкраба (прізвище по чоловiковi) пригадує, що вiн, вечорами розмовляючи з батьком, передбачав визволення Червоною Армiєю Захiдної України.

Наслiдки страхiтливих воєнних випробувань давалися взнаки О. Турянському протягом усього жяття. Тяжка невилiковна недуга мучила його впродовж останнiх рокiв. О. Турянський тримався мужньо, знаючи, що днi його лiченi. Переборюючи напади хвороби, вiн закiнчує свiй останнiй твiр — роман «Син землi».

Помер О. Турянський 28 березня 1933 р. Поховали його на бiдняцькiй дiлянцi Личакiвського кладовища. Бiля труни покійного було кiлька десяткiв його друзiв та учнiв. Минули роки, i мiсце поховання письменника було забуте.

2. Жанрова своєрідність твору «Поза межами болю»

Існують теоретичні роздуми літературних критиків стосовно генологічної самобутності твору, що увінчався найрізноманітнішими жанровими ореолами: «поема» (Р. Плєн, С. Пінчук), «повість» (Р.Федорів), «повість-поема» (С. Пінчук), «модерна епопея» (М. Селегій), «поема-симфонія» (З. Гузар), «роман» (М. Ільницький). Така концепція взаємозв’язку індивідуально-авторської творчості з категорією жанру зумовлена проблемою еволюційної самосвідомості культури ХХ ст., власне самим мистецьким життям з його намаганням відшукати власну форму вираження.

Найчастіше визначають жанр твору «Поза межами болю» як антивоєнна психологічна поема в прозі.

У долю цього незаперечного факту вплітається технічна письмова оздоба твору: майже кожне нове речення, обрамлене поетичною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршових рядків. До ліричного мережива тексту належить й ціла лавина пунктирних ліній (у даному випадку до уваги беремо тільки перше видання твору письменника: Турянський О. Поза межами болю. — Відень-Чікаґо: Вид-во компанії «У.-М.-НА», 1921) — то струни авторового болю настроєні на мовчання, яке огортає загадкові розлогі горизонти думок і почуттів. Дослідження графічного аспекту ліричної форми «Поза межами болю» О. Турянського лежить у глибині застиглого трепету експресіонізму, що в письменницькій практиці визначається великою кількістю тире, крапок, у решті речень у вигляді дужок.

Іноді здається, що основному сюжету нікуди дітися й він ось-ось має вийти за межі «реального,» звернути в абстрактну сторону індивіда, що відповідає його внутрішньо-духовному потенціалу. Наприклад, тоді, коли автор як персонаж, замкнувшись у свій світ бажань і спогадів (різдвяна картина), був представлений «потоком свідомості», ірраціональною хвилею простору й часу. Епічний принцип зображення сюжетної канви твору характеризується й тим, що автор часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти. Адже в «Поза межами болю» із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінґера, який осліп через поранення в одному із боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних, а Пшилуського зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя. Письменник, перетинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту буття, розгортає справжню історію їхньої душі.

3. Теорія літератури

Поема в прозі — ліро-епічний твір, написаний прозою, у якому оповідь про історичні події й події житя героїв розкривається через сприйняття й оцінку оповідача.

4. Загальна характеристика повісті Осипа Турянського «Поза межами болю».

 Лiтературна творчiсть О. Турянського, якого дехто з критикiв намагався показати як одного з найхарактернiших представникiв «української модерни», починалася цiлком традицiйно для українського прозаїка. В iдейно-тематичному плані його раннi оповiдання спiвзвучнi новелiстицi В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича. Захiдноукраїнське село з його безпросвiтною темрявою та нуждою, трагедiями щоденного життя — ось коло тих проблем, якi хвилювали i молодого О. Турянського.

Один з найвражаючих прозових творів ранньої стадії українського модернізму був створений 1917 року далеко за межами України, на італійському острові Ельба, в таборі для полонених австрійських солдатів. Авторові цього твору на короткий час випала доля стати найвідомішим українським письменником серед німецьких літераторів та інтелектуалів.

Це повiсть-поема «Поза межами болю». Глобальний кривавий злочин iмперiалiзму, яким була перша свiтова вiйна, з великою художньою і гуманiстичною пристрастю був розкритий у багатьох творах передових письменникiв обох коктинентiв. Досить эгадати     романи     «Вогонь»    А. Барбюса    чи    «На захiдному фронтi без змiн» Е.-М. Ремарка та iн. Поважне місце серед них займає твiр О. Турянського за силою враження, високим сплавом iдейного змiсту i художньої форми. «У найшляхетнiшому змаганнi народiв досягнути й роздiлити найвищi цінностi людства в царствi свiтової лiтератури,— вказано у пiслямовi до вiденського видання твору,— рiдко котрий сучасний поет написав такий сильний, такий iдейно глибокий i оригiнальний твiр, як автор «Поза межами болю». Якби цей твiр написав не поет, лиш людина, що пережила змiст цiєї книжки своїм власним духом i тiлом, то ця нечувано трагiчна подія була б сама собою незвичайним людським документом «ганьби наших часів». Коли ж однак ми тут маємо дiло з поетом, у якого об’єднана сила духу з силою слова, коли це людина, якої серце переповнене   почуттям  і  добротою, тодi його твiр—це акт душi, вицвiт людського духу— це твiр свiтової лiтератури».

Як i всяке визначне мистецьке явище, твiр «Поза межами болю», попри свiй загальнолюдський, спрямований в майбутнє змiст, є iдейно-полiтичним документом своєї епохи. В ньому вiдображено проблематику кiнця світової вiйни i перших повоєнних рокiв, коли передова частина європейської iнтелiгенцiї досить чiтко усвiдомлювала собi, яким нечуваним злочином проти людства була розв’язана iмперiалiзмом вiйна.

О. Турянський виступав проти вiйни з усiєю переконанiстю iнтелiгента-демократа, що вийшов iз селянської маси, яка набільше потерпіла.  Вiн i сам був не тільки учасником вiйни, а й зазнав жорстоких випробувань.

Ще одна особливiсть антивоєнного спрямування повiстi-поеми «Поза межами болю» полягає в тому, що це був, за одностайним визнанням критики, протест без протесту. Це означає, що О. Турянський таврував вiйну не у формi безпосереднiх публiцистичних виступів, а художньо: розвитком сюжету, змалюванням персонажiв, розкриттям їхнiх думок, висловлювань i, зрештою, усiх героїв твору. «Отим-то й висока художня форма «Поза межами болю», що в ній нема ні слiду якоїсь буденної, журналiстичної тенденцiї, як це буває в багатьох iнших творах»,— писав у пiслямовi до вiденського видання повiстi критик Роберт Плен. На антивоєнний пафос твору працює вся змальована автором картина. Семеро полонених, що волею слiпого воєнного випадку опинились серед зими в горах Албанiї i один по одному (за винятком автора) вмирають вiд виснаження, голоду й холоду, своїм життям і смертю, кожним своїм помислом, порухом затьмареної стражданням свiдомостi виносять грiзний присуд тим, хто кинув людство у страшну безодню вiйни.

О.Турянський розвiнчує iмперiалiзм як такий. Вважаючи першу свiтову вiйну несправедливою, вiн далекий вiд того, щоб стати на бiк якоїсь однiєї з воюючих держав чи певної  їх групи. Автор, починаючи повiсть-поему короткою iсторичною довiдкою про зимовий вiдступ сербської армiї пiд натиском австро-нiмецьких вiйськ, трактує загибель у цьому походi сорока п’яти тисяч бранцiв як вияв нелюдської i безглуздої жорстокостi війни  взагалi. Зрештою, у творi йдеться про сам iсторичний факт, очевидцем якого був письменник. Адже пiд час цiєї великомасштабної воєнної події зазнав особистої трагедiї й О. Турянський. Вiн лише один iз шістдесяти тисяч, що гинули на моторошному шляху смертi. Однак письменник добре розумів, що голоднi сербськi конвоїри — такi ж жертви вiйни, як i вони, бранцi, що їх погнав монархiчний уряд на братовбивчу вiйну.

З цього погляду характерна така деталь. Коли один iз полонених забив палицею серба-охоронця i обшукав його кишенi, то виявилось, що в них так само не було нi крихiтки їжi, як i в кишенях полонених. Об’єктивно змальовуючи й оцiнюючи події, О. Турянський акцентує на тому факті,  що саме серби врятували йому життя.

Не нацiональна ворожнеча, а iдея дружби й братерства народiв надихала О. Турянського в той час, коли вiн писав свою повiсть-поему. Цiєю iдеєю охопленi серця героїв твору. Вона визначає iхнiй погляд на збурений вiйною свiт i ставлення один до одного. Мабуть, не вивадково семеро учасникiв неволi виявились представниками рiзних нацiональностей. Два з них— автор i Добровський — українцi, Сабо — угорець, Штранцiнгер — австрiєць, Пшилуський — поляк, Боянi i Нiколич — серби.

Самi герої усвiдомлюють свою iнтернацiональну спiльнiсть, яка склалася всупереч намаганням власті iмущих посiяти ворожнечу між нацiями:

«Ось тут мiж нами,—озвався Нiколич,—заступленi народи, котрi так себе ненавидять i поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут вже здiйснили iдеал братньої прихильносгi i любові».

Викриття iмперiалiзму i війни у поемi має всезагальний характер. Але оскiльки герої твору — громадяни австрійської держави, це викриття здiйснюється переважно на австрiйському матерiалi. В гнiвних iнвективах, проголошуваних бiля згасаючого багаття, герої твору визнають, що численнi, позбавленi всякої мети жертви вояцтва цiсарської Австрiї безглузді. «Яка iдея,—запитує Добровський,— привела нас в албанськi нетри? 45 000 трупiв невинних батькiв дiтей на шляху смертi. Якiй ідеї потрiбнi нашi муки i наша смерть?»

Ненависть Добровського до свiту iмперiалiслiчного здичавіння така велика, що вiн не хотів би повернутися для того, щоб жити в ньому. Якi темнi iнстинкти розбуркує вiйна, показує нам розповiдь Добровського про австрiйського капрала: «За що ми боролися? Яка iдея цiєї свiтової війни?  Я вам скажу. Ми проламали сербський фронт i сунемо, як море, вперед. На сто крокiв передi мною бачу ось яку картину: на землi лежить сербський жовнiр, а мiй капрал б’є його обома руками раз у раз у лице. Пiдходжу близько i виджу, що серб уже давно мертвий. Розлючений, кричу до свого капрала:

— За що ти б’єш у лице трупа?

— За те,— каже вiн,— що ця сербська собака не має нi сотика в кишенях».

Оце i є iдеали «благородного» австрiйського воїнства. Коло його iнтересiв зводиться до найдикішого мародерства. І хоч ця сцена викладена в аж надто категоричнiй iнтерпретацiї Добровського, проте в оцiнцi автор з ним не розходиться.

У стражданнях багатьох сотень тисяч людей О. Турянський звинувачує не окремi народи, а тих, у чиїх руках влада, хто вершив долю мiльйонів: капiталiстiв-товстосумiв та їх уряди. «Хай би боги, царi i всi можновладцi, що кинули людство у прiрву свiтової вiйни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самi вiдчули й пiзнали бездонну глибiнь людського страждання! Тодi боги стали б людьми, а люди братами». Конаючи вiд холоду i голоду, герої твору називають  винуватців свого лиха: «Наше тiло пожерли найбільші  пани свiту: царi i грошовладцi, а нам оставили тiльки шкуряний мішок iз душею i кiстьми всередині».

Вiйна, полон, засудження вiйськових злочинцiв розбiйницького iмперiалiзму — це реальна iдейно-мистецька плоть повiстi-поеми «Поза межами болю». Але О. Турянський у своєму творі, крiм цих, порушував складні фiлософськi, людинознавчi проблеми, якi виходять далеко поза рамки даного конкретного iсторичного моменту. I завдяки цьому книжка надовго зберiгатиме не тiльки пiзнавальне значення художнього документа певної епохи, а й лишиться злободенною в найстислiшому розуміннi, вiдповiдатиме душевним запитам читачiв.

Основна фiлософсько-моральна проблема твору зводиться до визначення мiсця людини в складному свiтi, що її оточує, i не просто місця, а й позицiї громадянина щодо рiзних сил: природи, несправедливих соціальних  законiв, явищ самого фiзичного iснування людини.

І повiсть-поема О. Турянського пiдноситься до найвищих злетiв гуманiстичної думки не лише постановкою, а й способом розв’язання цiєї проблеми. Хоч не пекло людського iснування розкрив перед вами письменник, хоч крiзь якi муки провiв вiн своїх героїв, включаючи i найстрашнiше – голодну смерть, але загальний морально-етичний пафос твору сповнений оптимiзму, що конденсується в афоризмi: «Є сонце в життi», вражаючому тим бiльше, що висловлений устами незрячого Штранцiнгера.

Уся внутрiшня логiка повiстi-поеми переконує, що зiгрiта й одухотворена великою iдеєю воля людини може стати такою силою, яка в певних межах здатна змагатися з об’єктивними законами природи. Вiра в ефективнiсть активної позицii людини, хоч би в якiй важкiй ситуацiї вона опинилася, вiра в свiтлi покликання  — ось що надає повiстi-поемi О. Турянського особливої iдейно-естетичної цiнностi, невичерпаностi щодо можливостей впливу  на сучасного читача.

Звичайно, ця iдея розкривається не у виглядi абстрактного моралiзування. Письменник будує повiсть-поему так, що сам читач починає усвiдомлювати її. А на це складаються i спосiб зображення, i розташування персонажiв, i взаємозв’язок між ними, i композицiя твору».

Людинi, як i, зрештою, всякiй iстотi, властиве прагнення до життя. Це — закон природи. Саме воля до життя рухає групкою полонених, якi, здавалося б, за всiма законами фiзiологiї повиннi впасти  «на шляху смерті»: «У них уже ледве видно слiди обличчя. Замiсть щiк двi ями, мов двi глибоко розкопанi могили. Лице покрите, здається, не шкiрою, лиш якоюсь чорно-сiрою, землистою поволокою, що схожа на плiснь у грибiв».

Убивши конвоїра, семеро полонених вiдiйшли i зупинилися над проваллям. Щоб жити далi, треба перш за все вогню. А його можна розпалити тiльки одягом котрогось iз них. І тодi починається моторошний танець смертi, який становать змiст першої частини твору. Одяг вiзьмуть з того, хто першим упаде і не встане. В танцi смертi знайшла свiй вияв стихiйна, майже iнстинктивна воля до життя. Правда, вона вже пiдлягає певнiй моралi: товаришi i не накидаються один на одного, а чекають, коли помре слабший. Напруживши до краю ситуацiю у першiй частинi твору, О. Турянський в другiй вдаєгься до певної розрядки. Вогонь запалено. Нещаснi грiються бiля нього. Вони мають уже можливiсть ближче придивитися один до одного, порозмовляти. Пiд шипiння i трiск вогню пригадуються розрiзненi подiї минулого, декому примарюються райдужнi картини.

Та перепочинок був недовгим. На вутле життя людини, що ледве жеврiє у виснаженому тiлi, розпочався напад найстрашнiшого ворога -  голоду. Iнстинкт пiдштовхує Сабо до наміру втамувати голод людоїдством, адже поблизу лежить труп Боянi. Та прояснiла людська свiдомiсть постає проти дикого тваринного iнстинкту i перемагає. Нiколич рiшуче вiдкинув це бажання. «Згодом вони  стали вiдчувати вчинок Нiколича як освободження з якогось несамовитого гнiту».

То була перша перемога людського духу. Сили ж кожного дедалi слабшали. Гімном справдi великому i людському в людинi зазвучала «пiсня життя», яку востаннє спромiгся заграти на скрипцi незрячий Штранцiнгер.

В четвертiй частинi твору показано, як фатальнi сили руйнують жяття (в даному разi це зiткнення сил природи з елементарними законами фiзiології). Всi, за винятком найсильнiшого Добровського, потрапляють у такий стан, коли затьмарюється свiдомiсть. Наступним пiсля Боянi помер Пшилуський, який носив у  собi душевну травму — бiль вiд зради дружини. Але в цiй же частинi найвищого свого торжества сягає осмислена й осяяна найвищими iдеалами воля людини. Найслабший фiзично пiсля Боянi Оглядiвський (автор) вижив тiльки тому, що в найтяжчу свою хвилину думав не про себе самого, а про сина і дружину. Волю персонажа до життя збуджувала не тiльки родинна вiдповiдальнiсть його як батька i чоловiка. Узагальнений образ матерi з дитиною здавна вiдомий як символ життя. Пригадується Шевченкове: «У нашiм раї на землi нiчого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...». На це звернув увагу i Роберт Плен: «Символiзування найвищих iдеалiв людства в образi жінки й дитини — це, оскiльки я знаю український народ, спецiальна українська риса, яка, однак, в iдейнiм i артистичнiм зображеннi Турянського є так само загальнолюдською».

Призведена до абстрактної логiчної форми концепцiя О. Турянського, яка проходить крiзь усю художню тканину поеми, може мати такий вираз: найвище породження матерії — дух людини, її розум i воля — в своєму облагородженому великими суспiльними iдеями змагання до життя — може виявити зворотний вплив на закони розвитку самої матерii припинити на деякий час її розпад, викреслити з її вже погаслого життєтворчого джерела нову, надможливу життєву енергiю, що й сталося з О. Турянським - героєм «Поза межами болю». «Коли у тьмi i в хаосi  ми мучимося, тлiє iскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя i до його вищих цiнностей переможе смерть»,— так сформулював цю концепцiю сам автор.

Ми вже згадували про те, що повiсть-поема «Поза межами болю» вiдзначається винятковою майстернiстю групування i зображення персонажiв. Автор користується тут прийомом контрасту. Найбiльше iдейно-смислове нанантаження в творi несе образ надiленого оптимiстичним свiтоглядом розповiдача Оглядiвського. Антиподом Оглядiвського є Добровський. Це сильна, горда, чесна людина, але його свiтосприймання характеризується крайнiм песимiзмом. Вiн не вiрить в остаточну перемогу добра над злом, хоч його шляхетне серце сповнене огиди i презирства до всього злого й потворного. Щоправда, як песимiст i скептик, Добровський не вiд того, щоб поiронiзувати i над доброчинницькими намiрами людини. З усiх персонажiв вiн найрозумнiший, найбiльше розмiрковує i розмовляє у творi (ще й тому, що найдужчий фiзично). І його постiйнi саркастичнi реплiки, щирi чи псевдопатетичнi тиради, допомагають письменниковi розгортати трагiчний за своїм характером сюжет, кристалiзувати iдейно-фiлософську концепцiю, гранi якої вiдточуються рiзцем сперечань. Потрiбно було б писати спецiальне дослiдження, щоб розкрити багатство найрiзноманiтнiших вiдтiнкiв iронiї, якими виблискує непересiчний iнтелект Добровського. Всi iншi персонажi твору перебувають по обидва боки тiєї лiнiї незгоди, яка пролягає мiж Добровським i Оглядiвським. Саме таким чином вони i впливають на провiдну концепцiю твору. Безмежною, нереальною вiрою в творчi сили життя, в його свiтле начало сповнений Штранцiнгер — цей живий пам’ятник своєму власному минулому. Впродовж усього твору вiн проголошує лише кiлька репiлiк, але сповненi вони надзвичайної життєствердної експресiї.  Штранцiнгер — це нiби прямолiнійний варiант вдачi Оглядiвського. Його вiра в сонячнiсть iснування пiднесена до рiвня  фiлософського пересвiдчення.

Антитезою до Штанцiнгера, а разом з тим примiтивнiшим, так би мовити, практичним втiленням того розумiння життя, яке сповiдує Добровський, є Сабо. Вiн також песимiст, але не бездiяльний. Сабо — виразник грубої iнстинктивної волi до життя. Не сповiдуючи вищих людських iдеалiв, вiн бачить тiльки право сильнiшого над слабшим i сам досить успiшно вдається до первiсного закону боротьби за iснування.

Так само змучений своїми моральними переживаннями, Пшилуський становить контраст до свiтлого,— чи не найсвiтлішого з усiх приречених,— Нiколича. «Життя таке гарне»,— говорить Нiколич, i вiн хоче жити, але не для себе: для родичiв, для науки. Усi цi образи повiстi-поеми об'єднує почуття дружби, солiдарностi, взаємодопомоги.

Весь твiр глибоко поетичний; вiн тримає читача в надзвичайному емоцiйному напруженнi. Тому «Поза межами болю» за всiма жанровими ознаками — поема, хоч сам автор називав її «скромним оповiданням». Твiр написаний поетичною ритмiзованою прозою, з короткими уривчастими речитативами - реченнями, нерiдко з фiлiгранним емоцiйним малюнком iнверсованої фрази, сповненої глибокого психологiзму.

«Понад снiжно - бiлi шпилi гiр, понад скам’янiлi сизi хмари душi тiней мостять шлях i тим шляхом за щасливими людьми в країнi сонця свої думи, свою тугу шлють.

І зникають безкраї простори, розвiвається сиза мла, i країна сонця виринає, як ясне видiння перед тiнями, i мрiє на крайнебi перед ними...»

Повiсть-поема О.Турянського - твiр  з надзвичайно сильним i активним лiричним струменем. Порiвняно з першими оповiданнями стильова манера письменника зазнала певної еволюцii. Тепер уже не тiльки обсягом явищ та проблем, а й способом їх художнього зображення письменник наблизився до виняткової драматичної напруженостi i лiризму прози Василя Стефаника та Марка Черемшини – це i деякi формальнi засоби, наприклад, ритмізація прози.

«Поза межами болю» — твiр реалiстичний. Вiн цiнний насамперед своєю життєвою i художньою правдою, хоч на ньому i позначився вплив деяких засобiв модернiстичної естетикн, зокрема модного тодi експресiонiзму. Але навiть цим формальним засобом письменник здебiльшого надавав реалiстичного змiсту. Вони не були лiтературною прозою автора, бо справдi виражали незвичнiсть становища i велику душевну напругу персонажiв твору. Можна було б iз застереженням поставитись до наявностi у творi досить-таки  значного вiзiонерського моменту: перед смертю Боянi побачив образ своєї матерi; Нiколичевi у завиваннi вiтру вчуваєтъся пiсня; примарнi картини постають у хворiй уявi Оглядiвського. Та, правду кажучи, в цих вiзiях нема нiчого надреального, вони цiлком «закономiрнi», якщо взяти до уваги стан психiки героїв в момент повного фiзичного розладу. Автор вводить їх у твiр дуже економно, виходячи з артистичної доцiльностi. Змалювання фантастичних картин, якi постають в уявi персонажiв, що вмирають від холоду, ми знаходимо i в творах бiльш традиційних та строгих реалiстiв, ніж О. Турянський. Пригадаймо фiнальну картину роману ГIанаса Мирного (смерть Христi) «Повiя» або ж його оповiдання «Морозенко».

На закiнчення розгляду «Поза межами болю» наведемо кiлька рядків з листа П. Карманського авторовi ще тодi, коли твiр не був опублiкований, бо в цих рядках вiдображений погляд на повiсть-поему тогочасної прогресивної української лiтературної громадськостi:

«Ваш твiр — це наймогутнiша з вiдомих менi картин на тлi свiтової катастрофи не тiльки в нашiй, а й у цiлiй європейськiй лiтературi. В порiвняннi з фiзичною i психiчною мартирiєю ваших осiб блiднуть картини Андреєвого «Червоного смiху», а навiть поражаюча, жахлива картина воєнного лихолiття бельгiйського народу, змальована пером Аннi Вiвантi (роман «Vae victis»), пiсля прочитання вашого твору в моїй душi приблідла.

Ваш твiр робить враження дiйсно пережитого, відчутого, переболiлого i списаного кров’ю серця. І змiстом (iдейно), i формою вiн має всi прикмети новiтнього, наскрiзь європейського твору, i я певний цього, що вiн не останеться в межах нашої країни та що вiн добуде право горожанства у всесвiтнім письменстві».

5. Фронтальне опитування за змістом твору з елементами ідейно-художнього аналізу

 Чому автор вирішив написати про своїх загиблих товаришів? (Письменник воював від час Першої світової війни, зазнав жахів полону. Тіні загиблих товаришів з’являються у сні і наяву. Цей твір є своєрідним жалобним вінком)

 Як визначив жанр свого твору О. Турянський? (Повість-поема)

 Перелічіть друзів у нещасті (Штранцінґер, Добровський, Ніколич, Сабо, Бонні, Пшилуський та Оглядівський (саме від особи останнього ведеться розповідь)

 Зачитайте, як у передньому слові автор зазначає, що вони

стали жертвою злочину. («Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства»)

 «Ідуть живі трупи по трупі природи». Який художній засіб використав автор у цьому уривку? З якою метою? (Письменник досить точно використовує оксюморон, щоб передати весь жах ситуації, в яку потрапили герої твору)

 Проаналізуйте тропи в поданому уривку: «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». (Метафори, епітети)

 Чому Штранцінгер, який просувався зі своїми шістьма товаришами, раптом зупинився? (Від надмірної втоми)

 Що було єдиним спадком для Штранцінгера, що лишила йому воєнна доля? (Він був сліпий, і скрипка — та єдина його відрада)

 Як було вбито охоронця? (Сабо ударив його палицею по голові)

 Чому люди були приречені на смерть? (Ні крихітки їстівного, навколо були засніжені гори, урвища й безодні)

 Щоб вижили інші… Хто повинен був померти? (Помре найслабший)

 Як визначити найслабшого? (Вони будуть скакати, танцювати навколо того корча, поки хтось не впаде)

 Яка одна-єдина думка була під час руху в кожного з чоловіків? («Без найменшої тіні спротиву почали скакати людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча. Лише одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги: «Скачи, скачи і витримай… а то, може, твої власні товариші тебе доб’ють!»)

 Що допомогло вижити героєві-оповідачеві? (Слабенькі ручки сина, які він ніби відчував на шиї, тримали його)

 Хто як себе поводив під час танцю? (Добровський сміявся й показував елегантні фігури танцю, бо був колись балетмейстером, розмовляв з коханою жінкою, говорячи, щоб не лякалася його теперішнього вигляду. Один упав знесилений, але зараз же підхопився, як м’ячик, боячись виявитися найслабшим. Бонні плакав, кликав маму)

 Найслабшим виявився Бонні. Назвіть його останнє прохання. (Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі)

 Що зробили з одягом Бонні? (Товариші стягли з трупа вбрання і розпалили вогонь)

 Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові… Продовжіть думку. (Мовчазний сліпий Штранцінґер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною й синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми»)

 Які були слова Добровського стосовно долі Бонні, коли товариші сиділи біля вогню? («Оце має бути людська доля! Вродилася людина, плакала, сміялася, співала, навчилася ходити і при чимчикувала, сердешна, аж сюди, щоби після найстрашніших мук покластися тут, у тій проклятій льодовій пустині на спочинок»)

 Що засуджує письменник у своєму творі? (Письменник засуджує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопролить)

 Визначте стиль повісті-поеми. (Стиль повісті Осипа Турянського «Поза межами болю» належить до напряму класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст., у якому мистецтво тісно пов’язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі О. Турянського зображено загострене суб’єктивне світобачення через призму переживань та емоцій автора в екстремальній ситуації)

6. Слово вчителя

Жінка… Найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі — продовжувати рід людський. У творі О. Турянського «Поза межами болю» образ жінки зробив героїв значно витривалішими, допоміг терпляче зносити й емоційні перевантаження, і фізичні.

7. Творча робота

Орієнтуючись на текст, скласти усну розповідь про роль жінки, сім’ї в долі кожного з персонажів. Довести, що жіночий образ є символом життя.

Орієнтовга відповідь. Успішне чи невдале створення сім’ї в житті героїв є мірилом їх власної долі. Дружини Добровського й Пшилуського — повії. У Штранцінґера дівчина наклала на себе руки. Сабо нікого не має. Про сімейне життя Бонні та Ніколича не згадується. Лише в Оглядівського щасливо склалося власне подружжя. До речі, про зовнішність жінки оповідача у творі не згадується жодним словом.

Цікаво, що герой стільки марить своєю сім’єю, дружиною, але не описав кольору її очей, волосся чи ще чогось, що є звичайною, навіть обов’язковою річчю для закоханої людини. Такий підхід до образу дає підстави вважати цей факт однією зі специфічних рис його символізування, що містить у собі психоаналітичну основу. Автор, захоплюючись ідеєю матері з дитиною як продовження, наче забув, що в його дружини є щось жіноче, інтимне.

На перший погляд ідея такого роду здається ледь не нав’язливою догмою, що порушує природне взаємопочуття людей. Але в художній інтерпретації образ виконує своє символічне призначення.

Під час «танцю смерті» авторові замість куща ввижається мати з дитиною: марення, що спричинило до його загадкового виживання. Тому надія героїв на виживання пов’язана із любов’ю до жінки.

8. Дослідницька робота

Пригадати відомі твори про Першу світову війну, виконати порівняльний аналіз.

Поема в прозі «Поза межами болю» О. Турянського стоїть на одному щаблі з найвідомішими творами про Першу світову війну Е.-М. Ремарка, А. Барбюса, С. Мірівіліса, Е. Хемінгуея, котрі воювали, як і О. Турянський на фронтах цієї війни. Але повість-поема «Поза межами болю» вирізнялася серед згаданих західноєвропейських письменників іншими настроями, ніж твори «втраченого покоління», вірою в перемогу добра і світла над злом, «духу» над «тілом», любові над ненавистю. Усвідомлення ваги моральних цінностей, духовного вдосконалення людини допомогло О. Турянському щонайглибше зрозуміти природу війни як катастрофи.

Історичний матеріал Першої світової війни став для О. Турянського предметом художнього узагальнення. Письменник показав боротьбу в людині біологічних інстинктів і духовної волі до життя, підніс загальнолюдські цінності: дружбу, вірність, гуманізм, любов до рідних та батьківщини, що єднають людські серця, звільняють і просвітлюють душу.

VI. Закріплення вивченого

1. Сформулювати проблеми, які порушує у творі Осип Турянський.

Орієнтовна відповідь. Осип Туринський порушує багато проблем у цьому творі: держава й людина; війна й людина; війна й політичні амбіції верхівки; влада грошей; збереження духовності й моральних цінностей.

2. Спираючись на цитати, визначити основну ідею твору.

 «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!».

 «Тоді боги стали б людьми, а люди братами».

 «Навіщо ми, люди, вбивали людей?».

Відповідь: ідея протесту проти війни.

VII. Підсумок уроку

 Які моменти з біографії О. Турянського вам особливо запам’яталися?

 Назвіть основні риси експресіонізму.

 Дайте визначення поемі в прозі як літературному жанру.

VIII. Домашнє завдання

Вивчити біографію О.Турянського, навчитися характеризувати образи твору.