19 липня о 18:00Вебінар: Реалізація національно-патріотичного проекту в закладах дошкільної та середньої освіти

Конспект уроку з художньої культури в 11 класі "Видатні живописці Іспанії"

Про матеріал

Конспект уроку + презентація до уроку художньої культури в 11 класі за темою "Видатні живописці Іспанії" (Ель Греко, Діего Веласкес,Фанциско Гойя, Сальвадор Далі). Портрети митців, найвідоміші картини, опис тематики.

Перегляд файлу

                Конспект уроку художньої культури в 11 класі

Підготувала та провела вчитель художньої культури

Янішевська Лариса Іванівна

Тема уроку: Видатні живописці Іспанії.

Мета:

Навчальна: ознайомити учнів із життям та творчістю видатних іспанських художників ХVI - XХ століть Ель Греко,  Дієго Веласкесом, Франсіско Гойя; Розвивальна: розвивати зацікавленість мистецтвом, спостережливість, інтерес до  світової культурної спадщини, естетичні смаки, естетичні критерії суджень про  твори мистецтва, вміння висловлювати власну думку;

Виховна: виховувати   любов до художньої творчості, дбайливе ставлення до пам’яток мистецтва.

Обладнання: ТЗН, підручник Л.В.Климова «Художня культура 11 клас»

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

                                                  ХІД   УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

- Назвіть види мистецтва, що виникли у Франції.

- Назвіть основних представників імпресіонізму та їхні найвідоміші твори.

- Назвіть найвідоміших режисерів і акторів французького кіно.

- Чому, на вашу думку, творчість французьких шансоньє має велику популярність серед слухачів?

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

 (слайд 2,3 ) Іспанія подарувала світові видатних художників, чиї імена гідно увійшли до скарбниці світової культури. Серед них Ель Греко, Дієго Веласкес, Франсіско Гойя, Сальвадор Далі. Це  художники різних століть, які у своїй творчості відобразили іспанську  духовну культуру епохи національно-визвольної боротьби іспанців з арабами, залежність від духовної диктатури церкви, Відродження, знову боротьбу – з військами Наполеона, складні сюрреалістичні шукання ХХ століття.

 

    ІV. Викладання нового навчального матеріалу

        1.Розповідь вчителя

        Доменіко Теотокопулі , який уславився як Ель Греко, народився на Криті. Навчався в Італії у блискучого майстра венеціанської школи живопису, неперевершеного колориста Тиціана, в Римі знайомився з творами Мікеланджело. Не знайшовши визнання при мадридському дворі, він від'їздить до міста Толедо, де стає засновником толедської школи живопису. Роботи створює в основному на замовлення монастирів та храмів Толедо. Як митець Ель Греко сформувався досить рано і мало еволюціонував. Витоками його творчості були візантійський монументальний та станковий живопис (ікони та мозаїка); відчутний також вилив італійського мистецтва, венеціанської школи. За тематикою роботи Ель Греко, передусім, релігійні («Апостоли Петро і Павло» , «Христос», «Трійця» та ін.) (слайд 4,5)

Досить часто пише портрети та пейзажі (переважно види Толедо). 
Герої Ель Греко перебувають у стані крайньої емоційної напруги, хвилювання, збентеженості, вони нібито бачать радість у стражданні. Це збудження передається кольором: зелений, жовтий, синій, червоний звучать у Ель Греко доволі умовно. Художник не намагається передати за допомогою кольору реальну красу предметів, він підсилює ним стан напруги, стремління вгору. Свої роботи майстер пише при штучному освітленні. Це світло немов ледь торкається фігур, неначе пломеніє та жевріє, все ніби міниться, тремтить у неспокійному ритмі. 
 

         Одним із яскравих прикладів особливого письма Ель Греко є його знаменита вівтарна робота «Поховання графа Оргаса» (Толедо, церква Сан Томе) (слайд 6)

Репродукція картини не дає уяви про грандіозність полотна, а воно 460*360 см!

 У цій роботі вражає зіставлення досить спокійної, повільної, сповненої скорботи за графом, що пішов з життя, нижньої частини картини — це нібито світ реальний, адже на похованні присутні справжні друзі, рідні та близькі небіжчика, і збентеженої, динамічної, ніби в стрімкому польоті, верхньої — мерехтливого світу небесного буття. Нижню частину ми сприймаємо, послідовно розглядаючи золоте вбрання священнослужителів, старого та молодого, які із сумними, але спокійними обличчями виконують свою справу, обличчя присутніх на церемонії i сеньйорів, що мають портретну схожість з реальними людьми часів Ель Греко, в суворих чорних одежах з білими жабо, які ніби підкреслюють виразність облич. Верхню частину картини спокійно розглядати неможливо. Глядача захоплює стрімкий вир піднесення душі графа до небес. Усе тут асиметричне, неврівноважене, неспокійне: від нібито поламаної фігури янгола до Бога, який, сяючи білими одежами, сидить майже в центрі в самій верхівці картини. Біля його ніг Марія та Іоанн Хреститель, які про щось благають. Ліворуч, за Марією, апостол Петро з ключами від раю, а праворуч, за Іоанном, хор праведників, які немовби співають свою мовчазну, величну месу під акомпанемент невеличкого оркестру, — моління Богоматері та Іоанна про прийняття душі графа до сонму праведників. Від цієї частини неможливо відвести очей, вона хвилює, бентежить, зачаровує.

 

       Обличчя героїв Ель Греко завжди видовжені, аскетичні, очі посаджені асиметрично і широко розкриті. Усі його портрети грандів, вищої кастильської знаті чимось схожі між собою: цих людей ніби з'їдає внутрішнє полум'я, на їхніх блідих обличчях горять очі, що не бачать зовнішнього світу, вони звернуті в себе, в свій внутрішній світ, переповнені напруженим духовним життям. 
Ель Греко не мав ані учнів, ані послідовників. Лише Веласкеса, який захоплювався творами майстра, можна назвати духовним послідовником Ель Греко. Але все ж таки те краще, що є в його мистецтві, справило значний вплив на формування іспанських живописців наступних поколінь. Недарма Ель Греко вважають художником-новатором,  він представник стилю бароко.                          

       Великий іспанський художник помер 7 квітня 1614 року. Він не склав заповіту, але його улюбленому сину дісталося у спадок 200 картин батька та велика бібліотека, яку майстер збирав усе життя.

    У місті Толедо є музей Ель Греко, де зберігаються картини, малюнки, ескізи, особисті речі,  книги з його бібліотеки з примітками художника.

 

Дієго Веласкес (1599 — 1660) – іспанський художник, що походив з незаможної дворянської сім`ї. Працював в Севільї та Мадриді, куди переїхав в 1623 р. та був призначений придворним художником з винятковим правом писати портрети короля. Займав різноманітні посади при дворі Філіпа IV. В коло його службових обов’язків, що забирали багато сил та часу, входила організація усіх свят, прийомів, прикрашання покоїв, а також поповнення королівських збірок витворами мистецтва. Перевершуючи сучасних йому іспанських художників не тільки творчим діапазоном, але і сміливістю та новизною художніх рішень, Веласкес писав картини на жанрові, міфологічні, історичні, релігійні сюжети, портрети, пейзажі. Людина високих моральних принципів, він був названий сучасниками «художником Істини». 
Самостійність Веласкеса проявилася вже у ранніх полотнах севільського періоду, створених в жанрі бодегонів (ісп. bodegon — трактир, харчевня), що відтворювали сніданки, кухонні сцени з декількома півфігурами і виділеними на першому плані натюрмортами. В цих творах з різкими світлотіньовим контрастами, тяжким та щільним живописом, позначених впливом школи Караваджо, головними персонажами є наповнені природною шляхетністю народні типи («Сніданок», «Стара кухарка», «Сніданок двох юнаків», «Водонос»). До жанру бодегонів належать і деякі ранні релігійні картини Веласкеса («Христос в будинку Марфи і Марії»). 
 

(слайд 7) «Сніданок» належить до числа бодегонів у буквальному сенсі цього слова, бо відтворена сценка відбувається, імовірно, в харчевні, куди старий з хлопцем (родина або попутники) зайшли поснідати. Старий щойно зняв капелюха і шпагу, відв’язав білий комір і повісив їх біля столу, на стіні. На відвідувачах бідний одяг з товстого, грубого полотна, білі полотняні коміри. На столі, покритому скатертиною, мінімум посуду –— скляний стакан, фаянсова миска, ніж із чорною ручкою. Також бідна їжа: декілька рибин, невеликий хліб та два гранати. За традицією країни до сніданку дають трішки вина, і кругле обличчя хлопчини, що підняв графин з вином, розплилося в задоволеній посмішці, що спрямована до глядачів. Більш стримано веде себе юнак, але і він виражає свою згоду, красномовно піднявши великий палець правої руки. Злегка посміхається старий, неквапливо приступаючи до тризни. У тому, з якою любов’ю і старанністю написаний кожен предмет на столі, кожна складка на скатертині і на одязі, відчувається ставлення художника до простих, бідних, але акуратно вдягнутих людей, персонажів його картини. Веласкес цінує почуття особистої гідності, їх вміння вдовольнятися незначним, щиро радіти вбогому достатку. 
       Портрет став важливою частиною творчості Дієго Веласкеса. Портретуючи короля, сановників, придворних, друзів, учнів, Веласкес відтворює людину такою, якою вона є, в поєднанні різноманітних рис характеру, чи то жорстокий Оліварес, похмурий вельможа Хуан Матеос, італійський кардинал Каміло Асталі, заглиблений в свою працю скульптор Х. Мартінес Монтаньєс, чи огорнута вишуканістю «Дама з віялом». 
         1650-і роки — час злету творчості Веласкеса, коли були виконані його найкращі роботи. Натхненним артистизмом, сміливістю живописних відкриттів позначені пізні жіночі та дитячі портрети королівської родини (королева Маріанна Австрійська, інфанта Марія Терезія, інфанта Маргарита, інфант Філіп Просперо). 
          ( слайд 8) Портрети інфанти Маргарити без сумніву вважаються одними із найпрекрасніших дитячих зображень в європейському живописі. Художник наділив образ дівчинки особливостями її віку, і тим самим запобіг небезпеці побачити в маленькій дитині риси майбутньої принцеси. 
Ніжне, як квітка, постає перед нами чудове створіння, якому близько трьох років. На інфанті прикрашена срібною стрічкою світло-рожева сукня; чорні мережки в вирізі біля коміру та на рукавах, золоті ланцюжки на шиї та зап’ястях оживлюють вишуканий живописний колорит. В лівій руці вона тримає віяло, правою спирається на маленький столик — прийом, що часто використовує художник, щоб запобігти перевтомі замовника під час сеансу. На столі, покритому блакитною скатертиною, скляна ваза з квітами, з якої випала біла троянда. Підлога вкрита дорогим східним килимом. Ледь зібрана завіса витримана в нейтральних блакитних тонах, на її фоні образ маленької дівчинки постає ще більш приголомшливим. Ніжне личко, обрамлене білосніжним волоссям, осяяне м’яким світлом. 
Крім цього першого зображення Маргарити, придворний художник напише ще декілька її портретів («Портрет інфанти Маргарити із завитим волоссям», «Останній портрет інфанти Маргарити»). Вони були призначені для того, щоб сповіщати імператора Леопольда І у Відні про те, як підростає його наречена. В «Портреті інфанти Маргарити в блакитному», одній з останніх робіт художника, дівчинка зображена в сукні придворної дами з широкою спідницею – криноліном. Аналізуючи ранні портрети дівчинки, можна припустити, що Маргарита мала бути красунею; однак, тут стає особливо помітним, що восьмирічна інфанта в атмосфері мадридського двору все більше втрачає свою дитячу вроду. 
        (слайд 9, 10) Головні твори Веласкеса пізнього періоду — крупномасштабні композиції «Меніни» («Фрейліни») та «Прялі». В «Менінах», картині наповненій рухом повітря і світла, відтворений епізод придворного побуту (інфанта Маргарита в оточенні фрейлін та карликів, сам Веласкес в момент виконання портрету королівських осіб, відображених в дзеркалі в глибині залу). Картина побудована на важкому переплетінні офіційного і побутового, на багатоплановій грі відтінків і образних співвідношень.

 

          Франсіско - Хосе де Гойя (1746 — 1828) народився в час, коли його батьківщина Іспанія, що колись володіла майже половиною світу, втратила першість на політичній та економічній арені, поступившись іншим європейським державам. Його батько був андалузьким позолотником вівтарів, а мати — дочкою збіднілого ідальго. Учитися Франсіско почав у рідному місті Сарагосі, де товаришував з сім'єю художників Байє. В середині 60-х років він переїжджає до Мадрида, де на той час працював старший із братів Байє, який і стає першим учителем Гойї. 
У 1771 р. Академія в Пармі присудила молодому художникові другу премію за картину про Ганнібала. Саме відтоді розпочинається професійний творчий шлях великого митця, яскрава особистість якого повністю виявиться тільки у віці близько сорока років. 
У 1775 р. художник одружується з Хосефе Байє і переїздить до Мадрида, де одержує велике замовлення на виконання картин (картонів) для шпалер Королівської мануфактури. Робота над ними тривала майже до 1791 р. За цей час Гойя розробив понад 40 ескізів. Сюжети для своїх картин-шпалер Гойя вибирає зі сцен реального життя: ігри та вуличні свята, бійка перед сільським шинком, фігури жебраків, контрабандистів, розбійників, що нападають на багатих мандрівників — найдемократичніші мотиви для оформлення королівських залів. Усі вони яскраві, колоритні, життєрадісні. 
У 70 — 80-х рр. Гойя створює цілу портретну галерею видатних людей того часу. Він стає модним та визнаним майстром. Художник з радістю приймає офіційні посади: в 1780 р. його обирають членом Академії мистецтв Сан-Фернандо, в 1786 він стає головним художником шпалерної мануфактури, а у 1789 р. одержує звання придворного художника короля. Саме в цей час він досягає вершини своєї кар'єри: в нього є визнання, гроші, безліч замовлень. 
Наприкінці 1792 р., при переїзді до міста Кадис, художник серйозно і надовго захворів. Хвороба зробила його глухим, докорінно змінила його життя, внесла глибокі зміни в його творчість, змусила по-новому подивитися на події, що відбувалися в країні. Картини, в яких вирували карнавальні веселощі — «Гра в піжмурки», «Карнавал», — поступаються місцем таким, як «Трибунал інквізиції», «Дім божевільних», чим передвіщають серію безсмертних офортів «Капричос» (80 підписаних і пронумерованих аркушів). Робота над «Капричос» («Гра уяви, фантазії») тривала п'ять років, з 1793 по 1797. Ці офорти досить складні для сприймання, тематика їх незвична, дуже часто неможливо з'ясувати їх зміст, однак цілком зрозуміла гострота їх соціальної сатири, спрямованої проти безправ’я, забобонності, неосвіченості, тупості. Це немовби обвинувачення церковників, дворянства, абсолютизму — світу зла, насильства, фанатизму та лицемірства. Фронтиспісом слугує автопортрет художника у капелюсі «болівар»: немолоде обличчя в профіль, з гіркотливо опущеними куточками губ. Сюжети офортів вражають своїм проникненням у світ людської розпусти та всіляких пороків; представлені картини нерозумного, жорстокого та спотвореного.
          У 1798 р. Гойя розписує церкву Антонія Флоридського в Мадриді, де проявляється його блискучий дар колориста. У другій половині 90-х рр. художник створює галерею прекрасних портретів, що засвідчують розквіт його живописної майстерності

(слайд 12,13)  (портрети Ф. Байє, Ісабель Кобос де Порсель, доктора Пераля, акторки на прізвисько Ла Тірана та багатьох інших). 
Витончений колорит, реалістичність зображення, граційність та краса «Мах» робить Гойю блискучим послідовником найкращих майстрів венеціанської школи живопису епохи Відродження. 
           Гойя бере участь у захисті свого рідного міста Сарагоси. З 1808 по 1820 р. працює над другою графічною серією «Десастрес делла герра» («Лихоліття війни») — 85 офортів та аркушів змішаної техніки (офорт з акватинтою). Ця серія — один з найвиразніших документів, що свідчить про героїчну боротьбу іспанського народу проти Наполеона. 
           Він розписує стіни свого будинку фантастичними фресками, ідеї яких до кінця були зрозумілі тільки самому майстрові. Живопис темний, сіро-чорний, з плямами білого, жовтого та червоного. Тут, у «будинку глухого», близько 1820 р. він створює свою останню графічну серію, найзріліший витвір його таланту, — серію притч, снів під назвою «Диспаратес» («Незвичайності») — 21 аркуш найскладніших художньо і технічно, найважчих для розуміння, найбільш особистісних та дивних аркушів. 
У 1824 р., коли реакція в Іспанії сягає вершини, а самотність художника стає нестерпною, Гойя під приводом від'їзду на лікування залишає Іспанію і переїздить до Франції. Тут він знаходить багато друзів. Саме тут він пише свої останні чудові твори, прості у своїй реалістичності, які стають передвісниками розквіту європейського реалістичного живопису: «Бордоська молочниця», «Дівчина з глеком». У цих образах юних прекрасних жінок ні натяку на старече безсилля та непристойність. Гойя помер у Бордо в 1828 р. Після його смерті Іспанія забула свого талановитого, але непокірливого сина.

 

          Сальвадор Феліпе Хасінто Далі народився 11 травня 1904 р. у Фігерасі — маленькому торговельному містечку на півночі Каталонії. Багатоликий геній, з притаманною йому каталонською мінливістю, Далі досить рано виявив себе як людина надзвичайно жвавого розуму. Цікаво, що в нього був брат, на три роки старший за нього, який помер у семимісячному віці. Невтішні в своєму горі батьки назвали наступного хлопчика тим самим ім'ям. Відтоді Сальвадор ніби весь час відчував присутність поруч із собою неіснуючого двійника. Звільнитися від цього роздвоєння він зміг тільки в 1963 р., коли написав картину «Портрет мого померлого брата». Він писав: «Усі ексцентричні вчинки, які я маю звичай чинити, всі ці абсурдні витівки є трагічною константою мого життя. Я намагаюся довести собі, що я не померлий брат, що я живий». 
      У 1917 р. тринадцятирічний Далі записується до міської художньої школи. Два роки потому разом зі своїми товаришами він починає випускати журнал «Студіум», в якому публікує свої перші статті про великих майстрів: Франсіско Гойю, Ель Греко, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інших. У 1918 р. кілька робіт Далі виставляються в міському театрі, їх помічають критики і він вирішує продовжити свою художню освіту. Цей період відіграє вирішальну роль у розквіті творчого генія Сальвадора Далі. Він відкриває для себе шедеври музею Прадо, із захопленням знайомиться з творчими пошуками постімпресіоністів. Проте, упевнившись в консерватизмі своїх викладачів з Академії Сан Фернандо, він шукає у мистецтві свій власний шлях. Ознайомлюючись з працями італійських метафізиків та футуристів, він приходить до осягнення таємниць кубістичного бачення світу («Кубістський автопортрет»). Сталася зміна в характері та світосприйманні майбутнього митця: із сором'язливого хлопця Далі перетворюються на досить ексцентричну людину, із старанного студента — на збурювача спокою. Все це призводить до того, що 22 жовтня 1923 р. за участь у демонстрації його відраховують з Академії до кінця навчального року. Він повертається у Фігерас, де в травні наступного року його ув'язнюють на тридцять п'ять днів за незаконну політичну діяльність. Друзями Сальвадора на той час були Федеріко Гарсіа Лорка, Еухеніо Монтес та Луїс Бунюель, які певною мірою сприяли творчому розвиткові художника.

         У 1929 р. Далі зустрічає свою любов та музу, що надихатиме його на творчість протягом усього життя — Галу Елюар (росіянку за походженням Галину Дьякову, що народилася в Казані). Саме терпіння Гали — «тої, що йде вперед», яка веде за собою шляхом кохання та пізнання, врятує художника від божевілля, що чатує на нього. Гала стає для Сальвадора і моделлю, і царицею, і великим натхненням. Далі пов’язує з нею всю свою творчість, присвячує їй свої літературні твори, оспівує її в своїх картинах та віршах («Вечірня молитва Гала», «Портрет Гала»). 
         У цей час Далі формується як художник, творчість якого стала кульмінацією мистецького напряму, що здобув назву сюрреалізм (surreaite — надреальне). Сюрреалізм виник у мистецтві як напрям філософії «загубленого покоління» — людей, чия молодість збіглася з першою світовою війною.        

         У 1982 р. пішла з життя Гала, а разом з нею зникає ексцентричний та екстравагантний сюрреаліст Далі. Залишившись без підтримки своєї музи, він перетворюється на хворого генія, покірного та довірливого. Проте Далі продовжує невтомно працювати. Помер художник у 1989 р. там же, де й народився, — у Фігерасі, що в Каталонії. Там же, ще в 1974 р., він створив музей Гала і Далі. Твори художника, який ще за життя створив «міф про Далі», представлені майже в усіх американських та європейських музеях. Життя та творчість митця дивно сплелись в єдине містичне ціле, як і його твори, в яких поєдналися віртуозне володіння художньо формою зі здібностями неперевершеного копіїста; бунтарство та відкидання творів класичного мистецтва з парадоксальним поєднанням ірраціонального та натуралістичного, віра в рятівну силу досконалої форми та оспівування краси жіночого тіла. 

 

2. РОБОТА ЗІ СЛОВНИКОМ:

Фреска – фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства.

Мініатюра - твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що відзначається особливо тонкою технікою виконання.

Колорит - колорит зображення (італ. colorito, от лат. color — фарба, колір) -

 загальна естетична оцінка кольорових якосте твору  мистецтва, характер кольорових елементів зображення, їх взаємозв’язок, узгодженість кольору та  відтінків. Зовнішній прояв колориту — живописність і яскравість  кольорів у творі.

 Шедевр -  (від фр. chef d'œuvre — головний твір) — довершений у своєму жанрі твір, що отримав захоплені відгуки критики за надзвичайну майстерність. Гобелен -  (фр. gobelin) — один із різновидів декоративно-ужиткового мистецтва, стінний безворсовий килим із сюжетною або орнаментною композицією, витканий вручну перехресним переплетенням ниток. Гобелени виготовляють із кольорових шовкових або шерстяних ниток окремими частинами, які потім зшивають між собою .

Рококо - рококо ́ (фр. rococo, от фр. rocaille — дрібне каміння, мушля, рокайль) — стиль у мистецтві, який виник у Франції у п.п. XVIII ст. як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо є вишуканість, декоративність;  стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо).

Офорт - (фр. eau-forte, буквально — міцна вода; азотна кислота)  — різновид гравюри на металі, котрий дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами.

Марина – (фр. marine) - морський пейзаж. 

Сюрреалізм - (фр. надреалізм) - формалістичний напрям у мистецтві й літературі 20 ст., який заперечує роль розуму й досвіду в творчості та шукає ті джерела у сфері підсвідомого, інтуїтивного.

 

V.  Підсумки уроку. Актуалізація набутих знань учнів.

 Робота «Перевір себе» ЗАПИТАННЯ

• Які особливості відрізняють іспанську культуру від інших культур?

• Які пам'ятки архітектури Іспанії є поєднанням східних та західних тра-

дицій?

• Назвіть визначних іспанських живописців XVI—Х\/Н ст. та їхні найвідо-

міші твори. Які почуття викликають у вас їхні роботи (на вибір)?

• Які риси є основними у творчості Франсіско Гойї?

• Дайте образну характеристику одного з творів С. Далі.

 

VІ.  Домашнє завдання: Вивчити конспект уроку. Написати твір « Переглядаючи твори іспанського живопису».

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
20 листопада 2018
Переглядів
580
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку