22 серпня о 18:00Вебінар: Як зробити урок цікавим: перевірені лайфхаки

Конспект уроку в 10 класі на тему:"Кінематограф Японії"

Про матеріал
Мета:ознайомити учнів з характерними особливостями кінематографу Японії, дати характеристику основним етапам його розвитку; познайомити з видатними кінорежисерами країни та їх творчістю.
Перегляд файлу

ТЕМА: КІНЕМАТОГРАФ ЯПОНІЇ

МЕТА: ознайомити учнів з характерними особливостями кінематографу Японії, дати характеристику основним етапам його розвитку; познайомити з видатними кінорежисерами країни та їх творчістю; розвивати пізнавальну й творчу активність,виховувати повагу та  інтерес до світової кінематографічної  спадщини, вміння цінувати красу, створену митцями;збагачувати емоційний досвід учнів.

ХІД УРОКУ

I.    Організаційний момент

II.  Актуалізація опорних знань.

На попередньому уроці ми познайомилися з творчістю кінематографістів Китаю. Пригадайте, хто, де і коли відкрив першу кіностудію в Китаї, яку вона мала назву?  

- Назвіть жанри японського кінематографу.

- Назвіть відомих вам акторів. Які фільми з цими акторами ви переглядали?

III.  Викладення нового навчального матеріалу

Розповідь учителя.

З «рухомими фотографіями» (кацудо сясін) японці вперше познайомилися в 1896 р, а в 1899 р вже робили фільми самі. У 1900 р з'явилися перші хронікальні стрічки. У 1903 р в Токіо відкрився перший стаціонарний кінотеатр, у1908-му - перша кіностудія.

В Японії кіно багато в чому розвивалося під впливом театру, театральними були і манера гри акторів (як і в традиційному театрі Кабукі, жіночі ролі виконували чоловіки - оннагата), і костюми, і декорації. До появи звукового кіно показ фільмів супроводжував бенсі(або кацубен )- живий виконавець, який, на відміну від європейських таперів, сидів поруч з екраном і пояснював, що відбувається на екрані.

Міміка і жестикуляція у японців інша, ніж у європейців. Японський глядач, спостерігаючи героїню фільму, яка виразно передає мімікою переживання, дуже часто - особливо в 90-х роках 19 століття - не міг зрозуміти, що ця міміка повинна виражати. Тому кацубену довелося пояснювати глядачам, що така героїня в даний момент переживає. Скрутним для розуміння виявилася і ще одна обставина. Якась ситуація на екрані для європейця пов'язана з певним словесним змістом. Тому кацубену доводилося не тільки пояснювати, що дана ситуація є, наприклад, любовне пояснення, але для того, щоб не вийшло непорозуміння і комічного ефекту, навіть пояснювати, що «він» чи «вона» в даний момент говорять. Таким чином, просте пояснення поступово перетворювалося на якесь розігрування фільму. Для більшої «натуральності» кацубен став міняти голос: бас - для передачі мови лиходіїв, тенор - для героїв-коханців, фальцет - для героїнь. У зв'язку з цим дуже скоро змінилася і роль кацубенів. Вони перетворилися в особливий рід акторів, їх пояснення стали особливим видом декламаційного мистецтва, які досягали найвищого ступеня виразності.

Завдяки високорозвиненою культурі тіла, руху в японських фільмах набувають велику красу і виразність. Викристалізовуються особливі форми ходи, манери стояти, сідати, брати в руки речі, з'являється надзвичайна чіткість в самих судомних проявах афекту - гніву, радості, пристрасті. Театралізована, зовні декоративна, життя японського феодала становить вдячний матеріал для сцени, екрану або гравюрной дошки. Тут пластична виразність тіла, декоративний арабеск одягу і зачіска самурая надзвичайно гостро монтуються з геометричною узорностью японського житла, створюючи єдність лінійної ритміки цілого.

Японські актори, що грають самураїв, з дитинства засвоюють пластичну культуру тіла, майстерність жесту і руху.

Один з родоначальників японського кіно режисер Макіно Сьодзо (1878 - 1929), став поступово виключати з кіно театральні елементи, його підтримали молоді режисери Г.Котані, К.Усіхара, Я.Сімадзу, Д.Іто, Х.Госе, Я. Одзу та ін. Макіно Сьодзо приводе  на екран першу зірку японського кіно - М.Оное. Поступово головним напрямком японського кіно стає реалізм. Виникає нова назва кіно - ейга.

Плідними і насиченими в японському кінематографі були 30-ті роки. На екрані остаточно утвердився звук, за прикладом Голлівуду з'явилася система продюсерів, склалася творча манера провідних режисерів і акторів. Саме тоді сформувалися основні риси своєрідності всього японського кіно, які і сьогодні відрізняють національний кінематограф країни: японським стрічкам  властива деяка повільність дії, неквапливий монтаж загальних і середніх планів, повторюваність сюжетів і героїв, але головне - лаконізм і простота, такі властиві взагалі художній  культурі Японії.

Друга світова війна дала новий поштовх бурхливому розвитку документального кіно. Найзначнішим в цьому жанрі став фільм «Морські битви в районі Гавайських островів і Малайського архіпелагу» режисера К.Ямамото. Після війни, за часів американської окупації першою стала відроджуватися саме кінодокументалістика, де проявили себе такі талановиті режисери як Сацуо Ямамото, Кането Синдо, Тадасі Імаі.

«Золотим століттям» для японського кіно стали 50-ті роки, до цього часу в країні сформувалася «велика шістка» провідних японських кінокомпаній - «Сетіку», «Тохо», «Дайей», «Тоей», «Ніккацу» і «Сінтохо» (збанкрутувала в 1961 р), країна вийшла на перше місце в світі по випуску фільмів: 1958 г. - 504 картини; загальна кількість відвідувачів кінозалів досягла майже 1,2 млрд. Саме в 50-і роки завдяки Акіра Куросаві світовий  глядач дізнався і полюбив японське кіно. Його фільм «Расемон» завоював «Золотого лева» на престижному міжнародному кіноконкурсі в Венеції. Найбільш яскравими діячами кінематографу в ці роки були : Кендзі Мідзогуті, Ясудзіро Одзу, Хідео Гося, Кон Ітікава і актори Тосіро Міфуне, Ноборо Андо та інші.

Кінематограф 1970-х років можна назвати періодом співпраці. Кінематографісти Японії охоче беруть участь в спільних проектах з режисерами інших країн. Прикладом спільної роботи режисерів Японії і Росії є такі роботи, як «Дерсу Узала» (режисер Акіра Куросава), «Москва, любов моя» і «Крок» (режисер Олександр Мітта), «Мелодії білої ночі» (режисер Сергій Соловйов).

У 1980-і - 1990-і роки японське кіно переживає серйозну кризу. Кінематограф відступає під натиском телебачення і відео. Крім того, на ринку прокату кіно загострюється конкуренція, з'являється величезна кількість американських фільмів. Всі ці причини, призводять до появи малобюджетного авторського кіно.

Активно розвивається кінодокументалістика анімація, створюється велика кількість науково-популярних фільмів.

Розповідь учнів:

Останніми роками японська анімація набула популярності у всьому світі. Японія почала виробляти анімацію у 1917 році – у часи німого кіно – з експериментальною мальовкою і використовуючи анімаційну техніку розділення (так звану cutout-анімацію), її підґрунтям були анімаційні короткометражки з Франції та США.

Аніме - це японська мультиплікація,яка на відміну від мультиплікацій інших країн розрахована не лише на дитячу,а й на підліткову або дорослу аудиторії;це добре розвинений вид мистецтва і тому користується популярністю не лише в Японії, але і у світі. Своєю популярністю вони багато в чому зобов'язані видатному майстру Тезука Осаму, якого називають японським Діснеєм.

 Аніме це анімація виготовлена тільки в Японії, тому твори в анімешній стилістиці, але створені в інших країнах не є аніме.

   Для аніме характерне надзвичайне жанрове різноманіття яке в інших країнах притаманне кіно, а не мультиплікації. Окрім загальних жанрів (бойовик, детектив тощо) є і специфічні властиві лише аніме. Саме різноманітність та орієнтація на глядачів різного віку є головними перевагами аніме. В інших країнах анімація переважно є абстрактним мистецтвом для дітей, або ж використовується для пародійних та гумористичних творів, в той час як аніме — повноцінне мистецтво.

Однією з особливостей яка відрізняє манґу та аніме від їхніх західних аналогів, — розвинена символічно-графічна мова, що дозволяє декількома штрихами передати досить складні емоції або виразити характер героя.

Зовнішній вигляд персонажа:

   - колір волосся часто позначає характер героя: руде — запальний, біле — спокійний, чорне — щось середнє. Тут слід враховувати, що для темноволосих японців чорний колір волосся є нейтральним, а інші підкреслюють якусь відмінність від середнього. Також внаслідок того, що колір волосся в них майже однаковий, різнокольорові чуприни аніме-персонажів сприймаються японцями в першу чергу саме як алегорія, а не як справжній колір;

   -розмір очей і ступінь їх блиску показує молодість героя, його відкритість світу. Також великі очі є ознакою краси. Тому в класичному аніме чим старіше персонаж тим менші його очі і навпаки, найбільші очі в маленьких дітей, в жінок очі більші ніж в чоловіків тощо;

   -карикатурно-маленькі (чібі) зображення героїв — ознака того, що герой поводиться по-дитячому;

   -iноді герої непритомніють, якщо уражені чимось до глибини душі;

   -дуже важливий одяг персонажів, особливо у фентезі. По ньому можна дізнатися рід занять персонажа.

 

ІV. Підсумки уроку.

Отже, японський кінематограф відрізняється мистецькою своєрідністю та оригінальною мистецькою стилістикою. Дуже популярним стає японська анімація-аніме.

V. Домашнє завдання.

Поцікавтесь, які є жанри аніме та запишіть їх у зошит. Перегляньте один із аніме-фільмів, дайте на нього рецензію.

 

 

docx
Додано
13 лютого
Переглядів
383
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку