Конспект уроку у 10 класі на тему: "ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ"

УРОК №

ТЕМА: ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ

МЕТА: ознайомити учнів із особливостями та основними елементи художньо-образної мови театрального мистецтва Японії, історією розвитку театрів Но та кабукі, навчити визначити спільні та відмінні риси театрів Но та кабукі,розпізнавати символіку театру, пояснювати умовність сценічних прийомів, аналізувати  театр як виразник складних почуттів людини;розвивати вміння аналізувати твори театрального мистецтва;  виховувати повагу та  інтерес до світової театральної спадщини, збагачувати емоційний досвід учнів.

Тип уроку:  комбінований.

Терміни й поняття: «театр Но», «театр Кабукі».

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Бесіда: Які театри Китаю вам відомі?

Що ви можете розповісти про китайську оперу?

Що цікавого можете розповісти про китайський театр тіней?

ІІІ Мотивація навчальної діяльності

Ми вже з вами ознайомилися з культурою Китаю. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо заглянути в загадкову для нас культуру Японії, а саме ознайомимося з одним із найпоширеніших видів мистецтва цієї країни – театром. Дізнаємося про історію розвитку театрів Но та Кабукі, визначимо їх спільні та відмінні риси,  розвиватимемо вміння аналізувати твори театрального мистецтва.

Проблемне питання: Чи схожі традиційний театр Но і театр Кабукі?

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

Традиції та історія японського театру йде корінням в дуже далеке минуле. Пряма спадкоємність традиції простежується мало не півтора тисячоліття, до епохи, коли в Японію з материка проник буддизм, а разом з ним - музика і танці з Китаю, Індії, Кореї.

Класичний японський театр зберіг в собі елементи і античної драми, яка проникла на Далекий Схід довгим і окружним шляхом - через елліністичні держави Передньої Азії, Індії та Китаю.

Найважливіші атрибути традиційного японського театру -  маски і танці. Народження японського театру зазвичай пов'язують з появою пантоміми Гигаку ( "акторське мистецтво") і танців Бугаку ( "мистецтво танцю"), запозичених з континентальної культури в VII столітті.

Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими в групах

1-ша група «Мистецтвознавці театру Но»

ТЕАТР НО. Театр Но зародився в 14-м столітті. П'єси театру Но завжди виконуються в строгій відповідності з приписами минулого, і тому іноді це мистецтво вважають музейним. І маски і кімоно передаються з покоління в покоління всередині кожної школи, і не рідкісні маски з трьохсотрічною історією.

Це перша форма традиційного театрального мистецтва Японії. На основі стародавніх традицій зусиллями двох видатних театральних діячів Японії того часу, Каньамі й Дзеамі (батько і син), був створений театр Но. Основні джерела тематики п’єс Но: японські легенди, прадавні казки, відомі історичні події, твори класичної японської літератури, епізоди з життя знаменитих поетес і поетів, китайські легенди.

Вистави Но відбуваються на квадратних сценах. Світле поліроване дерево сцени створює враження простоти, чистоти, строгості. Над сценою, на чотирьох стовпах, піднімається дах. Сцена відкрита з трьох боків, четвертий бік – стіна-задник, на золотому тлі якого зображена зелена розлога стилізована сосна (символ довголіття й доброзичливе привітання глядачам). Декорації на сцені не використовуються. Для того щоб глядачі знали, де відбувається дія, до тексту п’єси включаються слова, що описують обстановку.

Задник постійний, не міняється, хоч би яка пʼєса виконувалася - на золотому фоні зображена зелена розлога стилізована сосна (символ довголіття і доброзичливе привітання глядачам). Оркестр у театрі Но складається з 4-х музикантів, які розташовуються вздовж задника. Разом з оркестром біля задньої стіни ліворуч сидить кокен людина, що допомагає акторам на сцені. Він умовно вважається невидимим і може під час дії поправити акторові костюм, перуку або маску, подати щось із реквізиту.

Сіте головна дійова особа; вакі другорядна дійова особа, партнер головної; кьоган комічний персонаж. Актор у театрі Но має строгу спеціалізацію й виконує тільки ролі певної групи. Усі актори чоловіки (це традиція).

Актори театру Но не застосовують грим та міміку. Головний засіб виразності маски. Навіть коли актор виступає без маски, його обличчя нерухоме й виглядає немов маска. Існує близько 200 різних типів масок Но, які розрізняються за віком, характером, виглядом. Їх вирізають з ретельно відібраного легкого дерева, а потім розфарбовують і покривають спеціальним лаком. Техніка виготовлення масок дуже складна і вимагає майстерності. Більшість масок, вживаних зараз в театрі Но, створені знаменитими різьбярами масок XIV-XVII століть. Маски виготовляють і сучасні майстри.

Головним засобом художнього вираження в театрі Но є музика, спів і танець. Текст п’єси частково співається, частково промовляється. Він дуже ускладнений через класичну літературну форму й важко сприймається на слух. Актори Но не змінюють голос залежно від того, який персонаж вони зображують: бога чи демона, чоловіка чи жінку, стару людину чи молоду. Дуже часто молода красуня, роль якої виконує чоловік, співає хрипким чоловічим голосом, і це не псує враження від спектаклю. Словом «танець» (маї) у театрі Но називається всякий рух актора на сцені. Танець у театрі Но складається з ряду поз. Зараз у мистецтві Но застосовується більш ніж 200 таких поз. Їх комбінація дозволяє виразити будь-яке почуття або ситуацію.

(Перегляд відеоролика з показом уривка  п'єси театру Но).

 Інтерактивна вправа:  складання синквейна.

Підведення підсумків по даній частині уроку. Висновки.

- Яке ваше враження про мистецтво театру Но?

2-га група «Мистецтвознавці театру Кабукі»

ТЕАТР КАБУКІ.  Буквальний переклад «майстерність співу й танцю». Походження Початок жанру поклала Окуні, служниця святилища Ідзумо Тайся, котра у 1602 р. стала виконувати новий вид театралізованого танцю у висохлому руслі ріки неподалік Кіото. Жінки використовували жіночі та чоловічі ролі в комічних п'єсках, сюжетами яких були випадки з повсякденного життя. Споконвічно п’єси Кабукі проходили на вулиці, на сцені, відкритій із трьох боків, але поступово дійство перенеслося в приміщення.

У Театрі Кабукі немає стільців, глядачі сидять на дзабутонах (пласкі подушки для сидіння)

Новий жанр швидко став популярним, Окуні навіть запрошували виступати перед Імператорським двором. На гребні успіху нового виду театрального мистецтва почали виникати конкуруючі трупи, що дало початок зародженню театру кабукі, як сполучення драматичного і танцювального мистецтва, в якому всі ролі виконувалися жінками.

Дещо груба і, навіть, шалена атмосфера театральних вистав кабукі привернула до себе увагу сьоґунату Токуґава, і в 1629 році, у цілях збереження суспільної моралі, жінкам було заборонено виступати на сцені. Деякі історики вважають, що уряд також був занепокоєний популярністю вистав, що висвітлювали життя звичайних людей, а не героїв давнини, і скандалами, зв'язаними з кабукі, у які були втягнені деякі урядовці.

Через велику популярність кабукі, місце жінок-виконавиць ролей зайняли юнаки. Разом з цим змінився і характер вистав — більше уваги приділялося драматичному мистецтву, ніж танцю. Однак, це мало вплинуло на моральну сторону вистав, до того ж хлопці-актори були не менш доступні для публіки, ніж їх попередниці. Вистави часто припинялися бешкетами, що зумовило сьоґунат заборонити виступи юнаків на сцені кабукі в 1652 році.

З 1653 р. в трупах кабукі могли виступати тільки зрілі чоловіки, що спричинило розвиток витонченого, глибоко стилізованого виду кабукі — яро-кабукі. Практично до сьогодні всі ролі кабукі виконуються чоловіками. Актори, які спеціалізуються на виконанні жіночих ролей називаються онаґата або ояма ( «[актори] жіночого стилю»). Два інших стилю виконання називаються араґото ( «грубий стиль») і ваґото (, «м'який, гармонійний стиль»). Серед акторів кабукі існують справжні театральні династії, які спеціалізуються на певних стилях гри.

Театр кабукі у теперішній час складається із трьох типів вистав: Дзідаі-моно— «історичні» п'єси, створені до періоду Сенґоку Сева-моно— «простонародні», створені після періоду Сенґоку Сьоаґото— танцювально-драматичні п'єси.

Голова мертвого ворога обов’язково має впасти на землю, і кожну агонію у сценічній дії затримують, щоб почути стогін фізичного болю. Особливе враження справляє сценічне «харакірі», що посідає у виставі чи не головне місце. Без нього не обходиться майже жодна «історична драма» театру Кабукі. Грі акторів театру Кабукі притаманний цілковитий реалізм. Душевний біль, муки й смерть граються так майстерно, що створюється повна ілюзія реальності. Актор театру Кабукі прекрасний акробат, блискучий фехтувальник, напрочуд динамічний то миттєво червоніє, то падає у знемозі, то спритно метушиться і раптом падає в жахливих корчах.

На відміну від Но, у Кабукі не використовують маски замість них на обличчя наносять яскравий грим, що підкреслює риси обличчя актора або створює «маски» надприродних істот чи тварин. Комбінація яскравого гриму й пишного вбрання робить виставу неймовірно видовищною і яскравою.

У Кабукі декорації часто міняють прямо в процесі вистави, не перериваючи гру акторів. Додатковий ефект приносять обертові сцени, механічні люки й інші технічні пристосування, що з’явилися ще у XVIII столітті. Незвичайно також те, що актори Кабукі з’являються на сцені прямо із залу глядачів, піднімаючись спеціальною авансценою. Відігравши роль, актор залишає сцену так само ідучи в залу для глядачів.

Найвідоміше амплуа це оннагата або оямя, жіночі ролі, які виконують чоловіки.

 (Перегляд відеосюжету «Танець кабукі») .

Обговорення.

VI. Підбиття підсумків уроку

Відповідь на поставлене проблемне питання:Чи схожі традиційний театр Но і театр Кабукі?

VII. Домашнє завдання

Дати письмову відповідь на питання: Чи схожі традиційний театр Но  і театр Кабукі?

Скласти порівняльну таблицю театру Но та Кабукі (спільні та відмінні риси).